UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75838
останнє поновлення: 2016-12-03
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваОсновні норми української літературної вимови (реферат)
Авторdimich
РозділМовознавство, філологія, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось11114
Скачало703
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Основні норми української літературної вимови

 

Розділ мовознавства, який вивчає правила єдиної літературної мови,

називається орфоепією (від грецьк. orthos — правильний, рівний і epos —

мова, слово). Орфоепічні норми регулюють правила

 

вимови звуків і звукосполучень, правила наголошування слів, їх форм при

словозміні тощо. Орфоепічні норми сучасної української літературної мови

склалися на основі вимови, властивої центральним українським говорам —

полтавським і київським. Досить часто в усній мові спостерігаються

відхилення від орфоепічних норм, що пояснюється впливом діалектів, а

також впливом правопису на вимову в тих випадках, коли слово

вимовляється не так, як пишеться.

 

Розглянемо основні норми вимови голосних і приголосних звуків в

українській мові, правила наголошування слів, а також деякі засоби

творення милозвучності.

 

При характеристиці особливостей вимови звуків використовується фонетична

транскрипція, зокрема такі знаки:

 

(') — відображення м'якої вимови;

 

(;) — позначення подовженої вимови приголосних.

 

Основними нормами української літературної вимови є такі:

 

1. Під наголосом усі голосні звуки української мови виголошуються чітко,

виразно, відповідно до написання, наприклад; буря [бур'а], закон

[закон], макет [макет], людина [л'удина], лямка [л'амка].

 

2. Голосні [а], [у], [і] в ненаголошеній позиції вимовляються

повнозначно і ясно, відповідно до написання; валюта [вал'ута], твору

[твору], розмір [розм'ір].

 

3. Ненаголошені [є], [и] часто у вимові взаємно зближуються і

вимовляються як [є11] або [ие], наприклад; реквізит [ре"кв'ізит], підпис

[п'ідпи'с], цензура [це"нзура], викладач [ви'кладач], клавесинний

[кла-ве"син;ий].

 

4. Ненаголошений [о] здебільшого вимовляється виразно і чітко, він

ніколи не наближається до [а], як це властиво російській мові: охорона

[охорона], польоти [пол'оти], сторін [стор'ін]. У позиції перед

наголошеним складом з [у] ненаголошений [о] часто вимовляється як [оу]:

костюм [коус'тум], полуда [поулуда].

 

5. Дзвінкі приголосні перед глухими та в кінці слів вимовляються

дзвінко: хліб [хл'іб], досвід [досв'ід], сторож: [сторож], мороз

[мороз], об'їзд [обйізд], книжка [книжка], рідко [р'ідко], могти

[могти]. Зміна приголосних на глухі у цих позиціях, поширена в деяких

українських говорах (а також властива російській мові), є порушенням

орфоепічних норм української літературної мови.

 

В окремих випадках перед глухими приголосними дзвінкий [г] вимовляється

як [х]: нігтик [нуітиек], кігтя [куіхт'а].

 

6. Глухі приголосні перед дзвінкими в середині слів вимовляються

дзвінко: вокзал [воґзал], молотьба [молод'ба].

 

7. Губні приголосні [б], [п], [в], [м], [ф], а також звук [р]

вимовляються твердо майже в усіх випадках, зокрема послідовно в кінці

слова або складу: осіб [ос'іб], кров [кров], ], верф [верф], повір

[пов'ір], секретар [сеикреитар], серйозний [сеирйозний]. Напівпом'якшені

вони перед [і]: біржа [б'іржа], пінта [п'інта], мінус [м'інус], ефір

[еиф'ір], гіркий [г'іркий], в іншомовних словах: бюро [б'уро], Мюнхен

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ