Реферат на тему:
Стилістичне розшарування лексики
Склад лексики сучасної української мови є стилістично неоднорідним.
Залежно від сфери спілкування, мети висловлювання, мовленнєвого рівня
співрозмовника ми обираємо різнорівневі мовні засоби, найбільш придатні
для конкретної ситуації. Уже йшлося про те, що мова поділяється на
функціональні стилі, кожен із яких характеризується особливостями на
всіх рівнях мови — лексичному, морфологічному, синтаксичному тощо.
Найяскравіше стилістична диференціація мовних засобів виявляється на
рівні лексики.
Залежно від сфери використання прийнято виділяти дві групи слів: 1)
лексика стилістично нейтральна, чи міжстильова; 2) лексика стилістично
маркована (“позначена”). Остання поділяється, у свою чергу, на книжну
(наукову, ділову, газетно-публіцистичну) і розмовну. Розглянемо кожну з
цих груп докладніше.
До міжстильової (нейтральної) лексики належать слова, не закріплені за
яким-небудь стилем. Вони можуть уживатися будь-де: у підручнику чи
часопису, у виступі на нараді чи науковій конференції, у художньому
творі чи в особистому листі, у невимушеній бесіді чи радіопередачі тощо.
Міжстильову лексику становлять слова будь-якої частини мови, за винятком
вигуків, які завжди вирізняються стилістичним забарвленням. Нейтральні
зі стилістичного погляду слова можуть називати конкретні предмети {стіл,
автомобіль, поруччя, олівець, ваза), явища (дощ, блискавка, вітер),
абстрактні поняття (увага, краса, вимогливість, теплота, різкість,
демократія), ознаки предметів (червоний, теплий, твердий, надійний,
спокійний), дії (розробляти, продавати, експонувати, хотіти) тощо.
Нейтральні слова становлять основу словникового запасу української мови.
Вони переважають у тексті будь-якого стилю.
До книжної лексики входять слова, що вживаються переважно в писемних
різновидах літературної мови. Книжні слова мають відтінок офіційності,
урочистості. Більшість їх належить до іншомовної лексики або містить
запозичені корені, як-от: абстракт, адепт, анормальний, еквівалент,
екзальтація, індиферентний, інкорпорація, інтенсифікувати, камарилья,
конфіденційний, контингент, контактування, нонсенс, паліатив, пасеїзм,
пертурбація, пілігрим, прерогатива, профанувати, рафінованість,
ремінісценція, ретроград, ригоризм, ритуал, третирувати, філістер,
філіппіка тощо. До книжної лексики належать деякі старослов’янізми:
благоговійний, благовісник, благоговіння, благоденство, благочестя,
предтеча, пред’являти, сокровенний. За функціональною ознакою книжна
лексика може бути поділена на наукову, офіційно-ділову,
газетно-публіцистичну.
У лексичній системі наукового стилю виділяють так звану загаль-нонаукову
лексику, уживану у будь-якій науковій галузі: дослідження, гіпотеза,
умова, апробація, інтерпретація, дефініція, функція, кількість,
класифікація, аналіз, синтез, аргумент, тотожність, систематизація,
диференціація тощо. Особливістю лексики наукового стилю є також
наявність термінів, тобто слів чи словосполучень, які вживаються для
точного позначення спеціальних понять.
Офіційно-ділова лексика переважає в ділових документах. Основними
групами такої лексики є назви ділових паперів — заява, інструкція,
доповідна, пояснювальна записка, накладна, протокол, витяг з протоколу,
клопотання і т. ін., номенклатурні назви (назви установ, службових осіб
тощо) — міністерство, генеральна дирекція, генеральний прокурор,
директор, інспектор, начальник відділу збуту, диспетчер служби руху,
завідувач лабораторії, секретар-референт, менеджер з персоналу тощо,
абревіатури для позначення номенклатурних назв — МЗС (Міністерство
закордонних справ), В А Т (відкрите акціонерне товариство), ЗА Т
(закрите акціонерне товариство), НДІ (науково-дослідний інститут), БМУ
(будівельно-монтажне управління), ДОК (деревообробний комбінат), АГЧ
(адміністративно-господарська частина), КБ (конструкторське бюро), ПММ
(пально-мастильні матеріали), ДСП (деревностружкова плита). Прикладами
офіційних слів і словосполучень є також реквізит, обсяг коштів,
довіритель, позивач, відповідальний наймач, ухвалити, уповноважувати,
визнати недійсним, рекомендувати, зобов’язати, передати повноваження,
оголосити подяку, оголосити догану, реєстраційний номер, подати у
відставку.
До найбільш поширених серед газетно-публіцистичної лексики належать такі
групи слів: 1) суспільно-політична лексика — демократія, гласність,
багатопартійність, свобода слова, толерантність
тощо; 2) слова, яким властива піднесеність, урочистість, патетичність —
звершення, вагомість, натхнення, безсмертя, велич і т. ін. Висока
лексика у тлумачних словниках дається із стилістичною позначкою
“висок.”.
Розмовна лексика становить третій стилістичний шар словникового складу
української мови. Це слова, що мають знижене (порівняно з нейтральною
лексикою) стилістичне забарвлення і використовуються в усних різновидах
мови — невимушеній бесіді, побутовій розмові тощо, як-от: акуратист,
балакун, балда, гармидер, глухомань, жердь, капость, коверзуха, набакир,
нетіпаха, норов, опер, осоружний, офіцерша, патли, персоналка, прочухан,
пузатий, путній, п ‘ятихвилинка, резон, репетувати, рівня, роботяга,
рюмати, спромога і под. Розмовні слова надають мові неофіційного
звучання, отже, вони є неприпустимими для офіційно-ділового та наукового
стилів, але можуть використовуватися в публіцистиці та в художній
літературі.
Багато розмовних слів не лише називають предмет, явище тощо, а й дають
йому експресивно-емоційну оцінку — позитивну чи негативну. До слів із
позитивною оцінкою належать, наприклад, матуся, сестричка, дітлахи,
ніженьки, будиночок, голосочок, рибчина, веселенький тощо. Негативна
оцінка пов’язана з передаванням іронічного, фамільярного, зневажливого
ставлення до предмета висловлювання, як-от: балаканина, волоцюга,
гаврик, йолоп, математичка, телепень, замазура, ледарюга, старезний,
ротатий, писака, теревенити, базікати, сіпатися, псюра, притьопатися,
пустирище, достобіса.
Незважаючи на стилістичну зниженість, розмовні слова належать до
літературної лексики. Поза її межами перебуває просторічна лексика, до
якої належать грубі, вульгарні слова (жерти, тріскати (“їсти”), морда,
паскуда, злодюга, осточортіти, варнякати, червономордий, товстопузий,
свинюка, сволота тощо) і “неправильні”, “перекручені” слова, які
порушують норми літературної мови (охтобус, радіво, тухвель, шохвер,
транвай, спінжак, завсіди, тудою, сюдою, просють, ходють). Основною
сферою функціонування просторіччя є усне мовлення малоосвічених осіб.
Про функціональні особливості слів нас інформують насамперед тлумачні
словники української мови. Характеристика додаткового стилістичного
значення дається за допомогою системи позначок: розм. (розмовне), прост.
(просторічне), книж:. (книжне). Ці три позначки іноді доповнюються
іншими. Наприклад, до позначки “книж.” можуть додаватися такі, що
конкретизують галузь вживання того чи іншого слова: мат. — математика,
лінгв. — лінгвістика, мед. — медицина, біол. — біологія, дипл. —
дипломатія, канц. — канцелярське тощо. Характеристика стилістично
маркованих слів дається також такими позначками, як: жарт. — жартівливе,
вульг. — вульгарне, ірон. — іронічне, зменш.-пестл. — зменшено-пестливе,
зневажл. — зневажливе, лайл. — лайливе, нар.-поет. — народно-поетичне,
уроч. — урочисте, фам. — фамільярне. Відсутність біля слова стилістичних
позначок означає можливість його вживання в будь-якій комунікативній
сфері чи ситуації.
Список використаної літератури
Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. — К.: Либідь, 1991.
Бабич Н. Д. Основи культури мовлення. — Львів: Світ, 1990.
Ботвина Н. В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови. — К.:
Артек, 1999.
Волощак М. Неправильно — правильно: Довідник з українського
слововживання: За матеріалами засобів масової інформації. — К., 2000.
Глущик С. В., Дияк О. В., Шевчук С. В. Сучасні ділові папери. — К.: А.
С. К., 2000.
Гнаткевич Ю. Уникаймо русизмів в українській мові. — К.: Видавничий
центр “Просвіта”, 2000.
Головач А. С. Зразки оформлення документів: Для підприємств і громадян.
— Донецьк: Сталкер, 1997.
Головащук С. І. Словник-довідник з українського літературного
слововживання. — К.: Рідна мова, 2000.
Гринчишин Д. Г., Сербенська О.А. Словник паронімів української мови. —
К.: Рад. шк., 1986.
Ділова українська мова: Навч. посіб. — К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000.
Ділова українська мова: Посіб. для студентів вузів / За ред. Н. Д.
Бабич. — Чернівці: Рута, 1996.
Ділові папери та документи підприємницької діяльності / Упоряд. В. -Л.
Кулініченко. — К.: Український центр духовної культури, 1996.
Караванський С. Пошук українського слова, або Боротьба за національне
“я”. —К.: Видавничий центр “Академія”, 2001.
14. Коваль А. П. Ділове спілкування. —К.: Либідь, 1992.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
