Пошукова робота:
Інвестиційний ризик
Рішення щодо інвестування приймають, орієнтуючись на прогноз майбутніх
результатів. Інвестора цікавить рівень дохідності, але також має
значення гарантованість запланованої дохідності, впевненість у тому, що
в ході реалізації проекту не виникнуть невраховані, “позапланові”
негативні щодо капіталу події. Цей бік інвестування відбиває поняття
ризику.
Ризик існує тільки щодо подій, які прогнозуються, очікуються в
майбутньому. Якщо подія відбулася, то про ризик уже не йдеться. Ризик як
критерій прийняття рішення інвестором має місце, коли інвестування ще
тільки планується, існує як майбутній проект.
Інвестиційний проект базується на прогнозних передбаченнях того, якими
будуть умови для інвестування, ситуація на ринках і якими будуть дії
інвестора. Навіть за умови високої точності прогнозів у реальній
економіці обов’язково виникатимуть несподівані події, обставини, умови,
які зумовлюватимуть відхилення від прогнозного сценарія інвестування.
Таку невизначеність розумітимемо як неоднозначність, варіантність,
мінливість майбутніх подій і результатів інвестування.
Інвестиційний ризик визначимо як потенційну можливість недосягнення
запланованих цілей інвестування (у вигляді прибутку або соціального
ефекту) і в результаті непередбачених втрат коштів і отримання грошових
збитків або прибутку, але менших, ніж планувалося, розмірів.
Ризик важко нейтралізувати повністю, але ним можна керувати. Його треба
заздалегідь оцінювати, розраховувати, описувати, планувати заходи, що
мають знизити вірогідність небажаних подій при реалізації інвестиційного
проекту. Такий комплекс заходів становить зміст управління ризиком (рис.
7.1). Він дає змогу підготуватися до небажаних подій і зменшити втрати
від них. Повністю захиститися від ризику неможливо.
Майбутня невизначеність інвестиційних процесів залежить від багатьох
факторів, які можуть бути розглянуті в кількох групах.
1. Фактори, що залежать від випадковостей у перебігу економічних
процесів (мінливість споживчих настроїв населення, зміни в поведінці
партнерів, коливання світових цін, зміна політичних умов у країні й
світі тощо).
2. Фактори, пов’язані із змінами природних умов (кліматичні умови,
стихійні лиха).
3. Фактори, пов’язані з неповнотою доступної інформації або з
недосконалістю методів обробки інформації щодо майбутніх подій. Проект
інвестування є лише прогнозом того, що може бути в разі інвестування
обраним способом.
4. Фактори, пов’язані з недостовірністю зібраної інформації для
планування наслідків інвестування (фіктивні, недостовірні да-ні).
5. Фактори, пов’язані з людським чинником, з психологією, мінливістю
поведінки людей, які працюють безпосередньо на проект або формують його
зовнішнє середовище.
6. Помилки або не кращі рішення менеджерів проекту.
7. Вихід з ладу обладнання, що використовується в проекті інвестування.
Серед факторів, які найчастіше становлять небезпеку в реалізації
інвестиційних проектів (кризового рівня), слід назвати: технічні аварії,
вибухи, пожежі, витік конфіденційної інформації, рекламації на якість
продукції, збої в комп’ютерній мережі (інформаційній системі) управління
підприємством, кримінальні події, стихійні лиха, різке загострення
конкуренції на ринку, ворожість влади, смерть ключового фахівця проекту.
До цих об’єктивних факторів слід додати кілька характерних для України
потенційних причин ризику, серед яких можуть бути: різко-ва зміна
законодавства, необов’язковість і безвідповідальність партнерів, нечесна
конкуренція, зв’язки менеджерів з криміналітетом.
Невизначеність характеризує неоднозначність умов, які враховані в
розрахунках очікуваної дохідності інвестування. Невизначеність
проявляється багатоваріантністю результатів інвестування.
Ризик можуть спричинювати несприятливі умови, загальні для всіх сфер
економіки, у цьому разі він називається систематичним
(загальноекономічним). Якщо ризик пов’язаний з умовами саме цього
проекту, то це індивідуальний ризик (несистематичний).
Залежно від факторів ризик поділяється на кілька типів (рис. 7.2).
Фактично будь-яка подія або дія інвестора щодо інвестування може мати
ризик, призвести до зриву проекту, а отже, зумовити назву певному виду
ризика. Наприклад, ризик низької якості будівельних робіт, ризик впливу
на проект значної девальвації гривні, ризик виходу з ладу технічного
обладнання, ризик втрати кваліфікованого персоналу, ризик припинення
договору оренди приміщень, що потрібні проекту, тощо. Потенційно можлива
ситуація в ході реалізації проекту дає однойменний ризик. Виокремлюються
також агреговані типи ризиків.
Політичний, правовий та загальноекономічний ризики можна зарахувати до
зовнішніх умов інвестування (зовнішні ризики).
Під зовнішніми факторами слід розуміти умови, які інвестор і його
менеджери, як правило, не в змозі змінити, але повинні їх прогнозувати
та враховувати, бо вони істотно впливають на стан проекту. До зовнішніх
факторів належать: загальний стан економіки країни, ситуація на
фінансовому ринку, поведінка партнерів проекту, передусім
підприємств-постачальників і споживачів, ситуація та фінансовому ринку,
взаємодія з органами влади, місцевим населенням.
Внутрішні ризики пов’язані передусім з можливими помилками в плануванні
та організації проекту: у виборі стратегії розвитку проекту, в
організації управління проектом, у використанні ресурсів, у якості
продукту проекту. Потенційними джерелами внутрішнього ризику можна
вважати такі фактори:
– недостатній досвід менеджерів;
– фахова необізнаність персоналу;
– недоброчесність менеджерів;
– низький рівень маркетингу;
– недостатня гнучкість проекту;
– відтік комерційне важливої інформації;
– технологічна недисциплінованість;
– невмотивованість персоналу;
– недоліки фінансового планування;
– поганий догляд за обладнанням.
Технічний ризик об’єднує недоліки та помилки багатьох аспектів
інвестування: якість проектування, технічна база, обрана технологія,
організація управління проектом, перевищення кошторису тощо.
Фінансовий ризик пов’язаний з тим, що не буде досягнуто очікуваних
результатів у фінансовій частині проекту: кредитний ризик, валютний
ризик, помилки при виборі джерел та обсягів фінансування проекту,
помилки в прогнозах прибутку, у його використанні, незадовільний
фінансовий стан партнерів, затримка з надходженням коштів від
реалізації, неплатоспроможність покупців продукції та власні завищені
витрати за проектом тощо.
Інноваційний ризик можливий в разі інвестування в наукові дослідження, у
виробництво нових товарів, використання нових технологій, що призводить
до підвищених витрат і ускладнює пошук споживача.
Комерційний ризик пов’язаний із проблемами з реалізацією продукції, її
транспортуванням, погіршенням якості, зниженням платоспроможності
споживача продукції проекту, підвищенням витрат, різними штрафними
санкціями.
Маркетинговий ризик виникає внаслідок прорахунків при оцінюванні
ринкових умов дії проекту: ринок збуту й постачання сировини та
матеріалів, організація реклами та збутової мережі, обсяг ринку, час
виходу на ринок, цінова політика, низька якість продукції.
Екологічний ризик пов’язаний з опрацюванням питань впливу на навколишнє
середовище, з можливою аварійністю, з налагодженням стосунків з місцевою
владою та населенням.
Ризик учасників проекту пов’язаний з усіма неочікуваними подіями в
управлінні та фінансовому стані підприємств-партнерів.
Ризики взаємопов’язані. Зміни одних спричинюють подальші зміни в усій
системі інвестиційного проекту. Ризики варто досліджувати і аналізувати
на якісному та кількісному рівнях, застосовуючи метод моделювання
ризику. Інструментальні засоби кількісного аналізу дають змогу
диференціювати ризики, моделювати їх дію, ідентифікувати тип ризику,
оцінювати можливі наслідки (втрати), формувати заходи протидії.
Управління ризиками є комплексом методів і прийомів щодо аналізу, оцінки
та зниження або нейтралізації негативних наслідків ризикових подій. У
ході управління ризиком залежно від типу ризику його можна або повністю
уникнути, або зменшити потенційно можливі наслідки. Якщо внутрішні
ризики за рахунок якісного менеджменту можна зменшити та нейтралізувати,
то стосовно зовнішніх ризиків можна говорити тільки про мінімізацію
можливих наслідків. У загальному випадку послідовність аналізу ризику
така:
• виявлення внутрішніх і зовнішніх факторів ризику;
• аналіз їх потенційної загрози інвестуванню;
• оцінка можливих фінансових втрат;
• визначення стійкості проекту до виявлених ризиків;
• встановлення критерію припустимого рівня ризику;
• розробка антиризикової технології управління інвестуванням;
• планування заходів щодо зниження ризику;
• моніторинг поведінки факторів ризику в ході інвестування;
• прийняття рішень щодо нейтралізації факторів ризику за наявності
реальної загрози інвестуванню;
• зміни в інвестиційних планах для зменшення або нейтралізації загрози
проекту;
• планування ефективного (з мінімальними втратами) вимушеного виходу з
проекту;
• зупинка інвестиційного процесу за даним проектом і продаж активів або
прав.
Комплексними діями інвестор може зменшити ризик, але повністю його
усунути важко. У загальному випадку вибір інвестиційного проекту є
компромісом між намаганням отримати прибуток і здоровим глуздом
інвестора (рівнем ризику та його оцінкою).
Серед засобів нейтралізації або зниження ризику слід виокремити ряд
загальноприйнятих прийомів та рекомендацій:
• страхування проекту як єдиного комплексу або, якщо це не вдається
(через значний ризик українські страхові фірми можуть уникати цієї форми
діяльності), — страхування окремих активів проекту;
• забезпечення високої ліквідності інвестицій. Бажано, щоб активи
проекту мали ринковий попит не тільки з боку проекту. Це гарантуватиме
можливість їх продажу в разі припинення проекту і зменшить збитки від
болісного рішення щодо “виходу з проекту”. Про ліквідність активів
проекту слід подумати заздалегідь, до прийняття рішення щодо його
реалізації;
• диверсифікація — розподіл капіталу за кількома об’єктами (проектами) з
метою зниження впливу однієї негативної події на ефективність всієї
програми інвестицій. Диверсифікація може здійснюватися також у межах
одного проекту: орієнтація на кількох споживачів продукції проекту,
організація збуту в різних місцях або регіонах, використання обладнання
різних типів тощо. Диверсифікація є основним заходом зниження
несистематичного ризику у фінансовому інвестуванні. У портфелі має бути
кілька десятків інструментів з різним кореляційним зв’язком між собою
(щодо дохідності в минулому) та з дохідністю ринку в цілому.
• Розподіл проекту на кілька частин і побудова об’єкта інвестування як
об’єднаного комплексу таких етапів. Кожна з частин комплексу матиме
змогу вступати в експлуатацію автономно, приносити прибуток і окупати
витрати. Крім фінансової економії коштів завдяки більш ранньому введенню
проекту, поетапність забезпечує перевірку комерційної реальності проекту
й ранню діагностику доцільності проекту не на всьому інвестованому
капіталі, а тільки на його частині (“обережна” тактика).
• Хеджирування — використання механізмів закріплення договірних умов у
стосунках партнерів на прогнозний період з метою підстраховки обох
сторін, що домовляються, від негативних змін у кон’юнктурі ринку в
майбутньому.
У фінансовому інвестуванні під хеджируванням розуміють придбання прав на
майбутні операції з цінними паперами.
• Своєчасне планування та створення необхідних резервів і запасів
матеріальних, фінансових і часових ресурсів. Ці методи особливо важливі
в умовах дефіциту фінансових ресурсів, що спостерігається в Україні.
Мають формуватися обсяги та структура матеріальних резервів і запасів на
непередбачувані витрати, резервуватися кошти на покриття випадкових
витрат, пов’язаних з експлуатацією обладнання, змінами природних умов,
поведінкою персоналу.
• Кваліфіковане відпрацювання договорів і контрактів між партнерами по
інвестиційному проекту, своєчасне відпрацювання в них прав та обов’язків
сторін в умовах можливих негативних подій і конфліктних ситуацій.
• 3 метою зменшення фінансових ризиків можуть застосовуватися спеціальні
організаційні заходи зменшення потенційно можливих втрат від ризикованих
інноваційних проектів через створення спеціальної фірми, що бере на себе
потенційний ризик. Вона може виконувати функцію проектного менеджменту і
візьме
на себе можливі ризики для зменшення в разі потреби прямих втрат
головного підприємства інвестора.
• В окремих випадках “передача” ризику організовується створенням фонду
реалізації ризикованого інвестування. Він бере на себе керування
піонерними проектами розвитку інших підприємств, на які не можна
безпосередньо покласти ризик реалізації проекту, але вони розуміють
доцільність проекту і можуть його фінансувати через такий фонд.
• Повноцінне інформаційне забезпечення інвестиційних планів, постійний
інформаційний моніторинг ситуації на ринку, у партнерів, споживачів, в
економіці країни загалом.
• Орієнтація на сфери діяльності з підвищеним рівнем монополізму
(регіонального, місцевого) на ринку.
• Організація інвестування в “інтегрований” (взаємопов’язаний) бізнес,
що охоплює основний проект і сферу постачання товарів і послуг для
нього, а також сферу збуту продукції основного проекту. Це суттєво
знижує ризик неадекватної поведінки партнерів проекту.
• Використання сучасних систем і засобів безпосередньої охорони майна
проекту.
Ризик може вимірюватися кількісно як в абсолютному, так і у відносному
вираженні. У доповнення до методів вимірювання ризику за рівнем
відхилень можливих результатів діяльності від середньо-очікуваних
ризиків може визначатися величиною можливих збитків. Наприклад:
• ризик втрати прибутку за проектом (ціна реалізації продукції за
проектом лише перекриває витрати на виробництво);
• ризик втрати доходів за проектом (не вдається взагалі реалізувати
продукцію);
• ризик втрати активів проекту (збитки дорівнюватимуть вкладеному
капіталу) внаслідок природних подій, пожеж, грубих помилок в
експлуатації обладнання, кримінальних подій тощо.
Залежно від рівня можливих збитків може формуватися диференційоване
ставлення інвестора до проекту інвестування. З цієї точки зору наведемо
кілька інтервалів ризику та їх сприйняття інвестором. 1. Безризикове
інвестування, коли інвесторові не загрожує зменшення прибутку нижче
якоїсь величини, або прибуток точно гарантований на заданому рівні.
2. Допустимий ризик інвестування полягає в тому, що умови проекту
гарантують максимальне зменшення прибутку лише до рівня, при якому
зберігається доцільність проекту для інвестора. Наприклад, коли
максимальні збитки не перевищать очікуваний прибуток за проектом.
3. Критичний ризик пов’язаний з такими можливими втратами інвестора, які
роблять проект несприйнятним для нього. Наприклад, інвестор ризикує тим,
що продукція не матиме попиту, не продаватиметься, і інвестор може
втратити не тільки прибуток від інвестування, а й частину своїх активів
проекту (інвестованого капіталу).
4. Ризик катастрофічного рівня можливий у випадках, коли існує
ймовірність втрати всього інвестованого капіталу. Це може бути
банкрутство проінвестованого підприємства (компанії, фірми), його
ліквідація, розпродаж майна проекту або втрата активів унаслідок аварій,
пожеж, вибухів.
У відносному вимірі ризик може бути визначений як величина збитків,
віднесена до якоїсь бази (це можуть бути витрати на виробництво,
вартість основних ресурсів тощо). Наприклад, ризик того, що витрати на
виробництво одиниці продукції перевищать ціну реалізації, що за місяць
збитки перевищать 10 % інвестованого капіталу, що витрати на відновлення
обладнання перевищать 20 % його вартості і т. ін.
Загальноприйнятим є методичний прийом кількісного оцінювання рівня
ризику через розрахунок рівня невизначеності можливих змін показників
ефективності проекту в майбутньому в умовах тих чи інших несприятливих
для проекту подій. Проводяться варіантні розрахунки окремого показника
ефективності проекту (іноді за допомогою ПЕОМ отримуються десятки тисяч
прогнозних варіантів реалізації проекту) і на основі коливань відхилень
варіантів від їх середньої величини визначають рівень невизначеності
проекту.
Таким показником може бути рівень середньоквадратичного відхилення (?)
або коефіцієнт варіації (?).
Для розрахунку рівня ризику проводиться серія розрахунків.
1. Крім базового очікуваного прибутку за проектом (наприклад, NPV),
визначаються варіантні значення обраного показника результативності
інвестування при різних можливих ситуаціях у майбутньому. Кількість
таких розрахунків позначимо п, а прогнозний показник
NPV для кожного розрахунку NPVt, де і = 1,2, …, ?. Кількість варіантів
може бути необмежене великою. Комп’ютерна техніка дає змогу здійснювати
розрахунки з бажаною кількістю та точністю.
2. Визначається середнє значення обраного показника результативності
інвестування з усіх проведених варіантних розрахунків NPV·.
або
де Pt — імовірність майбутніх умов, що відображені г’-м варіантом
розрахунку;
? — кількість розрахованих варіантів показника ефективності проекту.
Середньоквадратичне відхилення варіантних показників від їх середнього
значення
4. Розраховується коефіцієнт варіації (?), який визначає ступінь
відхилень варіантів від середнього значення показника:
Можна вважати, що прийнятним буде таке інвестування, при якому
коефіцієнт варіації становитиме менше 10 %. Іншими словами, за даним
проектом можливі відхилення від запланованої дохідності на 10 % (і в
більший, і в менший бік).
За коефіцієнтом варіації можна порівнювати проекти й обирати менш
невизначені, тобто менш ризиковані, з більшою надійністю прогнозів за
проектом. Меншому коефіцієнту варіації відповідає проект з меншим
ризиком.
Використання наведених формул для розрахунку рівня ризику за проектом
проілюструємо на такому прикладі.
За трирічним інвестиційним проектом прогнозується загальний приведений
прибуток у розмірі 400 тис. грн (песимістичний прогноз), 450 тис. грн
(найвірогідніший прогноз) і 540 тис. гри (оптимістичний прогноз). Треба
визначити рівень ризику (тобто невизначеності) при прогнозуванні
прибутку за даним проектом.
Визначимо рівень ризику за проектом через оцінку невизначеності
прогнозних варіантів прибутку. Розрахуємо середньоквадратичне відхилення
прогнозів від середнього розміру прибутку і коефіцієнт його варіації.
Середня величина очікуваного прибутку від проекту за трьома варіантами
Середньоквадратичне відхилення
Коефіцієнт варіації
Отже, рівень ризику в даному разі може бути представлений як значення
коефіцієнта варіації 12,5 %. Прийнятним рівнем ризику вважається
коефіцієнт варіації до 10 %. Однак це відносний орієнтир, і в кожного
інвестора має бути своя верхня межа у вигляді коефіцієнта варіації —
очікуваної невизначеності при інвестуванні.
Якщо в інвестора є також інший проект з такими самими показниками
дохідності, але з коефіцієнтом варіації 7 %, то перший проект може бути
відхилений як більш ризикований.
Рівень ризику в інвестуванні може досліджуватися різними методами.
1. Аналіз чутливості результату інвестування на зміну тих показників,
які формують кінцевий результат проекту.
2. Розробка різних сценаріїв ходу реалізації проекту й розрахунок
відповідних показників ефективності інвестування.
3. Проведення багатьох розрахунків результативності інвестування на
основі математичної моделі проекту.
Чутливість проекту до різних факторів, що впливають на дохідність
проекту, визначається так:
• розраховується базовий варіант проекту щодо показників дохідності, або
прибутку, або терміну окупності, або іншого показника результативності
проекту;
• вносяться зміни у величину якогось показника, що визначає рівень
доходів за проектом. Це можуть бути, наприклад, ціна реалізації
продукції, прогноз кількості продукції для продажу, вартість одиниці
сировини, ставка орендної плати, вартість обладнання, витрати на оплату
праці, вартість оборотних коштів тощо;
• знову розраховується показник результативності проекту;
• визначається еластичність показника результативності проекту щодо
дослідженого фактора;
• фактори ризику ранжуються за значенням коефіцієнта еластичності впливу
цього фактора;
• показникам, які найбільшою мірою впливають на результат проекту,
приділяється особлива увага при розробці бізнес-плану інвестування.
За цим методом оцінюється важливість впливу окремих факторів (ціна
реалізації, собівартість, обсяг виробництва, вартість обладнання тощо)
на загальну прибутковість проекту і відповідно до результатів вживаються
заходи щодо більш ґрунтовного опрацювання інвестиційних планів, що
сприятиме зниженню ризикованості, пов’язаної з виявленими факторами.
Аналіз прогнозних сценаріїв розвитку інвестування за проектом передбачає
розробку кількох варіантів ходу реалізації проекту залежно від зовнішніх
умов, організації проектного менеджменту, наявних коштів у інвестора
тощо. Сценарій — це узагальнений у вигляді основних тез, етапів, подій
опис якогось процесу, у даному разі — проекту інвестування. Основна
увага у сценарії приділяється логіці розвитку подій та основної лінії,
без проробки деталей.
Розрахунки проводяться, наприклад, за трьома сценаріями: базовий
розрахунок при середніх найвірогідніших умовах, оптимістичний варіант
(при найкращому перебігу подій за всіма факторами, які впливають на
дохідність проекту), песимістичний варіант, в який закладаються найгірші
можливі ситуації в країні й на конкретному ринку.
Далі порівнюються показники результативності інвестування за різними
сценаріями, виявляються найбільш негативні результати і, відповідно,
небажані сценарії інвестування. Потім визначаються події та умови, які
призводять до таких небажаних сценаріїв, виявляються фактори ризику,
готуються плани з нейтралізації факторів ризику з метою виключення
небажаних сценаріїв розвитку процесу інвестування.
Метод дослідження ризику на основі статистичних випробовувань полягає в
тому, що за допомогою обчислювальної техніки прораховується безліч
варіантів дохідності проекту залежно від показників-факторів у заданих
діапазонах їх зміни. У результаті отримуємо в автоматичному режимі
середні показники і статистичні характеристики їх варіації та розподілу
для подальшого аналізу найважливіших для дохідності проекту показників і
рівень ризикованості проекту за різними напрямами.
Цей метод реалізується за допомогою спеціальних комп’ютерних програм
дослідження проектів на рівень ризику.
Приклад розрахунків для аналізу чутливості проекту до окремих факторів
наведено нижче. Базовий варіант розрахунку чистої приведеної вартості
проекту — у табл. 7. 1, поваріантні розрахунки NPVnpn зміні окремих
факторів на показник NPV проекту — у табл. 7. 2. Рейтинг впливу окремих
факторів (практично це оцінка еластичності зміни показника ефективності
проекту на зміну фактора ризику) — у табл. 7. 3. З неї випливає, що
найбільші зміни NPVnpn зміні фактора на 1 % відбуваються в разі зміни
ціни реалізації продукції. Цей фактор має найбільше значення при
оцінюванні майбутньої дохідності проекту. Обґрунтуванню прогнозу цього
фактора слід приділити найбільше уваги, тому що помилки в прогнозі
матимуть відповідно до проведеного розрахунку максимальний вплив на
дохідність проекту.
Далі йдуть за своїм значенням фактори собівартості одиниці продукції,
обсягів реалізації та інвестицій, ставки дисконтування. Наведений
приклад умовний, але висновки з нього мають практичний зміст:
найважливішими факторами, від яких суттєво залежить прибутковість
інвестиційного проекту, є очікувана ціна реалізації продукції та
собівартість одиниці продукції. Помилки в їх прогнозах матимуть
найбільші негативні наслідки для проекту.
Рейтинги можливих факторів ризику інвестування мають розраховуватися для
кожного інвестиційного проекту.
У разі фінансових інвестицій у цінні папери рівень ризику визначається
також за розглянутою вище методикою оцінки варіантності результату
інвестування, але як варіанти дохідності беруться значення показників
ефективності обраного інструмента в минулому за кілька звітних періодів.
Наприклад, треба визначити рівень ризику інвестування 100 тис. грн у
прості акції виробничого підприємства в акціонерній формі. Інвес-
тор сподівається на регулярне отримання поточного доходу у вигляді
дивідендів. За останні 5 років на кожну з цих акцій виплачувалися такі
дивіденди: 5, 3, 4, 1,2 грн.
Розрахунок виконаємо за викладеною вище методикою через коефіцієнт
варіації:
1. Середній рівень дивідендів за минулий період:
(5+3+4+1+2) /5 = 3 грн на акцію.
2. Середньоквадратичне відхилення дивідендних виплат від середніх виплат
за останні п’ять років
3. Коефіцієнт варіації
Отриманий коефіцієнт варіації 47 %, безумовно, надто великий, що
свідчить про значну варіантність величини дивідендів у минулому й таку
саму невизначеність отримання очікуваної поточної дохідності від цього
фінансового інструмента в майбутньому.
У практиці фінансового інвестування при використанні методик моделі
оцінювання фінансових активів (САРМ) несистематичний ризик інструмента
інвестування визначається за допомогою так званого бета-коефіцієнта
цінного папера.
Модель оцінювання фінансових активів становить ризик інвестування в
цінний папір у вигляді двох складових:
• систематичний ризик пов’язаний із факторами, що впливають одночасно на
весь ринок цінних паперів, і може визначатися через мінливість середньої
дохідності всього ринку (дохідності портфеля, який складається з усіх
цінних паперів, що є на ринку);
• несистематичний ризик притаманний лише даному цінному паперу і
залежить від його особливостей. Цей ризик може бути нейтралізовано
включенням до інвестиційного портфеля цінних паперів з різним рівнем
різноспрямованого несистематичного ризику.
Систематичний ризик дохідності цінного папера за методикою моделі САРМ
визначається через величину так званого бета-коефіці-єнта цінного
папера, який показує залежність дохідності цінного папера від дохідності
всього ринку (портфеля з усіх цінних паперів, що є на ринку). Розглянемо
методику розрахунку бета-коефіцієнт цінного папера.
1. За фактичними даними кількох минулих звітних періодів визначається
різниця між фактичною дохідністю ринку (R) як середньозваженої величини
дохідності за всіма інструментами ринку і безризико-вою дохідністю
(процентною ставкою безризикових державних цінних паперів (L) за ті самі
періоди. Ця величина (Рг = R – L) визначатиме рівень середньоринкової
премії за ризик, тобто додаткової дохідності щодо безризикової
дохідності.
2. Розраховуються такі самі премії за ризик (Р) за ті самі звітні
періоди в минулому, але виходячи з фактичної дохідності (D) цінного
папера, який досліджується. Це буде величина Pd = D – L.
3. Визначається регресійний зв’язок між премією за ризик за обраним
цінним папером (D) і середньоринковою премією за ризик (R). Рівняння
регресійного зв’язку матиме такий вигляд:
(D-L) = b-(R-L) + a або
Pd=b-Pr + a,
де ? — вільний член регресійного рівняння (його кількісний рівень не має
економічної інтерпретації);
b — бета-коефіцієнт розглянутого цінного папера, який кількісно визначає
залежність між премією за ризик даного цінного папера і премією за ризик
загалом на ринку цінних паперів. Бета-коефіцієнт може мати значення від
0 і більше.
Якщо ризик цінного папера буде нижче від середньоринкового, то
бета-коефіцієнт буде менший одиниці.
Якщо ризик цінного папера перевищуватиме середньоринковий, то
бета-коефіцієнт буде більший одиниці.
Якщо ризик цінного папера дорівнюватиме середньоринковому, то
бета-коефіцієнт дорівнюватиме одиниці.
Бета-коефіцієнт є важливою характеристикою рівня ризику цінного папера.
Розрахунки бета-коефіцієнтів на розвинених фондових ринках проводяться
аналітиками систематично, і для кожного цінного папера є статистичний
ряд бета-коефіцієнта, який враховується при прогнозуванні дохідності
того чи іншого цінного папера з урахуванням його ризикованості.
Список використаної літератури
1. Закон України “Про інвестиційну діяльність”. ВВР України. — 1991.
—№47.
2. Закон України “Про цінні папери і фондову біржу”. ВВР України. —
1991. — № 38.
3. БланкИ. А. Инвестиционный менеджмент. — К.; 1995.
4. Волков И. М., Грачева М. В. Проектный анализ: Учеб. для вузов. — М.:
Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998.
5. Грачева М. В. Анализ проектных рисков: Учеб. пособие для вузов. — М.:
ЗАО “Финстатинформ”, 1999.
6. Гридчина М. В. Финансовый менеджмент: курс лекций. — К.: МАУП, 1999.
7. Калина А. В., Корнеев В. В., Кощеев А. А. Рынок ценных бумаг (теория
и практика): Учеб. пособие. —К.: МАУП, 1999.
8. Крушвиц Л. Инвестиционные расчеты. — СПб: Питер, 2001; Финансы и
статистика, 1997.
9. Омельченко А. В. Інвестиційне право: Навч. посіб. — К.: Аті-ка, 1999.
10. Пересада А. А. Інвестиційний процес в Україні. — К.: Лібра, 1998.
11. Савчук В. П., Прилипко С. И., Величко Е. Г. Анализ и разработка
инвестиционных проектов: Учеб. пособие. — К.: Абсо-лют-В, Эльга, 1999.
12. Федоренко В. Г., Гойко А. Ф. Інвестознавство. — К.: МАУП, 2000.
13. Шарп У., Александер Г., БейлиД. Инвестиции / Пер. с англ. — М.:
ИНФРА-М, 1997.
14. Щукін Б. М. Інвестиційна діяльність. — К.: МАУП, 1998.
15. Щукін Б. М. Аналіз інвестиційних проектів. — К.: МАУП, 2002.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
