Реферат на тему:
Методи залучення іноземного капіталу
Держава має різні важелі для того, щоб сприяти залученню іноземного
капіталу. Найважливіші з них подано на рис. 5.
До системи податкових і митних пільг входять “податкові канікули”,
зниження ставок оподаткування в разі реінвестування отриманого прибутку
чи інвестування у певні регіони та галузі, захист від подвійного
оподаткування, а також звільнення від митних зборів на імпорт новітніх
машин та обладнання, технологій, ноу-хау, експорту продукції власного
виробництва для покриття валютних витрат або зменшення цих зборів.
Спеціальні економічні зони передбачають ще розвиненішу систему
податкових та митних пільг, спрощення адмі-ністративних процедур (рис.
6).
Підприємці США вважають, що інвестиції у країни з високим рівнем
політичних, географічних, валютних, фінансових, інвестиційних та
інфляційних ризиків повинні мати мінімальну норму прибутку — щонайменше
25 %. В Україні ця норма, за нашими розрахунками, майже вдвічі нижча, до
того ж має великий термін окупності капіталу. Згідно з оцінками західних
дослідників, норма прибутку на капітал, вкладений, наприклад, у
будівництво заводу, у Західній Європі становить 38,6 %, строк окупності
— 6 років, а в Україні ці показники дорівнюють відповідно 21 % і 11
років.
Крім того, існують інші негативні моменти: насамперед це бюрократичні
перешкоди та легітимна невизначеність у процесі приватизації;
відсутність реальної приватизації та закону про приватизацію землі; обіг
на внутрішньому ринку грошових одиниць західних країн; відсутність
правового забезпечення кредитування, страхування, валютного обігу;
обмеженість каналів репатріації прибутку (здебільшого через вивезення
продукції видобувних та сировинних галузей, що має попит на світових
ринках).
В Україні розроблено законодавство про іноземні інвестиції, до якого
входять понад 100 різних правових і нормативних документів (законів,
постанов, указів, положень, інструкцій та ін.). До них належить також
прийнятий у квітні 1996 р. Закон України “Про режим іноземного
інвестування”. У ньому є позитивні моменти, пов’язані з особливостями
режиму іноземного інвестування, чітким визначенням видів іноземних
інвестицій і форм їх здійснення, а також системи державних гарантій
захисту іноземного капіталу. Для іноземних інвесторів на території
України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої
діяльності. Зазначається, що для інвестиційних проектів із залученими
іноземними інвестиціями, які реалізуються відповідно до державних
програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери та
територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої
господарської діяльності.
Проте варто ще раз зазначити, що законодавча база нашої країни має
принаймні два основних недоліки: нестабільність та ненадійність;
відсутність комплексності та наявність суперечностей у законодавчих
актах. Нестабільність зумовлює неможливість спрогнозувати
виробничо-господарську та фінансову діяльність об’єктів інвестування.
Забезпечення стабільності нормативної бази для іноземного інвестора
важливіше, ніж пільги.
Як свідчить досвід інших країн, до формування системи регулювання
міжнародної спільної підприємницької діяльності на національному рівні
застосовуються два підходи:
• прийняття єдиного акта, що регулює допуск іноземного капіталу в
економіку країни;
• регулювання різних аспектів іноземної інвестиційної та підприємницької
діяльності сукупністю правових актів.
Вибір одного з цих підходів зумовлюється позицією, яку та чи інша країна
займає на світовому ринку капіталів. Якщо країна є активним експортером
капіталу, то, як правило, використовується другий підхід до формування
законодавчої бази щодо участі іноземних інвесторів у національному
господарстві. Країни, які переважно імпортують капітал, прагнуть
прийняти єдиний законодавчий акт щодо міжнародної підприємницької
діяльності.
Стратегія залучення іноземних інвестицій
Нині Україна, безумовно, є державою, яка залучає іноземний капітал на
свою територію. Виходячи з тенденцій, що склалися, доходимо висновку:
вона залишиться такою ще тривалий час. Тому недоліком Закону України
“Про режим іноземного інвестування” є перехрещення двох зазначених вище
підходів до формування правової бази. Більшість статей цього Закону
містять формулювання “згідно з чинним законодавством” без конкретних
посилань. У зазначеному Законі відсутні будь-які конкретні положення
щодо найважливіших об’єктів регулювання, пріоритетних галузей економіки,
соціальної сфери й територій, що заплутує розв’язання проблем пільгового
режиму інвестування, а також положення про кваліфікаційний мінімум
іноземної інвестиції, які, на наш погляд, були б необхідні для системи
іноземного інвестування. У ст. 1 розд. 1 Закону визначається тільки
частка іноземної інвестиції у статутному фонді підприємства з іноземними
інвестиціями (щонайменше 10 %).
Порядок переказу (трансферту) прибутків, доходів та інших коштів,
одержаних унаслідок здійснення іноземних інвестицій, визначається тільки
Національним банком України, а відповідного законодавчого акта,
прийнятого Верховною Радою України, немає. Це ще один недолік
законодавчої бази іноземного інвестування, що діє в Україні.
Законодавча база процесу іноземного інвестування повинна охоплювати всі
аспекти цієї багатогранної діяльності. На сучасному етапі в Україні
законодавчо не визначені процеси іноземного кредитування, створення
кредитних співтовариств, концесій, надання прав власності на землю; не
розроблено також механізми державного страхування іноземних інвестицій,
створення страхових фондів. І хоча зараз здійснюються певні заходи щодо
створення автоматизованої інформаційної системи оперативного пошуку
іноземних інвесторів, усе це перебуває в зародковому стані.
Виходом із цієї ситуації, на наш погляд, є обґрунтування раціональної
інвестиційної політики, в якій чільне місце посядуть система державного
регулювання й реформування структури власності на основі приватизації та
концепція технічного переоснащення промислового виробництва із
залученням коштів іноземних інвесторів. Така концепція забезпечить
підвищення інвестиційної активності, але за наявності певних економічних
передумов (рис. 7):
• залучення іноземних інвестицій з урахуванням мети та завдань
структурної трансформації промислового комплексу, цільових програм
міжгалузевого розвитку, конверсії;
• збільшення обсягів інвестиційних ресурсів, які формують виробничий
потенціал на новій науково-технічній базі;
• ефективного використання інвестицій;
• обґрунтування вибору пріоритетних секторів матеріального виробництва,
які визначають конкурентні позиції країни на світових ринках;
• створення динамічного експортного потенціалу, який може швидко
адаптуватися до кон’юнктури зовнішнього ринкового середовища;
• розвитку внутрішньої та зовнішньої продукції виробничо-технічного
призначення.
Реальна наявність зазначених економічних передумов підвищення
інвестиційної активності має стати достатньою основою для обґрунтованого
визначення мети залучення іноземних інвестицій у різні сфери вітчизняної
економіки (насамперед в індустрію). Ми переконані, що основними цілями
повинні бути такі:
• структурна перебудова промислового комплексу;
• сприяння досягненню сучасного технічного рівня розвитку на основі
нових технологій;
Державна стратегія залучення іноземних інвестицій має спиратися на
класифікацію галузей промисловості залежно від наявності потенційних
джерел фінансування. Можна виокремити кілька таких груп галузей
(виробництв):
• галузі, розвиток яких забезпечується централізованими державними
капіталовкладеннями;
• виробничі об’єкти переважно приватного капіталу;
• галузі (виробництва), які на певному етапі потребують кредитних
субсидій;
• пріоритетні галузі для залучення та використання іноземних інвестицій;
• виробництва, у фінансуванні яких участь іноземних інвесторів має певні
обмеження;
• галузі (виробництва), які є закритими для іноземного інвестування, що
пов’язано з національною безпекою, збереженням національного багатства.
Для України прийнятна класична схема сучасного індустріального розвитку
країни, що складається з трьох етапів:
• створення імпортозамінних виробництв;
• формування конкурентоспроможного експортного потенціалу;
• розвиток наукомістких галузей.
Така схема подальшого розвитку індустрії потребує органічного поєднання
іноземного капіталу з національними ресурсами, обґрунтування та селекції
сфер інвестування, експертної оцінки щорічної потреби в іноземних
інвестиціях, визначення потенційної місткості українського ринку для
іноземних інвесторів.
Практика показала, що за минулий період, коли використовувалися
традиційні підходи до інвестування, іноземний капітал неістотно впливав
на ефективність функціонування промислового комплексу, його структурну
перебудову, упровадження прогресивних технологій і технічне оновлення
виробництва. Очевидно, необхідно знайти економічний механізм, який дав
би змогу збалансувати норму прибутку, рівень ризику, стимули та гарантії
для залучення іноземних інвестицій у процес приватизації й розвитку
експортного потенціалу, забезпечив би бажаний кінцевий результат
інвестування, тобто зробив би помітний внесок у розвиток економіки,
підвищення ефективності її функціонування, упровадження сучасних
технологій і методів управління.
З огляду на викладене важливо обрати такі пріоритети в інвестиційному
процесі, які б забезпечили найвищий рівень його ефективності. Це
об’єктивно зумовлює необхідність вжиття таких заходів:
• звуження напрямів інвестування та впровадження проектів з урахуванням
існуючого інноваційного потенціалу;
• включення в інвестиційний процес як державних, так і приватних
ресурсів;
• залучення іноземних партнерів до впровадження інвестиційних проектів,
пов’язаних з використанням інноваційного і промислового потенціалу;
• створення нових організаційних форм інтеграції фінансового і
промислового капіталу;
• розробка та впровадження регіональних програм інвестування. При цьому
іноземні кредити під державні гарантії необхідно спрямовувати насамперед
у пріоритетні сфери — фінансування інвестиційних проектів, що
забезпечать розвиток експортного потенціалу, і галузі, де терміни
окупності виробничих інвестицій порівняно малі.
Наведений тут науково обґрунтований і рекомендований для практичного
використання комплексний механізм залучення іноземних інвестицій
спрямований на створення сприятливого інвестиційного клімату та
підвищення інвестиційної активності. Стрижнем такого механізму є
економіко-організаційний блок, який базується на обґрунтованій
концептуальній основі та стратегії залучення іноземних інвестицій,
системі пільг в оподаткуванні, визначенні пріоритетних напрямів
використання іноземних інвестицій, розширенні мож-ливостей участі
іноземних інвесторів у процесі приватизації та створенні спільних
підприємств (див. рис. 7).
Список літератури:
Русские биржевые ценности. 1914-1915 гг. / Под ред. М. И. Боголепова. —
СПб., 1915.— 138 с.
Світова економіка: Підручник / А. Філіпенко, О. Рогач, О. Шнирков та ін.
— К.: Либідь, 2000. — 582 с.
Селигмен Б. Основные течения современной экономической мысли. — М.:
Наука, 1968.
Симоненко К. Чему до сих пор не перестает удивляться Всемирный банк //
Бизнес. — 1999. — № 9. — 1 марта. — С. 14.
Солунский А. М. Организационно-экономические методы совершенствования
инвестиционной деятельности в условиях рыночной экономики // Экономика
стр-ва. — 1990. — № 2. — 94 с.
Сопов В., Донченко А. Недельный обзор биржевых структур // Коммерсант. —
1991. —№45. — С. 13.
Степанов Д. В. Державне регулювання економіки і правові аспекти
формування ринкових відносин суспільства // Пути реформирования
экономики Украины на современной этапе: Сб. науч. тр. Прил. к науч.
журн. “Персонал”. — 2000. — № 4(9). — С. 195-196.
Степанов Д. В., Федоренко В. Г. До питання про іноземні інвестиції в
Україні // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 2001. — № 1 (101). —
С. 19-21.
Степанов Д. В., Федоренко В. Г. Страхування як складова частина
інвестиційного процесу // Економіка України. — 2000. — № 12. — С. 80-83.
Таеасиев А. М. Основы рыночной экономики. — М.: Изд-во МГУ, 1992. — 94
с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
