.

Фінансові зв\’язки між державою і підприємством, підприємством і державою (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
265 1847
Скачать документ

Реферат на тему:

Фінансові зв’язки між державою і підприємством, підприємством і державою

У зв’язках “держава — підприємство” і “підприємство — держава” можна
виокремити фінансові відносини між державою та державними
підприємствами.

За допомогою системи оподаткування, а також різних платежів і
відрахувань підприємств до державного бюджету та інших централізованих
фондів держава через свої фінансові органи реалізує право власності на
засоби виробництва, вилучаючи у підприємств і централізуючи частину їх
прибутку, тобто держава одержує від підприємств кошти. Але фінансовий
потік на цьому рівні не односторонній. Підприємства також можуть
одержувати від держави кошти. Державна фінансова підтримка підприємств
здійснюється за допомогою прямих асигнувань, приміром, централізованих
капітальних вкладень і дотацій, а також як надання різних економічних
пільг (з оподаткування, через звільнення від сплати певних платежів).
Відтак виникають розгалужені фінансові потоки (рис. 2.2) в обох
напрямках. Такі

зв’язки посідають поки що чільне місце в економіці України. Проте в міру
роздержавлення економіки і розвитку колективної та приватної власності
вони слабшатимуть, а взаємодія держави і підприємств колективної і
приватної власності посилюватиметься.

Рис. 2.2. Фінансові зв’язки “держава — державне підприємство”

Фінансові відносини між державою і підприємствами недержавних форм
власності різняться видами грошових надходжень і платежів.
Взаємовідносини цього типу складаються відповідно до економічної ролі
держави, функцією якої є створення коштів державного, республіканського
(Автономної Республіки Крим) і місцевого бюджетів, що йдуть на
задоволення суспільних потреб. Ці кошти створюються через їх вилучення,
насамперед у підприємств. Це основний канал фінансових надходжень до
державного бюджету. І хоча вилучення коштів у підприємств зменшує їх
інтерес до одержання прибутку, державі доводиться це робити.

Державні органи застосовують систему податків, платежів, ренти за
користування землею, систему орендної плати, одержання частки прибутку
за наявності у підприємства частини власності, що належить державі.

Однак зазначимо, що держава не є лише пасивним виконавцем суспільних
функцій. Вона може виконувати стосовно недержавних підприємств і
підприємців роль активного учасника фінансових відносин, надаючи свої
замовлення і спрямовуючи фінансові ресурси у потрібну сферу виробництва.
У цьому разі недержавні підприємства одержують від державних органів
кошти у формі оплати, а також певних асигнувань, дотацій, пільг,
кредитів.

Фінансова політика держави спрямована не тільки на збирання необхідних
суспільству та державним структурам коштів і їх цільове використання на
загальнодержавні соціальні потреби. Вона може бути також заборонною і
обмежувальною, нести елемент примусу, створюючи межі, в яких функціонує
колективне або приватне підприємство. Отже, через систему жорстких
фінансових санкцій держава може змінити спрямованість підприємницької
діяльності або взагалі заборонити її. Так робиться в будь-якій
розвиненій економічній системі, практично в кожній країні незалежно від
її суспільно-політичного устрою, зокрема у країнах з ринковою
економікою.

Однак масштаби вилучення коштів у підприємств як державної, так і
недержавних форм власності й заборонно-обмежувальні заходи потребують
перегляду та прийняття продуманих послідовних і компетентних рішень на
основі законів. На жаль, поки що доводиться спостерігати інше.
Наприклад, практично постійно змінюються ставки податків, відрахувань,
запроваджуються і скасовуються заборони.

Основною тенденцією розвитку фінансових відносин між державою і
підприємствами при переході до ринкових відносин має бути насамперед
прагнення до їх вирівнювання, універсалізації незалежно від форми
власності, яку вони використовують у підприємницькій діяльності.
Водночас потрібно враховувати деякі елементи специфіки, особливості
податків і платежів, масштаби оподаткування, а також передавання
підприємствам фінансових коштів з державного бюджету, особливо у процесі
інвестування підприємств пріоритетних галузей народного господарства.

Дуже складними і багато в чому невизначеними залишаються фінансові
зв’язки між різними державними структурами та державними органами різних
рівнів, які відображають одночасно розподіл і перерозподіл фінансових
ресурсів державного бюджету України (зв’язок ДД на рис. 2.2).

Оскільки Україна стала самостійною державою, то колишній
республіканський фінансовий фонд є, по суті, її основним державним
бюджетом. З огляду на таку спадкоємність його можна назвати
державно-республіканським. Крім того, елементи фінансової державності
виявляються і на місцевому рівні як регіональні, муніципальні фінансові
ресурси і фонди у формі місцевих бюджетів.

Між цими трьома державними за природою фінансовими структурами і
складаються розподільні та перерозподільні фінансові відносини. Нині
вони набули особливої гостроти. Це зумовлено виокремленням з колишнього
СРСР незалежної Української держави, здобуттям державного й економічного
суверенітету, прагненням Автономної Республіки Крим, окремих регіонів до
фінансової самостійності, а також у зв’язку із взаємними фінансовими
претензіями нових учасників поновлених фінансових відносин. Усе це
позначається на відносинах, коли йдеться про створення і розподіл
фінансових ресурсів. Відбуваються істотні зміни у фінансових відносинах
і фінансовій владі, а також змінюється співвідношення фінансових прав та
обов’язків на всіх рівнях і в усіх сферах економіки України.

Процес фінансової перебудови в Україні відбувається дуже напружено
насамперед тому, що на перших стадіях перебудови реформі фінансових
відносин не приділялося належної уваги. Вона рухалася вниз, тоді як рух
знизу вгору було загальмовано. Не було природного, погодженого
делегування фінансових повноважень, їх чіткої регламентації з
урахуванням інтересів усіх рівнів. Потім відбулося зворотне відторгнення
фінансових функцій від центральних органів України. У результаті
централізовані в минулому державні фінансові ресурси під тиском знизу
перерозподілялися на користь органів нижчих рівнів, центр поділився
фінансовими правами і можливостями з областями, містами та районами.

Налагодження нормальних фінансових відносин між рівнями державної
фінансової системи України багато в чому залежить від наявності та
дотримання законів України, подолання місцевими органами фінансової
безпорадності.

Розглянемо фінансові відносини між підприємствами-контрагентами, що
мають господарські зв’язки (рис. 2.3).

В умовах переходу до ринку активізуються фінансові відносини між
підприємствами всіх форм власності та видів підприємництва, що
випливають з їх економічних взаємозв’язків. Сукупність фінансових,
грошових розрахунків зумовлена наявністю господарських договорів, які
регламентують взаємні платіжні зобов’язання, штрафні санкції, сплату
неустойок за порушення договірної дисципліни, матеріальну винагороду за
виконання особливих вимог.

Крім того, виникають нові форми фінансових взаємовідносин. Так, за
допомогою створення системи підприємств, заінтересованих в участі у
господарській і фінансовій діяльності один одного, розминаються або
навіть руйнуються відомчі перегородки. Насамперед це виявляється при
запровадженні підприємств акціонерних форм власності. У цьому разі
підприємства, маючи цінні папери один одного, стають не просто
суміжниками, а заінтересованими партнерами. І хоча у процесі виробництва
і постачань їхні інтереси різняться, акціонери здійснюють взаємний
контроль, обмежуючи прояви егоїзму однієї зі сторін у зв’язку із
заінтересованістю у стабільності й високому курсі спільних акцій.

Рис. 2.3. Фінансові відносини між підприємствами

У фінансовому аспекті така система означає створення умов вільного
переливання фінансового капіталу з галузі в галузь. Справді, якщо
підприємства і підприємці самостійно вирішують, куди вкладати капітал,
то навіть за наявності централізованих державних капіталовкладень
розміри інвестицій та об’єкти їх вкладення передусім визначає ринок.

Розглянемо особливий тип фінансових відносин між підприємствами, а також
між державою і підприємством, опосередкований наявністю банківської
системи. Йдеться про фінансові зв’язки, що виявляються у формі
взаємовідносин підприємств і банків з приводу кредитування у процесі
господарської діяльності та надання банками фінансово-посередницьких
послуг підприємствам. Крім того, банки можуть стати і
співвласниками-акціонерами підприємств, тоді їх фінансові
взаємовідносини можуть виникнути і з приводу часткового розподілу
чистого доходу (прибутку).

Фінансові потоки, що виникають у процесі становлення і функціонування
фінансових ринків, де суб’єктами відносин стають банки, біржа,
підприємства і підприємці, — набувають особливого значення. Якщо
розглядати банки як своєрідні “фінансові підприємства”, то описувані
фінансові відносини правомірно віднести до специфічних відносин між
підприємствами, організаціями виробничої і невиробничої сфер, з одного
боку, і фінансовими підприємствами—з іншого. До таких підприємств
належать комерційні та будь-які інші фінансово-кредитні товариства,
зокрема й страхові. Якщо ж у відносинах з підприємствами бере участь
державний банк, то, по суті, виникає фінансовий зв’язок між
підприємствами і державою.

Ринкові відносини потребують гнучкого механізму різнобічного
грошово-кредитного регулювання господарського обороту, руху матеріальних
цінностей, фінансових потоків, де визначальну роль відіграють елементи
банківської системи. Глибина і розмаїтість фінансових зв’язків, грошових
переміщень між підприємствами (підприємцями) і банками характеризують
зрілість ринкових відносин, ступінь становлення і розвитку ринкової
економіки в державі.

Поглиблення фінансових зв’язків і відносин між підприємствами і банками,
взаємопроникнення їх функцій в умовах вільного ринку є потужним важелем
фінансового впливу на економічні та соціальні процеси, засобом
регулювання грошового обігу. Організацію банківської системи в економіці
ринкового типу докладніше висвітлимо в наступних підрозділах.

Перехід до госпрозрахункових відносин усередині підприємств, переведення
структурних підрозділів на колективний підряд та інші форми організації
й оплати праці активізують внутрішньогосподарські фінансові відносини,
де підрозділ є самостійним фінансовим об’єктом. Такі відносини
найчастіше пов’язані з формуванням і розподілом власного прибутку та
прибутку структурної одиниці, підрозділу, колективного фонду оплати
праці та із встановленням пайової участі кожного працівника у прибутку
підрозділу. Також виникають фінансові відносини між структурним
підрозділом і підприємством з приводу відрахування частини прибутків
структурної одиниці на користь усього підприємства. Такі відрахування
неминучі, якщо підприємство функціонує як цілісна господарська одиниця з
власними фондами, прибутками, витратами.

Фінансові зв’язки між підприємством і його структурними підрозділами
(цехами, ділянками, бригадами), які не є самостійними одиницями,
наведено на рис. 2.4.

Рис. 2.4. Фінансові зв’язки між підприємством і його структурними
підрозділами

Така схема можлива за наявності розвиненого внутрішньовиробничого
госпрозрахунку, самофінансування підрозділів, системи взаємних
розрахунків, коли структурна одиниця одержує і розподіляє виторг
(прибуток) від власної діяльності, тобто перетворюється у фінансовому
плані на своєрідне підприємство всередині підприємства (у будівництві,
приміром, це трест і будівельно-монтажні та будівельні управління).
Розвиненість внутрішніх фінансових відносин між підрозділами, а також
підрозділів із спільною адміністрацією підприємства призводить до
необхідності ведення власного бухгалтерського обліку, окремого рахунку
структурної одиниці (субрахунку). Однак доцільність фінансового
суверенітету підрозділів, структурних одиниць підприємства може
виявитися сумнівною; у будь-якому разі тут мають існувати розумні межі.

Фінансові зв’язки між структурними підрозділами підприємства і
підприємством, адекватні зв’язкам між підприємствами або між
підприємством і державою, вмотивовані лише тоді, коли структурний
підрозділ є досить відособленою виробничо-економічною одиницею і якщо
поділ фінансів і перехід до взаємних фінансових розрахунків стимулюють
збільшення доходів та підвищення ефективності роботи.

Список використаної та рекомендованої літератури

Бочаров В. В. Финансово-кредитные методы регулирования рынка инвестиций.
— ?.: Финансы и статистика, 1993. — 243 с.

Гильфердинг Р. Финансовый капитал. Исследования новейшей фазы в развитии
капитализма. — М.: Изд-во соц.-экон. лит., 1959. —491 с.

Розвинення фінансово-банківської сфери—шлях до удосконалення
інвестиційної політики / Д. В. Степанов, В. В. Степанова, В. Г.
Фе-доренко та ін. // Фондовий ринок. — 2001. — № 2 — С. 12-16.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020