.

Дослідження трудових конфліктів (пошукова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
342 2915
Скачать документ

Пошукова робота

Дослідження трудових конфліктів

Серед основоположників вивчення конфліктів можна назвати таких давніх
філософів і вчених, як Геракліт, Сократ, Платон.

У працях К.Маркса часто розглядалися різні аспекти соціальних
конфліктів. Він послідовно розвивав теорію конфліктів стосовно всього
процесу історичного розвитку, розглядаючи його як боротьбу класів, що
викликається існуючими протиріччями між розвитком продуктивних сил і
виробничих відносин. Єдиний шлях вирішення конфліктів К.Маркс бачив у
революції, фактично виключаючи інші шляхи вирішення назрілих проблем. На
відміну від К.Маркса, М.Вебер бачив головний конфлікт у боротьбі
політичних партій.

У вивченні конфліктів велику роль відіграли роботи Г.Зим-меля, який
сформулював основні принципи теорії конфлікту. У його розумінні конфлікт
є не тільки руйнівною силою, а й способом інтеграції та розвитку
суспільства.

За кордоном склалися різні школи конфліктології, представлені іменами
М.Вебера, Г.Зиммеля, Т.Парсона, Л.Козера, Р.Дарендорфа та інших.
Найбільшої популярності набули концепції позитивно-функціонального
конфлікту Л.Козера, конфліктна модель суспільства Р.Дарендорфа, загальна
теорія конфліктів К.Боулдинга. Одним із сучасних підходів до вивчення
конфліктів є “теорія рішення”, що ґрунтується на теорії людських потреб.
її основні тези були викладені в чотиритомній серії “Конфлікт”, виданій
у 1990 р. за ініціативи Американського інституту миру. Один із
засновників цього напрямку Дж.Бертон стверджував, що головне завдання
полягає у створенні теорії і “техніки” вирішення конфліктів усіх типів.
Це завдання не може бути вирішене однією науковою дисципліною чи під час
міждисциплінарного дослідження, воно являє собою “адисциплінарну” галузь
дослідження. Витоки конфлікту розглядаються як наслідок неадекватного
задоволення всієї сукупності людських потреб (чи їхньої частини).
Реальне вирішення конфліктів вимагає виявлення таких потреб, що були
ущемленими. При цьому використовується теорія потреб, розроблена
А.Маслоу. Дослідники виділяють фундаментальні, первинні та вторинні,
другорядні потреби. Проте слід наголосити, що потреби є показником, який
важко визначити. Ці потреби досить складно безпосередньо дослідити, і
вони можуть бути враховані тільки при міжособистісних конфліктах. Крім
цього, такий підхід не враховує негативні інтереси і потреби, наприклад,
домінування потреби.

Проблеми вирішення конфліктів знаходяться в центрі уваги таких провідних
наукових центрів, як Джорджтаунський, Гарвардський і Колумбійський
університети. Є досить багато праць зарубіжних авторів, у яких
наводяться практичні рекомендації з подолання конфліктів, розбіжностей.
їх використання дозволяє також уникати появи конфліктних ситуацій.
Психологічні аспекти конфліктології ґрунтовно викладені у книгах Дне.
Скотт, В. Зигерта і Л. Ланга, X. Корнеліуса, Ш. Фейра та ін.

У СРСР в середині 70-х років XX ст. стали з’являтися роботи, присвячені
розгляду окремих видів конфліктів. Серед останніх можна назвати праці
А.Дмитрієва, В.Кудрявцева і С.Кудрявцева, А. Єршова, І. Кичанова, В.
Храмова, І.Бекепі-кіної та інших з висвітленням деяких теоретичних
аспектів розвитку конфліктів у країні. Серед перших робіт того часу,
присвячених проблемам конфліктів, можна назвати книгу Ф. Бородкіна та Н.
Коряка “Внимание: конфликт!”, у якій на численних конкретних прикладах
розглядаються причини виникнення мілеособистісних і мілегрупових
конфліктів на підприємствах. Нагадаємо, що за радянські часи було видано
небагато книг, присвячених темі конфліктів. Це було викликано забороною
самої теми, догматичною переконаністю багатьох критиків у тому, що при
соціалізмі не може бути серйозних соціальних конфліктів, а
словосполучення “антагоністичний конфлікт при соціалізмі” було просто
піддано анафемі.

З найсучасніших праць можна назвати книги Г.В.Ложкіна і Н. Повякеля, А.
Бандурки і В. Друзя, А. Здравомислова та ін.

В Україні ця проблема стала інтенсивно вивчатися від середини 80-х років
XX ст. Слід відзначити, що, незважаючи на відносно недавнє виникнення в
нашій країні страйкового руху, наукові дослідження у цій галузі мають
вже певну історію. Так, першим найсерйознішим кроком до визнання
“науковості” даної проблеми стало обговорення за “круглим столом” у 1991
р. проблеми страйків у світлі соціально-трудових конфліктів. По суті, це
поклало початок усвідомленню важливості даної соціальної проблеми. Тоді
свою думку щодо страйків як форми соціального протесту висловили
найвизначніші спеціалісти-соціологи, серед яких були А.Кабаков та
В.Рукавішвілі.

Ґрунтовно займався проблемою соціальних конфліктів Калузький інститут
соціології під керівництвом Ю. О. Барклян-ського. Основними напрямками
пошуку його колективу стали процеси соціальної напруженості, форми та
стадії їхнього розвитку та роль соціолога у вирішенні даних проблем.
Низку важливих питань, пов’язаних з розвитком трудових конфліктів, було
розглянуто співробітниками Інституту економіки промисловості (ІЕП) HAH
України під керівництвом О. Ф. Новикової та Є. В. Воловодової у ході
вивчення страйків шахтарів у 1989 р. Проте осторонь від дослідження
залишилися багато важливих теоретичних і практичних питань. Це й
викликало необхідність продовжити дослідження на сучасному етапі.

Трудові конфлікти в тій чи іншій формі відбувалися протягом всього
радянського періоду. Вже у перші роки радянської влади страйки були
реакцією на відчуження засобів виробництва від працівників на користь
держави, а передумовою страйків — психологія найманих відносин
дореволюційного періоду. Велике значення для робітничого руху на той час
мала відносна незалежність профспілок, які вміло використовували
політичну боротьбу в правлячій партії. Крім того, процес формування
бюрократії у той період тільки починався. У Статуті профспілок 1923 р.
було передбачено право на страйк. І навіть Й.В.Сталін у 1928 p.
припускав можливість страйку “як засобу боротьби проти бюрократичних
збочень апарату”. До тридцятих років під жорстким пресом держави
страйковий рух зійшов нанівець, а стихійні виступи епохи колективізації
були жорстоко придушені, як і страйк у Новочеркаську в 1962 р.

Надалі зміст трудових конфліктів визначався в першу чергу
соціально-економічними процесами в суспільстві. Так, у другій половині
50-х років XX ст. спостерігалося певне зростання життєвого рівня
трудящих, що призвело до загострення проблем, пов’язаних з розподілом
соціальних і матеріальних благ. Тому не дивно, що найпоширенішими стали
конфлікти, пов’язані з оплатою праці (нормуванням, тарифікацією і
т.ін.). На початку 60-х років XX ст. напередодні економічної реформи усе
більшої питомої ваги набирають конфлікти з приводу механізму оплати
праці. У 70-ті і на початку 80-х років знову на перше місце виходять
питання розподілу.

Важливо відзначити, що всі перераховані вище конфлікти носили латентний
характер і не піддавалися ніякому статистичному обліку. На незадовільні
умови організації праці, її зрівняльну оплату, командний стиль
управління робітники відповідали зниженням продуктивності та якості
праці. Методи ж вирішення проблеми головним чином залежали від характеру
директора підприємства і специфіки галузі, у якій вони відбувалися.

Слід зазначити, що криза у вугільній промисловості розпочалася ще у 1970
p., коли закритою постановою ЦК КПРС Донбас було визнано
безперспективним регіоном і пріоритет був відданий розвитку
вуглевидобутку в Кузбасі, Екібастузі, на КАТЕКу, де видобуток корисних
копалин здійснювався перевалено відкритим способом.

Страйк шахтарів 1989 р. був по суті наймаспітабніпіою акцією протесту
робітничого класу за радянських часів. Вона почалася 12 липня 1989 р. у
Кузбасі і вже за декілька днів її підтримали гірники Донбасу. На шахті
“Ясинівська-Глибо-ка” було утворено ініціативну групу, що направила
своїх представників на інші шахти Донбасу, запропонувавши трудовим
колективам підтримати страйк. Шахтарі висунули низку вимог урядові. Так,
у відкритому листі вони вимагали від уряду встановити тверді розцінки на
тонну вугілля і метр проходки, запровадити підвищену оплату праці за
роботу у вечірній і нічний час, скоротити апарат управління, вирішити
питання з газопостачанням і водопостачанням шахтарських селищ Донбасу,
виплачувати родинам загиблих шахтарів одноразову допомогу в розмірі
річного заробітку загиблого і надання квартири позачергово. Для
подальшого розвитку шахт і вдосконалення гірничого господарства вимагали
будівництва нових стволів. Крім економічних і соціальних вимог було
висунуто й політичні — вимога всенародного обговорення нової Конституції
СРСР і прийняття її не пізніше 7 листопада 1990р.

Основними причинами страйків 1989 р. стали такі (за матеріалами
опитувань, що проводилися співробітниками ІЕП HAH України):

• дефіцит найважливіших промислових і продовольчих товарів;

• невідповідність витрат праці одержуваній заробітній платі;

• недостатня тривалість наданої відпустки.

На думку американського вченого Д.Мендела, цей страйк у найзагальніпіому
вигляді був реакцією на погане бюрократичне управління економікою.
Наслідком страйку стало розширення самостійності трудових колективів,
прискорення переходу підприємств до госпрозрахунку. Відмінною рисою
страйку була його відносна стихійність. Лідери цієї акції вийшли з
робітничого середовища й пізніше посіли провідні місця в структурах
профспілок, особливо в незалежних, у страйкових комітетах і т.ін. Багато
з вимог шахтарів мали справедливий характер, проте виконання деяких
вимог шахтарів було економічно недоцільним. Це стосувалося вимоги
зробити неділю єдиним загальним вихідним днем, що призвело б до втрати
видобутку вугілля тільки в Донецькій області, за оцінками фахівців, до
5-6 млн тонн вугілля на рік і зменшення обсягів його реалізації на 100
млн карбованців. Вимога прирівняти професійні захворювання до травм
викликала б необхідність додаткового виділення до 20 млн карбованців.

Страйк тривав 10 днів, і це не могло не позначитися на економічних
показниках діяльності вугільних підприємств.

Тільки за дні страйку в ВО “Макіїввугілля” не було видобуто 187,2 тис.
тонн вугілля, не пройдено 2790 м гірських розробок. У грошовому виразі
збитки склали 7949 тис. крб. У результаті страйку регіональний
страйковий комітет і комісія ЦК КПРС, ВЦРПС з галузевих питань і Рада
Міністрів СРСР розглянули вимоги шахтарів страйкуючих підприємств та
дійшли такої угоди:

• встановити тверді розцінки (норми) за тонну вугілля і метр проходки;

• запровадити з 1 липня 1989 р. для робітників вугільної промисловості
проведення підвищеної доплати праці за роботу у вечірній і нічний час,
відповідно 20% і 40% тарифної ставки;

• надати повну економічну і юридичну свободу і самостійність
підприємствам, піахтам-розрізам відповідно до Закону СРСР “Про державне
підприємство”. Мінвуглепром СРСР повинен був здійснити реорганізацію
існуючих вугільних об’єднань у різного роду асоціації та інші
добровільні форми організації управління, при цьому здійснити цю роботу
до 1 січня 1990 p., широко використовуючи різні форми власності на
засоби виробництва — державну, кооперативну, орендну, акціонерну і
т.ін.;

• надати право промисловим підприємствам з 1 серпня 1989 р. продавати
продукцію, вироблену понад укладені договори, за договірними цінами як
усередині країни, так і в інші країни, за винятком продукції, продане
якої за кордон здійснюється тільки з дозволу уряду СРСР;

• доручити Держкомцін СРСР і Мінвуглепрому СРСР передбачити в проекті
підвищення гуртових цін на вугілля відповідно до фактичних витрат на
видобуток, з урахуванням витрат на повну рекультивацію
гірничо-геологічних умов, що змінюються, з наданням економічним службам
підприємств права гнучко проводити коригування основних економічних
показників — обсягу вуглевидобутку, продуктивності праці, собівартості,
норми виробітку;

• рекомендувати підприємствам відповідно до наданих ним прав
встановлювати за рахунок фонду матеріального заохочення, єдиного фонду
оплати праці одноразову допомогу родинам загиблих шахтарів, без
обмеження виплачувати при виході на пенсію одноразову допомогу
працюючим, що проробили тривалий час на одному підприємстві,
встановлювати додаткові відпустки, здійснювати інші соціальні виплати,
конкретні розміри яких підприємства встановлюють самостійно.

Це далеко не повний перелік пунктів угоди, проте вже з нього випливає,
що більшу частину вимог шахтарів було задоволено. Гарантом виконання
вимог гірників було оголошено постійно діючий страйковий комітет.

1991 рік відзначається новим сплеском страйкового руху. Особливістю
цього етапу є розширення вимог шахтарів, вихід далеко за межі інтересів
своїх вузькопрофесійних груп. Страйки можна розподілити так:

• локальні, спрямовані на зміну умов життя в шахтарських регіонах, це є
питання, що стосуються діяльності як шахтарських колективів, так і
колективів підприємств-суміжників, працівники яких забезпечують
виробничий процес на шахтах;

• універсальні, що стосуються соціального захисту різних слабозахищених
соціальних груп (поліпшення умов праці жінок, становища дітей, особливо
дітей-інвалідів, що залишилися без одного чи обох батьків:
малозабезпечених верств населення). Ці вимоги обговорювалися практично в
усіх угодах, укладених шахтарями з вищими державними органами. Вимоги
шахтарів було спрямовано на вдосконалення суспільного устрою,
економічного укладу країни в цілому і “відставку уряду СРСР як такого,
що не має конкретних заходів для виходу країни з кризи”, “розпуск З’їзду
народних депутатів СРСР у нинішньому його складі”, “всенародні вибори
Президента СРСР” та інші. Новим було висування низки
загальнодемократичних вимог, таких як незастосування Збройних Сил у
вирішенні внутрішніх конфліктів”, “усунення цензури у засобах масової
інформації”. Вимоги економічного характеру містили необхідність
прийняття закону про індексацію зарплати, пенсій, допомог і стипендій,
скасування 5% податку “як неофіційного підвищення цін на товари,
продукти і послуги”, компенсацію “підвищення цін на товари дитячого
асортименту в повному обсязі, незалежно від загальної суми зарплати
батьків”.

На прикладі шахтарського регіону можна побачити загальну тенденцію у
зміні структури і вимог шахтарів. Більш ніж удвічі скоротилися у 1991 р.
порівняно з 1989 р. локальні вимоги. Це відображає зростання
усвідомлення шахтарями того, що зміни на місцях неможливо здійснити без
перетворень на найвищому рівні державного управління. Характер вимог по
групах також істотно змінився, це є, насамперед, різке збільшення
кількості економічних, соціальних і політичних вимог та зменшення
кількості організаційних, екологічних і техніко-технологічних вимог.

Частка соціальних вимог значно скоротилася (майже на 20%), вони стали
одноріднішими — майже половина з них стосувалася соціального захисту в
умовах погіршення економічної ситуації.

Частка економічних вимог майже на третину зросла і перевищила частку
соціальних. Майже третину (31,6% від загального числа вимог) складали
вимоги підвищення зарплати — у діапазоні від 1,8 до 3 разів.

Група політичних вимог, що була практично відсутня у 1989 р., у 1991 р.
склала десяту частину. Причину політизації страйків лідери руху
пояснювали тим, що весь попередній досвід спілкування з існуючими
офіційними державними структурами показав повну безперспективність
вирішення останніми докорінних соціально-економічних проблем. Звідси й
з’явилося тверде переконання у необхідності зміни державного устрою
країни.

Динаміка конфліктів 1989-1991 років свідчить про поступову тенденцію
переростання трудових конфліктів у політичні.

З 1992 р. можна виділити новий різновид конфліктів, так званих
вторинних, основною причиною яких стало невиконання урядом і
відповідними адміністративними органами раніше підписаних угод і
досягнутих домовленостей. Так, у 1993 р. відбулася низка
попереджувальних страйків з головною вимогою — виконання чинної тарифної
угоди і укладання нової тарифної угоди з урахуванням висунутих вимог
шляхом проведення переговорів між погоджувальними комісіями уряду і
профспілок.

Більшість страйків 1992-1994 років були викликані зниженням реальної
заробітної плати, масовим переходом підприємств на часткову зайнятість,
обмеженням на виплати, які державні підприємства могли б здійснювати зі
своїх фондів споживання. Починаючи з 1993 р. страйковий рух перемістився
зі сфери матеріального виробництва до невиробничої сфери: до страйку
включилися працівники охорони здоров’я і освіти, тобто тих галузей, де
склалося особливо важке матеріальне становище працівників.

Страйки 1993 р. можна також назвати і страйками директорського корпусу.
Вперше вони проводилися за широкої участі в них господарських
керівників, адміністрації та ІТП, які найбільше прагнули зміцнити свою
владу стосовно центральних органів, відстояти свою господарську
незалежність і, насамперед, — своє право на прийняття самостійних рішень
з питань, пов’язаних з реалізацією продукції, заробітною платою і т.ін.

Осторонь від вивчення як і раніше залишається прихована форма
конфліктів, яка найчастіше проявляється у зростанні невдоволення
працюючих з різних приводів, здатного лише за наявності певних причин
перерости у відкритий конфлікт.

У 1991-1994 роках Інститутом соціології HAH України і соціологічною
службою центру “Демократичні ініціативи” було проведено низку
соціологічних досліджень у 11 регіонах України. Становлять інтерес
відповіді опитаних щодо причин відсутності масових акцій протесту. Увесь
комплекс відзначених причин можна умовно поділити на чотири блоки:

• песимізм (“народ звик терпіти — 50%”, “невіра в позитивні результати
боротьби” — 33%);

• надії й оптимізм (“люди сподіваються, що життя незабаром стане краще”
— 38%”, “не всі погано живуть” — 19%);

• ситуація (“немає лідерів, яким би народ повірив і за якими би пішов” —
36%, “немає організацій, які захищали би права й інтереси людей” — 10%);

• страх (“люди бояться, що будуть мати неприємності” — 18%.

Статистичні дані про розвиток страйкового руху в СРСР 1991-1996 років
наведено в табл. 1.

Характеристика вимог під час страйків

(абсолютні величини)

Характер вимог Частота висування вимог

1991–1992 рр. 1995–1996 рр.

Економічні 282 345

Соціальні 311 208

Політичні 64 44

Інші 26 27

Всього: 683 624

Економічні 41,3 55,2

Соціальні 45,5 33,4

Політичні 9,4 7,2

Інші 3,8 4,2

Всього: 100 100

У страйковому русі можна, крім його мотивів, виділити й динаміку вимог.
Якщо у 1991–1992 роках страйки мали в основному політичний характер, то
у 1995–1996 роках переважали економічні вимоги.

З кінця 1994 р. по сьогоднішній день можна констатувати появу нового
сплеску страйкового руху, основною причиною якого є несвоєчасна виплата
заробітної плати, її багатомісячні затримки. З великої кількості вимог,
що висуваються страйкуючими шахтарями, першочерговими і найголовнішими у
1995–2000 роках були такі: виплати заробітної плати — негайні та за
регресивними позовами; визначення в тарифній угоді коефіцієнта рівним
3,5, що надало би шахтарям можливість за рівнем заробітної плати вийти
на перше–друге місце серед галузей; встановлення пенсій у розмірі 90 %
від рівня заробітку; виділення коштів на будівництво житла для гірників.

Оцінку стану трудової конфліктності в Україні було здійснено на основі
даних, що містяться у доповідях Національної служби примирення і
посередництва (НСПП), матеріалах періодичної преси.

За станом на 31 грудня 1999 р. НСПП було зафіксовано 421 конфлікт. З них
на рівнях:

• національному — 1;

• галузевому — 5;

• територіальному — 15;

• виробничому — 400;

• у тому числі на рівні структурних підрозділів (цехів, ділянок) — 20.

Зі 140 вимог, що станом на 1 грудня 1999 р. перебували на контролі в
НСПП, стосувалися:

• 101 вимога — виплати заробітної плати;

• 26 — складання і виконання колдоговорів;

• 8 — розвитку виробництва;

• 2 — виконання чинного законодавства про працю;

• 3 — заборгованості щодо соціальних виплат.

Загалом вимоги щодо виплати заробітної плати стосувалися суми
заборгованості — 429463,26 тис. грн (середня заборгованість щодо оплати
праці на одного учасника колективної суперечки складала 873,3 грн).

У 1999 р. розглядалося 120 колективних суперечок, з них 69 — в
промисловості, 20 — у галузі освіти, 7 — у ЖКГ, 9 — у галузі охорони
здоров’я.

У 1999 р. у промисловості відбувалося 229 конфліктів чи 54,52%.
Загальний нее стан по Україні виглядав так, що конфліктів припадало на:

• машинобудування

• електроенергетику

• харчову промисловість

• сільське господарство

• транспорт

• освіту

• житлово-комунальне господарство

• будівництво

З 421 суперечки 62 (або 14,73 %) було вирішено в результаті проведення
процедур примирення ще до моменту реєстрації суперечки, 19 (4,5%) — у
результаті проведення процедур примирення, 177 (42,04%) — вирішено
частково. З 688 висунутих вимог було задоволено 89 (12,934%) ще до
початку суперечок; під час проведення процедур примирення задоволено 66
(9,59%) вимог; частково задоволено чи знаходилося в процесі задоволення
— 337 (48,98%); знаходилося у стадії розгляду — 196 (28,49%).

57 — 13,57 %;

43 — 10,24 %;

30 – 7,14 %;

40 — 9,52 %;

38 — 9,05 %;

28 — 6,67 %;

27 — 6,43 %;

20 — 4,76 %.

Кількість учасників колективних суперечок у 1999 р. становила 491792
чол. (на одну колективну суперечку припадало близько 1168 учасників).

Протягом 2000 р. НСПП сприяла вирішенню 461 колективної трудової
суперечки (конфлікту), з них 2285 суперечок були перехідними з минулого
року, що залишилися невиріпіени-ми за станом на 1 січня 2000 p., а інші
176 — виникли в першому півріччі 2000 р. У колективних трудових
суперечках (конфліктах) брали участь більше 423 тис. осіб, що висунули
низку вимог, відповідно до Закону України “Про порядок вирішення
колективних трудових суперечок (конфліктів)”. У середньому на одну таку
суперечку припадало 927 учасників. У розрізі галузей 4 суперечки виникли
в освітянських колективах; по 2 — у машинобудуванні, харчовій та
вугільній промисловості; по 1 — на транспорті та у житлово-комунальному
господарстві.

Слід зазначити, що підвищилася питома вага суперечок на територіальному
рівні, хоч, як і у 1999 p., основний масив суперечок сформувався на
виробничому рівні. Протягом першого півріччя 2000 р. більше всього
колективних трудових суперечок виникло у західних областях України, на
які поширюється діяльність Західного відділення НСПП (Закарпатська,
Чернівецька, Івано-Франківська, Львівська, Тернопільська, Хмельницька,
Рівненська, Волинська області) — 63, або 35,80% від загальної кількості.
Зокрема, у Рівненській — 10, або 5,68%; Тернопільській — 9, або 5,11%;
Івано-Франківській та Львівській областях — 8 випадків, або 4,55%.

Південне відділення НСПП, діяльність якого охоплює Автономну Республіку
Крим, Запорізьку, Миколаївську, Одеську, Херсонську області, протягом
півріччя зафіксувало, взяло під контроль та сприяє вирішенню значної
кількості суперечок.

На розгляді центрального апарату НСПП у першому півріччі 2000 р.
знаходилося 436 суперечок. Диференціація загальної кількості цих
суперечок по регіонах була такою:

• Центральне відділення НСПП (м. Київ, Вінницька, Житомирська, Київська,
Кіровоградська, Черкаська області) — 85 суперечок (18,44% від загальної
кількості);

• Західне відділення НСПП (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська,
Львівська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька області)
— 183 суперечки (39,70%);

• Північне відділення НСПП (Полтавська, Сумська, Харківська,
Чернігівська області) — 66 суперечок (14,32%);

• Східне відділення НСПП (Донецька, Луганська, Дніпропетровська області)
— 63 суперечки (13,67%);

• Південне відділення НСПП (Автономна Республіка Крим, Запорізька,
Миколаївська, Одеська, Херсонська області) — 39 суперечок (22,16%).

Серед галузей, де в першому півріччі 2000 p., як і в попередні періоди,
трудові колективи часто ставали учасниками колективних трудових
суперечок (конфліктів), слід відзначити: житлово-комунальне господарство
(60 суперечок — 13,02%), сільське господарство (42 суперечки — 9,11%),
транспорт (30 суперечок — 6,51%), освіта (28 суперечок — 6,07%),
будівництво (21 суперечка — 4,56%). Порівняно з початком 2001 р. помітно
зросла конфліктність у трудових колективах вугільної промисловості (з
3,6% до 6,0%), житлово-комунального господарства (з 6,4% до 13,0%). Як
численні за кількістю учасників і охопленням регіонів слід
охарактеризувати колективні трудові суперечки (конфлікти) шахтарів,
енергетиків, працівників газового господарства, вчителів. В умовах
невирішення однотипних соціально-економічних та соціально-трудових
проблем у багатьох галузях господарства позитивне вирішення питань в
одній галузі стає додатковим стимулом для активізації соціальних
виступів трудових колективів в інших галузях (зокрема щодо погашення
заборгованості по заробітній платі).

Аналіз характеру вимог найманих працівників, висунутих ними у суперечках
(конфліктах), показує, що при збільшенні числа суперечок на 20 випадків
кількість вимог зросла на 143 (20,8%). На 1 липня 2000 р. у 461
колективній трудовій суперечці (конфлікті) найманими працівниками було
висунуто 831 вимогу. За змістом ці вимоги можна диференціювати так:

• встановлення нових чи зміна існуючих соціально-економічних умов праці
та виробничого побуту — 53 (6,38%);

• укладання чи зміна колективного договору, угоди — 21 (2,53%);

• виконання колективного договору, угоди — 138 (16,61%);

• невиконання вимог законодавства про працю — 619 (74,49%).

Найбільшу питому вагу серед вимог у суперечках (конфліктах) на 2001 р.
складали (у порядку зменшення кількості) вимоги відносно:

• невиконання чинного законодавства про працю в пунктах щодо оплати
праці — 553 вимоги (66,55%);

• невиконання колективних договорів, угоди про пункти щодо оплати праці
—112 (13,48%);

• заборгованості по заробітній платі, своєчасності її виплати — 111
(13,37%);

• організації виробництва та праці — 40 (4,81%);

• гарантій та компенсації (пільги) — 21 (2,53%).

У лютому-березні 2000 р. НСПП вивчила стан і підготувала прогноз
соціально-трудових відносин в галузі освіти та науки, де працюють 1,7
млн осіб, виходячи з того, що тут останніми роками відзначалися
напруженість, конфліктність.

Так, колективну трудову суперечку на галузевому рівні було зафіксовано
між профспілкою працівників освіти і науки та Міністерством освіти і
науки України. У 1998 р. страйкували працівники 666 організацій освіти,
у 1999 р. — 216. Зафіксовано 27 суперечок у галузі освіти, 5 — науки.
Близько 80% вимог освітян у суперечках, конфліктах, страйках стосувалися
ліквідації заборгованості та своєчасної виплати поточної заробітної
плати. Результати аналізу та рекомендації НСПП з цього питання було
направлено до Адміністрації Президента України (3 квітня 2000 р. №
01-01/06) і до Кабінету Міністрів України (3 квітня 2000 р. № 03-01/17).
Виконання доручення віце-прем’єр-міністра України у поєднанні з цим
документом дозволило в низці регіонів зменшити заборгованість по
заробітній платі вчителям.

Домінування протягом півтора року 40 різноманітних вимог, що стосуються
своєчасної виплати і ліквідації заборгованості із заробітної плати
(91,1%), доводить, що нерозв’язання цього питання є основним чинником
нестабільності в трудових колективах, а проведені на місцях заходи щодо
нормалізації ситуації поки що є реагуванням на наслідки, а не на причини
цих негативних явищ.

Серед об’єктивних причин нещодавніх конфліктів є недостатнє фінансування
відповідних витрат бюджетних установ, організацій; недостатнє
фінансування з дотацій, субсидій, передбачених законодавчими і
нормативно-правовими актами для відшкодування фінансових витрат
підприємств (у 8 областях західного регіону тільки з цієї причини
виникли 32 колективні трудові суперечки, або 21% від загальної кількості
суперечок у регіоні); значні обсяги кредиторської та дебіторської
заборгованостей; криза неплатежів; недосконала податкова політика;
слабка наповненість місцевих бюджетів та ін. Групу суб’єктивних причин
виникнення колективних трудових суперечок (конфліктів) складають
небажання окремих власників вчасно реагувати на вимоги найманих
працівників і вирішувати колективні трудові суперечки (конфлікти) шляхом
проведення примирливих процедур; нереагування адміністрацій окремих
підприємств, установ, організацій на вимоги найманих працівників у
передконфліктний період; нехтування їхніми інтересами та правами з боку
керівників, небажання останніх вжити дійових заходів з попередження
виникнення конфлікту; невиконання чи лише часткове виконання власником
(представником власника) попередніх угод з найманими працівниками;
невиконання керівниками різного рівня графіків погашення заборгованості
по заробітній платі й ін. Через об’єктивні і суб’єктивні причини у
багатьох випадках, як наслідок, широко впроваджується практика надання
працівникам відпусток без збереження заробітної плати за ініціативи
адміністрації, застосовується зайнятість у режимі неповного робочого
дня, тижня.

Як результат реалізації НСПП комплексу заходів (забезпечення взаємодії
сторін суперечки, організація примирливо-переговорних процедур, правових
консультацій сторін, роз’яснень, рекомендацій, правового супроводу і
контролю за виконанням рішень примирливих комісій, трудових арбітражів,
забезпечення сторін відповідною нормативно-правовою базою), — з 461
колективної трудової суперечки вдалося вирішити до моменту офіційної
реєстрації 96 суперечок (20,82% від загальної кількості), в результаті
примирливих процедур — 12 (2,60%); знаходилося у стадії вирішення
(вирішувалося) — 176 суперечок (38,18%), на стадії розгляду — 177
(38,39%) суперечок. З 831 вимоги, що було висунуто під час колективних
трудових суперечок (конфліктів), за станом на 1 липня 2000 р. до
офіційної реєстрації суперечки було задоволено 127 (15,28%), під час
примирливих процедур — 68 (8,18%); у стадії вирішення знаходилося 389
(46,81%) вимог, у стадії розгляду — 247 (29,72%). По найбільшій групі
вимог щодо невиконання законодавства про працю — з 619 вимог 134
(16,13%) було задоволено, 339 (40,79%) знаходилося у стадії вирішення,
146 (17,57%) — у стадії розгляду.

Основні характеристики страйків

Показник Рік

1998 1999 2000

Кількість страйкуючих, чол. 7328 10790 11122

Обсяг неодержаної продукції, тис. грн. 2105,2 26999,4 28137,8

Втрати робочого часу, тис. люд./год. 1410 399,2 421,7

За іншими даними, у результаті проведення страйків в Україні обсяг
невиробленої продукції, невиконаних робіт (оціночно) склав у 1998 р.
75373,1 тис. грн; 1999 р. — 55168,1 тис. грн; 2000 р. — 24384,1 тис.
грн, тобто зменшився у 2,3 раза порівняно з 1999 р.

У 1999 р. по Україні втрати робочого часу склали через страйки 3,4 млн
люд./год., було недодано продукції на 62 млн грн.

Проте аналізуючи стан страйкового руху в Україні, можна констатувати
тенденцію до загального спаду страйкового руху, удавання до
результативніших форм і способів вирішення розбіжностей між власником
(представником власника) та найманими працівниками, а також — до
переговорно-примирливих процедур. Поява такої тенденції стала наслідком
роботи, здійснюваної центральними, місцевими органами державної влади,
об’єднаннями роботодавців, Національною службою примирення і
посередництва (НСПП).

Відбувається зміна диференціації страйків за галузевими ознаками. Якщо у
1997-1998 pp. з усіх 1949 страйків 1631 (або 84%) припадало на галузь
освіти, то у першому півріччі 2000 р. у вугільній промисловості було 29
страйків на 25 плахтах; у будівництві — 7 страйків; у металообробці,
освіті, сільському та шляховому господарстві — по одному.

У територіальному розрізі в 1997 р. епіцентром страйкового руху України
були Донецька і Луганська області. На них припадало 36,8% від загальної
кількості всіх страйків. У 1998 р. на Херсонську область та Крим
припадало 53% страйків. У

1999 р. на Західний регіон припадало 35,6% від загальної кількості
колективних трудових суперечок (конфліктів), на Південний регіон —
22,89% , на Центральний — 18,3% , на Східний — 13,21%. У низці областей
(Запорізькій, Закарпатській, Київській, Львівській, Одеській,
Полтавській, Чернівецькій) та у м. Києві до такого крайнього засобу
вирішення трудових суперечок як страйки трудові колективи не вдавалися.

За інформацією Східного відділення НСПП, тільки у липні

2000 р. у Луганській області страйкували шахти “Партизанська” ДХК
“Антрацит”, “Краснокутська”, “Княгинівська”, “Міусинська” ДХК
“Донбасантрацит”, “Україна” ДХК “Лу-ганськ-вугілля”; у Донецькій області
шахти “Куйбишевська”, “Лідіївка”, ім. Горького ВО “Донецьквугілля”,
“Зірка”, “Восход”, ВО “Сніжнеантрацит”, “Єнакіївська”, “Вуглегірська” ВО
“Орджонікідзевугілля”, шахта № 2 “Новогродовська” ДХК “Селідоввугілля”
та ін.

Ось деякі з основних причин страйків (згідно з інформацією Західного
відділення НСПП).

Стан соціально-трудових відносин на шахтах ДХК “Укрза-хідвугілля”
безпосередньо залежав від ходу виконання договору про спільні дії
Кабінету Міністрів України, Міністерства палива і енергетики України та
ЦК профспілок працівників вугільної промисловості від 12 червня 2000 р.
Зокрема, загострення ситуації у колективах шахт м. Нововолинська у
червні-липні 2000 p. територіальний комітет профспілок пов’язує з
невиконанням цього договору.

Нинішній стан соціально-трудових відносин у шахтарських колективах
східного регіону також пов’язується з результатами виконання зазначеного
договору: у постанові Президії ЦК профспілки працівників вугільної
промисловості від 26 липня 2000 р. № 26-1 відзначено, що невиконання
договору від 12 червня 2000 р. вже призвело “до різкого падіння
видобутку вугілля, до нової хвилі стихійних акцій протесту”. Президія
рекомендувала з 14 серпня 2000 р. припинити відвантаження вугілля
споживачам, а з 15 червня 2000 р. — почати пікетування у Києві.

Проте аналіз НСПП шахтарських страйків свідчить, що фактично усі вони
відбулися з порушенням чинного законодавства. В окремих випадках це
відбувалося не через незнання організаторами чинного законодавства, а
через свідоме нехтування роз’ясненнями і рекомендаціями структурних
підрозділів НСПП. Наприклад, на шахту ім. Абакумова ДХК “Донецьквугілля”
у зв’язку із загостренням ситуації через невиплату заробітної плати у
березні 1999 р. виїхали фахівці Східного відділення НСПП, які дали
рекомендації та роз’яснення щодо порядку вирішення колективної трудової
суперечки (конфлікту). Незважаючи на це, страйк 23 березня 2000 р. було
розпочато без проходження примирливих процедур, як того вимагає Закон.
Лише згодом страйк було припинено, і відбувся трудовий арбітраж.

Крім шахтарських колективів, до страйку вдавалися будівельники,
освітяни, працівники підприємств металообробки, шляхового та сільського
господарства. Рішення щодо проведення страйків у випадку невиконання
вимог приймалися колективами вчителів, авіадиспетчерів, працівників
газового господарства, енергетиків та ін.

На думку фахівців НСППП, прогнозуючи ситуацію зі страйками, можна
стверджувати, що, як і раніш, основними конфліктогенними чинниками
залипіаться несвоєчасна виплата заробітної плати, заборгованість з її
виплати, низький рівень оплати праці на тлі росту цін на товари та
послуги. Серед працівників, які під впливом об’єктивних і суб’єктивних
причин можуть удатися до страйків для захисту своїх прав та інтересів,
варто назвати шахтарів, будівельників, вчителів, працівників
комунального господарства, підрядних організацій.

Отже, сучасний страйковий рух в Україні являє собою складне
соціально-економічне явище, що потребує ретельного вивчення. У цьому
підрозділі надано перші спроби здійснення такого аналізу.

Список використаної літератури

Александрова Е. В. Социально-трудовые конфликты: пути решения. — М.,
1993. — С.14.

Амелин В. Г. Социология конфликта. — М., 1992. — С.149.

Андрушків Б. М., Кузьмін О. Е. Основи менеджменту. — Львів: Світ, 1995.
— 296 с.

Беззубко Л. В., Лобас В. М., Чернобай А. В. Вопросы трудовых отношений в
условиях рынка: Учеб. пособие. — Макеевка: ДонГАСА, 2000. — 206 с.

Бекешкіна І. Е. Конфліктологічний підхід до сучасної ситуації в Україні.
— К.: Абрис, 1994. — 48 с.

Бородкин Ф. М., Коряк Н. М. Внимание: конфликт! — Новосибирск, 1989. —
190 с.

Воронов Ю. П. Методы сбора информации в социологических исследованиях. —
Иркутск, 1974.

Герчикова И. Н. Менеджмент: Учебник. — 3-е изд., перераб. и доп. — М.:
Банки и Биржи; ЮНИГИ, 1997. — 501с.

Гришина Н. В. Опыт построения социально-психологической типологии
производственных конфликтов. — Ленинград, 1977. — С.27.

Гришина Н. В. Производственные конфликты и их регулирование. —
Ленинград, 1982. — С. 118.

Дарендорф Р. Елементи теорії соціального конфлікту // Соціологічні
дослідження. — 1994. — № 5. — С. 144.

Забастовки: отношение населения и взгляд изнутри // Вопросы экономики. —
1990. — № 3. — С. 92-98.

Зайцева О. А, Радугин А А, Радугин К. А и др. Основы менеджмента: Учеб.
пособие. — М.: Центр, 1998. — 432 с.

Здравомыслов А. Г. Социология конфликта. — М.: Аспект Прогресс, 1994.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020