.

Формування інфраструктури фінансового ринку (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
242 2055
Скачать документ

Реферат на тему:

Формування інфраструктури фінансового ринку

Інфраструктура фінансового ринку — це складова фінансової діяльності
ринкової економіки, яка створюється для обслуговування фінансового ринку
і забезпечення його нормального функціонування. Виникненню фінансового
ринку має передувати формування необхідної інфраструктури, яка містить,
зокрема, фондові та валютні біржі, брокерські компанії, комерційні
банки, інвестиційні та інноваційні фонди.

Охарактеризуємо конкретніше зміст діяльності кожного утворення.

Фондова біржа — це установа фінансового типу, основним завданням якої є
зосередження в одному місці попиту і пропозиції цінних паперів та інших
видів фінансових ресурсів; це форма ринку, на якому здійснюється
купівля-продаж цінних паперів. Цим досягається, з одного боку,
встановлення цін, курсу цінних паперів і виявлення потреб у фінансових
ресурсах, а з іншого — вигідне інвестування, вкладення вільних коштів.

На фондовій біржі мобілізуються і концентруються тимчасово вільні
грошові нагромадження та заощадження через продаж цінних паперів, а
також здійснюється кредитування і фінансування державного і приватного
секторів через купівлю цінних паперів. Біржа регулює процес переливання
фінансових ресурсів і капіталів. Концентрація операцій з цінними
паперами на біржі дає можливість встановити на них такі ціни, які
відображають рівень попиту і пропозиції.

Фондові біржі відіграють особливу роль і розвиваються в усьому світі
завдяки інтенсивному створенню акціонерних підприємств. Офіційна фондова
біржа в ринковій економіці може існувати як приватне акціонерне
підприємство (США, Великобританія) або як державна організація
(Франція).

На фондових біржах продаються і купуються акції та облігації акціонерних
компаній, а також облігації державних позик. При цьому операції
здійснюються як з раніше випущеними цінними паперами, так і з тими,
емісія котрих щойно завершена, за умови, що вони зареєстровані на біржі.

Фондова біржа має статут, який визначає порядок управління, склад
членів, умови їх приймання і структуру біржових органів. Біржовий
комітет (рада керуючих) створює спеціальну комісію, яка вирішує питання
про допуск нових цінних паперів до котирування. Умови одержання права
котирування дуже жорсткі, але вигоди реєстрації на біржі великі.
По-перше, ставши членом фондової біржі, корпорація розширює коло своїх
акціонерів, одержуючи доступ до ресурсів найавторитетніших і
най-впливовіших інвесторів. По-друге, підвищується престиж фірми, яка
потрапляє у фокус уваги економічної преси і біржових зведень. Це
забезпечує підвищення курсу її акцій, адже факт реєстрації можливий
тільки після серії експертних перевірок на фінансову надійність і
кредитоспроможність.

Біржа як організаційно оформлена структура має у своєму складі ряд
ланок, підрозділів (біржові брокери, маклери). Крім того, у структурі
біржі працюють звичайно довідкові та консультаційні бюро, нотаріуси, які
оформляють угоди, та аукціоністи, які координують роботу.

Валютні біржі — це установи, де здійснюється купівля-продаж іноземної
валюти і формуються поточні курси валют (валютні котирування) на основі
фактичного співвідношення попиту і пропозиції. Валютою називається
грошова одиниця країни, яка бере участь у зовнішньоекономічному обміні
та інших формах міжнародних зв’язків, що потребують грошових
розрахунків. Національна грошова одиниця (гривня, німецька марка,
шведська крона, долар США та ін.) як валюта набуває міжнародної ціни —
валютного курсу. У ролі валют виступають паперові гроші, які тією чи
іншою мірою виконують функції світових грошей як замінники золота.

У межах Міжнародного валютного фонду (МВФ) створено правовий механізм
для регулювання ринку взаємного обміну й оборотності
(кон-вертабельності) валют країн-членів МВФ.

В основному функції валютних бірж аналогічні функціям бірж інших типів з
урахуванням специфіки товару, що обертається на них: котирування валют,
оформлення угод купівлі-продажу, регулювання міждержавного переливання
капіталу. На валютних біржах, як і на всіх інших, здійснюються
спекулятивні строкові угоди.

Брокерські компанії і фірми — це офіційні організації, що займаються
посередницькою діяльністю під час укладення угод між покупцями і
продавцями різноманітних товарів, валют, цінних паперів та інших
цінностей на товарних і фінансових біржах. Вони діють за дорученням і за
рахунок клієнтів, одержуючи за посередництво певну плату.

У сучасних ринкових умовах основну частину посередницьких операцій
здійснюють великі брокерські фірми, що мають широку мережу філій, тісно
пов’язаних з банками. Світова практика виробила різноманітні категорії
брокерської діяльності, серед яких найпоширенішими є валютні, страхові
та біржові. Валютні брокерські фірми спеціалізуються на купівлі-продажу
іноземної валюти незважаючи на те, що цей вид операцій в основному є
сферою діяльності банків. Страхові брокери — це маклери, які підшукують
клієнтам, що мають потребу у певному виді страхування, найвигіднішу для
цього компанію. До біржових брокерів належать ті, хто здійснює
посередницькі операції з цінними паперами і товарами, які обертаються на
біржі. При біржах виникають також різні консультаційні, рейтингові фірми
й агентства з професійного керування індивідуальними портфелями цінних
паперів.

Комерційні банки — це фінансові підприємства, які створюються на пайовій
та акціонерній основі і здійснюють фінансово-кредитні й розрахункові
операції за дорученням клієнтів на договірних засадах. Комерційні банки
різняться за належністю статутного капіталу і способом його формування
(у формі акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю,
з участю іноземного капіталу, іноземних банків тощо), за видами операцій
(універсальні та спеціалізовані), а також за територією діяльності
(регіональні, республіканські та загальнонаціональні). Вони є суб’єктами
позичкового (кредитного) ринку, де формується ціна (відсоток) за
користування кредитними ресурсами.

Як зазначалося, комерційні банки залучають фінансові кошти від
вкладників і використовують їх від власного імені для надання позик та
кредитів і придбання цінних паперів. Вкладники — фізичні та юридичні
особи — є власниками коштів, які вони надають банкам у користування.
Залучення коштів оформлюється у вигляді чекових та ощадних

рахунків, строкових вкладів, різних рахунків за позиковими і взятими на
зберігання коштами тощо. Стосовно банку такі рахунки та вклади є
борговими зобов’язаннями під ці кошти і тому зараховуються до пасивів.

Банк зі свого боку готівкові кошти, включаючи власний акціонерний
капітал, розміщує між активами. Частина з них — позики бізнесу і
населенню, заставні кредити, придбані цінні папери — приносить відсотки,
а готівка, вклади в Центральному та комерційних банках безвідсоткові.

Комерційні банки, що створюються в регіоні, безпосередньо контролюються
територіальним резервним банком. Резервні банки є певною мірою
самостійними територіальними центральними банками, що здійснюють власну
політику дисконтної ставки відповідно до місцевих умов, але під наглядом
ради керуючих. За характером і господарським статусом територіальний
резервний банк — це корпорація, власниками якої є комерційні банки цього
регіону, що формують її капітал на пайовій основі.

Інвестиційні фонди — різновиди кредитно-фінансових структурних утворень,
що акумулюють кошти приватних інвесторів через емісію власних цінних
паперів (зобов’язань) і розміщують їх в акції та облігації підприємств у
своїй країні і за кордоном. Звичайно вони випускають великий пакет акцій
під час створення компанії, а також набір боргових зобов’язань
(облігацій). Залучені кошти інвестиційні компанії вкладають в акції
корпорацій.

Інвестиційні фонди створюються у країнах колишнього СРСР. Вони покликані
виконувати у процесі приватизації важливу двоєдину функцію: формувати
первинний ринок цінних паперів і сприяти зниженню ризику при купівлі
акцій. З цією метою інвестиційні фонди випускають власні акції. Купувати
їх можуть окремі громадяни, використовуючи для цього як власні
заощадження, так і кошти приватизованих вкладів.

Інвестиційний фонд має право володіти акціями окремих акціонерних
товариств, спрямовуючи власні кошти у виробництва, які можуть
забезпечити високу ефективність капіталовкладень.

Нині в Україні для діяльності інвестиційних фондів, що акумулюють
приватизаційні кошти громадян і вклади інших покупців в обмін на акції
власного випуску, створюються сприятливі умови.

Інноваційні фонди — це фонди фінансових ресурсів, створюваних з метою
фінансування новітніх науково-технічних розробок і ризикових проектів як
на безповоротній, так і на поворотній (кредитній) основі. Завдання
інноваційних фондів полягає в тому, щоб надавати фінансову до-

помогу вченим і науковим колективам, вкладення коштів у розробки яких
пов’язане з великим комерційним ризиком. Ці фонди утворюються в
основному за допомогою спонсорських внесків підприємств, об’єднань,
вітчизняних та іноземних фірм, банків. Розподіляються вони на конкурсній
основі після розгляду заявок проектів, що надійшли.

Список використаної літератури

Федоренко В. Г. і К°. Інвестування. Зайнятість. Освіта. — К.: Науковий
Світ, 2002.

Федоренко В. Г. і К°. Шляхи підвищення ефективності інвестицій в
Україні.: — К.: Науковий Світ, 2003.

Федоренко В. Г. Інвестиційний менеджмент. —К.: МАУП, 1999.

Федоренко В. Г. Інвестиції і капітальне будівництво в ринкових умовах. —
К.: Міжнар. фінанс. агенція, 1998.

Федоренко В. Г. Перспективи розвитку капітального будівництва за
ринкових умов // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1997. — № 2.

Федоренко В. Г. Створення промислово-фінансових груп і проблеми
управління корпоративними правами // Про приватизацію: Держ. інформ.
бюл. — 1999. — № 2.

Федоренко В. Г., Бондаренко Е. В. Будівництво та інвестиції в Україні. —
К: Знання, 1998.

Федоренко С. В. Проблеми залучення іноземних інвестицій і розвиток
економіки України // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1999. — № 2.

Федотова М. А. Доходи предпринимателя. — М.: Финансьі и статистика,
1993.—96 с.

Чернявский А. Д. Организация управления в условиях рыночных отношений.
—К.:МЗУУП, 1994.

Чернявский А. Д. Современные тенденции развития организационных форм
управлення в Украине // Персонал. — 1997. —№4. — С. 3-7.

Чернявский А. Д. Трансформация организационных форм управления в
процессе развития рыночных отношений // Персонал. — 1996. —№2. — С.
22-36.

Шевчук В. Я. Умови ефективного інвестування в будівництві. — К.:
Будівельник, 1991. —112 с.

Шпек Р. Іноземні інвестиції в Україні // Уряд, кур’єр. — 1996. — № 62. —
2 квіт. — С. 5.

Щекин Г. В. К разработке концепции управления современным обществом //
Персонал. — 1999. — № 1. — С. 1-23.

ЩукінБ. М. Інвестиційна діяльність. — К.: МАУП, 1998.

Эклунд К. Эффективная экономика — шведская модель. — М.: Экономика,
1991. —349 с.

ЯкушинЛ. С. Строительство инвестиции//экономика стрва. —1991. — № 4. —
С. 59-62.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020