Реферат на тему:
Сутність, мета і завдання інвестиційного менеджменту
Інвестиційний менеджмент — це процес управління всіма аспектами
інвестиційної діяльності суб’єкта підприємництва. Основна мета
інвестиційного менеджменту — забезпечити найефективнішу реалізацію
інвестиційної стратегії суб’єктів підприємницької діяльності. Для цього
необхідно розв’язати такі основні завдання:
• забезпечити високий темп економічного розвитку суб’єктів
підприємництва шляхом здійснення ефективної інвестиційної діяльності,
розширення її обсягів, а також шляхом галузевої, асортиментної та
регіональної диверсифікації цієї діяльності;
• максимізувати прибуток від інвестиційної діяльності, оскільки
одержання прибутку — основна мета суб’єктів підприємництва;
• мінімізувати інвестиційні ризики, бо за несприятливих умов вони можуть
призвести до втрати не тільки прибутків, а й частини інвестиційного
капіталу;
• забезпечити фінансову стабільність і платоспроможність суб’єктів
підприємництва у процесі реалізації інвестиційних програм. Оскільки
інвестиційна діяльність пов’язана із вкладанням значних фінансових
ресурсів, як правило, на тривалий період, то це може призвести до
зниження платоспроможності інвестора, несвоєчасної сплати поточних
рахунків і платіжних зобов’язань перед контрагентами, державним бюджетом
тощо. Тому під час формування джерел фінансових ресурсів слід
прогнозувати вплив інвестиційної діяльності на фінансову діяльність
суб’єкта та його платоспроможність;
• визначити можливі варіанти прискорення реалізації інвестиційних
програм. Останні необхідно реалізувати якнайшвидше, оскільки це
сприятиме прискоренню економічного розвитку підприємств (організацій),
швидкому формуванню грошових потоків у вигляді прибутку від інвестицій
та амортизаційних відрахувань, скороченню термінів використання
кредитних ресурсів, зменшенню інвестиційних ризиків, пов’язаних з
несприятливими змінами кон’юнктури інвестиційного клімату.
Пріоритетним завданням є забезпечення високих темпів економічного
розвитку підприємства за умови його достатньої фінансової стабільності,
а не максимізація прибутку, як вважають окремі автори публікацій на цю
тему.
Розглянуті завдання визначають такі основні функції інвестиційного
менеджменту:
• дослідження зовнішнього інвестиційного середовища та прогнозування
кон’юнктури інвестиційної діяльності;
• розробка стратегічних напрямів інвестиційної діяльності суб’єкта
підприємництва;
• розробка стратегії формування інвестиційних ресурсів суб’єкта
інвестиційної діяльності;
• пошук і оцінювання інвестиційної корисності реальних проектів і вибір
з них найефективніших;
• оцінювання інвестиційних якостей фінансових інструментів і вибір з них
найефективніших;
• формування та оцінювання інвестиційного портфеля за критеріями
доходності, ризику та ліквідності;
• поточне планування та оперативне управління реалізацією окремих
програм і проектів;
• організація моніторингу інвестиційних програм і проектів;
• підготовка рішень про своєчасну відмову від неефективних проектів
(продаж окремих фінансових інструментів).
Основні поняття інвестиційної діяльності
Поточний стан економіки визначається діяльністю господарюючих суб’єктів,
майбутній — обсягами інвестицій у виробництво.
У процесі виготовлення продукції та надання послуг зношуються основні
фонди підприємств: будівлі, споруди, машини, обладнання. Для їх
відновлення нагромаджується амортизаційний фонд. Обсяг амортизаційних
фондів підприємств, нарахований за певний період часу, визначає обсяг
коштів, необхідних для простого відновлення зношених основних фондів.
Основні фонди підприємств відновлюються у процесі інвестиційної
діяльності. Якщо обсяг інвестицій дорівнює обсягу амортизаційного фонду,
відбувається просте відновлення.
Розподіл валового внутрішнього продукту (ВВП) на фонд споживання та фонд
нагромадження є важливою макроекономічною пропорцією національної
економіки. Від того, яку частину ВВП країна витрачає на створення
матеріально-технічної та фінансової бази нових виробництв
товарів та послуг, залежать майбутні обсяги ВВП та відповідно добробут
населення. Реалізація фонду нагромадження — важливий напрям
інвестиційної діяльності.
Закон України “Про інвестиційну діяльність” визначає інвестиції як усі
види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти
підприємницької та іншої діяльності, внаслідок чого створюється прибуток
(дохід) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути:
• кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;
• рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, устаткування та інші
матеріальні цінності);
• майнові права, що випливають з авторських прав, досвіду та
інтелектуальних цінностей;
• права користування землею, водою, природними ресурсами;
• сукупність технічних та економічних знань у формі документації,
навичок, виробничого досвіду, необхідних для організації виробництва
товарів та послуг, але не запатентованих (ноу-хау).
Існує багато визначень інвестиційної діяльності. Загалом можна вважати,
що інвестиційна діяльність — це комплекс заходів і дій фізичних та
юридичних осіб, які вкладають власні кошти (у матеріальній, фінансовій
або іншій майновій формі) з метою отримати прибуток.
Інвестор — це суб’єкт інвестиційної діяльності, який приймає рішення та
вкладає власні, позичені й залучені кошти в об’єкти інвестування.
Суб’єктами інвестиційної діяльності можуть бути державні органи влади,
фізичні та юридичні особи України та інших держав.
Об’єктом інвестиційної діяльності є майно в різних формах, на яке
витрачено інвестиції та яке використовується для отримання прибутку:
основні та оборотні кошти, цінні папери, науково-технічна продукція,
інтелектуальні цінності, майнові права.
Комплекс підприємств і установ, продукція чи послуги яких сприяють
реалізації інвестиційної діяльності, становить інвестиційний комплекс
країни. До нього належать:
• підприємства будівельної індустрії, промисловості будівельних
матеріалів, машинобудування;
• проектні організації та установи;
• фінансові посередники — інвестиційні банки, компанії, фонди;
• органи державного управління, що регулюють функціонування суб’єктів
інвестиційної діяльності;
• інфраструктура фондового ринку.
Як зазначалося, національний дохід країни поділяється на фонд споживання
та фонд нагромадження. Останній є узагальненим річним обсягом
капіталовкладень усіх підприємств. Частка його може становити 20-30 %
національного доходу. Останніми роками в Україні на частку державних
коштів припадає лише п’ята частка капітальних вкладень, і можливе
подальше її зниження.
За формами відтворення прямі інвестиції (капітальні вкладення) поділяють
на такі види:
• у нове будівництво — створення нових підприємств (виробництв) на нових
місцях за новими проектами;
• на розширення виробництва — уведення в дію нових основних фондів,
подібних до діючих, для екстенсивного збільшення обсягів виробництва на
діючих об’єктах;
• на реконструкцію — обладнання діючих виробництв новою технологією та
технікою за новими комплексними проектами;
• на технічне переустаткування — підвищення технічного рівня виробництва
за рахунок заміни старого обладнання на нове, продуктивніше.
За складом і характером витрат прямих інвестицій можна визначити їх
технологічну структуру:
• будівельні роботи;
• монтажні роботи;
• машини та обладнання;
• проектні роботи.
Період типової реалізації інвестицій поділяють на частини:
• підготовку (проектні роботи, організація фінансування, погодження,
планування та матеріально-технічне забезпечення початку робіт);
• реалізацію — створення нового матеріального об’єкта;
• експлуатацію нового виробництва, отримання прибутку, забезпечення
окупності інвестицій, подальшу роботу об’єкта.
Список використаної літератури
Бершеда Е. Р. Межотраслевые связи в инвестиционном процессе. — К.: Наук,
думка, 1981. —223 с.
Бизнес-план инвестиционного проекта / В. М. Попов, Л. П. Кураков, Г. В.
Медведев и др. — М.: Финансыі и статистика, 1997.
Бланк И. А. Инвестиционннй менеджмент. — К.: МП “ИТЕМ”, ЛТД “Юнайтед
Лондон Трейд Лимитед”, 1995.
Бобков И. А. Регулирование воспроизводства инвестиций и основного
капитала в рыночной экономике. — М.: НИИуправления, 1991. — 256 с.
Бочаров В. В. Финансово-кредитные методы регулирования рынка инвестиций.
— М.: Финансы и статистика, 1993. — 243 с.
Бугаря Н. И., Рогожин П. С, Федоренко В. Г. Рынок, предприятия и
предпринимательская деятельность в Украине. — К.: Украрх-стройинформ,
1993. — 120 с.
Булгачев С. Н., Гечи М. Инвестиционная политика в капитальном
строительстве на новом этапе. — М.: Стройиздат, 1989. — 334 с.
Бушуев С. Д., Гурин 3. А. Инвестиционное инструменты проектного
менеджмента. — К: УкрИНТЗИ, 1998.
ГазибековД., Анеелиди М. Инвестиционная деятельность перед вхождением в
рыночную экономику. — Ташкент: Изд-во ТИНХ, 1991. — 74 с.
Гильфердинг Р. Финансовый капитал. Исследование новейшей фазы в развитии
капитализма. — М.: Изд-во соц.-экон. лит., 1959. — 491 с.
Голуб Л. Г, Хямаленс В. О. Как управлять инвестициями // экономика
стр-ва. — 1990. — № 12. — С. 14-22.
Грегори П. Рынок финансового капитала в СІЛА и проблемы финансирования
советских инвестиций // Экономика стр-ва. —1990. — № 12. — С. 23-24.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
