.

Розвиток інституціональної структури фінансового ринку (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
244 1892
Скачать документ

Реферат на тему:

Розвиток інституціональної структури фінансового ринку

Сучасна інституціональна структура фінансового ринку складається з
бірж, банків, брокерських фірм, системи міжбіржових і міжброкерських
(міждилерських) зв’язків, інвестиційних фондів. У великих містах країн
СНД виникають фірми, що спеціалізуються на маркетингу цінних паперів та
інвестиційних консультаціях. Існує також своєрідна надбудовна система
фондових інститутів у вигляді численних асоціацій, об’єднань, холдингів
тощо, які ставлять перед собою як некомерційні цілі координації біржової
діяльності, визначення стратегічних напрямів розвитку фінансового ринку,
уніфікації торговельних правил, так і суто комерційні завдання.

Численні фондові відділи бірж або самостійні фондові біржі становлять
організований ринок цінних паперів (усі інші інститути належать до
неорганізованого ринку). На відміну від неорганізованого організований
ринок передбачає насамперед гласне котирування найякісніших, елітних
цінних паперів. Тому для нього властива функція індикатора ринкової
кон’юнктури. Котирування ж обігових цінних паперів на неорганізованому
ринку грунтується на біржових котируваннях.

Однак такої спеціалізації інститутів фінансового ринку в Україні ще не
досягнуто. Заснування численних організаційних структур, що їх називають
біржами, сприяло створенню досить оригінальної структури і спеціалізації
інститутів фінансового ринку. Основна маса капіталу у процесі
засновництва ринула у сферу оптової торгівлі, бо саме тут норма

прибутку була найвищою. Проте ця норма не була гарантованою, вона часто
і непередбачувано змінювалася під впливом випадкових чинників,
зумовлених загальною економічною та політичною нестабільністю загалом і
перебудовою системи оптової торгівлі зокрема. Щоб створити досить
стійкий у часі потік прибутків, тобто забезпечити виживання, організації
оптової торгівлі, що називають себе біржами, пішли двома шляхами:
широкої диверсифікації діяльності та вузької (галузевої) спеціалізації.
Нині починається процес конвергенції двох напрямів, внаслідок чого
з’являються універсальні біржі-холдинги з численними спеціалізованими
підрозділами. Як приклад такої конструкції наведемо створену в Росії
товарно-сировинну біржу, яка вже понад два роки посідає домінуюче місце
на ринку біржових послуг.

Необхідною ланкою таких диверсифікаційних конгломератів є фондові
підрозділи (відділи). Вони несуть функціональне навантаження двох типів.
З одного боку, ці відділи виконують традиційні функції, властиві
фондовим інститутам: дають місця брокерам для торгівлі цінними паперами,
забезпечують їх засобами зв’язку, організовують розрахункові відносини,
стягують біржові збори. З іншого боку, фондові відділи є своєрідним
стратегічним резервом створення універсальних бірж.

Ця особлива роль фондових відділів визначається потребою закріплення
частки економічного простору за кожною універсальною біржею, що
досягається шляхом зосередження в руках засновників біржі контрольного
пакета акцій приватизованих підприємств — основних постачальників
(продавців) товарів для цієї біржі. Оскільки до складу засновників бірж
входять, як правило, керівники найбільших підприємств-постачальників, то
завдання утримання контрольного пакета вирішується просто. Причому є
можливість сформувати його як за рахунок квоти керівників і частини
колективу приватизованого підприємства, так і за рахунок скуповування
дозволеної законом частки акцій на відкритому ринку.

На практиці вирішення зазначеної проблеми гальмується через відсутність
акцій, зволікання з процесами приватизації й акціонування. У цих умовах
найближчою метою фондових відділів стає участь в акціонуванні конкретних
підприємств. Аналогічні відділи з приватизації існують і на самостійних
фондових біржах. Створювані в масовому порядку ці нетрадиційні для
фінансового ринку структури можна охарактеризувати як “законсервовані”
холдинги — потенційну систему регулювання майбутніх потоків капіталів.
Подальше перетворення в холдинги, по суті, є стратегічним напрямом
сучасних фондових відділів.

Фондові відділи вирішують також інше стратегічне завдання — створення
єдиного біржового простору. У сучасних умовах це завдання реалізується
на регіональному та міжрегіональному рівнях формуванням і закріпленням
міжбіржових зв’язків як обмін інформацією й створення загальних
комунікаційних мереж. Зазначені операції дають можливість прискорити і
стабілізувати процес нагромадження капіталу біржовими структурами.
Причому процес формування власного капіталу відбувається як за рахунок
первинної емісії акцій і брокерських місць, які розміщуються через
власні фондові відділи або через самостійні фондові біржі (фондові
відділи інших бірж), так і за рахунок різних біржових зборів.

Розвиток процесів взаємного створення бірж дає можливість
інтенсифікувати капіталонагромадження через частковий перерозподіл
засновницького прибутку, який у формі біржових зборів осідає в
біржах-спів-засновниках. Брокерські контори одержують свою частку
засновницького прибутку або як комісійні від суми угоди, що змушує їх
роздувати ціну первинного розміщення, або як курсову різницю під час
перепродажу біржових цінних паперів у межах первинного розміщення.

На сучасному етапі фондові інститути — це інститути, що виникають у
результаті еволюції товарних бірж, які переживають стадію
універсалізації діяльності; фондові відділи є каналом мобілізації
фінансових ресурсів. Оскільки для первинного розміщення біржових акцій
досить фондових відділів універсальних бірж, то ефективність виконання
цієї функції самостійними фондовими біржами вкрай низька. Про це
свідчить низький відсоток угод, що укладаються на таких біржах (звичайно
1-2 % суми пропозиції).

Неефективність “основної” діяльності, малий обсяг біржових зборів
зумовлюють потребу диверсифікації операцій фондових бірж. Вони активно
займаються проблемами підготовки кадрів для фінансового ринку,
здійснюють наукові розробки, співпрацюють з біржами розвинених країн і
країн СНД. Ці біржі, як і фондові відділи універсальних бірж, готують
собі майбутнє поле діяльності для участі у процесах приватизації.

Таким чином, з класичних функцій організованих фондових ринків сучасні
біржі виконують тільки функцію переливання капіталів, причому дуже
умовно. Умовний характер виконання цієї функції зумовлюється, з одного
боку, дальшим процесом первісного нагромадження капіталу інститутами
фінансового ринку і, з іншого — фактичним блокуванням сфери пропозиції.
Блокування сфери пропозиції, зокрема зволікання з приватизаційними
процесами, ще більшою мірою замикають рух капіталу на фінансову сферу,
призводять до ізоляції попиту і пропозиції. Для бірж — це питання їх
існування, тому так активно вони втручаються у процес приватизації.

У цих умовах основні функції організованого ринку — бути індикатором
загальноекономічної кон’юнктури і регулятором переливання капіталів —
українські біржі виконувати не можуть. Для цього потрібна наявність
об’єктивних передумов: здійснення приватизації, структурна перебудова,
відновлення основних фондів та ін. Поки не буде створено цих передумов,
фінансовий ринок так і залишиться псевдоринком.

Така економічна ситуація аналогічно вплинула і на формування функцій
інших інститутів фінансового ринку, які у розвинених країнах
об’єднуються під загальною назвою “неорганізованийринок”. В Україні такі
інститути, як і біржі, перебувають на стадії початкового формування,
виконуючи функції міжбіржового переливання капіталів. Отже, відмінностей
між організованим і неорганізованим ринками не існує, усі інститути
виконують однакові функції.

Водночас з погляду можливостей диверсифікації операцій інвестиційні
інститути є більш гнучкими структурами порівняно з фондовими біржами і
відділами. їх гнучкість пов’язана з офіційним (на відміну від фондових
бірж) комерційним статусом. Найчисленнішою категорією інвестиційних
інститутів є фінансові брокери — посередники фондового ринку.

Більшість фінансових брокерів спочатку були торговими посередниками, які
згодом диверсифікували свої операції або переорієнтувались остаточно на
фінансовий ринок. Лише окремі брокерські фірми з моменту виникнення були
зареєстровані як суто фінансові посередники, наприклад, найбільші нині
“Брокінвест-сервіс” і “Фінвест” у Росії, що виконують уже функції
дилерів. В Україні до таких фірм належать концерн “Омета” та
інвестиційна філія акціонерного банку “Інко”. Таким чином, процес
виникнення інвестиційних інститутів із середовища торгових посередників
у цілому повторює шлях розвитку фондових бірж і відділів на основі
еволюції системи товарних бірж.

Багато фінансових брокерів, які нагромадили достатній капітал і досвід в
операціях із цінними паперами, фактично стали дилерами, купуючи папери
за власний рахунок з метою їх подальшого перепродажу. Бро-кери-дилери
широко практикують також арбітражні операції в межах первинного
розміщення біржових акцій. Однак основне джерело прибутку брокерських
фірм — комісійні від первинного розміщення біржових акцій на основі
аукціонного принципу. Аукціони брокерських фірм зви-

чайно ефективніші, ніж відповідні аукціони фондових бірж і відділів
унаслідок тісних зв’язків брокерів з виробничим сектором, вибору вдалого
часу торгів з урахуванням наявності платіжних коштів у підприємств та
інших чинників. Це забезпечує вищий курс акцій на брокерських аукціонах
порівняно з їх курсом пропозиції на фондових біржах і, отже, вагомі суми
комісійних брокерам.

Водночас майбутнє акціонування великих підприємств, що не мають досвіду
розміщення цінних паперів, а також створення акціонерних товариств
викликають настійну потребу у швидкій реалізації великих партій цінних
паперів. Такі функції можуть виконувати потужні броке-ри-дилери або їх
консорціуми. Приклади створення дилерської мережі вже є: функціонує
єдина мережа позабіржового ринку цінних паперів “EL=BIS”, що об’єднала
брокерські фірми з різних регіонів Росії, України та інших країн СНД.
Через цю мережу можна здійснювати купівлю-продаж цінних паперів на
біржах і позабіржовому ринку названих країн. На основі об’єднання мереж
“EL=BIS” і “Система” створено перший консорціум брокерів-дилерів з
первинного розміщення великих пакетів акцій.

Спостерігається також інтенсивне засновництво інвестиційних компаній.
Створено найбільші, з оголошеними мільярдними капіталами
Військово-промислову інвестиційну компанію (Москва), фінансову компанію
“Чинник” (Київ), “Сибірський союз” (Новосибірськ), “Далекосхідний союз”
(Хабаровськ). В Україні створено великі акціонерні комерційні банки:
“Всеукраїнський акціонерний банк”, “Градобанк”, Український банк
“Відродження”, банк “Українська фінансова група”, АКБ “Геосантрис” та
ін. Бум створення інвестиційних компаній і комерційних банків зумовлений
швидкою мобілізацією великих капіталів, збільшенням їх у
торгово-посередницькій діяльності та використанням коштів для подальшого
приватизаційного викуповування державних підприємств. Зазначимо, що
мобілізація капіталів через інвестиційні компанії вигідніша, ніж
банківський капітал.

Аналогічну мету — акумуляцію ресурсів для приватизаційного викупу —
мають також інвестиційні фонди, які залучають заощадження населення
через емісію акцій з невеликою номінальною вартістю. З огляду на таке
цільове спрямування інвестиційних компаній і фондів доходимо висновку,
що на перших етапах своєї діяльності вони не сприятимуть підйому
інвестиційної активності у країні, тому що мобілізований ними капітал
від викупу держпідприємств спрямовуватиметься в державний бюджет, а не
на виробниче інвестування. Зазначимо також, що спосіб швидкої
мобілізації великих капіталів для приватизації через створення
інвестиційних компаній і фондів дає їм чималі переваги у
приватизаційному процесі, а отже, й у формуванні та управлінні солідними
портфелями цінних паперів порівняно з біржами і фондовими відділами.

Таким чином, інвестиційні інститути вже зараз мають істотні переваги
перед біржами, що зумовлено комерційним статусом цих інститутів. Так,
зокрема, інвестиційні компанії можуть швидко мобілізувати великі
капітали, мають широкий вибір напрямів вкладення акумульованих коштів.
Інвестиційні брокери-дилери за рахунок розгалужених уніфікованих
комунікаційних мереж спроможні охопити операціями різні регіони країни і
тим самим істотно прискорити процес купівлі-продажу цінних паперів,
тобто процес міграції фінансового капіталу. Інвестиційні банки, що є
водночас банками короткострокових операцій, мають унікальні можливості
диверсифікації діяльності, що додає цим інститутам високої фінансової
стабільності і в кінцевому рахунку забезпечує пріоритетні позиції на
фінансовому ринку.

В умовах посилення конкуренції з боку різних інститутів фінансового
ринку, які перебувають до того ж у нерівноправному становищі щодо
потенційної конкурентоспроможності, фондові біржі вже найближчим часом
відчуватимуть істотні труднощі. Характер їх визначається як
економічними, так і правовими передумовами.

З економічного погляду становище фондових бірж погіршиться внаслідок
перебудови структури ринку, що, можливо, призведе до тимчасового
скорочення його місткості. Структурна перебудова фінансового ринку
спричиниться досить різким скороченням сектору біржових цінних паперів.

З правових позицій зменшується конкурентоспроможність бірж порівняно з
інвестиційними інститутами внаслідок надання їм статусу самоокупної
безприбуткової організації. Статус некомерційної структури позбавляє
фондові біржі можливостей будь-якого інвестування власних коштів, окрім
як на розширення своєї діяльності та фінансування професійних
громадських організацій та об’єднань бірж. Таке обмеження інвестиційних
можливостей призведе до зменшення капіталонагромадження бірж, істотно
скоротяться і можливості первісного нагромадження капіталу.

По суті, донедавна всі біржі діяли як акціонерні товариства відкритого
типу, емітуючи доступні будь-якому інституціональному інвестору
брокерські місця. При цьому зберігалися привілеї акціонерів-засновників
щодо управління й отримання дивідендів.

Таким чином, з організаційного погляду біржа — це компактне ядро
капіталу акціонерів-засновників (закрите акціонерне товариство), оточене
оболонкою капіталу, що постійно розширюється, та власників і орендарів
брокерських місць. Така система організації капіталу дала можливість
першим біржам сконцентрувати величезний капітал. Пройшовши етап
первісного нагромадження, старі біржі спроможні функціонувати і як
безприбуткові організації.

Така організаційна структура бірж є, на наш погляд, необхідним етапом
еволюції біржі у специфічних економічних умовах України. Це дасть змогу
нагромадити достатній капітал для розгортання біржової діяльності в
Україні.

Список використаної літератури

Федоренко В. Г. і К°. Інвестування. Зайнятість. Освіта. — К.: Науковий
Світ, 2002.

Федоренко В. Г. і К°. Шляхи підвищення ефективності інвестицій в
Україні.: — К.: Науковий Світ, 2003.

Федоренко В. Г. Інвестиційний менеджмент. —К.: МАУП, 1999.

Федоренко В. Г. Інвестиції і капітальне будівництво в ринкових умовах. —
К.: Міжнар. фінанс. агенція, 1998.

Федоренко В. Г. Перспективи розвитку капітального будівництва за
ринкових умов // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1997. — № 2.

Федоренко В. Г. Створення промислово-фінансових груп і проблеми
управління корпоративними правами // Про приватизацію: Держ. інформ.
бюл. — 1999. — № 2.

Федоренко В. Г., Бондаренко Е. В. Будівництво та інвестиції в Україні. —
К: Знання, 1998.

Федоренко С. В. Проблеми залучення іноземних інвестицій і розвиток
економіки України // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1999. — № 2.

Федотова М. А. Доходи предпринимателя. — М.: Финансьі и статистика,
1993.—96 с.

Чернявский А. Д. Организация управления в условиях рыночных отношений.
—К.:МЗУУП, 1994.

Чернявский А. Д. Современные тенденции развития организационных форм
управлення в Украине // Персонал. — 1997. —№4. — С. 3-7.

Чернявский А. Д. Трансформация организационных форм управления в
процессе развития рыночных отношений // Персонал. — 1996. —№2. — С.
22-36.

Шевчук В. Я. Умови ефективного інвестування в будівництві. — К.:
Будівельник, 1991. —112 с.

Шпек Р. Іноземні інвестиції в Україні // Уряд, кур’єр. — 1996. — № 62. —
2 квіт. — С. 5.

Щекин Г. В. К разработке концепции управления современным обществом //
Персонал. — 1999. — № 1. — С. 1-23.

ЩукінБ. М. Інвестиційна діяльність. — К.: МАУП, 1998.

Эклунд К. Эффективная экономика — шведская модель. — М.: Экономика,
1991. —349 с.

ЯкушинЛ. С. Строительство инвестиции//экономика стрва. —1991. — № 4. —
С. 59-62.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020