.

Основні тенденції розвитку фінансового ринку в Україні (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
560 5058
Скачать документ

Реферат на тему:

Основні тенденції розвитку фінансового ринку в Україні

В умовах ринкової економіки фінансовий ринок містить ринки:

• вітчизняних грошей;

• іноземної валюти;

• державних цінних паперів;

• цінних паперів недержавних підприємств.

В Україні фінансовий ринок почав розвиватися з 1992 р. у формі акцій
акціонерних товариств і депозитних сертифікатів комерційних банків.
Звичайно, за такий короткий час у формуванні фінансового капіталу і
розвитку фінансового ринку очікувати більш-менш помітних результатів не
можна. Сучасний рівень розвитку у країнах з класичною ринковою
економікою став результатом тривалої еволюції ринкових відносин протягом
кількох десятиліть. Зазначимо, що у країнах Східної Європи, які почали
переходити до ринку раніше за Україну, рівень ринкових відносин також не
досяг рівня розвинених країн. Однак, аналізуючи процес, що відбувається
в Україні, можна виявити деякі тенденції в розвитку фінансового ринку.

До основних передумов формування фінансового ринку можна зарахувати
такі: розвиток альтернативного сектору економіки, комерціалізацію
банківської сфери, скасування монополії зовнішньої торгівлі, пільговий
порядок оподатковування доходів за цінними паперами, відсутність
державного регулювання операцій з цінними паперами. Це дасть змогу
насамперед послабити платоспроможний попит, що вже формується на
ринковій основі.

Водночас в умовах структурно-технологічної незбалансованості економіки,
монополізації виробництва, катастрофічної зношеності основних фондів,
посилення інфляції відбувається активна диференціація платоспроможного
попиту: основна маса нагромаджень сконцентрована у фінансовому секторі
економіки й підприємств нефінансового сектору, що спеціалізуються у
сфері обміну.

Торгово-посередницькі операції, у яких використовують різницю в цінах
(світових і внутрішніх, державних і ринкових) і які характеризуються
швидким оборотом капіталу, стали основою створення великих багатств у
приватному секторі. Оскільки нагромадження перевищували споживчі
витрати, то через наростаючу тенденцію до знецінення нагромаджені кошти
потрібно було інвестувати. Основний потік інвестицій ринув у сфери з
найвищою прибутковістю —створення банків, бірж, торгових домів,
інвестиційних фондів тощо. Пришвидшення оборотів капіталів досягалося за
рахунок взаємообміну капіталами (їх переплетення), інтенсифікації
засновницької діяльності, об’єднання, тобто подальшої концентрації
капіталів: створенням асоціацій, концернів, холдингових компаній та
інших форм монополії. Ці тенденції в розвитку ринку інвестицій
(платоспроможного попиту) у майбутньому визначать швидший розвиток
фінансового ринку.

Крім розглянутих економічних передумов варто виокремити також передумови
технічного характеру. Ідеться про підвищення рівня комп’ютеризації
інститутів фінансового ринку. На жаль, через низьку норму прибутку
операцій з імпорту обчислювальної і ділової техніки внутрішній попит на
неї поки що не задоволений повністю. Потрібно збільшити темпи розвитку
уніфікації програмного забезпечення операцій з фондовими цінностями,
особливо на позабіржовому ринку, а також темпи формування єдиних
комунікаційних мереж на території України. Комп’ютеризація фондових
операцій є найпотужнішим чинником прискореного створення єдиного
фінансового ринку України, зміцнення і стандартизації взаємозв’язків з
фінансовими ринками інших країн і в остаточному підсумку основою
швидшого входження України як повноправного партнера до світового ринку
позичкових капіталів.

Однією з найважливіших передумов швидкого розвитку фінансового ринку в
Україні є також успішне освоєння досвіду розвинених країн українськими
бізнесменами й економістами як на основі вивчення друкованих джерел,
прямих контактів і консультацій із зарубіжними фахівцями, так і через
обмін кадрами, проходження стажування або навчання у світових фінансових
центрах. Це дасть можливість сформувати кваліфіковані кадри бізнесменів
і вчених, поширити в Україні вітчизняний та зарубіжний науковий і
практичний досвід організації, функціонування та регулювання фінансових
ринків.

Слід наголосити, що існує зворотний зв’язок між розвитком економічного,
технічного, кадрового потенціалу фінансового ринку та рівнем організації
власне фінансового ринку. Наявність такого потенціалу визначає рівень
розвитку фінансового ринку і водночас потреби в подальшій еволюції
ринку, зумовлені цільовими установками його суб’єктів — максимізацією
капіталу і прибутку, забезпеченням надійності й ліквідності цінних
паперів, встановлює досить жорсткі критерії добору учасників ринку за
капіталами, рівнем техніки і технологій обробки та передавання
інформації, кваліфікацією кадрів. Таким чином, розвиток ринку і його

економічне, технічне та кадрове забезпечення відбуваються в цілому
паралельно. Поступові зміни в концентрації капіталу, технічному,
науковому і кадровому забезпеченні викликають якісний стрибок у розвитку
фінансового ринку. Такий діалектичний зв’язок між передумовами
(потенціалом) формування ринку і рівнем його розвитку виявляється на
будь-якому етапі еволюції фінансового ринку.

На сферу фінансових інвестицій істотно впливають і такі негативні
чинники загальноекономічного характеру, як інфляція, що посилюється, і
спад виробництва. Сукупний вплив чинників зростання і стагфляції
визначає специфічні риси нинішнього фінансового ринку України.
Найповніше уявлення про структуру ринку і напрями зміни його окремих
секторів дає дослідження характеристик оборотності цінних паперів.

У1991-1993 pp. сектор державних цінних паперів в Україні займав невелике
місце. В обігу перебували такі ринкові боргові зобов’язання СРСР:
Державні казначейські зобов’язання СРСР випуску 1990 p., облігації
Державної внутрішньої позики 1982 p., а також неринкові (не утворюють
вторинного ринку) сертифікати Ощадбанку СРСР 1987 р.

Усі боргові зобов’язання СРСР мають довгостроковий характер. Термін їх
дії становить 8-16 років. За облігаціями випуску 1982 р. не встановлено
фіксованого терміну позики: вони погашаються через вихід у тираж
погашення. Боргові зобов’язання СРСР призначені як для індивідуальних,
так і для інституціональних інвесторів. Під час реорганізації Ощадбанку
у зв’язку з розпадом СРСР було встановлено, що операції з
купівлі-продажу, погашення і виплати доходів за борговими зобов’язаннями
СРСР мають проводитися без обмежень на всій території колишнього Союзу.
Природно, що цей сегмент ринку державних цінних паперів уже найближчим
часом різко скоротиться навіть за умови виконання зобов’язань кожної
країни СНД щодо операцій з цінними паперами СРСР. Інвестори, не впевнені
в надійності та майбутній ліквідності цих паперів, повертатимуть їх в
установи Ощадбанків. Отже, ринок боргових зобов’язань СРСР приречений на
зникнення.

На ринку боргових зобов’язань України найбільший інтерес для інвесторів
має становити випуск державних товарних облігацій України на суму 10
млрд дол. терміном погашення 5 років. Ці облігації забезпечуються всім
рухомим і нерухомим майном, що перебуває в загальнодержавній власності
України (землею, будівлями, спорудами, устаткуванням та іншими
матеріальними цінностями, включаючи продукцію і товари, призначені для
продажу). Гарантом боргових зобов’язань перед власниками цінних паперів
виступає держава.

Передбачається, що залучені кошти підуть на модернізацію промисловості,
упровадження передових технологій, стабілізацію економіки і збільшення
експорту країни.

Вважаємо, що боргові зобов’язання держави за товарними облігаціями
внесуть деяке пожвавлення в ринок державних цінних паперів у міру
фінансової стабілізації та структурної перебудови економіки. Однак уже
сьогодні можна виокремити конкурентоспроможні (стосовно корпоративних
цінних паперів) сегменти ринку державного боргу. Це, зокрема, ринок
казначейських векселів і муніципальні позики.

Необхідність розвитку ринку казначейських векселів визначається їх
особливою роллю на грошовому і фінансовому ринку. Як зазначалось, випуск
казначейських векселів є засобом мобілізації короткострокових ресурсів
для покриття внутрішньорічних розривів у доходах і витратах держбюджету,
для обслуговування державного боргу. Водночас казначейські векселі є
найгнучкішим інструментом кредитної політики Центрального банку. Банк
України, володіючи портфелем казначейських векселів, може активно
впливати економічними методами на ринок міжбанківських кредитів.

В умовах дефіцитності міських бюджетів для залучення додаткових ресурсів
на розвиток міського господарства поряд із приватизацією муніципальної
власності можуть широко використовуватися муніципальні позики; вони є
необхідною складовою приватизаційних заходів. Так, передавання у
власність населення житлового фонду, приватизація інших об’єктів
муніципальної власності з метою підтримання і розвитку міського
господарства як єдиного комплексу потребують створення гнучких
комерційних структур з ремонту житла і комунікацій, забудови нових
районів, благоустрою міської території тощо. Мобільним джерелом
фінансування названих проектів є випуск облігацій муніципальних позик.
Для підвищення привабливості таких позик крім гарантованого прибутку
доцільно вводити додаткові пільги власникам досить великих пакетів,
наприклад право на пільгове придбання спеціально виділеної квоти житла у
житловій позиці, право на придбання інших матеріальних ресурсів з
міського фонду. Муніципальні позики не тільки забезпечують швидку
мобілізацію ресурсів, а й гарантують відповідальність місцевої
адміністрації за цільове використання коштів. Розміщувати такі позики,
на нашу думку, доцільно через муніципальний банк, який одночасно
виконуватиме функції гаранта позики. Механізми реалізації випуску, обігу
і погашення муніципальних позик нині розробляються в багатьох великих
містах країн СНД.

Крім боргових зобов’язань уряду і місцевих органів влади існують також
боргові зобов’язання підприємств. У розвинених країнах вони дістали
широкого розвитку у зв’язку з можливістю акумуляції великих обсягів
капіталів і розосередження кредитних ризиків. По суті, ці позики
замінили довгостроковий банківський кредит. На фінансовому ринку України
облігаційні позики перебувають у стадії первинного розміщення облігацій
окремих науково-виробничих фірм та асоціацій.

Основним чинником, який визначає низьку кон’юнктуру на ринку облігацій,
є високі темпи інфляції, що зменшують схильність до довгострокового
інвестування. По суті, на ринку корпоративних облігацій діють такі самі
тенденції, що й на ринку державних цінних паперів. Розвиток ринку
облігацій у найближчому майбутньому визначатиметься динамікою курсу
гривні.

У сучасних умовах висока кон’юнктура характерна тільки для одного
сегмента ринку боргових зобов’язань —ринку депозитних сертифікатів
комерційних банків. Активна емісійна діяльність на цьому ринку
зумовлюється наростанням депозитного “голоду” через знецінення гривні і
загострення конкурентної боротьби комерційних банків.

Порівняно з традиційними банківськими вкладами депозитні сертифікати
мають більшу ліквідність; звичайно їх випускають у вигляді цінних
паперів на пред’явника; вони можуть вільно перепродаватися, тобто
утворювати вторинний ринок протягом усього терміну дії. Власник
сертифіката може будь-коли повернути свій вклад. Підвищенню ліквідності
депозитних сертифікатів сприяє й те, що за умовами випуску вони можуть
застосовуватись як платіжний засіб у системі “банк — емітент”.

Вища ліквідність депозитних сертифікатів поєднується з їх високою
надійністю і прибутковістю. Так, відсоток за депозитними сертифікатами,
які перебувають в обігу або запропоновані до розміщення, наближається до
відсотка за депозитами, а в окремих випадках перевищує останній.

Ринок акцій, що становить рух прав власності, розвивається за окремими
сегментами вкрай нерівномірно. Це зумовлюється специфікою акцій,
прибутковість і курс яких прямо залежать від очікуваної прибутковості
конкретних підприємств-емітентів. Наприклад, у 1992-1993 pp. найвищою
діловою активністю відзначався сегмент ринку акцій бірж; стабільно
висока кон’юнктура була характерна для ринку акцій комерційних банків; у
процесі становлення перебував ринок акцій підприємств нефінансового
сектору — промислових, торгових, транспортних, комунальних та ін.

Сучасний ринок акцій крім особливостей структури пропозиції має
додаткові специфічні риси. Насамперед, це низька ліквідність цього
ринку: щодо загальної кількості пропозицій кількість укладених угод
коливається від нуля до 35 %. Стосовно обсягу пропозицій (сукупної ціни
продавця) спостерігається ще нижча ліквідність: сума укладених угод
становить 0-15 % обсягу пропозицій.

Низька ліквідність ринку акцій крім малої кількості оборотів
характеризується ще й істотною відмінністю цін пропозицій на різних
біржах, великими розривами між цінами продавців і покупців, різкими
кон’юнктурними коливаннями курсів акцій бірж. Це надає ринку акцій дуже
нестійкого характеру.

У цілому низька ліквідність організованого ринку акцій із спонтанними
сплесками спекулятивної кон’юнктурної активності визначається
відсутністю вторинного ринку, роль якого і мають відіграти фондові
біржі.

В умовах інфляції, що посилюється, і загальної економічної
нестабільності починаючи з 1992 р. достатньою стабільністю відзначається
ринок комерційних банків. До основних характеристик цього ринку
належать:

• жорстке регулювання ліквідності комерційних банків Центральним банком;

• широка диверсифікація вкладень, що забезпечує зберігання капіталу й
одержання середньої норми прибутку всіма акціонерами банку;

• можливість формування активного, тобто біржового, вторинного ринку,
оскільки банки створюються в основному як акціонерні товариства
відкритого типу.

Розглянуті факти, що визначають стабільність ринку акцій банків,
набувають зовнішнього вираження у формі динаміки курсів цих акцій. Для
них характерні, як правило, невеликий розрив між ринковим курсом і
номінальною вартістю, стійке, хоча й повільне, підвищення ринкового
курсу. Таким чином, капіталізована оцінка фінансового капіталу банків у
цілому відповідає ефективності вкладень банківських ресурсів
(позичкового капіталу).

У зв’язку з приватизацією, зокрема й у формі акціонування, має швидше
розвиватися ринок акцій виробничих підприємств (підприємств
нефінансового сектору). Первинний ринок акцій цих підприємств в Україні
невеликий. Як зазначалося, акції розміщують в основному самі емітенти
без посередництва бірж і банків. Відбувається це у формі конкурсу
заявок.

Активізації вторинного ринку акцій українських відкритих акціонерних
товариств нефінансового сектору перешкоджають загальноекономічна криза і
процеси структурної перебудови. Ці чинники істотно знижують
прибутковість названих акцій. За умови зберігання нестабільності
грошового ринку виплата дивідендів у гривнях втрачає сенс. Водночас на
хвилі інфляції підвищуватиметься ринковий курс цих акцій як вираження
вартості матеріального паю акціонера в капіталі підприємства. Дивіденди
виплачувати доцільно або в матеріальній формі, або у валюті. Таким
чином, динаміка ринку акцій підприємств нефінансового сектору
визначатиметься здійсненням заходів фінансової стабілізації у поєднанні
з процесами приватизації (структурної перебудови).

Список використаної літератури

Федоренко В. Г. і К°. Інвестування. Зайнятість. Освіта. — К.: Науковий
Світ, 2002.

Федоренко В. Г. і К°. Шляхи підвищення ефективності інвестицій в
Україні.: — К.: Науковий Світ, 2003.

Федоренко В. Г. Інвестиційний менеджмент. —К.: МАУП, 1999.

Федоренко В. Г. Інвестиції і капітальне будівництво в ринкових умовах. —
К.: Міжнар. фінанс. агенція, 1998.

Федоренко В. Г. Перспективи розвитку капітального будівництва за
ринкових умов // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1997. — № 2.

Федоренко В. Г. Створення промислово-фінансових груп і проблеми
управління корпоративними правами // Про приватизацію: Держ. інформ.
бюл. — 1999. — № 2.

Федоренко В. Г., Бондаренко Е. В. Будівництво та інвестиції в Україні. —
К: Знання, 1998.

Федоренко С. В. Проблеми залучення іноземних інвестицій і розвиток
економіки України // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1999. — № 2.

Федотова М. А. Доходи предпринимателя. — М.: Финансьі и статистика,
1993.—96 с.

Чернявский А. Д. Организация управления в условиях рыночных отношений.
—К.:МЗУУП, 1994.

Чернявский А. Д. Современные тенденции развития организационных форм
управлення в Украине // Персонал. — 1997. —№4. — С. 3-7.

Чернявский А. Д. Трансформация организационных форм управления в
процессе развития рыночных отношений // Персонал. — 1996. —№2. — С.
22-36.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020