Реферат на тему:
Методологічні підходи до здійснення фінансової оцінки інноваційних
проектів
Для порівняння та відбору інноваційних проектів використовують
різноманітні показники. При цьому показників — як абсолютних, так і
відносних — для аналізу якості інноваційних проектів може бути дуже
багато, і чим глибший цей аналіз, тим ширший склад показників, за якими
порівнюють проекти.
Для розрахунку економічних показників, які використовують у процесі
відбору проектів, застосовують кілька кількісних методів. Більшість із
них пов’язані з фінансовими аспектами проектів і базуються на
використанні кошторисно-фінансових показників. У процесі дослідження
виявлено, що кількісні методи частіше застосовуються в малих дослідних
закладах, ніж у великих. Це, безсумнівно, є наслідком вищої питомої ваги
розробок у програмах досліджень невеликих дослідних закладів.
Фінансові чинники відіграють більшу роль у показниках оцінки проектів,
ніж науково-технічні, хоча останні (прогнози витрат, потреби в кадрах та
ймовірності наукового успіху) можуть бути визначені достатньою точно.
Однак трапляється, що науково-технічні фактори у процесі відбору
проектів відіграють важливішу роль, ніж та, яка переважно відводиться
їм.
Незалежно від того, чи використовуються кількісні методи, є деякі
суттєві питання, які повинні остаточно вирішуватись лише на основі
досвіду й інтуїції особи, яка здійснює відбір. Серед найбільш важливих
суб’єктивних міркувань, очевидно, можна назвати ставлення до проекту
вищого керівництва, ентузіазм і добросовісність дослідників, наукову
кваліфікацію, можливість залучення кадрів та інтуїцію керівництва
підприємства.
На етапі інвестиційного забезпечення інноваційних підприємницьких
проектів обґрунтовують обсяги інвестування, джерела надходження
інвестицій, можливість залучення конкретних інвесторів тощо. При
інвестуванні доцільно орієнтуватись на теперішню і майбутню вартість
капіталу, що сприятиме врахуванню ризиків і захисту інвестицій. Виходячи
з цього, інноваційні підприємницькі проекти треба спрямувати на
вирішення таких завдань, як забезпечення високих темпів економічного
розвитку підприємства за рахунок підвищення ефективності його
діяльності. Це економічне зростання забезпечується завдяки розробці і
впровадженню у виробництво інноваційних підприємницьких проектів, у
процесі чого реалізується довгострокова стратегічна діяльність
підприємства і отримання максимального рівня доходів (прибутків) від
розробки і реалізації інноваційних підприємницьких проектів. При цьому
прибуток є основним узагальнюючим фінансовим показником, який
характеризує результати, отримані не тільки від інвестицій, вкладених у
розробку та реалізацію інноваційних проектів, а й від усієї
господарської діяльності підприємства.
Мінімізація підприємницьких ризиків, пов’язаних з розробкою і
реалізацією інноваційних підприємницьких проектів
Підприємницькі ризики дуже різноманітні, вони характерні для всіх форм
підприємницької діяльності та напрямків інвестування. При прийнятті
управлінських рішень, пов’язаних з реалізацією окремих інноваційних
підприємницьких проектів, потрібно значно обмежити підприємницькі ризики
і пов’язані з ними фінансові витрати, забезпечити фінансову стійкість і
платоспроможність підприємства. Цей напрямок діяльності пов’язаний з
вилученням фінансових ресурсів у великих розмірах і, як правило, на
тривалий період, що може призвести до зниження платоспроможності
підприємства за поточними господарськими операціями, до несвоєчасного
виконання боргових зобов’язань перед партнерами, державним бюджетом
тощо, тобто ство-
рити передумови для банкрутства. Тому при формуванні фінансових джерел,
необхідних для розробки і реалізації інноваційних підприємницьких
проектів, слід заздалегідь прогнозувати, як це вплине на фінансову
стійкість підприємства.
Багато уваги треба приділити знаходженню шляхів прискорення реалізації
інноваційних підприємницьких проектів. Запропоновані до реалізації
проекти повинні бути виконані у найкоротший термін, виходячи з таких
міркувань. По-перше, прискорення термінів розробки і реалізації
інноваційних підприємницьких проектів сприяє прискоренню економічного
розвитку підприємства загалом, по-друге, чим швидше реалізується
програма розробок і впровадження інноваційних підприємницьких проектів,
тим швидше формується додатковий грошовий потік у вигляді прибутку від
інвестицій та амортизаційних відрахувань.
Сучасні ринкові умови розвитку економіки України потребують, щоб при
розробці та подальшому впровадженні у виробництво результатів
інноваційних підприємницьких проектів враховувалося також конкурентне
середовище, в якому перебуває підприємство. Так, у працях А. В.
Козаченко, М. П. Афанасьєва, М. Г. Долинської та І. А. Соловйова
зазначається важливість цього питання для підвищення
конкурентоспроможності кожного підприємства. Конкурентне середовище
характеризується комплексом взаємопов’язаних факторів. Кожний із цих
факторів діє не ізольовано, а в тісному взаємозв’язку. Процес впливу
кожного фактора на формування конкурентного середовища є досить
складним, а іноді вони суперечать один одному. Дію цих факторів на
інтенсивність конкурентної боротьби, на її стан детально розглянуто в
праці А. В. Козаченко.
Проблема порівняння витрат на реалізацію інноваційних підприємницьких
проектів і результатів, отриманих від їх впровадження, потребує
подальших наукових досліджень і прикладних розробок, оскільки вона
пов’язана з фінансовим ризиком. Докладніше ризики інноваційних проектів
ми розглянемо далі.
Спроби обґрунтування кошторису на розробку і реалізацію інноваційних
підприємницьких проектів спричинилися до появи складних формул і
моделей. Деякі з них знайшли практичне застосування в умовах промислових
досліджень і використовуються для визначення суми коштів, які
асигнуються на науково обґрунтовані розробки. Найпоширеніші з них —
метод зворотного розрахунку, метод розрахунку прибутковості капітальних
вкладень, методи, що базуються на співвідношеннях і тенденціях, методи
дослідження операцій та ін.
Метод зворотного розрахунку як спосіб адекватності кошторису на розробку
і реалізацію проектів запропонував Ральф X. Менлі. Загалом він виходить
з передумови, що кінцевий прибуток повинен становити суму, достатню для
покриття витрат на ці роботи, на будь-які нові споруди й устаткування,
необхідні для виробництва і збуту нової продукції. Щоб виконати
зворотний розрахунок, потрібно насамперед оцінити ці фактори, а потім,
після врахування максимального періоду окупності, визначити кошти,
необхідні, згідно з логікою, на розробку і реалізацію інноваційних
підприємницьких проектів.
Метод зворотного розрахунку найкраще використовувати в розробках або
дослідженнях прикладного характеру. Цей метод порівняно простий і не
дуже відрізняється від загальноприйнятих методик складання кошторису.
Другий метод — метод розрахунку прибутковості капітальних вкладень —
часто використовують для загальної перевірки кошторисних заявок на
розробку і реалізацію інноваційних підприємницьких проектів. Він
базується на формулі прибутковості капітальних вкладень. Ця формула
звичайно використовується в дослідних роботах на рівні підприємств,
керівники яких затверджують кошторисні заявки відділів та підрозділів з
розробки цих проектів. Формула, на якій базується цей метод, має вигляд:
де П0 — очікуваний річний прибуток для компенсації витрат на розробку і
реалізацію інноваційних підприємницьких проектів, грн.; /н — загальні
річні інвестиції на розробку і реалізацію інноваційних підприємницьких
проектів, грн.; НП — бажана річна норма прибутковості капіталовкладень,
%; Спп — сумарні річні витрати на розробку та реалізацію інноваційних
підприємницьких проектів, грн.
Сутність формули (1) полягає в тому, що очікуваний дохід, який залишився
після покриття вартості розробки і реалізації інноваційного проекту,
повинен забезпечити бодай мінімальну норму прибутку на інвестиції. Якщо
перенести фактор прибутку в праву частину і поміняти знаки, то
дістанемо:
Формулу (2) можна використовувати для загальної перевірки кошторису на
розробку і реалізацію інноваційних підприємницьких проектів
підприємства. її корисність для такої перевірки підтверджують й інші
дослідники, які займаються проблемами розробки і реалізації науково
обґрунтованих проектів. Використання формули (2) дає відповідь на
питання про те, скільки коштів слід вкласти в розробку і реалізацію
інноваційних підприємницьких проектів протягом року без втрат для норми
прибутковості. При цьому керівники підприємств мають звернути основну
увагу на те, щоб дослідна програма не виходила за встановлені для неї
кошторисні межі.
Одним із можливих способів задоволення потреби в більш об’єктивному
методі розрахунку оптимальної суми коштів, які необхідно витратити на
розробку і реалізацію інноваційних підприємницьких проектів, є
визначення співвідношень і тенденцій між вартістю науково-дослідних
обґрунтувань і контрольованою часткою ринку, торговельними витратами,
капітальними та іншими незалежними змінними. Метод, що базується на
співвідношеннях і тенденціях, запропонували Бертон В. Дін та С. С.
Сингупт.
Для оцінки інновацій і відбору інноваційних проектів можна також
використовувати співвідношення обсягів реалізації нової і старої
продукції, яке для зручності можна показати у вигляді відношення
загальних обсягів реалізації до реалізації обсягів старої продукції.
Розрахунок загального валового доходу, отриманого від реалізації нової
продукції у цьому році, і загального валового доходу від продукції,
вдосконаленої і випущеної на ринок у наступні роки, дасть змогу отримати
цифри, необхідні для розрахунку співвідношення сукупних обсягів
реалізації і старих обсягів реалізації продукції.
Відношення у часі між витратами на науково-дослідне обґрунтування
інноваційних підприємницьких проектів і доходами від реалізації
продукції встановити важко. Сьогоднішні науково-дослідні обґрунтування
проектів можуть дати результати у вигляді нової продукції у майбутньому,
через кілька років або взагалі ніколи. Щоб отримати приблизне
співвідношення між витратами на наукові дослідження і обсягами
реалізації нової продукції, порівнюють відношення сукупних обсягів
реалізації щодо старих обсягів реалізації і сукупні витрати на
науково-дослідне обґрунтування інноваційних підприємницьких проектів.
Інноваційні підприємницькі проекти оцінюють також за допомогою
перспективного аналізу. Перспективний аналіз та оцінка таких
проектів здійснюються в умовах як певних ситуацій, так і невизначе-них,
а також у конфліктних та ризикових умовах. Для аналізу застосовують
засоби машинної імітації, алгоритмізації, теорії ігор, ймовірності тощо.
Оцінку інноваційних підприємницьких проектів можна здійснювати за
сферами впливу та фазами діяльності, які пов’язані між собою. У цьому
разі до критеріїв оцінки проектів можна зарахувати: інноваційний рівень
проекту, рівень підприємницького ризику, конкурентоспроможність
продукції, фінансовий результат, застосування і ефективність
природоохоронних заходів тощо.
Узагальнення досвіду вітчизняних і закордонних підприємств та вивчення
фактичних матеріалів засвідчують, що для оцінки ефективності
інноваційних підприємницьких проектів можна використовувати такі основні
показники:
• показник прибутковості;
• показник окупності;
• показник порівняльної цінності;
• показник, який враховує тривалість існування нової продукції чи
процесу;
• показник ризику.
Заслуговують на увагу формули розрахунку перерахованих показників, які
пропонують для таких цілей.
Оцінку інноваційних підприємницьких проектів за показником прибутковості
ПП можна виконати за формулою, яка передбачає тільки період надійного
збуту продукції, виготовленої в результаті розробки і реалізації
інноваційного підприємницького проекту, на ринку, який характеризується
незмінно високим рівнем продажів і прибутку:
Проте формула (3) ефективна тільки тоді, коли є можливість розрахувати
річний обсяг майбутніх продажів і ціну одиниці продукції. Однак
врахування тільки періоду стійкого збуту слід розглядати як прояв деякої
обережності, оскільки передбачений проектом період мо-жливого скорочення
збуту продукту не беруть до уваги. Замінюючи дані з продажу сумою
отриманої економії, цю формулу можна використовувати і для інноваційних
проектів.
Для обчислення другого показника оцінки ефективності інноваційних
підприємницьких проектів — показника окупності — науковці пропонують
використовувати формулу
де ПО — показник окупності; nm — розрахунковий прибуток від розробки і
реалізації інноваційного підприємницького проекту, грн.; Кщу —
розрахунковий коефіцієнт імовірності наукового успіху; Cnn —
розрахункові витрати на розробку і реалізацію інноваційного
підприємницького проекту, грн. Цей показник є результатом однієї з
перших спроб кількісної оцінки ефективності інноваційних підприємницьких
проектів.
Розрахункові показники ймовірності успіху і вартості успіху
інноваційного підприємницького проекту не потребують детальних пояснень,
але визначити віддачу цих показників не просто. Використовуючи формулу
(4) для визначення ефекту наукових обґрунтувань інноваційних
підприємницьких проектів, наприклад, досліджень з техніки і технології,
слід зазначити, що таким ефектом у цьому разі є сума отриманої протягом
року економії.
Для досліджень, які здійснюються з метою випуску нової продукції, такою
величиною є 3-4 % передбаченої загальної суми продажу цієї продукції
протягом наступних 4-5 років. У процесі нагромадження відповідного
досвіду підприємство може уточнити цю формулу, коригуючи відсотки і
строки.
Третім показником оцінки доцільності реалізації інноваційних
підприємницьких проектів, на думку спеціалістів, є показник порівняльної
цінності. Він передбачає включення окремих оцінок ймовірності
комерційного успіху залежно від якості нової продукції та інших
економічних факторів, досягнутих у результаті розробки і реалізації
інноваційного підприємницького проекту:
де /Kyy — імовірність комерційного успіху залежно від якості продукції;
Пр— прибуток на одиницю продукції; КОМд — коефіцієнт оцінки майбутніх
доходів від розробки і реалізації інноваційного підприємницького
проекту; Кнкв — необхідні нові капітальні вкладення, грн.
У формулі (5) є кілька нових елементів. Замість валового доходу
використовується чистий дохід, який забезпечує реалізація інноваційного
підприємницького проекту. У зв’язку з цим необхідно визначити обсяг
продажів, ціну, витрати на виробництво, витрати на рекламу і період
існування нового продукту. У подальшому суму розрахункового прибутку від
розробки і реалізації інноваційного підприємницького проекту коригують з
огляду на меншу цінність майбутніх надходжень порівняно з готівкою, а
від цієї оцінки майбутніх доходів віднімають необхідні
капіталовкладення. Аби встановити, чи компенсуються отримані в
результаті такого коригування витрати на розробку і реалізацію проектів,
суму прибутку пропонується перемножити на три ймовірнісні оцінки
перспективного інноваційного підприємницького проекту. Застосування
поправки на меншу вартість майбутніх прибутків викликало необхідність
ввести у формулу поняття дисконтування капітальних витрат. Кожний взятий
до реалізації інноваційний підприємницький проект повинен щонайменше
повернути всі витрати, пов’язані з його розробкою і реалізацією, а
та-кож суму облікового проценту за ними, яку можна було б отримати за
період розробки і реалізації таких підприємницьких проектів. В іншому
разі показник оцінки буде нижчий за одиницю і такий проект буде
збитковим.
Показник, який враховує тривалість існування нової продукції або процесу
(життєвий цикл продукції) фактично є різновидом показника окупності,
однак у разі його використання робиться спроба уник-нути недоліків
показника окупності через врахування у формулі повного періоду існування
нової продукції або процесу.
Щоб пом’якшити вплив невизначеності при обчисленні майбутнього прибутку
від нової продукції і нових процесів, що існують протягом тривалого
часу, у формулу включається такий математичний вираз, як корінь
квадратний із числа, що дорівнює періоду існування продукції або
процесу. Тоді показник, який враховує тривалість існування нової
продукції або процесу, стає одним із показників оцінки інноваційних
підприємницьких проектів. Його обчислюють за формулою
де АГрп— розрахунковий обсяг продажів продукції, шт.; Ліp —
розрахунковий прибуток на одиницю продукції, грн./шт.; Т,- — тривалість
(період) існування нової продукції чи процесу, передбаченого
іннова-ційним проектом протягом і років.
Формула (6) наведена у такому вигляді, в якому вона застосовується до
нової продукції, тому тут включено продажні ціни і прибуток на одиницю
продукції. У разі обчислення цього показника при реалізації інноваційних
підприємницьких проектів у галузі нової техніки і технології у формулу
потрібно включити величину щорічної економії, отриманої в результаті
використання результатів обґрунтування інноваційних підприємницьких
проектів. Квадратний корінь має незначний вплив на результат розрахунку,
якщо тривалість (період) існування продукту становить один-два роки,
однак якщо розрахунок виконують за більш тривалий період, то його вплив
стає значно вагомішим.
Основним ринковим індикатором підприємця, джерелом його інформації щодо
доцільності реалізації інноваційного проекту є ціна. За нею можна
прогнозувати ефект від просування виробу на ринку та розрахувати можливі
доходи від своїх дій. У зв’язку з цим в інноваційних проектах необхідно
відображати доходи та прибуток за постійних змін грошових потоків у часі
на основі оцінки майбутньої вартості коштів, інвестованих у розробку і
реалізацію цих проектів з урахуванням коефіцієнтів дисконтування. Тому
обов’язково потрібно враховувати еквівалентність суми коштів у часових
інтервалах, віддалених один від одного (повинен враховуватися той
випадок, який не гарантує, що сьогоднішня гривня буде еквівалентною
гривні через рік).
Причиною такого ставлення до однієї і тієї самої грошової суми є не
тільки інфляція. Ґрунтовнішою причиною є те, що гривня чи інша грошова
одиниця, вкладена в будь-які комерційні операції, в тому числі і в
інноваційні підприємницькі проекти, здатна через рік перетворитися в
більшу суму за рахунок отриманого від неї доходу. Ця істина є аксіомою
для всіх фінансових операцій і передбачає необхідність її врахування для
обґрунтування й аналізу інноваційних підприємницьких проектів шляхом
дисконтування грошових потоків.
Як відомо, основним критерієм оцінки ефективності капітальних вкладень у
виробництво та в нову техніку є відношення економічного ефекту до
економічних витрат. Кількісно ефективність відображає результативність
використання ресурсів виробництва — праці, засобів виробництва, капіталу
та природних ресурсів. Критерієм економічної ефективності виробництва є
підвищення продуктивності використання ресурсів виробництва.
Оцінку ефективності і доцільності капітальних вкладень можна здійснювати
на основі терміну окупності. При цьому кількість років, за які
відшкодовуються початкові інвестиції, при однакових чи різних за роками
економічних результатах, встановлюється на основі грошових потоків. Під
грошовим потоком мають на увазі суму чистого доходу та амортизації.
У доринковий період для оцінки ефективності проектів впровадження
нововведень у вітчизняній практиці застосовувалося кілька методик. Одна
з найбільш поширених і обговорюваних — визначення економічної
ефективності нової техніки, винаходів, раціоналізаторських пропозицій.
На її основі було створено галузеві інструкції, які в основному і
використовувались на практиці підприємствами та організаціями в різних
галузях промисловості. Для обґрунтування ефективності об’єктів
капітального будівництва також використовувалась методика, затверджена
Держпланом та Держбудом. У 1988 р. постановою ГНКТ та Президією АН
України було затверджено методичні розрахунки, які повинні були стати
єдиною методикою оцінки ефективності та усунути наявні розбіжності у
нових методиках.
Для визначення ефективності капітальних вкладень за варіантами проектів,
які впроваджуються не з метою отримання прибутку, а для задоволення
соціальних потреб, тоді, коли немає можливості визначити ціну продукції,
а є можливість обчислити постійні поточні витрати, широко
використовувався метод зведених витрат. Розрахунки економічного ефекту
ґрунтувалися саме на використанні показника зведених витрат, який
визначався за формулами
де С, К, Ен, Тн — відповідно собівартість продукції, капітальні
вкладення, норма нарахувань на інвестований капітал (нормативний
коефіцієнт економічної ефективності капіталовкладень), термін окупності.
Слід зазначити, що підхід до визначення Ен у методиках суттєво
відрізнявся. Припускалася зміна цього коефіцієнта для окремих галузей
народного господарства, окремих регіонів з міркувань стимулювання
розвитку технічного прогресу, врахування розбіжностей в оплаті праці та
розмірах цін у межах від 0,08 до 0,25.
У ринковій економіці величину Ен можна трактувати як коефіцієнт
дисконтування, який враховує незбігання у часі витрат та результатів, а
також ризик капіталовкладень та інфляцію. Він теж характеризує прийнятну
норму прибутку на капітал і ставку позичкового відсотка. Тому величина
Ен може змінюватися у межах 0,07-0,24.
Оцінка ефективності капітальних вкладень за методом визначення терміну
окупності і зведених витрат характеризується відносною простотою і дає
змогу без особливих труднощів визначати доцільність і ефективність
рішень, які приймаються. Однак для нього властиві такі загальні
недоліки: неврахування зміни вартості грошей у часі, невра-хування
ефективності інвестицій за межами терміну окупності. Тому ці методи не
зовсім досконалі.
Зведені витрати є по суті розрахунковою величиною. Тому їх практично не
використовують для визначення економічного ефекту від впровадження
інновацій у ринкових умовах, де віддають перевагу реальним величинам, за
допомогою яких можна оцінити конкретні фінансові результати винахідників
та користувачів нововведень. Зведені витрати не відображають таких
аспектів, вони розглядають лише одну сторону економічних розрахунків —
витрати. їх не можна використовувати для оцінки діяльності конкретних
фірм у сфері інвестиційної політики. Тому в ринкових умовах цим
показником користуються виключно для попередньої стадії розрахунків
економічного ефекту у першому наближенні.
Більш досконалою і об’єктивною є оцінка ефективності капітальних
вкладень на основі зведених витрат з урахуванням зміни вартості грошей у
часі.
Концепція такої оцінки ґрунтується на тому, що вартість грошей з часом
змінюється з урахуванням норми прибутку на грошовому ринку, за яку
найчастіше беруть норму позичкового відсотка. У фінансовій практиці
часто доводиться порівнювати вартість грошей на початку їх інвестування
з вартістю грошей при їх поверненні у вигляді майбутнього прибутку,
відсотків тощо. Кредиторам та інвесторам важливо знати, які доходи вони
одержать від вкладання капіталу, аби визначитись, чи взагалі варто
інвестувати. Позичальники теж хочуть знати, скільки і коли вони мають
сплатити кредитору і чи покриють доходи від вкладеної в справу позички
витрати на її реалізацію.
У процесі порівняння вартості грошових коштів при їх інвестуванні і
поверненні використовують два основні поняття — майбутню вартість грошей
(капіталу) та їхню теперішню вартість.
Майбутня вартість — це вартість грошей (позички, інвестованих коштів,
платіжного зобов’язання тощо) через конкретний період часу з урахуванням
певної ставки відсотка. Будь-які виважені інвестиції або вкладені гроші
мають забезпечити збільшення вартості активів з часом. Вкладаючи певну
суму грошей, їхній власник повинен визначити, як збільшиться вартість
цих грошей у майбутньому за умови, що очікувана норма прибутку йому
відома. Підрахування цього і є визначенням майбутньої вартості грошей
(капіталу).
Встановлення величини майбутньої вартості грошей пов’язане з процесом
нарощування цієї вартості, тобто з процесом її збільшення шляхом
поетапного приєднання до початкової вартості грошей суми відсотка
(відсоткових платежів).
Теперішня вартість грошей (капіталу) є сумою майбутніх грошових
надходжень (грошових потоків), приведених до теперішнього часу з
урахуванням певної ставки відсотка. Ця вартість служить основою для
порівняння прибутковості різних проектів та інвестицій за певний період.
Необхідність визначення теперішньої вартості грошей виникає при розробці
умов контрактів тоді, коли відсотки з позички стягуються безпосередньо
під час її віддавання та в інших аналогічних випадках.
Визначення теперішньої вартості грошей пов’язане з процесом
дисконтування цієї вартості, який являє собою операцію, обернену
нарощенню при заданому кінцевому розмірі грошових коштів. У цьому разі
суму відсотка (дисконту) віднімають від кінцевої суми (майбутньої
вартості) грошей. Нарощена сума вартості — майбутня вартість —
розраховується за так званою відсотковою ставкою, теперішня — за ставкою
дисконту (капіталізації). Дисконтна ставка — це відсоткова ставка, яка
застосовується до майбутніх платежів, аби врахувати ризик і непевність,
пов’язані з фактором часу. Відсоткові та облікові (дисконтні) ставки
можуть бути простими, якщо вони використовуються до однієї і тієї ж
початкової суми протягом усього періоду платежу (позички), або
складними, якщо вони використовуються до суми з нарахованими в
попередньому періоді відсотками.
Суму простого відсотка в процесі нарощення вартості грошей визначають за
формулою
де J —величина відсотка за обумовлений період позички (інвестування),
грн.; Р — початкова сума депозиту (інвестицій), грн.; t — трива-лість
позички (інвестування) у періодах, за якими здійснюється кож-ний
відсотковий платіж; dx — процентна ставка в кожний період, виражена
десятковим дробом.
При такому підході майбутня вартість грошей S з урахуванням на-рахованої
суми відсотка визначатиметься за формулою
Величина (1 + tdx) називається множником або коефіцієнтом нарощення
простих відсотків.
Теперішню вартість майбутніх грошових потоків з використанням простої
відсоткової ставки розраховують за формулою
де Р теперішня вартість грошових коштів (вартість майбутніх грошових
потоків), грн.; S — кінцева сума грошового потоку, обумовлена умовами
інвестування, грн.; t — тривалість інвестування в періодах, за якими
здійснюються відсоткові платежі; dx — дисконтована ставка за період,
виражена десятковим дробом; 1/(1 + t ^ — дискон-тований множник
(коефіцієнт) простих відсотків.
У довготермінових фінансово-кредитних операціях відсотки після чергового
періоду нарахування, який є частиною загального періоду позички
(інвестування), можуть не сплачуватися, а приєднуватися до
суми боргу (основного внеску) і в наступні платіжні періоди приноси-ти
дохід. У цих випадках для оцінки грошових потоків використовують складні
відсотки.
У практичних розрахунках в основному використовують так звані дискретні
відсотки, тобто відсотки, що нараховуються за однакові інтервали часу
(рік, півріччя, квартал тощо).
При розрахунку майбутньої вартості грошей (капіталу) за складними
відсотковими ставками Sc використовують формулу
Sc = P1 + (dx)t,TpH. (12)
Сума складного відсотка JC у цьому разі дорівнюватиме:
JC = Sc-P,tW. (13)
Розрахунок теперішньої вартості грошових коштів у процесі дис-контування
за складними відсотковими ставками Рс здійснюють за формулою
Сума дисконту Dc у цьому разі дорівнюватиме
Dc = S -Pc,rVv. (15)
Теперішня вартість майбутніх доходів з роками стає меншою. Змінюється
вона й зі зміною дисконтованої ставки. Збільшення дисконтованої ставки
приводить до зменшення теперішньої вартості, а зменшення, навпаки, до
підвищення.
Оцінюючи грошові потоки у часі, необхідно мати на увазі й те, що на
результат оцінки впливає не лише розмір відсоткової (дисконтованої)
ставки і тривалість загального терміну, а й періодичність виплат
(кількість платіжних періодів протягом одного й того самого загального
терміну). Іноді виявляється, що вигідніше інвестувати кошти під меншу
відсоткову ставку, але з більшою періодичністю виплат, адже це прискорює
обіг коштів і дає змогу негайно інвестувати отримані виплати в нові
науково-технічні проекти або спрямувати їх на поточні потреби.
Список використаної літератури
Федоренко В. Г. і К°. Інвестування. Зайнятість. Освіта. — К.: Науковий
Світ, 2002.
Федоренко В. Г. і К°. Шляхи підвищення ефективності інвестицій в
Україні.: — К.: Науковий Світ, 2003.
Федоренко В. Г. Інвестиційний менеджмент. —К.: МАУП, 1999.
Федоренко В. Г. Інвестиції і капітальне будівництво в ринкових умовах. —
К.: Міжнар. фінанс. агенція, 1998.
Федоренко В. Г. Перспективи розвитку капітального будівництва за
ринкових умов // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1997. — № 2.
Федоренко В. Г. Створення промислово-фінансових груп і проблеми
управління корпоративними правами // Про приватизацію: Держ. інформ.
бюл. — 1999. — № 2.
Федоренко В. Г., Бондаренко Е. В. Будівництво та інвестиції в Україні. —
К: Знання, 1998.
Федоренко С. В. Проблеми залучення іноземних інвестицій і розвиток
економіки України // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1999. — № 2.
Федотова М. А. Доходи предпринимателя. — М.: Финансьі и статистика,
1993.—96 с.
Чернявский А. Д. Организация управления в условиях рыночных отношений.
—К.:МЗУУП, 1994.
Чернявский А. Д. Современные тенденции развития организационных форм
управлення в Украине // Персонал. — 1997. —№4. — С. 3-7.
Чернявский А. Д. Трансформация организационных форм управления в
процессе развития рыночных отношений // Персонал. — 1996. —№2. — С.
22-36.
Шевчук В. Я. Умови ефективного інвестування в будівництві. — К.:
Будівельник, 1991. —112 с.
Шпек Р. Іноземні інвестиції в Україні // Уряд, кур’єр. — 1996. — № 62. —
2 квіт. — С. 5.
Щекин Г. В. К разработке концепции управления современным обществом //
Персонал. — 1999. — № 1. — С. 1-23.
ЩукінБ. М. Інвестиційна діяльність. — К.: МАУП, 1998.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
