.

Конфліктність буття та сучасні проблеми утвердження нових реалій (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
304 1722
Скачать документ

Реферат на тему:

Конфліктність буття та сучасні проблеми утвердження нових реалій

Постконфронтаційний період зняв з порядку денного загрозу ядерної війни
й міжнародне напруження, створив сприятливі умови для всебічної
взаємодії між державами й народами. Проте, як засвідчує реальність наших
днів, він не ліквідував загрози локальних і регіональних конфліктів,
нетерпимості, дискримінації, породив цілий ряд проблемних ситуацій,
пов’язаних з хвилею націоналізму, тероризму. Тому основна ідея —
утверджувати мир у свідомості людей — не втратила своєї актуальності,
вона наповнюється новим змістом, набуває нових окреслень у формі
сучасної концепції “культури миру”, “культури демократії”, “культури
врегулювання конфліктів”. Останні роки явили людству як мінімум дві
великі нові реалії.

По-перше, проведення глобальних і комплексних наукових зібрань
(конференції, конгреси), які збирають спеціалістів різного профілю для
обговорення конфліктів з проблем навколишнього середовища, проблем
народонаселення, здоров’я людей світу, проблем економічного порядку,
політики й міжнародних зв’язків, проблем науки, культури, міжетнічних і
міжконфесійних стосунків, духовності та демократії.

По-друге, досить швидко й всеохопно розвиваються телекомунікаційні
зв’язки, що полегшуватимуть міжнародне спілкування і доступ до банків
інформаційних даних і банків знань, що створює нові передумови для
зіткнення різних професійних мереж. Наприклад, відкриті для усіх
користувачів системи Internet списки постійно діючих електронних
телеконференцій та каналів новин. Тямущий спеціаліст може включитися не
тільки у фізичні чи біологічні, а й математичні, філософські,
психологічні чи будь-які інші канали міжнародного спілкування. З’явилася
відповідно нова сфера досліджень -кібер простір.

Аналізуючи сучасний стан і формування нової парадигми розвитку
цивілізації, можна стверджувати, що на зміну демократичним формам
політики людського буття приходить ноократична. Ноократія — це нова,
вища форма розвитку демократії, це влада людей, що визначають політику
та функції держави на основі наукового аналізу соціально-економічного та
екологічного стану у своїй державі та світі, що прогнозують політику
розвитку держави як складової частини єдиної глобальної еко
лого-економічної соціальної системи.

Ноократичне мислення вчених світу прагне вирішувати конфліктні питання,
спрямовані на осмислення сучасних тенденцій розвитку цивілізації та
державного влаштування, принципів взаємовідносин суспільства й природи,
доцільності та прогнозів існування людської цивілізації. Проблема
конфліктності досить глобально проявляється

в площині взаємозв’язку науки і прогресу людини, здоров’я людини тощо.

З Нового часу людство розвивається дуже швидкими темпами. Період
розвитку людства до Середньовіччя характеризувався темпо-ральністю, що
уможливлювало вкладати, вклинювати все нове в уже існуючу культуру таким
чином, що духовне освоєння цього нового розвивало, збагачувало її. З
часом відбувається розрив цієї єдності, а культура стала виступати
переважно в предметних формах, далеко не завжди духовно розпредметнених
людиною. При цьому розвиток отримує “зовнішнє тіло людини” —
цивілізацію, а сама людина і все цінне залишається на периферії цього
процесу.

Така картина і сфери науки — теж конфліктна й проблемна. Наука
перетворюється на пізнання природи незалежно від людини існуючої, яка
володіє самодостатністю та самоцінністю. Людина ж, хоча і є творцем
наукового знання, постає лише як засіб цього знання. Саморозвиток,
набуття людиною нових вимірів її буття здійснюється в науці лише
незначною мірою. Ця конфліктність у системі смисложит-тєвості науки для
життя людства є стрижнем кризовості. Тому і перед наукою сьогодні стоїть
завдання “олюднення” її і перетворення у сферу трансцендування людини. З
цією метою важливо їй стати відкритою для інших форм пізнання. Тому нині
науковці повинні звернутися до забутих європейських і відомих, але не
використаних східних ідеалів пізнання, синтезувати в собі
найрізноманітніші пізнавальні прагнення людей .

Через те, аби зберегти цивілізацію й надалі пізнавати її, постає
історична необхідність формування “планетарної” людини. Причин для цього
надзвичайно багато.

Досягнувши значних успіхів в освоєнні та підкоренні природи, людина
виявила, що вона самотня, погано розуміє іншу людину та суспільство
загалом. Таке відкриття було зроблено в XVIII-XIX ст. Л. Фейербахом,
Ж.-Ж. Руссо, Б. Паскалем та іншими мислителями. Проте пророчі
передбачення мудреців не зупинили і не скоригували просування людства
шляхом техногенної цивілізації. Все XX ст. пішло на те, щоб переконатися
в правильності висновків про потребу переходу в іншу площину суспільного
розвитку. Уже в другій половині XX ст. більшість людей, випереджаючи
мислителів-природодослідни-

ків, суспільствознавців, екологів зробили однозначний висновок: людині
потрібна нова угода з природою, з іншою людиною та з усім земним буттям
— повернення до духовності, до Бога.

Виникнення “планетарної” людини з новим мисленням, іншими ціннісними
орієнтаціями, з іншими технологіями та засобами зв’язку — складна і
болюча проблема. У процесі постання “планетарної” людини неминуча втрата
“людської біомаси”, тобто тих індивідів, які не осягнули завдань і
проблем нової цивілізації на рубежі ХХ-ХХІ ст.

Сьогодні перед науковцями постала дилема, як у доступній, переконливій
формі пояснити цю ситуацію політикам, економістам, військовим, аби
спільно з усіма розробити нову систему цінностей, норм, стосунків,
загальноосвітніх програм, що відповідають нинішній ситуації входження
людини в нову спільність землян.

Тут спостерігається інша проблемна ситуація — перехід до нової стратегії
розвитку науки. Нова стратегія розвитку науки в світовому контексті
сьогодні віддає пріоритет дослідженням, що мають загальнолюдське
значення та високу цінність для самої перспективи існування світового
співтовариства, його стійкого та безпечного розвитку. Такі дослідження
коштують дорого, вони носитимуть міждисциплінарний характер,
потребуватимуть фахівців високого інтелекту, неординарного мислення та
генерації ідей.

Важливою проблемою XXI ст. є проблема стійкого суспільства. Думка про
стійкий розвиток виразно окреслилася перед аналітиками близько десяти
років тому, зараз вона починає набувати офіційного статусу (створена
комісія ООН зі стійкого розвитку в 1993 p.). Президент США Білл Клінтон
оголосив про створення президентської ради зі стійкого розвитку
суспільства (в США).

Україна нині перебуває в кризовій ситуації, тому проблеми моделювання
стійкого розвитку їй вкрай необхідні. У проблемних, перед-конфліктних
ситуаціях перебувають багато країн, тому концепція стійкого розвитку
актуальна і потребує серйозного осмислення з урахуванням історичного
досвіду в розвитку суспільства та задоволення людських потреб
сьогодення. Для цього конче потрібно створити групу науковців різного
профілю в кожній країні, яка б займалася проблемами розробки
перспективних програм стійкого розвитку (на перспективу від 1 до 20
років), і другу групу, яка б синтезувала досягнення різних наук і
розробляла бачення цивілізації на далеке

майбутнє. Ми дуже завинили перед природою, настав видимий кінець, до
якого ми наближаємося. Адже цей мінливий світ — єдиний світ, в якому ми
покликані трудитися, тому визначитися, як краще діяти нині і в
майбутньому — ось дилема, що заслуговує на увагу думаючих людей.

Проблема стійкого розвитку має свої екологічні корені (особливо це
очевидно після чорнобильської трагедії в Україні), проте в її межах
окреслюється широке коло соціально-економічних, політичних, правових та
морально-етичних питань. Для цього треба формувати світоглядні основи
стійкого розвитку, які сприятимуть самій культурі стійкого розвитку.

Сьогодні вже зрозуміло, що будь-які соціальні, філософські, релігійні чи
політичні концепції, що ігнорують факт органічної залежності людини та
суспільства від природного середовища, біосфери, неминуче виявляються
нежиттєздатними. Водночас цінності поза врахуванням цього створять той
культурний вакуум, який може призвести до занепаду цивілізації.
Дискутувати про розвиток суспільства на тлі деградуючої природи — це все
одно, що говорити про розвиток мертвої людини.

Екологія висуває свої вимоги не тільки до виробничих технологій, але
більшою мірою до основ соціального облаштування, стилю життя та
поведінки, ціннісних і світоглядних установок. Словом, можна вважати, що
екологізація матеріального виробництва неможлива без екологізації
духовного виробництва. Екологічні вимоги примушують нас перебудувати всю
систему життєзабезпечення, науку, освіту, виховання, спілкування.

Спробуємо це довести на прикладі того страшного лиха, яке спіткало
Україну. Чорнобильська аварія — глобальна катастрофа XX XXI ст.,
гіперскладне явище, усунення наслідків цієї катастрофи потребує
неординарних підходів учених світу і величезних матеріальних витрат.
Чорнобиль — це трагедія не тільки енергетична, найбільшою несподіванкою
виявився соціально-психологічний удар по населенню (до шести мільйонів
чоловік, включаючи фактично постраждалих, але офіційно не визнаних
такими жителів Києва).

Інститут соціології НАН України почав вивчення
соціопсихолого-економічного зрізу наслідків чорнобильської аварії, але
тільки через шість років після вибуху на ЧАЕС.

У 60 % опитаних у 1992 р. виникло побоювання щодо продуктів харчування,
відчуття страху та безпорадності, безсоння та роздратування, ЗО %
респондентів зазначили, що втратили інтерес до життя, 20 % — втратили
апетит. Кожна друга людина страждає від поганого настрою, зниженої
активності та загальної тривоги, 40 % респондентів стверджують, що
аварія трагічно позначилася на всьому подальшому житті. Так, на
запитання: “Що ви збираєтесь робити, аби вийти з такого скрутного
становища?” майже половина постражда-лих (45 %) відповіли: “Нічого!”

Конфлікт так глибоко вкорінився у психологію людей, що 90 % потерпілих
“замкнуті в собі”, “зациклені” на власній біді, здоров’ї своєму і дітей.
Наяву — трагедія цивілізації, бо формується “спільнота приречених”, які
сподіваються лише на Бога. Проте ми зобов’язані навчити їх розуміти
духовне, бо за період тоталітарного режиму воно втрачено.

У дітей, потерпілих від чорнобильської аварії, виникають захворювання,
погіршується психічний стан, спостерігається відчуття приреченості та
утриманського настрою. Школярі уражених регіонів ставлять лише на 5-7
місця такі пріоритетні цінності, як ініціативність, кар’єра, освіта,
професіоналізм. Лише 7 кореспондентів бажають мати приватну власність. У
переселенців порушений соціально-культурний та ландшафтний простір, вони
погано адаптуються в нових умовах. Половина з переселених бажає
повернутися, хоча й у заражені, але рідні місця; мовляв, все одно —
“смерть!” Такі виміри трагедії людської цивілізації. 40-50 % опитаних в
уражених зонах вважають, що приречені до кінця своїх днів.

Постраждале населення практично залишилося віч-на-віч зі своєю долею. У
зоні обов’язкового відселення, де річна доза опромінювання більше ніж у
п’ять разів перевищує допустиму, залишилися проживати у своїх домівках
10-12 тисяч чоловік. У зоні добровільного відселення, де річна доза
опромінення незначною, а подекуди і значною мірою перевищує допустиму,
залишені на виживання 700 тисяч чоловік.

Через замовчування урядом СРСР у перші дні та роки наслідків катастрофи
все населення України пережило подвійний стрес — “два Чорнобилі”. Перший
— об’єктивно-реальний (так сталося, незаперечна правда), другий —
інформаційний, коли засобам масової інформації було дозволено
оприлюднити допустиму інформацію, а вченим, лікарям доповісти про вплив
аварії на стан здоров’я людей,

екологію, тваринний світ, погіршення екологічного стану сусідніх держав
тощо.

Через те Чорнобиль сьогодні поклав початок пошукам нових
постчориобильських моделей виживання не лише для України, а й для усього
людства, для планетарної цивілізації. Чорнобиль потребує кардинальної
зміни ціннісно-нормативного простору життя, комплексного аналізу та
синтезу всіх факторів виживання людини, зокрема й потребу психології
виживання.

Грошово-технічна цивілізація доводить ціну ризику в гонитві за
матеріальними благами до масштабів загальнопланетарної загрози
виживанню. Проблема конфлікту надзвичайно висока, бо сам генезис ризику
тут не локальний, а глобальний. Чорнобиль попереджає: прийде час, коли
плата за комфорт набагато переважить його і може стати руйнівною щодо
людського буття взагалі.

Процес ліквідації наслідків катастрофи на ЧАЕС — масштабна проблема,
тому з цією метою Верховною Радою України було розроблено й прийнято
закони (зокрема, “Про статус і соціальний захист громадян, які
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”), постанови уряду
України, розпорядження різних міністерств, відомств, рішення місцевих
органів влади.

Саме розв’язання цих завдань наштовхнулося на проблемні ситуації
соціально-психологічного спрямування. Наприклад, у процесі опитування
конфліктність у громадських місцях відзначили 34 % переселенців з
екологічно забруднених зон у більш-менш чисті зони. Мешканці чистих зон
дають лише 4 %, страх і безнадію в подальшому житті зазначили 23,4 %
переселенців із забруднених зон, а також 21,4 % мешканців зони жорсткого
контролю. Важливо, що самі опитувані (67,3 %) зафіксували зміни у своїй
психіці, а саме: агресивність, зриви, які супроводжувалися спалахом
гніву та стресу зі страхом на будь-які навіть незначні причини, а також
“втрату сенсу життя”.

Масова свідомість потерпілого населення характеризується збудженістю,
агресивністю, песимізмом, зниженням інтересу до пізнання та суспільного
буття; складається враження безперспективності життя. Ще страшнішу
картину можна подати з медико-профілактичних досліджень.

Виходячи з досліджень доходимо висновку, що концепція стійкого розвитку
суспільства повинна створюватися як певна соціопсихолого-філософська
система, яка сягає своїм корінням в екологічну культуру, етику, мораль.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020