Реферат на тему:
Поради управлінцю в процесі спілкування
• Надзвичайно важливо в процесі спілкування домогтися, щоб
співрозмовник вам сподобався, а коли це станеться, не приховуйте цього.
• Виявіть до нього знаки симпатії, поваги, подумайте про те, що вас із
ним зближує.
• Налаштуйтеся на хвилю співрозмовника.
• Відчуйте те, що його турбує.
• Постарайтеся налаштувати співрозмовника на потрібну вам хвилю.
• Не нагнітайте напруження, воно заважає спілкуванню.
• Прагніть ні про кого не висловлюватися погано. Краще задавайте
коректний та шанобливий тон стосовно співрозмовника, а також щодо інших,
про кого ви говорите зі співрозмовником.
• Постарайтеся будувати спілкування на рівних, а не з позиції
“зверхності”.
• Не сваріться через дрібниці з підлеглими, друзями.
• Не сперечайтеся з тим, кому важливіше сперечатися, ніж розібратися з
причиною проблемної ситуації.
• Уникайте категоричності, особливо, коли заперечуєте щось або когось.
• Прагніть не перемогти, а знайти істину.
• Намагайтеся зрозуміти те, про що хоче сказати співрозмовник.
• Шукайте те, в чому має рацію співрозмовник, де він не помиляється,
намагайтесь погодитися, а не заперечувати.
• Визнайте можливість своєї неправоти, прагніть критичного обговорення.
Пропонуємо для ваших психологічних роздумів звернути увагу на такі
чинники:
• контакт із підлеглими здійснювати з урахуванням їхніх умов життя,
службового й професійного рівня, психічного стану;
• будьте спокійні, навіть якщо дуже знервовані, приймайте рішення, коли
охолонете;
• починати розмову бажано з привітання теплим поглядом і добрим словом;
• нейтральна позиція, спокійний тон, повага, довірливе ставлення до
кожного з підлеглих допомагають уникнути конфлікту у взаєминах.
У процесі ділового спілкування можливі суперечки. Не сперечатися — ваше
право й здатність бути самостійним, не залежати від думок інших —
чеснота зрілої особистості. Водночас прагнення завжди заперечувати й
сперечатися, як правило, ознака незрілості. Тому зверніть увагу на такі
поради щодо досягнення безконфліктних стосунків:
• Не сперечайтеся через дрібниці.
• Не сперечайтеся з тим, із ким сперечатися марно (співрозмовник
незручний і впертий), а також з тими, хто сперечатися з вами не
збирається.
• Не сперечайтеся з тим, кому важливіше сперечатися, а не з’ясувати
проблему.
• Уникайте категоричності й різкості в процесі суперечки.
• Уникайте монологів і переходьте на діалог, тоді не буде часу на
суперечки.
Вправи, що сприятимуть безконфліктному спілкуванню
Хто хоче досягти мети — шукає шляхів, хто не хоче — шукає виправдання.
Народна мудрість
1. Вправа “Усмішка”. Слід домогтися того, щоб на вашому обличчі завжди
була тепла доброзичлива усмішка. Якщо її немає, то виробляйте готовність
до неї. Внутрішня усмішка характеризує доброзичливу особистість.
2. Вправа “Мир тобі”. Перша внутрішня фраза (установка) при зустрічі з
будь-якою людиною повинна бути: “Мир тобі!” Виходячи вранці з дому, не
забувайте, що ці слова мають бути зверненням до неба, пташок, дерев.
3. Вправа “Оцінка себе”. Частіше слід бути оцінюваним, ніж оцінюючим. Не
бути байдужим до того, чи затишно оточуючим поруч із вами. Майте цю
думку “при собі”.
4. Вправа “Приємна розмова”. Якщо навіть запитання було неприємне, все
одно зробіть розмову приємною. Має рацію співрозмовник чи ні, зробіть
так, щоб йому з вами було приємно вести розмову. Підвищуйте себе в своїх
думках і в очах співрозмовника.
5. Вправа “Комплімент і подяка”. Використайте будь-яку можливість, аби
сказати людині приємність. Все, що вам у людині сподобалося, викажіть
очима, усмішкою, словами. Наприклад: “Ви прекрасно виглядаєте!” “Щиро
дякую, це просто похвально!” Головне, щоб це було сказано від душі.
6. Вправа “Громовиця відміняється”. Вчіться стримувати свої негативні
емоції. Не сваріться. Від цього всім погано. Будьте терплячими.
7. Вправа “Мудрець”. Навчайтесь мудрості, спогляданню життя та вмінню
програвати. Ваш програш — новий досвід і можливість одержати урок.
Навчіться знайти в собі мужність запитати по-думки: “Як би до цього
поставився мудрець?” У вчинках має переважати розважливість.
Правила ведення діалогу
Все наше життя триває у процесі діалогу: вдома, на роботі, під час
відпочинку, навіть із самим собою. Для того щоб діалог управлінця з
підлеглим дав позитивні результати, запрошуємо ознайомитися з такими
правилами.
Правила для того, хто говорить:
• доброзичливість, повага до партнера, з яким спілкуєтесь;
• ввічливість, відсутність категоричності;
• скромність у самооцінках, ненав’язливість;
• орієнтація на партнера, створення для нього психологічного комфорту;
• постійне стимулювання зацікавленості партнера до проблем спілкування;
• логічність у викладі своїх поглядів та пропозицій;
• підтримка уваги партнера, стимулювання його активності в сприйнятті;
• вибір такого стилю розмови, який був би сприятливим не тільки для
ситуації спілкування, а й для сприйняття партнером.
• враховувати дистанцію в спілкуванні, систему жестикуляції і міміки
тощо.
Правила для тих, хто слухає:
• не шкодуйте часу для того, щоб вислухати партнера;
• терпимо й шанобливо ставтесь до того, хто говорить;
• не перебивайте партнера, вислухайте його до кінця;
• дайте партнерові виявити себе в спілкуванні, стимулюйте його
активність;
• використовуйте мовні, жестові, мімічні засоби емоційно-психологічної
підтримки того, хто говорить.
Дотримання запропонованих правил сприятиме безконфліктному спілкуванню.
Філософ-стоїк Епіктет пояснював, що під час розмови треба більше
слухати, ніж говорити: “Недарма Бог дав нам один язик і двоє вух”.
Уміння слухати має першочергове значення для людського
спілкування. За статистичними підрахунками, час, який ми витрачаємо для
контактів на роботі і вдома, розподіляється таким чином: 9 % — пишемо,
16 % — читаємо, ЗО % — розмовляємо і 45 % — слухаємо (точніше, повинні
слухати). Слухати — це не просто мовчати, це вміти зосередити й
утримувати увагу на предметі розмови протягом усієї розмови.
Досвідчені, тактовні люди кажуть, що треба вміти мовчати взагалі про
все, що має значення лише для тебе. Тому важливо, як писав Цицерон: “Не
слід заволодівати розмовою, як вотчиною, з якої маєш право вижити
іншого. Навпаки, потрібно намагатися, щоб кожний мав у розмові свою
чергу”.
Українські прислів’я про спілкування.
• Треба знати, що і де казати.
• Гостре словечко коле сердечко.
• Говорить п’яте через десяте.
• Хто каже до ладу, то вухо наставляй, а хто без ладу, то теж не
затикай.
• Менше говори — більше вчуєш.
• Мовчанка гнів гасить.
Поради.
• Говоріть по суті й красиво.
• Говоріть лише тоді, коли є про що сказати.
• Говоріть коротко й точно.
• Говоріть, щоб вас чули.
• Не вживайте незрозумілих слів.
• Говоріть так, щоб вас цікаво було слухати.
• Менше жестикулюйте.
• Не читайте мораль у процесі діалогу.
• Прагніть тримати себе впевнено навіть у складній ситуації.
• Не піддавайтесь емоціям.
• Прагніть постійно контактувати з аудиторією чи опонентом.
Типи поведінки партнерів, які утруднюють ведення переговорів
Сварлива людина, “нігіліст “.
Часто виходить за професійні рамки бесіди, нестриманий, збуджений,
нетерпеливий до інших. Своєю позицією збуджує співрозмовників і
несвідомо наводить їх на те, щоб вони не погодилися з його твердженням.
“Всезнайко “.
На все має свою думку, проявляє ініціативу, що придушує ініціативу
партнерів по переговорах.
“Балакун” (Базіка).
Часто безтактно й без очевидних причин перериває хід бесіди, не звертає
уваги на час.
Холоднокровний неприступний співрозмовник.
Поводиться замкнуто, все здається йому негідним його уваги й обставин,
що склалися.
Незацікавлений співрозмовник.
Тема бесіди його взагалі не цікавить. Питається: “Чого прийшов?”
“Важлива птаха”.
Такий співрозмовник не сприймає критики — ні прямої, ні опосередкованої.
Почувається й поводиться зверхньо зі своїми співрозмовниками.
Здебільшого нецікава людина, вона не викликає симпатії.
“Чомучка “.
Здається, що він бере участь у переговорах, аби ставити запитання,
незалежно від того, стосуються вони суті чи ні. Такі запитання
набридають.
“Обережний”.
У виступах боїться сказати те, що, на його думку, може здаватися
нерозумним або смішним. До таких типів можуть спеціально приєднуватись
особистості-маніпулятори (“маски”).
У бесіді з людиною, яка жорстко відкидає ваші пропозиції, доцільно
обговорити й обґрунтувати спірні моменти, якщо вони відомі, до початку
бесіди, завжди залишатися холоднокровним; прагнути зберегти необхідну
рівновагу, компетентність, зробити так, щоб
за можливості рішення формулювалися його словами; якщо можливо, дати
іншим відкидати чи заперечувати його твердження, а потім самому
відкинути їх.
У бесіді з людиною, яка “забиває” вас своїми знаннями, доцільно посадити
її поруч зі співрозмовником і час від часу нагадувати, що інші теж
хочуть висловитися.
“Говірливого ” партнера, який бере ініціативу на себе, теж доцільно
посадити поблизу з ведучим або іншою авторитетною особою, щоб тактовно
його зупинити.
У розмові з “неприступним” співрозмовником доцільно спробувати
зацікавити його предметом обговорення, з’ясувати причини обговорення.
У бесіді з “незацікавленим” співрозмовником бажано ставити запитання
інформативного характеру; надавати темі бесіди цікаву форму; ставити
стимулюючі запитання, бути активно-діловим.
Під час ділової розмови з особою, яка носить маску “важливого птаха”, не
дозволити їй розіграти роль гостя в бесіді, запропонувати зайняти
рівноправну з рештою учасників бесіди позицію, виявити свій “надмірно
дієвий інтелект”.
Під час бесіди з особою, яка ставить багато запитань, повести справу
так, аби дати їй самій можливість відповісти на запитання. У народі про
такий стан говорять “взули людину по зав’язку, за її потребами”.
Прес-конференції
Прес-конференція — не тільки привід для інформування журналістів про
колектив, справу, а й про імідж керівника, колективу та вагомість
проблеми, яка обговорюється.
Для цього важливо:
• вибрати цікаву, актуальну проблему, розумно її сформулювати;
• продумати приміщення, врахувати акустику, світло, затишок;
• регламент — не більше 35-40 хв;
• зробити відповідні заготовки, відповіді чи репліки;
• мати перед собою необхідну інформацію;
• концентрувати увагу на присутніх;
• не затягувати відповіді;
• не крутити в руках ручкою, олівцем, бо це відволікає від основного
завдання як учасників, так і ведучих;
• руки спокійно повинні лежати на столі, що свідчить про впевненість і
спокійний стан того, хто відповідає на запитання;
• підібрати досвідченого ведучого, який би добре орієнтувався у проблемі
й зацікавленості сторін.
Список використаної та рекомендованої літератури
1. Биркенбилъ М. Молитовник для шефа. — М., 1993.
2. Бороздина Г. В. Психология делового общения. — М., 1998.
3. Бройнинг Г. Руководство по ведению переговоров. — М., 1996.
4. Вечер Л. С. Секреты делового общения. — Минск, 1996.
5. Государственная служба: культура поведения и деловой этики. — М.,
1999.
6. Гримах Л. П. Общение с собой. — М., 1991.
7. Доналъдсон М. Н. Умение вести переговоры. Для чайников. -М., 1998.
8. Зазыкин В. Г. Основы психологии проницательности. – – М., 1997.
9. Кан-Калик В. А. Грамматика общения. — М., 1995.
10. Каррас Ч. Л. Искусство ведения переговоров. — М., 1997.
11. Конецкая В. П. Социология коммуникации. — М., 1997.
12. Обозов Н. П., Щёкин Г. В. Психология работы с людьми: Учеб. пособие.
— 5-е изд., стереотип. — К., 1999.
13. Панасюк А. Ю. Управленческое общение: Практические советы. — М.,
1990.
14. Сулимова П. С. Социальная работа и конструктивное решение
конфликтов. — М., 1996.
15. Чмут Т. К. Культура спілкування. Навч. посіб. — Хмельницький, 1996.
16. Юнг К. Психологические типы. — М., 1996.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
