Реферат на тему:
Психологія конфлікту. Фрейд.
Конфлікти завжди спричинюються зіткненням інтересів і поглядів людей,
тож у їх зародженні, розвитку та розв’язанні велику роль відіграє
психологічний фактор. Психологія конфлікту базується на аналізові
міжособистісних стосунків, що сприяють розв’язанню конфліктів.
Психологія конфлікту розвивається на базі психології особистості,
соціальної психології, психології спілкування тощо.
Конфлікт — це психічний стан, зумовлений переживанням суперечностей, що
виникають між людьми у зв’язку з вирішенням тих чи інших питань
соціально-політичного або особистого життя. Конфлікти “створюються”
людьми, вони — його сторони й учасники, як та сила, яка може і прагне
побачити в його діях динаміку суспільного прогресу.
Протягом свого існування людство мало справу з різними типами
конфліктів. Особливо гостро вони виявляються в нестабільних середовищах,
у перехідні періоди. Яка ж їхня природа? Які причини виникнення? Чи
можна уникнути конфліктів? Чи існує механізм їх попередження та
розв’язання? Ці та безліч інших питань завжди цікавили й цікавлять
учених, політиків, психологів, соціологів, свідомих громадян.
На практиці політикам постійно доводилось мати справу з конфліктними
ситуаціями різних рівнів. Від того, який вихід із цих ситуацій вони
знаходили, часто залежали долі тисяч і мільйонів людей, долі країн,
урядів, не кажучи вже про долю самих політиків. Тому ми маємо право
визначати й саму політику як діяльність, спрямовану на попередження та
розв’язання конфліктів економічного й соціально-політичного характеру,
як систему розв’язання конфліктів, виходу з конфліктних і кризових
ситуацій суспільного розвитку, недопущення катастроф, які людство
спостерігало останнім часом у Чечні, Дагестані, Югославії, Придністров’ї
та інших “гарячих” точках планети. З 1991 по 1999 р. відбулося понад сто
тридцять збройних конфліктів. Сотні різних незбройних конфліктів
відбуваються як у демократичних суспільствах, так і в суспільствах
перехідного типу.
Слід зазначити, що на Заході дослідження конфліктів є одним із важливих
напрямків роботи провідних наукових центрів. Наприклад, у США цією
проблемою займаються такі університети, як Гарвардський, Вісконсинський,
Джорджтаунський, Мічиганський, Сіракузький та ін. їхні дослідження
фінансуються фондами Форда, Карнегі, Національним інститутом розв’язання
конфліктів при університеті Дж. Мейсона. Ведуться не тільки теоретичні
пошуки, а й пошук можливостей їх практичного втілення. Крім того, тут
навчаються практично вести переговори, суперечки і бути посередником у
конфлікті.
Щодо нашого буття, то за часів СРСР проблемами конфліктності в
суспільстві не займалися, йшлося тільки про суперечність
неантагоністичного типу.
Нині конфліктологічна проблематика досить інтенсивно почала розроблятися
в Україні, зокрема в Інституті соціології НАН України, Інституті
соціології ім. Г. С Сковороди, Українському науково-дослідному інституті
проблем молоді, Національному інституті стратегічних досліджень,
Міжрегіональному інституті глобальної і регіональної безпеки,
Військовому гуманітарному інституту НАОУ та інших.
І це тільки початок. Попереду розробка багатьох проблем теоретичної та
прикладної конфліктології. Першочерговим завданням є освоєння
українськими політиками, державними службовцями певних знань з теорії
конфліктів, технології їх розв’язання, попередження у зв’язку з
управлінськими ролями.
Нинішній етап державотворення в Україні супроводжується конфліктами між
виконавчою і законодавчою владами, партіями, окремими політичними
лідерами, фракціями в парламенті, апаратами Президента й уряду, між
центральною і місцевою владами, різними прошарками населення. Словом,
конфлікт — соціальний феномен.
Приміром, конфліктність у процесі формування політичної системи
зумовлена багатьма чинниками, зокрема зміною суспільних відносин,
формуванням нових соціальних структур, утвердженням і формуванням нової
політичної еліти, яка нестримно прагне до влади, але не знає, що з нею
робити, тощо.
Нині в українському суспільстві відбувається зміна ціннісних орієнтацій,
усвідомлення та формування особистіших, групових, національних
інтересів, утверджується відкрите суспільство, руйнуються старі і
створюються нові схеми легітимізації тощо.
Політичні відносини складаються так, що влада або причетність до неї
відкривають величезні можливості для таких людей, що обертається для
суспільства багатьма негараздами.
У перехідні періоди в суспільстві здійснюється руйнація системи
ціннісних орієнтацій, відбувається зміна рабської психології
меншовартості на психологію державного народу. Ця руйнація не може
відбуватися безконфліктно, без радикальних змін — особистіших і
політичних.
Корупція, яка спостерігається в усіх гілках влади, — це теж проблема
конфліктності, що потребує серйозного вивчення і дій у рамках правового
поля.
Фрейдівський підхід до внутрішньоособистісного конфлікту
3. Фрейд визначив внутрішній конфлікт особистості необхідним виявом руху
та динаміки душевного життя. Внутрішньоособистісний конфлікт сприяє
розвитку особистості. Однак у зіткненні протилежних сил неможливо
однозначно визначити наслідки цього зіткнення. Тому стається й так, що
особистість може йти шляхом їх пригнічення. У такому разі замість
гармонізації динамічних сил настане роз балансування процесів;
особистість може зануритися в безодню душевної боротьби, втягнувши своїх
близьких у конфліктні стосунки. Якщо ж особистість, яка причетна до
влади, перебуває у стані внутрішньоособистісного конфлікту, то вона може
підштовхнути маси людей до агресивної поведінки (Гітлер, Сталін),
знаходячи в цьому джерело задоволення своїх деспотичних амбіцій та
погамування своїх страхів. Цього вчить нас історія.
Вихідна система особистості, за 3. Фрейдом, така: “Воно” (Id), “Я” (Eho)
і “Над-Я” (Super-Eho). Усі складові керовані різними принципами: “Воно”
—принципом задоволення, “Я” —принципом реальності, “Над-Я” —принципом
належності.
В основі людської поведінки лежать потреби, які неможливо усунути. Ця
теза дуже важлива в системі 3. Фрейда. Він обґрунтовано стверджував:
потяг неможливо заборонити, його слід визнати і знайти йому відповідну
форму задоволення. Інакше людина або захворіє, або розпочне приховане
від людського ока “гріховне життя”.
“Воно”, за Фрейдом, створене примітивними бажаннями, інстинктами,
біологічними спонуками (потягом). “Хочу, й край!” — таке гасло
застосовує Фрейд для “Воно”, а саме:
• прагнення до негайного задоволення;
• неготовність до врахування як внутрішніх, так і зовнішніх чинників;
• нездатність передбачати наслідки своїх вчинків тощо.
Проте доречно зауважити, що в дитинстві “Воно” виявляється як святість,
бо дитині все, як правило, дається.
“Я” з’являється внаслідок контактів особистості із зовнішнім світом,
який обмежує невпинні апетити “Воно”; “Я” вже розмежовує внутрішнє й
зовнішнє, суб’єктивне й об’єктивне, бажане й реальне. Саме тому “Я”
раціонально формує плани узгодження потрібного й можливого. Ці
безпосередні імпульси прагнень 3. Фрейд назвав первинними процесами,
логічне ж мислення — процесом вторинним.
Протягом життя людина осягає властивість світорозуміння через моральні
засади, бо світ ділиться на добро і зло, красиве й потворне, справедливе
й несправедливе. Моральне повинно бути пошановане, а хибне — покаране,
відкинуте. Так за Фрейдом формується совість особистості, інстанція
“Над-Я”.
Список використаної та рекомендованої літератури
1. Алексеева М. І. Моральний вибір у конфліктній ситуації // Конфлікти в
суспільстві: діагностика і профілактика: Тези 3 Міжнар. наук.-практ.
конф.: У 2 кн. — Київ; Чернівці, 1995. — Кн. 2.
2. Анцупов А. Я., Шипилов А. И. Конфликтология. — М., 1999.
3. Бондаренко О. Ф. Психологічна допомога особистості. — X., 1996.
4. Бурлачук В. Життєвий світ і структура конфлікту // Соціологія:
теорія, методи, маркетинг. — 1998. — № 4—5.
5. Гризунова Г. В. Межличностный конфликт в сфере управленческой
деятельности. — М., 1994.
6. Гришина Н. В. Психология конфликта. — СПб., 2000.
7. Донцов А. Психология коллектива (Методологические проблемы
исследования). — М., 1984.
8. Конфлікти у суспільній діяльності / Г. В. Ложкін, С. В. Сьомій, Т. В.
Петровська, О. О. Кисельова. — К., 1997.
9. Пірен М. Деонтологія конфліктів та управління. — К., 2001.
10. Практическая психодиагностика. — Самара, 2000.
11. Психология конфликта / Сост. и общ. ред. Н. В. Гришиной. — СПб.,
2001.
12. Психологія особистості: Словник-довідник / За ред. П. П. Горностая,
Т. М. Титаренко. — К., 2001.
13. Семенченко В. А. Психологія особистості. — К., 2001.
14. Скребец В. А. Психологическая диагностика: Учеб. пособие. -2-е изд.,
перераб. и доп. — К., 2001.
15. Фрейд 3. Введение в психоанализ. Лекции. — М., 1989.
16. Фрейд 3. Психология бессознательного. — М., 1990.
17. Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности. — М., 1994.
18. Хорни К. Ваши внутренние конфликты. — СПб., 1997.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
