Становлення конфліктології як науки в Україні та її розвиток на сучасному етапі (реферат)

Реферат на тему:

Становлення конфліктології як науки в Україні та її розвиток на
сучасному етапі

В Україні конфліктологія тільки формується, її почали вивчати у вищих
закладах освіти.

Упродовж XX і початку XXI століття кількість конфліктів на планеті не
зменшилася. Вони накопичуються, призводять до світових війн, революцій,
локальних зіткнень, проблемних ситуацій на міжособистісному,
внутрішньоособистісному та світовому рівнях тощо. Конфлікти
багатоманітні, вони виникають і проявляються в усіх сферах суспільного
буття.

Збільшення кількості конфліктів у світі потребує не тільки глибокого
осмислення їхньої природи, динаміки, а й вимагає створення певних
регіональних, державних і міжнародних структур, які б вивчали їхні
прояви та створювали спеціальні теоретико-практичні методики і навички
їх розв’язання.

Отож вивчення теорії конфліктів, проблемних ситуацій сьогодні є одним з
основних напрямків роботи провідних наукових центрів Заходу. Дослідження
характеризуються взаємопов’язаністю теоретичних пошуків з їхнім
практичним втіленням. На військових, поліцейських, юридичних,
економічних, політологічних, соціологічних, психолого-педагогічних
факультетах це одна з основних дисциплін, до якої науковці та практики
ставляться серйозно виходячи з усвідомлення потреб буття, яке було, є і
буде конфліктним завжди, бо інакше загальмується суспільний прогрес.

Останніми роками українська громадськість активізувала дослідження
проблем діагностики, гносеології, соціології, політики та психології
конфліктів. Цьому були присвячені міжнародні конференції, моніторингові
дослідження проблеми “Соціальні конфлікти і молодь” Українського
науково-дослідного інституту проблем молоді, праці науковців Інституту
соціології НАН України, Інституту психології НАПН України, Чернівецького
державного університету ім. Ю. Федьковича та Київського військового
гуманітарного інституту з організації роботи, пов’язаної з виданням 25
томів п’яти міжнародних і чотирьох всеукраїнських конференцій та першого
словника термінів з конфліктології, підручників, інші напранювання.

Перед українськими дослідниками цієї проблеми постала низка завдань як
теоретичного, так і практичного плану. Виходячи із проблемності
людського буття, можемо вважати, що теорія та практика конфліктів має
багато аспектний характер, а тому їх повинні вивчати вчені різних наук і
профілів: соціологи, політологи, філософи, психологи, історики,
педагоги, економісти, правознавці, біологи, медики. Наприклад,
прогнозування конфліктних ситуацій неможливе без математичного
моделювання, ретроспективного дослідження, політико-соціопсихологічного
аналізу тощо.

Нині в Україні вирізняють такі проблеми в галузі конфліктології:

• напрацювання категоріального та понятійного апарату з основ
конфліктології, створення наукової бази, аби викладати конф-ліктологію у
вищих навчальних закладах як одну з важливих та необхідних наук;

• інтеграція гуманітарного, медико-біологічного й технічного підходів у
дослідженні конфліктів і пошуку індикаторів їхнього раннього виявлення з
використанням сучасних системно-математичних методів, ЕОМ;

• підготовка фахівців для наукового та практичного дослідження проблем
прогнозування, запобігання та розв’язання конфліктів, створення спецгруп
практиків-конфлікте логів;

• вивчення та уміле запозичення кращого світового досвіду з
конфліктології за допомогою організації та проведення міжнародних
конференцій, симпозіумів, тренінгів і направлення фахівців до інших
країн для ознайомлення з набутим досвідом за сприяння Міжнародного фонду
“Відродження”;

• організаційно-дослідна робота для створення підручників і методик для
практичних порад щодо розв’язання та запобігання конфліктам.

Нарешті, вважаємо, що доцільно розглянути таке проблемне питання, як
створення підручників і цікавих монографій у сфері конфліктології, які
мали б теоретико-практичний характер.

Серед праць сучасних західних конфліктологів заслуговують на увагу книги
Роджерса Фішера й Вільяма Юрі “Шлях до злагоди” (1983 p.), Луїса
Крісберга “Соціальні конфлікти” (1973, 1982 р.), Чарльза Тіллі “Від
мобілізації до революції” (1978 p.), Антоні Обершел-ла “Соціальний
конфлікт та громадський рух” (1973 р.) та ін.

У республіках колишнього СРСР за останні роки з’явилися цікаві
підручники: А. Дмитрієва, В. Кудрявцева, С. Кудрявцева “Вступ в загальну
теорію конфліктів” (1993 р.); О. Г. Здравомислова “Соціологія конфлікту”
(1995 p.); A. T. Ішмуратова “Конфлікт і злагода” (1996 p.);
“Словник-довідник термінів із конфліктології” (1995 р.) за редакцією М.
І. Пірен, Г. В. Ложкіна; “Конфліктелогічний підхід до сучасної ситуації
в Україні” (1994 р.) І. Е. Бекешкіної та ін.

Це допомагає не лише пізнавати сутність конфліктів та їхню функціональну
роль у суспільстві, а й практично реалізувати ідею про спеціальну
підготовку фахівців-конфліктологів, які навчатимуть людей розв’язувати
проблемні ситуації в житті.

Певним внеском учених України в розвиток конфліктології як науки є
проведення міжнародних конференцій та видання їх матеріалів, а саме:
“Природа, феноменологія та динаміка конфліктів у сучасному світі” (1993
p., м. Чернівці), “Молодь і проблеми конфлікту в період переходу до
демократичного суспільства” (1994 р., м. Чернівці), “Конфлікти в
суспільстві: діагностика і профілактика” (1995 p., м. Київ),
“Демографічна ситуація в Карпатському регіоні: реальність, проблеми,
прогнози на XX століття” (1996 р., м. Чернівці — Київ); “Етносоціальний
розвиток в Україні та стан української етнічності в діаспорі: сутність,
реалії конфліктності, проблеми та прогнози на порозі XXI століть” (1997
p., Київ — Чернівці); “Проблеми безпеки української нації на порозі XXI
сторіччя” (1998 p., Київ -Чернівці); “Духовність та злагода в
українському суспільстві на перехресті тисячоліть” (1999 p., Київ);
“Українська еліта та іїроль в державотворенні” (2000 p., Київ); “Сім’я
та родина в Україні” (2001 p., Київ). Матеріали цих конференцій
становлять досить цікавий та об’ємний банк даних, що має гносеологічну
та інформаційну цінність для спеціалістів-дослідників проблем
конфліктології, а також практиків -конфліктологів.

Однак перераховані розробки не можуть заповнити відсутність загальних
концептуальних засад, які б дали змогу осмислити механізм політичних,
соціальних конфліктів. Проблема полягає в тому, що сучасна західна
конфліктологічна парадигма відображає конфлікти стабільного
громадянського суспільства, якого в Україні немає. Тому конфліктні
ситуації в українському суспільстві потрібно розглядати разом з
притаманними йому специфікою та особливістю його історичного розвитку,
українською ментальністю. Саме це

враховують нині як конфліктологи західних країн, так і вітчизняні
дослідники. Наприклад, Дж. Бертон, член Американського інституту миру,
співробітник Центру аналітичного вивчення й розв’язання конфліктів при
університеті Дж. Мейсона (США), дійшов висновку, що основне завдання
конфліктології на сучасному етапі полягає у створенні “техніки”
розв’язання конфліктів усіх типів. Таке завдання неможливо розв’язати в
межах однієї наукової дисципліни, воно являє собою “міждисциплінарну
галузь” досліджень.

Вивчення конфліктології має суттєве значення, бо знання цієї галузі
науки дасть змогу попереджувати й вирішувати конфлікти. Конфліктологія
стає надійним опертям повсякденного життя кожного, бо допомагає
осмислити проблеми власного життя, виховання дітей, проблеми фізичного
здоров’я кожного та нації в цілому, вирішити завдання, які поставило
перед людством XXI століття. Перед людством постала складна парадигма —
зберегти людину й природу в гармонійному єднанні.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Анцупов А. Я., Шипилов А. И. Конфликтология. — М., 1999.

2. Бандурка А. М. и др. Конфликтология. — Харьков, 1997.

3. Ващенко И. В. Общая конфликтология. — Харьков, 2001.

4. Гришина Н. В. Психология конфликта. — СПб., 2000.

5. Дарендорф Р. Элементы теории социального конфликта // Социс, 1994. —
№ 5.

6. Дмитриев А. В. Конфликтология. — М., 2000.

7. Емельянов С. М. Практикум по конфликтологии. — СПб., 2000.

8. Здравомыслов А. Г. Социология конфликта. — М., 1995.

9. Ішмуратов А. Т. Конфлікт і злагода. — К., 1996.

10. Конфликтология: проблемы, методы, перспективы. — Симферо-поль, 1997.

11. Ложкин Г. В., Повякель Н. И. Практическая психология кон-фликта:
Учеб. пособие. — К., 2000.