.

Типологія конфліктних особистостей (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
454 3354
Скачать документ

Реферат на тему:

Типологія конфліктних особистостей.

Як поводитися з конфліктною особистістю? Що очікують підлеглі від
керівника?

Конфлікти виникають через складність характеру (конфліктність)
особистостей. Серед конфліктних особистостей можна визначити

шість характерних типів, які найчастіше трапляються в процесі контактів.

1. Демонстративний — прагнення завжди бути в центрі уваги, користуватись
успіхом. Навіть за відсутності “алібі” йдуть на конфлікт, щоб заявити
про себе.

2. Ригідний (непокладистий, безкомпромісний). Люди такого типу
характеризуються честолюбством, завищеною самооцінкою, невмінням і
небажанням зважати на думку оточення. Поведінка їхня груба,
безцеремонна.

3. Некерований — поведінка їхня імпульсивна, непродумана,
непе-редбачувана, відсутній самоконтроль.

4. Винятково точний — добросовісні працівники, занадто скрупульозні, до
всього підходять із позиції “завищених вимог”. Усіх принижують, у них
підвищена тривожність, підозрілість, дуже чутливі до оточення. Все це
приводить до невлаштованості їх особистого життя.

5. Раціоналісти — ощадливі люди, завжди готові до конфлікту. Послужливі,
але коли крісло під начальником хитке — перша кандидатура проти нього.

6. Безвольні — відсутність власних переконань, зброя в руках сильних,
інші гадають “його устами глаголить істина”.

Як поводитися з конфліктною особистістю

У процесі спілкування з конфліктною особистістю бажано дотримуватися
таких правил:

• виявляйте витримку, щоб не дати можливості втягнути себе в конфлікт і
посилити його;

• вислухайте тих, хто до вас звертається, дайте йому “поплакатися”;

• не поспішайте з висновками й обіцянками, не говоріть зопалу;

• не переоцінюйте себе, свою інформацію, свою попередню думку про
“складну особистість”.

Пам’ятайте, що:

• управління людьми починається з управління собою;

• не поважаючи підлеглого, не зможеш домогтися поваги до себе;

• ніщо не цінується так дорого й не коштує так дешево, як ввічливість;

• вивчення підлеглих, їхня повага — умова успіху в роботі.

Що очікують підлеглі від керівника?

Від керівника завжди очікують більше, ніж від себе — це слід мати на
увазі! Найпоширеніші очікування підлеглих такі:

• знання справи;

• уміння поставити роботу на високий організаційний рівень;

• бачити свою перспективу на майбутнє;

• вірити в добрий заробіток;

• відчути до себе увагу і повагу;

• вірити в чесність керівника;

• сподіватися на підтримку в складних ситуаціях тощо.

Саме управлінець, керівник не повинні бути конфліктними особистостями,
проте інноваційними, цікавими, високопрофесійними, духовними та
гуманними, тому що їм дано вибір бути вибраними. На керівників,
управлінців — еліту — рівняється суспільство.

Правила, які повинні стати нормою життя державних службовців,
управлінців будь-якого рівня

1. Безкорисливість. Державні службовці, управлінці зобов’язані приймати
рішення тільки з точки зору суспільних інтересів, не дбаючи про свою
власну користь; за свою працю вони отримують заробітну плату (мінімум її
повинен відповідати потребам гідного прожиття).

2. Непідкупність. Державні службовці, управлінці не повинні ставити себе
у фінансову залежність від осіб, які можуть негативно вплинути на
виконання їхніх професійних обов’язків. Державні службовці, управлінці
мають бути відданими державі, берегти свою честь перед народом.

3. Об’єктивність. Посадові особи повинні добирати гідні кадри, які були
б об’єктивними щодо проблем і громадян, які потребують від них допомоги,
поради.

4. Підзвітність. Службова діяльність посадових осіб має бути відкритою
для перевірок. Контролюючим органам бажано самостінно готувати звіти й
постанови, забути про “моду”, коли звіти готують підзвітні.

5. Відкритість. Посадові особи повинні бути відкритими у прийнятті
рішень.

6. Чесність. Посадові особи зобов’язані чесно обнародувати свої власні
доходи. Особливо це стосується політиків-управлінців, які мають бути
взірцем прозорості дій.

7. Керівництво. Державні посадові особи, управлінці повинні пропагувати
чесну політику в державі та бути дієвими її учасниками. Керівні посади в
сучасному вкраїнському суспільстві мають обіймати професіонали, високо
духовні люди, патріоти нації. Наприклад, обраний державний парламент
перебуває в центрі уваги щодо етики поведінки, в центрі боротьби за
організацію функціонування влади, в центрі боротьби з корупцією, взагалі
в центрі всієї політики, життя народу й існування держави.

У демократичних країнах активна роль у боротьбі з корупцією належить
громадянському суспільству, однак його в Україні ще не створено.

Війну з корупцією потрібно певною мірою розуміти як боротьбу проти
посадових порушень, як складову процесу створення ефективного, чесного
та дійового уряду, а також ліквідацію негативного її впливу на розвиток
суспільства.

Мудрий реформатор знає, що корупцію не можна викорінити цілком, тому
першочерговим завданням має бути підвищення порядності серед людей.

Ліквідація корупції шляхом реорганізації уряду включає в себе зміни
способів виконання урядом своїх обов’язків, запобігання “конфлікту
інтересів”.

Пропозиції щодо стримування корупції в суспільстві:

• створення такої внутрішньої фінансової системи управління, яка
забезпечує адекватний, ефективний контроль за використанням ресурсів;

• створення додаткових механізмів внутрішнього контролю для забезпечення
швидкого й ефективного перегляду спірних рішень;

• забезпечення адекватної юридичної перевірки діяльності агентів;

• забезпечення відповідальності керівників усіх рівнів за діяльність
своїх підлеглих;

• підвищення ефективності контролю, забезпечення керівників можливостями
для перевірки та контролю за діяльністю свого персоналу;

• проведення термінових, без попередження, перевірок;

• обов’язкове для керівників усіх рівнів проведення атестації підлеглих
щодо виконання правил державної служби та відповідність законодавству;

• виключення “мертвих душ” зі складу співробітників і зниження
можливості їхнього вступу на службу знову;

• здійснення контролю за власністю, прибутками, боргами чиновників, що
мають владу “приймати рішення”;

• запровадження відповідних заборон на подальше працевлаштування у
приватному секторі;

• забезпечення управлінців гідною зарплатою;

• забезпечення можливості підлеглих скаржитися на начальників у разі
їхньої корупції;

• забезпечення преси правом і можливостями викриття корупції;

• нагородження за гарну роботу;

• створення механізмів постійного контролю уряду з боку громадськості;

• проведення опитувань громадської думки щодо роботи уряду та державних
службовців;

• організація відкритої, справді конкурентної і гласної системи закупок;

• залучення “людей з боку” до праці або контролю чи перевірок;

• швидке прийняття рішень з метою запобігання тяганині, яка сприяє
корупції;

• схвалення переконання членів професіональних організацій
(бухгалтерських, аудиторських, юридичних) у тому, що вони свідомо не
допускають корупції як непрофесійної поведінки тощо. Тільки внаслідок
повернення українського суспільства до духовності та серйозного контролю
на робочих місцях в урядових установах можна запобігти корупції в
системі владних структур. В іншому разі боротьба з корупцією — лише
безрезультатні балачки.

Вихвалятися — прагнення людини здаватися кращою, ніж вона є насправді.

Невпевненість у собі — невпевнені у собі відчувають певну
неповноцінність. Остання може бути надуманою, проте особа про це не знає
і серйозно вважає себе неповноцінною у певній сфері діяльності чи в
особистісних якостях.

Неосвіченість – – маніпулювати неосвіченими людьми легко. Притягують
вигадані “факти”, а реальні — перекручують.

Заздрість — один із згубних проявів нездатності реалізувати себе. Якщо
мені не вдається, то нехай не вдається й іншому. Якщо ж в іншого краще,
то він мій ворог, потрібно зробити йому гірше.

Жадібність і гонор — кожна людина вартує стільки, скільки вона зробила,
мінус марнославство.

Слабохарактерність — піддатливість чужому впливові, нездатність сказати
“ні”.

Обіцянка — це місточок між нашими бажаннями та їхнім здійсненням.
Психологи дійшли висновку, що 15 % із обіцяного може бути здійсненим. У
народі кажуть: “Обіцянка добра тим, що про неї забувають”.

Багатослів’я — балакучий юнак попросив Сократа навчити його риторики.
Сократ затребував подвійну оплату і пояснив: “Вчити тебе потрібно двом
речам — мистецтву мовлення та мистецтву мовчання”.

Подвійна мораль — одна для себе, друга — для інших. Народна мудрість у
зв’язку з цим твердить, що двох істин не буває.

Самоізоляція — поганий керівник схильний до самоізоляції. Якщо керівник
утрачає зв’язок із підлеглими, думає тільки про себе, втрачає інформацію
про те, що цікавить підлеглих, що відбувається на роботі, — це сигнал,
що колектив не буде успішно працювати.

Нестриманість — керівник не вміє стримувати себе, шана до нього зникає,
в колективі зростає напруження, нервозність, що негативно позначається
на роботі.

Тест “Ваш стиль управління” (для самоконтролю)

Ви повинні об’єктивно відповісти на запитання стосовно вашого характеру,
звичок, нахилів.

Відповіді можна дати у формі знака “+” (так), якщо вони відповідають
вашому розумінню суті ставлення до людей, або “-” (мінус) (ні), якщо не
відповідають. Запитання анкети

1. У роботі з людьми я прагну, щоб вони беззаперечно виконували мої
розпорядження.

2. Мене легко захопити новими ідеями, проте я швидко втрачаю інтерес до
них.

3. Люди часто заздрять моєму терпінню та витримці.

4. У складних ситуаціях я завжди думаю спочатку про інших, а потім про
себе.

5. Мої родичі рідко змушували мене робити те, чого я не хотів (ла).

6. Мене дратує, коли хто-небудь занадто ініціативний.

7. Я дуже напружено працюю, бо не можу покластися на своїх помічників.

8. Коли я відчуваю, що мене не розуміють, я відхожу від намірів доводити
що-небудь.

9. Я вмію об’єктивно оцінювати своїх підлеглих: вирізняю серед них
сильних, посередніх і слабких.

10. Перш ніж віддати відповідне розпорядження, мені доводиться багато
радитися з помічниками.

11. Я рідко наполягаю на своєму, щоб не викликати у людей роздратування.

12. Переконаний, що мої оцінки успіхів і невдач підлеглих точні й
справедливі.

13. Я завжди вимагаю від підлеглих бездоганного виконання розпоряджень.

14. Мені простіше працювати самому, ніж кимсь керувати.

15. Більшість вважає мене чуйним і чутливим.

16. Мені здається, що від колективу неможливо нічого приховати — ні
доброго, ні поганого.

17. Якщо я втрачаю спротив, у мене пропадає цікавість до роботи з
людьми.

18. Я ігнорую колективне керівництво, щоб забезпечити ефективність
єдиноначальності.

19. Щоб не підірвати свій авторитет, я не зізнаюсь іншим у своїх
помилках.

20. Мені часто не вистачає часу для ефективної роботи.

21. На грубість підлеглого я прагну дати відповідь, яка не викликає
конфлікту.

22. Я роблю все можливе, щоб підлеглі охоче виконували мої
розпорядження.

23. З підлеглими в мене дуже тісні контакти й приятельські стосунки.

24. Я завжди прагну будь-якою ціною бути першим у всіх починаннях.

25. Я прагну виробити універсальний стиль управління, прийнятий у
більшості ситуацій.

26. Мені легше підлаштуватнся під думку більшості колективу, ніж
виступати проти нього.

27. На мій погляд, підлеглих потрібно хвалити за кожен навіть незначний
успіх.

28. Я не можу критикувати підлеглих у присутності інших людей.

29. Я змушений частіше просити, ніж вимагати.

30. Часто в момент збудження я втрачаю контроль над своїми почуттями,
особливо коли мені набридають.

31. Якби я мав можливість частіше бувати серед підлеглих, ефективність
мого керівництва значно б зросла.

32. Інколи я виявляю незворушність і байдужість до інтересів та
захоплень підлеглих.

33. Я надаю найдосвідченішим підлеглим більше самостійності у вирішенні
складних завдань, особливо контролюючи їх.

34. Я часто аналізую та обговорюю проблеми своїх підлеглих.

35. Мої помічники справляються не тільки зі своїми, а й з частиною моїх
функціональних обов’язків.

36. Для мене легше обійти конфлікти з вищими колами управлінців, ніж із
підлеглими, яких завжди можна поставити на місце.

37. Я завжди домагаюся виконання своїх рішень усупереч обставинам.

38. Найскладніше для мене — втручатися в роботу людей, вимагати від них
додаткових зусиль.

39. Аби краще зрозуміти підлеглих, я намагаюсь уявити себе на їхньому
місці.

40. Гадаю, що управління людьми має бути гнучким — підлеглим не можна
демонструвати ні явної неприхильності, ні панібратства.

41. Найбільше мене хвилюють власні проблеми, а не проблеми підлеглих.

42. Я змушений часто займатися поточними справами й відчувати від цього
великі емоційні й інтелектуальні навантаження.

43. Родичі примушували мене підкорятися навіть тоді, коли я вважав це
нерозумним.

44. Роботу з людьми я уявляю собі як нестерпне заняття.

45. Я прагну розвивати в колективі взаємодопомогу й співробітництво.

46. Я вдячний за пропозиції і поради підлеглих.

47. Головне в керівництві —розподіляти обов’язки.

48. Ефективність управління досягається тоді, коли підлеглі є лише
виконавцями волі менеджера.

49. Підлеглі в основному — безвідповідальні люди, тому їх потрібно
постійно контролювати.

50. Найкраще надавати повну самостійність колективу й ні в що не
втручатися.

51. Для ефективного керівництва потрібно пошановувати найздібніших
підлеглих і суворо вимагати від недбайливих.

52. Я завжди визнаю свої помилки та вибираю більш правильне рішення.

53. Я часто змушений пояснювати невдачі в управлінні об’єктивними
обставинами.

54. Порушників дисципліни потрібно суворо карати.

55. У критиці недоліків підлеглих я буваю нещадним.

56. Інколи мені здається, що в колективі я зайва людина.

57. Перш ніж докоряти підлеглому, прагну його похвалити.

58. Я добре взаємодію з колективом і рахуюся з його думкою.

59. Мені часто докоряють у надмірній м’якості до підлеглих.

60. Якби мої підлеглі робили так, як я вимагаю, то я домігся б чогось
більшого.

Ступінь вираженості стилю буде різним: мінімальний — 0–7; се-редній —
8–13; високий — 14–20. Якщо оцінки мінімальні в усіх трьох показниках,
стиль вважається нестійким, невизначеним.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Карамушка Л. М. Психологія управління закладами середньої ос-віти. —
К., 2000.

2. Карнеги Д. Как завоевать друзей и как оказывать влияние на лю-дей. —
М., 1990.

3. Коломінський Н. Л. Психологія менеджменту в освіті
(Соціально-психологічний аспект). — К., 2000.

4. Панченко Є. Г. Міжнародний менеджмент. — К., 1996.

5. Паркинсон С. Н., Рустомджи М. К. Искусство управления / Пер. с англ.
К. Савельева. — М., 1999.

6. Пірен М. Конфлікт і управлінські ролі (соціо-психологічний ана-ліз).
— К., 2000.

7. Форд Г. Моя жизнь, мои достижения: Пер. с англ. — М., 1989.

8. Фуллер Д. Управляй или подчиняйся: проверенная техника эффективного
менеджмента: Пер. с англ. — М., 1992.

9. Черкасов В. В., Платонов С. В., Третяк В. И. Управленческая
деятельность менеджера. Основы менеджмента. — К., 1998.

10. Чмут Т. К. Культура спілкування: Навч. посіб. — Хмельницький, 1996.

11. Шейнов В. П. Скрытое управление человеком (Психология
мани-пулирования). — Минск, 2001.

12. Щёкин Г. В. Теория социального управления: Монография. — К., 1994.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020