Реферат на тему:
Професії типу “людина — знакова система”
Друга половина XX століття характеризується інтенсивним розвитком науки
і техніки, впровадженням їх досягнень в усіх сферах людської діяльності.
Це істотно змінює характер праці людини, веде до перетворення предмета,
мети і знарядь праці. Сучасному спеціалісту, який працює у
промисловості, на транспорті, в системі зв’язку, галузі науки тощо
дедалі частіше доводиться мати справу не з безпосередніми фізичними
предметами, явищами, процесами, а з їх замінниками, символами, знаками
чи системою знаків. В умовах сучасної культури, за словами Є.О.Клімова,
велику роль відіграють знаки, не схожі на предмети, які вони означають,
слова, не подібні предметам, про які йде мова в тексті, ноти, не подібні
музиці і т.ін.
Знаки, символи, формули, що несуть певну інформацію про оточуючі нас
предмети і явища, посідають у житті сучасної людини значне місце. Стаючи
звичними, вони не завжди усвідомлюються нею як умовність. Усна і писемна
мова, цифри, формули, хімічні символи, ноти, схеми, креслення, гропгі,
фотографії, міміка, жести та ін. — все це знаки і системи знаків.
Навряд чи варто доводити необхідність в особливих нахилах для занурення
у світ умовних знаків, абстрагування від власне предметних властивостей
і зосередження на роботі з відомостями, які вони завжди несуть.
Якщо розглядати в цьому ракурсі типову для даної групи професій
діяльність оператора, одержимо цікаву картину. Виявляється, що, хоч
оператор працює за пультом управління, предметом його праці є не сам
пульт, а, певна система, наприклад, енергосистема цілого міста. Метою
його роботи є не виготовлення певної продукції, а контроль і регулювання
процесів, які в ній відбуваються. Управління режимом роботи системи
оператор здійснює за допомогою різних кнопок і ключів. Проте знаряддями
його праці є не кнопки і ключі, а правила, інструкції, певна стратегія
розв’язання задач, що застосовується в даній системі управління.
Всередині групи професій “людина — знакова система” психологи виділяють
окремі класи спеціальностей. В основу класифікації покладено таку
ознаку, як специфіка мети праці. За нею виділяють три головні групи
спеціальностей: 1) гностичні; 2) перетворюючі і 3) пошукові. Прикладом
перших може бути професія коректора, других — стенографістки друкарки,
лінотипіста, оператора ЕОМ, бухгалтера, третіх — програміста на
обчислювальних машинах, науковця-теоретика тощо. Отже, до кожної з
виділених класифікаційних груп входить ряд різних професій, предметом
праці яких є умовні знаки, символи, цифри, коди, штучні види мов і т.ін.
Ці професії за змістом роботи чи історією виникнення і розвитку не схожі
одна на одну. Так, праця економіста за своєю технологією нічим не
нагадує діяльність диспетчера залізничного вузла, і обидві вони далекі
від тих професійних завдань, які реалізує, наприклад, редактор газети чи
журналу.
Більшість виробничих професій групи “людина — знакова система” виникли в
результаті комплексної механізації і автоматизації виробництва,
оснащення його кібернетичними системами управління. Нові автоматизовані
технології ведуть до втрати прямої взаємодії людини з предметом праці.
Більше того, безпосередній контакт спеціаліста з об’єктом діяльності за
таких умов виявляється зайвим, у більшості випадків навіть неможливим.
Між ними стоять машини з автоматичним управлінням. Інформацію про зміни
у виробничому процесі спеціаліст одержує опосередковано у вигляді
різноманітних сигналів, символів, цифрових показників, тобто в
закодованому вигляді.
У таких умовах взаємодії людини із складним технічним устаткуванням на
перше місце виступають завдання сприймання і переробки інформації,
контролю, прогнозування і своєчасного прийняття рішень. Сама людина
розглядається як ланка системи управління, що виконує функцію каналу
зв’язку в системі “людина — машина”. У цій системі провідна роль
належить людині оператору.
Рівень вимог до психофізіологічних властивостей і психологічної
структури особистості людини оператора визначається на підставі
психологічного аналізу операторської діяльності. Численні дослідження
уможливили формулювання основних особливостей операторської діяльності.
По-перше, про динаміку технологічних процесів у керованій системі
оператор судить не за даними безпосереднього спостереження, а на основі
спостереження за змінами, які відбуваються у так званій інформаційній
моделі керованих об’єктів. Здійснюючи дистанційне управління системою,
він одержує зворотну інформацію у закодованому вигляді, тобто у вигляді
показників лічильників, індикаторів, вимірювальних приладів тощо. Такі
умови праці ставлять його перед необхідністю розкодування і уявного
порівняння одержаної інформації з реальним станом керованого об’єкта.
По-друге, особливість діяльності оператора визначається тим, що
швидкісне протікання виробничих процесів, їх складність висувають
підвищені вимоги до точності його дій, швидкості прийняття рішень, темпу
здійснення управлінських функцій. Значною мірою зростає ступінь
відповідальності за виконувані дії, оскільки найменша помилка може
вивести з ладу всю систему, створити аварійну ситуацію із загрозою для
життя працівників. Тому для роботи оператора у сучасних системах “людина
— машина” характерне значне психічно нервове напруження.
По-трете, праці оператора притаманні обмежена рухова активність,
використання малих груп м’язів. Важливо і те, що йому доводиться
працювати в умовах ізоляції від звичного соціального середовища,
передусім “у товаристві приладів й індикаторів”.
По-четверте, підвищення ступеня автоматизації виробничих процесів
вимагає від оператора високої готовності до екстрених дій. У нормальних
умовах основною функцією оператора є контроль і стеження за ходом
виробничого процесу. У разі виникнення неполадок чи порушень режиму
роботи оператор повинен зробити різкий перехід від спокійної, монотонної
роботи в умовах “оперативного спокою” до активних дій, спрямованих на
ліквідацію порушень. При цьому у короткий відтинок часу він має
проаналізувати значний об’єм інформації, прийняти правильне рішення,
реалізувати його. Це спричиняє сенсорні, інтелектуальні й емоціональні
перевантаження.
Психологи виділяють кілька видів операторської діяльності. Відомою є
класифікація, в основу якої покладено основні функції оператора:
1. Операторспостерігач. Його функції полягають у виділенні і впізнаванні
сигналів, які надходять на фоні шумів, тобто сигналів, подібних до
заданих, але не тотожних з ними.
2. Операторвиконавець. В його функції входить передача інформації від
одних елементів системи до інших: одержавши інформацію у вигляді
сигналу, він передає її всередині тієї самої системи натисканням на
кнопки чи зміною положення відповідних держаків і важелів.
3. Операторкерівник. Його діяльність протікає в системі, де наперед
невідомі ситуації, які можуть виникнути у процесі управління, або
кількість таких ситуацій настільки велика, що їх наперед неможливо
передбачити. При виникненні нової ситуації оператор мусить щоразу
відшуковувати новий варіант рішення.
Таким чином, для операторських професій характерні специфічні
особливості взаємодії людини з машиною. Саме це дало підставу виділити
їх в окрему структурну одиницю у групі професій “людина — знакова
система”. Крім операторських професій, до цієї групи включено багато
професій системи зв’язку, поліграфічні і канцелярські професії,
віднесено економістів, бухгалтерів тощо. Увесь цей калейдоскоп
різноманітних професій об’єднується спільними вимогами до здатності
людини успішно працювати з символами, знаками та їх системами.
Серед багатьох професій зв’язку до групи “людина — знакова система”
віднесено професії телефоніста, оператора поштового зв’язку,
телеграфіста, радиста. Особливість психологічної структури даних
професій полягає в навантаженні на психіку людини, зокрема на її увагу,
пам’ять, сприймання, переробку інформації тощо. Продуктивність праці,
задоволення професією залежать насамперед від того, наскільки психограма
професії узгоджується з психологічною структурою особистості
спеціаліста.
Як приклад, розглянемо виробничу та психологічну характеристику однієї з
професій системи зв’язку — телефоніста міжміського зв’язку.
Телефонний зв’язок є системою спеціальної апаратури, за допомогою якої
можна здійснити звуковий зв’язок на великих відстанях. Завдання
телефоніста — за допомогою відповідних технічних засобів організувати
розмову між людьми, розділеними великими відстанями.
Основний елемент робочого місця телефоніста — комутатор. Це апарат, в
якому змонтовані прилади, які дають змогу одержувати сигнали виклику і
відбою, здійснювати зв’язок між абонентами, посилати сигнали виклику у
пункт зв’язку потрібного міста.
Телефоніст обслуговує міжобласні і магістральні телефонні зв’язки,
з’єднує абонентів для переговорів, перевіряє якість зв’язку, контролює
тривалість розмов, роз’єднує абонентів. Він обслуговує виклики абонентів
з квартирних і службових телефонів за талонами і в кредит тощо. Щоб руки
телефоніста під час роботи були вільними, на його голові з допомогою
оголовня закріплюється мікрофон спеціальної конструкції.
З метою реалізації професійних завдань телефоніст здійснює ряд трудових
операцій: вмикає штепсель у відповідний канал для встановлення зв’язку з
абонентом чи іншою станцією, маніпулює ключем при сигналі запиту або
відповіді іншої станції, набирає номер абонента за допомогою шайби,
сприймає замовлення на слух, записує їх, встановлює словесний контакт з
абонентом чи телефоністом іншої станції.
Професійна діяльність вимагає від телефоніста знання відповідних правил
та інструкцій, принципів роботи телефонної апаратури. Телефоніст І класу
повинен бути ознайомлений з правилами міжнародних переговорів, знати
хоча б одну іноземну мову, щоб швидко входити у контакт з телефоністами
і абонентами іноземних країн. Крім того, він мусить знати географічне
розміщення станцій і напрямків зв’язку, щоб знаходити найкоротші і
найдешевші сполучення, мати елементарні відомості про економіку,
організацію і адміністративну побудову поштової служби.
Робоче місце телефоніста знаходиться у телефонному залі, біля
комутатора. Приміщення чисте, світле, у ньому підтримується певний
температурний режим. Для зменшення виробничого шуму стіни і стеля залу
оббиті звукопоглинаючим матеріалом, а підлоги застелені килимами.
Робота, як правило, тризмінна, оскільки зв’язок повинен бути
забезпечений цілодобово. Протягом усього робочого часу телефоніст працює
сидячи.
Таким чином, основними несприятливими факторами у діяльності телефоніста
є відсутність рухової активності, одноманітна робоча поза, виробничий
шум, робота у нічні зміни. Головне навантаження припадає на слуховий
аналізатор і мовні органи спеціаліста, його центральну нервову систему.
Медичними протипоказаннями є захворювання органів слуху, дихальних
шляхів, мовних органів, нервової системи.
Оволодіти професією телефоніста і досягти високої майстерності можуть
особи з рухливою, врівноваженою, сильною нервовою системою з високою
лабільністю. Для успішної діяльності спеціаліст повинен мати добре
розвинену координацію рухів лівої і правої руки, володіти високою
швидкістю простої сенсомоторної реакції (схема 10).
Основні вимоги професії стосуються слухових диференціацій і гостроти
слуху спеціаліста. Ці характеристики мають велике значення під час
виклику іншої станції, передачі замовлень, вислуховування відповідей і
подолання виробничих шумів.
Водночас з виконанням технічних маніпуляцій, спрямованих на швидке
проведення переговорів, телефоніст сприймає і аналізує значну кількість
інформації. Його основні професійні завдання пов’язані саме з швидким
сприйманням, переробкою і усною передачею словесних повідомлень
телефонною лінією. При цьому телефоніст повинен виконувати кілька дій.
Напруженість його діяльності обумовлюється численними різноманітними
подразниками (цифровими, світловими, словесними), які діють послідовно
або одночасно. Такого роду професійні завдання ставлять високі вимоги до
розподілу та переключення уваги спеціаліста.
Продуктивність процесу сприймання, безпомилковість у роботі телефоніста
залежать від його здатності тривалий час зосереджувати увагу на
виконуваній роботі. Протягом усієї зміни в умовах відволікаючих впливів
(розмови інших телефоністів зі своїми абонентами), увага телефоніста
прикута до лампочки, що сигналізує про виклик абонента або відбій. З
такими завданнями успішно справляються спеціалісти з високою стійкістю
концентрації уваги.
Однією з важливих психологічних характеристик телефоніста є хороша
пам’ять. Професійні завдання вимагають від нього безпомилкового
сприймання і аналізу інформації, яка надходить і є основою для приймання
оперативних рішень. Таке ставить високі вимоги до короткочасної і
оперативної пам’яті спеціаліста. Для успішного зберігання і відтворення
усної інформації він повинен володіти добре розвиненою вербальнологічною
пам’яттю.
Вербальнологічне мислення дає телефоністові змогу швидко і правильно
приймати рішення на основі поточної інформації. Розвиток
вербальнологічного мислення тісно пов’язаний з розвитком мови. Грамотна,
чітка, культурна мова — один з важливих показників майстерності
телефоніста. Хороша дикція, оптимальний темп мови, правильно побудовані
з точки зору граматики речення — якості, відсутність яких говорить про
професійну непридатність.
Таким чином, телефоніст міжміського зв’язку повинен мати добре
розвинений вербальний і загальний інтелект.
Інтенсивна робота уваги протягом цілого робочого дня в умовах
відволікаючих впливів, дефіциту часу, певна однотипність праці ставлять
високі вимоги до емоційної стійкості телефоніста. Емоційна нестійкість
створює передумови для виникнення стану невпевненості у собі, підвищеної
втомлюваності. Спеціаліст повинен вміти регулювати свій емоційний стан з
допомогою волі. Коли при виході на зв’язок доводиться багаторазово
набирати номер станції, під час довгого чекання відповіді або у випадках
несвоєчасного обриву зв’язку особливо необхідні такі якості характеру,
як витримка, самовладання, терплячість, наполегливість у досягненні
мети.
Діяльність телефоніста ставить високі вимоги й до інших особистісних
якостей людини. Щоб бути висококласним спеціалістом, необхідні
дисциплінованість, організованість, акуратність, ввічливість і
тактовність, відповідальність.
Отже, перелічимо професійно важливі якості телефоніста: висока швидкість
реакції, сенсомоторна координація рухів, висока слухова чутливість,
високий розвиток концентрації, розподілу і переключення уваги, розвинена
короткочасна і оперативна пам’ять, хороший розвиток вербальнологічного
мислення, висока культура мови, чітка дикція, емоційна стійкість, сильна
вольова регуляція, ввічливість, тактовність, відповідальність. Низький
рівень розвитку вказаних якостей може бути психологічним протипоказанням
для оволодіння професією телефоніста міжміського зв’язку.
На основі літературних джерел і результатів спеціального
психодіагностичного дослідження розроблена психограма телефоніста
міжміського зв’язку (див. схему 10). Подані у ній к лькісні показники
рівня розвитку ПВЯ спеціаліста відіграють неоціненну роль у роботі
практичних психологів. Психограма служить основним орієнтиром у побудові
стратегії психодіагностичного дослідження людини з метою
профконсультації, а також є основою, обгрунтуванням профконсультаційних
порад.
Список використаної літератури
Вопросы профессиоведения / Под ред. С.Н.Левиевой. — Л., 1979. — 74 с.
Вопросы профессиографии в целях профориентации / Под ред. С.Н.Левиевой.
— М, 1976.
Галкіта О.И. Об изучении профессии в свете психологии труда //
Научноме-тод. сб. ВНИИ профтехобразования: Вопросьі психологии труда и
професіонального обучения. — Л., 1969. — Вьш.13. — С.834.
Дунаевский Ф.Р. Проблема профессионального подбора (вьібор профессии). —
Харьков, 1923. — 126 с.
Зараковский Г.М. Психофизиологический анализ трудовой деятельности. —
М., 1966.
Иванова Е.М., Носкова О.Г., Черньїшева В.Н. Спецпрактикум по
психологи-ческому изучению профессиональной деятельности. — М., 1980. —
81 с.
Клітое Е.А. Путь в профессию. — М., 1983.
Jleeueea C.H. Методьі психологического анализа профессиональной
деятельности: Обзор. — Л., 1973. — 48 с.
Назимое И.Н. Профессиональная ориентация и профотбор в социалистиче-ском
обществе. — М., 1972. — 254 с.
Платоное К.К. Проблеми способностей. — М., 1972. — 311 с.
Платоное К.К. Профессиография — ее значение и методьі работьі //
Соц.труд. — 1971. — N 4. — С.7479.
Профессиограммы. — София, 1973. — 350 с.
Профконсультационная работа со старшеклассниками / Под ред.
Б.А.Федоришина. — К., 1960. — 158 с.
Руководство по психотехническому профессиональному отбору / Под ред.
И.Н.Шпильрейна. — М.Л., 1929. — 236 с.
Система профессиональной информации в старших классах средней школьї /
Под ред. Б.А.Федоришина. — К., 1977. — 164 с.
Смирнов А.А. Психология профессий. — М., 1927.
Теплов Б.М. Проблеми индивидуальньїх различий. — М., 1961. — 535 с.
Федоришин Б.А., Синявский В.В. Психологические основьі
профориентаци-онной работьі в школе // Школа и производство. — 1985. — N
10. — С.5152.
Шпильрейн Н.И. Основные вопросьі профессиографии (Психофизиология труда
и психотехника). — М., 1928. — 4.1. — С.3140.
Юровская М.А. К психологическим характеристикам профессий (Интелли
гентньїй труд). — М., 1925. — СІ 823.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
