.

1. Клас скребні: особливості будови і фізіології органів тіла. 2. Кільчасті черви: будова і фізіологічні особливості органів тіла. 3. Багатощетинкові:

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
532 4284
Скачать документ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з біології

1) Клас скребні: особливості будови і фізіології органів тіла

Скребні (акантоцефали, колючоголові), клас хробаків типу немательмінтів.
Довжина 1-65 см. Понад 500 видів, паразитують у кишечнику хребетних.
Можуть викликати загибель риб, птахів і ссавців. Відомі випадки
зараження людини.

Тіло скребнів має циліндричну чи веретеноподібну форму. Розмір їх
коливається в широких межах (від 1,5 мм до 68 см). Зовні тіло паразитів
покрите шаром кутикули, під яким розташовуються м’язи.

Внутрішня порожнина зайнята органами могутньо розвинутої статевої
системи.

Орган фіксації — хоботок, озброєний гачками. Скребні роздільностатеві. У
самців є два насінники з вивідними протоками, 4—6 цементних залоз,
статева бурса і статевий орган (пеніс).

Молоді самки мають два яєчники, матковий дзвін, матку, вагіну із
зовнішнім статевим отвором. В міру дозрівання самок яєчники розпадаються
на яйцеподібні клітки, що вільно плавають у порожнині тіла, після
запліднення яких відбувається формування і дозрівання яєць.

Назовні яйця виходять через особливий м’язовий орган — матковий дзвін.
Він з’єднується з трубчастою маткою, що переходить у вагіну, що
відкривається жіночим статевим отвором у задній частині тіла самки.

Яйця скребнів виділяються в зовнішнє середовище зрілими. Вони покриті
товстою оболонкою. Є і екскреторна система.

Нервова система в скребнів побудована примітивно; вона представлена
двома гангліями, нервовими стовбурами і периферичними нервовими
закінченнями. Травна, кровоносна і дихальна системи в колюче-голових
хробаків відсутні. Розрізняють різні види скребнів по величині тіла,
кількості і формі гачків на хоботку, цементних залоз у самців і будівлі
яєць. Усі скребни ведуть паразитичний спосіб життя. Вони частіше
паразитують у свиней і птахів.

Скребни — біогельмінти. У колючоголових хробаків, які паразитують у
тварин, проміжними хазяїнами є різні комахи (жуки), а в пташиних
скребнів — ракоподібні (частіше бокоплави). Виділені паразитами яйця
містять личинку-акантор, на одному з полюсів якої розташовані
ембріональні гаки. В організм проміжних хазяїнів яйця паразитів
попадають разом з кормом (органічними залишками), де личинка скребня
розвивається, проходячи послідовно стадії преакантелли й акантелли.
Інвазійна личинка скребня називається акантеллою. Дефінітивні господарі
заражаються акантоцефалезами при поїданні проміжних господарів, у тілі
яких знаходяться акантелли.

Найбільш розповсюджені акантоцефалези: макраканторінхоз свиней,
поліморфоз і філіколлез птахів.

2) Кільчасті черви: будова і фізіологічні особливості органів тіла

Тип Кільчасті черви, або Кільчаки, охоплює близько 9000 видів вищих
червів. Ця група тварин має велике значення для розуміння шляхів
філогенезу вищих безхребетних. Кільчасті черви характеризуються вищою
організацією порівняно з плоскими й круглими червами. Вони живуть у
морських і прісних водах, а також у грунті. Тип поділяють на кілька
класів: Малощетинкові, Багатощетинкові, П’явки.

Тіло кільчаків складається з 90—600 сегментів. Деякі з них досягають
великих розмірів — понад 2 м. Сегменти зовні однакові. Кожний сегмент,
крім переднього, на якому розміщений ротовий отвір, має маленькі
щетинки. Це залишки редукованих параподт (рухливих виростів стінки
сегмента з щетинками — локомоторних органів багатощетинкових червів).

У кільчастих червів є добре розвинений шкірном’язовий мішок, що
складається з одного шару епітелію і двох шарів м’язів: зовнішнього шару
кільцевих м’язів і внутрішнього шару, утвореного поздовжніми м’язовими
волокнами.

Між шкірном’язовим мішком і кишками знаходиться вторинна порожнина тіла,
або целом, яка утворюється під час ембріогенезу всередині мезодермальних
мішків, що розрослися. Морфологічно вона відрізняється від первинної
порожнини наявністю епітеліальної вистилки, яка з одного боку прилягає
до стінки тіла, а з другого — до стінок травної трубки. Листки вистилки
зростаються над і під кишками, утворюючи брижу, яка ділить целом на
праву й ліву частини. Поперечні перегородки ділять порожнину тіла на
камери, кількість яких відповідає кількості члеників. Целом заповнений
рідиною.

Поява вторинної порожнини тіла забезпечує кільчастим червам вищий, ніж у
інших червів, рівень процесів життєдіяльності. Целомічна рідина,
омиваючи органи тіла, разом з кровоносною системою постачає їм кисень, а
також сприяє видаленню продуктів життєдіяльності та переміщенню
фагоцитів.

Травна система починається ротовим отвором на передньому кінці тіла і
закінчується відхідником на останньому членику. Кишка складається з
трьох відділів: переднього (ектодермального), середнього
(ентодермального) і заднього (ектодермального). Передня кишка у дощового
черв’яка представлена кількома відділами: глоткою, стравоходом, волом і
м’язовим шлунком. Починається передня кишка ротовим отвором, далі йде
овальна мускулиста глотка. Глотка переходить у вужчий і довший
стравохід, у стінках якого розміщені вапнякові залози. У деяких хижих
кільчаків є хітинові щелепи, призначені для захоплення здобичі. На рівні
14—16го сегментів стравохід розширюється і утворює воло. З вола їжа
переходить у так званий м’язовий шлунок, де й перетирається. Від шлунка
майже до заднього кінця тіла тягнеться середня кишка, де під дією
ферментів їжа перетравлюється і всмоктується. В стінці кишки з’являються
шари м’язів, що забезпечують її самостійну перистальтику. Неперетравлені
рештки переміщуються в коротку задню кишку і викидаються назовні через
відхідник.

Дихальна система. У дощового черв’яка газообмін відбувається через
багату на кровоносні судини шкіру; у деяких морських кільчаків є зябра.

Видільна система. В кожному членику дощового черв’яка є парний орган
виділення, який складається з лійки і тоненьких трубочок. Продукти
життєдіяльності з порожнини тіла потрапляють у лійку. Від лійки йде
канадець, який переходить у сусідній сегмент, робить кілька петель і
відкривається на бічній стінці тіла. Лійка і канадець мають війки, рух
яких зумовлює переміщення виділюваної рідини. Такі органи виділення
називають метанефридіями.

Кровоносна система. У більшості кільчастих червів вона замкнена. Уздовж
усього тіла над органами травлення тягнеться спинна судина, а під ними —
черевна. На передньому й задньому кінцях тіла вони сполучені між собою.
В кожному сегменті є кільцева судина, яка сполучає спинну й черевну
судини. У передній частині тіла є кілька товщих кільцевих судин, це так
звані “серця”. За рахунок ритмічних скорочень “сердець” і спинної
кровоносної судини забезпечується рух крові по спинній судині від
задньої частини тіла до передньої, по черевній судині — навпаки, а по
кільцевих судинах — від спинної до черевної судини. Кров у дощового
черв’яка червона, в ній є гемоцити з гемоглобіном.

Нервова система складніша, ніж у плоских і круглих червів. Навколо
глотки є навкологлоткове кільце: надглотковий і підглотковий вузли та
перемички, що їх сполучають. На черевному боці розміщені два нервових
стовбури, які мають у кожному членику потовщення — ганглії, з’єднані між
собою перемичками. У багатьох кільчаків відбувається зближення правого й
лівого нервових стовбурів, внаслідок чого утворюється черевний нервовий
ланцюжок.

З органів чуття у кільчастих червів є вусики, вічка, органи рівноваги,
які частіше розміщені на головному сегменті.

Регенерація. Як і гідра та війчасті черви, кільчаки здатні до
регенерації, тобто відновлення втрачених частин тіла. Якщо дощового
черв’яка розрізати на дві частини, то у кожної з них відновляться
втрачені органи.

Статева система складається з жіночих гонад (яєчників), що являють собою
комплекс статевих клітин, оточених епітелієм, і чоловічих гонад
(сім’яників), що лежать усередині містких мішків.

Отже, кільчасті черви характеризуються низкою прогресивних ознак, до
яких належать поява сегментації, вторинної порожнини, кровоносної та
дихальної систем, а також підвищення організації видільної і нервової
систем.

3) Багатощетинкові: особливості будови і фізіології організму

Клас Багатощетинкові черви налічує близько 6000 видів, що живуть у
морях, і лише поодинокі його представники пристосувалися до прісних
водойм чи вологих місць суходолу.

Багатощетинкові черви зустрічаються на всіх глибинах Світового океану.
Одні з них здатні до активного пересування: вони мають параподії з
пучками щетинок, за допомогою яких можуть повзати або плавати (напр..,
нереїд або тихоокеанський палоло). Інші види (напр., піскожил) живуть у
нірках у піску або будують вапнякові черепашки, які прикріплюють до
водоростей, скель, інших тварин тощо.

Багатощетинкові черви складають базу живлення для багатьох представників
фауни морів. Деяких з них, наприклад тихоокеанського палоло довжина тіла
якого може сягати одного метра, споживає в їжу людина. У цього черв’яка
розмноження збігається з певною фазою місяця. У період розмноження
палоло у незліченній кількості підіймаються зі дна і скупчуються у
поверхневих шарах води. Саме тоді їх виловлюють жителі островів Тихого
океану для споживання в їжу. Інший представник багатощетинкових червів –
піскожил – використовується як живець у рибальстві.

Піскожил може сягати 30 см завдовжки. Як і нереїс, піскожил є ласою
поживою для риб, тільки спіймати його складніше, адже все життя він
проводить у глибокій нірці. Живиться піскожил дрібними водоростями,
тваринами й різними неживими часточками, захоплюючи їх разом з піском.
Виїдаючи пісок з боку головного кінця свого тіла, піскожил викидає його
через анальний отвір.

4) Малощетинкові: особливості будови основних органів тіла та
фізіологічні особливості організму. Основні представники

Прісноводні малощетинкові черви, наприклад трубочник, є базою живлення
для інших тварин. Цей червонуватий тонкий черв’як, що живе на мулистих
грунтах у прісних водоймах, добре відомий акваріумістам. Заселене
трубочником дно здається вкритим довгими волосинами, які безперервно
змієподібне коливаються. Передній кінець черв’яка заглиблений у мул, а
задній висувається назовні й безупинно звивається. Ці рухи забезпечують
приплив свіжої води, необхідної для дихання. У шкірі цієї частини тіла
особливо багато кровоносних капілярів — органів дихання черв’яка. Чим
менше кисню у воді, тим більше черв’як висунутий з мулу. Трубочники
заковтують пісок з мулом та засвоюють поживні речовини, які в ньому
містяться.

У кільчастих червів є добре розвинений шкірном’язовий мішок, що
складається з одного шару епітелію і двох шарів м’язів: зовнішнього шару
кільцевих м’язів і внутрішнього шару, утвореного поздовжніми м’язовими
волокнами.

Між шкірном’язовим мішком і кишками знаходиться вторинна порожнина тіла,
або целом, яка утворюється під час ембріогенезу всередині мезодермальних
мішків, що розрослися. Морфологічно вона відрізняється від первинної
порожнини наявністю епітеліальної вистилки, яка з одного боку прилягає
до стінки тіла, а з другого — до стінок травної трубки. Листки вистилки
зростаються над і під кишками, утворюючи брижу, яка ділить целом на
праву й ліву частини. Поперечні перегородки ділять порожнину тіла на
камери, кількість яких відповідає кількості члеників. Целом заповнений
рідиною.

Мал. 1. Дощовий черв’як:

а — схема будови; б — вигляд з черевного боку; в — дві особини під час
копуляції; 1 — рот; 2 — надглотковий, 17 — підглотковий нервові вузли; 3
— “серця”; 4 — кільцева, 5 — спинна і 15 — черевна кровоносні судини; 6
— шкіра; 7 — кільцеві, 8 — поздовжні м’язи; 9 — видільна трубочка
(метанефридій); 10 — щетинки; 11 — черевний нервовий ланцюг; 12 —
шлунок; 13 — воло; 14 — стравохід; 16 — глотка; 18 — поясок; 19 —
чоловічі, 20 — жіночі статеві органи

Поява вторинної порожнини тіла забезпечує кільчастим червам вищий, ніж у
інших червів, рівень процесів життєдіяльності. Целомічна рідина,
омиваючи органи тіла, разом з кровоносною системою постачає їм кисень, а
також сприяє видаленню продуктів життєдіяльності та переміщенню
фагоцитів.

Травна система починається ротовим отвором на передньому кінці тіла і
закінчується відхідником на останньому членику. Кишка складається з
трьох відділів: переднього (ектодермального), середнього
(ентодермального) і заднього (ектодермального). Передня кишка у дощового
черв’яка представлена кількома відділами: глоткою, стравоходом, волом і
м’язовим шлунком. Починається передня кишка ротовим отвором, далі йде
овальна мускулиста глотка. Глотка переходить у вужчий і довший
стравохід, у стінках якого розміщені вапнякові залози. У деяких хижих
кільчаків є хітинові щелепи, призначені для захоплення здобичі. На рівні
14—16го сегментів стравохід розширюється і утворює воло. З вола їжа
переходить у так званий м’язовий шлунок, де й перетирається. Від шлунка
майже до заднього кінця тіла тягнеться середня кишка, де під дією
ферментів їжа перетравлюється і всмоктується. В стінці кишки з’являються
шари м’язів, що забезпечують її самостійну перистальтику. Неперетравлені
рештки переміщуються в коротку задню кишку і викидаються назовні через
відхідник.

Дихальна система. У дощового черв’яка газообмін відбувається через
багату на кровоносні судини шкіру; у деяких морських кільчаків є зябра.

Видільна система. В кожному членику дощового черв’яка є парний орган
виділення, який складається з лійки і тоненьких трубочок. Продукти
життєдіяльності з порожнини тіла потрапляють у лійку. Від лійки йде
канадець, який переходить у сусідній сегмент, робить кілька петель і
відкривається на бічній стінці тіла. Лійка і канадець мають війки, рух
яких зумовлює переміщення виділюваної рідини. Такі органи виділення
називають метанефридіями.

Кровоносна система. У більшості кільчастих червів вона замкнена. Уздовж
усього тіла над органами травлення тягнеться спинна судина, а під ними —
черевна. На передньому й задньому кінцях тіла вони сполучені між собою.
В кожному сегменті є кільцева судина, яка сполучає спинну й черевну
судини. У передній частині тіла є кілька товщих кільцевих судин, це так
звані “серця”. За рахунок ритмічних скорочень “сердець” і спинної
кровоносної судини забезпечується рух крові по спинній судині від
задньої частини тіла до передньої, по черевній судині — навпаки, а по
кільцевих судинах — від спинної до черевної судини. Кров у дощового
черв’яка червона, в ній є гемоцити з гемоглобіном.

Нервова система складніша, ніж у плоских і круглих червів. Навколо
глотки є навкологлоткове кільце: надглотковий і підглотковий вузли та
перемички, що їх сполучають. На черевному боці розміщені два нервових
стовбури, які мають у кожному членику потовщення — ганглії, з’єднані між
собою перемичками. У багатьох кільчаків відбувається зближення правого й
лівого нервових стовбурів, внаслідок чого утворюється черевний нервовий
ланцюжок.

З органів чуття у кільчастих червів є вусики, вічка, органи рівноваги,
які частіше розміщені на головному сегменті.

5) Кільчасті черви: особливості будови і фізіології основних органів
тіла. П’явки

Представники (близько 500 видів) класу П’явки поширені в прісних
водоймах, морях, іноді трапляються на суходолі. Серед них є хижаки, що
живляться дрібними тваринами (молюсками, черв’яками), та кровососи, які
живляться кров’ю хребетних тварин. П’явки характеризуються наявністю
двох присосків (переднього, на дні якого розміщений ротовий отвір, та
заднього), а також відсутністю щетинок.

Представником цього класу є медична п’явка, яка дістала свою назву
завдяки тому, що використовується у медицині при захворюваннях
кровоносної системи. Живе медична п’явка в невеликих стоячих водоймах з
мулким дном, які поросли рослинністю. Живиться ця п’явка кров’ю
земноводних і ссавців.

У ротовій порожнині медичної п’явки є три щелепи, які прорізують шкіру
тварини, до якої вона присмокталася. У ранку виділяється слина, що
містить гірудин. Він запобігає згортанню крові. Кров, оброблена слиною
п’явки, може довго зберігатися про запас у великих кишенях її кишок.
Завдяки цьому вони можуть довго голодувати (до року).

Кишка складається з трьох відділів: переднього (ектодермального),
середнього (ентодермального) і заднього (ектодермального). Передня кишка
у дощового черв’яка представлена кількома відділами: глоткою,
стравоходом, волом і м’язовим шлунком. Починається передня кишка ротовим
отвором, далі йде овальна мускулиста глотка. Глотка переходить у вужчий
і довший стравохід, у стінках якого розміщені вапнякові залози. В стінці
кишки з’являються шари м’язів, що забезпечують її самостійну
перистальтику.

Продукти життєдіяльності з порожнини тіла потрапляють у лійку. Від лійки
йде канадець, який переходить у сусідній сегмент, робить кілька петель і
відкривається на бічній стінці тіла. Лійка і канадець мають війки, рух
яких зумовлює переміщення виділюваної рідини. Такі органи виділення
називають метанефридіями.

Уздовж усього тіла над органами травлення тягнеться спинна судина, а під
ними — черевна. На передньому й задньому кінцях тіла вони сполучені між
собою. В кожному сегменті є кільцева судина, яка сполучає спинну й
черевну судини. У передній частині тіла є кілька товщих кільцевих судин,
це так звані “серця”. За рахунок ритмічних скорочень “сердець” і спинної
кровоносної судини забезпечується рух крові по спинній судині від
задньої частини тіла до передньої, по черевній судині — навпаки, а по
кільцевих судинах — від спинної до черевної судини.

Навколо глотки є навкологлоткове кільце: надглотковий і підглотковий
вузли та перемички, що їх сполучають. На черевному боці розміщені два
нервових стовбури, які мають у кожному членику потовщення — ганглії,
з’єднані між собою перемичками. У багатьох кільчаків відбувається
зближення правого й лівого нервових стовбурів, внаслідок чого
утворюється черевний нервовий ланцюжок.

З органів чуття у кільчастих червів є вусики, вічка, органи рівноваги,
які частіше розміщені на головному сегменті.

Здатні до регенерації, тобто відновлення втрачених частин тіла. Статева
система складається з жіночих гонад (яєчників), що являють собою
комплекс статевих клітин, оточених епітелієм, і чоловічих гонад
(сім’яників), що лежать усередині містких мішків.

Дія слини п’явок може бути корисна для організму під час багатьох хвороб
людини. Для лікування хворих використовують очищений гірудин та інші
речовини, що містяться в п’явках.

П’явки — гермафродити, для яких характерний прямий розвиток.

6) Членистоногі: загальна характеристика типу. Класифікація

До членистоногих належить понад 1 млн видів. Велика різноманітність форм
пояснюється пристосованістю членистоногих до життя в усіх середовищах.
Цьому сприяла поява ароморфозів та ідіоадаптацій, характерних для
членистоногих. Разом з тим у членистоногих є багато спільних ознак з
кільчастими червами, що свідчить про їх філогенетичну спорідненість.

Роль членистоногих у природі величезна. Велике значення вони мають також
як шкідники і запилювачі культурних рослин, як тварини, яких
використовують у їжу, тощо.

Членистоногі становлять значний медичний і ветеринарний інтерес,
оскільки серед них трапляються паразити людини, тварин, проміжні хазяїни
паразитів, переносники збудників різних хвороб і отруйні тварини.

Для тварин, що належать до типу членистоногих, характерні такі ознаки:
а) тришаровість, тобто розвиток трьох зародкових листків у ембріона; б)
двобічна симетрія тіла; в) неоднакова членистість тіла, яка полягає в
тому, що сегменти тіла мають різну будову і виконують різні функції; г)
злиття сегментів у відділи тіла (голову, груди, черевце); д) наявність
членистих кінцівок, які являють собою багатоколінний важіль; е)
диференціація м’язів і посмугованої мускулатури; є) зовнішній
хітинізований скелет, до якого прикріплюються м’язи і який захищає від
зовнішніх впливів; ж) змішана порожнина тіла, яка утворюється під час
ембріонального розвитку в результаті злиття первинної і вторинної
порожнин тіла; з) наявність систем органів: травної, дихальної,
видільної, кровоносної, нервової, ендокринної, статевої; й) періодичне
линяння.

Травна система складається з трьох відділів: переднього, середнього й
заднього, який закінчується анальним отвором. Середній відділ має травні
залози.

Органи дихання і виділення. Будова органів дихання залежить від умов
життя. У водних форм — це зябра, здатні використовувати кисень,
розчинений у воді; у наземних — легені й трахеї, пристосовані до
використання кисню повітря. Органи виділення являють собою видозмінені
метанефридії.

Кровоносна система незамкнена. Серце розміщене на спинній частині тіла.
Від серця відходять лише головні кровоносні судини — аорта і артерії. З
них гемолімфа виливається в синуси, що являють собою ділянки змішаної
порожнини тіла (міксоцелю), а потім знову повертається в серце.
Гемолімфа — рідина, яка частково відповідає крові кільчастих червів, а
частково — целомічній рідині.

Нервова система складається з надглоткового (парного за походженням), що
утворює головний мозок, і підглоткового вузлів, зв’язаних між собою
навкологлотковими перемичками, та черевного нервового ланцюжка. Проте у
членистоногих спостерігається ускладнення будови нервової системи, яка
полягає в тому, що нервові вузли зливаються, особливо в головному
відділі, де утворюється так званий головний мозок.

Більш прогресивний, ніж у кільчастих червів, розвиток центральної
нервової системи, в тому числі і поява головного мозку, у членистоногих
зумовив складну поведінку цих тварин, а також сприяв заселенню ними
різноманітних місць життя. Органи чуття (зору, слуху, смаку, нюху,
дотику тощо) також добре розвинені. Крім нервової системи функцію
регуляції виконує ендокринна система.

Розмноження і розвиток. За незначними винятками членистоногі —
роздільностатеві тварини. Вони розмножуються лише статевим шляхом (із
заплідненням або партеногенетично). У членистоногих спостерігається два
типи розвитку — прямий (без перетворень) і непрямий (з перетвореннями),
або метаморфоз.

Найбільше медичне і сільськогосподарське значення мають три
найчисленніші класи: Ракоподібні, Павукоподібні та Комахи.

Клас Ракоподібні охоплює близько 25 тис. видів тварин які живуть
переважно в морських і прісних водах. Типе вим представником цього класу
є річковий рак (мал. 85) який разом з крабами, омарами та лангустами
належитз до ряду Десятиногих ракоподібних.

Клас Ракоподібні включає кілька рядів, серед яких крім Десятиногих варто
назвати: Рівноногі, Гіллястовусі, Веслоногі та Коропоїди.Клас
Павукоподібні

Павукоподібних відомо близько 25 тис. видів. Ці членистоногі
пристосовані до життя на суходолі. Для них характерні органи повітряного
дихання.

Клас Комахи — справжні наземні безхребетні. Клас налічує близько 1 млн
видів. До комах з повним перетворенням належать ряди: Лускокрилі,
Двокрилі, Перетинчастокрилі, Твердокрилі та інші.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

А.М. Охріменко, Е.В. Шухова “ Хрестоматія із зоології”.

Е.Г.Бровки на, Н.И. Кузьмина “Уроки зологии”

Ю.Г.Вервес, П.Г. Баган, В.В Серебряков “Зоологія”

О.С. Батуєв, М.А Гуленкова, Т.В. Іванова – “Зологія” для школярів та
абітурієнтів.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020