КОНТРОЛЬНА РОБОТА
на тему: Аудит
1. Суть, мета і завдання аудиту
Аудит – згідно Закону України ”Про аудиторську діяльність” це –
перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних
документів, та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності
суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності,
обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та
встановленим нормативам”. Згідно Національного нормативу №3 “Мета і
загальні принципи аудиту фінансової звітності” метою аудиту є
висловлення думки про те, чи відповідає фінансова звітність, в усіх
суттєвих аспектах, інструкціям, які регламентують порядок і
представлення фінансових звітів”. Всі інші роботи, які не пов’язані з
аудитом (перевіркою ) фінансової звітності отримали назву аудиторські
послуги.
Аудит покликаний надавати допомогу представникам страхових компаній,
бірж, акціонерних товариств, спільних підприємств, комерційних банків,
різних іноземних фірм.
Мета аудиту — сприяння ефективності роботи, раціональному використанню
матеріальних, трудових і фінансових ресурсів у підприємницькій
діяльності для отримання максимального прибутку.
Основними завданнями аудиту є:
• перевірка фінансової звітності, розрахунків, декларацій та інших
документів для встановлення їх достовірності й відповідності здійснених
господарських і фінансових операцій чинному законодавству;
• виявлення і попередження (профілактика) порушень у
фінансово-господарській діяльності підприємств;
• реальність визначення фінансових результатів;
• оцінка ефективності внутрішнього контролю;
• надання консультаційних послуг з питань обліку, аналізу, права,
менеджменту, маркетингу, фінансів тощо.
За змістом аудит як одна з форм фінансового контролю включає експертну
оцінку фінансово-господарської діяльності підприємства за даними
бухгалтерського фінансового обліку, фінансової звітності, а також
надання аудиторських послуг і пов’язаних із ними експертиз, консультацій
з питань бухгалтерського фінансового і управлінського обліку, фінансової
звітності, оподаткування, аналізу господарської діяльності, фінансів,
управління трудовими ресурсами та інших видів економіко-правового
забезпечення підприємницької діяльності юридичних і фізичних осіб.
Аудит спрямований на регулювання процесу відтворення суспільне
необхідного продукту. Він вивчає продуктивні сили і виробничі відносини
на всіх стадіях розширеного відтворення (виробництво, розподіл, облік і
споживання) суспільне необхідного продукту з метою виявлення
суперечностей та їх своєчасного регулювання з боку суспільства.
На стадії виробництва аудит досліджує ефективність використання праці,
її предметів і засобів, відповідність їх чинному законодавству і
нормативно-правовим актам. При цьому вивчаються організація виробництва,
прогнозування, ефективність праці, витрачання коштів на її оплату, а
також дотримання технологічної і трудової дисципліни, раціональність
використання робочого часу, експлуатації машин і механізмів та предметів
праці як в окремій галузі, так і в народному господарстві України в
цілому.
Отже, до предмета аудиту залучаються всі стадії процесу відтворення
суспільне необхідного продукту та їх нормативно-правове регулювання.
На стадії розподілу суспільне необхідного продукту аудит спрямований на
перевірку його використання з метою задоволення потреб суспільства,
тобто на відшкодування витрат використаних засобів виробництва, розподіл
і перерозподіл створеного продукту. На цій стадії предмет аудиту
поширюється на всі ланки народного господарства.
На стадії обміну суспільне необхідного продукту предмет аудиту включає
договірні відносини, операції щодо збуту і заготівель, розрахунків і
задоволення попиту на необхідні товари народного споживання. Отже, на
стадії обміну перевірці підлягають всі форми обороту суспільне
необхідного продукту відповідно до законів ринкової економіки.
На стадії споживання суспільне необхідного продукту (завершальній
стадії) аудит перевіряє виробниче споживання, пов’язане з відновленням і
розширенням виробничих фондів і задоволенням суспільних потреб. Тут
аудит виявляє диспропорції в задоволенні потреб населення і
суперечності, викликані порушенням нормативно-правових актів у процесі
задоволення особистих потреб.
Таким чином, предметом аудиту є процес розширеного відтворення суспільне
необхідного продукту, достовірність відображення його в системі
бухгалтерського обліку і звітності, а також дослідження ефективності
ділової активності з дотриманням чинного законодавства.
Іншими словами, предметом аудиту є стан економічних, організаційних,
інформаційних та інших характеристик системи, що перебуває у сфері
аудиторської оцінки.
Предмет аудиту має багато спільного з предметом економічного аналізу,
ревізії і судово-бухгалтерської експертизи.
Об’єкти аудиту. Предмет аудиту конкретизується його об’єктами. Об’єктами
аудиту є юридичні й фізичні особи, при цьому перевірці підлягають окремі
господарські засоби і процеси, сукупність яких характеризує виробничу і
фінансово-господарську діяльність підприємств і окремих посадових осіб
за відповідний період, що складає поняття об’єктів контролю. До об’єктів
можна віднести й економічні процеси, матеріально-технічне постачання,
виробництво, збут продукції, продуктивність праці, собівартість,
прибуток тощо.
Обов’язковий аудит проводиться відповідно до закону, тобто
під-приємство-замовник зобов’язане запрошувати аудитора для перевірки
фінансово-господарської діяльності. За Законом України “Про аудиторську
діяльність” і доповненнями до нього встановлено обсяг і порядок
здійснення обов’язкового аудиту, а також визначено перелік підприємств,
що підлягають обов’язковій аудиторській перевірці. Обов’язковий аудит
спрямований на захист інтересів підприємств і держави від навмисного
перекручення показників бухгалтерського балансу і фінансової звітності
суб’єктів підприємницької діяльності.
Обов’язковий аудит можна назвати регламентованим, бо його проведення
обумовлене законодавчими і нормативними актами, в яких визначено
категорії підприємств, що підлягають обов’язковій аудиторській перевірці
(за даними річного звіту про фінансово-господарську діяльність перед
поданням аудиторського висновку до податкової адміністрації, при
отриманні банківського кредиту; перед емісією цінних паперів емітент,
згідно з правилами Національного банку України, подає аудиторський
висновок про свій фінансовий стан тощо).
Аудит поділяється на внутрішній і зовнішній.
Внутрішній аудит — незалежна оцінка діяльності підприємства, визначення
його платоспроможності та запобігання банкрутству. За внутрішній аудит
відповідає саме підприємство або один з його відділів, тобто контрольний
орган підприємства. Керівник такого контрольного органу (або внутрішній
аудитор) підпорядкований керівництву підприємства. Внутрішній
контрольний орган здійснює аудиторські перевірки на самому підприємстві
або в його підрозділах.
Будучи на повному утриманні підприємства, цей контрольний орган (чи сам
внутрішній аудитор) повинен довести необхідність свого існування, для
чого він покликаний сприяти підвищенню ефективності роботи підприємства,
забезпеченню його рентабельності й зміцненню фінансового стану. Мета
внутрішнього аудиту — удосконалення організації й управління
виробництвом, виявлення і мобілізація резервів його зростання.
Внутрішні аудитори надають своєму підприємству результати аналізу,
рекомендації, поради. Вони працюють як у державному, так і в приватному
секторі.
Внутрішній аудит здійснюється на попередній стадії виконання
комерційної, технологічної або фінансової угоди у процесі її проходження
і після завершення. Він дає експертну науково обґрунтовану оцінку
господарським операціям і процесам.
Внутрішні аудитори здійснюють перевірку внутрішньої звітності так само,
як зовнішні аудитори перевіряють зовнішні фінансові звіти. Тому в
проведенні внутрішніх перевірок немає істотних відмінностей.
Деякі види діяльності внутрішніх аудиторів називаються операційним
аудитом. Операційний аудит (аудит результатів, або управлінський аудит)
— це вивчення аудиторами операцій компанії з метою сформулювати
рекомендації щодо економічного використання ресурсів, ефективного
досягнення цілей. Мета операційного аудиту — допомогти керівникам у
виконанні їхніх обов’язків. Результатом цього може бути збільшення
рентабельності компанії.
Таким чином, внутрішні аудитори розглядають операційний аудит як
складову внутрішнього аудиту. Зовнішні аудитори визначають його як вид
консультацій з питань управління, наданих недержавними бухгалтерськими
фірмами.
Внутрішньому аудитору доцільно забезпечити співпрацю з юрисконсультом з
питань дотримання законів, положень, інструкцій та інших нормативних
актів, які регламентують діяльність підприємства. Завдання, принципи
організації й основи проведення внутрішнього аудиту визначені такими
нормативно-правовими актами: Законами України “Про аудиторську
діяльність”, “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні”, Указами Президента України, постановами Верховної Ради,
Кабінету Міністрів з питань обліку і контролю, Положенням (стандартами)
бухгалтерського обліку, Планом рахунків бухгалтерського обліку та
Інструкцією щодо його застосування, рішенням Аудиторської палати України
про затвердження Національних нормативів аудиту та Кодексу професійної
етики аудиторів України, Інструкцією про порядок проведення
інвентаризації, Положенням про ведення касових операцій тощо.
Якщо про внутрішній аудит в Україні ведуться розмови тільки в
теоретичному аспекті, то зовнішній набуває широкого впровадження.
Зовнішній аудит переважно проводиться аудиторською фірмою
(аудитором-підприємцем) за договором із підприємством-замовником про
виконання незалежної експертизи господарсько-фінансової діяльності й
розробку пропозицій щодо фінансової стратегії та підвищення ефективності
господарювання. Можливість використати результати внутрішнього аудиту
сприяє зменшенню обсягу роботи зовнішнього аудитора з таких питань:
• перевірка документації й оцінка роботи системи обліку та контролю;
• перевірка відповідності даних підприємства-замовника і незалежного
контролю.
Якщо внутрішньому аудиту виявлено довіру, то слід визначити, якою мірою
можна на нього покластися, беручи до уваги:
• рівень внутрішнього ризику аудиту щодо тестованих позицій;
• необхідний рівень висновку;
• кваліфікацію аудиторського персоналу фірми, яку перевіряють. Зовнішній
аудитор повинен переконатися, що робочі документи внутрішнього аудиту,
дані якого він використовує, ведуться за прийнятною формою.
2. Опрацювати Національний норматив №32 і представити його
структурно-логічну схему
Мета цього Нормативу – встановити правила оцінки властивого ризику і
ризику внутрішнього контролю і використання таких оцінок для підготовки
незалежних процедур перевірки, котрі аудитор збирається виконати з метою
обмеження ризику невиявлення помилок до сприятливого рівня. Незалежні
процедури аудиту робляться для отримання доказів стосовно повноти,
точності і достовірності даних, які обробляються системою обліку. Вони
існують у двох видах: детальних тестів операцій і залишків по рахунках;
у вигляді аналізу важливих показників і тенденцій, включно з остаточним
дослідженням незвичайних відхилень і статей.
При визначенні стратегії проведення аудиту аудитору слід вивчити
властивий ризик на рівні фінансової звітності підприємства. При
детальнішому плануванні цю оцінку необхідно пов’язувати з залишками по
рахунках і класом операцій.
Аудитор може зробити припущення, що існує значний розмір властивого
ризику на рівні залишку по рахунку і класу операцій. Незважаючи на це,
визначаючи загальну аудиторську стратегію, йому необхідно отримати від
клієнта роз’яснення по фактах існування ризику на рівні окремих позицій
фінансової звітності.
Для того, щоб зробити оцінку властивого ризику, аудитору слід
використати свої професійні знання з метою врахування і оцінки численних
факторів потенційних ризиків. Приклади факторів потенційних ризиків на
рівні фінансової звітності: цілісність управління; досвід, знання і
зміни в управлінському апараті за певний період, наприклад, малий досвід
управлінського персоналу може вплинути на якість підготовки фінансової
звітності підприємства; існуючий тиск на керівництво підприємства,
наприклад, обставини, котрі можуть наштовхнути керівництво на
перекручення фінансової звітності. Це відбувається тоді, коли
підприємство здійснює діяльність у галузі, в якій існує досвід великої
кількості підприємницьких невдач, або підприємство має дефіцит власного
капіталу, що не дає йому змоги продовжувати операції; діяльність
підприємства, наприклад, його товари і послуги, структура капіталу,
споріднені сторони, виробництво і розміщення, розподіл і компенсаційні
методи; фактори, які впливають на галузь, в котрій здійснює діяльність
підприємство, наприклад, економічні умови і умови конкуренції, зміни в
технології виробництва та послуг, загальній обліковій практиці, а також
у фінансових тенденціях і показниках; бухгалтерські рахунки, які дають
уявлення про фінансовий стан підприємства, і які, без сумніву вимагають
виправлення, наприклад, рахунок фінансових результатів, по котрому треба
було зробити коректування у попередньому періоді; складність основних
операцій, котра може вимагати залучення спеціаліста професії, що
відрізняється від аудиторської; здатність активів до анулювання або
неправильного представлення; термін завершення незвичайних і складних
угод, особливо в останні дні року.
Ризик невідповідності внутрішнього контролю – це ймовірність того, що
недостовірна інформація, котра може існувати по класу операцій або класу
укладених угод і могла бути суттєвою, окремо або в сукупності з
недостовірною інформацією по інших рахунках або класах операцій, не буде
попереджена або своєчасно виявлена системою внутрішнього контролю
підприємства. Завжди існує ризик певної невідповідності внутрішнього
контролю у зв’язку із звичайною обмеженістю функціонування кожної
системи внутрішнього контролю. Для того, щоб оцінити ризик
невідповідності внутрішнього контролю, аудитор повинен вивчити
адекватність описання внутрішнього контролю, як і те що він повинен
перевірити процедури внутрішнього контролю підприємства. При відсутності
такої оцінки аудитор повинен зробити припущення, що розмір ризику
внутрішнього контролю високий.
Співвідношення між оцінками властивого ризику і ризику невідповідності
внутрішнього контролю. У багатьох випадках властивий ризик і ризик
невідповідності внутрішнього контролю тісно пов’язані між собою.
Керівництво часто реагує на розробку та впровадження нових систем
внутрішнього контролю і обліку для попередження і виявлення помилок у
випадках підвищення значення внутрішнього ризику. У ситуаціях, коли
аудитор робить спробу оцінити окремо ризик контролю і властивий ризик,
існує ймовірність неправильної оцінки цих ризиків у сукупності. Тому,
ризик аудиторської перевірки може бути більш правильно визначений шляхом
комбінованої оцінки вищезгаданих різновидів ризиків.
Відношення оцінок властивого ризику і ризику невідповідності
внутрішнього контролю до ризику не виявлення помилок і їх вплив на
незалежні процедури аудиторської перевірки
Оцінка аудитором ризику невідповідності внутрішнього контролю і
властивого ризику впливає на зміст, час проведення і розмір незалежних
процедур аудиторської перевірки. Для того, щоб визначити необхідний
рівень упевненості після проведення незалежних тестів, аудитору треба
вивчити: зміст незалежних тестів; час виконання незалежних тестів
(наприклад, їх виконання наприкінці року в порівнянні з попередніми
місяцями); обсяг незалежних тестів.
Існує зворотний зв’язок між встановленим аудитором розміром властивого
ризику і ризику невідповідності внутрішнього контролю, а також ризиком
невиявлення помилок. Наприклад, коли аудитор вважає, що властивий ризик
і ризик невідповідності внутрішнього контролю значні, ризик невиявлення
помилок відповідно зменшується при плануванні процедур перевірки, щоб
обмежити ризик аудиту до прийнятного рівня. І навпаки, коли властивий
ризик і ризик невідповідності внутрішнього контролю є незначними,
аудитор може встановити для себе під час планування перевірки по
конкретних напрямах роботи вищий розмір ризику невиявлення помилок і,
водночас зменшити ризик аудиту до прийнятного рівня.
Що більші розмір і значення властивого ризику і ризику невідповідності
внутрішнього контролю, то більша необхідність отримання з боку аудитора
додаткових доказів аудиту. Коли властивий ризик і ризик невідповідності
внутрішнього контролю оцінюється аудитором як значний, він повинен
упевнитися в тому, що запроваджені ним процедури аудиторської перевірки
дадуть йому необхідну і вичерпну переконаність, що ці заходи приведуть
до скорочення розміру ризику не виявлення помилок до прийнятного рівня.
В тому разі коли аудитор визнає, що ризик невиявлення помилок не можна
зменшити до прийнятного рівня, йому необхідно висловити відмову від
аудиторського висновку про фінансову звітність.
3. Підготувати і скласти лист-пропозицію, лист-зобовязання і договір
на проведення аудиту
На відміну від зарубіжних країн в Україні не аудитор, а замовник обирає
аудиторську фірму. Існує два види співпраці між замовником і в
виконавцем: Перший вид – це постійні зв’язки аудитора і підприємства;
другий вид – коли аудитор і замовник співпрацюють вперше . В кожному
випадку аудитор повинен мати інформацію про замовника . В залежності від
виду співпраці таку інформацію аудитор отримує .
Незважаючи на те, який вид аудиту (обов’язків чи добровільний)
проводиться перш за все повинен укладатись договір на його проведення.
Укладанню договору передує певна робота, а саме обмін листами . На
адресу аудиторської фірми або аудитора замовник направляє
лист-пропозицію, в якому зазначається масштаб, предмет аудиту. Аудитор
при потребі може вимагати від замовника проведення попереднього
ознайомлення з бізнесом, а отже особливостями обліку та формування даних
в звітності. Після чого аудитор готує лист – зобов’язання, він повинен
складатись досить ретельно так, як має неабияке значення для аудитора.
Цим листом аудитор розмежовує відповідальність між замовником і
виконавцем. В ньому аудитор акцентує увагу на тому, що відповідальність
за фінансову звітність покладена на керівника, а за висловлення думки за
наданою фінансовою звітністю відповідає аудитор .
Лист – зобов’язання може бути різним і зміст його залежить від запиту
клієнта. Разом з тим він повинен містити:
– мету аудиту;
– відповідальність керівництва за надану інформацію;
– масштаб аудиту;
– форма звіту;
– ймовірність аудиторського ризику;
– доступ до необхідної інформації.
Договір на проведення аудиту – це офіційний документ, який засвідчує
досягнення домовленості між двома сторонами, замовником і виконавцем. На
практиці можливе складання двох видів договорів:
– генеральна угода;
– відокремлений один від одного договори на проведення аудиту.
Раціонально складати відокремленні договори так, як в них чітко
розмежовується окремо відповідальність за аудит та послуги. Основним
документом, який регулює договірні відносини між виконавцем і замовником
є Національний норматив №4 „Договір на проведення аудиту”. Відповідно,
до якого визначається зміст і форма аудиторського договору.
Зміст і форма аудиторського договору згідно Нормативу № 4 „Договір на
проведення аудиту”.
Договір на проведення аудиту складається з цілого ряду відокремлених
розділів, в яких передбачається предмет, масштаб аудиту, тривалість
робіт, форма оплати їх, обов’язки, відповідальність та особливі умови.
Договір на проведення аудиту готує аудиторська фірма або аудитор і
передає його на розгляд замовнику, який має право вносити корективи,
після чого договір підписується у двохсторонньому порядку.
Договір на проведення аудиту розпочинається з преамбули, в якій
зазначається назва договору, його номер, дата і місце складання, повна
назва замовника і виконавця, посади, П.І.Б. осіб які підписали договір з
обох сторін.
Після чого зазначається предмет договору, в цьому розділі дається
характеристика мети і масштабу аудиту.
Наступним елементом договору є зобов’язання сторін. Зобов’язання – це
перелік і характеристика дій, які приймають на себе кожна із сторін і
включають наступні положення замовника:
1. Доступ до будь-якої інформації, яка стосується аудиту;
2. Відмова від будь-яких дій, тиску на думку аудитора;
3. Зобов’язання по прийманню та оплаті аудиту або послуги.
В свою чергу аудитор зобов’язується :
1. Дотримуватись принципів аудиту;
2. Зобов’язання по якості проведення аудиту або надання послуг;
3. Зобов’язання по складанні і передачі замовнику інформації за
результатами аудиту.
Термін виконання робіт передбачає тривалість виконання роботи , дата
початку і закінчення, а також строк або термін передачі результатів
аудиту замовнику.
Порядок здавання та приймання робіт передбачає обсяг і склад
документів, які будуть передані замовнику за результатами аудиту. В
цьому ж розділі обговорюються умови відмови від підписання до приймання
виконаних аудитором робіт.
Важливим з точки зору для аудитора є наступний розділ в якому
обговорюється вартість роботи та порядок її оплати.
В Україні не має єдиного підходу до визначення ( розрахунку) розміру
оплати. Він залежить від кваліфікації аудиторів , терміну часу та
кількості залучених до перевірки. Крім цього в практиці аудиту
використовують змінну ставку, згідно якої розраховується вартість робіт
в залежності від обсягу активів, чистого доходу , прибутку або від
прогнозного отриманого результату.
Наступний розділ „Відповідальність сторін”, в ньому йдеться про
наступне:
1. Замовник відповідає за достовірність наданої інформації;
2. На замовника покладається відповідальність за виявленні порушення в
документах та помилки , обман і пропуски у фінансовій звітності;
3. Замовник відповідає за покладенні на себе зобов’язання з приймання та
оплати виконаної роботи.
Аудитор несе відповідальність:
за якість проведеного аудиту,
за порушення конфіденційності інформації.
Важливим моментом в договорі є зазначення особливих умов. Особливими
умовами передбачаються умови, за яких може продовжуватися термін робіт,
умови відмови від подальшого виконання робіт, порядок розглядання
різних спірних питань за результатами аудиту.
Реквізити сторін передбачають зазначення юридичної адреси та платіжних
реквізитів кожної сторони.
Використана література:
1. Закон України. “Про аудиторську діяльність”//Галицькі
контракти.-1995.-№23.
2. Закон України. “Про внесення змін і доповнень до статті 10 Закону
України “Про аудиторську діяльність””//Відомості Верховної Ради
України.-1995.-№14.-ст.88.
3. Адамс Р.Основы аудита. М.:Аудит, ЮНИТИ.1995.
4. Андреев В.Д. Практический аудит: Справочное
пособие.-М.:Экономика.1994.
5. Аудит. Учебник для вузов/ В.И.Подольский, Г.Б.Поляк, А.А.Савин,
Л.В.Сотников; Под ред. проф. В.И.Подольского.-М.:Аудит, ЮНИТИ,1997.
6. Алборов Р.А. Аудит в организациях промышленности, торговли и АПК.-
2-е изд., перерабидоп.-м.: Издательство «Дело»Сервис», 2000.-432 с.
7. Дорош Н.І. Аудит: методологія і організація.-К.:Т-во “Знання”, НОО,
2001.-402 с.
8. Зубілевич С.Л., Голов С.Ф. Основи аудиту. – Київ: Ділова України,
1996.- с.276.
9. Кузьминский А.И. Аудит. Практичний посібник.-К.:1996.
10. Національні нормативи аудиту.К.:Основа, 1999.-274 с.
11. Робертсон Дж. Аудит.Перев.с англ.-М.: КРМС, Аудиторская фирма
«Контакт», 1993.-496 с.
12. Шеремет А.Д. та ін. Аудит. М.:Інфра, 1995.- 240 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
