.

Органи управління з ціноутворення в Україні (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
443 2118
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“Органи управління з ціноутворення

в Україні”ПЛАН

1. Основні підходи державного регулювання цін

2. Органи державного регулювання цін, їх повноваження

3. Практика державного регулювання цін на монополізованих ринках

Список використаної літератури

1. Основні підходи державного регулювання цін

Державне регулювання цін являє собою діяльність держави, спрямовану на
встановлення і збереження такого рівня цін, який забезпечував би
рентабельну діяльність суб’єктів господарювання, паритет цін різних
галузей народного господарства, реальність заробітної плати, стійкість
валюти та інші економічні параметри в державі. Державне регулювання цін
— це не разовий акт встановлення рівня цін, їх динаміки і
співвідношення, а комплекс заходів щодо активізації всіх ціноутворюючих
факторів.

Мета державного регулювання цін у будь-якій країні залежить від багатьох
чинників: національних особливостей, кліматичних умов, наявності
сировини, матеріалів, політичної ситуації в країні, становища держави у
світовому поділі праці. Метою державного регулювання цін в Україні на
сучасному етапі розвитку економіки є:

— забезпечення такого співвідношення між монополією та конкуренцією, яке
не призводило б до руйнівних наслідків для економіки; здійснення
соціальної політики держави та захист окремих верств населення;

— стримування інфляційного підвищення цін через запровадження заходів,
які усували б причини його виникнення;

— соціальний захист населення, тобто диференційований підхід до
встановлення чи змін роздрібних цін на окремі товари або послуги. Це
здійснюється з урахуванням ролі товарів у формуванні реальних доходів
населення шляхом забезпеченості продуктами різних груп і верств
населення, які мають різний рівень доходів. Такі заходи можуть
передбачати надання пільг на житлово-комунальні послуги, проїзд у
транспорті тощо;

— формування нового попиту населення та культури споживання завдяки
встановленню знижених цін, податкових пільг на товари, обсяги реалізації
яких держава прагне збільшити;

— запобігання споживанню соціальне шкідливих товарів або тих, що можуть
загрожувати життю та здоров’ю людини.

У цілому світова практика господарювання довела, що державне регулювання
цін може включати заходи законодавчого і судового характеру, адже в
одних випадках ціноутворення в Україні регламентується законами
Верховної Ради та розпорядженнями державних і місцевих органів влади, в
інших — ті чи інші спірні питання вирішуються в судовому (арбітражному)
порядку.

Таким чином, державне регулювання цін — це гнучка виважена система
заходів впливу на процеси ціноутворення, спрямована на забезпечення:

– рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності,
економічної самостійності підприємств і регіонів;

– збалансування ринку засобів виробництва і предметів споживання;

– протидії монопольним тенденціям виробництва товарів;

– об’єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогосподарську
продукцію, що сприяє еквівалентному обміну;

– розширення сфери застосування вільних цін;

– підвищення якості продукції;

– соціальних гарантій, у першу чергу – для малозабезпечених прошарків
населення;

– створення необхідних економічних гарантій для виробників;

– орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світових цін.

2. Органи державного регулювання цін, їх повноваження

Перший напрямок державного регулювання цін пов’язаний з розмежуванням
повноважень центральних і місцевих органів виконавчої влади у сфері
ціноутворення.

Державні фіксовані і регульовані ціни і тарифи встановлюються державними
органами влади України і органами місцевого самоврядування. Так, Кабінет
Міністрів України зі згоди Верховної Ради України затверджує роздрібні
ціни на хліб, борошно, м’ясо, цукор, молоко, масло, олію, дитяче
харчування, лікеро-горілчані вироби і на товари в межах держзамовлення,
відповідно до умов еквівалентності товарообміну — закупівельні ціни на
основні види сільськогосподарської продукції.

Органи державної виконавчої влади встановлюють ціни і тарифи на окремі
види продукції, товарів і послуг у відповідності з повноваженнями,
визначеними Кабінетом Міністрів України. Так, згідно з додатком до
Постанови Кабінету Міністрів України №1548 від 25 грудня 1996 року «Про
встановлення повноважень органів виконавчої влади виконавчих органів
міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» визначено, що:

1) Міністерство економіки встановлює оптові ціни на газ природний для
виробників і постачальників та тарифи на його транспортування територією
України і роздрібні ціни — для населення;

2) Міністерство транспорту за погодженням з Міністерством економіки
встановлює:

– тарифи на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України
та пов’язані з ним послуги;

– тарифи на перевезення пасажирів, багажу залізничним транспортом у
міжнародному і внутрішньому сполученні (крім приміських перевезень);

– тарифи на перевезення пасажирів і багажу автобусами міжміських,
міжобласних маршрутів;

3) Міністерство зв’язку за погодженням з Міністерством економіки
встановлює тарифи на основні послуги зв’язку в межах України і на
міжнародні послуги зв’язку;

4) Міністерство фінансів за погодженням з Міністерством економіки та
Національним банком затверджує ціни на дорогоцінні метали у виробах і
брухті та на дорогоцінне каміння, що скуповується у населення;

5) Міністерство освіти, Міністерство охорони здоров’я, інші міністерства
та центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать
навчально-виховні заклади, за погодженням з Міністерством фінансів
встановлюють граничний розмір плати за проживання в студентських
гуртожитках;

6) Національна комісія з питань регулювання електроенергетики встановлює
тарифи на електроенергію, що відпускається населенню для побутових
потреб, й ін.;

7) Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та
Севастопольська міські державні адміністрації регулюють:

– ціни на паливно-енергетичні ресурси (вугілля, вугільні брикети, паливо
пічне побутове, гас освітлювальний, торф паливний, дрова, торф’яні
брикети, газ скраплений), що відпускаються населенню для побутових
потреб;

– тарифи на послуги теплопостачання для всіх груп споживачів, що
відпускаються енергопостачальницькими організаціями і підприємствами
незалежно від форми власності;

– тарифи на послуги водопостачання і водовідведення, що надаються всім
споживачам і населенню незалежно від форм власності;

– граничні розміри плати за проживання в гуртожитках робітників і
службовців;

– граничні рівні рентабельності та торговельні надбавки на дитяче
харчування;

– тарифи на платні послуги, що надаються лікувально-профілактичними та
санаторно-профілактичними державними і комунальними закладами охорони
здоров’я;

– граничні розміри торговельних поставок суб’єктам підприємницької
діяльності на вітчизняні та імпортні лікарські засоби і вироби медичного
призначення (за переліком, що визначається Міністерством охорони
здоров’я за погодженням із Міністерством економіки);

8) Рада Міністрів АР Крим, обласних, Київської і Севастопольської
міських держадміністрацій, виконавчих органів Львівської і Криворізької
міських рад займаються регулюванням тарифів на перевезення пасажирів, і
вартість проїзних квитків у міському пасажирському транспорті
(метрополітен, автобус, тролейбус, трамвай) віднесено до компетенції
місцевої влади.

За погодженням із Радою Міністрів АР Крим, обласними Київською і
Севастопольською міськдержадміністраціями затверджуються тарифи:

– на перевезення пасажирів і багажу залізничним транспортом у
приміському сполученні — управлінням залізниць;

– на перевезення пасажирів і багажу автомобільним транспортом у
міжміському, внутрішньообласному і приміському сполученні

– територіально-виробничими об’єднаннями автомобільного транспорту.

При цьому необхідно зазначити, що формування, встановлення та
застосування суб’єктами підприємництва вільних, регульованих та
фіксованих цін на території України здійснюється виключно у національній
грошовій одиниці, хоча під час формування цін обґрунтованим є врахування
витрат у доларовому еквіваленті в частині імпортної складової структури
ціни.

3. Практика державного регулювання цін

на монополізованих ринках

Інший напрямок державного регулювання цін (тарифів) запроваджується на
продукцію технічного призначення, товари народного споживання, роботи і
послуги природних монополій і господарюючих суб’єктів із числа тих, що
включені до переліку підприємців, які посідають монопольне становище на
загальнодержавному і регіональних ринках.

Особливе значення має антимонопольне регулювання, яке передбачає вжиття
різних заходів у разі порушення підприємствами ділових відносин, а саме:

– дискримінації щодо інших підприємств;

– відмові надати знижки окремим клієнтам, особливо посередникам і
підприємствам роздрібної торгівлі;

– встановленні будь-яких примусових умов при укладанні договорів на
постачання товарів, сировини, що наперед неприйнятні для споживача;

– примушуванні підприємств купувати товари лише у конкретного виробника,
неможливості укладати угоди з іншими, тобто обмеженні конкуренції;

– пропонуванні демпінгових цін;

– відмові постачати товари окремим підприємствам – реалізаторам;

– повного контролю за встановленням ціни виробника в роздрібній
торговельній мережі на всій території.

Державне регулювання цін (тарифів) поширюється і на тих суб’єктів
господарювання, що порушують вимоги антимонопольного законодавства
України, встановлюючи монопольні або дискримінаційні ціни. За таких умов
лише антимонопольні комітети можуть приймати відповідні рішення та
припиняти цю практику.

Відповідно до Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення
недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності» монопольне
становище на ринку товарів (продукції) виробничого призначення
визначається в межах всієї території України. Монопольне становище
підприємців на ринку всіх видів товарів (робіт, послуг) визначається
Антимонопольним комітетом України та його територіальними відділеннями.

Визначення монопольного становища підприємців на ринку здійснюється за
методикою, затвердженою розпорядженням Антимонопольного комітету України
відповідно до Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення
недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності». Монопольним
вважається становище підприємця, частка якого на ринку певного товару
перевищує 35 %. Монопольним може бути також визнане становище
підприємця, частка якого на ринку певного товару становить менше
відсотків, якщо Антимонопольним комітетом України встановлено наявність
у нього ринкової влади. Ознаками ринкової влади є:

—спроможність підприємця, який не є єдиним виробником (постачальником)
відповідного товару, диктувати свої умови під час продажу товару чи
укладання договору про поставку, нав’язувати споживачеві невигідні
умови;

—спроможність підприємця шляхом монополізації ринку, поставки виробничих
ресурсів обмежувати конкуренцію, витісняти з ринку інших підприємців,
які виготовляють відповідні товари із застосуванням цих виробничих
ресурсів, або створювати бар’єри входження на ринок;

—спроможність підприємця скорочувати або обмежувати випуск товарів та
поставку їх на ринок збуту з метою одержання односторонньої вигоди
підчас купівлі чи продажу товарів, укладання договорів та угод про
поставки товарів і неспроможність інших підприємців, його конкурентів,
компенсувати створений дефіцит товарів;

—спроможність підприємця підвищувати ціни на товари та підтримувати їх
на рівні, який перевищує рівень, зумовлений конкуренцією на ринку.

Розпорядженням Антимонопольного комітету України затверджено «Положення
про складання і ведення переліку підприємців, які займають монопольне
становище на ринку». Перелік складається і ведення проводиться з метою
встановлення постійного державного контролю за діяльністю
підприємців-монополістів і адресного антимонопольного регулювання.

Ціни на продукцію монопольних утворень регулюються шляхом встановлення:

— фіксованих цін;

— граничних рівнів цін;

— граничних рівнів торговельних надбавок;

— граничних нормативів рентабельності, а також запровадження
обов’язкового декларування ціни.

Декларування цін — це дозвіл на підвищення вільних відпускних цін
підприємств-монополістів Декларування підвищення вільних цін
здійснюється підприємствами після погодження ними нового рівня з
основними підприємствами – споживачами при цьому підприємства подають
органам, Ще регулюють ціни, декларацію про підвищення вільної оптової
ціни за формою, наданою у таблиці 1.

Таблиця 1. Декларація підвищення (зміни) Декларація підвищення
(зміни)оптової (відпускної) ціни (тарифи)

п/п Найменування продукції, коротка технічна характеристика Тип, марка
Нормативна технічна документація Одиниця виміру Оптова відпускна ціна
Відхилення граничної ціни

від ціни

Яка застосовувалась Яка декларував

лась Гранич

на Яка застосовувалась у звітному періоді Яка декларується

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

До декларації додаються:

— пояснювальна записка, в які обґрунтовуються причини підвищення ціни
(подорожчання сировини збільшення тарифів на електроенергію, комунальні
послуги і. т.д.);

— відомості про заплановану ціну з розшифруванням матеріальних і
трудових витрат;

— протоколи погодження нових цін головними споживачами продукції;

— відомості про обсяги виробництва;

—дані про запланований і досягнутий розмір прибутку. Підвищення цін без
декларування кваліфікується як порушення державної дисципліни цін, і до
порушників застосовуються штрафні санкції у відповідності з чинним
законодавством.

Перелік продукції, товарів і послуг, за якими підприємства-виробники
здійснюють декларування зміни цін і тарифів, поданий у додатку Д.

Як зазначалося, державне регулювання цін може включати заходи як
законодавчого, так і судового характеру. У другому випадку ті чи інші
спірні питання вирішується в судовому порядку через Господарський суд
України. Проте у всіх випадках встановлюються певні обмеження, правила,
нормативи, обов’язкові для усіх учасників ринку.

Кримінальний кодекс України передбачає відповідальність за порушення
антимонопольного законодавства: умисне неподання або подання за відомо
неправдивих документів чи іншої інформації. Антимонопольному комітетові
України або його територіальні відділенню, а також ухилення від
виконання законних рішень органів, вчинене службовою особою органу
державної влади, органу місцевого самоврядування, органу
адміністративно-господарське управління і контролю, підприємства,
установи, організації, якщо було пов’язане з отриманням доходу у великих
розмірах (у 500 і більше разів більше неоподатковуваного мінімуму
доходів громадян) карається штрафом від 100 до 200 мінімальних доходів
громадян позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною
діяльністю на строк до п’яти років.

Список використаної літератури

Бугулов В.Н. Ціноутворення в умовах ринку: Навч. Посібник. – К.: МАУП,
1996. – 52с.

Герасименок В.В. Ценовая политика М.: Финанстатинформ, 1995

Ціноутворення в умовах формування ринкових відносин в АПК /За ред.
Саблука II.Т., Ситника В.П., Шпачака О.П., К.: 1997.

Ценообразование: Учебн. Пособие для вузов/ Всерос. заоч. фин.-зкон.
ин-т;

И.К.Салимжанов, О.В.Португалова, Т.И.Рощина й др.; Под.ред.
И.К.Салимжанова. – 2-е изд., доп., М.: АО «Финстатинформ», 1996. – 159
с.

Цены и ценообразование: Учебник для вузов, 3-е изд./ Под
ред.В.Е.Есипова. – СПб: Издательство «Питер», 2000. – 464с.

Шкварук Л.О. Ціни і ціноутворення. – Навч. посібник.- К.: Кондор, 2003.-
214 с.

PAGE

PAGE 3

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020