.

Управління державним боргом (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
11 8660
Скачать документ

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Управління державним боргом”ПЛАН

ВСТУП

1. ЕКОНОМІЧНА ПРИРОДА І ЗНАЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ

2. ДЕРЖАВНИЙ БОРГ ТА ЙОГО ВИДИ

2.1. Поняття державного боргу

2.2. Чинники, які впливають на формування державного боргу

3. ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМ БОРГОМ

3.1. Управління державним боргом та проблеми його обслуговування

3.2. Механізми скорочення зовнішньої заборгованості в умовах боргової
кризи

4. ОРІЄНТИРИ ДЕРЖАВНИХ ЗАПОЗИЧЕНЬ І БОРГОВІ ПАРАДОКСИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність даної теми пояснюється, в першу чергу тим, що борг є
важливим елементом кругообігу “доходи-витрати”. Коли в економіці
зростають доходи, зростають і заощадження, які повинні бути використані
домашніми господарствами, фірмами та урядом.

Створення боргу – це механізм, за допомогою якого заощадження
передаються економічним агентам, що здійснюють витрати. Якщо
домогосподарства не схильні до запозичень, то приватна заборгованість
зростає недостатньо швидко, аби поглинути зростаючий обсяг заощаджень.
Отже, щоб економіка не відійшла від стану повної зайнятості ресурсів, ці
заощадження мають бути використані державою шляхом приросту державного
боргу.

Державний борг – це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду
власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних
дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається
з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

Для України вивчення цього питання є вкрай важливим. Державний борг
формується під впливом як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів. До
перших з них можна віднести несприятливий інвестиційний клімат,
трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі податкової
бази, від’ємне сальдо торговельного балансу, переважання застарілої
технологічної бази із значною мірою морального старіння і фізичного
спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи виробничого
відтворення. Суб’єктивні фактори пов’язані з ситуативними прорахунками у
тактиці впровадження реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо
розвитку фінансового ринку. До того ж мають місце спроби вирішення
поточних проблем “у пожежному порядку”.

Логіка конкретних макроекономічних і фінансових рішень може бути
продиктована як політичним міркуваннями, так і вибором на користь
суспільного добробуту. В будь-якому випадку борговими перспективами
визначається фінансове здоров’я країни.

Незбалансованість державного бюджету України, дефіцитність торговельного
балансу, прийняття державою боргів підприємств і невиважена політика
державного запозичення вкрай загострили проблему державного боргу.

В даній роботі ставимо перед собою мету дослідити такі питання як
загальне поняття державного боргу та його види, державний борг України,
боргові парадокси і орієнтири державних запозичень. Гадаю, що саме ці
питання дають змогу розкрити тему даної курсової роботи.

Під час написання курсової роботи були використані різноманітні
науково-дослідницькі методи, зокрема: літературний метод, метод
порівняння, аналізу та синтезу, метод узагальнення та формалізації.

1. ЕКОНОМІЧНА ПРИРОДА І ЗНАЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ

Центральне місце в системі загальнодержавних фінансів посідає державний
бюджет.

Його економічний зміст визначається сутністю та функціями держави,
системою господарювання, дією економічних законів.

Фінансові відносини, що складаються у держави з підприємствами,
організаціями, населенням мають назву бюджетних.

Специфіка цих відносин полягає в тому, що вони:

1) виникають в розподільчому процесі, учасником якого є держава;

2) пов’язані з формуванням та використанням централізованого фонду
грошових коштів, який призначено для задоволення загальнодержавних
потреб.

Бюджетним відносинам притаманний об’єктивний характер. Це зумовлено тим,
що в руках держави щорічно має концентруватись певна частка
національного доходу, яка є необхідною для потреб поширеного відтворення
в масштабах всього суспільства, задоволення соціально-культурних потреб
громадян, вирішення інших загальнодержавних завдань [7, с.55].

Бюджетні відносини – це органічна частина економічної структури
суспільства, їх функціонування об’єктивно визначено необхідністю
матеріально-фінансової основи для здійснення державою її функцій.

В процесі функціонування бюджетні відносини матеріалізуються в
бюджетному фонді країни, який має складну організаційну структуру.

Сукупність бюджетних відносин з формування та використання бюджетного
фонду країни складає поняття держбюджету.

Таким чином, державний бюджет за своєю економічною сутністю уявляє з
себе грошові відносини, що виникають у держави з юридичними та фізичними
особами щодо перерозподілу національного доходу країни у зв’язку з
утворенням та використанням бюджетного фонду на фінансування народного
господарства, оборони, соціально-культурних заходів та інших напрямів.

Погляд на бюджет як на самостійну економічну категорію отримав визнання
відносно недавно.

Особливості державного бюджету як економічної категорії накладає
відбиток і на функції, що він виконує (розподільчу та контрольну).

Сфера дії розподільчої функції є досить широкою, оскільки у відносини з
бюджетом вступають практично всі учасники суспільного виробництва.

Основним об’єктом бюджетного перерозподілу є чистий дохід, але це не
виключає можливості перерозподілу частини вартості необхідного продукту,
а іноді і національного багатства.

Контрольна функція полягає в тому, що бюджет об’єктивно через формування
та використання грошового доходу держави відображає всі процеси, що
відбуваються в структурних ланках економіки.

Основу контрольної функції складає рух бюджетних ресурсів, що
відображається у відповідних показниках бюджетних надходжень.

Прояв властивостей, що притаманні бюджету, використання його як
інструменту розподілу та контролю є можливим лише за умов людської
життєдіяльності, що і знаходить своє відображення в бюджетному
механізмі, який є конкретним втіленням бюджетної політики.

Саме Основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період є
підґрунтям для формування проекту закону про Державний бюджет України.
Цей документ розробляє Міністерство фінансів України виходячи з
прогнозних макропоказниках економічного і соціального розвитку країни на
наступний бюджетний період. Проект Основних напрямів бюджетної політики
має містити пропозиції Кабміну щодо:

1) граничного розміру дефіциту (профіциту) Державного бюджету України у
відсотках до прогнозного річного обсягу ВВП;

2) частки прогнозного річного обсягу ВВП, що перерозподіляється через
зведений бюджет України;

3) граничного обсягу державного боргу та його структури;

4) питомої ваги обсягу міжбюджетних трансфертів у видатках Державного
бюджету України і коефіцієнта вирівнювання для місцевих бюджетів;

5) питомої ваги капітальних вкладень у видатках Державного бюджету
України та пріоритетних напрямів їх використання;

6) взаємовідносин Державного бюджету України з місцевими бюджетами в
наступному бюджетному періоді;

7) змін до законодавства, прийняття яких є необхідним для реалізації
бюджетної політики держави;

8) переліку головних розпорядників коштів Державного бюджету України;

9) захищених статей видатків бюджету;

10) обґрунтування необхідності поділу бюджету на загальний та
спеціальний фонди.

Проект Основних напрямів бюджетної політики обговорюється на пленарному
засіданні Верховної Ради не пізніше 1 червня поточного року. Його
затвердження дає старт розробці проекту закону про Державний бюджет
України, а отже формуванню бюджетного механізму на наступний бюджетний
період [1].

За допомогою бюджетного механізму можна практично використовувати бюджет
в якості інструмента державного регулювання економіки, стимулювання
виробничих та соціальних процесів.

Завдяки бюджетному перерозподілу національного доходу, маємо можливість
вдосконалювати структуру суспільного виробництва.

При цьому держава застосовує різні форми прямого та непрямого впливу на
економіку – субсидування підприємств, державне інвестування, бюджетне
фінансування, конверсія оборонних галузей тощо, для зміни пропорцій, які
склалися в народному господарстві.

Бюджетний механізм є активним інструментом реалізації бюджетної політики
держави. Судити про неї можна за статтями бюджетних доходів та видатків.
Державний бюджет, що складається у формі доходів і видатків, може
виступати діючим знаряддям загальнодержавного фінансового контролю.
Визначає склад доходів та видатків Державного бюджету України бюджетна
класифікація.

Бюджетна класифікація – єдине систематизоване згрупування доходів,
видатків (в тому числі кредитування за вирахуванням погашення) та
фінансування бюджету за ознаками економічної сутності, функціональної
діяльності, урахуванням організаційного устрою та іншими ознаками
відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів.

Бюджетна класифікація має такі складові частини:

· Класифікація доходів бюджету;

· Класифікація видатків бюджету (у тому числі кредитування за
вирахуванням погашення);

· Класифікація фінансування бюджету;

· Класифікація боргу.

Через бюджетні показники можна слідкувати за течією економічних та
соціальних процесів, розцінюючи відхилення фактичних даних від
запланованих як певні сигнали для прийняття оперативних урядових рішень.

Бюджетний механізм державного бюджету спрямований на підвищення
ділової активності підприємців, на прискорене оновлення виробничих
фондів, впровадження досягнень НТП і на основі зростання виробництва на
здійснення соціальних перетворень, перехід на більш високий рівень
соціального обслуговування населення.

Бюджет як централізований фонд коштів держави, обсяг якого щорічно
визначається Верховною Радою, не може досягти такого рівня навіть на
один день. Ці кошти щоденно витрачаються державою, оскільки саме для
цього вони і акумулюються.

Тому Верховна Рада визначає порядок мобілізації коштів в центральний
фонд та їх витрачання.

Бюджет держави – це основний фінансовий план щодо створення
централізованого фонду коштів. Як план, він тісно пов’язаний з системою
інших планів, які укладаються в державі.

Бюджет складається у формі балансу доходів та видатків.

Доходи та видатки бюджету – це об’єктивно обумовлені категорії, кожна з
яких має специфічне суспільне значення:

· доходи слугують фінансовою базою діяльності держави;

· видатки – для задоволення суспільних потреб [5, c.81].

2. ДЕРЖАВНИЙ БОРГ ТА ЙОГО ВИДИ

2.1. Поняття державного боргу

Борг є важливим елементом кругообігу “доходи-витрати”. Коли в економіці
зростають доходи, зростають і заощадження, які повинні бути використані
домашніми господарствами, фірмами та урядом. Створення боргу – це
механізм, за допомогою якого заощадження передаються економічним
агентам, що здійснюють витрати. Якщо домогосподарства не схильні до
запозичень, то приватна заборгованість зростає недостатньо швидко, аби
поглинути зростаючий обсяг заощаджень. Отже, щоб економіка не відійшла
від стану повної зайнятості ресурсів, ці заощадження мають бути
використані державою шляхом приросту державного боргу.

Державний борг – це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду
власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних
дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається
з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

Внутрішній державний борг – заборгованість держави домогосподарствам і
фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її
урядом.

Зовнішній державний борг – це заборгованість держави перед іноземними
громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.

Основними причинами створення і збільшення державного боргу є:

збільшення державних видатків без відповідного зростання державних
доходів;

циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;

скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного
коригування (зменшення) державних витрат;

вплив політичних бізнес-циклів – надмірне збільшення видатків
напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та
збереження влади [6, c.39].

Абсолютний розмір державного боргу є не дуже показовим макроекономічним
індикатором, оскільки борг зростає у міру збільшення ВВП, і на його
величину впливає інфляція. Більш змістовними є відносні показники
заборгованості, а саме:

відношення боргу до ВВП;

відношення суми обслуговування боргу до ВВП.

Відносна величина державного боргу (“борг / ВВП”) залежить від таких
факторів, як рівень реальної процентної ставки, якою визначається розмір
виплат по боргу, темп зростання реального ВВП та обсяг первинного
бюджетного дефіциту. Зменшення відносної заборгованості в економіці
можливе за умови, якщо темпи зростання реального ВВП зменшуватиметься, а
частка первинного бюджетного надлишку відносно ВВП збільшуватиметься.

Залежно від характеру наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють
на короткострокові та довгострокові.

Таблиця 1

Динаміка державного боргу України

Показники Роки

1993 1994 1995 1996 1997 2000 2003 2005

Зовнішній борг (млрд. дол.) 0,4 3,6 4,8 8,2 8,8 9,6 11,5 12,6

Внутрішній борг (млрд. дол.) 0,0 0,0 0,0 5,3 2,1 5,4 3,9 2,9

Всього (млрд. дол.) 0,4 3,6 4,8 13,5 10,9 15,0 15,4 15,5

Державний борг формується під впливом як об’єктивних, так і суб’єктивних
факторів. До перших з них можна віднести несприятливий інвестиційний
клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі
податкової бази, від’ємне сальдо торговельного балансу, переважання
застарілої технологічної бази із значною мірою морального старіння і
фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи виробничого
відтворення. Суб’єктивні фактори пов’язані з ситуативними прорахунками у
тактиці впровадження реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо
розвитку фінансового ринку. До того ж мають місце спроби вирішення
поточних проблем “у пожежному порядку”.

Показники Роки

1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005

І. Основні макроекономічні показники

Темп інфляції (% у середньому за рік) 22,7 23 21 19 17 16 16

ВВП у поточних цінах (млрд.грн.) 127 154,5 186,9 223,6 263,4 308,6 361,6

Валютний курс (середньорічний) (грн./дол.) 4,3 6,3 8,2 9,8 11,3 13,0
14,8

Доходи Зведеного бюджету (% ВВП) 25,6 25 24,5 24,5 24,5 24,5 24,5

Доходи Державного бюджету (% ВВП) 15,3 15,0 14,0 13,5 13,5 13,5 13,5

Сальдо Зведеного бюджету (% ВВП) -1,52 0,0 0,0 0,0 0,0 0,0 0,0

Процентні ставки за державним боргом (% у валюті позики):

– внутрішні державні позики 27,4 25 23 21 19 18 18

– зовнішні державні позики 9,6 9,5 9,5 10 10,5 10,5 10,5

Сеньйораж (% ВВП) 0 0 0 0 0 0 0

ІІ. Видатки бюджету на обслуговування державного боргу:

– виплата процентів за внутрішніми державними позиками (млрд.грн.) 1,3
1,9 2,6 2,4 2,2 2,1 2,1

– виплата процентів зовнішнім кредиторам (млрд. грн.) 1,8 4,5 6,1 7,5
9,7 12,3 15,3

Видатки бюджету по виплаті процентів за державним боргом (% ВВП) 2,4 4,1
4,6 4,4 4,5 4,6 4,8

Видатки бюджету по виплаті процентів (% доходів Зведеного бюджету) 9,4
16,4 18,9 18,0 18,4 18,9 19,6

Видатки бюджету по виплаті процентів (% доходів Державного бюджету) 15,5
27,4 33,2 32,8 33,4 34,4 35,6

ІІІ. Державний борг (на кінець року):

– за внутрішніми позиками (млрд. грн.) 11,4 11,4 11,4 11,4 11,4 11,4
11,4

– зовнішній державний борг (млрд. дол.) 12,4 12,6 12,9 13,2 13,5 13,8
14,1

Державний борг (усього) (% ВВП) 60,0 67,5 68,3 67,4 66,5 65,5 64,6

ІV. Видатки бюджету, не пов’язані з сплатою процентів (%) 24,7 20,9 19,9
20,1 20,0 19,9 19,7

Логіка конкретних макроекономічних і фінансових рішень може бути
продиктована як політичним міркуваннями, так і вибором на користь
суспільного добробуту. В будь-якому випадку борговими перспективами
визначається фінансове здоров’я країни.

2.2. Чинники, які впливають на формування державного боргу

Державний борг формується під впливом як об’єктивних, так і суб’єктивних
факторів. До перших з них можна віднести несприятливий інвестиційний
клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі
податкової бази, від’ємне сальдо торговельного балансу, переважання
застарілої технологічної бази із значною мірою морального старіння і
фізичного зношування основного капіталу, уповільнені темпи виробничого
відтворення. Суб’єктивні фактори пов’язані з ситуативними прорахунками у
тактиці проведення реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо
розвитку фінансового ринку. До того ж мають місце спроби розв’язання
поточних проблем “у пожежному порядку”.

Для залучення державою додаткових фінансових ресурсів існують певні
фінансові механізми. Характер і умови таких зобов’язань у кожному
конкретному випадку визначає Уряд України за погодженням з Національним
банком України. В першу чергу йдеться про зобов’язання з випуску
державних цінних паперів [6, c.48].

Державні цінні папери є перш за все інструментом оперативного реагування
на дисбаланси надходжень і витрат бюджету, що виникають і не можуть
виконувати функцію “затуляння дірок” у бюджеті і які мають структурну
правову природу. Збалансована структура фінансового ринку, безумовно,
забезпечила б повне використання фінансових ресурсів, стимулювала б і
прискорювала розвиток галузей і регіонів, гарантувала б подальше
економічне зростання країни. Випуск державних цінних паперів для
фінансування державних видатків у перехідний період є привабливішим
порівняно зі збільшенням грошової маси за рахунок емісії або кредитів
центрального банку, оскільки розміщення цінних паперів дає можливість
урядові фінансувати свої видатки без збільшення сукупної грошової маси;
продаж цінних паперів часто є дешевшим способом (порівняно із зростанням
податкового тягаря або грошової маси) фінансування державних видатків;
ринок державних цінних паперів є складовою національних фінансових
ринків; їх випуск дає змогу урядові пристосувати структуру і час позичок
до своїх теперішніх і майбутніх потреб; обіг державних цінних паперів
сприяє зростанню ліквідності і гнучкості економіки в цілому; обіг
державних цінних паперів робить національну економіку стабільнішою і
привабливою для іноземних інвесторів. Закон України “Про цінні папери і
фондову біржу” передбачає функціонування таких цінних паперів, як
облігації державних і місцевих позик, казначейські зобов’язання, які за
своєю суттю є формами реалізації державних позик. Для виникнення
конкретних фінансових правовідносин необхідним є індивідуальний акт,
який по суті є юридичним фактом виникнення фінансових правовідносин.
Підставою для розміщення державних облігацій завжди є постанова Кабінету
Міністрів України відповідного року. В кожному окремому випадку позика
випускається згідно з такою постановою. В ній, як правило, визначаються
основні умови випуску позики, надані Міністерством фінансів України, а
саме: загальний обсяг емісії, номінальна вартість державної облігації,
термін, спосіб їх погашення, вид прибутку тощо. Останню групу становлять
прийняті на основі вищезазначених документів нормативні акти, що
безпосередньо визначають процедуру, механізм та порядок розміщення,
реалізації, сплати процентів і погашення державних облігацій [10,
c.14-15].

Найпоширенішим способом реалізації державного кредитує державна
внутрішня позика, що оформляється в облігаціях внутрішніх державних і
місцевих позик. Чинне законодавство визначає облігацію як цінний папір,
що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує
зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера
в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше
не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються
серед підприємств і громадян на добровільних засадах.

Випускаються облігації таких видів: а) облігації внутрішніх і місцевих
позик; б) облігації підприємств.

Облігації можуть випускатися іменними і на пред’явника, процентними і
безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом
обігу. Облігації внутрішніх і місцевих позик випускаються на
пред’явника. Обов’язковим реквізитом цільових облігацій є зазначення
товару (послуг), під який вони випускаються.

Крім основної частини, до облігації може додаватися купонний лист на
виплату процентів. Купон на виплату процентів має містити такі основні
дані: порядковий номер купона на виплату процентів; номер облігації, за
яким виплачуються проценти; найменування емітента і рік виплати
процентів. Облігації, запропоновані для відкритого продажу з наступним
вільним обігом (крім безпроцентних облігацій) , повинні містити купонний
лист.

Рішення про випуск облігацій внутрішніх і місцевих позик приймають
відповідно Кабінет Міністрів України і місцеві ради. У рішенні повинні
визначатися емітент, умови випуску і порядок розміщення облігацій. Чинне
законодавство регламентує також порядок придбання облігацій. Зокрема,
облігації усіх видів придбаваються громадянами лише за рахунок їх
особистих коштів. Підприємства придбавають облігації усіх видів за
рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та
процентів за банківський кредит.

Облігації усіх видів оплачуються у гривнях, а у випадках, передбачених
умовами їх випуску, – в іноземній валюті. Незалежно від виду валюти,
якою проведено оплату облігацій, їх вартість виражається у гривнях. Слід
зауважити, що саме ця норма викликає зараз ряд складностей щодо
можливості емісії та реалізації в Україні єврооблігацій без участі
іноземного банку, який і здійснює такий випуск. Ця норма змусила
фінансові органи звернутися до Верховної Ради України з пропозицією щодо
внесення змін до Закону України “Про цінні папери і фондову біржу” про
зняття заборони на оплату облігацій в іноземній валюті.

Дохід за облігаціями усіх видів виплачується відповідно до умов їх
випуску. Дохід за облігаціями цільових позик (безпроцентними
облігаціями) не виплачується. Власникові такої облігації надається право
на придбання відповідних товарів або послуг, під які випущено позики.
Кошти, одержані від реалізації облігацій внутрішніх і місцевих позик,
спрямовуються до відповідних бюджетів.

Облігації зовнішніх державних позик України – це цінні папери, що
розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують
зобов’язання України відшкодувати пред’явникам цих облігацій їх
номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску
облігацій. Облігації зовнішніх державних позик України можуть
деномінуватися у конвертованій іноземній валюті. Облігації зовнішніх
державних позик України випускаються процентними, дисконтними та можуть
бути іменними або на пред’явника, з вільним або обмеженим колом обігу.
Чинне законодавство передбачає, що облігації зовнішніх державних позик
України оплачуються виключно в конвертованій іноземній валюті відповідно
до умов їх випуску [5, c.87].

Емітентом облігацій зовнішніх державних позик України є держава в особі
Міністерства фінансів України. Кошти, одержані від розміщення облігацій
зовнішніх державних позик України, спрямовуються виключно до Державного
бюджету України. Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик
України в межах передбачених Законом про Державний бюджет України на
відповідний рік зовнішніх джерел фінансування дефіциту Державного
бюджету України приймає Кабінет Міністрів України щодо кожного випуску.
Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України
оформляється постановою Кабінету Міністрів України, якою затверджуються
умови випуску. Умовами випуску облігацій зовнішніх Державних позик
України є загальний обсяг випуску, номінальна вартість однієї облігації,
валюта, в якій деномінуються облігації, строк виплати та розмір доходу,
строк погашення тощо. Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних
позик України поза межами передбачених Законом про Державний бюджет
України на відповідний рік зовнішніх джерел фінансування дефіциту
Державного бюджету України має визначати мету випуску, джерело погашення
та підлягає затвердженню Верховною Радою України і набирає чинності
після такого затвердження.

Первинне розміщення, обслуговування та погашення облігацій зовнішніх
державних позик України здійснює Міністерство фінансів України. З цією
метою Мінфін України може залучати банки, інвестиційні компанії тощо.
Відносини між Мінфіном України і такими організаціями регулюються
відповідними угодами згідно із законодавством України. Витрати на
підготовку випуску, випуск, погашення облігацій зовнішніх державних
позик України, виплату доходу та інші необхідні витрати здійснюються
відповідно до умов випуску облігацій за рахунок коштів Державного
бюджету України, передбачених на ці цілі. Виплата доходів і погашення
облігацій зовнішніх державних позик України здійснюються виключно за
кошти або за інші облігації державних позик за добровільною згодою
сторін. Однією з форм оформлення державного кредиту виступають
казначейські зобов’язання. Казначейські зобов’язання України- вид цінних
паперів на пред’явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах
серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до
бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.

Випускаються такі види казначейських зобов’язань: а) довгострокові – від
5 до 10 років; б) середньострокові – від 1 до 5 років; в)
короткострокові – до одного року.

Рішення про випуск довгострокових і середньострокових казначейських
зобов’язань приймає Кабінет Міністрів України, рішення про випуск
короткострокових казначейських зобов’язань – Міністерство фінансів
України. У рішенні про випуск казначейських зобов’язань визначаються
умови їх випуску. Порядок визначення продажної вартості казначейських
зобов’язань встановлює Мінфін України виходячи з часу їх придбання.
Кошти від реалізації казначейських зобов’язань спрямовуються на покриття
поточних видатків державного бюджету.

Виплата доходу за казначейськими зобов’язаннями та їх погашення
здійснюються відповідно до умов їх випуску, затверджених: за
довгостроковими і середньостроковими зобов’язаннями – Кабінетом
Міністрів України, короткостроковими – Мінфіном України. Для
оптимального функціонування ринку державних цінних паперів, зокрема
державних облігацій та казначейських зобов’язань, було створено
відповідну інфраструктуру, компонентами якої виступають:

Міністерство фінансів України – як емітент та гарант своєчасного
погашення облігацій, що діє від імені уряду і одержує кошти, необхідні
для фінансування бюджетного дефіциту. Згідно з Положенням про
Міністерство фінансів України, затвердженим Указом Президента України
від 26 серпня 1999 р. № 1081/99, Мінфін здійснює за дорученням Кабінету
Міністрів України у встановленому порядку випуск державних цінних
паперів, визначає обсяги емісії облігацій внутрішньої державної позики
за строками погашення у межах загального обсягу емісії, виступає від
імені Кабінету Міністрів України гарантом своєчасного погашення
облігацій, що випускаються’. У межах своїх повноважень Мінфін
організовує виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого
обліку, затверджує нормативно-технічну документацію з цих питань.
Протягом року Мінфін співпрацює відповідно до визначених повноважень з
міжнародними фінансовими організаціями та за дорученням Кабінету
Міністрів України проводить з ними переговори і консультації з питань
фінансової політики та укладення кредитних договорів, згоду на
обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

Національний банк України – виконує обов’язки генерального агента з
обслуговування випуску та погашення державних облігацій, забезпечує
організаційну сторону функціонування ринку державних цінних паперів, у
тому числі проводить аукціони, погашення, підготовку необхідних
документів та інше. Він бере активну участь у роботі ринку як дилер. Ця
функція дає йому змогу, по-перше, проводити операції купівлі-продажу
облігацій від свого імені і за свій рахунок з метою здійснення
грошово-кредитної політики і, по-друге, концентрувати попит і пропозицію
інвесторів по всій Україні через свої територіальні установи.

Згідно зі ст. 29 Закону України “Про Національний банк України”
центробанк здійснює операції на відкритому ринку, що є одним з
інструментів грошово-кредитної політики. Операціями відкритого ринку
Національного банку є купівля-продаж казначейських зобов’язань, а також
інших цінних паперів (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні
права) та боргових зобов’язань, визначених Правлінням Національного
банку.

3. ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМ БОРГОМ

3.1. Управління державним боргом та проблеми його обслуговування

Важливим елементом стратегії макроекономічного управління є зменшення
розміру бюджетного дифіциту. Сунасна економічна думка пропонує багато
концепцій бюджетного діфіциту, за допомогою яких визначається
ефективність фіскальної політики та її вплив на економічну систему.
Найважливішими з них є такі:

загальний дефіцит бюджету, який називаютьт також “фактичним” чи
“касовим”, утворюється державними витратами, які перевищують державні
доходи та субсидії;

зовнішній дефіцит дорівнює зовнішнім видаткам держави за винятком
державних надходжень від зовнішніх джерел;

внутріній дефіцит – це загальний дефіцит “мінус” зовнішній дефіцит;

операційний дефіцит визначається як загальний дефіцит за винятком
інфляційної частки процентних платежів;

первинний дефіцит є різницею між величиною загального дефіциту і сумою
всіх процентних платежів;

поточний бюджетний дефіцит /надлишок/ утворюється поточними державними
доходами за винятком поточних видатків.

Зменшити дефіцит бюджету уряд може шляхом накопичення заборгованості –
прострочування платежів по боргах або закупленні товари, а також за
рахкнок підвищення податків. Ці заходи мають неінфляційний характер.

Боргове фінансування дифіциту бюджету веде до накопичення державного
боргу, який потрібно обслуговувати. Обслуговування боргу пов’язане з
виплатою відсотків по ньому й поступовою сплатою основної суми боргу.

Борг є важливим елементом кругообігу “доходи – витрпти”. Коли в
економіці зростають доходи, то зростають і заощадження, які повинні
бути використані домашніми господарствами, фірмами та урядом. Створення
боргу – це механізм, за допомогою якого заощадження передаються
економічним агентам, що здійснюють витрати. Якщо домогосподарства і
фірми не схильні до запозичень, то приватна заборгованість зростає
недостатньо швидко, аби поглинути зростаючий обсяг заощаджень. Отже, щоб
економіка не відійшла від стану повної зайнятості ресурсів, всі
заощадження мають бути використані державою шляхом приросту державного
боргу.

Державний борг(DG) – це загальний розмір накопиченої заборгованості
уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих
бюджетних дифіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг
складається із внутрішнього та зовнішнього боргу держави. Внутрішній
державний борг(D) – заборгованість держави домогосподарствам і фірмам
даної країни, які володіють цінними паперами, випещиними її урядом.
Зовнішній державний борг(DI) – це заборгованість держави перед
іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими
організаціями.

Основними причинами створення і збільшення державного боргу є:

збільшення державних видатків без відповідного зростання державних
доходів;

циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;

скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного
корегування (зменшення) державних витрат;

вплив політичних бізнес-циклів – надмірне збільшення державних видатків
напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та
збереження влади.

Існує позитивний взаємозв’язок між розмірами бюджетного дефіциту і
державного боргу. Бюджетний дефіцит збільшує державний борг, а зростання
боргу, в свою чергу, потребує додаткових витрат бюджету на його
обслуговування і тим самим збільшує бюджетний дефіцит.

На обсягу бюджетного дефіциту відбуваються всі зміни у
величині державного боргу, в тому числі обумовлені впливом інфляції.
Саме тому важливо, щоб державна заборгованість вимірювалась також в
реальних, а не лише в номінальних величинах.

Бюджетний дефіцит є різницею між державними витратами і доходами.
Частина витрат – це відсоток, який сплачуєтьсб по державноиу боргу і
дорівнює i*DG , де DG – обсяг державного боргу, а i – номінальна
процентна ставка. Реальгі видатки мічтять лише реальний процент по
державному боргу r. Згідно з рівнянням Фішера, реальний відсоток є
номінальним за винятком проценту інфляції: r = i – (. Отже, реальна
величина бюджетних видатків менша від номінальної на величину DG*(.
Фактичний бюджетний дефіцит за винятком інфляційної частки процентних
платежів (оперпаційний дефіцит) можна підрахувати за допомогою такої
формули:

OBD = BD – DG*(, де

OBD – операційний бюджетний дефіцит;

BD – фактичний бюджетних дефіцит;

DG – розмір державного боргу на початок року;

( – темп приросту інфляції за рік, %.

В умовах інфляції оголошуваний у звітах бюджетний дефіцит завищується
на величину DG*(. При високих темпах інфляції ця величина може бути
досить значною. Як наслідок, можливі ситуації, коли спостерігається
зростання номінального державного боргу при одночасному зниженні
реальної заборгованості. Це утруднює оцінку бюджетно-податкової
політики.

Бюджетний дефіцит ускладнюється явищем квазіфіскальних витрат і
квазіфіскального дефіциту. У загальному вигляді можна вирізнити два типи
квазіфіскальних витрат держави: зобов’язання держави по видатках та
квазісубсидії центрального банку. Зобов’язання держави по видатках – це
відкладені у часі біджетні зобов’язання, тобто перенесені на майбутні
витрати бюджету, які не враховуються в поточній бюджетній звітності.
Такого роду зобов’язання виникають внаслідок прихованого державного
субсидування імпорту або надання державних гарантій з високою
вірогідністю платежів по них.

Квазісубсидії центрального банку – це діяльність центрального банку,
яка стосується бюджетних операцій уряду і фінансується за рахунок його
власних доходів. Воно охоплює окремі операції, пов’язані з державним
боргом, фінансівання збитків, що виникли внаслідок стабілізації
валютного курсу, централізовані кредити економіці, рефінансування
пільгових кредитних програм і преференцій.

Внаслід квазіфіскальних операцій держави за межами бюджету справжні
маштаби державних видатків і, відповідно, величини бюджетного дифіциту
та державного боргу занижуються.

Абсолютний розмір державного боргу є не дуже показовим макроекономічним
індикатором, оскільки борг зростає у міру збільшення ВВП, і на його
величину впливає інфляція. Більш змістовними є відносні показники
заборгованості, а саме:

відношення боргу до ВВП;

відношення суми обслуговування боргу до ВВП.

Відносна величина державного боргу (“борг / ВВП”) залежить від таких
факторів, як рівні реальної процентної ставки, якою визначається розмір
виплат по боргу, темп зростання реального ВВП та обсяг первинного
бюджетного дифіциту. Зменьшення відносної заборгованості в економіці
можливе за умови, якщо темпи зростання реальної процентної ставки будуть
нищими за темпи зростання реального ВВП, а частка первинного бюджетного
надлишку відносно ВВП збільшуватиметься.

Вплив державного боргу на економіку

Ступінь впливу державної заборгованості на внутрішній попит і сукупну
пропозицію, зовнішньоекономічну рівновагу повною мірою визначається
структурою державних доходів і витрат. Залежно від характеру наслідків
впливу боргу на економіку, їх поділяють на короткострокові та
довгострокові. Короткострокові – це наслідки бюджетного дифіциту, відомі
як проблема “витіснення”. Довгострокові – економічні наслідки державного
боргу, відомі як “тягар боргу”.

Управління зовнішнім боргом

Зовнішнє запозичення виникає при перевищенні імпорту товарів та послуг
над експортом. Дефіцит рахунку поточних операцій, обумовлений
несприятлт\ивим торговельним балансом, фінансується за рахунок чистого
приктоку капіталу. Чистий притік капіталу виникає внаслідок міжнародних
позик (від іноземних урядів та комерційних банків, від міжнародних
валютно-фінансових операцій), продажу довгострокових фінансових активів
іноземним інвесторам. Прямих іноземних інвестицій у дану країну і
використання валютних резервів держави.

Прямі іноземні інвестиції передбачають ввіз до країни капіталу (в
грошовій або товарній формі) і є фінансовим потоком, який не створює
боргових зобов’язань. Відповідно, коли держава витрачає частину власних
резервів іноземної валюти, це супроводжується скороченням обсягу чистих
іноземних активів, але не створює боргових зобов’язань.

Зовнішній борг складається із зобов’язань перед нерезидентами, які
виникають внаслідок міжнародних позик або продажу фінансових активів за
кордон. Притік зовнішніх приватних та державних фінансових ресурсів,
який створює боргові зобов’язання пред нерезидентами, призводить до
зростання зовнішнього боргу країни. Зовнішні позики дозволяють країні
інвестувати і споживати більше, ніж виробляє її економіка. Можливість
позичати зовнішні ресурси означає, що економічні агенти (фірми, уряди)
країн, де існує дефіцит капіталу і ринкова процентна ставка нища.

Коли країна залучає зовнішні позики, вона повинна сплачувати проценти
по боргу. Зростання боргу супроводжується зростанням процентних
платежів, які необхідні для обслуговування боргу. Тому зовнішні позики
мають покривати не лише різницю між внктрішніми заощадженнями й
інвестициями та державними доходами і вилатками, але й проценти по
боргу.

Обсяг залучення зовнішніх позик визначається, по-перше, тим, скілки
іноземного капіталу країна може ефективно поглинути, так щоб прибуток
від інвестицій превищував вартість залучення капіталу; по-друге, тим,
який обсяг боргу вона може обслуговувати без ризику виникнення проблем
із зовнішніми платежами.

Темпи зростання боргу залежать від:

частки зовнішніх запозичень у загальному обсязі наявного боргу (це можна
виразити співвідношенням між дефіцитом балансу по товарах та послугах і
накопичени боргом);

процентної ставки (підвищення ставки процента потребує збільшення
зовнішніх позик).

Ефективне використання запозичених ресурсів для фінансування інвестицій
дає змогу прискорити економічне зростання в країні. Нераціональність і
збитковісмть використання зовнішніх ресурсів створює такі боргові
зобов’язання країни, які в майбутньому суттєво обмежують можливості
держави з проведення економічної політики. Тому виникає потреба в
управлінні зовнішнім боргом.

Довгострокова мета управління зовнішнім боргом полягає в утриманні
зростання зовнішніх зобов’язань країни у межах її спроможності
обслуговувати борг. Реалізація цієї мети потребує ефективного
виеористання позичених ресурсів. Короткострокова мета управління
зовнішнім боргом – регулювання обсягів зовнішніх запозичень таким чином,
щоб сукупний попит відповідав станові внутрвшнвх та зовнішніх
розрахунків країни. Реальзація цієї мети дозволяє забезпечити
відповідність зовнішніх запозичень загальним цілям макроекономічної
політики.

Управління зовнішньою заборгованістю ділиться на три стадії: залучення
фінансування, його розміщення (використання) та погашення боргу.
Відповідно, система управління зовнішньою заборгованістю країни означає
управління всіма стадіями і охоплює:

аналіз кредитоспроможності – можливості країни позичати кошти;

оцінку платоспроможності – здатністю обслуговувати борг;

кнтроль рівня зовнішньої заборгованості;

контроль за складом зовнішнього боргу.

З цією метою використовуються показники заборгованості – індекси
заборгованості, які вимірюють різні складові зовнішнього боргу. До
стандартних показників заборгованості належать:

відношення розміру боргу (сплаченого або несплаченого) до експорту та до
ВВП;

відношення загальної суми платежів з обслуговування боргу до експорту та
держаних доходів;

коефіцієнт обслуговування боргу (співвідношення між сумою виплат по
обслуговуванню боргу і величиною експорту товарів та послуг).

Ефективність управління зовнішнім боргом значною мірою визначається
іншими видами економічної політики. Прибуток на інвестований капітал, а
отже, й розмір зовнішніх займів безпосередньо залежить від торговельної
політики, політики валютних курсів, цінової політики, а також від
грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики. В свою чергу, рівень
зовнішньої заборгованості та умови надання зовнішнього боргу значною
мірою визначають характер економічної політики в країні.

3.2. Механізми скорочення зовнішньої заборгованості

в умовах боргової кризи

Боргова криза – це криза зовнішньої заборгованості яка проя вляється в
неспроможності країни-боржника обслуговувати зовнішню заборгованість у
повному обсязі, зокрема здійснювати виплати з обслуговування накопиченої
суми боргу відповідно до початкових угод. Неплатоспроможність
країн-боржників спричиняє падіння платоспроможності фінансових
інститутів країн-кредиторів. Вихід з боргової кризи передбачає
стабілізацію розмірів та зміну мтруктури заборгованості, відстрочку
сплати боргу або перегляд інших умов його повернення.

Традиційним методом зменшення боргу є його реструктуризація. При
реструктуризації боргу умови його обслуговування (процент, сума, строки
сплати) переглядаються.

Найпоширенішою є реструктуризація офіційного боргу, яка відбувається в
рамках «Паризького клубу». Найбіднішими країнами-боржниками з метою
полегшання боргового тягара пропонується вибір одного з варіантів
допомоги з боку урядів-кредиторів, які є членами «Паризького клубу».
Офіційні кредитори надають такі види допомоги: часткове анулювання
боргу; подальше продовження термінів дії боргових зобов’язань; зниження
відсотків за обслуговування боргу.

Зараз загальноприйнятим методом скорочення зовнішнього боргу є конверсія
боргу (борговий своп), яка може набирати таких форм:

Викуп боргу – надання країні-боржниці можливості викупити власні боргові
зобов’язання на вторинному ринку боргів. .викуп боргів здійснюється за
грошові кошти зі знижкою з їх нормальної ціни.

Капітальзація боргу, тобто обмін зовнішнього боргу на власність
(акціонерний капітал) зі знижкою. Капіталізація боргу передбачає надання
іноземним банкам можливості обмінювати боргові зобов’язання даної країни
на акції її промислових, торговельних та ін. корпорацій. Іноземні
небанківські організації отримують можливість купувати ці боргові
зобов’язання на вторинному ринку цінних паперів зі знижкою для
фінансування прямих інвестицій чи купівлі вітчизняних фінансових
активів.

Конверсія “борг – борг”, тобто заміна існуючих боргових зобов’язань
новими борговими зобов’язаннями. У даному випадку змінюються умови
боргових зобов’язань: відсоток доходу за новими цінними паперами може
бути нижчим, ніж за старим, при збережені номінальної вартості
облігацій; номінальна вартість нових зобов’язань може бути встановлена з
дисконтом до номіналу старих боргових зобов’язань; може змінитися валюта
боргу і т.ін.

Капіталізація боргу і заміна існуючих боргових зобов’язань новими є
інструментами оптимізації структури зовнішньої заборгованості держави.
Викуп боргу країною-боржником означає останнє погашення її зобов’язань
перед кредиторами. Втім, зазначені методи зменшення боргового тягара
мають певні недоліки, що пов’язані насамперед зі скороченям валютних
резервів країни-боржника та з інфляційним тиском конверсійних операцій.

4. ОРІЄНТИРИ ДЕРЖАВНИХ ЗАПОЗИЧЕНЬ

ТА БОРГОВІ ПАРАДОКСИ

Боргова складова у системі державних фінансів має функціональне
походження від державного кредиту і в умовах економічного сьогодення
України набуває особливого значення. Державні запозичення проводяться з
метою покриття бюджетного дефіциту на державному і регіональному рівнях,
цільового фінансування різноманітних програм, поповнення необхідних
резервних активів.

Економічна суть державного боргу проявляється в переломленні через такі
дві властиві йому функції: а) фіскальна – залучення державою необхідних
коштів для фінансування бюджетних видатків; б) регулятивна – коригування
обсягу грошової маси через купівлю-продаж цінних паперів національним
(центральним) банком країни.

Структурно державний борг України складається з внутрішнього і
зовнішнього. Ретроспективний аналіз засад формування і обслуговування
державного боргу України, а також управління ним дозволяє виділити
кілька етапів цього процесу.

Динаміку державного боргу України (у вартісному обчисленні) показано в
таблиці. Як бачимо, зовнішній борг значно перевищує внутрішній.
Спостерігається тенденція до збільшення питомої ваги зовнішнього боргу в
загальній сумі державного боргу України [6, с.105].

Станом на 1 січня 2003 р. зовнішній борг складався з таких
заборгованостей: за позиками, наданими міжнародними фінансовими
організаціями (4,817 млрд дол., або 41,9% від його загальної суми); за
позиками, наданими іноземними державами, і в тому числі – за позиками
наданими під гарантії Кабінету Міністрів України (3,744 млрд дол., або
32,6%); за позиками, наданими іноземними комерційними банками (1,767
млрд дол., або 15,4%); перед РАТ “Газпром” (1,155 млрд дол., або 10,1%).

У 2004 р. Україна повинна заплатити зовнішнім кредиторам близько 3,3
млрд дол., а у 2005 р. – 2,4 млрд дол.; при цьому в 2004 р. виплати по
зовнішньому боргу плануються на рівні 7% ВВП (для порівняння: у І півр.
2002 р. – 3,8% ВВП).

Внутрішній борг складається переважно із заборгованості по облігаціях
внутрішньої державної позики, яка нагромаджується з травня 1995 р., –
10,78 млрд. грн. (заборгованість по облігаціях внутрішньої державної
ощадної позики є досить незначною). Станом на 1 січня 2001 р., граничний
розмір державного внутрішнього боргу законодавчо визначається сумою в
25,71 млрд. грн.

Особливістю сьогоднішньої ситуації в Україні є фактичне існування двох
типів державного внутрішнього боргу: номінального і реального. Перший з
них трактується як сукупність державних запозичень на кредитних і
фондових ринках і передбачає погашення основної суми боргу з виплатою
процентів у визначені терміни. А другий – це номінальний борг плюс
непогашена заборгованість по соціальних виплатах населенню,
пролонгованих у часі.

Особливості функціонування державних фінансів, пов’язані з сучним станом
боргового сектора національної економіки.

По-перше, протягом останніх років бюджетний дефіцит кореспондував з
прискореним зростанням державного боргу в Україні.

Показники Роки

1995 1997 2000 2002 2005

Бюджетний дефіцит (% до ВВП) 6,6 4,9 6,6 2,2 1,5

Фінансування дефіциту державного бюджету (млн. грн. ) 3 736,1 2 745,9 6
447,8 2 279,8 1 933

Державний борг (млрд. дол.) 13,5 10,9 15,0 15,4 15,2

Вітчизняна практика формування боргу передбачає масштабну участь
Національного банку України на первинному ринку ОВДП. Через прямий викуп
державних облігацій НБУ фактично здійснював приховану грошову емісію.
Інакше кажучи, має місце поєднання андерайтерських і кредитних функцій,
яке дається взнаки виключно з негативного боку.

У цілому на початок 2003 р. борг Уряду перед НБУ становив 7,5 млрд.
грн., з яких 4 млрд. припадало на заборгованість по неповернутих
валютних кредитах, наданих для фінансування бюджетного дефіциту.

По-четверте, за весь час функціонування ринку державних запозичень не
з’явилося повною мірою альтернативного джерела для фінансування
бюджетного дефіциту.

Неефективна податкова політика не змогла на противагу борговим
негараздам вирівняти дисбаланс надходжень і потреб у фінансових засобах.
За умов відсутності фіскальних реформ країна дістала фіскальну кризу.

По-п’яте, з проблемою наявності державного боргу пов’язане
недофінансування держвидатків у багатьох сферах.

По-шосте, ринок державного боргу не мав і не має чітких публічних
правових рамок функціонування. За обсягом запозичень і капіталізацією
цей ринок вийшов за межі національної економіки, став міжнародним, але
разом з тим зберіг “придворний” характер управління, притаманний йому з
самого початку. Фактично правовий режим цього ринку є “ручним” і
визначається періодичними публікаціями постанов Кабінету Міністрів
України, НБУ, наказів Мінфіну України про випуск і обслуговування
чергових зобов’язань держави в рамках визначених бюджетним
законодавством граничних розмірів боргу на поточний рік.

Зазначені особливості становлення ринку державного боргу України є
парадоксальними і неприйнятними у розвинутому економічному середовищі,
оскільки за таких умов неможливими є процеси не тільки розширеного, але
й простого відтворення.

Кардинальним шляхом розв’язання проблеми боргів є “сценарій” розрахунків
по них, тобто управління боргом, з орієнтацією на поступове абсолютне
скорочення заборгованості та згладжування коливань в обслуговуванні
боргу.

Боргові проблеми України не є унікальними і мають зарубіжні аналоги. Але
використання досвіду розвинутих країн щодо управління боргом є
проблематичним, оскільки західна практика базується на засадах
досконалої конкуренції, відповідності ціни грошей на боргових та
інвестиційних ринках, передбачуваності темпу кругообороту капіталу тощо.
Потрібна індикативна корекція такого досвіду відповідно до специфіки
економічного розвитку різних країн з урахуванням поточної ситуації.

Подальший розвиток ринку державних запозичень в Україні повинен
характеризуватися новими рисами.

Необхідно добитися зменшення вартості позичкових коштів і, відповідно,
вартості обслуговування державного боргу. Доходність державних цінних
паперів має бути найнижчою порівняно з доходністю інших фінансових
інструментів і депозитних ставок банків.

Нагальним є припинення обслуговування державних облігацій, що
перебувають у власності НБУ.

Досягнення бездефіцитного бюджету необхідно забезпечувати через реформи
у видатковій та доходній частинах бюджету, а тому неемісійні варіанти
надходження коштів потребують особливої уваги. Для наповнення бюджету
слід зробити альтернативний акцент на податковій політиці, значно
розширивши податкову базу.

Необхідно започаткувати розробку державних інвестиційних програм,
направивши на їх фінансування частину коштів, одержаних на ринку
запозичень.

Потребує розвитку повноцінний сектор муніципальних цінних паперів
(місцевих облігацій) з метою диверсифікації напрямів прикладання
капіталу на боргових ринках. Перерозподіл боргових зобов’язань між
різними рівнями управління дозволить реалізувати регіональні програми,
розширить можливості місцевого самоврядування і послабить тиск на
загальнодержавний бюджет.

ВИСНОВКИ

З вищесказаного можна зробити наступні висновки:

Державний борг – це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду
власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних
дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається
з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

Внутрішній державний борг – заборгованість держави домогосподарствам і
фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її
урядом.

Зовнішній державний борг – це заборгованість держави перед іноземними
громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.

Основними причинами створення і збільшення державного боргу є:

збільшення державних видатків без відповідного зростання державних
доходів;

циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;

скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного
коригування (зменшення) державних витрат;

вплив політичних бізнес-циклів – надмірне збільшення видатків
напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та
збереження влади.

Державний борг формується під впливом як об’єктивних, так і суб’єктивних
факторів. До перших з них можна віднести несприятливий інвестиційний
клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі
податкової бази, від’ємне сальдо торговельного балансу, переважання
застарілої технологічної бази із значною мірою морального старіння і
фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи виробничого
відтворення. Суб’єктивні фактори пов’язані з ситуативними прорахунками у
тактиці впровадження реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо
розвитку фінансового ринку. До того ж мають місце спроби вирішення
поточних проблем “у пожежному порядку”.

Незбалансованість державного бюджету України, дефіцитність торговельного
балансу, прийняття державою боргів підприємств і невиважена політика
державного запозичення вкрай загострили проблему державного боргу.

Список використаної літератури

Закон України Про Державний бюджет України на 2005 рік // Фінанси
України -2005. – №5.

Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Паякін Ю.І. Основи економічних знань. –
К.: Вища школа. – 1998. – с.544.

Д’яконова І.І. Бюджетний дефіцит та методи його оптимізації //Фінанси
України. – 2001. – №11. – с.34-39.

Д’яконова І.І. Причини та фактори бюджетного дефіциту // Банківська
справа. – 2002. – №3. – с.47-50.

Д’яконова І.І. Удосконалення методів регулювання доходів і видатків
державного й місцевого бюджетів // Фінанси України. – 1999. – №3. –
с.125-129.

Економічна теорія: у 2-ох кн. Кн.1. Макроекономіка: Навч. посібник /За
ред. З.Г. Ватаманюка та С.М. Панчишина. – К.: Заповіт, 1997. – 408с.

Єпіфанов А.О., Сало І.В., Д’яконова І.І. Бюджет і фінансова політика
України. Навч. посібник для вузів. – 2-е видання. – К.: Наукова думка,
2002. – 304с.

Єпіфанов А.О., Сало І.В., Д’яконова І.І. Регіональна економіка: Навч.
посібник для вузів. – К.: Наукова думка, 2000. – 304с.

Закон України “Про бюджетну систему України” //Правові аспекти
приватизації в Україні. – К., 1996. – с.51-52.

Кухарець А.В. З історії бюджету //Фінанси України. – 1998. – №2. –
с.113-115.

Мельничук С. Державному бюджету економічне обґрунтування //Фінанси
України. – 2002. – №6. – с.14-27.

Механізм фіскальної політики //Савченко А.Г., Пухтаєвич Г.О., Тітьонко
О.М. Макроекономіка: Підруч. – К., 1999. – с.169-193.

Опарін В.М. Передумови та чинники розбудови ефективної бюджетної системи
в Україні //Фінанси України. – 2000. – №9. – с.126-133.

Організація виконання державного бюджету //Фінанси України. – 1998. –
№3. – с.37-45.

Основи економічної теорії: політичний аспект: Підручник /Г.Н. Климко,
В.П. Нестеренко, Л.О. Каліщенко та ін.; За ред. Г.Н. Климка, В.П.
Нестеренка. – 2-е видання, перероб. і допов. – К.: Вища школа. – Знання,
1997. – 743с.

Павлюк К.В. Проблеми формування бюджету розвитку //Фінанси України. –
2000. – №1. – с.59-65.

Радіонова І.Ф. Податково-бюджетна політика. Проблема дефіциту державного
бюджету та державного боргу //Загальна економіка: Підруч. для ліцеїв і
гімназій. – К., 1995. – с.277-290.

Радіонова І.Ф., Бурлай Т.В. Модель дефіциту бюджету України //Фінанси
України. – 1998. – №9. – с.9-15.

Редіна Н.І., Гордєєва Л.П. Дефіцит бюджету й основні шляхи його
подолання в Україні //Фінанси України. – 2000. – №5. – с.93-97.

Ротов А.І. Формування державного бюджету України //Фінанси України. –
2003. – №9. – с.18-21.

Сочко К. Принципи бюджетної політики: Лекційно-практ. Курс. – Ужгород,
2004.

Cтатистичні дані державного комітету статистики України за 2003-2005 рр.

PAGE

PAGE 32

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020