Реферат
на тему:
“Продовольча проблема”ПЛАН
Вступ
1. Масштаби продовольчої проблеми
2. Світова торгівля продовольством
3. Протекціонізм у світовій торгівлі продовольством
4. СТО і світова торгівля продовольством
5. Перспективи рішення продовольчої проблеми
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Глобалізація господарської діяльності призвела до того, що на механізм
світового господарства усе більш помітний вплив стали робити проблеми,
про які світове співтовариство вперше заговорило наприкінці 60-х –
початку 70-х рр. Ці проблеми одержали назву глобальних, а в науковому
побуті був введений термін «глобалістика» як специфічний напрямок
міжнародних економічних досліджень.
Більшість досліджень сходиться в тому, що, незважаючи на всю
розмаїтість глобальних проблем, вони мають загальну специфіку, що
виділяє їх на тлі інших проблем світової економіки. Така специфіка
глобальних проблем полягає в тому, що вони мають ряд загальних ознак:
Носять загальносвітовий характер, тобто торкаються інтересів і доль
усього (чи, принаймні, більшості) людства;
Загрожують людству серйозним регресом в умовах життя і подальшому
розвитку продуктивних сил (чи навіть загибеллю людської цивілізації як
такої);
Мають потребу в терміновому і невідкладному рішенні;
Взаємозалежні між собою;
Вимагають для свого рішення спільних дій усього світового
співтовариства.
Виходячи з цих ознак, до глобальних стали відносити наступні проблеми
світового господарства: подолання бідності і відсталості; миру,
роззброювання, запобігання світової ядерної війни (проблеми миру і
демілітаризації); продовольчу; екологічну; демографічну.
В міру розвитку людської цивілізації можуть виникати і уже виникають
нові глобальні проблеми. Так, до розряду глобальних стали відносити
проблему освоєння і використання ресурсів Світового океану, а також
проблему освоєння і використання космосу.
Зміни, що відбулися в 70-і – 80-і й особливо в 90-і рр., дозволяють
говорити про зміну пріоритетів у глобальних проблемах. Якщо ще в 60-і –
70-і рр. головною вважалася проблема запобігання світової ядерної війни,
то зараз на перше місце одні фахівці ставлять екологічну проблему, інші
– демографічну проблему, а треті – проблему бідності і відсталості.
Питання встановлення пріоритетності глобальних проблем має не тільки
наукове, але і важливе практичне значення. По оцінках, що проводилася в
різних дослідницьких центрах, щорічні витрати людства на рішення
глобальних проблем повинні складати не менш 1 трлн дол., тобто близько
2,5% світового ВВП наприкінці 90-х рр., розрахованого по паритеті
купівельної спроможності. Звідси більшого значення набуває рейтинг тієї
чи іншої проблеми і фінансування її рішення відповідно до рейтингу.
1. Масштаби продовольчої проблеми
Світову продовольчу проблему називають однієї з головних невирішених
проблем XX в. За останні 50 років у виробництві продовольства досягнуть
істотний прогрес – чисельність що недоїдають і голодують скоротилася
майже вдвічі. У той же час чимала частина населення планети дотепер
відчуває дефіцит продуктів харчування. Чисельність нужденних у них
перевищує 800 млн. чоловік, тобто абсолютну недостачу продовольства (по
калоріях) випробує кожен сьомий.
Найбільше гостро проблема дефіциту продуктів харчування коштує в
багатьох країнах, що розвиваються, (до них по статистиці ООН відноситься
і ряд постсоціалістичних держав). Зокрема, до числа найбільш нужденних
країн, де середньо душове споживання продовольства по енергетичній
цінності складає менш 2000 ккал у день і продовжує знижуватися, Того і
Монголія.
У той же час у ряді країн, що розвиваються, рівень споживання на душу
населення в даний час перевищує 3000ккал у день, тобто знаходиться на
цілком прийнятному рівні. До даної категорії відносяться, зокрема,
Аргентина, Бразилія, Індонезія, Марокко, Мексика, Сирія і Туреччина.
Іншим найважливішим аспектом продовольчої проблеми є незбалансованість
харчування. Так, для сучасної Росії характерно не стільки зниження
енергетичної цінності споживаного продовольства (протягом 90-х рр. – з
2500 до 2300 ккал у день), скільки погіршення структури харчування.
Іншими словами, душове споживання найбільш важливих видів продовольства
знаходиться значно нижче медичних норм, що рекомендуються для
повноцінного харчування, і продовжує скорочуватися. У 1997 р. споживання
м’яса і м’ясопродуктів у розрахунку на одну людину склало 50 кг (при
нормі 81 кг), молока і молочних продуктів – 229 кг (норма 392 кг),
рослинної олії – 7,9 кг (норма – 13 кг), цукру – 33 кг (норма 40,7 кг).
Найбільшу гостроту продовольча проблема в Росії придбала в 90-і рр. у
зв’язку з різким зниженням життєвого рівня основної частини населення і
падінням сільськогосподарського виробництва більш ніж у 1,5 рази.
Світове виробництво сільськогосподарської продукції стримується через
обмеженість угідь, причому як у розвитих, так і в країнах, що
розвиваються. Це зв’язано з високим рівнем урбанізації, необхідністю
збереження лісових масивів, обмеженістю водяних ресурсів. Найбільше
гостро проблема дефіциту продовольства коштує перед найбіднішими
країнами, що не в змозі виділяти значні кошти на імпорт продуктів
харчування.
2. Світова торгівля продовольством
Незважаючи на те, що основна частина продовольства споживається там, де
воно зроблено, міжнародна торгівля продуктами харчування ведеться дуже
інтенсивно. Обсяг світового експорту продовольства складає більш 300
млрд. дол. у рік.
Основні учасники міжнародної торгівлі продовольством – розвиті країни,
насамперед США, Франція, Нідерланди, Німеччина. На частку цієї групи
країн приходиться порядку 60% світового експорту й імпорту. Приблизно
третина закупівель і продажів продовольства приходиться на країни Азії,
Африки, і Латинської Америки. Частка країн з перехідною економікою
незначна і складає менш 5%.
Росія є великим нетто-імпортером продовольства і сировини для його
виробництва, щорічно закуповуючи цих товарів на суму більш 10 млрд. дол.
(насамперед м’ясо і м’ясні продукти, цукор, зерно, а також молоко і
молочні продукти).
Найбільше активно ведеться міжнародна торгівля зерновою продукцією, а
також (у меншому ступені) м’ясними і молочними товарами і цукром.
Головними постачальниками зерна є США, Канада, ЄС (в основному Франція),
Аргентина й Австралія. На їхню частку приходиться 9/10 світового
експорту пшениці і кормового зерна (табл. 1).
Таблиця 1. Світовий експорт зерна в 1996/97 – 1998/99
сільськогосподарських роках (з липня по червень), млн. т.1
Країни
Пшениця
Кормове зерно
1996/
1997 1999/
2000 2002/
2003 1996/
1997 1999/
2000 2002/
2003
США
Канада
ЄС
Аргентина
Австралія
Всего п’ять експортерів
Світ у цілому
Частка п’яти експортерів у світовому експорті, %
27,0
17,9
16,9
9,6
18,4
89,8
97,2
92,4
28,1
21,1
14,0
9,2
15,3
87,7
98,4
89,1 29,0
14,5
16,0
7,0
14,5
81,0
93,3
86,8 52,2
5,0
8,6
11,4
4,4
81,6
92,2
88,5
44,4
3,5
4,1
13,1
2,9
68,0
86,6
78,5
49,8
3,5
9,1
12,5
3,5
78,4
90,7
86,4
Країни – ведучі експортери продовольства є одночасно його великими
покупцями. Так, США, забезпечивши собі, ключові позиції в постачаннях
стратегічної продовольчої сировини, імпортують у великих кількостях
фрукти й овочі, кава, какао, чай, спеції і ряд інших товарів. У 1996 р.
експорт продовольства Сполученими Штатами склав 47 млрд. дол., а імпорт
– 22 млрд. дол.
3. Протекціонізм у світовій торгівлі продовольством
Система міжнародної торгівлі сільськогосподарською продукцією, у тому
числі і продовольством, у даний час перетерплює корінні зміни.
Необхідність здійснення реформ у зазначеній сфері була викликана ростом
державної підтримки і протекціонізму в багатьох країнах, особливо
розвитих.
Проведена політика підтримки високих внутрішніх цін привела до
надвиробництва ряду сільськогосподарських товарів і широкому поширенню
експортних субсидій і обмежень на імпорт, що у свою чергу ускладнило
міждержавні відносини в зовнішньоекономічній сфері. Відсутність
погоджених на міжнародному рівні правил і процедур неодноразово було
приводом для виникнення протиріч, чреватих поривом стабільності
міжнародної торгівлі і виникненням торгових воєн.
Основні «битви» розгорталися між ЄС і США, що унаслідок проблем зі
збутом практикували широкомасштабне застосування субсидій при
постачаннях свого зерна на зовнішні ринки. Ці дії викликали активна
протидія з боку Канади, Австралії й інших більш дрібних експортерів, чиє
фінансове положення не дозволяє застосовувати субсидії у великих
розмірах. У цілому по розвитих країнах рівень підтримки сільського
господарства в період 1986-1991 р. складав від 42 до 47%. Сукупний
грошовий еквівалент субсидій виробникам, розрахований за методикою ОЕСР,
наближався до 180 млрд. дол. (до дійсного часу він знизився на 30 млрд.
дол.).
4. СТО і світова торгівля продовольством
Питання ослаблення протекціонізму в зовнішній торгівлі
сільськогосподарською продукцією є одним з головних у діяльності
Всесвітньої торгової організації. Важливе місце в основних документах
займає угода по сільському господарству, що припускає переклад усіх
нетарифних бар’єрів у тарифні еквіваленти і поступове зниження тарифів
(за шістьох років, починаючи з 1995 р., – у середньому на 36% у
порівнянні з 1986-1988 р.), зниження експортних субсидій (бюджетних
асигнувань на субсидування експорту – на 36% за шістьох років і його
обсягу – на 21% у порівнянні з періодом 1986-1990 р.), скорочення рівня
державної підтримки сільськогосподарського виробництва (агрегированний
показник передбачається знизити на 20% у порівнянні з 1986-1988 р.).
При цьому країни, що розвиваються, приймають знижені зобов’язання (2/3
від зобов’язань розвитих країн), і вони вводяться в дію протягом 10
років. Найменш розвиті країни взагалі звільняються від зобов’язань.
У результаті реалізації цих мір можна екати посилення позицій на
світовому продовольчому ринку тих країн, що мають найбільш розвите
сільське господарство, орієнтованим на потребі зовнішнього ринку (США,
ЄС, Канада, Австралія, Аргентина й ін.). У той же час виробники
сільськогосподарської продукції в державах – нетто-імпортерах
продовольства, якщо не зуміють пристосуватися до нових умов, понесуть
значні утрати внаслідок скорочення субсидування їхнього виробництва.
Населення цих країн може зштовхнутися з усі зростаючим імпортом усіх
видів сільськогосподарської продукції, у першу чергу зерна, цукру,
м’ясних і молочних продуктів, і відповідно з подорожчанням продаваного
продовольства, тому що місцеві продукти не будуть більше субсидіюватися.
5. Перспективи рішення продовольчої проблеми
Багато міжнародних експертів сходяться в тім, що виробництво
продовольства у світі в найближчі 20 років буде здатно в цілому
задовольнити попит населення на продукти харчування, навіть якщо
населення планети буде щорічно зростати на 80 млн. чоловік. При цьому
попит на продовольство в розвитих країнах, де він і так досить високий,
залишиться приблизно на сучасному рівні (зміни торкнуться головним чином
структури споживання і якості продуктів). У той же час зусилля світового
співтовариства за рішенням продовольчої проблеми приведуть, як
передбачається, до реального росту споживання продовольства в країнах,
де спостерігається його недостача, тобто в ряді держав Азії, Африки і
Латинської Америки, а також Східної Європи.
Висновок
В останній третині ХХ в. людство усвідомило, що на світовий
господарський розвиток усе більший вплив стали робити специфічні
проблеми, що одержали назву глобальних, а в науковий побут був уведений
термін «глобалистика» як специфічний напрямок міжнародних економічних
досліджень.
Особливий набір таких специфічних ознак, як загальносвітовий характер,
що загрожує розвитку людства, терміновість і невідкладність рішення,
взаємозв’язок і необхідність уживання заходів з боку усього світового
співтовариства, дозволили виділити в категорію глобальних наступні
проблеми: подолання бідності і відсталості, світу і демілітаризації,
продовольчу, екологічну, демографічну.
Світовий економічний і політичний розвиток у 70 – 90-і рр. принесло
розуміння того, що набір глобальних проблем не є чимось не підданим
змінам. З часом змінюється наповнення і розуміння старих глобальних
проблем, визнається поява нових, що переростають у глобальні.
В даний час визнається, що крім чисто економічного, глобальні проблеми
роблять колосальний політичний вплив на життя сучасної цивілізації і,
будучи тісно переплетеними, у своєму рішенні вимагають зімкнення зусиль
усього людства.
Розвиток сучасної світової економіки, перехід до постіндустріальної
стадії розвитку вносить корективи в пріоритетність глобальних проблем.
Від цього вони не стають менш важливими, однак людство обмежене у своїх
фінансових можливостях, що воно може виділити для рішення глобальних
проблем. Цей стримуючий фактор цілком може бути переборенийі не шляхи
пошуку політичних рішень проблеми і прояви політичної волі окремих
держав до налагодження діючого міжнародного співробітництва в рішенні
глобальних проблем.
Світова продовольча проблема продовжує залишатися досить гострої,
незважаючи на серйозний прогрес в області виробництва продуктів
харчування. Чисельність нужденних перевищує 800 млн. чоловік.
У багатьох країнах зберігається високий рівень державної підтримки
виробництва й експорту продовольства, а також імпортних обмежень.
Реформа міжнародної торгівлі сільськогосподарською продукцією приведе,
як передбачається, до ослаблення протекціонізму в цій області, однак
населення країн-імпортерів, у тому числі і Росії, може зштовхнутися з
подорожчанням основних продовольчих товарів. У той час у РФ маються
широкі можливості для оптимального включення в нову систему світової
торгівлі аграрною продукцією.
Міжнародне співтовариство приділяє більшу увагу розширенню продовольчої
проблеми в нужденних країнах, включаючи країни з перехідною економікою.
Основне значення придается реалізації конкретних проектів, націлених на
збільшення сільськогосподарського виробництва. Подібне сприяння
виявляється як на двосторонньої, так і на багатобічній основі
(насамперед по каналах ФАО). Передбачається, що в результаті цих зусиль
у найближчі 20 років населення планети в цілому зможе задовольнити попит
на продукти харчування, навіть якщо його чисельність буде щорічно
зростати на 80 млн. чоловік.
У сучасних умовах мир виявився на грані екологічної планетарної
катастрофи.
Існує трохи основних загрязнителей навколишньої природного середовища,
прямо зв’язаних з розвитком людської цивілізації.
Усе тверезомисляче людство (як промисловці, так і споживачі) прийшло до
висновку про необхідність припинення бездумного, невтримного
економічного росту й обліку можливостей навколишнього середовища для
подальшого проживання на Землі.
Основна ідея сучасності – дати можливість і нинішньому, і майбутнім
поколінням людей безбідно і здраво проживати на Землі.
Демографічна проблема в сучасному світі має два аспекти. По-перше, це
демографічний вибух у ряді країн, що розвиваються, і регіонів, що ,
«знецінюючи» нагромадження, перешкоджає економічному росту й
увековечиванию господарську, соціальну, культурну відсталість цих країн.
По-друге, суженое відтворення населення в розвитих країнах і депопуляция
в ряді постсоціалістичних країн ведуть до демографічного старіння
їхнього населення й у перспективі можуть блокувати економічний розвиток
цих країн.
Відповідно до концепції демографічного переходу підвищення рівня
економічного розвитку в кінцевому рахунку веде до уповільнення приросту
населення. Ця тенденція цілком проявилася в розвитих і
постсоціалістичних країнах і впливає на демографічні процеси в ряді
країн, що розвиваються. Очікується, що в другій половині 21 століття
населення Землі стабілізується на рівні приблизно 10,5 млрд. людина,
тому перенаселення світовій економіці (але не окремим країнам ) у цілому
не загрожує.
Що стосується демографічного старіння населення в розвитих і
постсоціалістичних країнах, те цей процес у сучасних умовах можна
сповільнити, але не зупинити. Рішення даної проблеми зв’язано з істотним
підвищенням ефективності економіки.
Список використаної літератури
1. Баликоев В.З. Общая экономическая теория. – Новосибирск: Изд-во ЮКЭА,
1998. – 528 с.
2. Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: ІЗМН, 1997. – 302 с.
3. Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: Ніка-Центр Ельга, 2000. –
528 с.
4. Борисов Е.В. Экономическая теория. – Москва: Юрайт, 1998. – 478
5. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної
теорії. – Київ: Вища школа, 1995. – 471 с.
6. Голиков А.Н. Сборник задач по экономической теории. – Киров: АСА,
1997. – 264 с.
7. Грязнова А.Г. Экономическая теория национальной экономики и мирового
хозяйства. – Москва: ЮНИТИ, 1998. – 326 с.
8. Гукасьян Г.М., Бородина Т.С. Экономическая теория. – Москва: ИНФРА-М,
1999. – 151 с.
9. Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. – Київ: Основи, 1994.
– 336 с.
10. Добрынина А.И. Экономическая теория. – Санкт-Петербург: 1999. – 544
с.
11. Журавлева Г.П. Теоретическая экономика. – Москва: Банки и биржи,
ЮНИТИ, 1997. – 485 с.
12. Задоя А.О., Петруня Ю.Є. Основи економічної теорії ( Вправи для
студентів). – Київ: “Знання”, КОО, 1998. – 117 с.
13. Зубко Н.М. Экономическая теория. – Минск: НТЦ АПИ, 1998. – 311 с.
14. Каленюк І.С., Шегда А.В. Тести та контрольні запитання до курсу
“Основи економічної теорії”. – Київ: “Знання”, 1997. – 64 с.
15. Камаев В.Д. Экономическая теория. – Москва: ИМПЭ, 1998. – 640
16. Камаев В.Д. Учебник по основам экономической теории. – Москва:
ВЛАДОС, 1997. – 375 с.
17. Климко Г.М., Нестеренко В.П. Основи економічної теорії. – Київ: Вища
школа, 1998. – 396 с.
18. Куликов Л.М. Основы экономических знаний. – Москва: Финансы и
статистика, 1998. – 375 с.
19. Кураков Л.П. Экономическая теория. – Москва: Гелиос АРВ, 1999. – 715
с.
PAGE
PAGE 12
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
