.

Фермерське господарство на сучасному етапі і перспективи його розвитку в майбутньому в Україні (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
18 11859
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“Фермерське господарство на сучасному

етапі і перспективи його розвитку в майбутньому

в Україні”

Формування і становлення ринкових відносин в аграрному секторі
економіки України об’єктивно зумовлюють розвиток його багатоукладності,
в основу якої покладено принципи різних можливостей, здорової
конкуренції та ділового співробітництва підприємств з різними формами
власності. Різноманітність форм господарювання на селі сприяє зміні
стереотипів, які склалися раніше в підходах до організації управління
сільськогосподарським виробництвом.

Аграрна реформа та інтеграційні процеси в Україні здійснюються в
загальному руслі перетворень господарських систем і форм власності.
Поступово створюються принципово нові аграрна і агропромислова структури
— формуються приватні та колективні ініціативи та інтереси, форми
власності та господарювання.

Одне із головних завдань формування ринкових відносин в аграрному
секторі економіки — розробка системи принципів і форм господарювання,
zкі забезпечать реальні економічні права трудових колективів як
власників засобів виробництва і результатів своєї праці.

Прийняті за останні роки закони про землю, про власність, про
підприємство створили умови для формування багатоукладного сільського
господарства. Кожному укладу відповідає певна форма господарювання, яка
реалізується у вигляді конкретного підприємства — державного,
акціонерного, кооперативного, приватного тощо.

Розглядаючи діяльність нових організаційних структур у системі
агропромислового комплексу, зупинимося на такій її формі, як фермерські
господарства. Фермерство являє собою форму підприємництва громадян
України, які виявили бажання переважно особистою працею виробляти
товарну сільськогосподарську продукцію, переробляти і реалізовувати її.
Виникнення і розвиток фермерських господарств є закономірним результатом
процесу приватизації колективної власності. Ця форма господарювання як
ніяка інша сприяє ефективному використанню ресурсів сільського
господарства, оскільки в повній мірі реалізовується економічна
зацікавленість самих виробників, які переважно і є власниками цих
ресурсів або використовують окремі з них на умовах оренди.

Процес формування фермерських господарств утверджує створення нового
організацїйно-економічного устрою на селі. Його основою, є такі
найважливіші принципи:

передача землі селянину в приватну власність чи оренду;

право власності на засоби виробництва, житло, техніку, худобу та інше
майно для сільськогосподарської або іншої діяльності;

добровільність створення, добору партнерів і пошук форм взаємодії з
ними;

юридична і господарська самостійність;

повна економічна відповідальність за результати господарської
діяльності;

надійний політичний, економічний, соціальний та юридичний захист;

економічна підтримка держави;

визнання рівнозначності і рівноправності діяльності фермерських
господарств колективними, державними та іншими формами
сільськогосподарського виробництва.

Практична реалізація названих вище принципів по створенню фермерських
господарств стає можливою при виконанні деяких вихідних умов. До
основних з них слід відвести такі:

фермерське господарство створюється для однієї сім’ї чи групи осіб, які
зв’язані родинними стосунками;

земельна ділянка господарства повинна бути розташована компактно і, по
можливості, мати вихід на шлях з твердим покриттям, до водойми, лінії
електромережі;

при визначенні спеціалізації і розмірів фермерських господарств треба
виходити з місцевих природно-економічних умов, бажань фермерів,
віддаленості від ринків реалізації сільськогосподарської продукції, а
також враховувати наявність трудових ресурсів у даному регіоні;

технічне оснащення планується, виходячи із системи машин, розробленої на
найближчу перспективу;

в разі необхідності, фермер може приймати на роботу найманих тимчасових
працівників;

перелік вирощуваних фермером сільськогосподарських культур залежить від
спеціалізації його господарства і кормових раціонів тварин, а їх площі –
від урожайності культур, потреб у товарній продукції і забезпечення
тварин кормами.

Знання принципів і виконання зазначених умов при формуванні фермерських
господарств є вихідною базою для розробки основних підходів до їх
організації, становлення і розвитку. В умовах переходу до ринкових
відносин можливими шляхами становлення і розвитку фермерства в Україні
вважаються:

— формування фермерських господарств за рахунок особистих збережень і
банківських кредитів;

— поступове перетворення особистих підсобних господарств у фермерські
товарні;

— створення фермерських господарств працівниками, які виходять із
сільськогосподарських підприємств із земельним та майновим (грошовим)
паєм;

— перетворення колгоспів і радгоспів в асоціації фермерських
господарств;

— будівництво еталонних фермерських господарств державою і передача їх
фермерам у кредит з правом подальшого викупу;

— змішані варіанти перших п’яти шляхів становлення і розвитку
фермерських господарств.

Зазначені вище підходи до становлення і розвитку фермерських господарств
в Україні дають змогу виділити організаційні моделі, які їм
відповідають. Такі моделі допоможуть визначити можливі типи
організаційної побудови фермерських господарств, вести розробку
конкретних проектів по їх створенню.

Модель 1. Фермерське господарство — незалежне, самостійне формування.
Виробничу діяльність здійснює на комерційній основі, використовуючи
принципи господарського розрахунку. Економічні відносини з державними і
кооперативними підприємствами будує на паритетних засадах — через ринок
продукдії та послуг.

Модель 2. Фермерське господарство — повноправний член кооперативу,
сформованого для спільного виробництва чи переробки
сільськогосподарської продукції. В цьому випадку виробничі відносини
грунтуються на взаємних інтаресах рівноправних партнерів, з урахуванням
дольового (пайового) внеску кожного в кооперативну підприємницьку
справу.

Модель 3. Фермерське господарство — суб’єкт орендних відносин, які
запроваджуються в разі залучення додаткової земельної площі, розширення
виробничого потенціалу. Привласнення виробленого продукту за таких
обставин не обумовлено правами власності на засоби виробництва.
Зазначені відносини регулюються договором про оренду.

Наявність різних шляхів становлення фермерських господарств в Україні,
організаційних моделей їх розвитку дає уявлення про наявність
різноманітних методичних підходів до їх створення. При цьому слід
зауважити; що викладені підходи мають багато спільного щодо правової
бази становлення і розвитку фермерських господарств, основних положень
їх будівництва, а також принципів організації управління.

Становлення фермерських господарств в Україні припадає на 1989—1990
роки, причому на початковому етапі свого розвитку найбільше
розповсюдилися вони в західному регіоні (Львівська, Волинська,
Тернопільська, Івано-Франківська області). Це можна пояснити як
об’єктивними (багатоукладність сільського господарства, хутірське
розселення) так і суб’єктивними чинниками (збільшення розмірів
присадибних ділянок, створення умов для розвитку всіх форм власності).

Фермерські господарства найбільш вразливі до коливань ринку. Впливає на
фінансову стійкість дрібного виробника суб’єктивні фактори, особливо
здібності і знання господаря. Більшість фермерських господарств створені
сільськими жителями, які одержали землю і знають тільки традиційні для
даного регіону технології виробництва, зберігання та переробки
продукції, але не можуть використати нові ринки збуту та способи
підвищення рентабельності виробництва.

25 жовтня 2001 р. Верховна Рада України прийняла новий Земельний кодекс
України. Тим самим був закладений один з наріжних каменів у фундамент
правової системи, покликаної забезпечити регулювання суспільних відносин
в умовах функціонування в Україні ринкової економіки.

Щойно прийнятий Земельний кодекс, разом з Конституцією України,
прийнятою 28 червня 1996 р. та новий Цивільним кодексом України,
прийняття якого в третьому читанні очікується до кінця цього року,
складуть тріаду законодавчих актів, яку поділять новітню історію України
на два припципово різні етапи: етап переходу від
командно-адміністративної до ринкової економіки та етап формування
зрілої ринкової економіки.

Якщо на першому етапі ключовим було питання “в якому напрямі ми
рухаємося?”, то на другому етапі це питання трансформується в питання
“що ми будемо вдосконалювати?”.

Чим обумовлене значення Земельного кодексу як доленосного закону, який
має не тільки правове, а й політичне та соціально-економічне значення?
По-перше, Кодесом закріплені та деталізовані дві, притаманні ринковій
економіці, форми власності на землю, а саме публічна (суспільна)
власність, яка охоплює державну і комунальну власність, та приватна
власність, яка охоплює власність громадян і власність юридичних осіб.
Саме такий підхід до структури форм земельної власності реалізований в
Конституції України, прийнятій 28 червня 1996 р.

В ст. 14 Конституції зазначено, що право власності на землю набувається
і реалізується громадянами, юридичними особами та державою. А в ст. 142
Основного закону встановлено, що земля може знаходитись і у власності
територіальних громад сіл, селищ, міст і районів у містах.

В Земельному кодексі ці форми земельної власності не тільки проголошені,
а й деталізовані та включені в правовий механізм регулювання земельних
відносин. Саме положення про право власності на землю свідчать, що
перехідний період від виключної власності держави на землю до плюралізму
форм земельної власності в нашій країні успішно завершений.

По-друге, з прийняттям Земельного кодексу підведена риска під існуванням
останнього правового релікта колгоспно-радгоспної системи
сільськогосподарського виробництва – колективної власності на
сільськогосподарські землі.

Право колективної власності на землю, яке припинило існування “де-факто”
після проведеної у 2000 р. реорганізації носіїв цього права –
колективних сільськогосподарських підприємств – у господарські
формування ринкового типу (ТзОВ, приватні підприємства, фермерські
господарства тощо), остаточно (де-юре) “зникає” з нашого земельного
законодавства 1 січня 2002 р., коли новий Земельний кодекс вступаю в
дію.

Юридичні залишки цього виду права власності у вигляді права на земельні
частки (паї) містяться не в основній частині Кодексу, а перехідних,
тобто тимчасових, його положеннях.

Перехідні положення земельного закону покликані забезпечити реалізацію
протягом 2-3 років прав власників земельних часток (паїв) на виділення
їх у натурі у вигляді земельних ділянок та отримання державних актів на
право приватної власності на земельні ділянки.

По-третє, новий Земельний кодекс дозволяє вітчизняним підприємцям, в
тому числі фермерам, набувати у власність таку кількість землі, яку вони
вважатимуть доцільною з точки зору планів їх виробничої діяльності.
Разом з тим, Перехідними положеннями Кодексу це право суб”єктів
підприємницької діяльності до 1 січня 2010 р. обмежене можливістю
набуття у власність земельної ділянки площею не більше 100 га.

По-четверте, новий Земельний кодекс легалізує земельний ринок, тобто
перехід прав на землю від однієї особи до іншої на підставі
цивільно-правових угод (купівлі-продажу, міни, дарування тощо). При
цьому, Кодексом встановлені цивілізовані правила функціонування
земельного ринку, які мають бути деталізовані в Законі України “Про
ринковий обіг земельних ділянок”.

По-п’яте, Земельний кодекс передбачає надійні гаркантії прав власників
земельних ділянок та механізм захисту цих прав у випадку їх порушення
будь-ким – громадянами, юридичними особами, органами державної влади чи
місцевого самоврядування.

Зокрема, земельні ділянки, які перебувають у приватній власності, можуть
бути викуплені у їх власників лише для суспільних потреб, перелік яких є
обмеженим і чітко визначеним в законі, а не для так званих “державних та
громадських потреб”, які, як не дивно, включали і приватні потреби
громадян та юридичних осіб.

По-шосте, новий Земельний кодекс закріпив пріоритет приватного сектора у
сфері сільськогосподарського виробництва. Це означає, що переважна
більшість земель, призначених для ведення товарного
сільськогосподарського виробництва, підлягає приватизації. У державній
та комунальній власності будуть перебувати лише землі, при допомозі яких
держава може впливати на розвиток науково-технічного прогресу у
сільському господарстві та підготовку кадрів для цієї галузі економіки
(землі племінних господарств, науково-дослідних установ,
сільськогосподарських навчальних закладів тощо).

Нарешті, новий Земельний кодекс захищає інтереси вітчизняного
сільськогосподарського товаровиробника. Право на придбання у приватну
власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення маюють
лише громадяни України та українські юридичні особи. Іноземні громадяни,
особи без громадянства та зареєстровані в інших країнах юридичні особи
такого права позбавлені.

З введенням в дію Земельного кодексу відкривається нова сторінка і в
розвитку фермерського руху в Україні. Слід перш за все відмітити, що в
Земельному кодексі закріплена біль чітка назва цього виду господарств.
Відтепер фермерські господарства так і називатимуться – фермерські, без
додаваня дублюючого визначення “селянські”. Адже за самою суттю
фермерські господарства є селянськими.

Крім цього, аналіз тих статей Кодексу, які покликані регулювати земельні
відносини у фермерських господарствах, свідчать, що саме фермерство стає
пріоритетною формою господарювання на селі. Так, наприклад, як вже
зазначалося, до 1 січня 2010 р. особи, яким Кодекс дозволяє мати на
праві приватної власності земельні ділянки сільськогосподарського
призначення, не можуть набувати у приватну власність земельні ділянки
площею більше 100 га.

Однак, згідно ст. 31 Кодексу землі фермерського господарства можуть
складатися із: 1) земельної ділянки, що належить на праві власності
фермерському господарству як юридичній особі; 2) земельних ділянок, що
належать громадянам – членам фермерського господарства на праві
приватної власності. Таким чином, в умовах дії обмеження на набуття у
приватну власність земельних ділянок площею більше 100 га фермерське
господарство фактично може використовувати приватні земельні ділянки
значно більшої площі. Так, наприклад, якщо фермерське господарство
складається з 3-х осіб (голова господарства та два його члени), то
фактично площа приватизованої ділянки такого фермерського господарства
може складатися з 400 га, з яких 100 га належатиме на праві приватної
власності фермерському господарству як юридичній особі, і ще по 100 га
землі може мати на праві приватної власності кожен з трьох членів
господарства.

Виникає питання: чи повинні фермерські господарства та їх члени платити
за придбання землі у приватну власність? Загальна відповідь на це
питання є ствердною: так, повинні. Що стосується приватизації земельних
ділянок фермерськими господарствами як юридичними особами, то вони
однозначно можуть набувати землю у власність тільки за плату. Інша
справа приватизація землі членами фермерських господарств. Із загального
правила про платність приватизації земельних ділянок для них Кодексом
зроблені певні виключення, обумовлені міркуваннями соціальної
справедливості.

Як відомо, в результаті паювання земель колишніх колективних
сільськогосподарських підприємств кожен їх член отримав безоплатно
земельну частку (пай), яку можна виділити у натурі. Саме тому Земельним
кодексом передбачена безплатна приватизація членами фермерських
господарств частини земельних ділянок. Згідно ст. 32 Кодексу громадяни –
члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у
власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок
саме у розмірі земельної частки (паю). Їм мають передаватися безоплатно
у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі
земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства,
розташованого на території відповідної ради. Тобто, розмір земельної
ділянки, яка безоплатно передається членові фермерського господарства у
приватну власність, повинна дорівнювати розмірові земельної частки
(паю), яку отримали колишні члени сусіднього колективного господарства.

Однак, повинні зазначити, що якщо член фермерського господарства раніше
перебував у членах колективного сільськогосподарського підприємства і
отримав у ньому земельну частку (пай), то він позбавляється права на
безплатну приватизацію земельної ділянки у складі фермерського
господарства.

Таким чином, шлях до приватизації земельних ділянок для ведення
фермерських господарств у розмірах, достатніх для ведення прибуткового
товарного сільськогосподарського виробництва, є відкритим. Але, як
відомо, далеко не всі фермерські господарства мають в даний момент
грошові кошти, необхідні для викупу у приватну власність земельних
ділянок, наданих їм у постійне користування. Як же їм бути? У зв”язку з
цим вважаємо за необхідне підкреслити, що згідно п. 6 Перехідних
положень Земельного кодексу, громадяни та юридичні особи, які мають у
постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть
мати їх на такому праві (а до них відносяться і фермерські господарства
та їх члени), повинні до 1 січня 2005 р. переоформити або право
власності, або право оренди на ці ділянки. Це означає, що до зазначеної
дати фермерські господарства та їх члени можуть продовжувати
використання земельних ділянок, наданих їм у постійне користування.
Однак, незадовго до настання 1 січня 2005 р. їм все-таки необхідно буде
вирішити питання про те, як, на якому праві вони будуть далі
користуватися цими ділянками. З 1 січня 2005. р. право постійного
користування для них припиняється. Одже, залишається або викуп земельної
ділянки у приватну власність, або укладення з відповідним державним
органом договору оренди цієї ділянкки.

Що краще – приватна власність чи оренда? Відповідь на це питання
випливає зі змісту Земельного кодексу, який надає більше можливостей
саме власникам земельних ділянок, а не їх орендарям. Тому ми
рекомендуємо переоформлювати право постійного користування земельними
ділянками у право приватної власності на них. Проте, якщо до 1 січня
2005 р. той чи інший фермер не матиме фінансових можливостей для викупу
землі у приватну власність, то йому можна буде переоформити право
постійного користування землею у право оренди, уклавши договір оренди
земельної ділянки з її власником – державою в особі відповідного її
органу.

Однак, і при переоформленні права постійного користування у право оренди
землі фермерські господарства можуть скористатися певними привілеями,
наданими їм Земельним кодексом. Так, згідно того ж п. 6 Перехідних
положень Кодексу при здійсненні зазначеного переоформлення саме
фермерське господарство в односторонньому порядку визначає строк оренди.
Як відомо, Закон України від 6 жовтня 1998 р. “Про оренду землі”
дозволяє оренду земельних ділянок на строк до 50 років. Отже,
фермерському господарству належить право визначення строку оренди
земельної ділянки в межах максимального строку, дозволеного Законом про
оренду землі. Орендодавець землі не має права диктувати в таких випадках
свої умови щодо строку оренди землі. Крім цього, орендодавець не має
права вимагати сплати орендарем-фермером великої за розміром орендної
плати. Розмір орендної плати за такі землі не повинен перевищувати
розміру земельного податку.

Таким чином, новий Земельний кодекс України містить цілу низку положень,
які сприятимуть розвиткові фермерства у нашій країні як прогресивної
форми господарювання на селі. Однак, після введення Кодексу в дію
необхідно буде переглянути і прийняти у новій редакції Закон України
“Про селянські (фермерські) господарства з тим, щоб закріпити та
розвинути в ньому положення основного земельного закону країни щодо
використання землі фермерськими господарствами.

Список використаної літератури:

Бідзюра І. Формування аграрних підприємств на основі приватної власності
// Економіка АПК. – №2. – 2002. – С.3-6.

Бугуцький Ю. Розвиток фермерських господарств в Україні // Економіка
АПК. – № 6. – 1998. – С.25-28.

Бурдейний І. Фермерство як ефективна форма господарювання на селі //
Економіка АПК. – №5. – 2000. – С.22-25.

Гнатишин Л. Фермерство вимагає державної підтримки // Економіка АПК. –
№2. – 1998. – С.27-30.

Дмитренко В. Розвиток фермерства в Україні // Сільські обрії. – №5-6. –
1995. – С.4-8.

Жук О. Фермерство в Україні: дійсність і перспектива // Економіка
України. – №5. – 1999. – с.11-21.

Збарський В. Стан і перспективи розвитку фермерських господарств України
// Бухгалтерія в сільському господарстві. – №2. – 1999. – С.2-6.

Москвін О. Соціально-економічні проблеми селянства в Україні //
Економіка України. – №11. – 1995. – С.53-60.

Шевчук О. Розвиток та діяльність фермерських господарств України. –
Економіка АПК. – №3. – 1995. – С.24-27.

Шкарбан М. Стан та перспективи розвитку фермерства В Україні //
Економіка АПК. – №2, 1996. – С.15-19.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020