.

Становлення економіки України в пострадянський період (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2646
Скачать документ

Реферат на тему:

“Становлення економіки України

в пострадянський період”ПЛАН

ВСТУП

1. СТАНОВЛЕННЯ РИНКОВИХ ІНСТИТУЦІЙ В УКРАЇНІ

2. РИНКОВА МОДЕЛЬ ДЛЯ УКРАЇНИ

3. ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ СТОСУНКИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Після розпаду СРСР розвіялись ілюзії перших років про швидке включення
національних економік молодих незалежних держав у світове господарство,
про адекватну заміну міжреспубліканських господарських зв’язків, що
склались за роки існування СРСР, про самостійний вихід на світовий
ринок.

Економіка почала перебудовуватися на новий лад – ринкові відносини.
Тільки тепер можна сказати, що Україна стала країною з ринковими
відносинами, однак офіційно світове співтовариство ще не визнає це, чим
гальмує повноцінне входження України на ряд західноєвропейських та інших
міжнародних ринків.

1. СТАНОВЛЕННЯ РИНКОВИХ ІНСТИТУЦІЙ В УКРАЇНІ

Формування ринкової економіки в Україні розпочалося з відтворенням
ринкових інституцій, які існували лише в зародковому стані. Це має
відбуватися за схемою, яка враховує економічні, політичні, історичні та
психологічні особливості, характерні для нашої країни.

Передусім зазначимо, що Україна ніколи не мала високорозвинених
товарно-грошових відносин. Становлення їх по суті розпочалося після
скасування кріпацтва у 1861 р. і відбувалося на фоні значних феодальних
пережитків. Значним було втручання держави в економіку.

Після 1917 р. впродовж майже 70 років країна йшла шляхом розвитку
економіки, який ігнорував ринок, вважаючи його рудиментом, що має
віджити у всьому світі. Результат відомий: створено суспільство з
низькою ефективністю виробництва і відсталим рівнем життя людей,
загальним одержавленням і монополізованою, негнучкою економікою,
підпорядкуванням особистих і колективних інтересів відомчим, відсутністю
демократичних інституцій. Це сприяло проведенню політики автаркії, тобто
економічного відособлення від світового ринку. Саме тому Україна не
посідає відповідного місця у міжнародному поділі праці, в
зовнішньоекономічних зв’язках.

У нас була відсутня визначальна ринкова інституція — економічна
самостійність господарюючих суб’єктів. Саме вона гарантує незалежність
суб’єктів ринкової економіки, їхню економічну відповідальність, без чого
ринку бути не може. Більшість підприємств України належали державі,
управлялись її органами, що зумовлювало високий ступінь монополізму.

Відтворення інституцій багатосуб’єктних власників відбувається через
роздержавлення власності, її трансформацію у різні форми — колективну,
приватну. Це сприяє розвитку різноманітних форм господарювання та
відтворенню конкурентного середовища.

На 1 липня 1998 р. в Україні було приватизовано понад 59 тис. об’єктів,
у тому числі 15,7 тис. об’єктів (26,8 відсотка) державної та 43,6 тис,
(73,5 відсотка) комунальної форм власності. Майже повністю роздержавлені
підприємства легкої (93,5 відсотка), деревообробної та
целюлозно-паперевої промисловості (91,9 відсотка). Вони виробляють
близько 98 відсотків продукції кожної галузі.

Внаслідок приватизації та акціонування підприємств, розвитку фермерства
та інших форм господарювання все значнішу роль починає відігравати
недержавний сектор економіки.

Невіддільною інституцією ринку є вільні ціни, за допомогою яких в умовах
конкурентного середовища здійснюється еквівалентний обмін, а отже,
реалізуються інтереси продавця і покупця, відтворюється рівновага в
економіці. Проте це класичне положення економічної теорії діє лише за
наявності відповідних інших ринкових умов: монополізації сфер розподілу,
обміну і виробництва, наявності різдих форм господарювання, великих,
середніх, малих підприємств, які управляються не з єдиного центру, а
самостійними товаровиробниками. В Україні усіх цих передумов поки що в
розвиненому вигляді немає.

Лібералізація цін при високому рівні монополізму призводить до
обов’язкового зростання їх і не створює стимулів до виробництва. Навіщо
виробляти додаткову продукцію, якщо прибуток залежить від зменшення її
кількості в умовах монополії? Отже, те, що є правильним теоретично і діє
за умов, які відтворюють ринкове середовище у будь-якій країні, не може
бути правильним для економіки, де не створені відповідні ринкові
інституції.

Конкуренція, вільне ціноутворення як необхідні інституції ринку можуть
функціонувати лише за умов наявності ринкової інфраструктури (бірж,
інформаційно-комерційних, оптових та постачальницьких організацій,
пунктів прокату), культури ведення ринкової економіки.

Для того щоб суб’єкти національного ринку не тільки мали ринкову
інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продукцію, а й
могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові
передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття
юридичних законів, які сприяють формуванню ринкового середовища. Проте
він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві зміни,
відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові
перетворення. Юридичні закони мають відбивати реалії економічного життя,
бути націленими на відтворення конкурентного середовища. Слід
відпрацювати механізм реалізації цих законів.

Відтворюючи ринкові інституції, не можна забувати, що ринок будують
люди, від їхніх свідомості, бажання, розуміння залежить дуже багато.
Якщо суспільна свідомість не буде настроєна на ринкову хвилю, ринок не
формуватиметься. Цей процес може затягтись, а то й піти у якомусь іншому
напрямі. Слід урахувати, що психологічний стан наших людей нині досить
складний і суперечливий. Вони не тільки мало знають про ринок, а й
вважають, що держава кинула їх напризволяще. У такій обстановці вибір
моделі й шляху побудови ринку має надзвичайно важливе значення.

2. РИНКОВА МОДЕЛЬ ДЛЯ УКРАЇНИ

Світовий досвід показує, що при виборі певної моделі економіки та її
реалізації потрібно враховувати загальне і специфічне, яке є змістом
перехідної економіки, у стадії якої перебуває Україна.

Водночас обов’язково слід мати на увазі, що загальні закономірності для
перехідної економіки неоднаково виявляються в різних умовах, скажімо, в
умовах східної та західної цивілізації.

Закономірністю перехідної економіки є нестабільність і нестійкість,
оскільки в її основі лежать суперечності старих і нових форм
господарювання, що призводить до швидких якісних змін в економічному і
соціальному житті суспільства. У зв’язку з цим треба передбачати
альтернативні шляхи її розвитку. Потенційно існує широкий спектр
перспектив: від повернення у певній формі до авторитарно-бюрократичної
системи і до постіндустріального суспільства; від корумпованої тіньової
економіки до праволіберальних, заснованих на приватній власності систем.
Слід ураховувати і те, що альтернативність має певні межі, які зумовлені
об’єктивними і суб’єктивними чинниками. Серед багатьох варіантів є
оптимальний для тієї чи іншої країни. Критерієм цього вибору є як
загальні тенденції розвитку світової цивілізації, так і врахування
реальних ресурсів, національних особливостей, історичних традицій,
географічного та гео-політичного положення. Отже, формувати економічну
стратегію, спрямовану на побудову певної моделі ринкової економіки,
слід, спираючись на перелічені чинники.

Особливістю економіки України є те, що перед початком ринкових
трансформацій вона являла собою адміністративно-командний тип, де
домінував тотальний монополізм: власності, централізовано-дирек-тивного
прийняття рішень і технологічний монополізм. Було багато підприємств,
які виробляли 60-100 відсотків певного виду продукції. Така монополія не
є ринковою. Вона не передбачає конкуренції, ринкових відносин, робить
господарюючим суб’єктом систему державних установ, а підприємства
виконують лише виробничі функції.

Негативний вплив на формування ринкових відносин в Україні має і те, що
її економіка великомасштабна з незавершеним циклом виробництва, а також
відбиває спеціалізацію у колишньому Радянському Союзі на важкій
промисловості, воєнно-промисловому виробництві та видобувних галузях.
Саме це сьогодні відтворює нестачу товарів народного споживання, з
одного боку, і технічну та технологічну відсталість—з іншого. Це
породжує величезну потребу в придбанні нафти та газу на світовому ринку,
а отже, проблеми з торговельним балансом, перекоси у цінах на
внутрішньому ринку.

Створення достатньої кількості підприємств в Україні, які б формували
конкурентне середовище, може здійснюватися двома шляхами: реформуванням
існуючих підприємств і створенним нових. Перший шлях передбачає:
демонополізацію; роздержавлення і приватизацію; залучення вітчизняних та
іноземних інвестицій для структурної перебудови підприємств;
диверсифікацію. Другий шлях ставить за мету сприяння розвитку малого та
середнього бізнесу; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для
створення нових підприємств, а також реструктуризації застарілих, тих,
які потребують повного оновлення.

Ураховуючи те, що Україна має могутній індустріальний і
науково-технічний потенціал, підготовлені кадри, недоцільно обирати
модель ринкової економіки, в якій переважає дрібна приватна власність і
економіка регулюється виключно ринковими законами. Цей шлях був би не
прогресом, а регресом і вів би до часів А. Сміта та відповідних методів
економічного життя, де все вирішувало вільне ціноутворення.

Модним є так званий лібералізований підхід, сутність якого полягає в
тому, що якщо не заважати економіці розвиватися самій по собі за
притаманними їй принципами, то Україна скоро ввійде до світового ринку.

Поширене гасло «повну свободу переміщенню капіталів, товарів, людей» —
не тільки популістське, а й некоректне. Хто може сьогодні назвати таку
країну, де це гасло було втілене в життя? Кожна країна, вступаючи в
економічні відносини з іншими країнами, прагне якомога повніше
реалізувати свої інтереси. Саме тому вона вводить квоти, ліцензії, митні
бар’єри щодо іноземних товаровиробників. Відповідна політика провадиться
щодо міграції робочої сили. Адже кожному зрозуміло, якщо дешева робоча
сила рине в країну без будь-яких обмежень, то це, з одного боку,
зменшить купівельну спроможність національного ринку країни, оскільки
знизиться платоспроможність зайнятих у галузях, куди увіллється ця
робоча сила, а з іншого — призведе до соціальних загострень у країні,
через те що зменшиться заробітна плата, частина працівників взагалі
перейде до розряду безробітних.

Допускаючи іноземний капітал в економіку, треба також регулювати ці
процеси, адже вони можуть призвести до втрат у певних галузях
виробництва, подальшого спотворення економіки, яка перетвориться на
технологічний придаток розвинених країн, де відбуваються екологічно
шкідливі або безперспективні процеси.

Досвід перехідного періоду постсоціалістичних країн, у тому числі
України, свідчить: шлях до ринку в «стихійному режимі», самопливом — не
тільки не ефективний, а й призводить до надзвичайно великих втрат у всіх
сферах життя, відкидає суспільство назад на десятки років.

Орієнтиром при переході до ринкової економіки для України мають бути
сучасні розвинені країни, для яких характерна змішана економіка, що
грунтується на різних формах власності. Домінуючою при цьому є
корпоративна власність, взаємодія конкуренції та регулювання з боку
держави, високий соціальний захист населення, соціальна орієнтація
економічного розвитку.

Слід також ураховувати, що ринок не можна побудувати, скажімо, за
шведським, американським або ще якимось зразком. Він є невід’ємним
елементом економіки. Ринкові відносини у Японії, Італії, Бразилії,
Алжирі різні. Характерними рисами сучасного розвиненого ринку є висока
організованість, інтелектуальне кадрове забезпечення його інституцій,
науково обгрунтовані правові засади.

Побудова такого ринку зайняла значний час і при цьому відбувалася на
добре розвинених товарно-грошових відносинах. Сучасні розвинені країни
на це витратили весь повоєнний період (3—4 десятиліття); Південна Корея,
Тайвань, Гонконг, Сінгапур — приблизно два десятиліття. При цьому ринок
«маленьких азіатських драконів», як називають останні чотири країни, хоч
і є розвиненим, відрізняється від ринку європейських країн і
американського. Він, як вважають спеціалісти, не є моделлю відкритої
ринкової економіки.

Україна має будувати таку модель ринкової економіки, яка найбільше
відповідає особливостям її розвитку, структурі економіки, географічному
положенню, менталітету народу.

Для України найприйнятнішою є модель соціальне орієнтованого ринку, який
у кінцевому підсумку підпорядковуватиме діяльність своїх функціональних
структур задоволенню матеріальних і духовних потреб людини.

Така стратегія має грунтуватися на чітко визначених пріоритетах
економічного розвитку, які сприяли б досягненню зазначених цілей.

Важливо обрати правильний шлях переходу до ринку.

Еволюційний шлях грунтується на поетапному і поступовому введенні
ринкових відносин впродовж тривалого періоду (10-15 років).

Прискорений шлях, або «шокова терапія», на перший погляд, виглядає як
простий, тому що до ринку можна перейти за короткий термін (були
пропозиції за 400-500 днів, 2-3 роки). Приваблює він тим, що мета
досягається швидко. Використовувався навіть такий образ. Хвіст коту
можна відрубати частинами, а можна зразу. У першому випадку тварина
страждає кожного разу, а у другому — лише раз, а ефект той самий.
Сутність такого підходу полягає в тому, що на основну масу товарів та
послуг відразу вводять вільні ціни. Зростання їх обмежується проведенням
граничне жорсткої фінансової та кредитної політики. Вона є ключовим
елементом цього варіанту. Максимально скорочується державний сектор.
Соціальна підтримка населення встановлюється на мінімальному рівні.

Прихильників «шокової терапії» у нашій країні було вдосталь, як і
пророків та радників різних західних шкіл, у тому числі чиказької
(монетаристської школи), на яку покладалося найбільше надій. Проте всі
вони, по-перше, не бачать відмінностей не тільки між Україною і Росією,
а й Україною і Чилі, між селянином, сформованим колективним веденням
господарства, і фермером, який працює у ринковому середовищі. По-друге,
всі вони без винятку піклуються не про інтереси України, а про свої
власні інтереси, інтереси своїх компаній, країн. По-третє, монетаризм у
його класичному розумінні зводиться до вільного ринку, де рівновага у
суспільстві досягається за рахунок грошової політики, вільного
ціноутворення. В наших умовах багаторівневого монополізму (власності,
технології, управління) це зумовлювало руйнацію економіки,
дестабілізацію суспільства.

Засади ринкової економіки в Україні мають вводитися прискорено, але без
«шоку».

Поелементний, еволюційно-радикальний шлях поєднує поступовість,
поетапність і державне регулювання цін на найважливіші товари, з одного
боку, і прибутків — з іншого. Раптово перейти до ринку не вдасться, тому
що в Україні, по суті, немає розвиненої інфраструктури, без якої не може
існувати сучасний ринок. Економіка потребує радикальної структурної
перебудови. Без цього неможливо наповнити внутрішній ринок споживчими
товарами, посісти чільне місце на міжнародному ринку. Для того щоб
досягти цього, потрібні величезні капітальні ресурси. Сподівання на
допомогу ззовні — нереальні, їх треба шукати всередині країни, в її
сучасній економіці. Гострим є дефіцит на кваліфіковані підприємницькі
кадри для роботи у банках, на біржах тощо. Саме тому для побудови
ефективної ринкової економіки Україна має демонтувати стару господарську
систему і поступово вводити ринкові елементи.

Вирішення цього складного завдання потребує, з одного боку, прискореного
переходу до ринку, а з іншого — виходу економіки з кризи. Такими є
реальні обставини, з якими не можна не рахуватися, обираючи стратегію
переходу до соціальне орієнтованої ринкової економіки.

Головним чинником створення моделі ринку, про яку йдеться, має бути
послідовна діяльність держави щодо створення необхідних інституцій
ринку.

Регулююча роль держави має здійснюватися методами, які адекватні
ринковим формам господарювання. Для цього слід розробити цільові
програми розвитку визначальних сфер господарства; забезпечити підтримку
пріоритетних напрямів економічного розвитку, виділення для цих цілей
кредитів, зменшення податків; стимулювання розвитку виробництва, а не
посередницької діяльності, різних соціальних форм господарства; створити
сприятливі умови для залучення в країну приватного іноземного капіталу,
передусім у формі прямих інвестицій до виробничої сфери, галузей, що
виробляють товари споживання.

Держава має регулювати випуск національної грошової одиниці, здійснювати
контрольовану емісію, забезпечувати взаємодію національного ринку з
міжнародним.

Регулююча роль держави має полягати у забезпеченні рівноваги в
суспільстві. І чим більші відхилення від рівноваги, тим сильнішими
повинні бути регулятори.

Результати економічних перетворень, здійснюваних на таких засадах,
будуть детермінованими, незворотними, прискореними і, що особливо
важливо, досягнуті в умовах соціальної злагоди.

3. ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ СТОСУНКИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ

Після розпаду СРСР розвіялись ілюзії перших років про швидке включення
національних економік молодих незалежних держав у світове господарство,
про адекватну заміну міжреспубліканських господарських зв’язків, що
склались за роки існування СРСР, про самостійний вихід на світовий
ринок. Поступово прийшло усвідомлення вигоди і, більше того,
безальтернативності відновлення вже в рамках Співдружності економічних
зв’язків у нових ринкових формах, на основі взаємної вигоди,
рівноправності і дотримання балансу інтересів партнерів. Всі ці чинники
сприяли переговорам глав незалежних держав і укладенню в 1991 р.
Договору про Співдружність незалежних держав (СНД). Україна спочатку
була на правах асоційованого члена СНД.

Після розпаду СРСР розвіялись ілюзії перших років про швидке включення
національних економік молодих незалежних держав у світове господарство,
про адекватну заміну міжреспубліканських господарських зв’язків, що
склались за роки існування СРСР, про самостійний вихід на світовий
ринок. Поступово прийшло усвідомлення вигоди і, більше того,
безальтернативності відновлення вже в рамках Співдружності економічних
зв’язків у нових ринкових формах, на основі взаємної вигоди,
рівноправності і дотримання балансу інтересів партнерів. Всі ці чинники
сприяли переговорам глав незалежних держав і укладенню в 1991 р.
Договору про Співдружність незалежних держав (СНД). Україна спочатку
була на правах асоційованого члена СНД.

Україна експортує до країн СНД кам’яне вугілля, чавун, сталь, прокат
чорних металів, залізну й марганцеву руди, самородну сірку, цемент,
сіль, промислове устаткування, автобуси, тепловози, екскаватори,
автомобілі, трактори, сільськогосподарську техніку, продукцію хімічної
промисловості, цукор, масло, м’ясо, фрукти, консерви тощо. У загальному
обсязі вантажів, які щороку вивозять з України до СНД, найбільшу частку
становлять коксівне вугілля і чорні метали. Більше 70% цієї продукції
одержує Росія.

Шлях сировинного розвитку, по якому вимушені йти більшість країн СНД, не
дає їм змогу розширювати їхню взаємну торгівлю. У 2003 р. частка
взаємної торгівлі країн СНД в її загальному обсязі становила 31,1% ($
57,9 млрд) і в порівнянні з попереднім роком знизилася на 1,5%. При
загальній тенденції до скорочення взаємної торгівлі країни Співдружності
визначають свої пріоритети і в її межах. Так, в експортно-імпортних
операціях Білорусі, України, Молдови в останні роки значно зменшилася
частка інших держав за рахунок збільшення частки Росії.

В Україну Росія постачає нафту, газ, деревину, папір, деякі марки чорних
і кольорових металів, машини, устаткування та іншу продукцію.

Білорусь постачає Україні трактори, вантажні автомобілі,
електронно-обчислювальні машини, мінеральні добрива, деревину, папір.

Добрі стосунки існують між Україною і Казахстаном, який експортує в
Україну руду, кольорові метали, азбест, металопрокат, шкірсировину,
нафту. Україна вивозить у Казахстан граніт, сільськогосподарську
техніку, акумулятори, компресори, обладнання для гірничорудної
промисловості, залізничні цистерни, продукти, продукцію легкої
промисловості. Обговорюється питання про створення спільного виробництва
ядерного палива, освоєння космосу та відродження проекту космічного
корабля багаторазового користування «Буран».

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

Економічна теорія. Підручник. – К., 2001.

Економіка України / За ред. Дячука Р.І. – К., 2000.

Розміщення продуктивних сил України / За ред. Качана Є.П. – К., 2001.

Словник-довідник з економіки. – Харків, 2002.

PAGE

PAGE 13

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020