.

1. Сутність прибутку підприємства, норма прибутку. 2. Сутність та особливості аграрних відносин. 3. Сучасна НТР, її суть і протиріччя. 4. Тип, форми

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
0 9410
Скачать документ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з політекономії

Сутність прибутку підприємства, норма прибутку

Головним двигуном підприємницької діяльності за умов ринкової економіки
є прибуток.

Прибуток – це створена додаткова вартість, яка виражена в реальній
ринковій формі, тобто в грошовій. Прибуток прийнято позначати латинською
літерою “Р”. Тому, вартість товару можна ще записати через формулу W =
К+Р.

Оскільки прибуток отримується підприємцями після реалізації товарів,
виникає враження, що він утворюється в сфері обігу, створюється на ринку
в актах купівлі-продажу. Але це зовсім не так, тому, що джерелом
прибутку являється додаткова вартість, створена в процесі виробництва.
Проте це не означає, що прибуток і додаткова вартість у реальному
економічному житті збігаються .

Фактично величина прибутку дорівнює різниці між реалізованою ціною
товарів і витратами на їх виробництво. Тому, якщо ціна дорівнює
вартості, прибуток і додаткова вартість збігаються, але це в реальному
економічному житті не можливо.

Додаткова вартість, представлена не як приріст змінного капіталу, а як
породження всього авансованого капіталу набуває форми прибутку.

Таким чином, прибуток – це та ж сама додаткова вартість, але виражена в
реальній ринковій формі. Оскільки прибуток отримується підприємцями
після реалізації товарів, виникає видимість, що він утворюється в сфері
обігу, народжується на ринку в актах купівлі-продажу. Але це не так.
Джерелом прибутку, як це було з’ясовано вище, є лише додаткова вартість,
яка створюється в процесі виробництва. Проте це не означає, що прибуток
і додаткова вартість у реальному житті постійно збігаються. Буде
величина прибутку дорівнювати величині додаткової вартості чи ні –
залежить від того, продаються товари за вартістю вище або нижче
вартості.

Прибуток – це реалізована частина додаткової вартості.

Авансуючи капітал на виробництво товарів, підприємець цікавиться
насамперед вигодою, рівнем приросту вкладеного у виробництво капіталу.
Цей рівень знаходить свій вираз у нормі прибутку.

Норма прибутку – це процентне відношення маси прибутку до авансованого
капіталу. Позначивши норму прибутку через Р’, отримаємо формулу:

Р1 = Р / C + V *100

З нормою прибутку пов’язана категорія маси прибутку. Якщо норма прибутку
є відносна величина, виражена в процентах, то маса прибутку – абсолютна
величина, виражена в грошових одиницях. Її можна виразити формулою: Р =
К х Р1.

Значення норми прибутку полягає в тому, що вона показує вигідність
капіталу, який застосовується, тобто, скільки прибутку приносить кожна
гривня, вкладена в підприємницьку діяльність. Вона є мірилом вигідності
вкладення капіталу. Тому капітали в умовах ринкової економіки,
заснованої на приватній власності на засоби виробництва, скеровуються
туди, де норма прибутку вища. Тобто норма прибутку виступає регулятором
капіталовкладень.

Сутність та особливості аграрних відносин

Особливу сферу виробничих відносин складають аграрні відносини,
пов’язані зі специфікою сільськогосподарського виробництва. В його
основі лежить здатність рослинних і тваринних організмів до природного
відтворення, що залежить від природних умов, тобто економічний процес
відтворення завжди тісно переплітається з природним. А звідси, результат
господарювання в цій галузі залежить як від працівника, так і від
природних умов.

Економічні відносини в аграрному секторі – це відносини, які виникають з
приводу привласнення й використання землі та інших засобів
сільськогосподарського виробництва, а також виробництва, розподілу,
обміну та споживання сільськогосподарської продукції.

Основними суб’єктами економічних відносин в аграрному секторі
виступають:

а) суспільство;

б) держава;

в) виробничі колективи;

г) індивідуальні виробники сільськогосподарської продукції.

Аграрні відносини є складовою частиною всієї системи економічних
відносин суспільства. Найбільш чітко цей зв’язок проявляється в процесах
агропромислової інтеграції. В результаті агропромислової інтеграції
формується господарська одиниця, яка називається агропромисловий
комплекс ( АПК).

Структура АПК включає в себе:

1) галузі промисловості, які забезпечують сільське господарство
знаряддями праці;

2) галузі сільського господарства;

3) галузі, які обслуговують сільськогосподарське виробництво (
переробка, транспортування, збереження, реалізація і т.д.).

Особливості аграрних відносин полягають в тому, що:

1) земля в сільському господарстві – головний об’єкт виробничих відносин
і основний засіб виробництва;

2) розбіжність робочого періоду з часом виробництва, що зумовлює
сезонний характер виробництва;

3) кінцеві результати сільського господарства залежать не тільки від
праці людини, але й від природно-кліматичних умов;

4) виникає складність економічних зв’язків;

5) сільське господарство більш широко використовує кредити.

Особливості сільськогосподарського виробництва породжують певну
специфіку у відносинах між людьми з приводу землі як основного об’єкту
господарювання, в обороті капіталу, зайнятого в сільськогосподарському
виробництві.

Сучасна НТР, її суть і протиріччя

Протягом усієї історії людство перебуває в стані постійного наукового і
технічного пошуку. Розум, зусилля і майстерність рук людини дали змогу
їй пройти, напри, вклад, в галузі енергетики шлях від набуття вміння
застосування вогню до відкриття ядерної і термоядерної енергії; в галузі
транспорту – від винайдення колеса до створення сучасних надшвидкісних
поїздів або літаків. Поступальний рух людського суспільства у розвитку
науки і техніки називають науково-технічним прогресом, На відміну від
науково-технічного прогресу, що споконвіку супроводжує розвиток
цивілізації, науково-технічна революція (НТР) – це якісний стрибок у
розвитку продуктивних сил, що відбувається в результаті поєднання
процесів наукової та технічної революції.

Основні риси сучасної науково-технічної революції такі:

1. Небувало швидкий розвиток науки, її взаємодія як з матеріальним
виробництвом, так і іншими видами діяльності, перетворення науки в
безпосередню продуктивну силу. Наука не тільки перетворилася в одну з
провідних сфер людської діяльності, а й стала одним з інтеграційних
чинників виникнення міжгалузевих систем господарства, як національних,
так і світових. Подібний прорив став можливим завдяки сучасним системам
освіти та великим затратам на наукові дослідження. Особливо великі
досягнення в сфері освіти і наукових досліджень мають США, Японія, ФРН,
Франція, Великобританія, малі промислово розвинуті країни Європи. Стало
цілком очевидним, що для передових країн наявність наукового потенціалу
і високоосвічених кадрів є значно ціннішим економічним ресурсом, ніж
будь-який вид мінеральної сировини, а капіталовкладення в науку – це
капіталовкладення в майбутнє.

2. Всеосяжність НТР, яка охоплює не тільки матеріальне виробництво, а й
обслуговування, побут, культуру впливає на психологію і ментальність
жителів передових країн. Масштаби цього процесу вражаючі. Так, якщо
спеціалісти можуть пишатися масовим застосуванням роботів, які?
використовуються для виготовлення кузовів автомобілів (мал. 17) або
панелей телевізорів найвідоміших марок, то звичайна людина може оцінити
здобутки НТР, маючи можливість негайно зателефонувати з найближчого
телефону-автомата в будь-який кінець світу, за хвилину розрахуватися в
магазині за цілий кошик товарів за допомогою електронної кредитної
картки або без зволікань перерахувати гроші партнеру в інший кінець
світу.

3. Корінним чином змінюється технічна і технологічна база господарства
світу. НТР розвивається і вглиб – освоюються мікросвіт атома, генна
інженерія, нові фізико-хімічні процеси; і вшир – в нових технічних
конструкціях поєднуються традиційні механічні та електричні системи з
мікропроцесорною технікою, системи управління – з мережами ЕОМ
електронного в’язку та кібернетичними пристроями.

Про сучасний стан технічної і технологічної оснащеності тієї чи іншої
країни можна зробити висновок, виходячи з обсягів виробництва та
застосування ЕОМ і наукоємної продукції в цілому. На сьогодні понад 50 %
обсягу виробництва цих галузей припадає на США та Японію.

Сучасні процеси перебудови світового господарства привели до високої
територіальної концентрації виробничої діяльності і населення.
Посилилися процеси урбанізації, що, з одного боку, сприяє консолідації
ринків збуту, створенню перспективних маркетингових систем, використанню
спільної інфраструктури, з другого – загострює екологічні і соціальні
проблеми. Звичайно, на розміщення господарства впливають й інші чинники:
орієнтація на використання висококваліфікованої робочої сили в
економічно розвинутих країнах або на дешеву робочу силу в країнах, що
розвиваються; можливості використання вигідного географічного положення
або транспортної доступності; орієнтація на потенційні ринки збуту
продукції. До того ж доводиться враховувати і екологічний чинник –
законодавством багатьох країн передбачаються жорсткі санкції за
забруднення навколишнього середовища.

Економічний цикл

Економічний цикл – постійно повторювані коливання економічної
активності. Зростання суспільного виробництва здійснюється нелінійно і
супроводжується періодичним падінням. Можливі фази циклу економічного:
криза, депресія (стагнація), пожвавлення, підйом. Точка максимуму
кожного наступного підйому виявляється вище попередньої.

Економічні цикли поділяються:

на функціональні цикли (у процесі яких економіка змінює свої параметри,
не виходячи на іншу траєкторію розвитку);

цикли розвитку (у процесі руху яких відбувається глибока якісна зміна
структури і функціонування економіки, перехід на нову траєкторію
розвитку).

1) За тривалістю перебігу розрізняють такі основні види економічних
циклів:

• однорічні, обумовлені сезонними коливаннями;

• 3 – 5-річні цикли Кітчина-Крума (“цикл запасів”);

• 7 – 11-річні цикли Жуглара, або класичні чи інвестиційні цикли
(пов’язані з поновленням активної частини основного капіталу, існування
цього єдиного “промислового”, або “ділового”, циклу було детально
описано та всебічно проаналізовано у “Капіталі” );

• 17 – 18-річний будівельний цикл (цикл Кузнеця);

• 45 – 60-річні цикли Кондратьєва (Кондратьєв пояснив причинність їх
виникнення необхідністю оновлення основного капіталу і вказав на
пожвавлення у сфері технічних винаходів перед початком і у самому
початку підвищувальної хвилі великого циклу кон’юнктури. Механізм
структурних зрушень характеризується трьома ефектами: “затишок перед
бурою” (відносний спад зрушень у співвідношенні питомих ваг галузей за
кілька років до крапки біфуркації),“ефект середини” (сплеск
інтенсивності структурних зрушень за 20 років до крапки біфуркації,
тобто на початку понижательной фази циклу Н.Д. Кондратьева) і “ефект
луна” (через 7 – 10 років після проходження крапки біфуркації
починається нова економічна криза, і саме на ці періоди приходиться
другий, після крапки біфуркації, пік структурних перетворень)

• вікові логістичні цикли, що охоплюють період від 150 до 350 років.

2) цикл вільної конкуренції, чистої монополії, монополістичної
конкуренції,

Дуже важливо бодай відносно оцінити вплив головних факторів на природу
тих чи інших циклів, з одного боку, та характер і детермінізм їх
перебігу і здійснення – з другого. Економічні цикли мають універсальні
риси і ознаки, що водночас не обумовлює однаковості їх перебігу в різних
країнах. Пояснення циклів варіюються від фантастичних,
космофізичнихУ.Джевонса, який пов’язував економічні кризи 1816, 1825,
1837, 1847, 1857, 1866 та 1873 pp. з річними циклами сонячної
активності, до здійсненого на основі математичних розрахунків нашим
співвітчизником Є.Слуцьким імпульсно-поширювального підходу,
сформульованого у 1927 р. у роботі «Нагромадження випадкових причин як
джерело циклічних процесів».

Сучасна інтерпретація імпульсів чи шоків, що впливають на економічну
динаміку, полягає в такому. Виділяють три основні типи турбуленцій, що
впливають на економічний розвиток. По-перше, шоки пропозиції, що
спрямовані насамперед на виробничо-технологічний бік економічної
системи. Сюди належать технологічні нововведення, кліматичні зміни,
природні стихії, отримання доступу до нових джерел сировини, коливання
світових цін на основні види природних ресурсів. По-друге, політичні
шоки пов’язані з діями урядів, з розробкою і реалізацією
макроекономічної політики, що впливає переважно на попит шляхом
регулювання грошової маси, обмінного курсу, фіскальної політики.
Нарешті, по-третє, шоки в попиті приватного сектора на рівні фірм,
підприємств та домашніх господарств можуть бути спровоковані
інвестиційними змінами, коливаннями споживчого попиту, інфляційними
очікуваннями тощо. Усі три види шоків можуть мати як внутрішні, так і
зовнішні корені й джерела.

Тип, форми та рівень безробіття

Безробіття — складне економічне, соціальне і психологічне явище.
Водночас безробіття — це економічна категорія, яка відбиває економічні
відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення.

Досвід переходу окремих країн до ринку свідчить про те, що в кожний
період рівень зайнятості і масштаби безробіття характеризуються значними
коливаннями, зумовленими сукупним впливом багатьох чинників. При цьому
причини появи безробіття і його види можуть дуже різнитися.

Розрізняють відкрите й приховане безробіття.

Відкрите безробіття означає існування явно незайнятого населення,
приховане — наявність формально зайнятого населення.

Можна виділити такі види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне,
сезонне, інституціональне.

Фрикційне безробіття пов’язане з переміщенням людей з однієї роботи на
іншу, а також із однієї місцевості в іншу. Фрикційне безробіття означає,
що існують постійний зв’язок між звільненням з однієї організації і
найманням працівників іншими організаціями, заміщення одних професій
іншими, рух працівників з одних галузей в інші тощо.

Виникнення структурного безробіття пов’язане зі структурними зрушеннями
в економіці, закриттям застарілих підприємств і виробництв, скороченням
випуску продукції у разі переорієнтації виробництва, закриття шкідливих
підприємств.

Структурне безробіття відрізняється від фрикційного передусім тим, що
працівники, які втратили роботу в одних секторах економіки, не можуть
бути використані на тих робочих місцях, які пропонуються в інших
секторах. Окрім того, структурне безробіття є тривалим і має, як
правило, хронічний характер.

Причиною структурного безробіття є територіальна і кваліфікаційна
невідповідність між вільними робочими місцями і безробітними.

У структурному безробітті можна виокремити технологічне й конверсійне
безробіття.

Технологічне безробіття пов’язане з переходом до нової техніки і
технології, механізацією та автоматизацією виробництва, що
(супроводжується вивільненням робочої сили і найманням праців принципово
нових спеціальностей та кваліфікації.

Конверсійне безробіття спричиняється скороченням чисельності армії і
зайнятих у галузях оборонної промисловості. Розміри цього безробіття
можуть коливатися від незначних до великих.

Сезонне безробіття стосується тих видів виробництва, які мають сезонний
характер і в яких протягом року відбуваються різкі коливання попиту на
працю (сільське господарство, будівництво тощо).

Циклічне — це вид безробіття, яке постійно змінюється за своїми
масштабами, тривалістю і складом, що пов’язано з циклом ділової
кон’юнктури. Масштаби і тривалість циклічного безробіття досягають
максимуму під час спаду (кризи) виробництва і мінімуму — під час
піднесення. Отже, розміри ринку праці коливаються разом з коливаннями
циклу ділової кон’юнктури. Найбільшою мірою від циклічного безробіття
страждають молодь, жінки, люди похилого віку і некорінне населення.

Інституціональне безробіття — це безробіття, яке породжується правовими
нормами, що впливають на попит і пропозицію праці.

На ринку праці розрізняють також застійне і хронічне безробіття.

Застійне безробіття охоплює найстійкіший контингент безробітних —
бідних, бродяг, бомжів та ін. Розвиток ринкової економіки
супроводжується виникненням і розширенням масштабів хронічного
безробіття. Це пов’язано з тим, що інвестиції у створення нових робочих
місць відстають від темпів зростання чисельності найманих працівників.

Рівень зареєстрованого безробіття в Україні підвищився за лютий на 0,1%
(з початку року на 0,2%) і на 1 березня 2006 р. склав 3,3%, – повідомляє
Державний комітет статистики.

Офіційний статус безробітних мають 923,8 тис. громадян України, що в
порівнянні з початком лютого більше на 2,6%, в порівнянні з початком
2006 р. – на 4,8%.

Кількість вільних місць і вакансій на 1 березня склала 212,4 тис., що на
2,1 тис. або на 1% менше, ніж на початок лютого. Навантаження на одне
вільне робоче місце (вакантну посаду) за лютий не змінилося і складає 4
людини на місце.

Працевлаштовано за лютий 70,9 тис. чоловік, що на 15,9 тис. чоловік або
28,9% більше в порівнянні з січнем.

Для довідки: за 2005 р. рівень зареєстрованого безробіття в Україні
знизився на 0,4% і на 1 січня 2006 р. склав 3,1%.

Позичковий капітал та його процент

Позичковий капітал ( це капітал, який приносить доход у вигляді
процента. Як відомо, в процесі обігу капітал виступає у грошовій,
продуктивній і товарній формах. Позичковий капітал постійно знаходиться
у грошовій формі, однак його поняття значно вужче за змістом від поняття
“грошовий капітал”. У широкому розумінні грошовий капітал розглядається
економічною теорією як вартісна форма всього дійсного капіталу, який
функціонує у матеріально-уречевленій та у грошовій (вартісній) формі.
Грошовий капітал може втілюватись у різні функціональні форми, однією з
який і є позичковий капітал.

Позичковий капітал як різновид грошового капіталу можна виразити
формулою: Г ( Г(, де Г( = Г + (Г. Ця формула визначає, що ціль та
рушійний мотив функціонування позичкового капіталу становить отримання
(Г() ( приросту грошей порівняно з їх початковою авансовою сумою (Г).
Розглядаючи формулу складається враженя, що гроші функціонують за
принципом “гроші роблять гроші” тобто, що гроші самі-собою мають мають
властивість приносити прибуток. Насправді позичковий капітал приносить
доход у вигляді процента тільки тому, що в руках позичальника він
використовується як функціонуючий капітал, тобто із грошового переходить
у продуктивний, що дає додатковий прибуток. Якщо кругообіг грошового
капіталу виразити формулою: Г ( Т…В…Т( ( Г(, то її
крайні елементи (Г та Г() виражатимуть обіг грошей як капіталу:
авансовані на виробництво вони повертаються до вихідного пункту, але в
більшій сумі. Здійснюючи такий обіг, гроші забезпечують розширене
відтворення капіталу. У цьому випадку капітал існує в найбільш
абстрактній функціональній формі. Його втіленням стає особливий різновид
грошей ( гроші як капітал, гроші як носій капітальної (самозростаючої)
вартості.

Позичковий капітал характеризується такими ознаками:

1. Позичковий квапітал ( це капітал ( власність. Особливість позичкового
капіталу полягає в тому, що він безпосередньо авансується (інвестується)
у виробничу сферу не його власником, а зовсім іншою особо (
підприємцем-позичальником, якому капітал передається на тимчасове
користування. В результаті відбувається роздвоєння позичкового капіталу
на капітал ( власність і капітал функцію:

– власність на капітал залишається у кредитора навіть після того, як
вона з його рук перейшла боржникові. Реальним підтвердженням цієї
власності є зобов’язання позичальника повернути отриману позику в строк
з виплатою процента;

– капітал ( функція означає, що підприємець повинен одержати прибуток на
авансовані гроші не менший, ніж розмір плати за позичковий капітал.
Інакше немає сенсу організовувати підприємницьку діяльність. А тому
кредитор як власник капіталу отримує за це частину прибутку у вигляді
позичкового процента; решта прибутку залишається у розпорядженні
позичальника ( підприємця у вигляді підприємницького доходу.

2. Позичковий капітал ( специфічний товар. Позичковий капітал ( це
капітал, що реалізує себе як товар. Об’єктом куплі-продажу є самі гроші,
однак не гроші як товар, а гроші як капітал.

Гроші, як відомо, за своєю природою не є капіталом. Вони стають
капіталом, коли використовуються не як простий посередник обміну, а як
гроші задля отримання прибутку, гроші як вартість самозростання. Отже,
кредитор передає позичальникові не просто гроші, а гроші як капітал; він
передає вартість, що в процесі свого функціонального використання не
лише зберігає себе, а й зростає у своїх розмірах ( приносить прибуток.

3. Позичковий капітал володіє специфічною формою відчуження. Особливістю
позичкового капіталу, котрий функціонує як товар є те, що на відміну від
продажу звичайного товару він надається в позику ( тобто відчужується
від свого власника лише на певний строк і за умови повернення з
почичковим процентом. На відміну від акту купівлі-продажу, коли товар
одночасно переміщується від продавця до покупця, а гроші назустріч ( від
покупця до продавця, при кредитній операції позичковий капітал
передається: при наданні позики ( від кредитора до позичальника, а при
її погашенні ( від позичальника до кредитора з виплатою позичкового
процента.

Отже, позичковий капітал необхідно розглядати як одну із форм грошового
капіталу, що надається його власником на тимчасове користування
підприємцеві з метою отримання прибутку у вигляді позичкового процента.

Основою формування позичкового капіталу є закономірності кругообігу
капіталу в процесі відтворення, які призводять до того, що в окремих
учасників економічних відносин з’являються тимчасово вільні капітали, а
в інших виникає потреба в позичкових коштах. За допомогою кредиту
тимчасово вільні капітали (а також заощадження населення) перетворюються
в позичковий капітал, котрий втягується в новий кругообіг, забезпечує
процес відтворення і прибуток його власникам.

Позичковий процент або процент за кредит (від латинського pro centrum (
на сотню) ( це плата, яку отримує кредитор від позичальника за надані в
позику гроші чи матеріальні цінності.

Економічна природа позичкового процента обумовлена існуванням товарного
виробництва та пов’язаних з ним кредитних відносин. За призначенням
позичковий процент, з одного боку, відображає ефективність використання
позичкового капіталу; з іншого боку, він повинен забезпечувати доходи
банку, компенсувати його витрати. В умовах ринкової економіки суть його
розглядається більшістю економістів як ціна капіталу, взятого у кредит.
Логіка такого визначення проста: оскільки позичальник-підприємець
виступає покупцем капіталу-товару, то й процент, виплачуваний ним
кредиторові, представляє ціну цього капіталу. Безперечно, тут не слід
розуміти ціну капіталу як вираз вартості. Позичковий процент є не що
інше, як частина середнього прибутку, котру підприємець платить власнику
капіталу за користування споживною вартістю позиченого капіталу. У
даному випадку сплата процента характеризує передачу певної частини
вартості без одержання еквівалента. Вартість процента повністю
переходить від позичальника до кредитора.

Процентні ставки бувають:

постійні (фіксовані) ( не змінюються протягом всього періоду
кредитування;

перемінні (плаваючі) ( можуть змінюватися в процесі кредитування. Щоб
запобігти втратам або хоч зменшити ризик банки, особливо в період
інфляції, застосовують плаваючі процентні ставки за кредит, котрі
періодично переглядаються.

Динаміка норми позичкового процента визначається стихійним ринковим
механізмом і певною мірою залежить від державного грошово-кредитного
регулювання економіки.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020