КОНТРОЛЬНА РОБОТА
на тему:
Фінансова система держави
ПЛАН
Загальне поняття про фінанси, фінансову систему і фінансову політику
держави.
Державний бюджет як головна ланка фінансової системи суспільства.
Фінансова система України – шляхи її удосконалення.
1. Загальне поняття про фінанси, фінансову систему і фінансову політику
держави
Вітчизняна теорія фінансів базується на єдиному комплексному підході до
визначення суті фінансів. При цьому у більшості науковців увага
акцентується не на особливостях прояву фінансів на макро- та
мікрорівнях, а на їх характерних ознаках.
Як будь-яка економічна категорія фінанси мають певні особливості:
1. Фінанси є грошовою категорією
2. Фінанси є розподільчою категорією
3. Фінанси приймають участь у формуванні та використанні фондів грошових
коштів, а отже є ресурсоутворюючою категорією
1. Особливість фінансів як економічної категорії полягає в тому, що вони
завжди мають грошову форму вираження. Про які б фінансові операції не
йшла мова: формування доходів підприємств і держави, розподіл прибутку
на підприємствах, внесення суб’єктами господарювання платежів у бюджет
та позабюджетні фонди, для всіх них характерним є рух грошей у
готівковій та безготівковій формах.
Грошовий характер фінансових відносин – важлива визначальна ознака
фінансів. Гроші, їх реальний рух служать обов’язковою умовою виникнення
та існування фінансів. Однак самі по собі гроші, їх рух не визначають
суті фінансів, їх змісту, суспільного призначення.
Слід зауважити, що хоча всі фінансові відносини є грошовими, не всі
грошові відносини можна вважати фінансовими.
Наприклад. Відносини купівлі-продажу – громадсько-правові; постачання –
господарсько-правові; штрафи за спричинення шкоди природному середовищу
– адміністративно-правові.
Фінанси відрізняються від грошей не лише змістом, але і функціями, які
вони виконують в процесі розширеного відтворення.
Фінанси – економічний інструмент розподілу та перерозподілу валового
внутрішнього продукту (ВВП) та національного доходу, засіб контролю за
утворенням та використанням фондів грошових коштів. Головне призначення
фінансів – через утворення грошових доходів та фондів забезпечити не
лише потреби держави та підприємств в грошових коштах, але і контроль за
використанням фінансових ресурсів.
Завдяки фінансам відбувається перерозподіл централізованих і
децентралізованих доходів і надходжень через систему бюджетних та
позабюджетних фондів, видатків підприємств, організацій, установ.
Централізовані фінанси – це економічні грошові відносини, яки пов’язані
з формуванням та використанням фондів грошових коштів держави, які
акумулюються в державній бюджетній системі та урядових позабюджетних
фондах.
Децентралізовані – грошові відносини, що опосередковують кругообіг
грошових фондів підприємств.
Кредит – це рух позичкового фонду, що здійснюється через банківську
систему та спеціалізовані фінансово-кредитні інститути. Банки акумулюють
вільні грошові кошти підприємств та населення та передають їх на
принципах забезпеченості, платності, повернення та терміновості
підприємствам, які їх потребують.
Фінансова система держави є відображенням форм і методів конкретного
використання фінансів в економіці. Відповідно структура фінансової
системи значною мірою визначається економічною моделлю суспільства. Так,
у державі тоталітарного типу фінансова система е спрощеною і дещо
примітивною. Не всі її ланки достатньо розвинені.
У державах із ринковою економікою фінансові системи досягають своєї
завершеності, однак у розрізі деяких держав можуть суттєво відрізнятися.
У державах із перехідною економікою фінансові системи характеризуються
тим, що окремі їхні ланки перебувають на стадії формування. Це
торкається насамперед фінансового ринку, державного боргу, страхових і
резервних фондів тощо.
Фінансові системи деяких держав можуть відрізнятися за своєю структурою,
але у всіх у них є загальна ознака – це те, що фінансова система уявляє
з себе сукупність різноманітні фондів фінансових ресурсів, які різняться
за методами мобілізації та напрямками використання, однак тісно
пов’язані між собою, мають прямий і зворотний вплив на економічні й
соціальні процеси в державі, а також на формування й використання фондів
фінансових ресурсів у розрізі окремих ланок.
Отже, сукупність фондів фінансових ресурсів та взаємозв’язок між ними,
утворює фінансову систему країни.
Фінансову систему можна розглядати за внутрішньою та організаційною
будовою.
За внутрішньою будовою:
Фінансова система – це сукупність відносно відокремлених взаємозв’язаних
фінансових відносин, які відображають специфічні форми та методи
розподілу та перерозподілу ВВП.
За організаційною структурою:
Фінансова система – це сукупність фінансових органів та інститутів, які
управляють грошовими потоками.
Виділення складових елементів внутрішньої будови фінансової системи
здійснюється за ознакою каналів руху грошових потоків і місцем
концентрації фінансових ресурсів. Концентрація фінансових ресурсів
відбувається у відповідних грошових фондах, які можуть виступати ознакою
виокремлення ланок фінансової системи.
Внутрішня структура фінансової системи відображає об’єктивну сукупність
фінансових відносин і є загальною для всіх країн. Вона складається із
сфер та ланок.
Сфера характеризує узагальнену за певною ознакою сукупність фінансових
відносин. В основу виділення сфер покладено рівень економічної системи.
Виділяють чотири сфери фінансової системи:
1) рівень мікроекономіки – фінанси суб’єктів господарювання;
2) рівень макроекономіки – державні фінанси;
3) рівень світового господарства – міжнародні фінанси;
4) сфера забезпечення – фінансовий ринок.
Політика охоплює всі напрямки діяльності держави. В залежності від сфери
суспільних відносин, яка є об’єктом політичного впливу, говорять про
економічну або соціальну, культурну або технічну, фінансову або
кредитну, внутрішню або зовнішню політику.
Сукупність державних заходів щодо використання фінансових відносин для
виконання державою своїх функцій уявляє з себе фінансову політику.
Зміст фінансової політики охоплює цілий комплекс заходів:
1) розробку загальної концепції фінансової політики, визначення її
основних напрямів, цілей, головних завдань;
2) створення відповідного фінансового механізму;
3) управління фінансовою діяльністю держави та інших суб’єктів
економіки.
Проявляється фінансова політика у:
O фінансовому законодавстві;
O системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів (найважливішими
з яких є податки);
O перерозподілі фінансових ресурсів між окремими верствами населення,
галузями, регіонами;
O структурі доходів і видатків бюджетів тощо.
Головна мета фінансової політики – забезпечення відповідними фінансовими
ресурсами реалізації тої чи іншої державної програми економічного та
соціального розвитку. Вона реалізується через вирішення таких завдань:
1.Забезпечення умов для формування максимально можливих фінансових
ресурсів.
2.Встановлення раціонального з погляду держави розподілу та використання
фінансових ресурсів.
3.Організація регулювання та стимулювання економічних та соціальних
процесів фінансовими методами.
4.Розробка фінансового механізму та його розвиток у відповідності із
цілями та завданнями стратегії, що змінюється.
5.Створення ефективної і максимально ділової системи управління
фінансами.
Але не слід прив’язувати фінансову політику лише до економічної
політики. Фінансова політика – це самостійна сфера діяльності держави в
області фінансових відносин. Фінансова політика має самостійне значення,
і в той же час вона виступає засобом реалізації політики держави в
будь-якій сфері суспільних відносин будь то економіка, соціальна сфера
або міжнародні відносини.
Сама по собі фінансова політика не може бути поганою або доброю. Вона
оцінюється у відповідності з тим, на скільки вона сприяє досягненню
поставлених цілей та розв’язанню конкретних задач.
Основу фінансової політики складають стратегічні напрямки, які
визначають довгострокову та короткострокову перспективу використання
фінансів та передбачають розв’язання головних завдань, що випливають з
особливостей функціонування економіки та соціальної сфери країни.
Одночасно з цим держава здійснює вибір поточних тактичних цілей та задач
використання фінансових відносин. Вони пов’язані з основними проблемами,
що стоять перед державою, в області мобілізації та ефективного
використання фінансових ресурсів, регулювання економічних та соціальних
процесів та стимулювання передових напрямків розвитку продуктивних сил,
окремих територій та галузей економіки. Всі ці заходи тісно пов’язані
між собою та взаємозалежні.
2. Державний бюджет як головна ланка
фінансової системи суспільства
Центральне місце в системі загальнодержавних фінансів посідає державний
бюджет.
Його економічний зміст визначається сутністю та функціями держави,
системою господарювання, дією економічних законів.
Фінансові відносини, що складаються у держави з підприємствами,
організаціями, населенням мають назву бюджетних.
Специфіка цих відносин полягає в тому, що вони:
1)виникають в розподільчому процесі, учасником якого є держава;
2)пов’язані з формуванням та використанням централізованого фонду
грошових коштів, який призначено для задоволення загальнодержавних
потреб.
Бюджетним відносинам притаманний об’єктивний характер. Це зумовлено тим,
що в руках держави щорічно має концентруватись певна частка
національного доходу, яка є необхідною для потреб поширеного відтворення
в масштабах всього суспільства, задоволення соціально-культурних потреб
громадян, вирішення інших загальнодержавних завдань.
Бюджетні відносини – це органічна частина економічної структури
суспільства, їх функціонування об’єктивно визначено необхідністю
матеріально-фінансової основи для здійснення державою її функцій.
В процесі функціонування бюджетні відносини матеріалізуються в
бюджетному фонді країни, який має складну організаційну структуру.
Сукупність бюджетних відносин з формування та використання бюджетного
фонду країни складає поняття держбюджету.
Таким чином, державний бюджет за своєю економічною сутністю уявляє з
себе грошові відносини, що виникають у держави з юридичними та фізичними
особами щодо перерозподілу національного доходу країни у зв’язку з
утворенням та використанням бюджетного фонду на фінансування народного
господарства, оборони, соціально-культурних заходів та інших напрямів.
Погляд на бюджет як на самостійну економічну категорію отримав визнання
відносно недавно.
Особливості державного бюджету як економічної категорії накладає
відбиток і на функції, що він виконує (розподільчу та контрольну).
Сфера дії розподільчої функції є досить широкою, оскільки у відносини з
бюджетом вступають практично всі учасники суспільного виробництва.
Основним об’єктом бюджетного перерозподілу є чистий дохід, але це не
виключає можливості перерозподілу частини вартості необхідного продукту,
а іноді і національного багатства.
Контрольна функція полягає в тому, що бюджет об’єктивно через формування
та використання грошового доходу держави відображає всі процеси, що
відбуваються в структурних ланках економіки.
Основу контрольної функції складає рух бюджетних ресурсів, що
відображається у відповідних показниках бюджетних надходжень.
Прояв властивостей, що притаманні бюджету, використання його як
інструменту розподілу та контролю є можливим лише за умов людської
життєдіяльності, що і знаходить своє відображення в бюджетному
механізмі, який є конкретним втіленням бюджетної політики.
Саме Основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період є
підґрунтям для формування проекту закону про Державний бюджет України.
Цей документ розробляє Міністерство фінансів України виходячи з
прогнозних макропоказниках економічного і соціального розвитку країни на
наступний бюджетний період. Проект Основних напрямів бюджетної політики
має містити пропозиції Кабміну щодо:
1) граничного розміру дефіциту (профіциту) Державного бюджету України у
відсотках до прогнозного річного обсягу ВВП;
2) частки прогнозного річного обсягу ВВП, що перерозподіляється через
зведений бюджет України;
3) граничного обсягу державного боргу та його структури;
4) питомої ваги обсягу міжбюджетних трансфертів у видатках Державного
бюджету України і коефіцієнта вирівнювання для місцевих бюджетів;
5) питомої ваги капітальних вкладень у видатках Державного бюджету
України та пріоритетних напрямів їх використання;
6) взаємовідносин Державного бюджету України з місцевими бюджетами в
наступному бюджетному періоді;
7) змін до законодавства, прийняття яких є необхідним для реалізації
бюджетної політики держави;
8) переліку головних розпорядників коштів Державного бюджету України;
9) захищених статей видатків бюджету;
10) обґрунтування необхідності поділу бюджету на загальний та
спеціальний фонди.
Проект Основних напрямів бюджетної політики обговорюється на пленарному
засіданні Верховної Ради не пізніше 1 червня поточного року. Його
затвердження дає старт розробці проекту закону про Державний бюджет
України, а отже формуванню бюджетного механізму на наступний бюджетний
період.
За допомогою бюджетного механізму можна практично використовувати бюджет
в якості інструмента державного регулювання економіки, стимулювання
виробничих та соціальних процесів.
Завдяки бюджетному перерозподілу національного доходу, маємо можливість
вдосконалювати структуру суспільного виробництва.
При цьому держава застосовує різні форми прямого та непрямого впливу на
економіку – субсидування підприємств, державне інвестування, бюджетне
фінансування, конверсія оборонних галузей тощо, для зміни пропорцій, які
склалися в народному господарстві.
Бюджетний механізм є активним інструментом реалізації бюджетної політики
держави. Судити про неї можна за статтями бюджетних доходів та видатків.
Державний бюджет, що складається у формі доходів і видатків, може
виступати діючим знаряддям загальнодержавного фінансового контролю.
Визначає склад доходів та видатків Державного бюджету України бюджетна
класифікація.
3. Фінансова система України – шляхи її удосконалення.
Нові економічні відносини, які запроваджуються в Україні, потребують
змін у фінансовій системі.
Реформування спонукає органи місцевої влади і управління до розробки
невідкладних заходів щодо пошуку засобів для фінансування
інфраструктури. З Державного бюджету місцевим органам влади та їх
бюджетам виділяється мінімум допомоги.
Прийняття консолідованого бюджету, до складу якого входять усі види
бюджетів бюджетної системи, пов’язане зі значним навантаженням на
місцеві органи влади і управління, вимагає від них повної
відповідальності за виконання бюджету. Позитивним у консолідуючій схемі
бюджету є те, що бюджетна система спирається на економічно і юридичне
врегульовану сукупність Державного бюджету України, республіканського
бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, міських, районних,
селищних та сільських бюджетів. При цьому передбачається повна
самостійність місцевих бюджетів і всіх їхніх ланок, зумовлена наявністю
власних та закріплених доходних джерел і правом визначення напрямів їх
використання. Негативним моментом є те, що в умовах постійного
скорочення виробництва і доходів повна самостійність місцевих рад при
формуванні бюджетів ще більше поглиблює кризові явища в економіці
регіонів.
Як бачимо, бюджет є формою планомірного накопичення і використання
коштів для забезпечення функцій, здійснюваних органами державної влади,
регіонального та місцевого самоврядування. Планомірне накопичення коштів
відбувається у галузях виробництва, а тому підприємства усіх форм
власності є ведучою ланкою в утворенні фінансів держави, оскільки
фінанси підприємств опосередковують грошові відносини, що виникають при
створенні і використанні грошових доходів для формування основних і
обігових фондів, розрахунків з державою через систему податків та
обслуговування кругообігу коштів підприємств і зміну форм вартості у
процесі цього кругообігу. Якщо фінанси підприємств обслуговують процес
виробництва суспільного продукту, його розподіл всередині підприємств і
нагромадження капіталу для розширеного відтворення та розрахунків з
державою через податкову систему, то загальнодержавні фінанси
використовуються для розподілу і перерозподілу з метою задоволення
потреб загальнодержавного споживання через державний та місцеві бюджети
й численні централізовані позабюджетні фонди: соціального страхування,
пенсійний фонд тощо.
Таким чином, фінансову систему України утворюють:
1) фінанси підприємств усіх форм власності, відрахування до бюджету та
різних фондів;
2) державний і місцевий бюджети, або консолідований бюджет;
3) централізовані державні та інші фонди;
4) фондовий ринок.
В умовах переходу до ринкової економіки активно вживається у фінансову
систему фінансовий ринок.
З утворенням незалежної України жодного року до складу державного
бюджету не входив державний фонд соціального страхування, що
використовується для виплати допомоги при тимчасовій непрацездатності,
для оплати путівок до санаторію, допомоги дітям та ін.
Відповідно до чинного законодавства на Пенсійний фонд України, як
централізований державний фонд, покладається завдання забезпечення
фінансування витратна виплату пенсій громадянам, яким виповнилась
необхідна для призначення пенсій кількість років, на виплату допомоги на
дітей, соціальну підтримку пенсіонерів та інші заходи.
Особливої уваги заслуговує фондовий ринок, який цілеспрямовано
розвивається і з плином часу стане важливим елементом фінансової
системи.
Контролювати процеси становлення ринку цінних паперів та фондової біржі
має Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка видає
ліцензійна продаж цінних паперів, реєструє нові випуски в обіг цінних
паперів, виконує нагляд за роботою фондової біржі та рийку цінних
паперів — як біржового, так позабіржового.
Розширення мережі об’єктів приватизації дає могутній поштовх розвиткові
ринку цінних паперів. Сьогодні в Україні мало інвесторів. Чітко
проглядається недостатня кількість зарубіжних інвестицій. Однак інтерес
західних інвесторів до України зросте, якщо вони зможуть своїм капіталом
брати участь у приватизації. Широкого розвитку набув ринок банківського
та міжбанківського кредиту, активізувалась діяльність валютної біржі.
Реформування фінансової системи України потребує і структурної
перебудови системи управління Міністерства фінансів. Ї така перебудова
здійснюється, створена нова структурна одиниця — Державне Казначейство.
Література:
Закон України “Про бюджетну систему України”
Основи економічної теорії: політекономічний аспект / За ред. Г.Климка,
В.Несторенка. – Знання. 1997.
Вахненко Т. Державний борг України: шляхом виходу з кризи. “Економіка
України”. – 2000. – №8.
Шевчук В. Фіскальна політика і необхідність збалансованого бюджету.
“Фінанси України”. 1997. – №5.
Шокун В., Пилипенко Л. Про питання вдосконалення фінансової системи
України. “Фінанси України”. – 1997. – №6.
PAGE
PAGE 6
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
