Реферат на тему:
“Бюджетні правовідносини,
їх зміст і особливості”
ПЛАН
Вступ
1. Поняття бюджетних правовідносин, їх зміст
2. Бюджетне законодавство України, місце в ньому бюджетних
правовідносин
3. Особливості бюджетних правовідносин, характерні ознаки
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
У системі фінансового права, що поділяється на правові інститути,
бюджетне право посідає провідне місце і багатьма науковцями
розглядається як підгалузь фінансового права. Бюджетне право –
центральна частина фінансового права, оскільки сфера державних фінансів,
які виступають безпосередньо предметом дослідження останнього,
нерозривно пов’язана з відносинами у сфері утворення, розподілу й
витрачання коштів бюджетної системи. Такі відносини є предметом
бюджетного права, яке нерозривно пов’язано з іншими розділами та
інститутами фінансового права. Отже, бюджетне право України – це
сукупність фінансово-правових норм, що регулюють фінансові відносини,
які виникають у зв’язку з бюджетною діяльністю, тобто утворенням,
розподілом та використанням коштів державного та місцевих бюджетів.
Коло відносин у сфері бюджетної діяльності є досить широким, оскільки
включає відносини, пов’язані зі встановленням бюджетного устрою та
бюджетної системи України, структурою доходів і видатків бюджетної
системи, їх розподілом між її ланками, здійсненням міжбюджетних
трансфертів та розмежуванням компетенції органів державної та
муніципальної влади, а також з організацією бюджетного процесу.
1. Поняття бюджетних правовідносин, їх зміст
Бюджетно-правові норми – складова частина фінансового права. Їх
характеризують ті самі особливості, що й фінансові норми: категоричний
характер імперативності, відсутність оперативної самостійності для
учасників бюджетних відносин. Бюджетно-правові норми регулюють відносини
при формуванні бюджетної системи, розподілі доходів і видатків між
окремими ланками бюджетної системи та здійснення міжбюджетних
трансфертів, а також визначають правову регламентацію бюджетного процесу
та компетенцію його учасників. Отже, бюджетні правовідносини – це
суспільні відносини, врегульовані бюджетно-правовими нормами і пов’язані
з розподілом та витрачанням ресурсів, акумульованих бюджетною системою
країни.
Бюджетно-правові норми визначають права та обов’язки суб’єктів бюджетних
відносин, вказують на обставити, за яких учасники цих відносин стають
носіями конкретних прав та обов’язків, і передбачають наслідки, які
настають у разі невиконання вимог, встановлених цими нормами.
Закріплюючи на рівні нормативно-правового акта компетенцію органів
державної та місцевої влади, а також права та обов’язки учасників
бюджетних відносин, бюджетні норми надають економічним (бюджетним)
відносинам офіційного характеру, що захищається державою та
підкріплюється її імперативно-владними повноваженнями.
Таким чином, бюджетні правовідносини є наслідком правового регулювання
державою суспільних (економічних) відносин, що виявляється у наданні цим
відносинам юридичної форми. Слід зазначити, що саме у бюджетній
діяльності будь-який її акт (розподіл коштів між окремими ланками
бюджетної системи, використання бюджетних асигнувань) може здійснюватися
виключно на основі правового акта. Науковці вбачають у цьому нерозривну
єдність матеріальної та правової сторін бюджетних відносин.
До особливих рис, що характеризують бюджетні відносини, слід віднести
також звужене, порівняно з фінансовими, коло суб’єктів таких відносин.
Зокрема, учасниками бюджетних відносин не можуть виступати фізичні
особи, оскільки вони згідно з чинним законодавством не можуть
безпосередньо отримувати кошти з бюджетів будь-якого рівня на власне
фінансування. Кожний учасник бюджетних відносин бере участь у
формуванні, розподілі або використанні коштів, зібраних до бюджету
відповідного рівня, на одній чи всіх стадіях бюджетного процесу.
Зрозуміло, що провідне місце у бюджетних відносинах посідають
представницькі органи, які своїми рішеннями затверджують акти про
бюджет, а також органи виконавчої влади (центральної або на місцевому
рівні), які є основними виконавцями бюджетів. Окреме місце належить
органам спеціальної компетенції у галузі фінансів (Міністерству
фінансів, Державному казначейству тощо), які безпосередньо забезпечують
бюджетну діяльність.
Бюджетно-правові норми можна класифікувати за змістом на матеріальні та
процесуальні. Матеріальні норми встановлюють матеріальний зміст бюджету:
структуру бюджетної системи, джерела доходів і видатків, їх обсяги,
порядок закріплення за різними ланками бюджетної системи, здійснення
міжбюджетних трансфертів тощо. Їх об’єднують у фінансово-правовий
інститут – бюджетний устрій, який є складовою бюджетного права.
Процесуальні бюджетно-правові норми регулюють бюджетний процес, тобто
відносини з приводу складання, розгляду і затвердження бюджету,
здійснення його виконання, а також складання, розгляд і затвердження
звітності про виконання бюджету. Такі норми об’єднано у
фінансово-правовий інститут – бюджетний процес.
За часом дії бюджетно-правові норми поділяють на постійно діючі та
періодичні. Цей критерій класифікації особливо заслуговує на увагу,
оскільки характеризує таку особливість бюджетних відносин, як
періодичний характер. Постійно діючі норми містяться у Бюджетному
кодексі України, Законі України “Про місцеве самоврядування в Україні”,
мають визначальний характер при встановленні бюджетної системи та
визначенні бюджетних повноважень учасників бюджетного процесу. Постійно
діючі бюджетно-правові норми не обмежені у часі, вони існують, поки
суб’єкти відносин зберігають свою правомочність.
Норми, що мають періодичний характер, містяться у щорічних актах про
бюджет, які затверджують представницькі органи, та в нормативно-правових
актах, що їх приймають органи виконавчої влади на їх забезпечення.
Оскільки акти про бюджет (Закон про Державний бюджет України та рішення
місцевих рад) діють лише протягом бюджетного періоду, тобто з 1 січня по
31 грудня, бюджетні правовідносини також обмежують свою дію виключно
зазначеними межами. 31 грудня установи Державного казначейства України
закривають рахунки бюджетним установам, що фінансуються за рахунок
відповідного бюджету, і відкривають їх з 1 січня у межах бюджетних
призначень, встановлених черговим актом про бюджет.
Черговою особливістю бюджетних відносин є їх велика деталізованість.
Оскільки коштів на фінансування видатків ніколи не вистачає і держава
змушена фінансувати лише невідкладні потреби, вона має детально
регламентувати права та обов’язки всіх учасників бюджетного процесу для
забезпечення ефективного, цільового та економного витрачання фінансових
ресурсів та забезпечення їх постійного й планового надходження до
бюджету певного рівня, відповідно, порядок відпуску коштів та їх
витрачання встановлений в актах, що входять до бюджетного законодавства.
2. Бюджетне законодавство України,
місце в ньому бюджетних правовідносин
Згідно з Бюджетним кодексом бюджетне законодавство України становить:
Конституція України; Бюджетний кодекс України; Закон про Державний
бюджет на поточний рік; інші закони, що регулюють бюджетні відносини;
нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України; нормативно-правові
акти центральних органів виконавчої влади; рішення органів Автономної
Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого
самоврядування.
Конституцією України (ст. 95) визначено загальні засади формування
бюджетної системи України, побудовані на справедливому і неупередженому
розподілі суспільного багатства між громадянами і територіальними
громадами. Виключно Закон про Державний бюджет України визначає будь-які
видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове
спрямування цих видатків. Таким чином, Конституція обмежує фінансові
ресурси, якими може оперувати Уряд протягом бюджетного періоду для
забезпечення державної політики. Принципом бюджету визначається його
збалансованість; регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету
України мають бути оприлюднені.
На виконання завдань та положень Конституції України був розроблений і
21 червня 2001 р. прийнятий Бюджетний кодекс України. Кодекс встановив
верховенство бюджетного законодавства, оскільки всі нормативно-правові
акти мають застосовуватися у частині, що не суперечить йому та Закону
про Державний бюджет України (ст. 4). Визначено структуру та принципи
бюджетної системи, дано поняття бюджетного процесу та встановлено
компетенцію його учасників. У новому аспекті висвітлено міжбюджетні
відносини, у тому числі розмежування доходів і видатків між бюджетами
різних рівнів.
Крім виправлення численних недоліків і заповнення прогалин старого
Закону “Про бюджетну систему України” (прийнятий ще у 1991 р.),
завданням Бюджетного кодексу стало сприяння швидшому просуванню України
шляхом фіскальної децентралізації. У цьому плані новий Бюджетний кодекс
орієнтується та спирається на два важливі законодавчі акти – Конституцію
України та Закон України “Про місцеве самоврядування”, в яких
передбачено поступове ослаблення чималої фіскальної влади, зосередженої
на обласному та районному рівнях, та створення міцних бюджетів на рівні
міст, сіл і селищ, здатних ухвалювати власні видаткові рішення та
фінансувати їх переважно з власних джерел доходів. Водночас у
законодавстві не було детального механізму практичної реалізації
спільної програми фіскальної децентралізації. Оскільки легше
децентралізувати видатки, ніж джерела доходів, місцеві бюджети для
збалансування у багатьох країнах спираються на трансферти з бюджетів
вищого рівня.
Відтепер законодавством передбачено перехід до нормативного планування
бюджетів самоврядування, тобто при визначенні централізованих надходжень
до місцевих бюджетів точкою відліку є норматив “бюджетної забезпеченості
жителів”, а не стосунки розподільників з губернаторами. Кодекс
орієнтований на формування регіональних бюджетів на формульній, а не на
суб’єктивній основі: на базі нормативів бюджетного забезпечення
розраховуватиметься необхідний обсяг витрат того чи іншого регіону.
Водночас Кодекс не ставить за мету досягти цілковитої бюджетної
децентралізації, оскільки це суперечитиме загальним принципам
державності та суверенітету, закладеним у Конституції України. Згідно з
Кодексом місцеві бюджети містять бюджети місцевого самоврядування
(бюджети власне територіальних громад) та районні, обласні бюджети і
бюджет Автономної Республіки Крим. Особливу увагу слід привернути до
тієї ролі, що її відводить Бюджетний кодекс такій одиниці, як бюджет
району. Фахівці відмічають, що з об’єктивних причин Кодекс змушений
обмежити стосунки державного бюджету саме з бюджетами районів, оскільки
нині важко чітко виписати партитуру доходних повноважень для бюджетів
міст районного значення, 793 селищних бюджетів та 10 256 сільських
бюджетів.
Говорячи про інші джерела бюджетного права, слід звернути увагу на
бюджетну резолюцію, що приймається у вигляді постанови Верховної Ради
України, відображає основні напрями бюджетної політики на планований рік
та є програмою, на яку уряд має орієнтуватися, складаючи проект Закону
про Державний бюджет.
У межах компетенції, визначеної Конституцією України, Бюджетним кодексом
та чинним законодавством, уряд та органи центральної виконавчої влади
здійснюють поточне нормативно-правове регулювання бюджетною діяльністю.
Визначальне місце у цьому процесі відведено органами системи
Міністерства фінансів та Державного казначейства.
Відповідно, в межах компетенції, визначеної статтями 142 і 143
Конституції України, законами України “Про місцеве самоврядування в
Україні”, “Про державні адміністрації”, актами АРК, рішення у сфері
регулювання відносин, пов’язані з утворенням, розподілом і використанням
коштів відповідних місцевих бюджетів, здійснюють представницькі та
виконавчі органи Автономної Республіки Крим, місцеві державні
адміністрації та органи місцевого самоврядування.
У сфері бюджетних відносин помітне місце належить бюджетним документам,
що регламентують виконання бюджету за доходною та видатковою частинами.
Бюджетні документи поділяються на планові (проекти бюджетів, розписи
відповідних бюджетів, кошториси бюджетних установ тощо), оперативні
(доручення фінансових органів на перерахування коштів з місцевих
бюджетів на реєстраційні рахунки головних розпорядників бюджетних коштів
тощо) та звітні (звіти бюджетних установ, фінансових та кредитних
організацій про виконання бюджетів).
Отже, бюджетне законодавство України побудоване за принципами,
визначеними у статтях 8, 95 та 143 Конституції України, що Полягають у
верховенстві закону та незалежності окремих ланок бюджетної системи
країни, що будується на засадах справедливого і Неупередженого розподілу
суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.
3. Особливості бюджетних правовідносин, характерні ознаки
У той же час, визначаючи місце бюджетного правовідношення в системі
інших правовідносин, не потрібно забувати, що за сукупністю
індивідуальних властивостей, бюджетні правовідносини найбільш подібні до
фінансових. Це обумовлено особливим місцем бюджетно-правових норм у
системі фінансово-правових норм і випливає із специфіки предмета та
методу бюджетно-правового регулювання. Тому можна виділити ряд ознак,
які характеризують як фінансове, так і бюджетне правовідношення:
1) бюджетно-правові відносини виникають та розвиваються лише в сфері
бюджетної діяльності держави та місцевих самоврядних утворень;
2) бюджетне правовідношення є формою реалізації публічного інтересу,
оскільки воно виникає на підставі бюджетно-правової норми, яка, в свою
чергу, є засобом реалізації інтересів держави, всього суспільства або
його окремих груп. Слід зауважити, що окремі науковці не відносять до
предмета бюджетно-правового регулювання відносини, що виникають у
процесі фінансової (і бюджетної в тому числі) діяльності місцевих
самоврядних утворень. Таке звуження предмета фінансового права
піддається справедливій критиці з боку іншої групи науковців, оскільки
прибічниками зазначеного вище невраховується публічний характер
діяльності органів місцевих самоврядних утворень та інші важливі
фактори, зокрема єдність правової бази регулювання таких відносин,
проголошення в законодавстві принципу єдності фінансової системи,
включення в бюджет країни бюджетів місцевих самоврядних утворень;
3) бюджетне правовідношення, по суті, є економічним відношенням.
Бюджетні правовідносини є юридичною формою вираження та закріплення
бюджетних відносин, які також є формою економічних відносин певного виду
[10]. Причому надання “правової оболонки” бюджетним відносинам
проводиться тільки після дослідження економічних можливостей держави або
територіальної одиниці, які в свою чергу пов’язані з об’єктивними
законами суспільного розвитку. Отже, саме економічні закони визначають
(принаймні повинні визначати) межі регулюючого впливу і характер
регулювання бюджетних відносин;
4) бюджетні правовідносини носять переважно грошовий характер.
Безперечно, що бюджетні правовідносини не завжди обмежуються рамками
мобілізації або розподілу фінансових ресурсів, якими виступають кошти, а
складаються також відносно організації планування, встановлення форм
мобілізації фінансових ресурсів, порядку їх розподілу або витрачання чи
безпосередньої передачі коштів від одних суб’єктів до інших. Проте і ці
організаційні або ж процесуальні відносини своєю кінцевою метою мають
рух коштів;
5) владний характер бюджетного правовідношення обумовлений
імперативністю бюджетно-правової норми, виконання якої забезпечується
примусом держави. Імперативність бюджетно-правових норм породжує
юридичну нерівність сторін бюджетного правовідношення. Причому ознака
владності в науці фінансового права завжди розглядалась поряд з його
майновим характером. Отже, і бюджетне правовідношення необхідно
розглядати як таке, що має владно-майновий характер;
6) для бюджетно-правових відносин характерний особливий суб’єктний
склад: обов’язковою стороною даного правовідношення виступає держава або
місцеве самоврядне утворення. У конкретному бюджетному правовідношенні
таким суб’єктом є відповідний державний орган або орган місцевого
самоврядування, який діє від імені держави або місцевого самоврядного
утворення;
7) бюджетне правовідношення, як і фінансове, в більшості випадків
виникає тільки на підставі правового акта про бюджет, а не з ініціативи
суб’єктів такого відношення.
Проте бюджетне правовідношення за рядом ознак відрізняється від
фінансового. Серед них можна виділити такі ознаки:
1) бюджетні правовідносини виникають серед особливого кола суб’єктів,
яке відрізняється від суб’єктів інших видів фінансових правовідносин. Це
пов’язано із тим, що кожен учасник бюджетних правовідносин бере участь у
розподілі доходів і видатків між бюджетами, одержанні бюджетних
асигнувань, у складанні, розгляді бюджетів тощо. Обсяг повноважень
учасників бюджетних правовідносин залежить від місця і ролі відповідного
органу в системі державного апарата і у системі органів місцевого
самоврядного утворення;
2) бюджетні правовідносини носять періодичний характер. Так, тривалість
конкретного бюджетного правовідношення не може бути довшою понад один
рік, і воно, як правило, припиняється в кінці відповідного бюджетного
року. Проте ця обставина не виключає того, що бюджетні правовідносини
носять систематичний і безперервний характер і поновлюються між
більшістю суб’єктів у наступному бюджетному році [11]. Останнімчасом в
правовій літературі деякі автори критикують наявність такої особливості
у цього різновиду суспільних відносин [12]. На нашу думку, хід
обгрунтування такої позиції заслуговує на увагу. Проте такі зауваження є
доречними для бюджетних правовідносин, що виникають не на підставі
конкретного нормативного акта планування, присвяченого бюджету, а для
тих правовідносин, що виникають із бюджетно-правових норм, які регулюють
питання встановлення бюджетної системи, бюджетної компетенції, порядку
планування та видання бюджетно-правових актів тощо.
Вбачається слушною думка окремих науковців про наявність такої
специфічної особливості бюджетних правовідносин, як їх політична
“напруженість” [13]. Як властивість, політичний характер бюджетних
правовідносин дійсно проявляється на практиці і стає особливо відчутним
у період роботи законодавчого органу держави напередодні нового
бюджетного року. Політичний характер бюджетного правовідношення
обумовлений самою сутністю даного виду суспільних відносин, оскільки в
ній містяться суттєві протиріччя між економічною природою бюджетного
правовідношення та його політичною формою.
Таким чином, бюджетне правовідношення можна визначити як врегульване
бюджетно-правовими нормами економічне суспільне відношення, яке виникає
між сторонами, наділеними бюджетною компетенцією в процесі реалізації
припису бюджетно-правової норми у сфері бюджетної діяльності держави та
місцевих самоврядних утворень і направлене на задоволення публічного
інтересу.
Висновки
Об’єктивною умовою подолання нестабільності національної економіки та
складнощів у бюджетній сфері є подальше удосконалення механізму
правового регулювання бюджетних відносин. Вирішення цього завдання
знаходиться в прямій залежності від правильного розуміння правової
природи і особливостей цих суспільних відносин. На жаль, у вітчизняній
науковій юридичній літературі ці питання розроблялися небагатьма
авторами і лише окремі аспекти проблематики знайшли своє висвітлення.
Саме тому досить актуальною стала проблема визначення змісту та поняття
відносин, що виникають у сфері бюджетної діяльності української держави
та її самоврядних утворень на сучасному етапі розвитку національної
економіки.
Дослідження сучасної філософської думки дозволяє зробити узагальнений
висновок, що сама категорія “відношення” показує певні особливості
взаємодії предметів та явищ дійсності на різних рівнях, починаючи з
аналізу загальних зв’язків і закінчуючи конкретними типами взаємодії
певного класу явищ [1]. Існування відношення можливе лише за наявності
щонайменше двох суб’єктів, які взаємодіють між собою лише при тотожних
для них обох ознаках [2].
У загальній теорії права відношення розуміється як “опосередкований
зв’язок явищ, процесів, предметів та ін.” [3]. У той же час,
досліджувана категорія таким зв’язком не обмежується і являє собою
багатосистемне поняття [4]. Тому діяльність суспільних суб’єктів
відповідає загальним ознакам такої складної форми зв’язку і, будучи
врегульваною за допомогою права, за умови відповідності такої поведінки
вимогам правових норм, стає правовідношенням.
У юридичній науці вчення про правовідношення посідає одне з центральних
місць і поряд з цим є одним із найбільш дискусійних. Незважаючи на
значну кількість розробок з теорії правовідношення, науковці до цього
часу не дійшли єдності думки щодо визначення поняття даного зв’язку,
його складу, змісту, оскільки “правовідношення є однією із найбільш
складних категорій правової науки, що виходить безпосередньо на
філософський рівень аналізу”[5]. На сьогодні в юридичній науці існує
декілька підходів до розуміння правовідношення. Так, одні автори
розуміють правовідношення як суб’єктівні права та юридичні обов’язки,
тобто індивідуальну модель можливої і бажаної поведінки суб’єктів права,
але не саму фактичну поведінку [6]. За такого підходу, безпосереднім
змістом конкретного правовідношення є юридично значимі дії учасників
відношення. Інші науковці розглядають це поняття як результат
врегулювання суспільних відносин нормами права [7].
Існування правовідносин обумовлене фактом існування держави і права.
Будучи, по суті, специфічним різновидом суспільних відносин, обумовлених
розподілом праці у відповідній сфері суспільного життя, правовідношення
є “формою, в якій абстрактна норма права набуває своє реальне буття”
[8].
Бюджетні правовідносини виникають у процесі бюджетної діяльності держави
та місцевих самоврядних утворень. Вони проявляються через взаємну
кореспонденцію закріплених у правових нормах прав та обов’язків
відповідних суб’єктів. У процесі правового регулювання таких суспільних
економічних відносин держава визначає їх адекватну юридичну форму [9].
Бюджетні правовідносини існують лише в рамках системи “держава–об’єкт” і
складають одну з характерних рис змісту бюджетної діяльності держави.
Поза правовими відносинами діяльність щодо утворення, розподілу та
використанню централізованих державних фінансових ресурсів і фінансових
ресурсів місцевого самоврядування неможлива.
Бюджетне правовідношення є різновидом правового відношення, тому йому
притаманні загальні ознаки всіх правовідносин. Так, бюджетне
правовідношення виникає на підставі бюджетно-правової норми і є
результатом її дії. Бюджетні правовідносини також носять вольовий
характер, оскільки їх виникнення обумовлене вольовими діями окремих
суб’єктів і опосередковане інтересами держави.
Список використаної літератури
1. Свидерский В.И., Зобов Р.А. Отношение как категория
материалистической диалектики // Вопросы философии. – 1979. – № 1. – С.
94.
2. Райбенас А.Я. Вещь, свойство, отношение как философские категории. –
Томск, 1977. – С. 134.
3. Гревцов Ю.И. Проблемы теории правового отношения. – Л., 1981. – С. 9.
4. Явич Л.С. Обшая теория права. – Л., 1967. – С. 210.
5. Аверин А.В. Правоотношение и судебная практика: Автореф. дис. …
к.ю.н.: 12.00.01 / Саратовский гос. унив. – Саратов, 1994. – С. 7.
6. Ткаченко Ю.Г. Методологические вопросы теории правоотношений. – М.,
1980; Явич Л.С. Обшая теория права. – Л., 1967; Кечекьян С.Ф.
Правоотношения в социалистическом обществе. – М., 1958.
7. Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. – М., 1974; Иоффе О.С.,
Шаргородский М.Д. Вопросы теории права. – М., 1961; Алексеев С.С.
Проблемы теории права. – М., 1972.
8. Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. – М., 1974. – С. 7.
9. Воронова Л.К. Бюджетноправове регулювання в СРСР. – К.: Вища школа,
1975. – С. 36., Карасева М.В. Финансовое правоотношение. – Воронеж,
1997. – С. 26.
10. Ровинский Е.А. Основные вопросы теории советского финансового права.
– М., 1960. – С. 134.
11. Гурвич М.А. Советское финансовое право. – М.: Госюриздат, 1954. –
С.119.
12. Худяков А.И. Основы теории финансового права. – Алматы, 1995. – С.
232.
PAGE
PAGE 3
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
