РЕФЕРАТ
на тему:
“Бюджетна система. Дефіцит державного бюджету, причини та економічні
наслідки”
ПЛАН
1. Поняття бюджетної системи
Будова бюджетної системи країни випливає з її державного устрою та
здійснюється у відповідності до Бюджетного кодексу України, який набув
чинності 21 червня 2001 року.
Бюджетна система – сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів,
побудована з урахуванням економічних відносин, державного й
адміністративно-територіального устроїв та врегульована нормами права.
Бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих
бюджетів. Місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної республіки
Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети
місцевого самоврядування. Бюджетами місцевого самоврядування є бюджети
територіальних громад сіл, селищ міст та їх об’єднань.
Кожна ланка бюджетної системи є самостійною. Затвердження кожного
бюджету здійснюється відповідною Радою народних депутатів, виконання
здійснюють виконавчі органи відповідного рівня. Самостійність бюджетів
забезпечується наявністю закріплених джерел доходів та правом визначати
напрями їх використання.
Але реальну самостійність місцеві бюджети отримують лише тоді, коли
закріплених за ними доходів буде достатньо для фінансування заходів,
пов’язаних з місцевим самоврядуванням.
Бюджети вищих ланок об’єднують з нижчими з метою проведення аналізу та
визначення основ регулювання економічного та соціального розвитку
України.
Такі бюджети отримали назву зведених бюджетів: державний бюджет
об’єднується з бюджетами областей, бюджетом Криму та бюджетами міст
Києва і Севастополя.
Зведений бюджет області включає обласний бюджет, бюджети міст обласного
підпорядкування, бюджети районів; бюджет Києва, Севастополя та всіх
міст, що мають районний розподіл, об’єднує міський бюджет та районі
бюджети.
Бюджет АРК поєднує республіканський бюджет та бюджети районів та міст
республіканського підпорядкування Криму.
Бюджет району включає показники районного бюджету, бюджетів міст
районного підпорядкування, селищних та сільських бюджетів даного району.
Зведений бюджет є сукупністю показників бюджетів, що використовуються
для аналізу та прогнозування економічного та соціального розвитку
держави.
Законодавство України встановлює не лише структуру, але і устрій
бюджетної системи, тобто взаємозв’язки між окремими ланками бюджетної
системи, що визначають повноваження Рад народних депутатів всіх рівнів в
бюджетній сфері.
2. Структура бюджетної системи України
Згідно ст.2 п.5 Бюджетного кодексу – бюджетна система України –
сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з
урахуванням економічних відносин, державного і
адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.
Складовими елементами бюджетної системи є:
структура;
принципи побудови;
організація функціонування.
Згідно ст.5 п.1 бюджетного кодексу України бюджетна система складається
з державного бюджету та місцевих бюджетів. Бюджетами місцевого
самоврядування визнаються бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст
та їх об’єднань, місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної
Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та
бюджети місцевого самоврядування
Бюджетна система складається з державного бюджету України,
республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих
бюджетів. Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної
системи України, є зведеним бюджетом України.
Бюджет Автономної Республіки Крим об(єднує республіканський бюджет та
бюджети районів і міст республіканського підпорядкування Автономної
Республіки Крим.
До місцевих бюджетів належать обласні, районні в містах, селищні та
сільські бюджети. Бюджет об(єднує області обласний бюджет, бюджети
районів і міст обласного підпорядкування.
Бюджет району містить районний бюджет, бюджети міст районного
підпорядкування, селищні та сільські бюджети. В свою чергу селищні та
сільські бюджети створюються за рішенням районних, міських Рад народних
депутатів за наявності необхідної фінансової бази. Районні та міські
Ради визначають доходи відповідних селищних і сільських бюджетів.
Бюджет міста, яке має районний поділ, об(єднує міський бюджет та бюджети
районів, що входять до його складу.
Організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури,
взаємозв(язок між окремими ланками бюджетної системи характеризує
бюджетний устрій країни.
Бюджетний устрій – це організація та принципи побудови бюджетної
системи, її структури, взаємозв”язокміж окремими ланками. Бюджетний
устрій України визначається з урахуванням державного устрою та
адмінітсративно-територіального поділу України.
Згідно ст.7 Бюджетного кодексу України бюджетна система грунтується на
таких принципах:
1) принцип єдності бюджетної системи України – єдність бюджетної системи
України забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою,
єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією,
єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і
звітності;
2) принцип збалансованості – повноваження на здійснення витрат бюджету
повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний
бюджетний період;
3) принцип самостійності – Державний бюджет України та місцеві бюджети є
самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе
відповідальності за бюджетні зобов’язання органів влади Автономної
Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади
Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами
відповідних бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов’язання
одне одного, а також за бюджетні зобов’язання держави. Самостійність
бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів,
правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної
Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на визначення
напрямів використання коштів відповідно до законодавства України, правом
Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних рад самостійно
і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні
бюджети;
4) принцип повноти – до складу бюджетів підлягають включенню всі
надходження до бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно
до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади
Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування;
5) принцип обгрунтованості – бюджет формується на реалістичних
макропоказниках економічного і соціального розвитку держави та
розрахунках надходжень до бюджету і витрат бюджету, що здійснюються
відповідно до затверджених методик та правил;
6) принцип ефективності – при складанні та виконанні бюджетів усі
учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення запланованих цілей
при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення
максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу
коштів;
7) принцип субсидіарності – розподіл видів видатків між державним
бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинен
грунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних
послуг до їх безпосереднього споживача;
8) принцип цільового використання бюджетних коштів – бюджетні кошти
використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями;
9) принцип справедливості і неупередженості – бюджетна система України
будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу
суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;
10) принцип публічності та прозорості – Державний бюджет України та
місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання
приймаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою
Автономної Республіки Крим та відповідними радами;
11) принцип відповідальності учасників бюджетного процесу – кожен
учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або
бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.
Державний бюджет України, республіканський бюджет Автономної Республіки
Крим, обласні, міські, районні, районні в містах, селищні, сільські
бюджети є самостійними. Самостійність бюджетів забезпечується наявністю
власних доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання
відповідно до законодавства.
Провідне місце в бюджетній системі України належить державному бюджету.
З нього фінансуються витрати на здійснення державних заходів у галузі
соціального захисту, на будівництво, утримання центральних органів
державної влади і управління.
Через державний бюджет здійснюється перерозподіл частини фінансових
ресурсів між Автономною Республікою Крим, областями і містами
республіканського підпорядкування. Республіканський (Автономної
Республіки Крим), обласні, районні, міські, сільські бюджети
забезпечують фінансування програм та заходів, здійснюваних органами
місцевого самоврядування.
Останніми роками спостерігається тенденція до зниження загального обсягу
фінансових ресурсів, які перерозподіляються через бюджетну систему. Але
в умовах перехідної економіки провідна роль бюджету в перерозподілі
фінансових ресурсів, як і національного багатства в цілому.
Світовий досвід свідчить, що з розвитком ринкових відносин роль держави
в розподільчих процесах має зростати, і бюджет в цьому плані є
найдосконалішим засобом для здійснення державою вказаної функції. У
більшості розвинутих країн світу через бюджет перерозподіляється від 30
до 50 % валового внутрішнього продукту. Уся проблема в тому, як знайти
виважені форми і методи цього перерозподілу, що в умовах України є одним
з найважливіших завдань. В державі досі не навчилися ефективно
використовувати бюджетний механізм в управління економікою.
3. Поняття дефіциту бюджету,
причини його виникнення та наслідки
За кейнсіанськими рецептами державні витрати можуть значно
перевищувати бюджетні доходи, що створює бюджетний дефіцит і веде до
зростання внутрішнього державного боргу.
Вже тривалий час державний і місцевий бюджети в Україні затверджуються з
дефіцитом.
Державне бюджетне обмеження:
B = B + rB + T – Tr – (G + I)
Де B – чисті фінансові активи в n-му році;
B – чисті фінансові активи держави в (n-1)-му році;
r – проценти по чистим фінансовим активам В
попереднього року;
T – податки в n-му році;
Tr – трансферти в n-му році;
G – державні споживчі витрати в n-му році;
I – державні інвестиційні витрати в n-му році.
=
+
Бюджетне обмеження можна записати в термінах чистого державного боргу
(D), де D = -В
D = D + rD + G + I – T
або
D – D = rD + G + I – T
де D – D – бюджетний дефіцит (DEF)
Бюджетний дефіцит (DEF) – це перевищення видатків бюджету над його
доходами.
Види державного дефіциту:
Циклічний дефіцит бюджету – це дефіцит, який є результатом циклічного
падіння виробництва (скорочення національного доходу та обсягу
виробництва) внаслідок кон’юнктурних коливань.
Структурний дефіцит бюджету – це дефіцит, який є результатом
дискреційної політики (встановлення ставок оподаткування, виплати на
соціальне забезпечення, розмір оборонних видатків).
Основні фактори зростання дефіциту бюджету:
Збільшення оборонних видатків.
Зростання виплат по державному боргу.
Збільшення трансфертних платежів.
Зниження податків.
Бюджетний дефіцит не означає незбалансованості бюджету – це
невідповідність лише постійних власних доходів державного бюджету його
видатками. Джерелами його покриття є державні позики або емісія
паперових грошей. Бюджетний дефіцит негативно характеризує фінансову
діяльність держави. Та ще більшим негативним явищем є відсутність
конкретної обгрунтованої політики його покриття.
Світовий досвід вказує чотири основні способи вирішення проблеми
бюджетного дефіциту:
скорочення бюджетних витрат;
пошук джерел додаткових доходів;
випуск (емісія) незабезпечених грошей з метою використання для
фінансування державних витрат;
позика грошей у банків, господарських організацій, громадян, інших
держав, іноземних та міжнародних фінансових організацій.
Бюджетний дефіцит в Україні – це вимушений дефіцит. У нашій країні
рівень оподаткування настільки високий, що далі підвищувати його
практично неможливо. Недостатність доходів державного бюджету головним
чином зумовлюється недостатнім обсягом доходів підприємств і громадян. А
відтак бюджетний дефіцит походить не з фінансової політики держави у
сфері долходів, а з дефіциту фінансових ресурсів у нашому суспільстві.
При винекненні бюджетного дефіциту уряд повинен або додатково друкувати
гроші, або позичати в населення. Нагромаджені позичкові суми називаються
державним боргом. Більша його частина знаходиться в короткотривалих
цінних паперах (векселях державної скарбниці).
Уряди часто ідуть на позику грошей, хоча це веде до зростання державного
боргу. Державний борг являє собою суму заборгованості держави власникам
його цінних паперів, національним і міжнародним фінансовим організаціям,
а також іншим державам – кредиторам. Більшість країн світу нині мають
великі державні борги. Так, наприклад, дефіцит державного бюджету США
починаючи з 1981 р. щорічно перевищував 100 млрд.дол., а в деякі роки –
200 млрд.дол.. В 1991 р. загальна сума боргу склала більше 3 трлн.дол..
В результаті цього платежі держави по процентах збільшились з 53,3
млрд.дол. в 1980 р. до 154 млрд. дол. в 1988 р., тобто з 2% по
відношенню до ВНП до 3,3 %, що означало збільшення з 3989 дол. до 10568
дол. в розрахунку на одного жителя країни.
По науково обгрунтованій і розумній економічній політиці державний борг
не руйнує господарство країни і не приводить до гострих
соціально-економічних конфліктів. Більше того, уміле управління
державними цінними паперами дозволяє не тільки залучати гроші до
державного бюджету, але й успішно управляти розвитком економіки.
Дефіцит державного бюджету є одним із важливіших макроекономічних
показників, які характеризують стійкість економічної системи. Країни,
які створили ефективні функціональні економічні системи, що здатні
регулювати співвідношення доходів і видатків держави, мають позитивне
сальдо або незначний дефіцит. Наприклад, у 1992 p. перевищення державних
доходів над видатками було характерне для Сингапуру, Таїланду,
Австралії, Мексики, Гонконгу, Аргентини. Рекордного рівня профіцит
державного бюджету досяг у Кувейті на початку 80-х років – понад 60%
ВВП.
Єдиної думки про збалансованість державного бюджету немає. Зокрема, Р.
Солоу наполягає на тому, що уряд зобов’язаний вживати заходів щодо
збалансування бюджету (збільшуючи податки і зменшуючи бюджетні витрати)
не в роки застою або кризи, оскільки економічні труднощі, які виникли,
можуть лише поглибитися, а тільки в сприятливі для економіки періоди. К.
Ерроу (лауреат Нобелівської премії в галузі економіки за 1972 p.),
навпаки, вважає, що недоцільно прагнути бездефіцитного бюджету. Якщо,
наприклад, економічне зростання становить 3% за рік, то і дефіцит
бюджету в розмірі 3% ВВП є абсолютно прийнятним.
В Україні протягом останніх років зберігається значний дефіцит
державного бюджету. Так, у 2001 p. абсолютна величина дефіциту становила
3,6 млрд. грн., або 4,6% ВВП, у 2002 p.- 5,8% до ВВП замість 5,3%,
затверджених Верховною Радою. Законом України «Про державний бюджет
України на 2004 рік» визначено, що дефіцит бюджету не повинен
перевищувати 1% від ВВП.
4. Граничний розмір
та джерела покриття дефіциту бюджету
Граничний розмір дефіциту всіх рівнів та джерела його покриття
затверджуються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою
Автономної Республіки Крим, радами народних депутатів під час
затвердження відповідних бюджетів.
Уже стало правилом, що дефіцит бюджету при затвердженні бюджету тієї чи
іншої ланки бюджетної системи не повинен перевищувати видатків розвитку.
Таким чином, в разі наявності дефіциту бюджету фінансуються передусім
поточні видатки. Держава, керуючись принципом першочергового
фінансування поточних витрат, припиняє фінансування витрат на
відтворення для збереження витрат на охорону здоров’я, освіту й інші
заходи, спрямовані на створення необхідних умов життєдіяльності
населення.
Дефіцит свого бюджету держава покриває за рахунок позики – випуску
державних боргових зобов’язань (облігацій і векселів).Інший шлях
покриття дефіцитного бюджету – емісія небезпечних кредитних грошей, що
веде до значного стрибка інфляції.
Дефіцит державного бюджету виникає внаслідок надмірних витрат
держави на військові цілі, на родутий апарат чиновників, державних
закупівель товарів (насамперед військової техніки і озброєнь) за
підвищеними цінами тощо. Хронічна дефіцитність бюджету, що
допускається кейнсіанською макроекономічною моделлю, веде до
розгулу інфляції, зростання внутрішнього боргу держави. Усе це
свідчить про те, що можливості держави перерозподілити національний
доход (через державний бюджет нині проходить до 50% доходу нації)
має відомі межі.
Таким чином, сучасна держава для регулювання ринкової
економіки широко застосовує фіскальну політику, тобто регулювання
здійснюється через маніпулювання податковими ставками і видами податків
та засобами державного бюджету.
Одним із головних напрямів бюджетної політики більшості країн світу є
прагнення до бездефіцитного бюджету або підтримування дефіциту на
мінімальному рівні.
Дефіцит державного бюджету вимірюють у відсотках до ВВП. Його можна
покривати за рахунок:
продажу державних облігацій на внутрішньому і зовнішньому ринках;
продажу державного майна;
емісії.
В залежності від методів проведення фіскальна політика може бути
дискреційною чи недискреційною.
Дискреційна фіскальна політика включає свідоме використання
державного оподаткування і власних витрат для досягнення
макроекономічної рівноваги.
Дискреційна політика (від латинського discretio) – політика, що
проводиться державою на власний розсуд, тобто свідоме, суб’єктивне
маніпулювання податками і державними витратами для зміни реального
обсягу національного виробництва. Недискреційна політика передбачає
автоматичну, об’єктивну зміну параметрів національного виробництва під
дією державних заходів.
Витрати держави втілюються у закупівлях ресурсів, товарів та
послуг. В умовах дискреційної фіскальної політики дані витрати
збільшують сукупні витрати у суспільстві і ведуть до наступного
зростання національного продукту.
Слід відзначити, що державні витрати піддаються ефект
мультиплікатора. Зокрема, зростання державних витрат на 20 млрд. гр.
од. викликало збільшення рівноважного ЧНП на 100млрд. гр. од. (з 320
до 420). Тобто, у даному гіпотетичному прикладі мультиплікатор, як і
раніше, дорівнював 5 (100:20).
Важливо наголосити, що це збільшення державних витрат
фінансується не за рахунок зростання податків (вони тут взагалі не
враховані). Інакше кажучи, даний ефект мультиплікатора виникає
через зростання бюджетного дефіциту. Фундаментальні рекомендації Кейнса
саме й включають зростання дефіцитного фінансування для подолання
спаду чи депресії.
А якими можуть бути наслідки скорочення державних витрат?
Очевидно, що скорочення державних закупівель викличе зменшення
сукупних витрат. У свою чергу, відбудеться скорочення рівноважного
ЧНП. Можна перевірити, якщо повернутись до розглянутого числового
прикладу, що скорочення державних витрат з 20 до 10 млрд. гр. од.
викличе зменшення рівноважного ЧНП на 50 млрд. гр.од. Це
означає, що величина мультиплікатора не зміниться і дорівнюватиме 5
(50:10).
Оподаткування протилежним чином впливає на обсяг рівноважного
національного доходу. Для розгляду на прикладі слід припустити, що
снує єдиний постійний податок, що дасть одну і ту ж суму податкових
надходжень при будь-якому обсязі ЧНП.Вплив податків на економічну
рівновагу розглядається в таблиці, яка є продовженням попередньої.
Таблиця 1
Оподаткування і макроекономічна рівновага
(гіпотетичні дані, в млрд. гр. од.)
Роки Чнп У Податки
Т Кінцевий
доход
суспільства (У-Т) Споживання С Заощадження S Інвестиції In Державні
закупівлі G Сукупні витрати (С+In+G)
1 240 25 215 224 -9 12 20 256
2 260 25 235 240 -5 12 20 272
3 280 25 255 256 -1 12 20 288
4 300 25 275 272 3 12 20 304
5 320 25 295 288 7 12 20 320
6 340 25 315 304 11 12 20 336
7 360 25 335 320 15 12 20 352
8 380 25 355 336 19 12 20 368
9 400 25 375 35????????????????????????
Після сплати податків (25 млрд. гр. од.щорічно) скоротяться
кінцеві доходи суспільства, споживання і заощадження.Але яким буде
скорочення споживання і заощаджень? На це запитання дає відповідь
величина мультиплікатора, яка, як відомо,тут дорівнює 5. Звідси
зрозуміло, що гранична схильність доспоживання (МПС) дорівнює 4/5, а
гранична схильність до заощадження (МРS) – 1/5. У цьому ж
співвідношенні скорочується споживання і заощадження, а повна величина
щорічного скорочення дорівнює 25 млрд. гр. од. (4/5)від 25), а
заощадження 5 млрд. гр. од. (1/5 від 25).
Результатом стане зменшення сукупних витрат (в порівнянні
з попередньою таблицею) і зменшення рівноважного ЧНП (до 320 млрд.
гр. од.). Отже, зростання податків скорочує сукупні витрати і
рівноважний обсяг виробництва, а їх зменшення веде до зростання обсягу
виробництва.
Зменшення податків також виявляє мультиплікаційний ефект на
доход. Сукупний ефект від зміни податків для доходу, або податковий
мультиплікатор, дорівнює:
Y MPC
—- = – ——— .
T 1 – MPC
Податковий мультиплікатор показує, на скільки одиниць зміниться
сукупний доход у відповідь на зміну податків на одну одиницю.
Зокрема, якщо МРС = 0.8, то податковий мультиплікатор
дорівнюватиме:
Y 0.8
—- = – ——— = – 4.
T 1 – 0.8
У даному випадку зменшення податків на одиницю збільшить
рівноважний доход, на 4 од. (аналогічне збільшення податків викличе
зменшення доходу на 4 од.).
Аналіз двох останніх таблиць дозволяє зробити висновок,що
пропорційне зростання державних витрат і податків веде до збільшення
рівноважного обсягу виробництва. Дане явище називають мультиплікатором
збалансованого бюджету, адже рівні державні витрати і податкові
надходження у бюджет збалансують останній, відпадає потреба у
дефіцитності бюджету. При цьому величина мультиплікатора збалансованого
бюджету дорівнює 1(приріст державних витрат і податків дорівнює
приростові національного продукту). Мультиплікатор збалансованогобюджету
діє поза впливом граничної схильності до споживання і заощадження
(МРС і МРS).
Таким чином, фіскальна політика використовується для
стабілізації економіки. Її фундаментальне завдання полягає у ліквідації
безробіття або інфляції. В період економічного спаду застосовується
стимулююча фіскальна політика. Вона включає: 1) збільшення державних
витрат або зменшення податків; 2) сполучення впливу зростання
державних витрат і зменшення податків. Тобто, якщо існував
збалансований державний бюджет, в період спаду чи депресії фіскальна
політиказумовлює
бюджетний дефіцит.
Навпаки, якщо в економіці спостерігається викликана надлишковим
попитом інфляція, застосовуються стримуюча фіскальна політика, яка
включає: 1) зменшення державних витрат чи збільшення
податків; 2) сполучення впливу зменшення витрат держави
і зростання податків. Така фіскальна політика орієнтується на
збалансований бюджет і навіть на бюджет з позитивним сальдо, якщо перед
економікою стоїть проблема контролю над інфляцією.
Слід підкреслити, що державні витрати є дійовим засобом
фіскальної політики тоді, коли є значний державний сектор в економіці.
Проте стимулююча фіскальна політика може опиратись і на відносно
невеликий державний сектор.
Недискреційна фіскальна політикапов’язана із так званими
вмонтованими стабілізаторами. Під цим терміном ховається засіб для
досягнення економічної стабільності, яка досягається автоматично при
допомозі фіскальної політики, тобто є вмонтованою в економічну
систему.
Зокрема, таким вмонтованим стабілізаторм є податкова
ставка, яка змінюється пропорційно обсягу ЧНП. При зростанні приросту
ЧНП (національного доходу) застосовується прогресивний податок на
доход і прибуток, а також зменшуються трансфертні платежі (виплати
держави населенню, що не пов’язані з трудовою діяльністю, капіталом чи
власністю). Навпаки,в умовах спаду застосовується регресивний
податок і збільшуються виплати по безробіттю, бідності, державні
субсидії. Так діють вмонтовані (автоматичні) стабілізатори.
Отже, вмонтований стабілізатор – це будь-який захід, що має
тенденцію збільшувати дефіцит державного бюджету (або скорочувати
його позитивне сальдо) в період економічного спаду і збільшувати його
позитивне сальдо (або зменшувати його дефіцит) в період інфляційного
зростання цін без необхідності застосування додаткових політичних
(суб’єктивних) заходів.
Автоматичні стабілізатори – це такі механізми векономіці,дія
яких зменшує реакцію ВНП на зміни сукупного попиту.
Автоматична зміна податкових надходжень.
– Система податків прогресивно залежить від особистих доходів та
доходів підприємств. Якщо обсяг виробництва падає то податкові
надходження автоматично зменшуються так, що падіння особистих доходів і
видатків послаблюється. У такому випадку випуск продукції зменшується не
так відчутно.
– В інфляційні періоди зменшення податкових надходженьзменшує
особисті доходи, стримує споживчі витрати, скорочує сукупний попит і і
уповільнює зростання цін та заробітної плати.
– Допомога по безробіттю, соціальна допомога та інші трансферти
Допомога по безробіттю вливає кошти в економіку(в період кризи) або
вилучає з неї (в період буму) і, як результат, стабілізує її та згладжує
наслідки ділових циклів.
– Дія інших трансфертів аналогічна.Основні засоби дискреційної
фіскальної політики :
– Зміна прграм суспільних робіт та інших програм, пов”язаних з
витратами.
– Зміна програм трасфертного типу (перерозподільчих).
– Циклічні зміни рівня податків.Дискреційна фіскальна політика – це
політика, при якій уряд свідомо маніпулює податками та державними
видатками з метою зміни реального обсягу національного виробництва та
зайнятості, контролю за інфляцією та прискоренням економічного
зростання.
Дефіцит державного бюджету в Україні зумовлений як недостатніми
надходженнями, викликаними економічною кризою та обмеженою базою
оподаткування, так і надмірними (стосовно доходів) видатками на
підтримку неефективних галузей (зокрема вугільної), ліквідацію наслідків
на ЧАЕС, на соціальну сферу. Скорочення дефіциту за рахунок зменшення
видатків на соціальну сферу є недоцільним, оскільки може спричинити її
повну руйнацію, зниження життєвого рівня найбідніших верств населення, а
це матиме негативні політичні наслідки. Тому важливими є пошуки шляхів
збільшення доходів державного бюджету, зокрема, розширення бази
оподаткування за рахунок розвитку підприємництва, впровадження податку
на нерухомість, повної сплати податків суб’єктами підприємницької
діяльності, а також за рахунок продажу частини державного майна.
Список використаної літератури
Закон України “Про бюджетну систему України” №253/95-ВР від 29.06.95.//
Відомості ВРУ. – 1995. – № 26.
Бескид Й.М. Державний бюджет України // Методичні рекомендації. –
Трернопіль. – 1996.
Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. – К.: Вища школа,
1997.
Вісник податкової служби України. – 2001. – №29.
Государственные финансы. Учебник под редакцией д.э.н. Федосова В.М., –
К., – Либідь. – 1991.
Єпіфанов А.О., Сало В.І., Д’яконова І.І. Бюджет і фінансова політика
України. – К.: Наукова думка. – 1997.
Кириленко О.П. Фінанси. – Тернопіль: Економічна думка. – 1998.
Ковальчук В.М. Макроекономіка. Теоретичний аспект.Тернопіль,96
Юрій С.І., Бескид Й.М. Бюджетна система України. – К.: НІОС. – 2000.
Юрій С.І., Бескид Й.М. Державний бюджет України. Навчальний посібник. –
Тернопіль: ТАНГ, 2000.
PAGE
PAGE 14
Резерв іноземної валюти, золото
Чисті фінансові активи
Валові фінансові активи держави
ЗАХОДИ ЩОДО ЗНИЖЕННЯ БЮДЖЕТНОГО ДЕФІЦИТУ
конверсія;
перехід від фінансування до кредитування;
ліквідація дотацій збитковим підприємствам;
зниження витрат на управління державою;
зміна системи оподаткування;
підвищення ролі місцевих бюджетів.
ПРИЧИНИ ДЕФІЦИТУ ДЕРЖБЮДЖЕТУ
падіння доходів в умовах кризового стану еономіки;
зменшення приросту національного доходу;
зменшення акцизних податків, які надходять в держбюджет;
збільшення бюджетних витрат;
непослідовна фінансово-економічна політика.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
