.

Характеристика туристично-рекреаційного потенціалу Росії (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2800
Скачать документ

Реферат на тему:

“Характеристика туристично-рекреаційного потенціалу Росії”

ПЛАН

1. Загальні відомості про Росію

2. Природно-ресурсний потенціал Росії

3. Визначної пам’ятки Росії

Висновки

Використана література

1. Загальні відомості про Росію

Офіційна назва країни – Російська Федерація.

Росія – країна у східній Європі і північній Азії. Її сусідами є КНДР,
КНР, Монголія, Казахстан, Азербайджан, Грузія, Україна, Білорусь, Литва,
Польща, Латвія, Естонія, Фінляндія та Норвегія. РФ має найдовший кордон
у світі.

Площа – 17,075 млн. кв. км.

Населення – 150,5 млн. осіб (1998р.).

Столиця – Москва (8,434 млн. жителів).

Найбільші міста – Санкт-Петербург (4,239 млн. жителів), Нижній Новгород
(1,378), Новосибірськ (1,368), Єкатеринбург (1,278), Самара (1,175),
Омськ (1,160), Уфа (1,096), Казань (1,085), Челябінськ (1,083), Перм
(1,028), Ростов-на-Дону (1,025), Волгоград (1,003). Загалом налічується
1066 міст, 2070 селищ міського типу (1994р.).

Офіційна мова – російська. Кожна автономна республіка може ввести у
своїх межах свою національну мову як другу офіційну.

Довжина країни з півночі на південь (від північного краю Землі – Франції
у Північному Льодовитому океані до кордону з Азербайджаном) становить
майже 4 тис. км, із заходу на схід (від Балтійська до Уелена) – більше
ніж 9 тис. км. Росія займає восьму частину всієї суші землі.

2. Природно-ресурсний потенціал Росії

Рельєф. Більша частина території Росії зайнята рівнинами. Російська
(Східноєвропейська) рівнина розкинулася на захід від Уральських гір.
Середні висоти поверхні – близько 100 м над рівнем моря.

Рельєф північної частини Росії сформувався під впливом льодовиків і
річкової ерозії. Карелія і Кольський півострів належать до Балтійського
щита. Там переважають хвилясті рівнини з одиничним масивом низьких гір
(Хібіни) і великою кількістю озер. Розташовані південніше Ладозьке та
Онезьке озера знаходяться у низинній смузі, що простягається на схід від
Фінської затоки. Височини центральної Росії сягають висот понад 300 м.
Ще далі на південь знаходяться Середньоросійська і Приволзька височини,
які відрізняються хвилястим рельєфом і розвинутою мережею ярів. Широкі
долини річок – Волги, Дону та їхніх приток мають круті праві схили, тоді
як ліві береги низинні. На півдні – Руська рівнина переходить у
Причорноморську і Прикаспійську низовини.

Між Чорним і Каспійським морями розташовані Кавказькі гори висотою
близько 5642 м.

Прикаспійська низовина має абсолютні висоти нижче рівня Світового
океану. Вона простягається від північного узбережжя Каспійського моря до
Волгограда. У її межах Волга тече по древньому дну Каспійського моря аж
до Астрахані й утворює дельту з численними рукавами.

На сході Руська рівнина обмежена ланцюгом Уральських гір, що
простягаються з півночі на південь більше ніж на 2 тис. км. Їхнім
північним продовженням є острови на шельфі Північного Льодовитого океану
– Вайгач і Нова Земля, частково вкриті льодовиками. По горах Уралу
проходить кордон між Європою та Азією. Це давні, дуже зруйновані гори.
Середні висоти Уралу не перевищують 600 м. Найвища точка – гора Народна
на півночі – сягає 1895 м. На Полярному Уралі є невеликі гірські
льодовики. Північний Урал між горою Народною і 65 градусом ?середньої
широти є одиночним хребтом. На Середньому Уралі він знижується і
поділяється на окремі (височини). На Південному Уралі від міста Куса на
південний захід розходяться чітко виражені хребти, вершини яких іноді
піднімаються до 1500-1600 м. Західні схили Уральських гір, як правило,
пологі, хвилясті, а східні круто обриваються до Західної рівнини. Урал
багатий на корисні копалини.

Західносибірська рівнина, одна з найбільших рівнинних територій земної
кулі, відрізняється плоскою заболоченою поверхнею, що підіймається на
50-100 м над рівнем моря. Рівнина дренується річками басейну Обі і
простягається між Уральськими горами і р. Єнісей. У її середній частині
знаходяться сильно заболочена Середньообська низовина і Васюганська
рівнина, де відкрито і добуваються великі запаси нафти і газу. На
південному сході рівнина переходить в Алтайські гори і Саяни висотою до
4506 м (гора Білуха).

Більшу частину Східного Сибіру займає Середньосибірське плоскогір’я.
Його поверхня глибоко розчленована, а висоти знаходяться від 500 до 1700
м над рівнем моря. Найвища частина плоскогір’я – гори Путорана (район
Норільська) висотою 1500-1600 м, з багатими родовищами кольорових
металів. На крайній півночі Східного Сибіру розташовані Сибірська низина
та гори Бірранга (півострів Таймир) висотою близько 1100 м.

На крайньому півдні Середньосибірське плоскогір’я переходить у Східні
Саяни висотою до 3491 м (гора Мунку-Сардик). За озером Байкал і річкою
Ліна плоскогір’я переходить у хребти, що сягають висоти 4750 м на
Камчатці (Ключевська сопка). Тут виділяються Яблоновий хребет висотою
близько 1680 м над рівнем моря, Станове, Алданське, Колимське і
Корякське нагір’я, Верхоянський хребет і хребет Черського з висотами до
3147 м (гора Перемога).

На Тихоокеанське узбережжя виходять Серединний хребет з 28 діючими
вулканами на півострові Камчатка, хребти Джугджур і Сіхоте-Алінь висотою
близько 1906 м.

Клімат. Клімат Росії, крім крайніх північно-західних і південно-східних
районів, континентальний, оскільки велика частина території знаходиться
далеко від теплих океанів. Великі райони півночі Європейської частини і
Сибіру непридатні для сільськогосподарського виробництва через тривалі
періоди з переважанням низьких температур.

Кількість опадів зменшується з північного заходу на південний схід у
європейській частині і з південного сходу на північний захід в азійській
частині країни. На рівнинах кількість опадів становить від 700 до 200
мм, у горах – до 2000 мм.

Субполярний клімат з тривалою, дуже холодною зимою і коротким
прохолодним літом характерний для узбережжя Північного Льодовитого
океану. Мурманськ залишається практично незамерзаючим портом завдяки
притоку відносно теплих вод Північноатлантичної течії.

Північно-східна половина території Росії від Кольського півострова до
Сахаліна відрізняється субарктичним кліматом з довгою і холодною зимою,
коротким, але теплим літом. У межах цієї зони, в Якутії, знаходиться
Ойм’якон, де спостерігався абсолютний мінімум температури (-71 град. оС)
для північної півкулі Землі. Середня температура січня тут -49о град. C,
липня 15 град. оС. У розташованому на березі Японського моря
Владивостоку набагато тепліше: середня температура січня там -12 град.
оС , липня 21о град. C.

Зона вологого помірно-континентального клімату з коротким теплим літом і
помірно холодною зимою простягається від Фінської затоки до Уралу на
південний захід від субарктичної зони в Європейській частині країни.
Вона включає Москву і Санкт-Петербург. Тут знаходиться північна частина
основного ареалу сільськогосподарських земель Росії. Умови в цій зоні
сприятливі для тваринництва, а також вирощування жита, озимої пшениці і
картоплі. Середня температура липня в Санкт-Петербурзі 17 град. оС,
січня -7о град. C; у Москві, розташованій в глибині континенту,
відповідно 18о град. C і -11 град .оС.

Центрально-Чорноземний район і Поволжя – друга найважливіша для
сільського господарства кліматична зона. Літні температури тут вищі, а
землі – родючіші, але обмежуючим чинником є нестача вологи. Кількість
опадів тут зменшується від 500 мм у Тамбові до 250 мм у Волгограді. В
Астрахані, розташованій у зоні напівпустель неподалік Каспійського моря,
середня температура липня 25о град. C, січня – 0 град. оС.

Моря. Росія омивається морями Північного Льодовитого Океану –
Баренцовим, Білим, Карським, Лаптєвих, Східносибірським і Чукотським –
на півночі; Балтійським морем – на північному сході; Чорним, Азовським і
Каспійським морями – на південному заході; Беринговим, Охотським і
Японським морями – на сході.

Балтійське і Чорне моря забезпечують вихід Росії до Атлантичного океану.
Порти Балтійського моря мають велике значення, але проходи до портів
Фінської затоки заблоковані льодом протягом кількох зимових місяців.
Тихоокеанські порти Владивосток і Находка через льодову блокаду не
можуть приймати судна в середньому 110 днів на рік.

Для забезпечення проходу у заполярний Мурманськ доводиться
використовувати криголами протягом 50 днів на рік. Навігація Північнім
морським шляхом від Мурманська до Тіксі (море Лаптєвих) припиняється
щорічно на дев’ять місяців, а влітку вона підтримується лише за
допомогою криголамів і повітряної розвідки.

Порти Росії не мають виходу у відкритий океан. Санкт-Петербург і
Калінінград розташовані на Балтійському морі, яке з’єднується з
Північнім морем (протоками) Ересунн і Каттегат; чорноморські судна
повинні проходити через (протоки) Босфор і Дарданелли у Турції;
Владивосток і Находка відрізані від океану Японськими островами, а вихід
із Мурманська до Атлантичного океану здійснюється уздовж берегів
Скандинавії.

Озера. Каспійське море на півдні Росії є найбільшим озером у світі. Його
площа – 376 тис. кв. км, об’єм води – 78 тис. куб. км, рівень – на 27 м
нижче рівня Світового океану, а найбільша глибина – 1025 м. Північна
частина Каспію дуже мілководна (5-8 м). Каспійське море за солоністю
(12-13 г/л) поступається океанам; у ньому водиться і прісноводна, і
морська риба. Протягом багатьох років це море відступало, оскільки стік
впадаючих у нього річок, в основному Волги, Уралу, Кури й Тереку, був
меншим, ніж випаровування з його поверхні. З 1960-х років ця тенденція
посилилася у зв’язку зі створенням на Волзі водосховищ і зрошувальної
системи. Відповідно через обміління нерестовищ скоротилися улови
осетрової риби. У 1980-х роках рівень Каспійського моря почав
підвищуватися, однак причини цієї зміни поки що не з’ясовані.

Байкал у Сибіру – найглибше в світі озеро (його максимальна глибина –
1620 м). Тут зосереджено близько 20% всіх запасів прісної води на
поверхні Землі (23 тис. куб. км). Повний кругообіг придонних вод займає
вісім і більше років.

Довжина Байкалу – 636 км, середня ширина – 48 км, площа – 31,5 тис. кв.
км. Озеро замерзає із січня по квітень, а температура води навіть влітку
не піднімається вище 13о градусів C, за винятком мілководних ділянок. В
озеро впадає більше 300 великих і малих річок, а витікає з нього тільки
одна – Ангара.

Озеро Байкал тектонічного походження; воно утворилося понад 25 млн.
років тому. У ньому мешкають близько 2,6 тис. видів рослин і тварин
(включаючи ендемічну байкальську нерпу).

Ладозьке озеро, розташоване на північному заході Росії, є найбільшим з
озер Європи. Площа його – 17,7 тис. кв. км, глибина – близько 230 м.
Розташоване по сусідству Онезьке озеро займає площу 9,72 тис. кв. км,
його глибина сягає 127 м.

Найбільша кількість озер і водосховищ зосереджена в північно-західній
Росії і Західному Сибіру. Багато великих водосховищ створено дамбами, що
перегородили великі річки. Серед них – Рибінське, Горьківське,
Куйбишевське, Саратовське і Волгоградське водосховища на Волзі,
Нижнєкамське – на Камі, Цимлянське – на Дону, Новосибірське – на Обі,
Красноярське – на Єнісеї, Братське та Усть-Ілімське – на Ангарі.

Річки. Найбільші річки Росії (Об, Єнісей, Лена) впадають у Північний
Льодовитий океан. Найбагатоводніша ріка – Єнісей (585 куб. км/рік), а
найдовша – Об (від джерела Іртиша) – має довжину 5410 км і щорічно
виносить в океан найбільшу кількість твердих речовин (16 млн. т). Всі
сибірські ріки починаються в горах і течуть з півдня на північ. Крім
названих, у Північний Льодовитий океан впадають Північна Двіна, Печора,
Онега і Мезень у європейській частині Росії і П’ясина, Хатанга, Анабар,
Яна, Індигірка, Колима в азійській частині країни.

Серед річок, що стікають в моря Атлантичного океану – Кубань і Дон
впадають в Азовське море, а також Нева і Нарва, які впадають у
Балтійське море. Нева – коротка (довжина – 74 км), повноводна річка, яка
витікає з Ладозького озера; у її дельті розташований Санкт-Петербург.

Річка Волга, найдовша в Європі (3 694 км), впадає у Каспійське море.
Вона поєднана каналами з Доном (і звідси з Азовським і Чорним морями), а
також із Балтійським і Білим морями (через Неву і Північну Рухатиму).

Тихий океан приймає стік всіх річок російського Далекого Сходу, в тому
числі Анадиря, Камчатки, Пенжини та Амуру. Повноводний (403 куб. км/рік)
Амур, довжиною 2824 км, на значній своїй довжині утворює кордон з
Китаєм.

Незважаючи на велику кількість річок, внутрішнім водним транспортом
перевозиться менше ніж 5% всіх вантажів. Це пояснюється тим, що
більшість судноплавних річок скута льодами від чотирьох до дев’яти
місяців на рік, а також широтним напрямком вантажопотоків. Росія володіє
найбільшими у світі запасами гідроенергії, які зосереджені переважно у
Сибіру. Грандіозні гідроенергетичні проекти були здійснені на ріках
Ангара і Єнісей, але вони віддалені від західних районів, де існує
проблема нестачі енергії.

Рослинний і тваринний світ Росії. Основні рослинні пояси – тундра,
тайга, змішані ліси, лісостеп і степ.

Тундра (північний пояс) займає більше ніж 10% території Росії. Основна
рослинність тундри – лишайники, мохи, труй і чагарники. Більша частина
тундрових районів має багаторічну мерзлоту.

На південь від тундри розташована тайга, що займає близько 65% території
Росії. На європейській частині країни переважають ялина та сосна, а в
Сибіру – листвениця.

Зону змішаних лісів становлять хвойні породи дерев, береза, осика, липа
і клен.

Серед широколистих лісів на заході переважають дуб, липа і клен, на
сході – береза. На південь і південний схід від зони широколистих лісів
знаходиться лісостеп. Це район розвинутого сільського господарства.

Степ займає більш засушливу територію на південь від лісостепу. Дерева
там ростуть лише в низинах річок. Грунти степів вважаються найродючішими
у світі та ідеально підходять для таких зернових культур, як пшениця.

У східній частині Передкавказзя і на Прикаспійській низовині степ
переходить у напівпустелі і пустелі, де з рослинності переважають ковил,
полинь і солянки.

Субтропіки займають вузьку причорноморську смугу, що захищена на
північному сході Кавказьким хребтом.

Біля берегів Північного Льодовитого океану водяться білий ведмідь, морж,
тюлень, гагари і чайки. У тундрі – заєць, лемінг, песець, вовк, куріпка
і біла сова. Перелітні птахи, включаючи гусей, лебедів, качок, крячок і
куликів, гніздяться у тундрі протягом короткого північного літа.
Північний олень навесні мігрує тундрою на північ, де заводить потомство,
а на зиму повертається у тайгу.

Серед тварин російської тайги виділяють лося, кабаргу, рись, вовка,
песця, бурого ведмедя, росомаху, куницю, горностая і соболя. Крім того,
у тайзі живуть єнотовидний собака, полівки, бобри, пищухи і білки (у
тому числі бурундук і летяга). З птахів водяться тетерев, шишкар,
кедрівка, дятел, сойка і різні види сов.

У змішаних і широколистих лісах великі тварини майже повністю знищені
внаслідок сільськогосподарського освоєння територій. Збереглися невеликі
популяції кабана, бурого ведмедя, благородного оленя, бобра, борсука та
норки. У лісах Східного Сибіру зустрічаються кабан, лось, зубр.

3. Визначної пам’ятки Росії

Росія – країна з багатовіковою історією і багатою культурою. Деякі
архітектурні й історико-культурні пам’ятники на території РФ внесені в
список об’єктів Всесвітньої Спадщини ЮНЕСКО, у тому числі Московський
Кремль і Червона площа, історичний центр Санкт-Петербурга і
палацово-паркові комплекси його околиць, історичні пам’ятники Новгорода,
історико-культурний комплекс Соловецьк островів, білокамінні пам’ятники
древньої Володимиро-Суздальської землі і міст “Золотого Кільця Росії”,
церква Бориса і Гліба в Кідекші, Троїце-Сергієва Лавра в Сергієвому
Посаді, Церква Піднесення в Коломенському, Державний
історико-архітектурний і етнографічний музей-заповідник “Кіжи” і ін.

Історичні місця – Москва, Новгород, Бородіно, Ростов Великий, Смоленськ,
Псков, Тула, Рязань, Орел, Волгоград, численні міста Сибіру – у кожнім з
них (та й у безлічі інших місць країни) обов’язково знайдеться що
подивитися.

Москва – столиця і найбільше місто країни, – місце зосередження таких
унікальних визначних пам’яток, як Третьяковськ Галерея, Тріумфальна арка
на Кутузовському проспекті, Музей імені Пушкіна, галерея Шилова, Храм
Христа-Спасителя, Богоявленський Собор і Свят-Данилов монастир.

Численні церкви і монастирі Москви, меморіальний комплекс на Поклінній
горі, Новий і Старий Арбат, Бульварне кільце, Кутузовський проспект,
Сергієв Посад, Коломенське, садиби Кусково, Архангельське, Царіцино,
Абрамцево, Гостиний Двір і Манежна площа, знамениті “висотки”
сталінської епохи, ВВЦ із “Робітником і колгоспницею”, зоопарк,
“Японський сад” у Ботанічному саду, цирки і відомі в усьому світі
численні театри – от що залучає сюди сотні тисяч гостей.

Санкт-Петербург – одержав за свій історико-архітектурний ансамбль
неофіційний статус “Північної Венеції”.

Тут розташовані Ермітаж, Петропавловська фортеця, Кронштадт і Петергоф,
знамениті музеї – Росіянин, Кунсткамера, Пушкіна, Достоєвського й ін.,
16 професійних театрів (у т.ч. знамениті Маріїнський, Театр опери і
балету ім. Мусоргського, Великий драматичний театр).

Собори – Казанський, Нікольський, Ісаакієвський, Александро-Невская
Лавра.

До унікальних архітектурних пам’ятників відносяться Адміралтейство,
будинок Університету, стрілка Васильєвського острова з будинком Біржі,
Палацева площа з Зимовим Палацом, Александрівською колоною й аркою
Головного штабу, площа Декабристів (колишня Сенатська) з пам’ятником
Петрові I (“Мідний вершник”, 1782 р.), Смольний і Літній сад.

Унікальний ансамбль Невського проспекту – Казанський собор, вулиця
зодчого Россі і площа Островського із Санкт-Петербурзьким академічним
театром драми і Російською національною бібліотекою, площа Мистецтв із
будинком Російського музею, Марсове поле, Літній сад і Інженерний замок.
Серед пам’ятників класицизму й ампіру Санкт-Петербурга – Академія
мистецтв (1764-88 р.), Адміралтейство (1806-23 р.), Гірський інститут
(1806-11 р.), Нарвські ворота (1827-34 р.), знамениті мости, кожний з
який є твором мистецтва і зразком інженерної майстерності.

У пам’ять про жертви блокади Ленінграда в роки Великої Вітчизняної війни
в 1960 р. створений архітектурно-меморіальний комплекс на Піскаревському
цвинтарі. У пригородах Санкт-Петербурга – Петродворцю (Петергофі),
Пушкіну (Царському Селі), Павловська, Гатчині й ін. розташовані
унікальні палацово-паркові ансамблі XVIII-XIX століть.

Волгоград – меморіальний комплекс “Мамаєв Курган” з унікальним
величезним монументом “Батьківщина-Мати”, панорама Сталінградської битви
і мальовнича набережна.

Володимир – середньовічні Успенський і Дмитрієвський собор, Боголюбово,
храм Покрова-на-Нерлі, Золоті ворота (1164 р.) з Надвратної церквою
(відреставрована в 1469 р.), Успенськ собор (1158-60 р.), фрески Андрія
Рубльова і Данила Чорного, різьблений барочний іконостас (1773-74 р.),
Дмітрієвський собор (1194-97 р.), церкви Миколи (XVII в.) і Спасу (XVIII
в.) у підніжжя Козлова вала, Георгіївська барочна церква (1783-84 р.),
церква Миколи Мокрого в Галеях (1732-35 р.), церква Успенія Богородиці
(1649 р.), Микитська церква (1765 р.), Вознесенська церква (1724 р.).

Монастирські комплекси Рождественського монастиря (Рождественський
собор, 1192-95 р., перебудований у 1859-64 р.), фортечні стіни (XVIII
в.), Княгинін монастир (заснований у XII-XIII ст.), Успенський собор
(1200-01 р., фрески 1647-48 р.) с усипальницею княгині Марії, її сестри
Ганни, а також дружини і дочки Олександра Невського.

Великий Новгород – пам’ятник “Тисячоріччя Росії”, Софійський собор
(1045-50 р.), собори Миколо-Дворищенский (близько 1113 р.) і
Георгіївського Юр’єва монастиря (близько 1117 р.), церква
Спаса-на-Нередиці (1198 р.), Федора Стратилата-на-Ручье (1360-61 р.),
Спасу-на-Ільїну (1374 р.).

Археологічними розкопками відкриті залишки численних древніх будівель,
дерев’яні бруківки, предмети матеріальної культури й унікальні берестяні
грамоти.

Місто-заповідник Суздаль входить у “Золоте кільце” Росії, а також до
складу Володимиро-Суздальського історико-художнього й архітектурного
музею-заповідника.

Вперше згадуваний у 1024 р. у Лаврентьєвському літописі, місто знамените
своїми історико-архітектурними ансамблями – Кремль, церкви, Торгові
ряди, Покровський і ін. монастирі, заповідник дерев’яного зодчества.

Заслуговують обов’язкового відвідування фортечний вал Кремля (XI-XII
ст.), Рождественський собор (1222-25 р., фрески XIII-XVII ст., іконостас
XVII в., шатрова дзвіниця 1635 р.), Ризположенський (1207 р.) і
Васильєвський монастир (XVII в.), архієрейські палати (XV-XVIII вв.),
церкви Успенська (побудована в 1650 р., перебудована в 1720 р.),
Афанасьєвська (1720 р.), Александрівський монастир (заснований у XIII
в.), Іоакима і Ганни, та ін.

Цікаві монастирські комплекси Спасо-Євфимієвського монастиря (1352 р.) з
могутніми фортечними стінами довжиною близько 1200 метрів, з 12 вежами
XVII в., Покровськ дівочий монастир (заснований у 1364 р., будівлі
XVI-XVII ст., монастирські стіни кінця XVII в.), могили Дмитра
Пожарського (на території суздальського монастиря) і усипальниці членів
царських династій під Покровськ собором, а також численні побутові
будівлі XVI-XVIII ст.

Архангельськ – початковий пункт багатьох полярних експедицій, одна з
основних баз Північного морського шляху й один із самих самобутніх
російських міст.

Крім унікальної природи місто славиться своїми музеями: краєзнавчим,
образотворчих мистецтв і дерев’яного зодчества, народного мистецтва.
Гостинний двір (XVII в.) старого міста – яскравий приклад російської
архітектури. Поблизу розташовані Пінезький заповідник і Соловецький
історико-архітектурний і природний музей-заповідник на однойменних
островах у Білому морі.

Висновки

Отже, Росія за рахунок своєї давньої історії, великої площі має великий
туристичний потенціал. В першу чергу, даний потенціал поширюється на
відвідування історичних міст – Москва, Санкт-Петербург, міста Золотого
Кільця, великих природних об’єктів або віддалений природних об’єктів.
Оскільки Росія розміщена в різних природних поясах, успішно може
розвиватися як курортний комплекс, так і інші види туризмів:
екологічний, екстримальний, зелений туризм тощо.

Єдиним недоліком сучасного туристичного потенціалу Росії є досить
слабка соціальна інфраструктура в середині країни, недостатній рівень
медичних послуг в “глубинках” Росії та погано розроблені туристичні тури
в середині країни. Однак це питання часу і, якщо прикласти невеликі
зусилля зі сторони держави та туроператорів, можливий суттєвий ріст
туристичних потоків в Росію.

Використана література

Довідник туриста. Росія. – М., 2000.

Туристична політика Російської Федерації. – М., 2001.

Народи і країни світу. Енциклопедія. – Т.4. – М., 1996.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020