.

Поняття грошової системи України та її елементи (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
4 8552
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

”Поняття грошової системи України

та її елементи”

ПЛАН

1. Поняття грошової системи

2. Складові елементи грошової системи

3. Створення та етапи розвитку грошової системи України

Використана література

1. Поняття грошової системи

Грошова система призначена забезпечити рівність суб’єктів грошового
обороту, єдність вимог щодо правил поведінки, однакову доступність їх до
грошового ринку.

Грошова система — це форма організації грошового обороту в країні, що
склалася історично та встановлена законодавчо. Закони держави визначають
основні принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що регламентують
відносини між суб’єктами грошового обороту. В усіх країнах формування
грошових систем здійснюють центральні органи влади. В багатьох країнах
правові норми, що формують грошову систему, визначаються безпосередньо в
банківському законодавстві, насамперед у законах, що регламентують
діяльність центральних банків. Відповідно до цих законів центральним
банкам надаються повноваження з регулювання грошового обороту. Тому
центральний банк є можна вважати інституційним центром грошової системи.

В складі грошової системи необхідно виділити окремі, відносно самостійні
підсистеми:

— системи безготівкових розрахунків;

— валютної системи;

— системи готівкового обігу.

Явище грошової системи постає як суто національне. Кожна держава формує
свою власну грошову систему, намагаючись надати їй повну незалежність та
здатність протистояти зовнішнім впливам.

Разом з тим у грошових системах різних країн є багато спільного. Це
виявляється насамперед у однотипності методів регулювання грошових
потоків та маси грошей в обігу, ідентичності інструментів регулювання
грошового ринку тощо. Ця спільність деяких рис грошових систем різних
країн зумовлена однотипністю їх економічних систем, побудованих на
ринкових засадах.

2. Складові елементи грошової системи

При нормативно-правовому підході щодо грошової системи в її складі можна
виділити кілька окремих елементів, кожний з яких законодавчо
зафіксований. У цьому зв’язку в грошовій системі України можна виділити
такі елементи:

— найменування грошової одиниці;

— масштаб цін;

— валютний курс;

— види та купюрність грошових знаків, які мають статус законного
платіжного засобу;

— регламентація безготівкових грошових розрахунків;

— регламентація готівкового грошового обороту;

— регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними
цінностями;

— регламентація режиму банківського процента ;

— державні органи, які здійснюють регулювання грошового обороту та
контроль за дотриманням чинного законодавства.

Найменування грошової одиниці, як правило, пов’язується з історією
країни. Так, національну валюту України рішенням Верховної Ради названо
гривня. Таку назву мала грошова одиниця Київської Русі —
високорозвинутої держави, яка існувала на території сучасної України в
X—XI ст.

Масштаб цін – це величина грошової одиниці даної країни. Під масштабом
цін розуміють товарний, золотийй чи валютний зміст національної грошової
одиниці

В епоху, коли гроші мали натурально-речову форму, зокрема золота та
срібла, масштаб цін установлювався державою шляхом визначення вагового
вмісту металу в грошовій одиниці.

У сучасних умовах, коли в обігу перебувають нерозмінні на золото
кредитні гроші, фіксація державою металевого вмісту грошової одиниці
втратила сенс і скасована в усіх країнах.

Про наявність масштабу цін і сьогодні свідчать істотні відмінності в
рівнях цін на одні й ті самі товари, виражені в грошових одиницях різних
країн. Це є прямим свідченням того, що ціни визначені в різних
масштабах, тобто в грошових одиницях різної величини. Більше того, ціни
в одній і тій самій грошовій одиниці можуть істотно змінюватися, якщо
остання знецінюється, тобто зменшується її величина як масштаб цін.

Валютний курс – співвідношення між грошовими одиницями різних країн яке
використовується для обміну валют під час здійснення валютних та інших
економічних операцій, Виступає як ціна валюти однієї країни, виражена у
валюті іншої країни.

Види та купюрність грошових знаків визначає вищий законодавчий орган,
який надає їм статус законного платіжного засобу, тобто покладає на
державу відповідальність за їх забезпечення. Усі інші платіжні засоби
такого статусу не мають. Органи державного контролю ретельно стежать за
тим, щоб не допустити використання фальшивих грошових знаків.
Забороняється також використання у межах країни іноземних грошових
знаків як платіжних засобів, оскільки це ускладнює забезпечення
національних грошей.

Якщо ж чинне законодавство дозволяє обіг небанківських платіжних
засобів, наприклад векселів, чеків, то воно визначає умови їх обігу,
відповідальність емітентів цих засобів та механізм реалізації такої
відповідальності. Держава не несе відповідальності за їх забезпечення.

Право емісії грошових знаків та відповідальність за їх забезпечення
закон покладає на центральний банк країни. За цих умов грошові знаки
мають вид банківських білетів (банкнот). В окремих, виняткових випадках
емісія грошових знаків може доручатися міністерству фінансів (його
скарбниці). У такому разі грошові знаки називаються скарбничими
білетами.

Емісія скарбничих білетів здійснюється для покриття бюджетних витрат і
допускається, як правило, в умовах глибокої кризи державних фінансів.

Емісія банківських білетів використовується для кредитування центральним
банком комерційних банків та урядових структур. У першому випадку
емітовані банкноти спрямовуються в реальний економічний оборот, що
створює передумови для їх повернення до емітента через погашення позичок
та запобігає зайвому накопиченню банкнот в обігу. У другому випадку
емітовані банкноти використовуються для покриття бюджетних витрат. Але
оскільки урядові структури одержали їх від центрального банку на
кредитних засадах, вони повинні так вести своє фінансове господарство,
щоб повернути одержані кредити і не допустити осідання зайвої маси
грошових знаків в обігу та їх знецінення.

Особливе місце в грошовій готівці займає розмінна монета. За характером
емісії вона звичайно належить до того самого виду грошових знаків, що й
основна валюта. Вона відіграє допоміжну роль відносно основної валюти —
забезпечує платежі на суми, менші від розміру прийнятої в країні
грошової одиниці. Якщо величина грошової одиниці дуже мала, то потреба в
розмінній монеті знижується чи взагалі відпадає. Якщо в країні
встановлена велика грошова одиниця, то потреба в монеті зростає,
оскільки збільшується питома вага платежів на суми, менші від розміру
грошової одиниці.

Крім видів грошових знаків, законодавство держави визначає також їх
купюрність. Правильно встановлена розмірність номіналів банкнот та
розмінної монети насамперед створює значні зручності учасникам
платіжного обороту. Водночас висока частка великих купюр забезпечує
економію на друкуванні грошових знаків. Проте наявність великих купюр
робить готівку вразливішою для фальшування, зручнішою для обслуговування
незаконних, тіньових операцій. Саме з цієї причини держави уникають
випуску купюр надто великих номіналів.

Сучасні висококомп’ютеризовані банківські технології відкрили можливість
надати переважній частині грошової маси депозитну форму й обслуговувати
грошовий оборот переважно у формі безготівкових розрахунків. Тому в
грошових системах все більшого значення набуває державне регулювання
безготівкового грошового обороту. Безготівковий оборот грошей
здійснюється по банківських рахунках і не виходять за межі банківської
системи. Це полегшує регулювання і контроль за законністю платіжних
операцій, створює сприятливі умови для захисту загальносуспільних
інтересів та інтересів учасників грошового обороту.

У готівковому грошовому обороті теж є багато питань, які не вирішуються
в межах розглянутих вище елементів грошової системи. Грошові знаки
піддаються підробці. Фальшування сьогодні загрожує багатьом валютам
світу, стало чи не найприбутковішим видом підпільного бізнесу, що тісно
переплітається з іншими його сферами і набуває міжнародного характеру.

Зважаючи на вказані обставини, держави не обмежуються технічними
заходами щодо посилення захисту купюр від підробки чи боротьби з
фальшивомонетниками, а вдаються до регламентації і контролю операцій з
готівкою. В_Україні, зокрема, зараз діють такі регламентуючі вимоги щодо
операцій з готівкою:

— суб’єкти підприємницької діяльності можуть здійснювати платежі
готівкою на невеликі суми, пов’язані переважно з формуванням та
витрачанням грошових доходів населення;

— усі клієнти банків — юридичні особи можуть тримати у своїх касах
готівку лише в межах ліміту, установленого банком відповідно до
визначених НБУ правил;

— суб’єкти підприємницької діяльності зобов’язані здавати одержану
готівкову виручку на свої рахунки в банках; на власні потреби можуть
витрачати частину виручки в межах ліміту, установленого обслуговуючим
банком відповідно до правил, визначених НБУ;

— при одержанні готівкових коштів зі своїх рахунків у банках юридичні
особи повинні вказувати, на які цілі вони їх одержують та зазначати суми
по кожній цілі;

— витрачати одержану в банку готівку юридичні особи зобов’язані
відповідно до вказаних цілей та обсягів;

— усі клієнти банків — юридичні особи зобов’язані розробляти прогнози
своїх касових оборотів і подавати їх у банки для розроблення таких
прогнозів по регіонах і по країні в цілому.

Регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями
— надзвичайно важливий і ефективний елемент грошової системи. В усіх
країнах він активно використовується для захисту і забезпечення сталості
національної валюти.

Важливим інструментом грошово-кредитної політики центрального банку є
регламентація режиму банківського процента. Вона забезпечує регулювання
ціни грошей на грошовому ринку з метою впливу на їх масу в обороті, а
отже — на сталість грошей.

Організація обороту грошей звичайно покладається чинним законодавством
на банки. Це одна з важливих функцій банків, яку вони виконують у
процесі розрахунково-касового обслуговування клієнтів. Проте важлива
роль грошового обороту, переплетіння в ньому інтересів окремих
економічних суб’єктів та суспільства в цілому вимагають державного
нагляду і контролю за виконанням банками вказаної функції. Кожна держава
покладає це завдання на спеціальні органи регулювання грошового обороту
та контролю за дотриманням законодавства з монетарних питань. В Україні
таким органом є Національний банк України, що передбачено Конституцією
та Законом «Про Національний банк України».

Інші органи державного управління економікою — Кабінет Міністрів,
Міністерство економіки, Міністерство фінансів, реалізуючи свої заходи
економічної та фінансової політики, теж впливають на грошовий оборот.
Проте свої регулятивні дії в монетарній сфері вони повинні координувати
з НБУ.

Грошова система забезпечує правову та організаційну базу для розроблення
та реалізації грошово-кредитної (монетарної) політики в країні. З цього
погляду монетарну політику можна розглядати як продукт функціонування
грошової системи. Тому успішна реалізація цілей монетарної політики є
одночасно свідченням ефективного функціонування грошової системи. І
навпаки, не можна вважати ефективною грошову систему, якщо в країні
проводиться не досить виважена монетарна політика, що не забезпечує
надійного регулювання грошової маси (пропозиції грошей) і належної
стабільності грошей.

3. Створення та етапи розвитку грошової системи України

Становлення України як незалежної держави обумовило необхідність
створення власної грошової системи, яка забезпечувала б можливість
управляти грошовим оборотом та грошовим ринком в інтересах розвитку
національної економіки. Організаційно-правові засади створення грошової
системи України були закладені в Законі України «Про банки і банківську
діяльність», ухваленому Верховною Радою України 20 березня 1991 р.

Перший етап щодо створення власної грошової системи розпочався після
виходу України зі складу СРСР, коли 10 січня 1992 р. були запроваджені
українські купоно-карбованці багаторазового використання як доповнення
до рублевої грошової маси. Тобто в обороті одночасно опинилися два види
валюти — попередні рублі, емісія яких перейшла від союзного уряду до
Російської Федерації, та купоно-карбованці, право емісії яких було
закріплено за НБУ. Весь безготівковий оборот обслуговувався виключно
рублями (тепер уже російською валютою).

Паралельне використання в 1992 р. двох валют (рублів та
купоно-карбованців) було зумовлюване рядом обставин:

1. Центральний банк РФ з вересня 1991 р. перестав надсилати в Україну
рублеву готівку;

2. на межі 1991—1992 рр. Україна стала на шлях лібералізації цін,
унаслідок чого значно зріс їх середній рівень, що відповідно збільшило
попит на готівку, якої Україна не могла отримати від Росії;

3. Україна не мала в той час власної бази для виготовлення грошових
знаків.

Поступове запровадження нових грошей поряд зі старими мало свої
переваги: відкривало можливість уникнути обвального переповнення ними
каналів обороту, не допустити швидкого знецінення, забезпечити їм певні
конкурентні переваги порівняно з рублем.

Однак, досить швидко виявилися суттєві недоліки двовалютної системи
грошового обороту: істотно ускладнювалось управління внутрішнім
готівковим обігом, організацією внутрішніх безготівкових розрахунків та
зовнішніх розрахунків, незабаром купоно-карбованець став швидко
знецінюватися.

Стан грошового обороту на початку запровадження купоно-карбованця
ускладнювався чинниками, серед яких були:

1. Обвальний спад виробництва під впливом лібералізації цін та розриву
попередніх господарських зв’язків, скорочення державного замовлення.
Тільки за січень 1992 р. обсяг промислового виробництва скоротився на
19,8, а роздрібний товарообіг знизився на 61%. це скорочувало попит на
гроші, і частина наявних в обороті грошей виявилася зайвою.

2. Використання російського рубля на внутрішньому ринку України сприяло
відпливу товарів за межі України, підриву товарної основи внутрішнього
грошового обігу. Тому уряд України змушений був перевести весь
готівковий обіг на карбованцеву валюту, що забезпечило контроль НБУ за
сферою готівкового обороту. Однак, він відкривав широкі можливості для
використання емісії грошей для покриття фінансових потреб уряду, що
стало одним із головних чинників розкручування в Україні гіперінфляції.

3. З ініціативи РФ у середині 1992 р. у рублевій зоні була запроваджена
система взаємозаліків через кореспондентські рахунки, відкриті в
розрахунковому центрі при Центральному банку РФ. Унаслідок цього платежі
між країнами рублевої зони були взяті під контроль Центральним банком
РФ. Курс українського рубля щодо російського став швидко падати. Україна
втратила будь-які переваги від використання в безготівковому обороті
іншої валюти — рубля.

Запровадження карбованця в готівкову сферу при обслуговуванні
безготівкового обороту виключно рублем призвело до механічного розриву
єдиного грошового обороту на дві окремі частини. Перехід грошей із
однієї частини в іншу вимагав обміну їх за валютним курсом. Виникла
спотворена ситуація, за якої валютний курс грошей при використанні їх у
готівковому та безготівковому оборотах роздвоївся. Це сприяло розвитку
масових фінансових спекуляцій, пов’язаних з переведенням грошей з однієї
форми обороту в іншу, відпливу грошових капіталів з України за кордон.

Щоб послабити негативні наслідки паралельного обігу двох валют, указом
Президента України «Про реформу грошової системи України» від 12
листопада 1992 р. було запроваджено купоно-карбованець у сферу
безготівкового обороту і вилучено з нього рублеві гроші. Нові гроші були
названі «український карбованець», дістали статус тимчасових
національних грошей і стали єдиним на території України засобом платежу.

Уведенням у загальний оборот українського карбованця завершився перший
етап формування національної грошової системи України.

На другому етапі Національний банк України, спираючись на норми Закону
України «Про банки і банківську діяльність» (1991 р.), відпрацьовував
окремі елементи та організацію функціонування грошової системи. До
основних напрямів та результатів розвитку грошової системи на цьому
етапі можна віднести:

1. Розбудову власного емісійного механізму, що включає:

— створення Банкнотно-монетного двору НБУ, що має повний цикл
високоякісного виробництва паперових грошей та монети;

— розроблення дизайну, установлення номіналу, платіжних ознак,
забезпечення системи захисту грошових знаків та монет;

— розроблення правил випуску в обіг, зберігання, інкасації, вилучення з
обігу готівки, ведення касових операцій тощо.

2. Формування механізму регулювання НБУ пропозиції грошей, завданням
якого є:

— відпрацювання механізму централізованого регулювання банківськими
резервами;

— запровадження механізму рефінансування комерційних банків;

— розвиток операцій на відкритому ринку.

3. Розроблення методики та методології грошово-кредитної політики НБУ,
накопичення досвіду практичного застосування інструментів
грошово-кредитної політики, розмежування сфер застосування
фіскально-бюджетної та грошово-кредитної політики.

4. Розбудова національної платіжної системи, що охоплює:

—створення системи електронних платежів на міжбанківському рівні;

—розроблення методичних та інструктивних документів щодо організації
безготівкових розрахунків на міжгосподарському рівні;

— розроблення методичних та організаційних засад створення електронної
систем й масових платежів.

5. Формування механізму валютного регулювання, який включає:

—розвиток інфраструктури валютного ринку та формування методичних та
організаційних засад здійснення операцій на ньому;

— порядок регулювання валютного курсу;

—створення механізму формування та використання золотовалютних резервів;

— формування звітності щодо платіжного балансу країни, здійснення його
аналізу та прогнозування.

6. Розроблення та випробування на практиці спеціальних заходів з
подолання гіперінфляції та регулювання інфляції.

Перелічені заходи дали можливість сформувати протягом 1993—1996 рр.
правові та організаційні основи національної грошової системи ринкового
типу.

Проте, тимчасові гроші не можуть належним чином виконувати одну з
найважливіших функцій — функцію нагромадження. Це підриває інтереси
економічних суб’єктів до накопичення грошей як джерела інвестування,
стримує економічне зростання, знижує ефективність антиінфляційної
політики, зміцнення державних фінансів. У зв’язку з цим особливої
гостроти набуло питання запровадження в оборот постійної грошової
одиниці — гривні. Згідно з Указом Президента України «Про грошову
реформу в Україні» від 25 серпня 1996 р., з 2 по 16 вересня 1996 р. з
обороту був вилучений український карбованець і введена постійна грошова
одиниця — гривня та її сота частина — копійка. Цим закінчився другий
етап розбудови грошової системи України і розпочався третій.

На третьому етапі відбувається подальше вдосконалення механізмів та
інструментів грошової системи, що були розроблені на попередньому етапі.
Важливою віхою тут стало прийняття Верховною Радою України в травні 1999
р. Закону «Про Національний банк України», а у грудні 2000 р. – Закону
“Про банки і банківську діяльність”.

Використана література:

Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи, 1996.

Савлук М. І. Гроші та кредит: Підручник. — К.: КНЕУ,2001.-602с.

Гроші та кредит. / За ред.Б. С. Івасіва.Тернопіль: Карт-бланш,
2000.-510.

Єпіфанов А. О., Міщенко В. І., Гребник Н. І. Грошово-кредитна політика в
Україні; тенденції та перспективи. // Фінанси України, -2000.№9.

Синбченко М. І. Кон’юнктурна теорія грошей. М. І. Туган —
Барановського.// Фінанси України. — 2000.№9.

Мельничук О. М. Законодавчі основи та найважливіші параметри
грошово-кредитної політики.// Фінанси України, 2000, -№7.

Остапець А. І. Остапець Л. В. Банківська система України: стан і
проблеми розвитку.// Фінанси України, 2000 №8.

Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика. — К.: Основи, 1996. —
Розд. 1.

PAGE

PAGE 12

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020