.

Теорія “заощадливості” Н.Сеніора (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3095
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“Теорія “заощадливості” Н.Сеніора”

ПЛАН

1. Становлення Н.Сеніора як вченого-економіста

2. Економічні погляди Н.Сеніора, зародження теорії “заощадливості”

3. Теорія вартості за Н.Сеніором

4. Теорія грошей

Висновки

Список використаної літератури

1. Становлення Н.Сеніора як вченого-економіста

Сеніор (1790—1864) народився в англійській сім’ї іспанського походження,
здобув освіту в Оксфорді, став бакалавром та магістром права. Кар’єру
адвоката з причин інвалідності полишає і починає вивчати політичну
економію. З організацією кафедри політичної економії в Оксфорді 1825 p.
Сеніор був обраний на посаду професора. Його праці було присвячено
проблемам грошового обігу та методології політичної економії. Певний час
він працював чиновником канцлерського суду, займався проблемами
законодавства. Сеніор багато подорожував і спілкувався майже з усіма
видатними людьми тієї доби. Сучасникам він був відомий скоріше як
реформатор, ніж як економіст-теоретик, завдяки чому склалося враження
про особливу класову спрямованість його теорій.

З розвитком капіталізму все більше виникає потреба узгодження абстракцій
політичної економії з проблемами економічної практики, тобто набуття
політекономією практичної функції з метою пояснити природу економічних
явищ, дати практичні рекомендації для подолання суперечностей, що
притаманні капіталізму й загострюються з його розвитком.

Тому для цього періоду розвитку економічної теорії характерним є
спрощення та перегляд висновків політекономії Сміта і Рікардо.

2. Економічні погляди Н.Сеніора,

зародження теорії “заощадливості”

Сеніор підтримував класичну традицію і водночас мав власний погляд на
природу деяких економічних явищ. На відміну від Сміта він не ставив
перед собою завдання побудови повної соціальної філософії, а обмежував
предмет політичної економії як науки вивченням природи виробництва та
розподілу багатства, наслідуючи в цьому Рікардо та Мальтуса.

Теорію політичної економії викладено, головне, у його книжці «Політична
економія» (1850), яка спочатку (в 1836 p.) була видана у вигляді статей
в енциклопедії.

Об’єктом дослідження політекономії, на погляд Сеніора, є багатство, що
виступає у вигляді речей, які можуть обмінюватись, або мають вартість.
На його думку, обмінюватись або передаватись з рук у руки можуть речі,
які є в обмеженій кількості (до них не належать, наприклад, сонце,
повітря тощо), і мають властивість бути корисними, тобто «властивість
прямо чи побічно давати задоволення чи тамувати біль»’.

Сеніор розрізняє три властивості речей: вартість, корисність та обсяг
пропозиції. За відповідних обставин кожна з цих властивостей відіграє
власну роль, по-різному впливаючи на процес обміну, але в сукупності
вони визначають цінність багатства.

Капітал у Сеніора — це поєднання трьох факторів: землі, праці та
заощадження. Природні ресурси — це матеріальне його наповнення, а
заощадження — це відмова від його невиробничого використання, праця ж —
спосіб його зберігання і формування.

Визначивши капітал як єдність трьох факторів, Сеніор сформулював підходи
до аналізу суті доходів.

Основним напрямком політекономічного дослідження Сеніора була проблема
розподілу суспільного багатства. Він, як і інші тогочасні економісти,
вирішував її з допомогою теоретичних обгрунтувань правомірності тих чи
інших видів доходу: заробітної плати, прибутку, ренти, процента. Ця
складова його теорії була найбільш слабкою і зумовила критичне ставлення
до його вчення в цілому.

До Сеніора з усіх категорій доходу дохід на капітал був найменше
обгрунтованим. Рікардо розглядав його лише як залишок після вилучення
величини заробітної плати з ціни товару. Адже капітал трактували як
продукт землі та праці, а не як самостійний фактор. Сеніор побачив
підстави для особливої винагороди капіталіста — винагороди за
заощадження від споживання капіталу в розрахунку на майбутнє. Хто
утримується, зазначає він, «той і є капіталістом, і винагородою за його
дії є прибуток» .

Але капіталіст не лише утримується від споживання, а й працює,
організовує підприємство, керує ним. Отже, прибуток включає два види
винагороди, і Сеніор розрізняє два види доходу капіталіста—
підприємницький дохід ( плата за працю ) і процент (плата за капітал).

З цієї позиції легко було пояснити природу процента на позичковий
капітал. Та природу ренти пояснити було важче. З одного боку, не можна
було залишити поза увагою роль землі як фактора виробництва, з іншого —
її не можна було віднести й до витрат виробництва, розмежувати роль
капіталу і землі в цьому процесі.

Сеніор указував на те, що капітал втрачає свої властивості, коли його
вкладають у нерухомість, а земля від інших факторів саме й відрізняється
своєю нерухомістю. Іншим ресурсам притаманна обмеженість пропозиції,
обмінюваність, що зумовлює їхню товарність і участь у виробництві у
якості витрат. Землю з цієї позиції охарактеризувати важко. Тому землю
як об’єкт власності він відносить до капіталу, що потребує особливого
виду заощадження, зв’язаного з монополією на володіння землею.

Монополія у Сеніора, поряд з заощадженням, є основою для пояснення цілої
низки економічних явищ. Коли виникають труднощі з визначенням їх
природи, він використовує цю категорію. Так, Сеніор зазначає, що
монопольне володіння передовими досягненнями у виробництві зумовлює
існування надприбутку, як тимчасового явища. Існує монопольне володіння
привілеями, що дає можливість отримувати прибуток, коли заощадження
здійснювалось іншою особою (прибуток на успадкований капітал).

Виходячи з монополії земельної власності, він і пояснює природу ренти.
Оскільки Сеніор не розглядає землю як окремий фактор виробництва, він
уважає, що рента, яка не належить до витрат, не може впливати на ціну.
Рента — залишок, різниця між ціною і вартістю виробництва, яка
привласнюється завдяки повній або частковій монополії, і вона не
зв’язана з «жертовністю», тобто із власними зусиллями.

Прибуток, процент і заробітна плата, на думку Сеніора, за всіма
параметрами відрізняються від ренти.

Теорія прибутку й процента не була достатньо обгрунтованою. Ні в
«Політичній економії», ні в Оксфордських лекціях 1847—1852 pp. Сеніор не
спиняється на поясненні принципів і шляхів формування прибутку та його
розмірів, ставки процента, джерел їхнього забезпечення, мотивів
заощадження.

Він обмежується визначенням похідної природи прибутку на капітал як
плати за підприємництво та заощадження від негайного споживання грошей.

Але в теорії Сеніора уже містяться положення, що в них висвітлюються
взаємозв’язки прибутку, процента й заробітної плати. Він указує на те,
що основою зростання виробництва є прибуток, який перетворюється на
заощадження, а згодом — на витрати виробництва. Тому зростання прибутку
й заробітної плати залежить від заощадження капіталіста.

Визначенню поняття граничної (спадної”) корисності у праці Сеніора
належить значне місце. Він зазначає: «Існує межа задоволення потреб, що
її може забезпечити товар відповідного типу, і, більше того, задоволення
швидко зменшується задовго до досягнення цієї межі. Два предмети одного
типу рідко дають удвічі більше задоволення, ніж один, і ще рідше десять
дадуть уп’ятеро більше задоволення, ніж два. Отже, за наявності
достатньої кількості відповідних товарів великою буде й кількість людей,
що забезпечені ними, і які не бажають або виявляють лише слабке бажання
збільшувати свої запаси цього товару; для них додаткова пропозиція
втрачає всю, або майже всю свою корисність».

3. Теорія вартості за Н.Сеніором

Формулюючи теорію вартості, Сеніор великого значення надає корисності,
але його не можна вважати засновником суб’єктивної теорії вартості. Він
окреслює проблему в цілому, не вдаючись до детального аналізу.

Отже, першим чинником вартості (цінності) він уважає корисність, тобто
попит. Другим чинником вартості, за Сеніором, є рівень доступності
блага, його пропозиція: «порівняльне обмеження пропозиції або…
порівняльна недоступність, хоча сама по собі й недостатня для формування
вартості, є її дуже важливим елементом; корисність, або, інакше кажучи,
попит, залежить від неї». Рівень доступності блага визначається, на його
думку, витратами виробництва. Він пише, що «пропозиція обмежується
витратами на виробництво».

Сеніор критикує обмежене визначення вартості Смітом та Рікардо, які
зводять фактори вартості лише до витрат праці. Сеніор уважає, що трудова
теорія вартості звужує можливості пояснення багатьох економічних явищ
(наприклад, чому недоступність благ робить їх ціннішими і под.).

Витрати виробництва, які, на думку Сеніора, включають два елементи —
працю та капітал, є першим кроком до кількісного прояву вартості у
процесі обміну, хоча недоступність і корисність блага суттєво впливають
на його оцінку. Вартість формується під впливом витрат виробництва, які
включають прибуток, процент та заробітну плату і є факторами ціни.

Однак, на відміну від Рікардо, що зводить витрати виробництва до
нагромадженої праці, Сеніор визначає їх через суб’єктивну категорію
заощадження, тобто «жертовності» обох суб’єктів виробництва —
капіталіста та найманого робітника.

Праця — це пожертва робітника, який втрачає свій час та спокій, а
капітал — це пожертва капіталіста, котрий відмовляє собі в радощах
споживання й перетворює частину свого особистого доходу на капітал.
Заощадження само по собі не створює багатства, але дає право на
винагороду як капіталісту, так і робітникам. Ця винагорода набуває форми
заробітної плати та прибутку. Очевидно, що вартість у Сеніора — це
синтез категорій мінової вартості та ціни.

Щоб з’ясувати міру заощадження, Сеніору доводиться показати, як
відбувається реалізація товару, формується його ціна.

З одного боку, на думку Сеніора, витрати на виробництво є регулятором
ціноутворення, але таким, що лише окреслює приблизну ціну, а не визначає
її. На відміну від Рікардо, він уважає, що ціна товару дорівнює сумі
заощадження капіталіста та робітника, це сума капіталу та праці, або
сума заробітних плат та прибутків капіталіста, які треба сплатити, щоб
виробники продовжували свою діяльність.

З іншого боку, сума заробітних плат та прибутків у нього залежить від
цін, що визначаються співвідношенням попиту та пропозиції.

Теорія Сеніора зводить витрати виробництва до грошового вираження і
робить їх у такий спосіб порівнянними. Він стверджує, що витрати
виробництва є пише «регулятором» цін, а остаточне визначення їх залежить
від попиту та пропозиції.

Отже, ціноутворення, за Сеніором, є водночас і процесом оцінювання
вартості, тобто розміру пожертв капіталіста й робітника.

Відтак дослідженню закономірностей ціноутворення в доктрині Сеніора
належить значне місце.

У зв’язку з цим, він зробив ще одне відкриття, задовго до того, як воно
стало актуальним: підкреслюючи визначальну роль факторів попиту й
корисності для фіксування ціни порівняно з таким чинником, як витрати
виробництва, він звертає увагу на те, що ці чинники діють лише за умов
вільної конкуренції. Монополізація виробництва нівелює їхню дію.

Рівень монополізації виробництва, на думку Сеніора, визначає, який із
трьох факторів (витрати, попит чи пропозиція) більше впливає на ціну.
Він виокремлює п’ять різних умов виробництва, що визначають ступінь
їхнього впливу: 1) брак будь-якої монополії; 2) монополія, за якої
монополіст не є єдиним виробником на ринку, але має якісь виняткові
умови виробництва, що забезпечують збільшення або стабільність
прибутків; 3) монополія, за якої монополіст є єдиним виробником, але не
може збільшувати обсягів виробництва; 4) монополіст є єдиним виробником
і може нарощувати обсяги виробництва безмежно і з однаковою віддачею; 5)
монополіст не є єдиним виробником, але має особливі переваги, які
зменшуються або зникають за нарощування обсягів виробництва.

Усі ці випадки Сеніор ілюструє співвідношенням вартості й витрат
виробництва. Оскільки у випадках 2,3,4 не існує верхньої межі ціни, то
витрати виробництва будуть нижньою її межею. У випадку 5 виробництво
може відбуватися за умов обмеженої пропозиції факторів, а отже, і
монополія буде обмеженою, а витрати зростатимуть пропорційно збільшенню
обсягів виробництва й зумовлюватимуть таку саму ціну, як і в першому
випадку. Будь-який виробник з меншими витратами отримає надприбуток, або
ренту.

Визначена під впливом конкуренції між виробниками ціна, на його думку, є
базовою на ринку. Але в результаті протистояння виробника і споживача
ціна зафіксується на рівні вартості, чи, як розуміє її Сеніор, на рівні
витрат виробництва. Як бачимо, Сеніор впритул підійшов до визначення
вартості через витрати виробництва, які фіксуються в ціні завдяки
зіткненню двох суб’єктивних оцінок величини заощадження з боку споживача
та виробника.

Зрозуміло, що він не зовсім точно розрізняв категорії вартості (поняття
про яку запозичив у Сміта та Рікардо, точно наслідуючи їх щодо цього),
пропозиції та граничної корисності, а також не робив чіткої різниці між
ціною та вартістю. Але в його теорії наявні елементи майбутньої доктрини
граничної корисності, факторів виробництва та інших основ неокласичного
аналізу.

Теорія вартості (ціни) у Сеніора була похідною від його теорії
заощадження. Людську працю та природні ресурси (землю та ін.) він
розглядав як первинні фактори виробництва, третім (вторинним) фактором,
є, на його погляд, заощадження. Двох перших недостатньо для виробництва,
третя чинна сила — «поведінка людини, що утримується від невиробничого
використання того, що є в її розпорядженні, свідомо віддаючи перевагу
виробництву, яке має віддалені, а не негайні результати. …Цей фактор,
що відрізняється від праці і природних ресурсів, є необхідним для
існування капіталу і перебуває в такому самому відношенні до прибутку,
як праця до заробітної плати».

Стверджуючи, що ціна товару є сукупністю кількості праці і заощадження,
необхідного для продовження виробництва, Сеніор робить висновок, що
зростання (спадання) ціни має супроводжуватись зростанням (спаданням)
заробітної плати. З часом ціни зафіксуються на рівні витрат виробництва,
отже заробітна плата відповідатиме витратам праці.

Він бачив різницю між реальною та номінальною заробітною платою, але ще
не спромігся співвіднести теорію заробітної плати (яку він зв’язував з
продуктивністю праці) та теорію продуктивності капіталу. Формування
ставки заробітної плати ставилося в повну залежність від заощадження
капіталіста (розмірів прибутку), а не від заощадження робітника.

Теорія розподілу Сеніора не раз зазнавала критики за її бездоказовість.
Однак терміном «заощадження» інші автори також користувалися досить
інтенсивно, особливо коли вони не могли пояснити природи доходів.

У теорії Сеніора значне місце відведено також і характеристиці інших
аспектів доходів. Він доводить, що додатково залучена праця в сільському
господарстві створює прибуток, який має тенденцію до зниження; що
зростання населення обмежується дефіцитністю матеріальних багатств; що
кожен індивід намагається отримати більше багатств за найменших витрат,
але поєднання цих намагань урівнює засоби з витратами тощо.

Для ілюстрації своїх теорій Сеніор часто користується математичним
апаратом.

Ортодоксальне розуміння трудової теорії вартості зумовило коло проблем,
що були розглянуті Сеніором. Поза його увагою не залишились питання
грошей та грошового обігу, а також міжнародної торгівлі.

4. Теорія грошей

Сеніор критично аналізує кількісну теорію грошей Торренса, Рікардо і
Джеймса Мілля. За вихідне він бере положення про те, що гроші є товаром,
який набрав особливої форми в процесі еволюції обміну. Пройшовши шлях
від бартеру, де гроші виступали в натуральному вигляді, до сучасної
універсальної форми, вони стали виконувати цілий ряд функцій. Але
основне їхнє призначення, на думку Сеніора, — обслуговувати кредит,
оскільки гроші є виразником вартості, універсальним засобом обміну,
універсальним вимірювачем вартості, що робить можливим майбутні платежі.

Ідеальні властивості товару, який претендує на роль грошей, — це
спроможність задовольняти будь-які потреби, обмежена кількість,
однорідність. Важливі й деякі фізичні якості: висока вартість у малій
кількості, легка подільність, довговічність, сталість вартості. Тільки
золото та срібло відповідають цим вимогам.

Цей підхід до характеристики грошей як особливого товару відповідає
класичним позиціям. Але Сеніор вимагає відносного обмеження кількості
цього товару в обігу, а отже, виходить з теорій пропозиції,
сформульованої ще меркантилістами, не враховуючи існування об’єктивного
попиту на гроші.

Практичні рекомендації Сеніора щодо державного регулювання пропозиції
грошової маси не втратили значення і тепер. Він уважав, що лише держава
має здійснювати емісію, що однією з умов контролю за незмінною вартістю
паперових грошей є формування розумної податкової системи, підтримування
постійного співвідношення з міжнародними обмінними курсами.

Основна помилка Джеймса Мілля полягала, на погляд Сеніора, у тім, що,
розглядаючи проблему грошей, Мілль не включав монетарної теорії в
економічний аналіз, не аналізував факторів, що впливають на величину
вартості цього товару, а оскільки вартість грошей зумовлюється тими
самими чинниками, що й вартість інших товарів, то з позицій кількісної
теорії грошей неможливо пояснити засади формування рівня цін (особливо
міжнародного). Сам Сеніор не досліджував проблеми порівняльних витрат,
як це робили економісти починаючи від Сміта, і дещо перебільшував роль
витрат у створенні вартості грошей.

Висновки

Внесок Сеніора в економічну теорію різні автори оцінюють по-різному: від
повного замовчування до критики його теорій в цілому. Очевидним наміром
Сеніора був синтез теорій Рікардо, Мальтуса та Сея, і в цьому він
домігся значного успіху. Але багато його власних ідей мають самостійну
цінність. Сеніора можна вважати одним із засновників теорій відносної та
граничної корисності, попиту і пропозиції. Він правильно розумів
економічну сутність капіталу, процента, факторів виробництва, виробничих
витрат. Хоча ці ідеї були не досить обгрунтованими, але згодом знайшли
визнання в економістів неокласичного спрямування і були ними розвинуті
далі.

Намагання Сеніора звільнити політекономію від будь-якого компромісу із
соціальними системами та реформами, звести її до обмеженої кількості
основних принципів, придатних для пояснення різноманітних економічних
явищ, дає підстави вважати його засновником політекономії як прикладної
науки.

Список використаної літератури

Історія економічних учень./ ред. Л.Я. Корнійчук. – К., 1999 .

История экономических учений. – ч.1. / ред. В.А.Жамин. – М., 1989.

История экономических учений. – ч.2./ ред. А.Г.Худокормов.- М., 1994.

Майбурд Е.М. Введение в историю экономической мысли: От пророков до
профессоров. – М., 1996.

Мешко І.Н. Історія економічних учень. – К., 1994.

Несторенко О.П. Історія економічних вчень. – К., 2000.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020