Реферат на тему:
“Коломийський музей Гуцульщини та Прикарпаття
як екскурсійний об’єкт в місті Коломия. Його значення”
Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини — один з відомих
мистецько-культурних закладів Івано-Франківської області.
Ідея створення музею в Коломиї виникла у середовищі прогресивної
інтелігенції наприкінці XIX століття і була палко підтримана І. Франком.
Проте його організація була розпочата через багато років. 13 листопада \
1926 року на засіданні управи товариства «Народний у. дім» було
розглянуто план створення музею, розроблений В. Кобринським, затверджено
його статут та назву — «Український народний музей ім. Йосафата
Кобринського». 18 травня 1927 року загальні збори товариства «Народний
дім» затвердили рішення управи. Організація музею була доручена
Володимиру Кобринському, палкому шанувальникові народного мистецтва
Гуцульщини.
Спочатку експозиція містилася у маленькій гардеробній театрального залу
«Народного дому». На горищі зберігалися перші фондові збірки. В.
Кобринський був багаторічним директором музею. Музейній справі він
віддав багато сил і навіть власних коштів. Часто їздив по селах,
звертався з відозвами до селян, інтелігенції, знаходячи серед них
гарячий відгук та підтримку. Багато цінних експонатів для музею передали
В. Тимінський та В. Ровенчук з села Печеніжин, І. Симчич з Верхнього
Березова, лікар Левицький з Коломиї. Пізніше надійшли колекції І.
Стрийського, Г. Герасимович, Л. Гар-матія та інших.
Починаючи з 1926 року неодноразово ставилося питання про офіційне
відкриття музею. Але панівна верхівка буржуазно-поміщицької Польщі, що
окупувала західноукраїнські землі, гальмувала розвиток української
культури, всіляко перешкоджала організації та відкриттю музею. Лише 31
грудня 1934 року відбулося його урочисте відкриття.
Експонати музею у той час були розгорнуті у трьох кімнатах — відділах
історичного, гуцульського та культового мистецтва. Згодом «Народний
дім», в організаційну структуру якого входив музей, передав йому ще дві
кімнати, в одній з яких розмістився етнографічний відділ, в другій —
музейний архів та бібліотека.
У роботі музею виникали великі труднощі. Він вважався громадською
установою, створеною на добровільних засадах. Чіткої системи в роботі не
було. Науково-освітня робота також була обмеженою. Лише раз на тиждень,
у неділю, музей був відкритий для відвідування. Але й за таких умов
існування національна культурна установа була небажана панівним колам. У
1937 році їм вдалося на деякий час закрити музей. Але завдяки домаганням
трудящих польський уряд був змушений знову його відкрити.
Після возз’єднання західноукраїнських земель з Українською РСР у 1939
році почалася нова сторінка в житті музею. Він став державною установою,
дістав усі можливості для дальшого розвитку, активної участі в
культурному житті народу.
Багато шкоди музею завдала німецько-фашистська окупація. Загарбники
пограбували та знищили найцінніші експонати. Повернення до нормальної
діяльності музею почалося з перших днів після визволення Прикарпаття у
1944 році.
У перші повоєнні роки музей мав такі відділи: гуцульського мистецтва,
етнографічний, Великої Вітчизняної війни. Найбільше було в ньому
експонатів з народного мистецтва, що в наступні роки остаточно вирішило
профіль закладу.
До лютого 1945 року музей вважався краєзнавчим, затим йому було надано
статус художнього. Одночасно було затверджено його теперішню назву.
З часом музей перетворився на справжню скарбницю народного мистецтва
Гуцульщини, став широковідомим центром його популяризації. Колекції
музею нараховують близько 15 тисяч експонатів. Експозиція розкриває
етапи розвитку народного мистецтва Гуцульщини з кінця XVIII ст. по
сьогоднішній день. Найбільші колекції одягу, тканин, вишивок. Це
насамперед комплекси чоловічого та жіночого одягу з різних сіл
Гуцульщини, компоненти одягу — сердаки, кептарі, кожухи тощо.
У музеї є чимало надзвичайно різноманітних за композиційним вирішенням,
орнаментикою, колірною гамою одягових та інтер’єрних тканин — запасок,
поясів, хусток, переміток, верет, скатертей.
Збірка чоловічих та жіночих сорочок демонструє мистецтво вишивання,
багатство мотивів, композицій, колірних сполучень, технік виконання,
характерних для Гуцульщини. У фондах та експозиції широко представлені
декоративні тканини, килими, вишивки радянського періоду з усіх основних
осередків. Це, зокрема, твори видатних народних майстрів-ткачів О. І.
Гор-бової, Р. І. Гербового, Ю. Д. Бовича, М. Ю. Ганущака, Й. М.
Джуранюка та ін.
Вирізняються твори талановитої ткалі, лауреата Державної премії імені Т.
Г. Шевченка Г. В. Василащук з села Шешори Косівського району, її
творчість є новим явищем у сучасному ткацтві Гуцульщини.
Цінними художніми виробами є традиційні ліжники з найбільш характерними
візерунками: «кривий», «очктий», «російський», «лопатковий»,
«вуставковий» та ін.
Велику цінність мають твори заслужених майстрів народної творчості УРСР
Г. Ю. Герасимович з міста Косова та П. Ф. Клим з села Виженка
Вижницького району Чернівецької області, М. Сабадаш з Коломиї.
У 1981 році музей придбав колекцію моделей сучасного одягу Г. Г.
Вінтоняк з міста Коломиї, яка активно розвиває традиції крою
гуцульського одягу, орнаментику ткацтва та його колірне багатство.
Колекція різьби по дереву (понад 2500 експонатів) знайомить з історією
поширеного на Гуцульщині виду народного мистецтва. В збірці
дорадянського періоду є різні предмети хатнього вжитку (боклажки,
барильця, рахви, ложки, сільнички тощо), форма та орнамент яких
Музей народного мистецтва Гуцульщини відзначаються високими художніми
якостями. Привертають увагу багатством форм, декору, вмілим їх
поєднанням скрині, столи, сволоки, сільськогосподарський інвентар. По
цих виробах можна простежити розвиток різьби по дереву, поступовий
перехід майстрів від простих елементів орнаменту до складних
композиційних вирішень.
Виняткову художню цінність має колекція творів різьбярської родини
Шкрібляків з села Яворова Косівсько-го району, які визначили нові
напрямки в розвиткові різьби по дереву.
Музей має цінну збірку творів видатного різьбяра кінця XIX — початку XX
ст. В. Г. Девдюка з Косова, який збагатив різьбу та інкрустацію новими
мотивами та композиційними вирішеннями, багато зробив у справі
підготовки різьбярських кадрів.
Досить повно представлена творчість видатних майстрів різця нашого часу:
заслужених майстрів народної творчості УРСР Юрія та Семена Корпанкжів,
І. В. Балагурака, членів Спілки художників УРСР М. П. Тимківа, В. І.
Кабина, В. В. Гуза, Д. Ф. Шкрібляка, М. І. Грепи-няка, які примножують
народні традиції, удосконалюють художні прийоми, що побутують у місті
Косові, селах Яворів, Річка, Брустурів, Космач та ін.
Новим явищем в гуцульській різьбі є тематичні твори, присвячені важливим
датам із життя радянського народу.
Велику художню цінність має збірка творів заслуженого майстра народної
творчості УРСР, майстра художнього випалювання І. Ю. Грималюка.
Колекція кераміки (понад 3 тисячі експонатів) представлена гончарними
виробами з основних осередків керамічного виробництва: міст Коломия та
Косів, села Пистинь Косівського району, селища Кути цього ж району.
Унікальними є твори видатних гончарів XIX століття Петра Баранюка,
Олекси Бахматюка з Косова, Дмитра Зінтюка, Петра Кошака з села Пистинь
Косівського району, які полонять багатством геометричних, рослинних та
анімалістичних мотивів, композиційних вирішень, колірним звучанням.
Особливо цінна збірка кахлів та скульптури малих форм.
Музей має велику збірку творів видатної гончарки нашого часу П. Й.
Цвілик, а також інших відомих народних майстрів — М. М. Тим’як, Ганни та
Михайла Ро-щиб’юків, їхніх дочок — Розалії Ілюк, Стефанії Воло-щук та
Орисі Козак, С. Т. Заячук, Н. В. Вербівської, М. Я. Волощука, Ю. О.
Ілюка, М. В. Кікотя.
На Гуцульщині здавна розвивалася художня обробка металу та шкіри.
Колекція цих видів народного мистецтва Гуцульщини порівняно невелика —
близько 700 експонатів. У збірці є чимало топірців, палиць, жіночих
нашийних прикрас, прикрас для одягу, тобівок, поясів. Багатство
композиційних вирішень, прийомів обробки цих виробів свідчить про
великий талант народних майстрів, їхню фантазію, вміння у простому
відтворити прекрасне.
Художня обробка металу та шкіри розвивається і в наш час. У фондах та
експозиції представлені твори відомих народних майстрів П. Ф. Харінчук,
М. М. Медвідчука, М. В. Вінтоняка, В. М. Петрича, І. Л. Миклащука, І. Ю.
Тинкалюка, які, зберігаючи і розвиваючи традиції минулого, виготовляють
різні предмети побутового та декоративного призначення, співзвучні з
сучасними новаторськими тенденціями розвитку мистецтва.
Музей має багату колекцію писанок, які чарують розмаїттям орнаментальних
мотивів і композиційних вирішень, витонченістю розпису і колірним
багатством. Вона нараховує близько двох тисяч творів, законсервованих
способом, розробленим співробітниками музею Л. В. Креч-ковським та М. І.
Боледзюк.
На традиціях народного мистецтва Гуцульщини плідно працюють випускники
Косівського технікуму народних художніх промислів, які вдало поєднують у
своїй творчості художні традиції з новаторськими пошуками. В колекціях
музею представлені високохудожні декоративно-орнаментальні й тематичні
твори колишніх випускників, нині відомих майстрів І. М. Савченка.О. І.
Іщен-ка, М. Ю. Федірка, О. С. Хованця, Г. Я. Киви, В. В. Арон-ця, В. Ю.
Стрибка, В. І. Джуранюк, Василя та Олександри Швеців, Ярослава та
Євгенії Зарицьких, Ярослава та Людмили Прокопиків, М. І. Книщука та Р.
В. Довганюка.
Збирання експонатів, комплектування фондів посідає важливе місце в
роботі колективу наукових працівників музею, які щороку вирушають в
експедиції по гірських селах. В минуле десятиріччя музей поповнився
більш ніж двома тисячами експонатів, зокрема, зібраними на Гуцульщині на
початку XX століття відомим українським художником-передвижником В. К.
Розвадовським. 1923 року ці вироби експонувалися на першій
сільськогосподарській та кустарно-промисловій виставці СРСР. Через
шістдесят років вони були передані музею дочкою художника Т. В.
Розвадовською.
Протягом останніх років музей зібрав цінну колекцію одягу, ткацтва,
вишивки Городенківського та Снятин-ського районів, які зараз широко
використовують майстри Коломийської художньої майстерні.
Колекції музею постійно вивчають сучасні народні майстри, художники
легкої, текстильної промисловості, театрів, працівники кіно та
телестудій. Музей став своєрідною школою для навчання студентів художніх
закладів. Часто на базі музею проводиться практика студентів Косівського
технікуму народних художніх промислів, Вижницького училища прикладного
мистецтва, Львівського інституту декоративного та прикладного мистецтва,
а також уроки з народознавства для учнів шкіл міста і району.
Багаті фонди дають можливість організовувати різні виставки в музеї та
поза його межами. З 1960 року періодично влаштовується виставка «Народне
мистецтво Гуцульщини», що експонувалася в Ташкенті, Новгороді, Ризі,
Тарту, Одесі, Донецьку, Запоріжжі та інших містах і селах країни.
Виставка «Традиції та сучасність у творчості члена Спілки художників Г.
Г. Вінтоняк» експонувалася в Ленінграді, Києві, місті Бендери
Молдавської РСР. У залах музею експонувалися виставки «Одяг Гуцульщини
та Покуття», «Гуцульські пояси», «Народне мистецтво Коломийщини»,
«Творчість родини Шкрібляків» та ін.
Вишивка — один з найдавніших способів оздоблення одягу та предметів
домашнього вжитку. Зразки вишитих орнаментів згруповані в музеї за
географічним принципом, з врахуванням найбільш характерних для кожної з
місцевостей мотивів, композицій, колірних сполучень і технік виконання.
Орнаментальні мотиви вишивок дають можливість простежити розвиток
орнаментики на Гуцульщині від найдавніших часів до наших днів. В
орнаментах вишивок закладена історично відібрана символіка. Хай це буде
святкова, весільна, буденна чи жалобна сорочка,— скрізь смислове
навантаження несе в собі вишивка.
Геометричний орнамент виконувався техніками низь, хрестик, стебнівка,
штапівка та мережковий шов. У вишивках високогір’я поряд з геометричними
орнаментами зустрічаються й рослинні. Колорит вишивок різноманітний,
залежний від району.
У колекції найбільш повно представлені жіночі та чоловічі сорочки,
забори на перемітках, прикрашені вишивкою. Нею доповнювали й сердаки,
кептарі, кожухи.
Орнаментальні мотиви вишивок мають свої характерні регіональні
особливості, техніку, спосіб нанесення нитки.
Для високогірних районів характерні широкі смуги орнаменту, вишиті
технікою низинки, з вкрапленням бузкових та фіолетових кольорів.
Інший характер мають вишивки з Косівського району, зокрема з Космача,
виконані півхрестиком у жовтогарячій гамі. Вони мають свої назви —
«летечі», «сливові» та ін. В селі Пистинь вишивали хрестиком, червоними,
оранжевими та чорними нитками.
Коломийський район представлений в колекції вишивками з сіл Мишина,
Печеніжина, Корнича та ін. Для вишивок Корнича характерне поєднання
червоних та чорних кольорів.
В орнаментальних мотивах вишивок Вижницького району Чернівецької області
можна помітити вплив буковинських вишивок. Жіночі сорочки вишивали
смугами орнаменту, розміщеного по діагоналі на рукавах. Кольорова гама
побудована на переважанні синіх, зелених та жовтих ниток. У цьому районі
часто зустрічаються вишивки з бісером.
У гірських районах Закарпаття вишивки виконували хрестиком на фабричній
атласній тканині. Орнаменти будували з мотивів великих руж, у яких
поєднували жовті, зелені, сині та червоні нитки з вкрапленням голубих та
рожевих.
У радянський час розвиваються кращі традиції минулого. Майстри широко
використовують вишивку на речах домашнього вжитку: скатертях, фіранках,
рушниках, доріжках, серветках. Особливістю сучасної вишив,-ки є поява
тематичних композицій, що дає авторам можливість більш конкретно
передавати свої задуми.
Серед кращих в музеї — вишивки відомих вишивальниць А. Ф. Клапцуняк з
Космача, М. А. Геник з Нижнього Березова, А. П. Герасим’юк з Бабина
Косівського району. Г. Ю. Герасимович (1889—1974) з Косова, роботи якої
є в музеї, була ентузіастом збирання кращих народних зразків художнього
килимарства та вишивки. Учениці її — А. М. Малявська та Г. Я. Кива
зробили, значний внесок у мистецтво вишивання. Роботи цих майстринь
доповнюють колекцію вишивки радянського часу.
Музей має цікаву збірку вишивки коломийських вишивальниць. Для творів М.
О. Сабадаш, виконаних низинкою, характерні тонкі орнаменти, які вражають
чуттям пропорцій та кольору. Є. П. Геник з великим тактом використовує
живописні нюанси червоного, жовтого та оранжевого кольорів.
Вишивка як вид народного мистецтва має найбільше поширення в наш час.
Нею займаються жінки міст і сіл, народні майстри та
художники-професіонали. Колекція музею постійно поповнюється новими
цікавими творами цього виду народного мистецтва.
Багата колекція художніх тканин музею — яскраве свідчення високого
розвитку цього виду народного мистецтва. Вона дає можливість простежити
характерні стильові особливості, колорит, структуру декору, форми та
загальну еволюцію всіх видів тканин. Місцеві особливості орнаменту цих
виробів чітко виражені. Вони дають можливість з точністю визначити
територіальну належність кожного конкретного виробу.
Збірка народних художніх тканин музею ділиться на дві групи. У першій —
тканини для виготовлення одягу, в другій — призначені для обладнання та
оздоблення житла. Обидві групи відзначаються розмаїттям видів, сировини,
технік виконання, широтою практичного застосування.
Колекція одягових тканин свідчить про високий рівень культури ткацтва та
розвинений художній смак гуцулів. Цікаву з художнього та технічного
погляду групу тканин для одягу складають пояси. Поширеним типом були
вузькі пояси в різнокольорові смуги, дуже часто переткані сухозлоттю.
В другій половині XIX століття ткали пояси ширші, технікою полотняного
або «чиноватого» переплетіння, способом «забирання».
Для високогірних районів Гуцульщини характерні широкі смугасті пояси.
Складний геометричний орнамент мають пояси Снятиншини. Веселим колоритом
вирізняються «павучкові» пояси Городенківського району. Велика увага
відводилася декоративному завершенню пояса — вив’язуванню
різнокольорових китиць та бом-бонів.
В музеї зібрано велику колекцію головних тканих жіночих уборів —
переміток та хусток. Перемітка — це святковий головний убір заміжньої
жінки. Вона нагадує довгий, вузький білий рушник з багато
орнаментованими кінцями — заборами. Перемітка побутувала на території
Гуцульщини та Покуття до середини XIX століття. Пізніше її замінили
«старовіцькі» узорно-ткані хустки.
Колекція художньої кераміки містить близько чотирьох тисяч експонатів —
виробів з кінця XVIII століття й до наших днів з відомих осередків
гончарства — Коломиї, Косова, села Пистинь, селища Кути Косівського
району.
На Гуцульщині здавна широко побутувала димлена кераміка, гравірована по
сухому необпаленому черепку. Крім того, використовувалася техніка
фляндрування (розпис ріжком) та ритування по сирому побіленому черепку і
малювання червоним ангобом та поливами — зеленою і жовтою.
Найпоширенішим виробництвом на Гуцульщині було виготовлення ужиткового
посуду — мисок, тарілок, збанків, колачів, свічників та кахлів для
облицьовування печей.
Художня кераміка Коломийщини представлена в музеї найбільш повно. Для
неї характерні стилізовані рослинні та геометричні мотиви: листочки,
галузки, крапки, кривульки, колові та спіральні лінії, розписані
зеленими та темно-коричневими фарбами на тонованому ясному тлі.
Композиція більшості творів проста, складається з невеликої кількості
мотивів, вільно розміщених на площині.
Найдавнішими експонатами музейної колекції є кахлі невідомих майстрів,
датовані кінцем XVIII століття. Коломийські печі відзначаються
особливими формами та розписом. Частина кахлів має фляндрований
орнамент, схожий на розпис коломийських мисок, інші — фігурні
композиції. Вперше на коломийських кахлях бачимо зображення людей,
виконані ритуванням. Майстер обережно, наче несміливо, малює постать
скрипаля, жінки з граблями і глеком у руці, весільну пару, релігійні
сцени. Традиції коломийської кераміки продовжували відомі гончарі кінця
XIX — початку XX століття В. і К- Словіцькі, А. Марійчук, К- Санойца та
ін.
Список використаної літератури:
Гоберман Д.Н. По Гуцульщині. – Львів, 1999.
Енциклопедія Коломийщини. – Коломия, 1996-98.
Коломия – місто над Прутом. – Коломия, 2000.
Яворівський М. Міста-перлини України. – К., 2001.
PAGE
PAGE 11
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
