РЕФЕРАТ
на тему:
РЕНЕ ДЕКАРТ
В La Haye 31 березня 1596 року й народився Рене Декарт, третій син від
першого шлюбу. Мати Жанна Брошар через декілька днів після пологів
померла від грудної хвороби, яку успадкував син. Дитина вижила, і в
цьому заслуга його годувальниці, про яку він зберіг добру пам’ять до
кінця свого життя. На відміну від брата, його титулували за невеликим
помістям Перрон в Пуату, яке повинне було перейти до нього після смерті
батька: “Rene Descartes seigneur du Perron”. У сім’ї його звали Перрон;
сам же він, не звертаючи ніякої уваги на свій дворянський титул, називав
просто себе Рене Декартом, а в своїх латинських творах – Renatus
Descartes, латинізованим ім’ям Cartesius не користувався.
Здоров’я не дозволяло йому рано почати освіту. Однак здібності Рене
дозволили батькові називати його малим філософом. На восьмому році життя
він почав систематичну шкільну освіту в ієзуїтському коледжі, який був
відкритий Генріхом ІV на початку 1604 року в королівському замку La
Fleche в Анжу. В цьому коледжі мали виховуватися сто дворян. У знак
поваги до цієї школи король заповідав поховати в ньому своє серце.
В числі перших вихованців цієї школи був Декарт, який залишався в ній до
закінчення повного курсу. Ректор колегії Шарле був його родичем, саме
тому в нього й не було проблем зі здоров’ям (вранці дозволялося досхочу
висипатися). Виховувати хлопчика Шарле доручив патеру Діне, який згодом
став провінціалом ордена та духовником королів Людовиків ХIII та ХІV.
Пізніше саме патер Діне захищав інтереси свого вихованця в полеміці з
ієзуїтом Бурденом. У школі ж Декарт познайомився з Маріном Мерсенном,
членом ордену мінімів (братів святого Франческа де Паола), по закінченню
школи Декарт зустрічався з ним у Парижі.
У школі вивчали граматику, логіку, філософію, математику. Саме любов до
математики допомагає йому корінним чином реформувати науки за допомогою
нового математичного методу. Будучи зразковим учнем, по закінченню школи
Декарт вирішив зайнятися вивченням “книги світу”, тому що в науці був
розчарований. Школу закінчив у 17 років та ще 17 років присвятив
вивченню життя.
Батько готував сина до військової кар’єри. Однак через слабке здоров’я
він деякий час проводить в Ренні, де займається фехтуванням та кінною
їздою. 1613-1616 роки він проводить в Парижі. Світське життя спочатку
йому подобається. Однак тут він знайомиться з математиком Мідоржем та
зустрічається з монахом Мерсенном. Саме бесіди з ним, які, на жаль,
продовжувалися недовго (у 1614 році провінціал ордену відправляє
Мерсенна в Невер учителем філософії), повертають його до науки. В цей же
час він захоплюється грою в карти, музикою. Його першим твором був
трактат про музику та фехтувальне мистецтво.
У 1617 році Декарт поступає на військову службу добровольцем,
відмовляється від чинів та від зарплати, яку отримав лише раз за всі
роки служби заради свого чину, “як деякі мандрівники беруть милостиню”.
Він був не стільки солдатом, скільки туристом. Вибрав військову службу
не як кар’єру, а як моду. Так, із 1617 року він став кадетом у
штатгальтера Голландії Моріца Нассауського (з 1618 року принц
Оранський), сина Вільгельма Оранського.
Два роки Декарт живе в голландському місті Бреді. Штатгальтер цікавився
математикою та інколи вивішував математичні задачі у вигляді об’яв для
розв’язку. Через це Декарт познайомився з відомим математиком Ісааком
Бекманом з Міддельбурга, який перекладав йому об’яви-задачі з
голландської мови на французьку та латинь. Завдяки Бекману Декарт пише в
Бреді свій “Compendium musicae” (1618), який було видано лише в 1650-му
році. Дружба його з Бекманом пізніше перервалася через нетактовність
останнього: він вважав себе за вчителя Декарта та математиком, сильнішим
за нього. Сам Декарт говорив, що своєму старшому другу багато що
сповістив, але нічому у нього не навчився або ж навчився стільки,
скільки звик учитися в усіх, навіть у комах.
У 1619-1621 рр. учений бере участь у військових діях в Німеччині
(почалася тридцятилітня війна). Він вступає в баварське військо
добровольцем та воює на боці католицької ліги. Практично це була війна
між католиками та протестантами. Весь цей час Декарт був при армії.
Після зимового перебування в Нойбурзі він у червні 1620-го року їде на
декілька місяців в Ульм, де знаходить французів та залишається на кілька
місяців заради наукових занять. У вересні він повертається в баварську
армію та залишається на зиму в Празі. Богемія була підкорена, і тому
баварська армія повернулася додому. Декарт, який ще хотів брати участь в
бойових діях, переходить в імператорську армію, яка воювала під
керівництвом Букоя проти повстанців Бетлена Габора в Угорщині. Букой
бере кілька міст, однак 10-го червня 1621-го року гине в битві під
Нейгейзелем. 27-го липня облога цього міста знімається, і Декарт лишає
військову службу.
За цей час саме на зимових квартирах на Дунаї та в Богемії він робить
висновок, що творіння з куснів часто не такі цільні, як створені однією
людиною. В 1619-му році в Нойбурзі Декарт уперше збагнув необхідність та
можливість застосування аналітичного методу до людського духу та його
пізнавальних засобів з тією ж достовірністю та успіхом, з якими він сам
це застосував у геометрії. Саме 10 листопада 1610-го року можна вважати
народженням ідеї нового методу філософії Декарта.
Лише через вісім місяців Декарт повернувся з Угорщини в Париж. По дорозі
заїжджає в Бранденбург та Померанію, Мекленбург та Голштинію, потім у
західну Фрісландію, а пізніше в Голландію, де в Гаазі відвідує двір
принца Оранського, а в Брюсселі – двір інфанти Ізабелли. В березні
1622-го року повертається у Францію, отримує частину материнської
спадщини та в лютому 1623-го року переїзджає в Париж і встряє в полеміку
з П.Гасенді, який пізніше змагався з Декартом за честь бути першим
філософом Франції. Після дев’ятилітньої перерви знову зустрічається з
П.Мерсенном, який у цей час був зайнятий виданням свого трактування
Біблії. На цей раз в Парижі зупиняється на кілька місяців. Відвідавши
свою сім’ю в Бретані та продавши помістя в Пуату, у вересні 1623-го року
знову відправляється в подорож, на цей раз на південь, бо хоче
познайомитися з Італією та прожити в Римі частину ювілейного року, який
повинен був початися з Різдва 1624-го року. Декарт їде через Швейцарію в
Тіроль та відвідує в Інсбруці двір ерцгерцога Леопольда; звідки їде у
Венецію та в день Вознесіння бере участь у великому морському святі;
потім відправляється на богослужіння в Лоретто, щоб виконати обітницю,
яка була дана ним на п’ять років раніше в Нойбурзі. Всі свята до початку
наступного року він перебуває в Римі, а потім повертається у Париж. На
зворотному шляху відвідує Флоренцію та двір великого герцога Фердинанда
ІІ, але не Галілея. Через П’ємонт та Альпи повертається в Париж у
середині 1625-го року. До 1628-го року з невеликими перервами живе в
Парижі. Живе або в будинку свого друга Ле Вассера д’Етіоль або, якщо
йому набридає світське життя, наймає квартиру в передмісті Парижа
Сен-Жермен, створює кругом себе невеличку академію. Його філософські
ідеї змушують книговидавців та друзів просити якнайшвидше повідомити про
них світові, але Декарт не поспішає. Коло його друзів та знайомих
розширюється. Завдяки своєму старому знайомому Мідоржу, який у цей час
займався оптикою, Декарт написав “Діоптрику”. Його та Мідоржа підтримує
видатний учений та інженер того часу Фер’є, який виготовляє інструменти,
що проектувалися Мідоржем. Його друзями та однодумцями стають відомі
математики, фізики та теологи Парижа: Мерсенн, Гарді, де Бон, Морен,
Дезарг, Бальзак, лікар Віллебресьє, теологи Жіб’єф, де ла Бард, де Сансі
та кардинал Берюлль.
Однак Париж не дає йому можливості для тривалих роздумів та самітності,
тому для третього етапу свого життя і творчості вибирає Голландію. Тут
намагається вести одинокий спосіб життя: всі зв’язки iз Францією він
підтримує через Мерсенна. Аббат Піко бере на себе турботи про його
матеріальні справи, а Мерсенн – літературні. В Голландії мав для своєї
кореспонденції в різних місцях агентів-друзів, які пересилали йому
листи: Бекмана в Дордрехті, Бльомаєрта в Гарлемі, Рейнієра в Амстердамі,
Гоогланда в Лейдені. Протягом двадцяти років 24 рази поміняв місце свого
проживання та жив у тридцяти різних місцевостях. У цілому місце
перебування Декарта в Голландії можна розділити на три періоди: перший
підготовчий перед виданням основних його праць (1629-1636); другий
збігається з виданням головних праць (1637-1644); третій період після їх
видання (1644-1649). Протягом першого періоду Декарт, покинувши
Франекер, жив головним чином в Амстердамі, Девентері, Утрехті,
Леувардені; другого – в Егмонді, Гардервійку, Амерсфорті, Амстердамі,
Лейдені та в замку Ендегест. В останньому періоді жив у Егмонді.
Трапився з ним епізод, який він не зміг передбачити у своєму життєвому
плані: весною 1634-1635 року познайомився в Амстердамі з дівчиною (в
громадянській церкві в Девентері її ім’я записане як “Helene fille de
Jean”), яку покохав, та взяв із нею громадянський шлюб. Вона народила
йому дочку (в Девентері 19-го червня 1635-го року). Декарт дав їй своє
ім’я – Франціна Декарт. На жаль, дитина померла в Амерсфорті 7-го
вересня 1647-го року. За весь час свого голландського усамітнення три
рази відвідував Францію в 1644, 1647 та 1648 роках.
1-го вересня 1649 році на запрошення своєї учениці королеви Швеції
Христини Декарт переїхав у Швецію, хотів познайомити Христину з іншою
своєю ученицею пфальцграфинею Єлизаветою, дочкою того самого богемського
короля, проти якого Декарт колись воював. Єлизавета була однією із
найосвіченіших осіб тогочасної Європи. Але молодша за віком Христина
навіть чути не хотіла про Єлизавету. Декарт в Стокгольмі зупинився в
оселі французького посла у Швеції Шаню. Він не збирався довго
затримуватись у Швеції. Тут же на прохання королеви написав вірші
“Народження світу” для балету на свято, що було присвячене закінченню
тридцятилітньої війни. Христина звикла вставати o 4 годині ранку та
вважала цей час найкращим для занять філософією. Після одного з таких
візитів 1 лютого 1650 року Декарт захворів запаленням легенів. О 4-ій
годині ранку 11 лютого 1650 року його не стало. Перед смертю він
продиктував листа братам. Був спочатку похований на стокгольмському
кладовищі на місці, де хоронили нехрещених дітей (католицького кладовища
в Стокгольмі не було). Королева Христина пізніше зреклася королівського
титулу та прийняла католицизм. Саме ця обставина дозволила шанувальникам
Декарта поставити питання про його перезаховання на території Франції,
як визначного міссіонера католицизму. Спочатку його поховали в церкві
Сент-Поль, а потім (24 червня 1667 року) в церкві Сент-Женев’єв. 6
лютого 1819 року прах Декарта було перенесено в церкву
Сент-Жермен-де-Пре.
Найбільш яскравим проявом методу Декарта в науці є аналітична геометрія.
Сам трактат “Геометрія” вийшов у 1637 році та складається з трьох
частин: “Про задачі, які можна побудувати, користуючись тільки колами та
прямими лініями”, “Про природу кривих ліній” та “Про побудову тілесних
або більш складних задач”. У першій частині Декарт повністю
відмовляється від принципу однорідності, який був покладений в основу
античної геометричної алгебри. Вперше при множенні та діленні відрізків,
а також при обчисленні коренів він користується відрізками, у т.ч. й
одиничними, а не площами та т.п. Зараз уже відомо, що до ідеї
аналітичної геометрії в ХVІ столітті прийшов і болонський математик
Рафаель Бомбеллі. Він не тільки виконував арифметичні операції над
геометричними величинами, вводячи одиничний відрізок, а й досліджував
нульові та від’ємні площі й відрізки. Ним було доведено ряд теорем. Але
в свої видання “Алгебри” [3-5] (1572 та 1579 років) він ці результати не
включив: їх знайшли значно пізніше в його архіві. В розділі “Як можна
використовувати позначення літерами в геометрії” Декарт ввів практично
основну символіку сучасної математики, включаючи знак кореня, позначення
невідомих та т.п. Слід відзначити, що до нього таку символіку вводили
Вієт та ряд інших математиків, але Декарт звів число літер до мінімуму і
таким чином створив основи не тільки сучасної математичної символіки.
У другій книзі “Геометрії” подано роздуми про природу кривих ліній. На
відміну від античності, в основу своєї класифікації Декарт поклав
кінематичний принцип. Він вважав, що в геометрії повинні вивчатися
лінії, які “описані неперервним рухом або ж декількома такими
послідовними рухами, із яких наступні цілком визначаються через
попередні”. Ці лінії, які Декарт спочатку назвав “геометричними”, а
В.Ляйбніц трохи пізніше “алгебраїчними”, можуть бути описані з допомогою
певного шарнірного механізму. Кінематичний принцип класифікації кривих
Декарта був покладений в основу однієї з головних теорем кінематики
механізмів, яка стверджує, що за допомогою плоских шарнірних механізмів,
у яких рух перших ланцюжків повністю визначає рух інших, можна описувати
дуги будь-яких алгебраїчних кривих, та не можна описувати ні однієї
трансцендентної. Ця теорема була доведена А.Кемпе в 1876 році.
Розклад складніших рухів через більш прості на геометричній мові призвів
до появи декартової системи координат. Щоправда сучасне поняття цієї
системи значно вужче, ніж те, що запропонував сам Декарт. Ортогональну
тривимірну систему координат він застосував у другій частині
“Геометрії”.
У цій же “Геометрії” ним практично було сформульовано поняття змінної
величини та функції. Змінна величина Декартом була введена двояко. З
одного боку, це відрізки змінної довжини, координатні відрізки точки,
які своїм рухом описують плоску криву. З іншго боку, це – числові
змінні, які виражають довжини, а для координат – і напрямки координатних
відрізків.
– постійні числа. Ці овали Декарт побудував для оптики: він шукав
криву, яка б заломлювала промені, які виходять з однієї точки, так, що
заломлені промені проходили б через іншу задану точку. Cлід відзначити,
що він розв’язав в квадратурах і задачу про брахістохрону та отримав
рівняння циклоїди, а також вивчив основні властивості цієї кривої. В
1696 році ця задача була розв’язана методами математичного аналізу
Й.Бернуллі та започаткувала варіаційне числення.
У третій частині “Геометрії” Декарт практично заклав основи сучасної
алгебри, значно розширивши поле цих досліджень. Він отримав більш
загальні результати, як Ф.Вієт, Т.Гарріот та А.Жіррар. Практично ним
була сформульована, щоправда не досить чітко, основна теорема алгебри:
зараз вона називається теорема Ґауса.
На публікацію праць Декарта великий вплив мала доля Галілея: у 1633 році
був виданий папський вердикт про заборону його космологічних праць, які
підтверджували геліоцентричну систему нашого світу. Через це свої роботи
з космології Декарт і не поспішав публікувати. В листі до Мерсенна він
писав, що деякі його праці будуть опубліковані після смерті, не раніше
як через 100 років.
Вердикт на заборону праць Декарта був виданий у 1663 році, через 13
років після його смерті. Декартові це вже було всеодно. Але зерна,
посіяні ним, дали щедрий урожай.
Таким чином, дуже важко знайти в сучасній науці якусь сферу, на появу та
формування якої більшою чи меншою мірою не мали б впливу ідеї та праці
цього вченого.
Література
Рассел Б. Історія західної філософії. – К.: Основи, 1995. – 760 с.
Фишер К. Декарт. – С.-Пб.: МИФРИЛ, 1994. – 527 с.
Матвиевская Г.П. Рене Декарт. – М.: Наука, 1976. – 272 с.
Декарт Р. Рассуждение о методе с приложениями. Диоптрика, Метеоры,
Геометрия. – М.: Изд-во АН СССР, 1953. – 656 с.
Декарт Р. Метафізичні розмисли. – К.: Юніверс, 2000. – 302 с.
Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки
PAGE 98
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
