Реферат на тему:
“Фізіологія зовнішнього дихання”
ПЛАН
Вступ
1. Сутність зовнішнього дихання
2. Обсяг і ємність легень
3. Інтенсивність вентиляції
Список використаної літератури
Вступ
Фізіологія — наука про функції і процеси життєдіяльності організму
загалом, його органів, тканин, клітин тощо. Назва науки походить від
грецького physis — природа. Поряд із загальною фізіологією існують її
окремі розділи. До них відносять фізіологію різних систем органів
(кровообігу, травлення, виділення та ін.)
Фізіологія досліджує процес дихання, оскільки без дихання людина не може
обійтися навіть 5 хвилин.
Диханням називається сукупність фізіологічних процесів, які
забезпечують надходження кисню в організм, використання його
тканинами для окислювально-відновних реакцій і виведення з організму
вуглекислого газу.
Дихальна функція здійснюється за допомогою зовнішнього (легеневого)
дихання, переносу О2 до тканин і СО2 від них, а також газообміну
між тканинами і кров’ю.
Розрізняють грудний, черевний і змішаний типи дихання. Типи дихання
виробляються і змінюються під впливом зовнішнього і внутрішнього
середовища, особливо під впливом праці і спортивних вправ. Патологічний
подих виявляється звичайно у виді зміни глибини, частоти і ритму
дихання.
1. Сутність зовнішнього дихання
Зовнішній подих являє собою ритмічний процес, частота якого в здорової
дорослої людини складає 16-20 циклів у 1 хв. Основна задача зовнішнього
дихання полягає в підтримці постійної сполуки альвеолярного повітря —
14% кисню і 5% вуглекислого газу. (На відміну від альвеолярного повітря
атмосферне повітря містить 20% кисню і 0.3% вуглекислого газу).
У людини зовнішнє дихання забезпечується трахеєю, бронхами, бронхіолами
й альвеолами. Газообмін між легенями і навколишнім середовищем
здійснюється за рахунок вдиху і видиху.
При подиху обсяг легень збільшується, тиск у них стає нижче
атмосферного, і повітря надходить у дихальні шляхи.
Цей процес носить активний характер і обумовлений скороченням зовнішніх
міжреберних м’язів і опусканням (скороченням) діафрагми.
Під час видиху обсяг грудної порожнини зменшується, повітря в легенях
стискується, тиск у них стає вище атмосферного, і повітря
виходить назовні.
Видихнув у спокійному стані здійснюється пасивно за рахунок ваги
грудної клітки і розслаблення діафрагми.
Форсований видих відбувається внаслідок скорочень внутрішніх
міжреберних м’язів, частково —за рахунок м’язів плечового пояса і
черевного преса.
Кількість повітря, який знаходиться в легенях після максимального
вдиху, складає загальний обсяг легень, величина якого в дорослої
людини дорівнює 4-6 л.
У загальному обсязі легень прийнято виділяти чотири складових її
компоненти: дихальний обсяг, резервний обсяг вдиху і видиху і
залишковий обсяг.
2. Обсяг і ємність легень
Кожний дихальний цикл складається з вдиху і видиху. Здорова доросла
людина при спокійному дихання вдихає і видихає близько 500 мілілітрів
повітря. Це кількість повітря називається дихальним обсягом. Після
спокійного вдиху людин може вдихнути ще близько 1500 мол повітря. Це так
називаний резервний обсяг вдиху.
Після спокійного видиху людин може видихнути ще близько 1500 мол
повітря. Це так називаний резервний обсяг видиху. Резервний обсяг вдиху,
дихальний обсяг і резервний обсяг дихання — або максимальна кількість
циркулюючого повітря — називається життєвою ємністю легень.
Однак навіть після найглибшого видиху в легенях залишається ще до 1500
мол повітря — так називаний залишковий обсяг. Сума дихального обсягу і
резервного обсягу вдиху визначає інспіраторну потужність легень, а сума
дихального обсягу і резервного обсягу видиху визначає експіраторну
потужність легень.
Дихальний обсяг — це кількість повітря, що проходить через легені
при спокійному вдиху (видиху) і рівне 400-500 мол. Резервний обсяг
вдиху (1.5-3 л) складає повітря, якім можна вдихнути додатково після
звичайного вдиху. Резервним обсягом видиху (1-1.5 л) називається обсяг
повітря, що ще можна видихнути після звичайного видиху.
Залишковий обсяг (1-1.2 л) — це кількість повітря, що залишається в
легень після максимального видиху і виходить тільки при
пневмотораксі.
Сума дихального повітря, резервних обсягів вдиху і видиху складає
життєву ємність легень (ЖЕЛ), рівну 3.5-5 л; у спортсменів вона може
досягати 6 л і більш.
До складу дихального повітря входить так називане мертве
(шкідливе) простір (120-150 мол), утворене повітреносними шляхами
(порожнини рота, носа, ковтки, гортані, трахеї і бронхів), що не
беруть участь у газообміні повітрям. Однак повітря, що заповнює цей
простір, відіграє позитивну роль у підтримці оптимальної вологості і
температури альвеолярного газу. У процесі газообміну між організмом
і атмосферним повітрям велике значення має вентиляція легень, що
забезпечує відновлення сполуки альвеолярного газу.
3. Інтенсивність вентиляції
Інтенсивність вентиляції залежить від глибини і частоти дихання.
Кількісним показником вентиляції легень служить хвилинний обсяг
дихання, обумовлений як добуток дихального об’єму на число подихів у
хвилину.
Легенева вентиляція забезпечується роботою дихальних м’язів. Ця
робота зв’язана з подоланням еластичного опору легень і опору
дихальному потоку повітря (нееластичний опір). Видихуване повітря
складається із суміші альвеолярного і повітря шкідливого простору, по
сполуці мало відрізняється від атмосферного. Тому видихуване повітря
містить більше О2 і менше СО2 у порівнянні з альвеолярним.
Призначення легеневої вентиляції складається в підтримці
відносної сталості рівня парціального тиску О2 і СО2 в
альвеолярному повітрі. При атмосферному тиску 760 мм рт. ст. р О2 у
ньому дорівнює 159 мм рт. ст. і р СО2 — 0.2 мм рт. ст., а в
альвеолярному повітрі —102 мм рт. ст. і 40 мм рт. ст., відповідно.
Характер легеневої вентиляції визначається градієнтом парціального
тиску цих газів у різних відділах дихальних шляхів.
Один з фізіологічних параметрів оцінки стану апарата дихання — хвилинна
вентиляція легень — кількість повітря, що проходить через легені
протягом 1 хв. Величина хвилинної вентиляції легень різко зростає при
фізичних і емоційних напругах, що порозумівається посиленням окисних
процесів у тканинах при цих станах.
Список використаної літератури
Основи фізіології / За ред. Коваленка Р.В. – К., 2000.
Старушенко Л.І. Клінічна анатомія і фізіологія. – М., 1999.
PAGE
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
