РЕФЕРАТ
на тему:
“Людський грип”
ПЛАН
Джерело інфекції. Епідеміологія та клініка
Діагностика та діагноз
Лікування та профілактика
1) Джерелом інфекції є хвора людина. Особливу епідеміологічну небезпеку
становлять особи з легким перебігом хвороби, бо вони частіше продовжують
активний спосіб життя і розносять вірус грипу. Додатковим джерелом,
вірогідно, можуть бути домашні тварини і птахи.
Хворий на грип заразний для оточуючих з перших годин хвороби.
Максимальна заразливість припадає на перші 2-3 дні захворювання.
Контагіозність реконвалесцентів невелика або відсутня. В окремих
випадках (наприклад, при ускладненні грипу запаленням легень) виділення
вірусу продовжується до 10-14-го дня хвороби.
Механізм передачі- повітряно-крапельний. З крапельками слизу під час
кашлю і чхання збудник викидається на відстань до 3- 3,5 м. Зараження
можливе також через предмети домашнього вжитку (рушник, посуд, дверні
ручки тощо). Грип має схильність до швидкого поширення з розвитком
епідемії і пандемії. В міжепідемічний період зустрічаються спорадичні
захворювання.
Сприйнятливість до грипу загальна, за винятком дітей віком до 6 міс, які
мають імунітет від матері. Постійно циркулюючи серед населення, вірус
зумовлює підвищення захворюваності взимку. Цьому сприяють застуда,
гіповітаміноз, скупчення людей у приміщеннях.
Епідемії грипу, викликані вірусом типу А, виникають через кожні 1-2
роки, типу В – 3-4 роки.
Масовість захворювань на грип пояснюється легким шляхом передачі
інфекції, коротким інкубаційним періодом, мінливістю антигенної
структури збудника, нетривалим типоспецифічним імунітетом (упродовж 1-3
років після перенесеного захворювання).
Інкубаційний період коливається від кількох годин до 1-2 днів. Хвороба
розпочинається раптово: з’являється озноб, температура тіла підвищується
до 37,5-38 °С, нерідко до 39-40 °С. Період провісників (у вигляді
субфебрилітету, болю у м’язах) спостерігається у 10 % випадків.
Розрізняють типову і атипові форми хвороби. До останніх належать
афебрильний, акатаральний, блискавичний види грипу. Для типової
клінічної картини характерне поєднання двох провідних синдромів –
загальної інтоксикації і катаральних явищ верхніх дихальних шляхів. На
зміну ознобу швидко приходять відчуття жару, загальна слабкість,
головний біль, який локалізується переважно в ділянці лоба і скронь, в
очних яблуках, м’язах, світлобоязнь, розбитість, пітливість, порушення
сну, шум у вухах. У важких випадках приєднуються нудота, блювання,
порушення свідомості, корчі.
Температурна реакція у більшості осіб відповідає важкості хвороби. При
незначному порушенні загального стану підвищення темератури до 38 °С
розцінюється як легкий перебіг грипу. Підвищення температури до 39 °С і
виражене порушення самопочуття відповідають середній важкості хвороби.
Вищу гарячкову реакцію, різке порушення загального стану розцінюють як
важкий перебіг. Гарячка триває 3-5 днів.
Увагу привертають гіперемія обличчя, кон’юнктив, помірний ціаноз губ,
блиск очей. На губах і ніздрях часто з’являється герпетична висипка.
Шкіра на дотик гаряча, волога. Початкова тахікардія змінюється
брадикардією. При аускультації серця вислуховують ослаблення І тону, а
іноді функціональний систолічний шум на верхівці. Спостерігається
дифузне запалення дихальних шляхів (риніт, трахеїт, ларингіт). Слизова
оболонка носоглотки, м’якого і твердого піднебіння гіперемійована,
набрякла; при грипі, що його спричинив вірус типу В, виникає зерниста
енантема (симптом Морозкіна). Хворі відмічають закладання носа, відчуття
дряпання і сухість у носоглотці, чхають, але нежить приєднується лише на
2-3-ю добу. Виділення з носа серозні або серозно-слизові, невеликі.
Для грипу характерні приступи трахеїту, які клінічно проявляються
відчуттям подразнення в горлі або болем за грудиною і вздовж трахеї,
надсадним сухим кашлем. При цьому обличчя стає багряним, очі наливаються
кров’ю і сльозяться. Тимчасове поліпшення наступає лише після
відходження невеликої кількості слизового харкотиння.
З 3-4-го дня кашель вологий і рідкий. В легенях жорстке або ослаблене
дихання, сухі хрипи.
Язик вкритий білуватим нальотом. Живіт м’який, не болючий. Печінка і
селезінка не збільшені. Хворі дратівливі, скаржаться на безсоння.
Якщо у перебігу хвороби не виникає ускладнень, то через 2-3 дні хворий
починає одужувати: температура тіла знижується, кашель стає м’якшим,
зникають головний біль та міалгії. Загальна слабкість і розбитість
можуть зберігатися ще декілька днів і довше. Катаральний синдром зникає
пізніше.
Гіпертоксичний грип перебігає як важка нейроінфекція або
нейроінтоксикація і супроводжується гіпертермією, світлобоязню, сильним
головним болем, вираженими адинамією і слабкістю, блюванням,
менінгеальними симптомами.
Найчастішим ускладненням грипу є пневмонії, в основі яких лежить
геморагічне запалення з набряком. Вони, як правило, змішаної,
вірусно-бактеріальної етіології. Різко наростають явища токсикозу.
Виникають надсадний, болючий кашель, сильна задишка, поверхневе дихання.
Під час кашлю виділяється рожеве пінисте харкотиння, часто з домішками
крові. Вогнища запалення легеневої тканини частіше не зливаються, а тому
дані фізикального обстеження виражені слабо: незначне притуплення
перкуторного звуку, помірна кількість вологих хрипів, частіше при
покашлюванні або при боковому положенні тіла.
Серед інших ускладнень зі сторони органів дихання (після 7-го дня
хвороби) слід назвати бронхіт, якщо його прояви зберігаються після
зникнення основної симптоматики грипу. У дітей на 1-му році життя може
розвинутися бронхіоліт, який перебігає з задишкою, ціанозом і множинними
вологими хрипами.
Другу групу ускладнень становлять бактерійні гайморит, фронтит,
етмоїдит, отит, євстахіїт, тонзиліт. Рідше зустрічаються
інфекційно-токсичний міокардит, тромбофлебіт, пієліт, енцефаліт або
менінгоенцефаліт. У зв’язку з грипом у хворого можуть загострюватися
такі хронічні захворювання, як туберкульоз, ревматизм, гломерулонефрит,
гепатохолецистит.
2) Діагностика грипу базується на таких клінічних даних: гострий
початок, максимальні прояви хвороби в перші години від початку
захворювання; 2 провідних синдроми- токсикоз і катаральні явища верхніх
дихальних шляхів, причому першим виникає токсикоз і він інтенсивніший;
приступи трахеїту; симптом Морозкіна; короткочасна гарячка – 3-5 днів;
часта і довготривала післягрипозна астенія. Важливе значення має
посилання на зв’язок з епідемією.
У крові хворих в гострий період відзначається лейкопенія з відносним
лімфоцитозом, нормальна або помірно збільшена ШОЕ, у випадку ускладнень
– лейкоцитоз, підвищення ШОЕ.
Уточнити діагноз допомагають вірусологічні та серологічні методи. Для
виділення вірусу матеріал від хворого необхідно брати в ранні терміни
хвороби і доставляти у вірусологічну лабораторію в охолодженому стані (у
термосі, заповненому льодом, або портативному холодильнику з мінусовою
температурою). Досліджують змиви з носа і глотки, кон’юнктиви,
харкотиння, кров, у випадку смерті хворого – легеневу тканину та слизову
оболонку бронхів і трахеї. Змиви беруть стерильним тампоном, змоченим в
ізотонічному розчині натрію хлориду, сольовому розчині Хенкса або
середовищі 199. Метод виділення збудника трудомісткий, значення його
зростає на початку епідемії грипу.
Збудник грипу в лабораторії культивують на 10- 11-денних курячих
зародках шляхом зараження їх в амніотичну порожнину, рідше – на
тканинних культурах нирок мавп або людських ембріонів. Виділений вірус
ідентифікується в РГГА з набором типових сироваток. Збудника вдається
виділити від хворого, починаючи з кінця інкубаційного періоду і до
5-6-го дня хвороби.
Для експрес-діагностики грипу найчастіше використовують метод
імунофлюоресценції. Для цього мазки з носоглотки обробляють
протигрипозною сироваткою, міченою флюоресцеїн-ізотіоціанатом. За
допомогою люмінесцентного мікроскопа в препараті знаходять яскраве
зелене свічення утвореного специфічного комплекса анти-ген-антитіло. Під
час епідемії можна підтвердити наявність грипу у 50-70 % хворих.
Проби крові для серологічного дослідження, яке менш чутливе, беруть в
гострий період хвороби (в 1-2-й день) і через 1-2 тиж сухим стерильним
шприцом в кількості 5 мл. Найчастіше користуються PITA , P 3 K ,
реакцією радіального гемолізу (РРГ). Діагностичним є наростання титру
антитіл в 4 рази і більше.
Диференціальний діагноз грипу під час епідемії не становить труднощів.
Набагато важче встановити діагноз у позаепідемічний період.
Температура тіла при ангіні також досягає високих цифр, але на відміну
від грипу гарячкова реакція не супроводжується вираженими явищами
інтоксикації. На перший план виступають місцеві симптоми: біль у горлі
при ковтанні, гіперплазія і гіперемія піднебінних мигдаликів, наявність
патологічного секрету в лакунах або гнійних фолікулів, збільшення
підщелепних лімфатичних вузлів. При дослідженні периферичної крові
виявляють нейтрофільний лейкоцитоз і збільшену ШОЕ.
Для черевного тифу, як і для грипу, характерними є симптоми загальної
інтоксикації, гарячка, кашель. Але для нього характерні також поступовий
початок із ступінчатим підвищенням температури тіла, наростання
загальної слабкості, головного болю, часткове затьмарення свідомості,
блідість шкірних покривів. Катаральні зміни верхніх дихальних шляхів
черевному тифу не властиві, проте часто розвивається бронхіт. Разом з
тим виявляють значні зміни органів травлення. Язик вкритий
сірувато-білим нальотом, з відбитками зубів; його краї та кінчик вільні
від нальоту, яскравого червоного кольору. Живіт помірно здутий,
позитивний симптом Падалки. Збільшуються печінка і селезінка.
Важливою ознакою черевного тифу є розеольозна або розеольозно-папульозна
висипка, що з’являється на 8- 10-й день хвороби. До цього часу перебіг
грипу закінчується і висипки не спостерігається.
У діагностиці велике значення має виявлення сальмонел тифу з перших днів
хвороби у крові, пізніше – в калі та сечі, а також серологічні реакції.
У початковий період грип необхідно диференціювати з висипним тифом. Але
при останньому головний біль з перших днів інтенсивний, з’являються
безсоння, запаморочення, загострюються зір, нюх, слух і смак, виникають
марення і збудження. Набряклість і гіперемія обличчя при висипному тифі
не супроводжуються катаральними явищами верхніх дихальних шляхів. З 3-го
дня хвороби з’являються ознаки Зорохович – Кіарі, Розенберга, Говорова –
Годельє. Важливо відзначити раннє збільшення селезінки і печінки, появу
рясної розеольозно-петехіальної висипки.
Для картини крові характерним є помірний лейкоцитоз з нейтрофільною
реакцією і паличкоядерним зсувом. Для підтвердження висипного тифу
використовують РЗК, РА і РНГА з рикетсіями Провацека.
При орнітозі також уражені верхні дихальні шляхи, спостерігається
гарячка, але інтоксикація організму помірна, збільшені селезінка і
печінка, епідеміологічний анамнез засвідчує контакт з птахами, позитивні
шкірна проба і РЗК з орнітозним антигеном.
3) Переважна більшість хворих на грип лікуються в домашніх умовах.
Показанням до госпіталізації є тяжкі та ускладнені форми, а також грип,
що поєднується з хронічними неспецифічними хворобами легень,
бронхіальною астмою, ішемічною хворобою серця, вираженим атеросклерозом,
тяжкою гіпертонічною хворобою, цукровим діабетом, тиреотоксикозом,
важкими хворобами крові та нервової системи.
Протягом гарячкового періоду рекомендуються постільний режим і
молочно-рослинна дієта, збагачена вітамінами, зі значною кількістю
підкисленої рідини. Широко призначають потогінні засоби (тепле молоко,
напар з квітів бузини, липи, чебрецю, гарячий чай з ягід калини, малини,
чай з медом і лимоном).
Із протигрипозних засобів у перші дні хвороби призначають ремантадин
всередину за схемою: у перший день по 0,1 г 3 рази, на 2-й і 3-й дні –
по 0,1 г 2 рази на день, а на 4-й день – 0,1 г. Але він ефективний лише
при грипі, зумовленому вірусом серотипу А. Засобом вибору є
лейкоцитарний інтерферон, який закапують у носові ходи через кожні 1-2
год протягом 2-3 днів. Цей препарат має широкий спектр дії проти всіх
вірусів. При важкому перебігу грипу та немічним хворим крім зазначених
засобів вводять протигрипозний імуноглобулін по 3 мл внутрішньом’язово
одноразово, у разі потреби повторно через 6-12 год; дітям з розрахунку
0,15-0,20 мл на 1 кг маси тіла на добу. В разі його відсутності
призначають сироватковий поліглобулін по З мл внутрішньовенно або
внутрішньом’язово. Показані стимулятори ендогенного
інтерфероноутворення: продигіозан, пірогенал, мефенамінова кислота,
грипозна вакцина.
Антибактерійні препарати призначають лише при дуже важкому стані з
менінгеальними розладами, дітям перших двох років життя, вагітним,
хворим похилого віку, при наявності ускладнень (пневмонія, гайморит та
інші) і вогнищ хронічної інфекції. При легких формах можна обмежитись
призначенням всередину еритроміцину, олететрину, олеандоміцину,
метициліну, похідних нітрофуранів. Якщо хвороба має середньо-важкий
перебіг, ефективніше парентеральне введення пеніциліну до 4 000 000 ОД
на добу, тетраолеану, ампіциліну, оксациліну, цефамезину та інших
антибіотиків широкого спектру дії. Кращий результат досягається
комбінацією препаратів, наприклад тетрациклінів і напівсинтетичних
пеніцилінів. Слід врахувати, що пероральне введення антибіотиків
малоефективне в осіб літнього віку і з порушенням функції всмоктування.
Важливо пам’ятати, що шаблонне застосування жарознижувальних засобів при
грипі не тільки не виправдане, але й шкідливе. Вони показані у випадку
гіперпі-рексії або в малих дозах при нижчій гіпертермії, що дуже важко
переноситься організмом, особливо у дітей.
Усім хворим дають полівітаміни, аскорутин всередину. При скаргах на
сухий кашель рекомендуються протикашльові засоби- кодеїн, тусупрекс,
лібексин, содо-парові інгаляції, при вологому кашлі – мукалтин,
бромгексин, відвари трав – листя підбілу, трава термопсису, корінь
алтеї, нашатирно-анісові краплі, відхаркувальна мікстура.
Хворим призначають тепле пиття, гарячі ванни для ніг, гірчичники на
спину, до литкових м’язів і на підошви, при ларингіті – інгаляції 4 %
розчину бікарбонату натрію. При безсонні і збудженні показані
фенобарбітал, мікстура Бехтерєва. У разі появи ознак крупу (стенозу
гортані) хворому вводять нейролептичні засоби і глюкокортикоїди та
негайно госпіталізують.
При дуже важкій формі грипу в умовах стаціонара показані
дезинтоксикаційна терапія (гемодез, альбумін, 5 % розчин глюкози,
полійонні розчини), внутрішньовенне введення 30-60 мг преднізолону і 5
мл імуноглобуліну, оксигенотерапія, серцеві та дегідратаційні препарати.
При важких формах стафілококової пневмонії, що ускладнила грип,
застосовують протистафілококовий імуноглобулін чи антистафілококову
плазму. При затяжному перебігу пневмонії і абсцедуванні показаний
стафілококовий анатоксин.
Хворим з тенденцією до гіперкоагуляції необхідно призначити гепарин під
контролем коагулограми. При появі крові в харкотинні потрібно додати
хлористий кальцій, вікасол.
У період підвищеної захворюваності на грип дуже важливо своєчасно надати
медичну допомогу всім хворим, зменшити їх епідеміологічну небезпеку,
запобігти ускладненням. З моменту оголошення епідемії в поліклініці
розгортають грипозне відділення на чолі з досвідченим завідуючим і
медичною сестрою. Автономного функціонування його досягають відкриттям
окремого входу з гардеробом, реєстратурою, кабінету долікарського
огляду, страхового столу, кімнати для взяття крові. Відділення працює в
2 зміни з 30-хвилинною перервою для проведення вологого прибирання,
провітрювання, ультрафіолетового опромінення. На допомогу дільничним
лікарям залучають інших фахівців, лікарів-інтернів, студентів старших
курсів медичних інститутів. їх забезпечують готовим набором рецептів на
часто вживані ліки і бланками направлень на дослідження. Щоб запобігти
ускладненням, необхідно забезпечити відвідання лікарем хворого в день
виклику; в наступні дні за хворим може спостерігати патронажна
медсестра, яка виконує призначення, стежить за станом хворого,
дотриманням заходів протиепідемічного захисту. Листок непрацездатності
видають на термін 5 днів, при необхідності його продовжують. Заслуговує
поширення досвід безплатної видачі медикаментів хворим під час їх
першого відвідання, що забезпечує раннє лікування.
Диспансерне спостереження проводять лише за реконвалесцентами
ускладнених форм грипу: після перенесеної пневмонії – контроль
дільничного лікаря протягом місяця; після ускладнень з боку ЛОР-органів
– спостереження отоляринголога.
Профілактика та заходи в осередку. Важливим заходом запобігання
поширення грипу є раннє виявлення хворого, його ізоляція в домашніх
умовах, в ізоляторі гуртожитку, інтернату або госпіталізація. В першу
чергу треба подбати про відокремлення хворого від здорових, особливо
дітей молодшого віку. В період епідемії нерідко виникає потреба
розгорнути тимчасові стаціонари для хворих на грип. їх доцільно відкрити
на базі лікувальних закладів, що мають рентгенівську установку та
клінічну лабораторію.
Для дезінфекції приміщення, де знаходиться хворий, слід застосовувати
хлорні препарати, ультрафіолетове опромінювання. Використані хворим
посуд, постільну білизну, носові хусточки, рушники кип’ятять. Особи, які
доглядають хворого, повинні користуватися марлевими масками з 4-6 шарів.
У період підвищеної захворюваності відміняють проведення дитячих ранків,
фестивалів, відвідування кінотеатрів та інші масові заходи. На
лікувальні заклади накладають карантин. Працівники лікувальних, дитячих
і торгових закладів, будинків для самотніх старих людей і транспорту
повинні надягати марлеві маски.
На виникнення ГРВІ суттєво впливають імунодефіцитні стани організму.
Зниження рівня захворюваності можна досягти шляхом проведення сезонних
курсів стимуляції неспецифічної та імунологічної реактивності організму:
лазерне опромінювання носових ходів і мигдаликів (5-7 сеансів), а також
застосування індукторів інтерфероногенезу, наприклад мефенамінової
кислоти по 0,25 г 3 рази в день після їди протягом 7-10 днів.
Для екстреної профілактики грипу застосовують ті самі противірусні
препарати, що й з лікувальною метою. Ремантадин дають контактним в
осередках грипу А (у сім’ях, гуртожитках, на виробництві) по 0,05 г на
добу протягом 5 днів. Превентивний прийом цього препарату показаний
особам високого ризику зараження – працівникам поліклініки, транспорту,
торгівлі, громадського порядку і харчування – під час інтенсивного
розвитку епідемії (до 15 днів). Лейкоцитарний інтерферон вводять у
носові ходи по 5 крапель 2-3 рази на день. Протигрипозний імуноглобулін,
який є найбільш ефективним, у першу чергу вводять дітям до 3 років,
вагітним і дуже ослабленим особам. Під час епідемії досить зробити дві
ін’єкції з інтервалом 2-3 тиж. Крім того, можна рекомендувати змазувати
носові ходи 0,25 % оксоліновою маззю або будь-яким жиром, розчином мила.
Для специфічної профілактики використовують живі та інактивовані вакцини
зі штамів вірусів А і В. Перевагу мають інактивовані вакцини, бо у них
високі імуногенні властивості поєднані з дуже низькою реактогенністю.
Для імунізації дітей у віці понад 3 роки та осіб похилого віку з
хронічними захворюваннями створена грипозна субодинична політипажна
вакцина. Живі вакцини вводять тільки інтраназально або перорально,
інактивовані, крім того, ще підшкірно або внутрішньошкірно. Масову
вакцинацію краще здійснювати в жовтні-листопаді. Протиепідемічна дія
настає при імунізації не менше ніж 70 % населення.
Планову неспецифічну профілактику проводять екстрактом елеутерокока по
30-40 крапель 1 раз у день протягом 25-30 днів, продигіозаном по 0,25 мл
у кожний носовий хід двократно з інтервалом 5 хв, курс із З введень з
перервами 5-7 днів, полівітамінами. Потрібно широко рекомендувати
загартування, самомасаж рефлексогенних зон, ультрафіолетове
опромінювання.
Використана література:
Діагностика терапія і профілактика інфекційних хвороб в умовах
поліклініки / За ред. М.А. Андрейчина. – 2-ге вид., переробл. і доповн.
– Л.: вид-во “Медична газета України”, 1996. – 352 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
