Організація і планування експортно-імпортної діяльності (контрольна)

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему:

Організація і планування експортно-імпортної діяльності

ПЛАН

1. Основні методи операцій з експорту й імпорту товарів

2. Організація експортних операцій

3. Організація торговельного апарату промислових фірм для імпортних
операцій

4. Торговельно-посередницькі операції

5. Організаційні форми торговельно-посередницьких операцій

1. ОСНОВНІ МЕТОДИ ОПЕРАЦІЙ З ЕКСПОРТУ Й ІМПОРТУ ТОВАРІВ

У міжнародній торговельній практиці використовуються два основні методи
здійснення експортно-імпортних операцій, а саме: прямий (direct) експорт
та імпорт, що передбачає постачання товарів промисловими підприємствами
безпосередньо іноземному споживачеві або закупівлю в нього відповідних
товарів, і непрямий (indirect) експорт та імпорт, що припускає продаж і
купівлю товарів через торговельних посередників.

Для сучасного етапу розвитку великого виробництва з величезною
концентрацією і централізацією капіталу характерним є розширення прямого
експорту й імпорту. Наприклад, у США нині 2/3 експорту промислових
товарів здійснюється безпосередньо виробниками.

Прямий метод зовнішньоекономічних операцій застосовується:

* при продажу і закупівлі промислової сировини на основі довгострокових
контрактів;

* у разі експорту дорогого і великогабаритного устаткування;

* у разі експорту стандартного устаткування через закордонні філії;

* при закупівлі сільськогосподарських товарів у фермерів;

* у разі продажу і закупівлі товарів державою. Прямі зв’язки мають низку
переваг: більш тісні контакти з контрагентом; краще знання кон’юнктури
ринку; швидке пристосування своїх виробничих потужностей до потреб
покупця. Проте і непрямий експорт та імпорт продовжують зберігати своє
значення. За деякими оцінками, з допомогою торговельних посередників у
світовий товарообіг залучається біля 50 % загального обсягу товарів. Цей
метод застосовується:

* у разі збуту стандартного промислового устаткування;

* у разі збуту споживчих товарів;

* при реалізації другорядної продукції;

* на окремих важкодоступних і маловідомих ринках;

* при просуванні нових товарів;

* у разі відсутності власної збутової мережі;

* за умови, що торгівля монополізована значними
торговельно-посередницькими фірмами.

У непрямого методу експортно-імпортних операцій також є свої переваги:
великий досвід, власна мережа обслуговування, гарні зв’язки, знання
ринку й кон’юнктури.

2. ОРГАНІЗАЦІЯ ЕКСПОРТНИХ ОПЕРАЦІЙ

Якщо обсяг зовнішньоторговельних операцій у фірми незначний і основна
частина продукції реалізується на зовнішньому ринку, то для здійснення
зовнішньоторговельних операцій вона використовує торговельний апарат,
призначений для роботи на внутрішньому ринку.

При збільшенні зовнішньоторговельних операцій створюється спеціальний
експортний відділ, що не входить до складу внутрішнього збутового
апарату. Він, як правило, складається з таких підрозділів:

* функціональні сектори (торговельно-договірний, валютний, калькуляції,
транспорту, реклами) вивчають відповідні функціональні питання, готують
керівництву необхідні відомості про умови здійснення
зовнішньоторговельних операцій, надають кваліфіковані консультації;

* територіальні сектори приділяють увагу всім питанням торгівлі з певною
групою країн незалежно від номенклатури товару;

* галузеві сектори займаються питаннями торгівлі лише якимось окремим
товаром або дуже близькою за характером групою товарів.

Іноді замість експортних відділів великі фірми мають підрозділи в
закордонних відділеннях, побудовані за регіональним принципом, їм
підпорядковуються всі збутові і виробничі фірми за кордоном. Наприклад,
у “Дженерал Моторз” лише одне закордонне відділення, в американської
компанії “Зінгер” – п’ять.

Для реалізації продукції усіх своїх підприємств великі фірми нерідко
створюють центральний офіс у вигляді юридичне самостійного акціонерного
товариства або дочірньої експортної фірми, при цьому комерційна
діяльність повністю відокремлюється від виробничої. Наприклад,
“Інтернешнл електрик компані” виконує цю роль для “Дженерал електрик
компані”, а дочірня збутова фірма американської компанії “IBM” (з
виробництва ЕОМ), названа “IBM World Trade Corp.”, побудована за
територіальною ознакою і має п’ять закордонних відділень.

Створення таких офісів зі збуту продукції вигідно великим підприємствам.
Формально фірма-мати не відповідає за діяльність цих офісів, що дає
змогу проводити будь-які операції.

Дрібні і середні фірми іноді організовують спільні збутові компанії у
формі експортних асоціацій. Поширеною формою експортних операцій великих
фірм є складальні заводи, їх мають фірми “Зінгер”, “Монтекатіні”,
“Фіат”, “Дюпон”. Фірми, що створюють складальні заводи, володіють низкою
переваг: скорочуються транспортні витрати, оскільки збут готової
продукції наближається до споживача, вартість перевезень зменшується на
20-30 %; скорочуються витрати на оплату мита (із напівфабрикатів вони
стягуються в менших розмірах); знижуються витрати на тару й упакування;
зменшуються витрати на заробітну плату.

У країнах, що розвиваються, монополістичні об’єднання створюють змішані
збутові компанії. У результаті менший ризик втрати власності,
зменшуються податки, використовується місцева збутова мережа.

Великі фірми створюють власний зовнішньоторговельний апарат за кордоном.
До його завдань входить вивчення ринку, умов угод, смаків споживачів. За
кордоном експортер може організувати оптові фірми зі збуту продукції.
Вони приймають від імпортерів замовлення, пересилають їх своїм фірмам,
стежать за виконанням замовлень, беруть участь у здаванні продукції
замовникам, роблять із ними фінансові розрахунки, організовують рекламу.
Деякі фірми мають склади готової продукції. Тоді їхні функції
розширюються, вони демонструють товари і реалізують їх за кордоном.

За кордоном створюються і фірми, що займаються не тільки оптовою, а й
роздрібною торгівлею. Організація роздрібної торгівлі за кордоном
характерна для фірм, що випускають автомобілі, телевізори, взуття,
парфумерію й інші товари. Оптові фірми виконують свої функції через
комівояжерів, що є безпосередніми представниками промислових фірм. Вони
приймають замовлення, ознайомлюють покупців із товарами, інформують
фірму про смаки покупців, іноді є інкасаторами сум, одержуваних від
покупців.

3. ОРГАНІЗАЦІЯ ТОРГОВЕЛЬНОГО АПАРАТУ ПРОМИСЛОВИХ ФІРМ ДЛЯ ІМПОРТНИХ
ОПЕРАЦІЙ

Імпорт здійснюють лише великі фірми, муніципалітети, універмаги,
ресторанні концерни.

Для здійснення операцій фірми створюють імпортні відділи, що включають,
як правило, два сектори – закупівельний та адміністративний. Іноді фірми
звертаються до послуг вояжерів із закупівлі. Вони так само, як і
комівояжери, є роз’їзними прикажчиками або агентами фірми. За свою
роботу вони одержують невеличку ставку плюс відсоток від суми угоди.

У великих центрах, де переважно закуповується товар, створюються
постійні представництва. У промислових центрах розташовуються також
закупівельні контори, що безпосередньо скуповують товари. Перш ніж
придбати товар, вони посилають оферти та зразки своїм фірмам. Іноді
самостійно вирішують питання про закупівлю, якщо мова йде про невелику
партію.

У деяких країнах, що розвиваються, створені урядові організації, які
займаються експортом окремих товарів, котрі виробляються на державних
підприємствах або скуповуються в окремих приватних осіб (наприклад,
Бразильський інститут кави, державні нафтові розробки Аргентини).
Промислові фірми при закупівлі товарів користуються послугами цих
організацій.

Значну допомогу в організації імпорту надають також імпортні асоціації.
Наприклад, у США не без успіху функціонує “Ассошіейтед імпортерз оф
алкогол продактз”.

4. ТОРГОВЕЛЬНО-ПОСЕРЕДНИЦЬКІ ОПЕРАЦІЇ

ПОНЯТТЯ І ВИДИ ТОРГОВЕЛЬНО-ПОСЕРЕДНИЦЬКИХ ОПЕРАЦІЙ

Під торговельно-посередницькими операціями розуміють операції,
пов’язані з купівлею і продажем товарів, які виконуються за дорученням
виробника-експортера незалежним від нього торговельним посередником на
основі угоди або доручення.

Торговельне посередництво – це досить широке поняття, що охоплює чимале
коло послуг: перепродаж товару; пошук закордонного контрагента;
підготовка і укладання угоди; кредитування сторін; здійснення
транспортно-експедиторських операцій; страхові операції; проведення
рекламних заходів; технічне обслуговування.

До торговельно-посередницьких фірм належать фірми, що з юридичного і
господарського погляду не залежать від виробника або споживача товару
(сюди, звичайно, не входять філії або дочірні товариства промислових
компаній). Вони діють заради одержання прибутку, що створюється або як
різниця між цінами, за якими вони купують і продають товар, або як
винагорода за послуги.

Як правило, торговельно-посередницькі фірми займаються лише комерційною
діяльністю, хоча найбільші з них можуть і обробляти куплений товар.
Використання торговельних фірм дає певні переваги.

1. Фірма-експортер у такому разі не вкладає якихось значних коштів в
організацію збутової мережі на території країни-імпортера, тому що
торговельно-посередницькі фірми мають свою власну матеріально-технічну
базу (складські приміщення, демонстраційні зали, ремонтні майстерні,
роздрібні магазини).

2. Вони звільняють експортера від багатьох турбот, пов’язаних із
реалізацією товару (доставляння, сортування, упаковування),
пристосовуючись до вимог ринку.

3. Суттєвим є використання капіталу торговельно-посередницьких фірм на
основі короткострокового і середньострокового кредитування. Тут велике
значення мають стійкі зв’язки торговельно-посередницьких фірм із
банками, страховими компаніями.

4. Нарешті, ринки деяких товарів цілком монополізовані торговельними
посередниками (наприклад, брокерами в Англії) і не доступні для прямих
контактів із споживачами.

Недоліком використання посередників є те, що експортер позбавлений
безпосередніх контактів із ринками збуту і цілком залежить від
сумлінності посередника.

Торговельно-посередницькі операції можна поділити на чотири види: з
перепродажу; комісійні; агентські; брокерські. ОПЕРАЦІЇ З ПЕРЕПРОДАЖУ.
Вони здійснюються торговельним посередником від свого імені і за свій
рахунок. Тут торговельний посередник є стороною договору як з
експортером, так і з покупцем. Розрізняють два види операцій з
перепродажу.

До першого виду належать операції, коли торговельний посередник відносно
експортера є покупцем. Він стає власником товару і може реалізувати його
будь-кому і за будь-якою ціною. Термінологія, що стосується таких
посередників, різна:

Merchant – Англія, США;

Handler – ФРН;

Stockholder – ринок чорних металів Англії;

Operator – торговці цукром на Нью-Иоркській біржі;

Dealer – торговці какао на Лондонській біржі;

Principal – торговці кольоровими металами.

Другий вид операцій – коли експортер і торговельний посередник підписали
договір про продаж товарів на певній території, у конкретний термін
(вказуються й інші деталі) згідно з договором. Термінологія торговців за
цим договором також різна:

Distributor – США, Англія;

Vertragshandler – ФРН.

Отже, посередництво згідно з договором полягає в просуванні товарів від
експортера до споживача, при цьому торговець зобов’язаний дотримуватися
певних умов експортера.

КОМІСІЙНІ ОПЕРАЦІЇ. Це укладення однією стороною (місіонером), за
дорученням другої сторони (комітента), угод від свого імені, але за
рахунок комітента. Взаємовідносини регулюються договором. Комітент
залишається до кінця власником товару. Комісіонер же не купує товару
(він залишається в руках експортера). Але для третьої сторони

(покупця) стороною договору є комісіонер, а комітента він може і не
знати. Комісіонер одержує винагороду або як відсоток, або як різницю між
ціною, установленою комітентом, і ціною продажу.

А якщо покупець не може розплатитися з комісіонером? Звичайно комісіонер
не відповідає за кредитоспроможність третіх осіб. Проте іноді в
комісійний договір включається умова про поруку комісіонера за виконання
угоди покупцем, тобто гарантії комітента від несплати. Така умова
називається делькредере (del credere). У договорі вказується при цьому
ціна (максимальна або мінімальна), а також термін передання грошей
комісіонером комітентові.

Якщо замовлення йде від імпортера комісіонеру (тобто навпаки) на купівлю
в країні експортера товарів, то він називається індентом (indent). Він
може бути закритим, якщо імпортер точно вказує в замовленні, де і що
купити, або відкритим, якщо індент надає комісіонеру право вибору
покупця.

Різновидом комісійних угод є консигнаційні угоди. Це продаж товарів зі
складу комісіонера, але товар належить консигнанту, тобто експортеру.
Консигнаційна форма торгівлі використовується у разі слабкого освоєння
ринку або при поставці нових товарів чи товарів масового виробництва, у
стійкому збуті яких експортер не впевнений.

Це зручна форма торгівлі, що дає змогу ознайомитися з товаром і вибрати
потрібний.

АГЕНТСЬКІ ОПЕРАЦІЇ. Це доручення однієї сторони, що називається
принципалом, другій стороні, яка іменується агентом, здійснення
юридичних угод за рахунок і від імені принципала (комісіонер діє від
свого імені) на визначеній території. Незалежність агента виявляється в
тому, що він не перебуває в трудових відносинах із принципалом і
здійснює свою діяльність самостійно на основі агентської угоди. Він є
юридичною особою, зареєстрованою у торговельному реєстрі. Агент лише
сприяє угоді, але сам не є стороною, тобто контракт про купівлю не
укладає. Термінологія щодо таких посередників різноманітна: в Англії і
США – це агент і принципал, у ФРН, Японії – торговельний представник, у
Скандинавських країнах – агент і підприємець, у Латинській Америці –
повірений і довіритель. Плутанина полягає в тому, що в Англії і США під
агентством часто розуміють усі види посередництва.

БРОКЕРСЬКІ ОПЕРАЦІЇ. Це встановлення через посередника-брокера (англ.
broker, франц. courtier, нім. makler) контактів між продавцем і покупцем
(а також між страховиком і страхувальником, судновласником і
фрахтувальником). Брокер не є стороною в договорі, а використовується
лише для інформування двох сторін, що беруть на себе зобов’язання за
угодою. На відміну від агента, він не перебуває в договірних відносинах
зі сторонами, а діє на основі окремих доручень.

Крім головної функції – знайти покупця для продавця або, навпаки,
продавця для покупця – брокер виконує певні додаткові функції. Зокрема,
він здійснює:

* контроль за виконанням контракту і пред’явленням рекламацій;

* іноді бере на себе обов’язки делькредере;

* підбір партії товару визначеного асортименту;

* збір інформації про стан ринку.

Брокер одержує винагороду, що називається брокередж (brokerage англ.),
куртаж (courtage франц.), провізіон (provision нім.). Розмір цієї
винагороди за товарними операціями коливається від 0,25 до 2-3%.

Брокер не має права представляти інтереси іншої сторони або приймати від
іншої сторони комісію, за винятком випадків, коли на це є згода клієнта.
Іноді посередниками можуть бути два брокери – один за дорученням
продавця, другий – за домовленістю покупця. Брокери спеціалізуються на
продажі, купівлі одного виду товару, біржового або аукціонного.

5. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ ТОРГОВЕЛЬНО-ПОСЕРЕДНИЦЬКИХ ОПЕРАЦІЙ

Залежно від характеру здійснюваних операцій розрізняють такі види
торговельно-посередницьких фірм: торговельні; комісійні; агентські;
брокерські; фектори.

ТОРГОВЕЛЬНІ ФІРМИ найчастіше здійснюють операції за свій рахунок і від
свого імені. Вони, як правило, підтримують тривалі відносини з
постачальниками.

Види торговельних фірм:

* торговельні доми (merchant hauses) закуповують товари у виробників або
купують за кордоном і продають своїм оптовикам чи роздрібним торговцям;

* експортні фірми (export firms) закуповують товар на внутрішньому ринку
і перепродують за кордоном, іноді виконуючи і комісійні доручення. Вони
бувають спеціалізовані, тобто з торгівлі одним товаром, і універсальні –
широка номенклатура товарів;

* імпортні фірми (import merchants) закуповують за свій рахунок за
кордоном товари і продають на внутрішньому ринку. Вони звичайно мають
великі склади з товарами і спеціалізуються на закупівлі одного сорту
товарів, здебільшого сировинних або продовольчих; здійснюють сортування,
упаковування; мають великий досвід, що дає їм можливість конкурувати з
іншими фірмами. Ці фірми купують товари або в експортерів, або на біржах
і аукціонах.

Зараз досить поширені імпортні фірми, що торгують машинами й
устаткуванням. Вони беруть на себе технічне обслуговування і, як
правило, мають широку мережу дилерів – дрібних торговців;

* оптові фірми (wholesaler) є посередниками між промисловими
підприємствами і роздрібними торговельними фірмами. Вони закуповують за
свій рахунок товари за кордоном великими партіями і реалізують окремим
споживачам дрібнішими партіями, отримуючи прибуток за рахунок різниці в
ціні. Провести межу між оптовою й імпортною фірмою важко. Але оптова
фірма закуповує товари не тільки в експортера, а й товари вітчизняного
виробництва і просуває їх у власну роздрібну мережу;

* роздрібні фірми (retailer) самі здійснюють операції з імпорту й
експорту, не користуючись послугами великих оптових фірм. Вони мають
широку мережу своїх магазинів, філій;

* дистриб’ютори (distributor) – це фірми в США, Англії й в інших
країнах, що здійснюють переважно імпортні операції і є торговцями за
договором. Вони займаються продажем лише певного кола товарів;

* стокісти (stockist) – фірми, що перебувають у країні імпортера і
виконують в основному консигнаційні операції.

КОМІСІЙНІ ФІРМИ, їх основні види:

* комісійні експортні фірми – представники продавця або покупця.
Відповідають за: 1) своєчасність поставки товарів; 2) транспортування;
3) документальне оформлення угоди; 4) страхування; 5) технічне
обслуговування (іноді). Можуть виконувати й обов’язки типу індента.
Різновид таких фірм – конфірмаційні доми (confirming hauses), що беруть
на себе ризик щодо кредитів, які вони від імені виробника надають
покупцю;

* комісійні імпортні фірми – представники покупців своєї країни. Вони
розміщують замовлення за кордоном від свого імені, але за рахунок
вітчизняних комітентів. Крім того, можуть надавати й інші послуги –
досліджувати кон’юнктуру ринку (огляди), стежити за відвантаженням
товару тощо.

АГЕНТСЬКІ ФІРМИ тривалий час підтримують тісний контакт із принципалом.
Вони поділяються на експортних і закордонних агентів.

БРОКЕРСЬКІ ФІРМИ найбільшого розвитку набули в Англії. Це великі
компанії, спеціалісти цих фірм мають високу кваліфікацію, підтримують
постійні зв’язки з великими банками, що дає змогу їм іноді фінансувати
угоди (у заставу під товар). Вони надають кваліфіковану інформацію,
випускаючи низку бюлетенів.

ФЕКТОРИ (factors) – торговельні посередники, що виконують широке коло
посередницьких обов’язків від імені експортера: експортують продукцію;
фінансують експортні операції, сплачують аванс виробнику, видають
кредити покупцю, страхують. Звичайно вони беруть участь у торгівлі
текстилем, шкурами, лісом. Таких фірм багато в США, Канаді, Англії.

Отже, у міжнародній торговельній практиці вироблено досить чіткий
механізм організації експортно-імпортних операцій, що здійснюються або
безпосередньо фірмами-виробниками, або торговельними посередниками. Це
дає можливість раціонально використовувати відповідні методи, професійно
вести зовнішньоторговельну діяльність.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Бахрамов Ю. Организация внешнеэкономической деятельности. – СПб.,
2000.

2. Попов С. Внешнеэкономическая деятельность фирмы. – М, 2000.

3. Предпринимательство. – М., 1999.

4. Прокушев Е. Внешнеэкономическая деятельность. – М., 1999.

5. Бреддик У. Менеджмент в организации. – М., 1997.

6. Буренин В. Организация и управление внешнеэкономическими связями. –
М., 1992.

7. Волкова И. Справочник о фирмах капиталистических стран. – М., 1994.

8. Горчакова И. Организация и техника внешнеэкономических операций на
капиталистическом рынке. – М., 1995.

9. Коноринг В. Искусство управления. – М., 1997.

10.Менеджмент организации. – М., 1997.

11. Платонов С. Искусство управленческой деятельности. – М” 1996.