.

Відновлювані енергоресурси, їх характеристика та види (контрольна)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
505 5506
Скачать документ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З ДИСЦИПЛІНИ

“ЕНЕРГЕТИЧНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ”

на тему:

“Відновлювані енергоресурси,

їх характеристика та види”

ПЛАН

Вступ

1. Види енергоресурсів

2. Відновлювані енергоресурси, їх характеристика

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Природа багата на енергоресурси. Їх раціональне використання дає
можливість отримувати відносно дешеву електроенергію, яка є менш
небезпечною, ніж, наприклад, атомне паливо і т.п. Однак, нераціональне і
необачне використання природних енергоресурсів призводить до різкого
скорочення не відновлюваних природних ресурсів, що рано чи пізно
призведе до загальносвітової енергетичної кризи. У цьому аспекті є вкрай
перспективним дослідження та використання відновлюваних природних
ресурсів.

1. Види енергоресурсів

Енергетичні ресурси (джерела енергії) – це матеріальні об’єкти, в яких
зосереджена енергія, придатна для практичного використання людиною. Як
згадувалося раніше, енергоресурси поділяють на первинні та вторинні.

Первинні енергоресурси – це природні ресурси, які не переробляли і не
перетворювали: сира нафта, природний газ, вугілля, горючі сланці, вода
річок і морей, гейзери, вітер тощо.

У свою чергу, первинні ресурси (або види енергії) поділяють
на поновлювані і непоновлювані. Непоновлювані джерела енергії – це
природньо утворені й накопичені в надрах планети запаси речовин, здатних
за певних умов звільняти енергію, що міститься в них. Такими є викопне
органічне паливо (вугілля, нафта, природний газ, торф, горючі сланці),
ядерне паливо. Поновлювані джерела енергії – ті, відновлення яких
постійно здійснюється в природі (сонячне випромінення, біомаса, вітер,
вода річок та океанів, гейзери тощо), і які існують на основі постійних
чи періодично виникаючих в природі потоків енергії, наприклад: сонячне
випромінювання (біомаса, енергія сонця, вітру, хвиль); гравітаційна
взаємодія Сонця, Місяця і Землі (наслідком якої є, наприклад, морські
припливи та відпливи); теплова енергія ядра Землі, а також хімічних
реакцій і радіоактивного розпаду в її надрах (геотермальна енергія
джерел гарячої води – гейзерів). Крім природних джерел поновлюваних
енергоресурсів, сьогодні дедалі більшого значення набувають
антропогенні, до яких належать теплові, органічні та інші відходи
діяльності людства.

Різні види енергетичних ресурсів мають різну якість, для палива її
характеризує теплотворна спроможність, тобто скільки енергії (тепла)
може виділити це джерело.

2. Відновлювані енергоресурси, їх характеристика

Перевага таких джерел енергії – їх вистачить на мільйони чи навіть на
мільярди років, вони не завдають шкоди природі.

Згідно з класифікацією Міжнародного енергетичного агентства до
поновлюваних джерел енергії належать такі категорії:

-відновлювані джерела енергії (ПДЕ), які спалюються, і відходи біомаси:

-тверда біомаса і тваринні продукти: біологічна маса, у тому числі
будь-які матеріали рослинного походження, що використовуються
безпосередньо як паливо або перетворюються на інші форми перед
спалюванням (деревина, рослинні відходи і відходи тваринного походження;
деревне вугілля, яке одержують з твердої біомаси);

– газ/рідина з біомаси: біогаз, отриманий у процесі анаеробної
ферментації біомаси і твердих відходів, який спалюється для виробництва
електрики і тепла;

– муніципальні відходи: матеріали, що спалюються для продукування
теплової та електричної енергії (відходи житлового, комерційного і
громадського секторів). Утилізуються муніципальною владою з метою
централізованого знищення;

– промислові відходи: тверді й рідкі матеріали (наприклад, автомобільні
покришки), що спалюються безпосередньо, зазвичай на спеціалізованих
підприємствах, для виробництва теплової й електричної енергії;

– гідроенергія: потенційна, або кінетична, енергія води, перетворена на
електричну енергію за допомогою гідроелектростанцій, як великих, так і
малих;

– геотермальна енергія: теплова енергія, що надходить із земних надр,
зазвичай у вигляді гарячої води або пари. Використовується для
виробництва або безпосередньо як джерело тепла для систем
теплопостачання, потреб сільського господарства тощо;

– сонячна енергія: випромінювання Сонця, що використовується для
одержання гарячої води й електричної енергії;

– енергія вітру: кінетична енергія вітру, що застосовується для
виробництва електроенергії у вітрових турбінах;

– енергія припливів, морських хвиль і океану: механічна енергія
припливних потоків , або хвиль, що використовується для виробництва
електричної енергії;

У структурі світового виробництва електричної енергії ВДЕ посідають
почесне друге місце. Вони забезпечили 19% світового виробництва
електроенергії в 2000 р., слідом за вугіллям (39%), випередивши атомну
енергетику (17%), природний газ (17%) і нафту (8%). Основну кількість
електроенергії, що виробляється ВДЕ, отримано на гідроелектростанціях
(92 %). Незважаючи на значний прогрес у розвитку, геотермальна, сонячна
й вітрова енергетика забезпечили в 2000 р. менше 3% від загального
внеску ВДЕ, хоча вже у 2002 р. ця цифра зросла до 4%.

Сонячна енергія. Сонце здатне забезпечити нас такою кількістю енергії,
яка значно перевищує наші потреби. З часом люди винаходили нові способи
використання сонячного випромінення. З’явилися навіси, що зберігають
сонячне тепло взимку, теплиці, завдяки яким можна подовжувати тривалість
сільськогосподарських робіт; зимові сади, високоефективні сушилки,
сонячні пічки для приготування їжі та плавки металів, опріснювачі води
тощо. На енергії сонячних променів сьогодні рухаються машини.

Сонячна енергетика грунтується на перетворенні сонячного
випромінювання в електричну (сонячні електричні системи) чи теплову
енергію (сонячні теплові системи – виробляють теплоту для одержання
гарячої води, опалення приміщень тощо).

Сонячна енергія найефективніше може бути використана як теплова.
Перевагою таких систем є високий коефіціент корисної дії (ККД), який
сягає 45-60%, а в разі застосування концентраторів – 80-85%. Тепло
отримане в сонячних системах теплопостачання використовується для
нагрівання води, опалення будівель, у сільському господарстві, у
технологічних процесах у промисловості.

Широкого розповсюдження набуло використання низькотемпературних сонячних
систем, де теплоносій нагрівається до 100-2000C. Але іноді потрібні
більш високі температури, і з цією метою використовують різного типу
концентратори сонячного випромінення, що дозволяє досягати високих
температур (до 3000 градусів за Цельсієм), чого достатньо навіть для
плавки металів.

Прості водонагрівачі утримують весь об’єм рідини, яку
необхідно нагріти. До них належать:

відкритий резервуар на поверхні землі (наприклад, басейн). Це
найпростішій нагрівач води.

чорний резервуар – ємністьз чорною матовою поверхнею, в якій міститься
рідина. Нагрівачі цього типу прості у виготовленні і дозволяють
нагрівати воду до температури 45°С.

проточні нагрівачі . В такій системі вода протікає по паралельних
трубках, закріплених на чорній металевій пластині.

Водонагрівачі більш складної конструкції нагрівають за певний час лише
незначну частину рідини, яка потім, як правило, накопичується в окремому
резервуарі для використання енергії у потрібний час.

Найбільш поширеним є використання сонячного випромінювання для
нагрівання води в системах опалення та гарячого водопостачання за
допомогою сонячних колекторів.    

Їх підрозділяють на одноконтурні (прямі) і двоконтурні (непрямі). В
одноконтурних системах циркулює вода, а в двоконтурних –
теплоносій-антифриз (звичайно з вмістом поліпропіленгліколю). Цей
теплоносій потрібний для того, щоб сонячна система теплопостачання могла
використовуватися цілий рік. Спочатку антифриз нагрівається в колекторі,
а потім він нагріває воду через теплообмінник.

Найпоширеніші пласкі (не фокусуючі) приймачі дозволяють збирати як
пряме, так і розсіяне випромінення, а відтак працювати як у сонячну,
так і хмарну погоду. Основним елементом сонячної нагрівальної
системи(колектора) є приймач, у якому відбувається нагрівання рідини за
рахунок сонячного випромінення.. Принцип дії його дуже простий: промені
сонця, проникаючи крізь скло колектора (проходить близько 80-85%)
зустрічаються з чорним дном колектора (абсорбером) і в значній мірі
поглинаються ним. Абсорбер починає випромінювати інфрачервоне
випромінювання, яке не може проникнути крізь скло назовні; знизу витоку
тепла запобігає шар теплоїзолючого матеріалу. Акумульоване таким чином
тепло передаеться теплоносію, що протікає по трубках, розташованих на
дні колектора. Прокачування нагрітої рідини може здійснюватися як
вимушено – активні системи, або системи з примусовою циркуляцією
теплоносія, з використанням помп, так і природним шляхом – пасивні
системи, або термосифонні, з природною циркуляцією, яка зумовлена
перепадом температури і тиску, природною конвекцією. В останньому
випадку нагрівач повинен розміщуватися нижче накопичувача нагрітої води.

Системи зі штучною циркуляцією вигідні, оскільки для їх створення можна
використовувати існуючі водонагрівальні системи, підключаючи до них
приймач сонячного випромінювання і насос. Вадою цих систем є залежність
від електроенергії, без якої вони не будуть працювати.

Сьогодні у світі обладнано понад 30 млн. м2 сонячних колекторів для
гарячого водопостачання. Дві третини припадає на країни Європейського
Союзу. Популярність цієї технології весь час зростає. Денна
продуктивність таких колекторів на широті 50o (на рівні Києва) сягає
50-60 літрів води, нагрітої до 60…70o з квадратного метра. Коефіцієнт
корисної дії сонячного колектора сьогодні складає від 40 до 60% і
визначається його оптичними характеристиками, якістю теплової ізоляції,
інсоляцією і температурами теплоносія та навколишнього повітря.
Ефективність термальних геліоприймачів підвищується до 80-85%, якщо вони
оснащені тими чи іншими лінійними концентраторами: дзеркальними
поверхнями, що концентрують випромінення.

Енергія вітру. Близько 1% сонячної енергії, яку отримує Земля, спричиняє
рух атмосферних повітряних мас, викликаний перепадом температур у різних
шарах атмосфери через нерівномірний нагрів її Сонцем. Отже, енергія
Сонця перетворюється в механічну енергію вітру. Установки, що в свою
чергу перетворюють енергію вітру на корисну механічну або електричну
енергію, називають вітроенергетичними (ВЕУ) або вітрогенераторами.

Розвиток вітроенергетики відбувся, насамперед, у країнах, які не мають
власних потужних джерел енергії: великих рік, нафти, газу, вугілля.
Стимулом для розвитку вітроенергетики є також бажання виробляти на своєї
території екологічно чисту енергію.

Деякі місцевості у Данії, Німеччині й Іспанії одержують 10-15% електрики
від вітру. Автономні вітроустановки можуть замінити дизельні
електростанції, опалювальні установки, що працюють на нафтопродуктах.
ВЕУ також можуть бути призначені для безпосереднього виконання
механічної роботи, наприклад, приведення в дію водяного насоса.

Будова ВЕУ подібна до будови гідроустановки. Основними частинами
установки є ротор, генератор, турбіна, обладнана пропелером
(вітроколесом), яке безпосередньо приймає на себе енергію вітру.

У більшості конструкцій ВЕУ ротор, турбіна и генератор розташовані на
єдиному валу і мають горизонтальну орієнтацію. Вітрові турбіни, сучасні
технології яких були розроблені у 1980-х роках, як правило, обладнані
трилопатевими пропелерами, що орієнтуються проти вітру.

Багато вітроенергетичних об’єктів складаються з великих груп вітряків,
які звуть “вітряковими фермами” або вітроенергетичними станціями (ВЕС).

Сучасні вітроустановки мають потужність 600-3000кВт, а найпотужніші –
4,5 МВт. У теперішній час вітротехнологія отримання енергії є найбільш
дешевим способом вироблення екологічно чистої енергії. Безперечною
перевагою вітрових електростанцій є те, що єдиним чинником забруднення
навколишнього середовища є утворення при їх роботі шуму низької частоти.

Вітроенергетичний потенціал в Україні досить великий. Більшість ВЕС
призначена для роботи при швидкості вітру від 4 до 30 м/сек. В Україні
можна виділити 6 регіонів, для яких використання енергії вітру є
економічно ефективним. Це Карпатський, Приазовський, Донбаський,
Західно-Кримський, Гірничо-Кримський і Керченський, а також дві зони –
Харківську і Полтавську

Сьогодні Україна – лідер у галузі розвитку вітроенергетики серед
країн Східної Європи і республік колишнього СРСР. Загальна потужність її
ВЕС наприкінці 2002 р. досягла 45 МВт. І хоча цей показник занадто
низький у порівнянні з Німеччиною або Данією, Україна належить до тих
небагатьох країн, де налагоджене серійне виробництво 100 кВт
вітроустановок (ВЕУ) і розпочато підготовку до виробництва більш
потужних установок на 600 і 1000 кВт.

Гідроенергетика. Термін “гідроенергетика” визначає галузь енергетики,
яка використовує енергію рухомої води, як правило, річок. Ця енергія
перетворюється або на механічну, або найчастіше на електричну. Поза
гідроенергетикою водними джерелами енергії є морські хвилі й припливи,
спричинені гравітаційною взаємодією Землі з Місяцем та Сонцем..

Гідроенергетика – найрозвиненіша галузь енергетики на поновлюваних
ресурсах. Під впливом сонячного випромінення вода випаровується з
поверхні Світового океану, її пара підіймається в горішні шари
атмосфери, конденсується у хмари й випадає у вигляді дощу, поповнюючи
витоки річок. Отже, використовувана енергія річок вже є перетвореною в
механічну енергією Сонця..

Теперішні гідроелектростанції (ГЕС) є складними гідротехнічними
спорудами. Основними її елементами є водосховище, гребля, гідротурбіна,
генератор. Шляхом створення греблі створюється різниця рівнів води.
Вода, перетікаючи з верхнього рівня (б’єфа) на нижній, набуває великої
швидкості. Водяний потік падає на лопаті турбіни, що обертає генератор,
виробляючи тим самим електрику.

Отримання електроенергії у такій спосіб є значно ефективнішим і
дешевшим, ніж, скажімо, тепловим способом. Саме тому приблизно з 80-х
років ХІХ століття сумарна потужність гідроелектростанцій продовжує
зростати, подвоюючись приблизно кожні 15 років.

Потужність гідроелектростанції залежить від витрат води й висоти її
падіння. Навіть річки з невеликими витратами води, яка падає з чималої
висоти, можуть виробляти велику кількість енергії.

Насамперед, будівництво водосховищ пов’язано з екологічними й
соціальними проблемами, такими, як зменшення площ плодоносних земель,
порушення природних водних екосистем, переселення людей, які мешкають у
зоні затоплення, скорочення кількості корисних речовин в землях,
розташованих вниз за течією та іншими.

У залежності від запровадженої потужності гідроелектростанції (ГЕС)
поділяються на великі і малі. До малої гідроенергетики належать системи
потужністю до 30000 кВт, які, у свою чергу, можна поділити на малі,
міні- і мікро-ГЕС. Малої ГЕС досить для забезпечення електроенергією
невеликого міста, селища, а мікро- ГЕС може забезпечити електроенергією
приватний будинок. Невеликі гідростанції дозволяють зберігати природний
ландшафт, навколишнє середовище не тільки на етапі будівництва, але й у
процесі експлуатації. Саме тому найбільш перспективним є виробництво
гідроенергії на малих річках без створення штучних водосховищ.

На сьогодні мала гідроенергетика стає дедалі популярнішою в світі. Серед
європейських країн цей вид відновної енергетики найбільш популярний в
Австрії (10% від загального виробництва електроенергії).

В Україні нараховується понад 63 тис. малих річок загальною довжиною
135,8 тис.км, де можна встановлювати макро- чи мікро- ГЕС. Експлуатація
малих ГЕС у нашій країні дає можливість виробляти близько 250 млн
кВт.год електроенергії, що дозволило б зекономіти до 75000 т.
дефіцитного органічного палива.

Попри величезні запаси енергії хвиль, цей напрямок розвивається досить
повільно через велику кількість технічних проблем, з якими пов’язане
перетворення енергії хвиль в електричну. Основними з них є
розосередження енергії на великій поверхні, непостійне хвилевідтворення,
низька швидкість руху хвиль при значній силі їхньої дії. У Норвегії
побудовано 500-кіловатну хвильову енергетичну установку.

Більш поширеним є використання енергії припливів. Припливні коливаняя
рівня всесвітнього океану пов’язані з гравітаційним впливом Місяця на
водні маси Землі. Двічі на добу рівень світового океану піднімається і
опускається. Висота припливу (різниця між самим найвищим і найнижчим
рівнями води) в середньому сягає 0,5—10 м , а на Таїті становить аж 25
м.

Серед сучасних припливних електростанцій (ПЕС) найбільш відома перша у
світі і найпотужніша на сьогодні станція (240 МВт), що міститься у
Франції на березі Ла-Маншу в гирлі річки Ране. Приплив у цьому місці
переміщує 189 тис. м3 води за секунду. Різниця рівнів становить 13 м, а
швидкість течії між містами Брестом і Сен-Мало часто досягає 90 км/год.

До недоліків ПЕС слід віднести труднощі, пов’язані із захистом дамб та
устаткування від ударів крижаних торосів, особливо у північних районах.
Поблизу дамб морська флора й фауна дуже потерпають внаслідок
нагромадження забруднюючих речовин на прилеглій території. Крім того,
дамби перешкоджають міграції риб.

Геотермальна енергія – це тепло Землі, яке переважно утворюється
внаслідок розпаду радіоактивних речовин у земній корі та мантії.
Температура земної кори углиб підвищується на 2,5-3 °С через кожні 100 м
( так званий геотермальний градієнт).Так, на глибині 20 км вона складає
близько 500 °С, на глибині 50 км – порядку 700…800 °С. У певних
місцях, особливо по краях тектонічних плит материків, а також у так
званих “гарячих точках”, температурний градієнт вище майже в 10 разів, і
тоді на глибині 500-1000 метрів температура порід сягає 3000С. Однак і
там де температура земних порід не така висока, геотермальних
енергоресурсів цілком достатньо.

Усю природну теплоту, яка міститься в земній корі, можна
розглядати як геотермальні ресурси двох видів:

пара, вода, газ

розігріті гірські породи

Гідротермальні джерела енергії поділяються на термальні води,
пароводяні суміші і природну пару.

Для отримання теплоти, акумульованої в надрах землі, її спочатку
треба підняти на поверхню. Для цього бурять свердловини і, якщо вода
досить гаряча, вона піднімається на поверхню природним чином, за нижчої
температури може знадобитися насос. Геотермальні води – екологічно чисте
джерело енергії, що постійно відновлюється. Воно суттєво відрізняється
від інших альтернативних джерел енергії тим, що його можна
використовувати незалежно від кліматичних умов і пори року.

Виходячи з наявних оцінок запасів геотермальної енергії, пріоритетними
районами в Україні є Керченський півострів, Закарпаття, Прикарпаття
(Львівська обл.), Донецька, Запорізька, Луганська, Полтавська,
Харківська, Херсонська, Чернігівська та інші області.

В Україні визначено шість пріоритетних напрямків розвитку геотермальної
енергетики:

створення геотермальних станцій для теплопостачання міст, населених
пунктів і промислових об’єктів;

створення геотермальних електростанцій;

створення систем теплопостачання з підземними акумуляторами теплоти;

створення сушильних установок;

створення холодильних установок;

створення схем геотермального теплопостачання теплиць.

Є два види геотермальних станцій: перші для генерування струму
використовують пару, другі – перегріті геотермальні води. У перших суха
пара зі свердловини надходить у турбіну або генератор для вироблення
електроенергії.. На станціях іншого типу використовуються геотермальні
води температурою понад 190оС. Вода природним чином підіймається вгору
свердловиною, подається в сепаратор, де внаслідок зменшення тиску
частина її кипить і перетворюється на пару. Пара спрямовується в
генератор або турбіну і виробляє електрику. Це найбільш поширений тип
геотермальної електростанції.

Значні масштаби розвитку геотермальної енергетики в майбутньому
можливі лише в разі одержання теплової енергії безпосередньо з гірських
порід. У цьому випадку в місцях, де знайдено сухі гарячі скельні породи,
бурять паралельні свердловини між якими утворюють систему тріщин. Тобто
фактично формується штучний геотермальний резервуар, в який подається
холодна вода з наступним отриманням пари або пароводяної суміші.

Середня температуру Землі на глибині 3-5 м впродовж року становить
10-13°С і вище. Цим можна скористатися для опалення й охолодження
будинків, виробничих приміщень, тваринницьких ферм за допомогою
теплообмінників і теплонасосних установок, що дає змогу заощаджувати до
50-70% теплоти, яка використовується для створення оптимального
температурного режиму в приміщеннях. Для цього в землі за певною схемою
прокладають канали для руху повітря або заривають труби, у які
подається вода (чи інший теплоносій). Незалежно від того, що циркулює в
такій системі, за рахунок теплообміну з землею такий тепловий насос може
поглинати тепло землі й передавати його в будинок у холодну пору року
або переміщувати тепло з будинку в землю в спекотну пору.

В деяких випадках використання теплової геотермальної помпи дозволяє
економити до 2/3 енергії, що використовується для опалення.

Геотермальні установки потребують зовсім невеликих ділянок землі,
набагато менших, ніж необхідні під енергетичні установки інших типів.
Вони можуть розміщуватися практично на будь-яких землях, включаючи
сільськогосподарські угіддя. Якби можна було використовувати усього лише
1 % геотермальної енергії Земної кори (глибина 10 км), ми б мали у
своєму розпорядженні кількість енергії, що у 500 разів перевищує всі
світові запаси нафти і газу. У 2001 р. потужність електростанцій, що
використовують геотермальні ресурси, в усім світі становила близько 8500
МВт. Очікується, що до 2005 р. цей показник перевищить 11000 МВт.

Висновки

Отже, можна зробити наступні висновки:

Енергетичні ресурси (джерела енергії) – це матеріальні об’єкти, в яких
зосереджена енергія, придатна для практичного використання людиною. Як
згадувалося раніше, енергоресурси поділяють на первинні та вторинні.

Первинні енергоресурси – це природні ресурси, які не переробляли і не
перетворювали: сира нафта, природний газ, вугілля, горючі сланці, вода
річок і морей, гейзери, вітер тощо.

У свою чергу, первинні ресурси (або види енергії) поділяють
на поновлювані і непоновлювані. Непоновлювані джерела енергії – це
природньо утворені й накопичені в надрах планети запаси речовин, здатних
за певних умов звільняти енергію, що міститься в них. Такими є викопне
органічне паливо (вугілля, нафта, природний газ, торф, горючі сланці),
ядерне паливо. Поновлювані джерела енергії – ті, відновлення яких
постійно здійснюється в природі (сонячне випромінення, біомаса, вітер,
вода річок та океанів, гейзери тощо), і які існують на основі постійних
чи періодично виникаючих в природі потоків енергії, наприклад: сонячне
випромінювання (біомаса, енергія сонця, вітру, хвиль); гравітаційна
взаємодія Сонця, Місяця і Землі (наслідком якої є, наприклад, морські
припливи та відпливи); теплова енергія ядра Землі, а також хімічних
реакцій і радіоактивного розпаду в її надрах (геотермальна енергія
джерел гарячої води – гейзерів). Крім природних джерел поновлюваних
енергоресурсів, сьогодні дедалі більшого значення набувають
антропогенні, до яких належать теплові, органічні та інші відходи
діяльності людства.

Список використаної літератури

Непорожний П.С., Попков В.И., Энергетические ресурсы мира, М.,
Энергоатомиздат, 1995.

Источники энергии. Факты, проблемы, решения, М., Наука и техника, 1997.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020