КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з ЗЕД
1. Митно-тарифне регулювання ЗЕД
Державне регулювання ЗЕД здійснюється за допомогою широкого кола
засобів, кількість яких постійно зростає.
Класичним засобом регулювання зовнішньої торгівлі являються митні
тарифи, які по характеру впливу відносяться до економічних регуляторів.
Митний тариф являє собою систематизований перелік (зведення) митних
ставок , які визначають розмір оплати по експортних та імпортних
товарах, тобто мита.
ГАТТ/ВТО не забороняє захист національної економіки. Згідно з принципами
ГАТТ/ВТО вона повинна будуватися в цілому на митних тарифах, а не на
інших комерційних заходах. Мета цього правила – чітке визначення об’єму
захисту і зведення до мінімуму пов’язаного з ним захисту торгівлі.
На протязі всіх восьми раундів переговорів ГАТТ/ВТО питання про
скорочення тарифів було одним із основних. За цей час ставка імпортних
тарифів зменшилася з 40% в 1947 р. до 3,5% на початку 90-х рр.
Незважаючи на зниження митних тарифів, роль їх в регулюванні ЗЕД різних
країн залишається важливою.
Митно-тарифне регулювання виконує дві функції:
1 .Протекціоністську (захист вітчизняних товарів від іноземної
конкуренції).
2.Фіксальну (поповнення державного бюджету).
Крім того, може впливати на приплив валюти, розвиток регіонів країни,
особливо, якщо мова йде про вільні економічні зони та ін.
Митні тарифи можуть бути:
– простими (одноколонними), тобто мати єдину ставку для одного товару чи
товарної групи незалежно від країни походження;
– складними (багатоколонними), коли встановлюються дві і більше ставок
по кожному товару в залежності від країни походження.
Ставки підрозділяються на:
– максимальні – діють для країн, з якими відсутні торгові угоди;
– мінімальні – встановлюються по відношенню до країн, яким надається
режим найбільшого сприяння;
– префенціальні – встановлюються по відношенню ввозу окремих товарів з
окремих країн, в тому числі тих, що розвиваються.
Основним елементом митного тарифу являється мито. По своєму змісту і
характеру впливу вони теж відносяться до економічних регуляторів.
Мито являє собою грошовий збір чи податок, який бере держава з товарів,
власності та інших цінностей при перетині кордону. В Україні
використовуються експортні, імпортні і транзитні види стягнень. В свою
чергу вони поділяються:
1 .По методу нарахування на:
– адвалорні (нараховуються у відсотках до митної вартості);
– специфічні – (нараховуються в твердій сумі до одиниці виміру ваги,
площі, об’єму і т.д.);
– змішані – об’єднують і адвалорні, і специфічні.
2.По характеру походження на:
– автономні – вводяться тією чи іншою державою в односторонньому
порядку, без згоди з іншою країною;
– конвенційні – встановлюються в процесі угоди чи домовленості з іншою
стороною і фіксуються в одному із цих документів.
3. Особливі види мита. До них відносяться:
– спеціальне. Використовується для захисту вітчизняних виробників від
імпортних конкурентних товарів; для попередження недобросовісної
конкуренції; у відповідь на дискримінаційні дії з боку інших держав.
Ставка соціального мита встановлюється в кожному окремому випадку;
– антидемпінгова. Демпінг полягає в проникненні товарів на зовнішній
ринок за рахунок зниження експортних цін нижче середнього рівня в даних
країнах. ГАТТ/ВТО з метою захисту від демпінгу вітчизняних виробників
може вводити антидемпінгове мито. Останнє використовується у випадку
виявлення факту демпінгу, тобто імпорту на територію України товарів по
ціні значно нижче їх конкурентної ціни в країні-експортері при тому, що
даний імпорт наносить шкоди вітчизняним виробникам аналогічних товарів.
– компенсаційне – встановлюється у випадку ввозу на територію України
товарів, при виробництві чи експорті яких використовувались субсидії;у
випадку експорту з території України товарів, при виробництві чи
експорті яких використовувались субсидії; якщо експорт протирічить
інтересам держави. Ставка даного мита не може перевищувати розмір
виділеної субсидії.
Особливе мито вводиться тільки після спеціального розслідування
відповідного департаменту Міністерства економіки України на замовлення
українських чи іноземних державних органів, які в цьому зацікавлені.
В світовій практиці і в Україні використовується також сезонне мито, яке
встановлюється в основному на окремі товари на певний період (в Україні
не більше чотирьох місяців).
Згідно Закону України “Про єдиний митний тариф” окремі види товарів
звільняються від накладання мита, серед них: транспортні засоби, які
здійснюють транспортні міжнародні вантажні перевезення; валюта України,
іноземна валюта, цінні папери; товари, які вироблені на Україні і
ввозяться назад на й територію без переробки, а також товари іноземного
походження, які вивозяться назад з України без переробки; товари, які
імпортуються всеукраїнськими і міжнародними об’єднаннями громадян, що
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; товари, що імпортуються
за рахунок коштів державного валютного фонду України та іноземних
кредитів, котрі надаються під гарантію Кабінету Міністрів України, а
також інші групи товарів згідно з різними договорами, угодами і законами
України.
В Україні діє єдиний митний тариф, визначений відповідним законом.
Ставки митного тарифу – це податки, які збирають у випадку перетину
товарами митного кордону. Це зумовлює підвищення ціни імпортованих (або
експортованих) товарів, а отже дає змогу впливати на обсяг і структуру
зовнішньої торгівлі країни.
Головні функції митного тарифу такі:
захист національних виробників від іноземної конкуренції;
забезпечення надходження коштів у державний бюджет;
поліпшення умов доступу національних товарів на зовнішні ринки;
поліпшення стану платіжного балансу.
В Україні застосовують такі види мит:
ввізні. Вони є найпоширенішим методом обмеження імпорту. Ними обкладають
усі товари, які ввозять в Україну;
транзитні.
Вивізні мита в Україні сьогодні не застосовуються.
Ставки митного тарифу поділяють на такі:
преференційні – застосовують до товарів, імпортованих з держав, що
утворюють з Україною економічні інтеграційні угруповання – зони вільної
торгівлі, митний союз та ін.;
пільгові – застосовують до товарів країн, які користуються в Україні
режимом найбільшого сприяння;
повні – застосовують до товарів із решти країн.
За способом нарахування мита бувають:
адвалерні, які нараховують у відсотках до митної вартості товару (митна
вартість товару включає ціну товару за рахунком-фактурою, а також такі
фактичні витрати, як транспортування, страхування та інше до перетину
митного кордону. Визначають за офіційним курсом іноземної валюти,
запровадженим НБУ);
специфічні, які нараховують у визначеному розмірі до одиниці вимірювання
товару (маси, площі, об’єму та ін.);
комбіновані, які об’єднують специфічні й адвалерні мита. За характером
походження мита поділяють так:
автономні, які вводять постановами державної влади країни незалежно від
будь-яких угод з іншими державами;
конвенційні, які запроваджують у процесі укладання договору з іншою
країною і фіксують у цьому договорі. Є також і специфічні види мит,
зокрема такі:
спеціальні. Застосовують для захисту вітчизняних виробників від
імпортних конкурентних товарів, для попередження недобросовісної
конкуренції або у відповідь на дискримінаційні дії з боку інших держав;
антидемпінгові. Відповідно до правил ГАТТ/ВТО вводять з метою захисту
від демпінгу. Їх застосовують у випадку виявлення фактів демпінгу, тобто
імпорту на територію України за ціною, яка є суттєво нижчою від їхніх
конкурентних цін у країні-експортері. Ставка антидемпінгового мита не
може перевищувати різницю між конкурентною оптовою ціною об’єкта
демпінгу в країні експорту і заявленою ціною у разі його ввезення на
територію України або різницю між ціною об’єкта демпінгу з України і
середньою ціною українського експорту подібних товарів;
компенсацйні. Застосовують у випадку ввезення на територію України
товарів, для виробництва й експорту яких використано субсидії, якщо
такий імпорт завдає шкоди вітчизняним виробникам подібних товарів.
Ставка компенсаційного мита не може перевищувати розмір субсидії.
Спеціальні, антидемпінгові і компенсаційні мита вводять лише після
спеціального розслідування, яке провадить Міністерство
зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України.
Практикують також сезонні мита, які запроваджують на окремі товари на
період не більше чотирьох місяців.
Від обкладання ввізними митами в Україні звільнені товари, які ввозять:
за договорами про вільну торгівлю; у межах виробничої кооперації країн
СНД; за угодами щодо надання Україні міжнародної технічної і
гуманітарної допомоги; за угодами між Україною і США про гуманітарне і
техніко-економічне співробітництво; за угодою між Україною і ЄС щодо
реалізації проектів технічної допомоги за програмою TACIS; за програмою
технічної допомоги, яку надає Україні уряд Канади.
Згідно із Законом України «Про єдиний митний тариф» від обкладання
імпортним митом також звільнено транспортні засоби, які виконують
міжнародні валютні перевезення; валюту України, іноземну валюту, цінні
папери; товари, які імпортують всеукраїнські та міжнародні об’єднання
громадян, що постраждали від Чорнобильської катастрофи, та ін. Перелік
решти товарів, які у разі імпорту в Україну не обкладають митами,
наведено у Класифікаторі звільнень від обкладання ввізним митом.
Міжнародно-правове регулювання здійснюється через посередництво
різноманітних міжнародних економічних організацій та регулюється
розробленими нормативно-правовими документами. Під час регулювання ЗЕД
можна простежувати ряд проблем, які зумовлені різноманітними факторами
та чинниками.
Принципи міжнародної торгівлі сформульовані в багатьох
міжнародно-правових актах. Зокрема, у заключному акті Конференції 00Н з
торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) від 15.06.64 міститься досить довгий їх
перелік. Наведемо деякі з них.
1. Торгові відносини базуються на основі поваги до принципу суверенної
рівності, самовизначення народів і невтручання у внутрішні справи інших
держав.
2. Недопущення дискримінації, що може відбуватись через те, що держави
належать до різних соціально-економічних систем.
3. Кожна країна має суверенне право на вільну торгівлю з іншими
країнами.
4. Економічний розвиток і соціальний прогрес мають стати загальною
справою міжнародного співробітництва, сприяти зміцненню мирних відносин
між країнами.
5. Національна і міжнародна економічна політика повинна спрямовуватись
на досягнення міжнародного поділу праці відповідно до потреб та
інтересів країн, що розвиваються, і світу в цілому.
6. Міжнародна торгівля має регулюватися правилами, які сприяють
економічному і соціальному прогресу.
7. Розширення і всебічний розвиток міжнародної торгівлі залежать від
можливості доступу на ринки й вигідності цін на сировинні товари, що
експортуються.
8. Міжнародна торгівля має бути взаємовигідною і здійснюватись у режимі
найбільшого сприяння, в її межах не повинні застосовуватися дії, які
шкодять торговельним інтересам інших країн.
9. Розвинені країни, які беруть участь у регіональних економічних
угрупованнях, повинні робити, все, що від них залежить для того, щоб не
завдавати шкоди і не впливати негативно на поширення їх імпорту з третіх
країн, особливо з тих, що розвиваються.
10. Міжнародна торгівля має сприяти розвитку регіональних економічних
угруповань, інтеграції та інших форм економічного співробітництва між
країнами, що розвиваються.
11. Міжнародні установи і країни, що розвиваються, мають забезпечити
збільшення припливу міжнародної фінансової, технічної й економічної
допомоги для підкріплення і підтримки шляхом поповнення експортної
виручки країн, що розвиваються, їхніх зусиль для прискорення
економічного розвитку.
12. Значна частина коштів, які вивільнюються внаслідок роззброєння,
повинна спрямовуватися на економічний розвиток країн, що розвиваються.
13. Державам, які не мають виходу до моря, необхідно надати максимум
можливостей, які б дали їм змогу подолати вплив внутріконтинентального
положення на їх торгівлю.
14. Повна деколонізація відповідно до Декларації 00Н про надання
незалежності колоніальним країнам і народам є необхідною умовою
економічного розвитку та здійснення суверенних прав країн на природні
багатства.
2. Маркетингово-інформаційна система
Маркетингова орієнтація потребує, щоб пропозиції про випуск нових
товарів, доведення цих товарів до покупців і вплив на покупців через
якість товару було зосереджено в одних руках – маркетинг-директора і
його апарату.
Основними напрямками діяльності маркетинг-директора і його апарату є:
– проведення досліджень ринків (аналіз ринкових ситуацій, напра-цювання
рекомендацій на вибір найбільш вигідного ринку, одержання інформації про
реальних покупців на ринку підприємства, вивчення тенденцій перспектив
ринку і прогнозування обсягів продажу, рекомендації на розробку ринкових
стратегій);
– розробка рекомендацій з іміджу підприємства;
– проведення і координація маркетингових дій керівників підприємства
щодо дизайну товарів, їхнього виробництва, продажу і цін;
– постійний аналіз дієвості прийнятих рішень, розпоряджень і технологій;
– визначення впливу споживчих характеристик нових товарів на рішення
покупців про їхнє придбання;
– визначення етапів життєвого циклу товару і своєчасна розробка
рекомендацій щодо вилучення товару з виробництва й експорту;
– створення програми діяльності служби формування попиту і стимулювання
збуту, напрацювання рекомендацій щодо її виконання, забезпечення
планування, управління і контролю робіт;
– координація роботи підрозділів служби попиту і збутової мережі;
– контроль за діяльністю підприємства, що впливає на рішення покупців
про придбання його продукції;
– розгляд бюджетів і кадрової політики усіх відділів служби маркетингу.
На підприємствах із централізованою структурою управління маркетингову
діяльність здійснює служба маркетингу. Вона може бути організована
по-різному:
– організація “за функціями” найбільш доцільна, коли і товарів, і ринків
у підприємства небагато. Зовнішні ринки і вироблені товари розглядаються
як певні однорідності. Для роботи з ними достатньо мати спеціалізовані
відділи: ринкових досліджень, планування виробництва і маркетингу,
управління збутом і сервісом, служби попиту;
– організація “за видами товарів” доцільна, коли у підприємства
різноманітний асортимент товарів, що потребує специфічних умов
виробництва, збуту, обслуговування. При такій організації у відділах
формуються групи, що займаються тільки “своїм” товаром. А вже стосовно
цього товару встановлюється функціональна організація. Основним
недоліком такої організації є дублювання дослідницьких і збутових мереж
через прагнення керуючими групами до незалежності. При цьому
маркетинг-директор повинен забезпечити більш ефективне спілкування
керівників груп із рядовими співробітниками;
– організація “за ринками”, де “ринок” – це галузь промисловості як
споживач або сегмент покупців із різних галузей. Така організація
найбільш доцільна, якщо для обслуговування продукції необхідні
спеціальні знання, якими володіють тільки його співробітники;
– організація “за територіями” вигідна при наявності широкої
номенклатури товарів у кожному з виділених регіонів і незначних
розходжень між їхніми споживачами. Така організація дозволяє врахувати
специфіку споживання товарів у кожному з регіонів.
Служба маркетингу здійснює координацію діяльності відділів у вивченні
ринків, реклами, планування, забезпечення виробництва необхідною
сировиною і матеріалами. Службу маркетингу очолює керуючий з маркетингу.
Він здійснює загальне керівництво маркетинговою діяльністю і відповідає
за такі напрямки діяльності підприємства: дослідження ринку; розробка
програми маркетингу продукту; визначення ціни на продукцію; здійснення
реклами; організацію збуту; транспортування товару; розробку нових видів
продукції і модернізацію традиційної продукції. На підприємстві, що
здійснює зовнішньоекономічну діяльність, створюється спеціалізований
відділ, який підпорядковується службі маркетингу. Він координує
діяльність відділів, пов’язаних із реалізацією зовнішньоекономічної
діяльності.
На підприємствах із децентралізованою структурою управління маркетингову
діяльність здійснюють відділи маркетингу у виробничих підрозділах. Вони
координують виробничу і збутову діяльність з кожного виду продукції. В
їхні функції входить комплексне вивчення ринків, розробка програм
маркетингу, організація реклами, технічного обслуговування і збуту.
Діяльність відділів маркетингу і виробничих відділів підприємства
координує центральна служба маркетингу. У її функції входить розробка
цілей і стратегії підприємства в цілому на основі програм маркетингу з
кожного виду продукції, розроблених у виробничих відділах. Рішення з
найбільш важливих питань маркетингової діяльності приймаються на вищому
рівні управління.
Управляти маркетингом означає створити служби збирання інформації,
проведення досліджень ринку, організації реклами, збутових операцій і
обслуговування так, щоб забезпечити максимум ефекту (прибутковості,
обсягу продажу і т.ін.) при оптимальних витратах на маркетинг. Найбільш
поширені такі структури: функціональної орієнтації, товарної орієнтації,
регіональної орієнтації, сегментної орієнтації.
Функціональна орієнтація структури доцільна за невеликої різноманітності
товарів, що продаються підприємством, і незначної кількості ринків.
Управлінці (їх зазвичай п’ятеро) підпорядковані директору,
маркетинг-директору (заступнику керівника підприємства з маркетингу),
розділені у функціях і відповідальності (див. рис. 3). Потоки руху
вихідної і керуючої інформації чітко визначені, взаємовідносини
зрозумілі і не дають підстави для конкуренції між керуючими.
В міру розширення номенклатури товарів, ускладнення географії ринків (до
семи на одну людину) виникає реальна небезпека недостатньої уваги до
деяких товарів і ринків. Функціональну структуру перетворять у товарну.
Товарна орієнтація структури полягає в тому, що по кожному товару або
групі подібних товарів призначається спеціальний маркетинг-керуючий. При
такій організації маркетингу працівники спеціалізуються і мають
можливість добре координувати зусилля в плані загальних цілей і завдань
фірми. Недоліком такої орієнтації є наявність функціонально дублюючих
один одного підрозділів.
Регіональна орієнтація є аналогічною структурі товарної орієнтації,
проте за основу береться поділ не за товарами, а за ринками. Така
орієнтація доцільна при великій кількості ринків збуту і незначній
номенклатурі товарів. Вона дозволяє поглиблено вивчати специфіку потреб
покупців у кожному регіоні; враховувати регіональні особливості у
рекламі, збуті, розробці зовнішнього вигляду і т.д. їй властиві
недоліки, аналогічні недолікам товарної орієнтації Прагнення зводити до
мінімуму недоліки і скористатися перевагами товарної і регіональної
орієнтації призводить до сегментної (купівельної) організації служби
маркетингу.
Сегментна орієнтація структури (спрямована на покупця) полягає в тому,
що кожний маркетинг-керуючий відповідає за роботу з визначеним сегментом
потенційних покупців, незалежно від географічного розташування сегмента.
Але при такій орієнтації ускладнюється спеціалізація співробітників за
окремими товарами, від них вимагається універсалізація.
Комплексний підхід до управління маркетингом полягає у всебічному
розгляді трьох проблем – виробництва, потреб і збуту. Можливі варіанти
рішень, прийнятих на цій основі, зіставляються між собою за максимумом
критерію “ефективність/вартість” або “прибуток/витрати” на основі
аналізу чотирьох показників: внеску маркетингової служби в загальний
обсяг прибутку підприємства, отриманого прибутку на капіталовкладення в
сферу управління підприємством, відношення витрат на збут до отриманого
прибутку і частки ринку, що належить підприємству.
Використана література:
Міжнародне економічна право. Підручник. – К., 2001.
Ковалевський І.С. Зовнішньоекономічна діяльність України. – Харків,
2000.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
