Юридична освіта в Україні (реферат)

РЕФЕРАТ

на тему:

“Юридична освіта в Україні”

ПЛАН

Вступ

1. Характеристика системи юридичної освіти в Україні

2. Система вищої юридичної освіти в Україні

3. Управління вищою юридичною освітою в Україні

4. Рейтинг вищих правничих закладів в Україні та проблеми вдосконалення

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Особливо важливим є пиатння проблем розвитку та вдосконалення вищої
юридичної освіти в Україні.Загальновизнаним є те, що вища юридична
освіта є необхідною складовою юридичної професії. Втім, погляди фахівців
на те, що таке “юридична освіта”, відрізняються. Її визначають і
розглядають як складову більш загальної правової освіти, як галузь вищої
освіти, як фундамент юридичної професії, як запоруку професійної
компетентності правника, як середовище формування нового покоління
правників, як один із інструментів реалізації соціальної функції права,
як критерій соціальної стратифікації, як специфічний вид підприємницької
діяльності, як шлях розбудови політичної кар’єри, як спосіб реалізації
особистих амбіцій тощо. Відтак існує чимало думок щодо того, що являє
собою юридична освіта.

1. Поняття та загальна характеристика системи

юридичної освіти в Україні

Юридична освіта в її сучасному розумінні як галузь освіти, сягає
щонайменше середньовіччя. На відміну від США, в Європі та, зокрема, на
теренах України, з відомих історичних причин формальна вища юридична
освіта має глибше коріння. 20 січня 1661 р. польський король Ян Казимир
підписав диплом, за яким надав Львівській Єзуїтській колегії “гідності
академії і титул університету”. Так було засновано нинішній Львівський
національний університет ім. І. Франка, – найстаріший в Україні
навчальний заклад, який готує фахівців-правознавців. Юридичні
факультети, крім Львову, було відкрито в Харкові 1805 р., Києві 1835 р.,
Одесі 1865 р. Пізніше з на теренах України були засновані й інші
юридичні навчальні заклади.

Звернемось до сьогодення української юридичної освіти. В Україні істотні
суспільно-економічні зміни 90-х років обумовили й зміни у сфері
юридичної освіти, на яку було покладено місію підготовки правників для
розбудови української державності. При цьому відзначалось: Україні
потрібно більше правників, для чого необхідно створити більше навчальних
закладів.

Результати не забарились. Нині за темпами нарощування обсягів підготовки
правників Україна випереджає США, і вже майже зрівнялась, або навіть
випередила їх за деякими показниками (наприклад, за кількістю закладів
вищої юридичної освіти). Положення запропонованої в 1993 р. провідними
закладами юридичної освіти й науки Концепції розвитку юридичної освіти
щодо “розширення мережі вищих юридичних навчальних закладів … до 2000
р. у 2-3 рази” успішно реалізовано. До 1991 р. правників в Україні
готували 6 закладів (усі державні), 1995 р. – 96 (65 – державної і 31 –
інших форм власності), 2000 р. – 163 (відповідно 116 і 47), 2002-2003
рр. – 189 (134; 55).

Як результат, зросли обсяги підготовки юристів: якщо в 1992 р. загальна
кількість студентів, які навчались у вищих юридичних навчальних
закладах, становила близько 13000, то на сьогодні тільки в Національній
юридичній академії ім. Ярослава Мудрого навчається 13042 студентів.

Юридична освіта – явище багатогранне. В залежності від того, до якого
профілю юридичної діяльності готуються фахівці, складається відповідна
програма їх навчання, де поряд з фундаментальними знаннями
передбачається надання студентам, слухачам спеціальних знань з
урахуванням специфіки тієї сфери, де їм доведеться працювати. Так,
майбутнім прокурорам, суддям необхідно глибоко знати кримінальне,
цивільне, трудове, шлюбно-сімейне, адміністративне,
кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне право. Для слідчих
особливо важливо добре знати кримінальне, кримінально-процесуальне
право. Юристам, що працюють у сфері державного будівництва, необхідно
володіти знаннями конституційного, адміністративного права.
Юрисконсультам та іншим фахівцям, що діють у галузях економіки, потрібні
широкі знання цивільного, господарського права, арбітражної практики,
нотаріусам – знання цивільного права. Безперечно, цим не обмежується
коло знань юристів, рівень кваліфікації яких залежить від постійного
пошуку, здатності орієнтуватися у всьому комплексі правових знань, у
численних змінах діючого законодавства.

2. Система вищої юридичної освіти в Україні

Система юридичної освіти складається з ряду компонентів:

1. Професійний відбір, як цілеспрямована діяльність спеціалізованих
навчальних закладів по відбору абітурієнтів, яка полягає у вивченні їх
якостей з точки зору придатності для майбутньої професії і виявленні
потенційних можливостей подальшого професійного розвитку.

2. Забезпечення засвоєння студентами (слухачами) загальнонаукових,
фундаментальних та спеціалізованих правових знань, формування правової
та політичної культури, юридичного мислення, сучасного праворозуміння.

3. Прищеплення вмінь, навиків юридичної роботи, знань про особливості
діяльності юридичних установ, органів, сприяння втіленню
загально-теоретичних положень у практику юридичної діяльності.

4. Удосконалення юридичної кваліфікації, збагачення форм та методів
роботи, узагальнення практичного досвіду для задоволення потреб розвитку
суспільства.

Юридична освіта базується на певних принципах, серед яких необхідно
зазначити такі:

1. Безперервність та поступове ускладнення навчального процесу.
Безперервність полягає у тому, що кожна навчальна дисципліна є логічним
продовженням попередньої. Наприклад, вивчення окремих галузей права
починається після засвоєння курсу теорії держави і права. Кримінальний
процес вивчається слідом за кримінальним правом, цивільний процес –
після цивільного права. Щодо ускладнення процесу навчання, то воно
виявляється у поступовому переході від засвоєння первинних понять про
державу та право (дефініції держави, ‘права, правої норми і т.п.) до
розгляду концепцій права, сучасних проблем тої чи іншої юридичної науки.

2. Поєднання загальних та спеціалізованих знань у процесі навчання. Всім
студентам юридичних закладів даються знання, необхідні для юриста
будь-якого профілю, які складають базову основу юридичної освіти. Разом
з тим, з урахуванням характеру майбутньої спеціалізації випускників,
їхні знання цілеспрямовано поглиблюються у відповідних галузях права:
для експертів-криміналістів – спеціалізовані знання у галузі
криміналістики, для слідчих- у галузі кримінального процесу, судової
медицини, судової психіатрії, бухгалтерії, для адвокатів та
юрисконсультів – у галузі цивільного права та процесу, господарського
права та арбітражу.

3. Поєднання теоретичного та прикладного у юридичному навчанні.
Виявляється в апробації теоретичних положень на практиці, у
максимальному наближенні юридичного навчання до життєвих реалій, у
вирішенні конкретних ситуацій за допомогою та урахуванням
фундаментальних досліджень сучасної юридичної науки.

4. Творчий підхід до розв’язання наукових проблем та практичних
ситуацій. Прищеплення студентам почуття зацікавленості до нового,
прагнення до творчого пошуку шляхів розв’язання визначених завдань на
основі глибокого осмислення правових та інших соціальних явищ, з
використанням сучасної методології. Виховання нетерпимості до
догматизму та схоластики.

Відносно процесу функціонування системи юридичної освіти, як складного
та багатогранного явища, можна визначити групу загальноосвітніх та
додаткових принципів, які виходять з вимог чинного законодавства
України2 та розкривають методологію правового навчання. Це принципи
гуманізму, демократизму, незалежності освіти від політичних партій,
науковості, комплексного підходу, вимогливості, звітності,
спадкоємності, періодичності контролю та інші.

В сучасних умовах завдання юридичної освіти полягають в тому, щоб дати
студентам повноцінні юридичні знання з навчальних дисциплін в обсязі
програми, прищепити їм навички умілого застосування теоретичних положень
у ході практичної діяльності, сформувати у студентів переконаність у
тому, що із закінченням навчального закладу не закінчується процес
пізнання, що тільки безперервне удосконалення своїх знань, збагачення їх
досягненнями теорії та практики – ключ до успіху у діяльності кожного
юриста.

Відомо, що юридична наука, як і всяка інша, розвивається, прогресує за
умови поповнення її кадрів молодими вченими. Тому поряд з випуском
фахівців-практиків, необхідно дбати про виявлення та вирощування з числа
обдарованих студентів осіб здібних до наукової праці, допомагати їм в
реалізації своїх творчих можливостей. Інтереси прогресу юридичної науки,
правової освіти крім всього іншого висувають завдання ретельного
вивчення та сприйняття позитивного зарубіжного досвіду
організації юридичного навчання, встановлення та підтримки творчих
зв’язків з найвідомішими світовими навчальними закладами.

3. Управління вищою юридичною освітою в Україні

В Україні здійснюється “державне регулювання” системи вищої юридичної
освіти. Процедуру ліцензування (визнання спроможності розпочати освітню
діяльність) й акредитації (надання певного типу права (рівня) провадити
освітню діяльність) юридичних навчальних закладів, забезпечує
Міністерство освіти та науки України. Крім того, нормативно визначено чи
має схвалюватись зміст, види та форми юридичної освіти.

Держава також взяла на себе функцію контролю за якістю юридичної освіти,
однак державних стандартів вищої юридичної освіти поки що не
затверджено. Відтак предметом найбільшої стурбованості навчальних
закладів (особливо недержавних) є втручання держави у сферу освіти, а
держави в свою чергу – пошук гармонійної міри урегульованості суспільних
відносин у сфері освіти з метою навчання, виховання, професійної
правової підготовки громадян України, та, зокрема, створення умов для
самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства й держави в
кваліфікованих фахівцях у галузі права.

Програма розвитку юридичної освіти на період до 2005 р. має на меті
“вдосконалення системи юридичної освіти, приведення її у відповідність
із світовими вимогами, створення умов для задоволення потреб громадян у
сучасній юридичній освіті та реалізація права на працю за здобутою
спеціальністю, повне забезпечення потреб органів державної влади,
правоохоронних органів, інших сфер юридичної практики у
фахівцях-юристах”.

У Програмі чітко простежується намір прагматично підходити до вирішення
питань юридичної освіти. Документ передбачає заходи для реалізації трьох
напрямів – прогнозування потреби в юридичних кадрах та оптимізація
мережі вищих навчальних закладів, зміст юридичної освіти, а також
післядипломна освіта юристів. Виконання Програми, значну частину якої
вже мало бути виконано, координують Міністерство юстиції та Міністерство
освіти і науки.

4. Рейтинг вищих правничих закладів в Україні та проблеми вдосконалення

Наявність великої кількості юридичних навчальних закладів,
студентів-правників та дипломованих юристів ставить питання про якість
юридичної освіти. Офіційна урядова позиція є такою: “зміст і якість
юридичної освіти не відповідають сучасним потребам суспільства”,
“навчальні заклади, котрі готують висококваліфікованих правознавців,
можна перелічити на пальцях”. Отже йдеться про кризу юридичної освіти.
Втім, існують і інші думки. Вказується, що проблема юридичної освіти є
“роздутою”, і що насправді “криза юридичної освіти – це криза
керівництва нею”.

Тим не менше, крім суб’єктивних, мають існувати ще й об’єктивні критерії
визначення якості. Одним із них є рейтинг. В Україні немає офіційного чи
солідного неофіційного рейтингу юридичних навчальних закладів. У цілому
високо котуються ті навчальні заклади, які існували ще до 1991 р. –
“старожили” української юридичної освіти. До речі, опитування 155
респондентів, проведене в 1999 р. однією юридичною газетою, показало, що
в Україні найкращу юридичну освіту можна отримати в: 1) 35% – Київському
університеті, 2) 30% – Одеському; 3) 14% тільки не в Україні; 4) 10%
Харківській юридичній академії; 5) 7% в інших українських закладах; 6)
4% Львівському університеті.

Втім, видається, що “повага” до “старожилів” де-не-де переросла у
відкриту дискримінацію. Так, у пресі з’явилась підтверджена пізніше
інформація про те, що деякі державні органи “зговорились” приймати на
роботу випускників юридичних факультетів тільки чотирьох навчальних
закладів. Між тим, більшості абітурієнтів поки що потрібно прикладати
чималі зусилля для вирішенні питання про вибір навчального закладу.

За даними Міністерства освіти і науки, у 2002 р., за напрямом “право” до
вузів зараховано 11716 студентів (2000 р. – 9484). Однак наводять і інші
дані, а саме цифри “ліцензованих обсягів”: 1999 р. – 19760 чоловік, 2000
р. – 29947 чоловік, 2002 р. – майже 27000. Навіть припускаючи
“статистичні погрішності”, такі темпи зростання кількості юридичних
навчальних закладів і підготовлюваних юристів є феноменальними.

Однак чи не відбувається “надвиробництво” юридичних кадрів? Позиція
держави, викладена у зазначеній Програмі розвитку юридичної освіти на
період до 2005 р., затвердженій Кабінетом Міністрів України 10 квітня
2001 р., є однозначною: “Україні потрібно значно більше юристів”; “нині
в Україні один юрист припадає на 2 тис. чоловік населення”. Крім цього,
“в деяких регіонах країни ведеться підготовка недостатньої кількості
правників”. Оглядачі також зазначають, що нині, “коли стоїть завдання
формування нової генерації правників нової суспільної системи нової
держави, говорити про їхнє надвиробництво немає підстав, тим більше, що
досягнення показника США (один юрист на 100 чоловік населення) в
доступному для огляду майбутньому Україні не загрожує”. (За іншими
даними, які однак є досить суперечливими, в США налічується від 600000
до 1000000 правників).

В останні роки система юридичної підготовки фахівців в Україні зазнала
істотних змін. З підвищенням значення права у житті суспільства суттєво
розширились межі правової діяльності в сферах державного будівництва,
економіки, забезпечення суспільного порядку та інших, а відтак значно
збільшився престиж юридичної професії, попит на юристів.

По-перше, помітно поширилась мережа вищих юридичних учбових закладів.
Якщо у недалекому минулому центри юридичної освіти і науки
зосереджувалися в основному у містах Києві, Харкові, Львові, Донецьку,
Одесі, де діють такі провідні вищі навчальні заклади, як Національний
університет ім. Тараса Шевченка, Національна академія внутрішніх справ
України, Харківська юридична академія, то сьогодні фахівців з вищою
юридичною освітою готують Сімферопольський, Прикарпатський
(Івано-Франківськ), Дніпропетровський, Ужгородський, Східноукраїнський
(Луганськ) державні (національні) університети.

По-друге, з’явився ряд нових вузів відомчого підпорядкування і, зокрема,
у системі Міністерства внутрішніх справ – Університет внутрішніх справ у
Харкові, Київський інститут внутрішніх справ при Національній академії
внутрішніх справ України, Львівський інститут внутрішніх справ,
Донецький інститут внутрішніх справ, Запорізький юридичний інститут,
Луганський інститут внутрішніх справ, Одеський інститут внутрішніх
справ. Набуває значення провідного юридичного закладу Академія служби
безпеки України.

По-третє, значно збільшився обсяг та урізноманітнилися форми правового
навчання у неюридичних вищих учбових закладах. Поряд з традиційними
формами навчання, такими, як лекції, семінари, консультації, в деяких з
них, наприклад, в Українському державному педагогічному університеті ім.
М.П. Драгоманова протягом ряду років організується ознайомча практика в
органах внутрішніх справ, прокуратури, суду.

Висновки

В Україні істотні суспільно-економічні зміни 90-х років обумовили й
зміни у сфері юридичної освіти, на яку було покладено місію підготовки
правників для розбудови української державності. При цьому відзначалось:
Україні потрібно більше правників, для чого необхідно створити більше
навчальних закладів.

Результати не забарились. Нині за темпами нарощування обсягів підготовки
правників Україна випереджає США, і вже майже зрівнялась, або навіть
випередила їх за деякими показниками (наприклад, за кількістю закладів
вищої юридичної освіти). До 1991 р. правників в Україні готували 6
закладів (усі державні), 1995 р. – 96 (65 – державної і 31 – інших форм
власності), 2000 р. – 163 (відповідно 116 і 47), 2002-2003 рр. – 189
(134; 55). В Україні здійснюється “державне регулювання” системи вищої
юридичної освіти. Процедуру ліцензування (визнання спроможності
розпочати освітню діяльність) й акредитації (надання певного типу права
(рівня) провадити освітню діяльність) юридичних навчальних закладів,
забезпечує Міністерство освіти та науки України. Крім того, нормативно
визначено чи має схвалюватись зміст, види та форми юридичної освіти.

Список використаної літератури:

Гусарєв С.Д., Карпов О.М. Юридична деонтологія: Навч. посібник. – Київ,
2001.-156 с.

Сорович М.К. Порівняльна характеристика вищої юридичної освіти України
і США. – К., 2002.

Матеріали семінару “Проблеми вищої юридичної освіти в Україні”. – Київ,
2003.

PAGE

PAGE 11

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter