Першопочатковий етап розслідування грабежів та розбійних нападів (реферат)

Реферат на тему:

Першопочатковий етап розслідування грабежів

та розбійних нападів

ПЛАН

Криміналістична характеристика і класифікація грабежів та розбійних
нападів

Обставини, які підлягають доведенню

Слідчі ситуації і завдання розслідування

Тактика першопочаткових слідчих дій

Криміналістична характеристика і класифікація грабежів та розбійних
нападів

Термін “криміналістична характеристика злочинів” з’явився в
криміналістицы порівняно недавно, однак одержав визнання ведучих
вчених-криміналістів і міцно ввійшов в арсенал наукового апарата
криміналістики.

Вперше вислів «криміналістична характеристика злочинів» було
запропоновано А.Н. Колесніченко . У різних літературних джерелах
сутність криміналістичної характеристики злочинів виражається
неоднозначно, в окремих випадках – недостатньо повно і точно.

По своїй природі криміналістична характеристика злочинів є інформаційною
моделлю, яка представляє опис властивостей та істотних ознак злочину, що
знаходять відображення в реальній дійсності. У якості її методологічної
основи виступає теорія відображення, а також теоретичні положення
криміналістики, досягнення теорії інформації, логіки, психології й інших
наук.

Отже, криміналістична характеристика – це система даних про
криміналістично значимі ознаки визначеного виду чи групи злочинів
утримуючі закономірні зв’язки між ними і служить для побудови і
перевірки криміналістичних версій.

До елементів криміналістичної характеристики злочинів криміналісти
відносять:

поширеність злочинного діяння;

особливості виявлення і виявлення злочинів, що мають порівняно загальний
характер;

механізм следоутворення;

загальні типові ознаки, обставини й інші характерні риси визначеного
виду злочинних діянь;

типові ознаки визначеного виду злочину;

безпосередній предмет злочинного зазіхання, умови охорони його від
зазіхання;

характеристику типових ситуацій даного виду злочинів, типових
матеріальних слідів злочину, що можуть мати значення речовинних доказів,
найбільш ймовірних місць їхнього виявлення, схованок, злочинних навичок,
злочинних зв’язків;

особливості способу здійснення суспільно небезпечного діяння;

обставини зробленого суспільно небезпечного діяння;

особливості безпосереднього предмета злочинного зазіхання;

особливості особистості потерпілого;

дані про матеріальні сліди злочину;

способи здійснення і приховання злочину;

механізмі здійснення злочину тощо.

Даючи криміналістичну характеристику грабежам і розбійним нападам
необхідно приділити увагу наступним моментам. Склади цих злочинів із
криміналістичної точки зору мають багато загального, що дозволяє дати
їхню узагальнену характеристику. Їх поєднує відкритий спосіб викрадення
майна, застосування насильства чи погрози насильством (різного ступеня
небезпеки для грабежу і розбою), а також ряд інших обтяжуючих
відповідальність обставин (з незаконним проникненням у чи житло інше
сховище, неодноразово, зроблене групою осіб по попередній змові й ін.).
Відмінним від грабежу служить така обтяжуюча обставина, як застосування
при розбої зброї чи предметів, які були використані як зброя.

Відкритий характер і зухвалість здійснення цих злочинів, та враження,
які вони роблять на потерпілих і очевидців, обумовлюють значний
суспільний резонанс, чому сприяє і відносно низьке розкривання грабежів
і розбоїв.

Предмети зазіхання дуже різноманітні, але найбільше часто викрадаються
гроші, золоті вироби, коштовності, хутра, одяг, відеоапаратура,
комп’ютерна техніка, радіотехніка й інші коштовні речі, предмети, а
також вино-горілочні вироби та цінні продукти.

На відкритій місцевості злочинці найчастіше діють групами, заздалегідь
чекаючи кого-небудь на малоосвітлених вулицях, пустирях, у парках, на
лісових дорогах і стежинах і т.д. Зустрічаючи жертву, злочинці зупиняють
чи доганяють і оточують її, а потім, погрожуючи насильством, чи
заподіявши шкоду здоров’ю, відбирають гроші і речі й ховаються.

Способи проникнення в житлове приміщення можна розділити на дві основні
групи: таємне проникнення злочинців у житло, в другу групу входять
способи проникнення злочинців у квартиру під вигаданим приводом або за
допомогою сталих незадовго до нападу довірчих відносин з потерпілим.

Застосовуючи насильство при здійсненні грабежу чи розбою, злочинці
використовують фізичну силу, вогнепальну або холодну зброю, сипучі
речовини (тютюн, пісок), мотузки чи провід для зв’язування й ін.

2. Обставини, які підлягають доведенню

Успішне розкриття грабежів, розбоїв і викриття осіб, винних у їх
здійсненні, у значній мірі забезпечується обґрунтованим і своєчасним
порушенням кримінальної справи, швидким і якісним проведенням первісних
слідчих дій і оперативно-розшукових заходів. Відправний момент для
порушення кримінальної справи по грабежах і розбоях – це одержання чи
виявлення органами дізнання, слідчим даних, що свідчать про зроблені
злочини.

У тих випадках, коли даних недостатньо, виникає необхідність у
проведенні попередньої дослідчої перевірки. Метою такої перевірки є
своєчасність і обґрунтованість порушення кримінальної справи. Її змістом
(предметом) є перевірка законності приводу, установлення достатності
підстави до порушення кримінальної справи, а також з’ясування наявності
чи відсутності обставин, які виключають провадження у справі. Тактика
проведення попередньої перевірки залежить від часу одержання повідомлень
про злочини даного виду, які надходять безпосередньо після здійснення
злочину чи через визначений час.

У першому випадку після усної бесіди чи телефонного повідомлення,
усвідомивши характер події, необхідно негайно зробити огляд місця події
з метою виявлення і закріплення слідів злочину. Паралельно з оглядом
оперативні працівники установлюють свідків серед осіб, які проживають
(працюють) у районі здійснення злочину. Якщо в процесі огляду виявлено
досить даних, що вказують на ознаки складу злочину, то приймаються міри
до переслідування і затримки злочинця по «гарячих слідах». У тих же
випадках, коли повідомлення про злочин надійшло через тривалий період
часу після злочину (несвоєчасне повідомлення про зроблений грабіж чи
розбій потерпілим), доцільно спочатку скласти протокол усної заяви.

Якщо надійшло письмове повідомлення, то в заявника береться пояснення. У
протоколі усної заяви чи пояснення потерпілого повинні бути докладно
викладені відомі обставини події. Обов’язково варто з’ясувати причину
спізнілого повідомлення про злочин. Потім провадиться огляд місця події,
у ході якого можна знайти: ознаки характерні для грабежу чи розбою;
обставини, що сприяли злочину; усвідомити обстановку здійснення злочину;
установити свідків.

Ознаки складу злочину можуть бути виявлені в ході розслідування інших
злочинів. Обсяг обставин, які підлягають встановленню в процесі
розслідування грабежів і розбоїв, варто визначати виходячи з предмета і
меж доведення по кримінальній справі, ознак розглянутого виду злочинів і
особливостей конкретного нападу.

Виходячи з вимог кримінальних і кримінально-процесуальних законів, а
також слідчої практики по справах цієї категорії, криміналістичної
характеристики грабежів і розбоїв можна зробити висновок, що
обов’язковому з’ясуванню підлягає наступне коло питань:

– чи мав місце факт грабежу чи розбійного нападу;

– якщо так, то де він зроблений;

– коли зроблений грабіж чи розбійний напад, тобто календарна дата (рік,
місяць, число) і час доби;

– який спосіб здійснення грабежу чи розбою (зміст і характер дій,
спрямованих на підготовку, безпосереднє здійснення нападу і приховання
його слідів; чи був нападав збройний і чим саме; чи мало місце у
відношенні потерпілого насильство й у чому воно виражалося; якщо що
нападав обмежився погрозою застосування насильства, те який характер цих
погроз);

– яке коло осіб, що володіють інформацією про грабіж або розбійний напад
і винних у його здійсненні;

– хто зробив грабіж, розбійний напад (одна особа, а якщо група осіб, хто
входив у її склад і в чому конкретно виражалася участь кожного в
підготовці, безпосереднім здійсненні і прихованні його слідів, час і
ціль утворення злочинної групи, тип і характер групової діяльності, що
передує розбійному нападу (грабежу), наявність попередньої змови між
співучасниками чи чіткого розподілу ролей: хто організатор і активний
учасник злочинної групи; мета і методи залучення в неї нових членів; час
і ціль утворення організованої злочинної групи, тип і характер її
діяльності, що передує чи грабежу розбою, і інші питання діяльності
організованої групи);

– які дані, що характеризують особистість кожного обвинувачуваного,
зм’якшуючі чи обтяжують їх відповідальність, у тому числі наявність
минулої судимості;

– хто став жертвою нападу, у тому числі його матеріальне становище і
роль у виникненні і реалізації винними злочинного задуму;

– які наслідки для життя і здоров’я потерпілого спричинили грабіж,
розбійне напад ( чи був він чи його близькі поранені, ступінь ваги
отриманих ними ушкоджень і які наслідки спричинили чи могли спричинити);

– що викрадено в результаті розбійного нападу (грабежу) і кому належить
викрадене майно (найменування, кількість, індивідуальна сумарна вартість
викраденого майна, його характерні прикмети – чи належить він
потерпілому чи іншим особам, державним, муніципальним, громадським
організаціям, акціонерним, спільним і іншим підприємствам, банкам і т.д.
і який у зв’язку з цим характер спрямованості злочинного наміру винних);

– де знаходиться викрадене в результаті нападу майна, які канали його
збуту;

– які заходи варто прийняти з метою відшкодування матеріального збитку,
заподіяного потерпілому;

– які причини й умови, що сприяли проникненню в житло потерпілого, інше
приміщення і здійснення на нього нападу;

– які конкретні заходи слід почати з метою усунення виявлених причин і
умов аналогічних злочинів.

Ретельне дослідження сукупності названих обставин орієнтує слідчого на
всебічне, повне й об’єктивне дослідження всіх обставин кримінальної
справи. Дані обставини встановлюються шляхом проведення різних слідчих і
оперативно-розшукових заходів.

3. Слідчі ситуації і завдання розслідування

На відміну від криміналістичної характеристики злочину слідча ситуація
відображає характеристику процесу розслідування. Вона може бути
визначена як система інформації, що свідчить про стан розслідування на
визначений момент часу, встановлених у справі фактичних даних, джерелах
їхнього одержання.

Та обставина, що поняттям слідчої ситуації охоплюються не тільки
встановлені в справі фактичні дані, але також джерела їхнього одержання,
має принципове значення, скласти досить повне і точне представлення про
конкретну слідчу ситуацію неможливо без обліку того, завдяки яким
слідчим, іншим процесуальним діям результати отримані. Результати ж
зазначених дій виражаються в єдності визначених зведень і джерел їх
одержання. Важливість зроблених процесуальних дій при з’ясуванні слідчої
ситуації обумовлено також тим, що вони впливають на планування
подальшого розслідування, на розробку мір, які необхідно додатково
здійснити.

Типові слідчі ситуації є одним з видів слідчих ситуацій, сутність яких
полягає в тому, що вони характерні для гнітючого більшості злочинів
визначеного виду.

Характер типової слідчої ситуації робить самий безпосередній вплив на
методику розслідування. Правильна побудова і коректування методики
неможливі без осмислення результатів раніше виконаних дій, успішно
вирішених слідчих задач і поповнення відсутньої криміналістично значимої
інформації.

У залежності від сформованої типової слідчої ситуації обирається
унікальний набір слідчих дій і тактика їх проведення, а також необхідних
оперативно-розшукових заходів.

По справах про грабежі і розбої виникають наступні типові ситуації:

1) злочинець затриманий на гарячому на місці злочину або відразу ж після
його здійснення;

2) злочинець затриманий при збуті викраденого;

3) затриманий скупник або збувальник викраденого майна, яким відомий
злочинець;

4) злочинець відомий, але сховався, і місце його перебування невідомо;

5) злочинець невідомий, але про нього є неповні дані (ознаки
зовнішності, одягу, ім’я, кличка, місця, де він з’являється);

6) злочинець невідомий і про нього немає ніяких даних.

При розслідуванні справ даної категорії висуваються версії про характер
події, що відбулися. Версії про осіб, які зробили напад, залежать від
змісту вихідної інформації (місце здійснення нападу, число злочинців і
їхньої прикмети, спосіб дії в момент нападу, сліди і предмети, що
залишилися на місці події). Про місце перебування викрадених цінностей і
майна. Для розшуку відомого злочинця, але який сховався, будується
версія про місце його можливого перебування – квартири родичів,
знайомих, готелів, вокзали й аеропорти й ін.

Для вирішення перерахованих слідчих ситуацій звичайно висуваються
наступні типові версії:

1) злочин зроблений відомою конкретною особою;

2) злочин зроблений збувальником викраденого чи ким-небудь з кола його
зв’язків;

3) злочин зроблений особою, раніше засудженою за аналогічні діяння або
деякі інші злочини;

4) злочин зроблений неповнолітніми, що стоять на обліку в органах
внутрішніх справ за майнові і корисливі-насильницькі злочини, а також за
викрадення автотранспорту;

5) злочин зроблений особами, раніше не засудженими, але неодноразово
притягувані за ще не розкриті грабежі і розбої аналогічним способом;

6) злочин зроблений особами, тривалий час не працюючими, без визначеного
місця проживання, які зловживають спиртними напоями, наркоманами;

7) злочин зроблений «гастролерами»;

8) злочин зроблений особами по «наведенню».

З метою ефективної перевірки версій розробляються детальні плани
розслідування. Найбільш оптимальний спосіб розслідування складається в
проведенні тактичних чи операцій їхніх комплексів (трохи послідовних чи
паралельно проведених тактичних операцій).

У першій ситуації оптимальна система слідчих і оперативно-розшукових дій
може бути наступною: затримання, особистий обшук і допит підозрюваного,
огляд місця події, допит потерпілого і його огляд, обшук за місцем
проживання і роботи затриманого, огляд і пред’явлення для упізнання
вилучених речей і предметів, призначення експертиз, установлення
можливих очевидців і їхній допит.

В другій ситуації найважливішими слідчими діями є особистий обшук і
допит затриманого, пред’явлення для упізнання потерпілими і свідкам
підозрюваного, а також вилучених викрадених речей, обшук за місцем
проживання і роботи підозрюваного. Найбільш ефективними
оперативно-розшуковими заходами є спостереження за підозрюваним і
зв’язаними з ним особами, а також встановлення очевидців у місцях збуту
викраденого.

У третій ситуації після затримки скупника чи збувальника краденого
необхідно провести особистий обшук, огляд місця затримки і допити. Після
цього провадяться обшуки за місцем проживання і роботи затриманого,
слідчим і оперативним шляхом установлюються його зв’язки, що ретельно
досліджуються в основному негласними методами, вилучені речі і цінності
пред’являються для упізнання, накладається арешт на поштово-телеграфну
кореспонденцію.

Четверта типова слідча ситуація, коли злочинець відомий, але сховався, і
місце його перебування невідомо — досить поширена. У розглянутій
ситуації визначальним фактором є час, тому дії слідчого й оперативного
працівника повинні відрізнятися невідкладністю і забезпечити збір
пошукової експрес інформації шляхом короткого допиту потерпілого й
свідків-очевидців про кількість що нападали, індивідуальних ознаках
особистості (прізвища, місць чи проживання роботи, прикметах
зовнішності), напрямку, у якому сховалися, а також характері і відмітних
прикметах викраденого майна. Після чого негайно здійснюється
переслідування злочинців по гарячих слідах.

У п’ятої ситуації, оптимальний комплекс слідчих і оперативно-розшукових
дій значно розширюється. Розслідування даної групи злочинів доцільно
почати з огляду місця події, допиту потерпілих і свідків. Паралельно зі
слідчими діями проводяться оперативно-розшукові заходи: переслідування
«по гарячих слідах», перекриття можливих шляхів відходу злочинця.

4. Тактика першопочаткових слідчих дій

При розслідуванні грабежів і розбоїв — злочинів, які супроводжуються
небезпечним нападом на людей головним чином на відкритій місцевості
(іноді в приміщенні чи на транспорті), велику роль грає огляд місця
події. На жаль, на практиці воно явно недооцінюється. Причина полягає в
помилковій думці, що на місці події нічого істотного не залишається,
тому що злочин відбувається швидко, на маленькому просторі, дії
злочинців не складні.

Огляд місця події необхідно проводити у всіх випадках розслідування
грабежів і розбоїв, тому що дана слідча дія дозволяє одержати інформацію
про подію злочину й особу, яка його здійснила.

Важливою особливістю огляду місця події по справах про грабежі і розбої
є те, що до участі в цій слідчій дії доцільно залучити потерпілого.

Огляд місця події проводиться по загальних тактичних правилах,
розробленим криміналістикою. Деякі особливості обумовлюються конкретним
місцем і способом зазіхання. Так, на відкритій місцевості повинні бути
оглянуті шляхи приходу і відходу злочинця з місця події. Оскільки напад
з метою заволодіння майном на відкритій місцевості часто відбувається з
засідки, необхідно ретельно оглянути ті місця, де злочинець міг
укриватися перед нападом на потерпілого. Знаходячись у засідці, злочинці
поводяться менш обережно і, залишають різні сліди і деякі предмети.

При розслідуванні справ по розбійних нападах на водіїв таксі доцільно
оглянути не тільки машину, але і місця, де злочинці сіли в таксі і де
вони кинули автомашину. Це може сприяти з’ясуванню даних про місце
проживання злочинців, їхні звичні маршрути.

Допит потерпілого проводиться негайно після огляду місця події, а в
окремих випадках (коли з моменту злочину пройшло багато часу) може і
передувати йому. Допит потерпілого відкладається в, випадках поганого
стану здоров’я потерпілого.

Тактичні особливості допиту потерпілого по справах про грабежі і розбої
визначаються поруч факторів, до яких, насамперед, відносяться: конкретна
слідча ситуація, наявність у потерпілого даних про злочинця, чи
наявність відсутність віктимної поведінки потерпілого.

Допит свідків. Свідків можна розділити на дві великі групи: особи, що
дають правдиві показання, і особи, що дають помилкові показання
(псевдосвідки).

Огляд одягу й огляд потерпілого і підозрюваного. У ході здійснення
грабежів і розбоїв потерпілий часто знаходиться в контакті зі злочинцем,
і в результаті цього мікроволокна одягу останнього можуть потрапити на
одяг потерпілого і навпаки. Крім того, на одязі можуть залишитися сліди
розрізу, розриву, які необхідно зафіксувати.

Огляд одягу проводяться при гарному освітленні з використанням луп з
великим збільшенням і підсвічуванням, а також пилососів зі спеціальною
насадкою. При цьому фіксується вид, форма і розподіл усіх слідів,
виявлених на тілі (подряпини, садна, синці, поранення, сліди кіптяви,
фарби, бруду). В огляді бере участь судово-медичний експерт, лікар або
більш вузький фахівець.

Допит підозрюваного (обвинувачуваного). Тактика допиту залежить від
наявності в слідчого доказів і сформованої конкретної ситуації в справі.
Звичайно допит починається з припущення про зроблений злочин, а при
необхідності пред’являються наявні докази. У конфліктній ситуації
застосовується ряд тактичних прийомів допиту підозрюваного,
психологічного і логічного впливу на допитуваного.

Пред’явлення для упізнання особи, підозрюваного в здійсненні злочину, а
також предметів, вилучених у нього при обшуці; якщо потерпілий не може
пізнати злочинця, а підозрюваний визнає свою провину і стверджує, що
може впізнати потерпілого, то останнього варто пред’явити підозрюваному
для упізнання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Аверьянова Т.В., Белкин Р.С., Корухов Ю.Г., Россинская Е.Р.
Криміналістика / Під ред. Р.С. Белкіна. М.: Норма-Инфра-М, 2000.

Балугіна Т.С. Криміналістика. Загальні положення методики розслідування
злочинів. Лекції. – Краснодар, 2003.

Белкін Р.С. Курс криміналістики. У 3 т. Т. 3: Криміналістичні кошти,
прийоми і рекомендації. – М.: Юристъ, 1997.

Васильєв А.Н. Тактика окремих слідчих дій. – М.: Юридична література,
1981.

Герасимов И.Ф., Ципленкова Е.В. Загальні положення методики
розслідування злочинів // Криміналістика. – М.: Вища школа, 1994.

Гриненко А.В. Посібник з розслідування злочинів: Навчальний посібник. –
М.: Вид-во НОРМА, 2002.

Єрмолович В.Ф. Криміналістична характеристика злочинів. -Мінськ,
Амалфея, 2001.

Звірбуль А.К., Змістів В.И. Розслідування крадіжок, грабежів і розбійних
нападів. – М.: 1982.

Лаврів В.П. Криміналістичне забезпечення розкриття і розслідування
корисливих-насильницьких злочинів. Спецкурс лекцій: Учебн. посібник для
вузів. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003.

Образцов В.А. Криміналістична характеристика розкриття злочинів //
Боротьба зі злочинністю на сучасному етапі. – Барнаул, 1982.

Керівництво для слідчих / Під ред. Н.А. Селиванова,

В.А. Снеткова. – М.: ИНФРА-М, 1997.

Белкин Р.С. Курс криминалистики. В 3 т. Т. 3: Криминалистические
средства, приеми и рекомендации. М.: Юристъ, 1997. С. 306.

Балугина Т.С. Криминалистика. Общие положения методики расследования
преступлений. Лекции. КубГУ 2002-2003 г.

Ермолович В.Ф. Криминалистическая характеристика преступлений. Мн.:
Амалфея, 2001. С. 304.

Там же

Руководство для следователей / Под ред. Н.А. Селиванова, В.А. Снеткова
– М.: ИНФРА-М, 1997. – IV, С. 732

Звирбуль А.К., Смислов В.И. Расследование краж, грабежей и разбойних
нападений. М.: 1982. С. 45.

Руководство для следователей / Под ред. Н.А. Селиванова, В.А. Снеткова
– М.: ИНФРА-М, 1997. – IV, С. 732

Васильев А.Н. Тактика отдельних следственних действий. – М.: Юрид.
Лит., 1981. С. 112

Руководство для следователей / Под ред. Н.А. Селиванова, В.А. Снеткова
– М.: ИНФРА-М, 1997. – IV, С. 732

PAGE

PAGE 13

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter