КОНТРОЛЬНА РОБОТА
на тему:
“Порядок розгляду і вирішення
житлових спорів”
План
Вступ
1. Місце житлового законодавства у регулюванні житлових відносин та
вирішення житлових спорів
2. Порядок вирішення та розгляду житлових спорів в Україні
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Важливе місце в наш час посідає порядок розгляду та вирішення житлових
спорів.
Систему нормативно-правових актів, що регулюють житлові відносини в
Україні, складають: Конституція України; Житловий кодекс України; Закон
України про приватизацію державного житлового фонду та інші закони;
укази Президента України; постанови Кабінету Міністрів України та інші
нормативно-правові акти.
Право громадян України на житло закріплено в Конституції України. Воно
забезпечується розвитком і охороною всіх видів державного житлового
фонду, утворенням ринкової системи житлового забезпечення громадян через
приватизацію житла, справедливим розподілом жилої площі під контролем
громадськості.
Конституційне право на житло вважається забезпеченим лише тоді, коли
громадянин України має житло, що відповідає установленим нормам і
придатне для проживання. За відсутності такої жилої площі та потреби в
соціальному захисті громадянин визнається таким, що потребує покращення
житлових умов і згідно з чинним законодавством може претендувати на
одержання відповідного житла, яке надається за правом наймання державою
чи органами місцевого самоврядування безоплатно, або на забезпечення
себе і своєї сім’ї житлом за свій рахунок за доступну для них плату.
1. Місце житлового законодавства у регулюванні житлових відносин та
вирішення житлових спорів
Систему нормативно-правових актів, що регулюють житлові відносини в
Україні, складають: Конституція України; Житловий кодекс України; Закон
України про приватизацію державного житлового фонду та інші закони;
укази Президента України; постанови Кабінету Міністрів України та інші
нормативно-правові акти.
Основними завданнями житлового законодавства є регулювання житлових
відносин із метою:
забезпечення конституційного права громадянина України на житло;
належного використання і збереження всіх видів житлового фонду;
зміцнення законності в царині житлових відносин за ринкової економіки.
Житловий кодекс України прийнято 30 червня 1983 р. і введено в дію з 1
січня 1984 р.
Він складається з 7 розділів (193 статті):
Розділ І. Загальні положення.
Розділ II. Управління житловим фондом.
Розділ III. Забезпечення громадян житловими приміщеннями. Користування
житловими приміщеннями.
Розділ IV. Забезпечення збереження житлового фонду, його експлуатації та
ремонту.
Розділ V. Відповідальність за порушення житлового законодавства.
Розділ VI. Вирішення житлових СПОРІВ.
Розділ VII. Заключні положення.
На підставі норм, що регулюють договір майнового найму, а не житлового
законодавства, вирішуються вимоги про виселення з приміщень, що
не входять до складу житлового фонду (виробничих і інших нежилих
приміщень, вагончиків, збірно-розбірних, пересувних, контейнерних та
інших підсобних споруд). Вирішуючи спори про право користування жилим
приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен
з’ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні,
зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім’ї наймача, чи
приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення
постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем
спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не
обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім’ї, що
проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.
2. Порядок вирішення
та розгляду житлових спорів в Україні
Житлові спори вирішуються відповідно до законодавства Союзу РСР і
Української РСР судом, арбітражем, третейським і товариським судами, а
також іншими уповноваженими на те органами.
Вивчення судової практики в житлових справах показало, що суди в
основному правильно, відповідно до чинного законодавства, вирішують
справи цієї категорії. Разом з тим у ряді випадків допускаються
помилки при застосуванні деяких норм ЖК і виникають питання, що
потребують роз’яснення.
Судовому розгляду відповідно до ст.24 ЦПК ( 1501-06 ) підлягають
спори, пов’язані з договором найму жилого приміщення, і, зокрема: про
надання наймачеві звільненого жилого приміщення в квартирі, в якій він
проживає, якщо йому відмовлено в наданні цього приміщення або на
нього видано ордер іншій особі чи воно передано іншому наймачеві, який
проживає в цій же квартирі; про відмову у видачі охоронного
свідоцтва; про примусовий обмін займаного жилого приміщення;
відмову підприємства, установи і організації (крім колгоспів) у
згоді на обмін або виконкому – у видачі обмінного ордера; про
переселення на час капітального ремонту жилого будинку; про відмову
в наданні жилого приміщення, що збереглося після капітального ремонту;
про визнання і втрату права на жиле приміщення; про видачу ордера на
жиле приміщення, що надається згідно зі статтями 52, 53 ЖК України у
будинку відомчого житлового фонду за спільним рішенням
адміністрації і профспілкового комітету або в будинку громадського
житлового фонду за спільним рішенням органу громадської
організації і профспілкового комітету з наступним повідомленням
виконкому місцевої Ради про надання жилого приміщення для
заселення у випадку відмови виконкому у видачі ордера; про надання
жилого приміщення за вимогами громадян, які мають право на
позачергове надання жилих приміщень, у тому числі у випадках
порушення встановленого законодавством строку надання житла, та ін.
Судам не підвідомчі спори: з питань обліку громадян, які
потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих
приміщень; про відмову наймача чи членів його сім’ї в згоді на
вселення в жиле приміщення інших осіб або в здачі його у
піднайом; вимоги наймача до наймача іншого жилого приміщення в тій
же квартирі про примусовий обмін жилого приміщення на підставі
ст.80 ЖК або визнання його таким, що втратив право користування
приміщенням на підставі статей 71 і 107 ЖК; про переселення в
межах одного і того ж гуртожитку й інші спори, для вирішення яких
встановлений несудовий порядок. Відповідно до правил ст.127 ЦПК (
1502-06 ) позови, які виникають з договору найму жилого
приміщення, пред’являються в народному суді за місцем знаходження
приміщення.
В силу ст.61 ЖК житлово-експлуатаційна організація, а при її
відсутності – підприємство, установа, організація як
наймодавець можуть бути стороною в спорах, що виникають з
договорів найму жилого приміщення.
Вони вправі, зокрема, пред’являти позови про визнання наймача
таким, що втратив право користування жилим приміщенням, розірвання
договору найму жилого приміщення і виселення в зв’язку з систематичним
порушенням правил співжиття, псуванням і руйнуванням жилих
приміщень. Однак у справах із питань, віднесених до
компетенції органів місцевого самоврядування чи місцевої державної
адміністрації, або з питань управління житловим фондом,
віднесених його власником або уповноваженим ним органом до свого
відання згідно зі ст. 18 ЖК (наприклад, про визнання ордера
недійсним, надання, бронювання або обмін жилого приміщення, визнання
права на жиле приміщення крім випадків, коли в ньому проживають інші
члени сім’ї наймача), належною стороною повинен бути відповідний
орган чи власник житлового фонду.
При розгляді спорів, що не урегульовані житловим
законодавством, суд застосовує норми цивільного законодавства.
Наприклад, правила Цивільного кодексу ( 1540-06 ) про строки
давності застосовуються в позовах про визнання недійсним договору найму
жилого приміщення і виселення в зв’язку з цим; правила ст.48
Закону України “Про власність” ( 697-12 ) – при розгляді вимог
наймача про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням.
На підставі норм, що регулюють договір майнового найму, а не житлового
законодавства, вирішуються вимоги про виселення з приміщень, що
не входять до складу житлового фонду (виробничих і інших нежилих
приміщень, вагончиків, збірно-розбірних, пересувних, контейнерних та
інших підсобних споруд). Вирішуючи спори про право користування жилим
приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен
з’ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні,
зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім’ї наймача, чи
приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення
постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем
спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не
обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім’ї, що
проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. При
цьому, як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п.15 постанови
від 1 листопада 1996 р. N 9 ( v0009700-96 ) “Про застосування
Конституції України при здійсненні правосуддя”, наявність чи
відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для
визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там
проживала чи вселилась туди як член сім’ї наймача (власника)
приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
Однак відсутність письмової згоди членів сім’ї наймача на вселення
сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули
права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами
справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду. Спори,
пов’язані з обміном жилих приміщень, вирішуються судом з урахуванням
встановленого порядку і умов обміну.
При примусовому обміні жилого приміщення за правилами ч.2 ст.116 ЖК
житлові умови особи, яка допускає систематичне порушення правил
співжиття, можуть бути погіршені.
При примусовому обміні на підставі ст.80 ЖК погіршення житлових умов
відповідачів, як правило, не повинно допускатись. У цьому разі
суд має всебічно враховувати інтереси і заслуговуючі на увагу доводи
членів сім’ї наймача, зокрема, вік, стан здоров’я та інші особливі
обставини, що перешкоджають користуванню жилим приміщенням, яке
надається в порядку обміну. Однак перебування жилого приміщення в
загальній квартирі не може розглядатися як погіршення житлових умов
осіб, які проживають в ізольованій квартирі і між якими виник спір.
Угода про обмін жилих приміщень має правове значення, якщо вона
належно оформлена і учасники обміну одержали ордери (ст.83 ЖК). В
цьому разі при ухиленні учасника обміну від його проведення інші його
учасники вправі вимагати від нього в судовому порядку виконання цього
обов’язку. Відмова третіх осіб, які брали участь у справі про
примусовий обмін, від проведення обміну після набрання рішенням законної
сили не може бути підставою для примусового щодо них виконання рішення.
Наявність рішення в таких випадках не є перешкодою для
пред’явлення позову про примусовий обмін жилого приміщення з
новими варіантами.
При вирішенні спорів, пов’язаних з користуванням наймачами
жилими приміщеннями в будинках приватного житлового фонду, суди повинні
мати на увазі, що:
– укладений з власником будинку (квартири) на певний строк договір
найму жилого приміщення може бути достроково розірваний за вимогою
наймодавця лише у випадках, коли наймач або спільно проживаючі з
ним особи систематично руйнують, псують жиле приміщення чи
використовують його не за призначенням або систематичним
порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з
ними в одній квартирі чи одному будинку, або наймач систематично (не
менше трьох місяців підряд) не вносить квартирної плати і плати за
комунальні послуги (ст.168 ЖК), або коли відповідно до затвердженого
виконавчим комітетом місцевої Ради проекту переобладнання чи
перепланування будинку при капітальному ремонті жиле приміщення,
займане наймачем, не може бути збережено (ст.165 ЖК);
– укладений на невизначений строк договір найму жилого приміщення
може бути розірваний за вимогою наймодавця із зазначених вище
підстав, а також, якщо жиле приміщення, займане наймачем, необхідне
для проживання йому і членам його сім’ї і наймач був попереджений про
наступне розірвання договору не менше ніж за три місяці (ст.168 ЖК);
– для розірвання договору найму жилого приміщення за вимогою наймодавця
з мотиву систематичного порушення наймачем або членами його сім’ї
правил співжиття (ч.4 ст.168 ЖК) не потрібно, щоб у відношенні до
відповідачів попередньо застосовувалися заходи попередження і
громадського впливу, зазначені в ч.1 ст.116 ЖК.
Судам при вирішенні житлових спорів належить у кожному випадку
виявляти причини й умови, що породжують порушення житлового
законодавства, реагувати на них шляхом винесення окремих ухвал.
Необхідно регулярно узагальнювати практику розгляду справ даної
категорії і використовувати результати узагальнень для усунення
наявних недоліків.
Висновки
Отже, Право громадян України на житло закріплено в Конституції України.
Воно забезпечується розвитком і охороною всіх видів державного житлового
фонду, утворенням ринкової системи житлового забезпечення громадян через
приватизацію житла, справедливим розподілом жилої площі під контролем
громадськості.
Систему нормативно-правових актів, що регулюють житлові відносини в
Україні, складають: Конституція України; Житловий кодекс України; Закон
України про приватизацію державного житлового фонду та інші закони;
укази Президента України; постанови Кабінету Міністрів України та інші
нормативно-правові акти.
Основними завданнями житлового законодавства є регулювання житлових
відносин із метою:
забезпечення конституційного права громадянина України на житло;
належного використання і збереження всіх видів житлового фонду;
зміцнення законності в царині житлових відносин за ринкової економіки.
На підставі норм, що регулюють договір майнового найму, а не житлового
законодавства, вирішуються вимоги про виселення з приміщень, що
не входять до складу житлового фонду (виробничих і інших нежилих
приміщень, вагончиків, збірно-розбірних, пересувних, контейнерних та
інших підсобних споруд). Вирішуючи спори про право користування жилим
приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен
з’ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні,
зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім’ї наймача, чи
приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення
постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем
спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не
обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім’ї, що
проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.
Судовому розгляду відповідно до ст.24 ЦПК ( 1501-06 ) підлягають
спори, пов’язані з договором найму жилого приміщення, і, зокрема: про
надання наймачеві звільненого жилого приміщення в квартирі, в якій він
проживає, якщо йому відмовлено в наданні цього приміщення або на
нього видано ордер іншій особі чи воно передано іншому наймачеві, який
проживає в цій же квартирі; про відмову у видачі охоронного
свідоцтва; про примусовий обмін займаного жилого приміщення;
відмову підприємства, установи і організації (крім колгоспів) у
згоді на обмін або виконкому – у видачі обмінного ордера; про
переселення на час капітального ремонту жилого будинку; про відмову
в наданні жилого приміщення, що збереглося після капітального ремонту;
про визнання і втрату права на жиле приміщення; про видачу ордера на
жиле приміщення, що надається згідно зі статтями 52, 53 ЖК України у
будинку відомчого житлового фонду за спільним рішенням
адміністрації і профспілкового комітету або в будинку громадського
житлового фонду за спільним рішенням органу громадської
організації і профспілкового комітету з наступним повідомленням
виконкому місцевої Ради про надання жилого приміщення для
заселення у випадку відмови виконкому у видачі ордера та ін.
Судам не підвідомчі спори: з питань обліку громадян, які
потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих
приміщень; про відмову наймача чи членів його сім’ї в згоді на
вселення в жиле приміщення інших осіб або в здачі його у
піднайом; вимоги наймача до наймача іншого жилого приміщення в тій
же квартирі про примусовий обмін жилого приміщення на підставі
ст.80 ЖК або визнання його таким, що втратив право користування
приміщенням на підставі статей 71 і 107 ЖК; про переселення в
межах одного і того ж гуртожитку й інші спори, для вирішення яких
встановлений несудовий порядок. Відповідно до правил ст.127 ЦПК (
1502-06 ) позови, які виникають з договору найму жилого
приміщення, пред’являються в народному суді за місцем знаходження
приміщення.
Список використаної літератури
Житловий Кодекс від 30 червня 1983 року.
Житлове законодавство України / Укл. М. К. Галянтич, Г. І. Коваленко. —
К.: Юрінком Інтер, 1998.
Житлове право України / М. К. Галянтич, Г. І. Коваленко. – К.: Юрінком
Інтер, 2002.
Законодавство України про нерухомість / Упор. Я. М. Гутарін. — К.:
Юрінком Інтер, 1999.
Право власності в Україні / Під ред. O.B. Дзери, Н.С. Кузнецової. — К.,
2000. — С. 248.
Гражданское право. — Ч. l / Под ред. З.И. Цибуленко. — М., 1998. — С.
276.
Кичихина А.Н., Марткович И.Б., Щербакова H.A. Жилищные права:
пользование и собственность. — М., 1997. — С. 327.
PAGE
PAGE 12
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
