РЕФЕРАТ
на тему:
“Поняття та сутність
міжнародного приватного права”ПЛАН
Вступ
1. Поняття, предмет і система міжнародного приватного права
2. Розвиток науки міжнародного приватного права
3. Тенденції розвитку таособливості предмета міжнародного приватного
права зарубіжних держав
Список використаної літератури
Вступ
Міжнародне приватне право остаточно сформувалось як незалежна галузь
права в XIX ст. Раніше воно розглядалось як частина інших галузей права,
оскільки під впливом вчення італійських статутистів вважалося, що сама
природа національних та іноземних норм права визначала сферу
застосування цих норм (так званий «односторонній» підхід чи
«юнілітаризм»).
Мабуть, першим, хто скористався виразом «міжнародне приватне право» був
американський суддя Верховного Суду Джозеф Сторі, класична праця якого
«Коментарі до конфліктного права» 1834 р. стала однією з перших у
систематизації проблематики МПрП. Пізніше цей термін набув поширення
завдяки працям французького юриста Фелікса («Du conflit des lois de
differentes nations ou du droit international prive») 1840 р. та
німецького юриста з Франкфурту Вільгельма Шаффнера («Entwicklung des
internationalen Privatrechts») 1841 р.
Спочатку цей термін застосовували у країнах Європи та Латинської
Америки, а пізніше навіть в країнах загальної системи (common law)
права, хоча там йому так і не вдалося витіснити традиційний термін
«колізійне право» (conflict of laws).
Окрім терміна «міжнародне приватне право» в доктрині та практиці
пропонувалися ще й такі терміни, як «zwischenstaatliches privatrecht»,
«zwischenprivatrecht» (Цітльман), «grenzrecht» (Франкенштайн),
«міжмуніципальне право» (США), «трансмуніципальне право» (Туреччина),
«приватне транснаціональне право» (Еренцвейг), «право мультиштатних
проблем» (фон Мерен і Траутман), «міжнародне цивільне право» (П.Е.
Казанський) тощо. Однак ці терміни так і не знайшли серйозної підтримки
з-поміж широкого загалу юристів. Проте, на думку окремих юристів, термін
МПрП іноді може ввести в оману, оскільки, як вважають К. Ліпстайн та Г.
Парра-Арангурен, насправді воно не є ні міжнародним, позаяк більшість
його норм створена «національним» законодавцем, ні приватним правом,
оскільки воно не стосується лише приватноправових відносин. Окрім того,
деякі автори вказують на те, що у сучасному праві відбувається
«публіцизація» приватного права завдяки дедалі ширшому втручанню держави
у сфери приватних інтересів людини.
Однак загалом, як вважає переважна більшість юристів, МПрП є галуззю
національного, а не міжнародного права; воно має міжнародний предмет
регулювання, але не джерела.
З іншого боку, термін «колізійне право» (conflit de lois, law on
collision of laws, kollisionrecht) є занадто широким, оскільки його
можна тлумачити як такий, що охоплює не лише колізії між приватним
правом різних країн, але й також колізії у сфері публічного права.
Більше того, сам термін «колізія» не є вдалим, позаяк може скластися
враження, що нібито має місце конфлікт суверенітетів держав, хоча
насправді йдеться про збіг сфер дії різних національних правових систем,
пов’язаних з даною справою.
1. Поняття, предмет і система міжнародного приватного права
У кожній державі найважливішим регулятором суспільних відносин є право.
Це система юридичних норм, що фіксують певні відносини; охороняють
загальнообов’язкові правила поведінки; закріплюють права та обов’язки
осіб. У сукупності ці норми (разом з іншими джерелами) складають
внутрішньодержавну (національну) систему права. Вона спрямована на
врегулювання певного кола суспільних відносин, має загальний метод
правового регулювання та фіксує правові норми у певній формі. Відомо, що
таких національних правових систем у сучасному світі налічується більше
двохсот.
Часто між ними виникають відносини, що викликають чимало взаємних прав
та обов’язків. Тому розвиток економіки, політики, культури, засобів
комунікації, транспорту тощо вимагають правового оформлення такого типу
відносин як міжнародні. Останні умовно можна поділити на дві великі
групи: міждержавні та неміждержавні. Перша група становить сферу
міжнародного публічного права, друга є предметом регулювання
міжнародного приватного права.
Норми міжнародного приватного права застосовуються для так званого
міжнародного спілкування. Національне право та міжнародне публічне
право, незважаючи на свою самостійність, у ряді випадків взаємодіють,
утворюючи полісистемний комплекс норм міжнародного приватного права.
Водночас норми цих двох правових систем не полишають меж останніх, хоч і
регулюють, з одного боку, міжнародні, а з іншого — невладні відносини,
майнові та немайнові, що мають циві-лістичну природу і виникають у сфері
міжнародного спілкування.
Поділяючись на матеріально-правові (такі, що регулюють конкретне
правовідношення) та колізійні норми (такі, що відсилають до
законодавства іншої держави), вони створюють певний комплекс у кожній
правовій системі. Іноді вказують, що міжнародне приватне право – це
право колізійне. Наявність колізійних норм становить особливість
міжнародного приватного права. Як матеріально-правові, так і колізійні
норми можуть міститись у національних джерелах права, міжнародних
угодах.
30 січня 1996 p. у м. Львові польський водій не впорався з управлінням
великогабаритного фургона. Внаслідок шляхово-транспортноі пригоди одна
особа загинула, кілька — госпіталізовано, пошкоджено сім автомобілів. У
даному випадку виникли правовідносини з делікту з “іноземним елементом”.
До них необхідно, щонайперше, застосувати колізійну норму, викладену,
зокрема, в ч. 1 ст. 5694 Цивільного кодексу України, а також узяти до
уваги норми ст. 35 (“Зобов’язання, що не виникають з договірних
відносин”) Договору між Україною і Республікою Польща про правову
допомогу та правовідносини у цивільних і кримінальних справах від 27
травня 1993 p.
Суб’єктами відносин у міжнародному приватному праві є, передусім,
фізичні та юридичні особи, іноді — держави. Специфікою відносин є
наявність “іноземного елементу”. Під “іноземним елементом” розуміють: 1)
суб’єкт, який має іноземну належність (громадянство, місце проживання —
щодо фізичніх осіб; “національність” — щодо юридичних осіб);
2) об’єкт, який знаходиться на території іноземної держави;
3) юридичний факт, що мав чи має місце за кордоном.
Ось приклад, що демонструє складне поєднання “іноземного елементу” у
правовідношенні. Напередодні 1996 p. затонуло судно “Сімба-1”. Власником
його була турецька фірма “Сімбашиппінг енд трейдшг”, яка зареєструвала
судно. Вона передала оперативне управління судном турецькій компанії
“Кнідос”. Місце реєстрації судна — Мальта. Ліцензована крюїнгова
компанія “Євромарін сервіс”, зареєстрована в Одесі, найняла екіпаж, до
складу якого входило 12 моряків — громадян України, що загинули
внаслідок аварії. Трудові контракти з ними було укладено за
законодавством Великобританії. Судно перевозило вантаж (1800 тонн
металу) з російського порту Таганрог до турецького порту Деліскелесі.
До сфери міжнародного приватного права належать питання цивільної право-
та дієздатності іноземних фізичних та юридичних осіб, держави; її
імунітету; відносин по зовнішньоторговельних угодах; прав авторів на
твори, видані за кордоном; трудоправового та соціального статусу осіб,
які знаходяться на території іноземної держави, працювали на такій
території тощо. Регулюючи вказані та інші відносини, норми міжнародного
приватного права утворюють систему, яка відображає упорядковану
сукупність норм національного права.
Отже, міжнародне приватне право — це система юридичних норм, спрямованих
на регулювання міжнародних невладних відносин з “іноземним елементом”.
Завданням міжнародного приватного права є регламентація вказаних
відносин для всебічного захисту прав та інтересів суб’єктів права,
створення єдиного правового простору щодо здійснення ними своїх прав та
обов’язків, укріплення співпраці держав, які належать до різних
економічних, правових, соціальних, культурних систем.
Міжнародне приватне право має власну систему можна розглядати як систему
навчального курсу та як галузі правничої науки. Навчальний курс прийнято
поділяти на дві частини: Загальну та Особливу.
Загальна частина охоплює питання, які мають методологічне значення для
міжнародного приватного права в цілому, а саме: поняття, система та
зміст міжнародного приватного права, його джерела, методи регулювання;
вчення про колізійні та матеріально-правові норми;
правові режими (національний, найбільшого сприяння та ін.);
взаємність, реторсія, інші загальні положення щодо суб’єктів
міжнародного приватного права. Особлива частина охоплює право власності;
зобов’язальне право; зобов’язання з правопорушень; авторське,
винахідницьке, патентне, сімейне, спадкове право; трудові відносини;
міжнародний цивільний процес.
Система Загальної та Особливої частини є відносно стабільною.
Відносність полягає у тому, що внаслідок суспільного розвитку
з’являється необхідність звернути більше уваги на правову регламентацію
зовнішньоекономічних відносин, інвестиційної діяльності, перевезень,
нових сфер господарювання, зокрема комерціалізації космічної діяльності,
створення нових технічних засобів у різних сферах зв’язку (наприклад,
застосування системи “Інтернет” у комп’ютерному спілкуванні).
Система міжнародного приватного права як правничої науки майже
збігається із системою навчального курсу. Крім того, ця правнича наука:
1) охоплює питання історичного розвитку доктрини права, її теорій,
концепцій; 2) визначає підходи, способи розв’язання проблем міжнародного
приватного права. Це сприяє вирішенню питань кваліфікації, тлумачення
норми та правовідношення, визначенню правового статусу рухомого та
нерухомого майна; визнанню імунітету і т. д.
2. Розвиток науки міжнародного приватного права
Міжнародне приватне право, починаючи свій розвиток з колізійного,
пройшло тривалий шлях, сприйнявши стародавнє, зокрема староримське,
право. Проте останньому так і не була відома розгорнута система
колізійних норм. Вона починає складатися в епоху раннього середньовіччя
внаслідок потреби врегулювати торговельні відносини. Такі норми
містилися, зокрема, в договорах, укладених із греками 911 p. князем
Олегом і 944 p. князем Ігорем, у “Руській правді”, інших джерелах.
Значно пізніше, з кінця середніх віків, почала формуватися практика й
доктрина про колізії статутів (місцевих законів). Із статутних теорій і
виникло колізійне право. Поступово виникала назва нового вчення —
міжнародне приватне право.
Вважається, що засновниками доктрини міжнародного приватного права були
Бартол (1314-1357, Італія), Бальд (1327— 1400, Італія), які коментували
тексти римського права. В основному ці коментарі стосувалися контрактів,
деліктів і заповітів.
Згодом доктрину міжнародного приватного права доповнили: вчення про
“автономію волі” сторін, за яким сторони могли застосовувати до
договорів обрані ними звичаї (Шарль Дюму-лен, 1500—1566, Франція);
твердження про безумовне застосування закону місцезнаходження речі щодо
нерухомості (Бертран д’Аржантре, 1519-1590, Франція); теорія про
застосування територіального принципу та принципу “ввічливості”
(“comitas”), яка полягає у тому, що дія іноземних законів відбувається
завдяки “міжнародній ввічливості” (Ульрік Губер, 1634-1694; Павло Вут,
1619-1667; Йоганнес Вут, 1647-1714, усі — Голландія).
У XIX ст. вказані теорії, зокрема вчення про “comitas”, підтримав Джозеф
Сторі (1779—1845, США). У його “Коментарях конфліктного права” 1834 p.
було вжито термін “міжнародне приватне право”, який і донині викликає
заперечення. Вказувалось, наприклад, що термін “міжнародне” не
відображає характеристики джерел цієї галузі права, які в Америці мали
переважно внутрішній, міжштатний характер. Важко заперечити
несправедливість цих зауважень. Водночас інші терміни: “конфліктне
право”, “колізійне право” у правовій системі США та інших країн зазвичай
повністю не охоплюють предмета галузі.
Не відповідала реальності й критика терміна “приватне” з боку радянських
вчених, які вважали, що радянське право не знало поділу на публічне та
приватне. Проте такий поділ об’єктивно існує у будь-якій правовій
системі, хоч може не проводитись формально та не відображатись доктриною
права. Зважаючи на те, що й досі не запропоновано терміна, який
найбільшою мірою відображав би зміст вказаної галузі права, доводиться
приймати умовний термін “міжнародне приватне право” як такий, що регулює
цивілістичні відносини з “іноземним елементом”.
Визначний внесок у розвиток доктрини міжнародного приватного права
зробив Альберт Дайсі (1835—1922, Англія), деякі інші вчені. Доктрина
права була доповнена, зокрема, теорією Фрідріха-Карла фон Савіньї
(1779—1861, Німеччина), за якою кожне правовідношення можна найбільш
тісно пов’язати з певним місцем. Паскуале Манчіні (1817—1888, Голландія)
вважав, що “власний” національний закон повинен слідувати за кожною
особою, яка перебуває у межах іноземної держави. Згодом важливе місце у
розвитку доктрини права займають праці Е. Бартена (1897, Франція), Ф.
Кана (1891, Німеччина). Розвивається доктрина міжнародного приватного
права в західних державах і в теперішній час. Так, у сучасній правовій
доктрині держав Східної Європи важливе місце посіли праці Ж. Сталева
(Болгарія) — зокрема, про природу та функції міжнародного приватного
права; І. Сассі (Угорщина) — щодо колізійних норм у міжнародному
приватному праві, питань міжнародного трудового права, міжнародного
цивільного процесу, М. Сосняка (Польща) — щодо відповідальності; В.
Кнаппа (колишня Чехо-Словаччина) — питання загальної частини вказаної
галузі права.
У Росії наприкінці XIX — на початку XX ст. великою популярністю
користувалися праці Д. Мейєра, Н. Іванова, К. Ма-лишева, Ф. Мартенса, А.
Пиленко, П. Казанського, Б. Нольде, М. Бруна. Радянський період у
розвитку доктрини міжнародного приватного права ознаменований творчим
доробком С. Б. Крилова, І. С. Перетерського, Л. А. Лунца, М. М.
Богу-славського. Українську доктрину розвивали В. М. Корецысий, Г. К.
Матвеев, Ю. Г. Матвеев, праці яких є актуальними й нині В останнє
десятиріччя проблеми уніфікації колізійних норм правових актів нашої
держави досліджував А. Г. Хачатурян. Загальні питання міжнародного
приватного права, питання шлюбно-сімейних відносин з “іноземним
елементом” та деякі інші є предметом дослідження В. І. Кисіля; проблеми
іноземних інвестицій – В. М. Коссака; трудові правовідносини з
“іноземним елементом” — А. С. Довгерта. Вітчизняна доктрина вказаної
галузі права збагачена працями О. А. Підо-пригори, М. М. Сибільова, В.
Л. Мусіяки. Незважаючи на чималу кількість наукових досліджень, доктрина
правової системи нашої держави потребує вивчення та аналізу багатьох
питань, актуальних для суверенної України.
3. Тенденції розвитку таособливості предмета міжнародного приватного
права зарубіжних держав
У зарубіжних державах, як і в Україні, міжнародне приватне право
регламентує майнові та немайнові відносини. Проте для цієї галузі
характерними є певні тенденції та особливості, зумовлені історичним
розвитком держав. Зокрема, Велика французька революція створила багатьом
країнам необхідні умови для розвитку приватної ініціативи,
капіталістичних відносин. Це виразилося, зокрема, в недоторканності
необмеженої приватної власності, свободі договору. Створювалися правові
умови регламентації міжнародних приватноправових відносин у цивільному й
торговельному обігу.
Починаючи з XIX ст. у торговельному праві зарубіжних держав виявилися
нові тенденції, наприклад, розширення правоздатності торгових товариств.
У XX ст. суттєво змінюється призначення деяких інститутів торговельного
права. Так, інститут банкрутства, який традиційно застосовувався для
стягнення боргів, набув нових функцій, спрямованих на збереження
діяльності та рентабельності підприємств.
Вказані та інші аспекти розвитку цивільного й торговельного, а нині
переважно комерційного права викликають уніфі-каційні процеси як у
внутрідержавному законодавстві, так і в міжнародних угодах. Ці процеси
відображають інтеграцію господарства зарубіжних держав (наприклад, у
межах Європейського Союзу). Вказані тенденції є загальними для іноземних
правових систем.
Предмет міжнародного приватного права іноземних держав, на відміну від
вітчизняної концепції в цій галузі права, має особливості. Так,
французька доктрина (А. Батіффоль, П. Саватьє), яка вплинула й на
формування деяких інщих правових систем, передовсім зосереджує увагу на
вченні про громадянство та питаннях правового статусу іноземців (у
широкому розумінні слова). Тобто, йдеться не тільки про питання
цивільної правосуб’єктності, а й про візд, виїзд, вільне пересування у
межах іноземної держави, вільний вибір професії тощо. Тільки після цього
розглядаються питання колізії законів та міжнародного цивільного
процесу.
Вчені Польщі (К Пшибиловський, М. Сосняк, В. Валашек) вважають, що
міжнародне приватне право повинно включати колізійні норми та норми
міжнародного цивільного процесу. Цю думку поділяють і угорські вчені (Л.
Рецеї, І. Сассі).
Німецька доктрина (Л. Раапе, Г. Кегель) обмежує предмет міжнародного
приватного права колізійним правом. Німецькі правники Г.-А. Любхен та М.
Пош уважають колізійне право (згідно з їхньою термінологією — “право
застосування права”) самостійною правовою матерією з власними загальними
правовими принципами та узагальнюючими визначеннями, тобто з
відособленою Загальною частиною. Деякі інші вчені (Бар, Нуссбаум)
включають до міжнародного приватного права й питання міжнародного
цивільного процесу.
У болгарській доктрині (В. Кутиков, І. Алтинов) вважається, що
міжнародне приватне право охоплює матеріально-правові та колізійні
норми. Ці ж погляди поділяють учені Китаю.
Англо-американська доктрина (А. Дайсі, Дж. Чешир, Д. Біль, Г. Гудрич)
уважають міжнародне приватне право колізійним і таким, що включає
вирішення питань підсудності.
Висновки
Міжнародне право тісно пов’язане з розширенням міжнародного
торгівельно-економічного, науково-техничного і культурного
співробітництва. Важливу роль в правовому регулюванні цього
співробітництва мають норми міжнародного приватного права, значення
якого постійно зростає. Ці норми у сукупності з нормами інших галузей
права складають внутрішньо державну (національну) систему права.
Вона спрямована на врегулювання певного кола суспільних відносин,
має загальний метод правового регулювання та фіксує правові норми у
певні форми. Відомом, що таких національних правових систем у
сучасному світі налічується більне двохсот.
Суб’єктами відносин у міжнародному приватному праві є, передусім,
фізичні та юридичні особи, іноді — держави. Специфікою відносин є
наявність “іноземного елементу”. Під “іноземним елементом” розуміють: 1)
суб’єкт, який має іноземну належність (громадянство, місце проживання —
щодо фізичніх осіб; “національність” — щодо юридичних осіб);
2) об’єкт, який знаходиться на території іноземної держави;
3) юридичний факт, що мав чи має місце за кордоном.
міжнародне приватне право — це система юридичних норм, спрямованих на
регулювання міжнародних невладних відносин з “іноземним елементом”.
Завданням міжнародного приватного права є регламентація вказаних
відносин для всебічного захисту прав та інтересів суб’єктів права,
створення єдиного правового простору щодо здійснення ними своїх прав та
обов’язків, укріплення співпраці держав, які належать до різних
економічних, правових, соціальних, культурних систем.
Предмет міжнародного приватного права іноземних держав, на відміну від
вітчизняної концепції в цій галузі права, має особливості. Так,
французька доктрина (А. Батіффоль, П. Саватьє), яка вплинула й на
формування деяких інщих правових систем, передовсім зосереджує увагу на
вченні про громадянство та питаннях правового статусу іноземців (у
широкому розумінні слова). Тобто, йдеться не тільки про питання
цивільної правосуб’єктності, а й про візд, виїзд, вільне пересування у
межах іноземної держави, вільний вибір професії тощо. Тільки після цього
розглядаються питання колізії законів та міжнародного цивільного
процесу.
Список використаної літератури
Богуславський М.М. Международное частное право. — М.: Международные
отношения, 1994. — С. 414
Кисиль В. Й. Правовая реформа в СССР и некоторые аспекты международного
частного права // Советское государство и право. – 1990. – № 1. – С.
98-104.
Лебедев С. Н. О природе международного частного права // Советский
ежегодник международного права. — 1979. — М., 1980. — С. 61-80.
Макоеский А. Л. Проблемы природы международного частного права в
советской науке // Труды ВНИИСД 29. – М, 1984 – С. 206-224.
Матвеев Г. К. Предмет, система и задачи дальнейшего развития
международного частного права // Советский ежегодник международного
права. – 1978. – М., 1980. – С. 285-297.
Мюллерсон Р. А. О соотношении международного публичного, международного
частного и национального права // Советское государство и право. –
1982.- № 2. – С. 80-90.
Фединяк Г.С. Міжнародне приватне право. — К.: Юрінком Інтер, 1997.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
