РЕФЕРАТ
на тему:
“Основні завдання, правові засади
та головні напрямки діяльності Інтерполу”
ПЛАН
Вступ
1. Перші кроки по визначенню функціональних завдань Інтерполу
2. Основні завдання сучасного Інтерполу, правові засади
3. Карна реєстрація – один з найважливіших напрямків діяльності
Інтерполу
4. Співробітництво держав. Форми співробітництва.
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Вперше слово “Інтерпол” пролунало лише в 1946 році, коли в Брюсселі
пройшла конференція з питань міжнародного поліцейського співробітництва.
Був прийнятий статут організації. Штаб-квартиру вирішили розмістити в
Парижі.
Новий статут, що передбачав співробітництво поліцейських структур усіх
країн світу (а не тільки європейських), був прийнятий у 1956 році.
Міжнародна організація карної поліції (Інтерпол) була організована в
1923 р. і спочатку поєднувала 17 держав. Надалі в міру розвитку
міжнародного поліцейського співробітництва Інтерпол став глобальною
організацією, який поєднує в даний час 177 країн світу.
Країни-учасниці Інтерполу за 75 років своєї історії створили широку
систему взаємодії – від обміну письмовою інформацією до новітніх
інформаційних технологій з розгалуженою мережею комп’ютерних баз даних.
Розроблено програму регіонального інформаційного розвитку, ціль якої –
забезпечення всіх країн-членів Інтерполу спеціальним зв’язком. Високі
професійні якості експертів і інших співробітників Інтерполу знайшли
широке визнання у світі. Статус спостерігача Інтерполу в ООН – наочне
цьому підтвердження.
1. Перші кроки по визначенню функціональних завдань Інтерполу
У травні 1924 р. Міжнародна комісія кримінальної поліції прийняла
резолюцію по п’яти важливих питаннях, які визначили напрямок дій на
багато років уперед. Це:
– створення інформаційних відділень по збору фактів про міжнародну
злочинність;
– розробка систем доказів і міжнародний пошук злочинців;
– організація відділень по ідентифікації людей на відстані;
– видання газети міжнародної поліції;
– створення спільної програми по запобіганню і виявленню підроблених
банкнот і документів.
У листопаді 1924 р. на прохання Інтерполу Віденська поліція приступила
до випуску поліцейського огляду “International offentiliche Sicherheit”
(“Міжнародна суспільна безпека), на сторінках якого опублікували свої
статті Шобер, Хоплер, Хейндел, Калабріз, Луваж, Кеффер та ін. У них
також були поміщені зразки ордерів на арешт у Німеччині, Франції,
Великобританії й Італії.
Друга сесія відбулася у Відні в 1926 р., де була прийнята 21 важлива
резолюція. Вони в основному стосувалися установ інформації з міжнародної
злочинності, введення правил телеграфного зв’язку між поліцейськими
силами, мір, спрямованих проти порнографічних фільмів і літератури. На
другій сесії була також підтримана пропозиція представника Бельгії
Кеффера про проведення чергового конгресу в 1926 р. у Берліні.
На Берлінському конгресі Міжнародної кримінальної поліції, що відбувся з
17 по 30 вересня 1926 р., були присутні 245 чоловік. Уряди Німеччини і
Пруссії були представлені міністрами внутрішніх справ д-ром Култцем і
д-ром Северінгом відповідно.
Конгрес в основному був присвячений темі екстрадиції (видача злочинців).
Однак тільки у вересні 1930 р. Інтерполом були розроблені принципи, на
підставі яких могла здійснюватися екстрадиція.
Чергові конгреси МККП пройшли в 1934 р. у Відні, у 1935 р. у
Копенгагені, у 1936 р. у Белграді, у 1937 р. Лондоні й у 1938 р. у
Бухаресті.
12 березня 1938 р. німецькі війська ввійшли в Австрію, і вісімнадцять
місяців по тому почалася друга світова війна. Діяльність МККП була
істотно порушена. З 1940 р. МККП очолював шеф німецької служби безпеки
Гейдрих. Адміністрація МККП і Міжнародне бюро були переведені з Відня в
Берлін. Спеціальний представник президента, радник д-р Зіндель
(спадкоємець Оскара Дроселі) був призначений керівником МККП, що діяла
під керівництвом служби безпеки і її шефа. Керівником Міжнародного бюро
був Артур Кебі, що був одночасно главою кримінальної поліції Німеччини.
Протягом другої світової війни не було ні одного офіційного конгресу
МККП (Міжнародної комісії кримінальної поліції). 5 червня 1946 р.
представники 17 держав у відповідь на заклик уряду Бельгії зустрілися в
Брюсселі з метою відтворення Міжнародної комісії кримінальної поліції,
що не провела жодного засідання з 1938 р. Головний інспектор
Міністерства юстиції Бельгії М. Луваж і М. Місяцю Дукло, глава
Французької кримінальної поліції при Міністерстві внутрішніх справ, були
обрані відповідно Президентом і Генеральним секретарем МККП. Було
прийняте рішення перенести штаб-квартиру Комітету в Париж. 19 країн
відновили свою участь у МККП, серед них Бельгія, Чилі, Данія, Єгипет,
Франція, Греція, Голландія, Іран, Люксембург, Норвегія, Польща,
Португалія, Швеція, Швейцарія, Чехословаччина, Туреччина,
Великобританія, Сполучені Штати Америки і Югославія.
За час існування МККП відбулися три дуже важливих зміни. Перша: її дія
поширилася на увесь світ у результаті вступу в її ряди нових членів.
Друга: у 1956 р. Міжнародна комісія кримінальної поліції була
перейменована в Міжнародну організацію карної поліції – Інтерпол. Третя:
була прийнята нова конституція Інтерполу.
2. Основні завдання сучасного Інтерполу, правові засади
Сучасний Інтерпол – це і механізм, і посередник у практичному
співробітництві служб карної поліції різних держав у їх повсякденній
роботі над розкриттям конкретного злочину, у координації і кооперації
спільних дій, що починаються ними, і спостереженню, переслідуванню,
розшуку і затримці міжнародних карних злочинців. У цьому механізмі
співробітництва Інтерпол діє як єдиний світовий центр по виробленню
спільної поліцейської стратегії і тактики боротьби з міжнародною карною
злочинністю.
З цього погляду Інтерпол – унікальна, єдина міжнародна організація, що
приймає безпосередню практичну участь у попередженні і придушенні
“міжнародної злочинності”.
Головні задачі і цілі Інтерполу полягають у наступному:
– забезпечення найбільш широкого співробітництва між зацікавленими
органами кримінальної поліції в рамках діючого національного
законодавства країн-учасниць Інтерполу й у строгій відповідності з
положеннями Всесвітньої декларації прав людини;
– заснування і розвиток усіх необхідних органів, що будуть ефективні в
боротьбі з загальнокримінальною злочинністю.
Відповідно до Статуту Інтерпол не займається діяльністю політичного,
військового, релігійного і расового характеру і не втручається в неї.
Співробітництво поліцейських органів у рамках Інтерполу засновано на
діях, що починаються цими органами на території своїх країн і в строгій
відповідності з їхніми національними законодавствами.
Усі країни, що входять в Інтерпол, мають рівні права незалежно від
розміру їхніх фінансових внесків.
Інтерпол через НЦБ співробітничає з будь-якими правоохоронними органами,
що ведуть боротьбу із загальнокримінальною злочинністю.
Розпорядчо-управлінськими органами Інтерполу є його Генеральна асамблея
і Виконавчий комітет, що періодично збираються на свої сесії і
засідання. У якості постійного адміністративно-виконавчого органа
Інтерполу виступає Генеральний секретаріат, який займається реалізацією
рішень, резолюцій і рекомендацій, прийнятих Генеральною асамблеєю і
Виконавчим комітетом, координує діяльність по боротьбі з міжнародною
злочинністю, здійснює збір і аналіз інформації про загальнокримінальні
злочини і злочинців, проводить повсякденну роботу по зв’язку з НЦБ
країн-членів Інтерполу і міжнародних установ.
Генеральний секретаріат очолюється Генеральним секретарем, що обирається
Генеральною асамблеєю на 5-літній термін. По адміністративних і
фінансових питаннях він підзвітний Генеральній асамблеї і Виконавчому
Комітету.
Співробітництво Генерального секретаріату з НЦБ країн-учасниць Інтерполу
здійснюється особливо ефективно в області боротьби зі:
– злочинами проти особистості і власності;
– організованою злочинністю і тероризмом;
– незаконним оборотом зброї, вибухових речовин, наркотиків, дорогоцінних
металів і каменів;
– торгівлею людьми і проституцією;
– злочинами сексуального й іншого характеру у відношенні неповнолітніх;
– шахрайством;
– підробленням грошей;
– злочинами в сфері економіки і кредитно-фінансової області.
З огляду на важливу роль Європи в боротьбі з транснаціональною
злочинністю, у 1986 р. був створений Європейський секретаріат, що
структурно входить у Друге управління, але підзвітний безпосередньо
Генеральному секретарю.
З метою підвищення ефективності поліцейського співробітництва і
посилення сполучної ролі Генерального секретаріату Інтерпол заснував три
субрегіональних бюро в Банкоці, Буенос-Айресі й Абіджані.
Координуюча і сполучна роль Генерального секретаріату виявляється в тім,
що він регулярно підготовляє і розсилає інформацію через НЦБ для
поліцейських органів країн-учасниць Інтерполу.
Крім названих, Інтерпол підготовлює і розсилає пошукові карти викраденої
власності, у яких дається докладний опис викраденого майна. фотографії
викрадених предметів, при їхній наявності.
Генеральний секретаріат також направляє в НЦБ інформаційні листки з
даними об нових і зухвалих особливий інтерес способах здійснення
злочинів.
Великий обсяг інформації НЦБ одержують з Генерального секретаріату за
допомогою різних циркулярних повідомлень і брошур, у яких приводяться,
як правило, факти про конкретні злочини і злочинців (наприклад,
щотижневі огляди про конфісковані наркотики й арештованих кур’єрів, про
шахраїв, викрадачів літаків і т.д.).
3. Карна реєстрація – один з найважливіших напрямків діяльності
Інтерполу
По-перше, це карна реєстрація. Будучи загальновизнаним і найбільш
ефективним способом розкриття міжнародних карних злочинів, розшуку і
#M12291 841500594затримки#S міжнародних злочинців, вона організується
Генеральним секретаріатом за спеціальною методикою з метою
ідентифікації, як злочинців, так і деяких злочинів.
Основними ідентифікаційними ознаками є демографічні дані, зовнішні
ознаки об’єкта, спосіб здійснення злочину («модус операнди»), особливі
прикмети людини, її звички, хода, манера поведінки й ін.
Карна реєстрація підрозділяється на два основних види: загальну і
спеціальну. Об’єктом загальної реєстрації стають відомості про
міжнародних злочинців і злочини карного характеру, що мають міжнародний
елемент. Спеціальна реєстрація фіксує відбитки пальців і фотознімки
злочинців. По кожнім виді карної реєстрації ведуться картотеки.
До них відносяться:
алфавітна картотека усіх відомих міжнародних злочинців і осіб, #M12291
841502627підозрюваних#S у злочинній діяльності, у якій на спеціальній
картці викладені всі демографічні й інші зведення, включаючи злочинну
«професію» (на кінець 1996р., наприклад, у ній значилося більш 4 млн.
злочинців, з них більш З00 тис. активно діючих, на яких додатково
ведеться персональне «досьє» з даними про їхні #M12291
841500506судимості#S,переїздах і зв’язках);
картотека словесного портрета злочинців, де викладені зведення про
зовнішність злочинців по 177 показникам (НЦБ) держав-членів організації
заповнюють спеціальну картку на кожного міжнародного злочинця і
відправляють її в Генеральний секретаріат, одержавши запит зі словесним
портретом розшукуваного, досвідчені службовці знаходять відповідну
картку, знімають з її ксерокопію і направляють адресату;
картотека документів і назв, що складає з двох розділів. У першому
враховуються по номерах, серіям і іншим реквізитам #M12291
841502585паспорта#S,#M12291 841501687посвідчення#S особи, посвідчення
на право #M12291 841501440володіння#S літаком, автомобілем,
вогнепальною зброєю, кінокамерою й інші документи, якими користалися
міжнародні злочинці. Другий розділ містить картки з назвами морських
судів, літальних апаратів, автомашин, на яких перевозилися наркотики,
коштовності і т.п., а також назви чи фірм організацій, замішаних у
міжнародних злочинах);
картотека злочинів і способів їхнього здійснення, що складається з
декількох картотек з описом назви і способів здійснення однорідних чи
груп окремих видів злочинів: незаконного поширення наркотиків,
підроблення грошей, контрабанди зброєю, захоплення і #M12291
841501684викрадення#S літаків і т.п.;
дактилоскопічна картотека десятипальцевої реєстрації, картки в який
розташовуються відповідно до формули, відомої в #M12291
841501028криміналістиці#S як «формула Гальтона і Генрі». Тут зібрано
більш 300 тис. карток. Щорічно картотека поповнюється приблизно на 10
тис. штук. З її допомогою ідентифікують злочинців;
картотека обліку осіб по рисах зовнішності з використанням чи
фотозображень мальованих деталей особи (фотографії і малюнки тут
розташовуються по видах злочинних «професій»: торговець наркотиками,
готельний злодій, фальшивомонетник і т.п. У фототеці знаходиться більш
10 тис. фотографій найбільш небезпечних злочинців).
4. Співробітництво держав. Форми співробітництва.
Співробітництво держав в області боротьби зі злочинністю ведеться в
декількох напрямках:
Визнання небезпеки для співтовариства держав визначених карних діянь і
необхідності застосування спільних мір для їхнього припинення. Такими
можуть бути крім злочинів розглянутих у дійсній роботі і тероризм,
захоплення заручників, незаконна торгівля людьми, незаконне захоплення
повітряних судів і ін. Небезпека саме цих діянь фіксується в угодах.
Надання допомоги в справі розшуку правопорушників, що ховаються на чужій
території. Існує два можливих канали здійснення – через дипломатичні
установи і шляхом безпосередніх зв’язків між органами, що ведуть у своїй
країні розшук і дізнання (правоохоронні органи). Необхідно відзначити
розширення цього напрямку співробітництва: якщо раніш держави зверталися
до конкретної країни з проханням про чи розшук видачі злочинця, то в
даний час цей розшук ведеться у всесвітньому масштабі, причому
з’являється розшук не що тільки збіг злочинця, але і викраденого майна.
З метою полегшення розшуку іноді здійснюється обмін інформацією.
Допомога в справі одержання необхідних матеріалів по кримінальній
справі. У випадку здійснення злочину чи здійснення його в декількох чи
країнах здійснення його частини в іншій державі і т.д.. Свідки і
речовинні докази можуть знаходитися в іншій державі. Для одержання
матеріалів у справі в окремих випадках необхідно зробити слідчі дії за
кордоном, що здійснюється шляхом напрямку відповідного окремого
доручення (comissions rogatoires). Це може бути доручення допитати
свідка, потерпілого, зробити огляді місця події і т.п. Угода визначає,
якого роду доручення можна давати відповідним органам іншої держави.
Орган, що повинний виконати це доручення керується своїми національними
процесуальними нормами, при цьому повинні бути дані відповіді на всі
поставлені в дорученні питання.
Надання практичної допомоги окремим державам у дозволі проблем
злочинності, вивченні цих проблем. Цей вид допомоги виражається в
напрямку в окремі країни експертів покликаних надати конкретну допомогу
(визначити основні напрямки боротьби зі злочинністю, дати рекомендації з
організації пенітенціарної системи й ін.).
Вивчення проблем злочинності і боротьби з нею. З цією метою скликаються
міжнародні конгреси. Конференції, створюються міжнародні організації,
науково-дослідні інститути.
Обмін інформацією. Держави часто домовляються надавати один одному
інформацію необхідну для успішного проведення наслідку і піймання
злочинця, а також іншу інформацію карного характеру. Зокрема обмін
інформацією про вироки, винесених у відношенні громадян іншої країни. Як
правило обмін такого роду інформацією відбувається раз у рік.
Міжнародна співробітництво держав ведеться в наступних формах:
висновок міжнародних угод. Це угоди про надання правової допомоги,
видачі злочинців, визнанні злочинними визначених діянь і ін.
використання міжнародних організацій. Держави з метою співробітництва
створюють універсальні організації (ООН), регіональні (ЛАГ, ОАЕ й ін.,
спеціалізовані установи ООН (МАРНОТРАТ, ВІЗ), створюють спеціальні
організації (Інтерпол); питання співробітництва розглядають постійні
організації (усі вищевказані) і тимчасові (конференції). Крім того в
цьому процесі беруть участь так само міждержавні і неурядові організації
(Міжнародна Асоціація Карного права, Міжнародна асоціація
юристів-демократів і ін.).
Правовими основами співробітництва держав є :
Універсальні конвенції
Багатосторонні угоди чи регіональні конвенції
Двосторонні угоди
Діяльність міжнародних організацій по боротьбі зі злочинністю
Висновки
Інтерпол – це і механізм, і посередник у практичному співробітництві
служб кримінальної поліції різних держав у їх повсякденній роботі над
розкриттям конкретного злочину, у координації і кооперації спільних дій,
що починаються ними, і спостереженню, переслідуванню, розшуку і затримці
міжнародних карних злочинців. У цьому механізмі співробітництва Інтерпол
діє як єдиний світовий центр по виробленню спільної поліцейської
стратегії і тактики боротьби з міжнародною карною злочинністю.
З цього погляду Інтерпол – унікальна, єдина міжнародна організація, що
приймає безпосередню практичну участь у попередженні і придушенні
“міжнародної злочинності”.
Інтерпол ставить перед собою дві глобальні задачі: забезпечення і
розвиток взаємного співробітництва кримінальних поліцій різних країн, а
також розвиток організацій, здатних ефективно боротися з міжнародною
злочинністю.
Незважаючи на досить широкі задачі, рамки діяльності Інтерполу строго
обмежені. Статут організації забороняє втручання в справи політичного,
військового, релігійного чи расового характеру. Інтерпол поважає
національні суверенітети і бореться тільки з загальнокримінальними
злочинами.
Список використаної літератури
Бельсон Я.М. Интерпол в борьбе с уголовной преступностью. – М. : Наука.
1989.
Європейської конвенції про взаємну допомогу по кримінальних справах
1959.
Міжнародне право. Підручник. – М., 1987.
Міжнародне право. Підручник. – М. 1995.
Панів В.П. Міжнародне право. Навчальні матеріали. – М., 1997.
Словник-довідник правоохоронця. – М., 2000.
Управління правоохоронними органами. – К., 2001.
Яременко М.І. Інтерпол: історія і майбутнє. – Харків, 2001.
PAGE
PAGE 13
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
