.

Нормативно-правове регулювання, формування і використання обігових коштів підприємств (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
276 2708
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“Нормативно-правове регулювання, формування і використання обігових
коштів підприємств”ПЛАН

1. Сутність, склад і структура оборотних коштів

2. Класифікація і принципи організації оборотних коштів

Висновок

Список використаної літератури

1. Сутність, склад і структура оборотних коштів

Діяльність суб’єктів господарювання щодо створення та реалізації
продукції здійснюється в процесі поєднання основних виробничих фондів,
оборотних фондів і самої праці.

Безперервність процесу виробничої та комерційної діяльності потребує
постійного інвестування коштів у ці елементи для здійснення розширеного
їхнього відтворення.

На відміну від основних виробничих фондів оборотні фонди споживаються в
одному виробничому циклі і їхня вартість повністю переноситься на
вартість виготовленої продукції. При цьому одна їхня частина в речовій
формі входить у створений продукт і набирає товарної форми, в якій її
буде використано споживачем. Інша частина також повністю споживається в
процесі виробництва, але, втрачаючи свою споживну вартість, у речовій
формі в продукт праці не входить (паливо).

Таким чином, за умов товарно-грошових відносин запаси предметів праці
виступають, з одного боку, як сукупність матеріальних цінностей, з
іншого — як втілення затрат суспільної праці у вартості фондів:
оборотних, виробничих і фондів обігу.

В економічній літературі існують різні підходи до визначення сутності
оборотних коштів. Дехто з економістів спрощено трактує їх як «предмети
праці», «матеріальні активи», «гроші, що обертаються». Найчастіше можна
натрапити на два визначення оборотних коштів.

По-перше, оборотні кошти — це грошові ресурси, які вкладено в оборотні
виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва
та реалізації виготовленої продукції.

По-друге, оборотні кошти — це активи, які протягом одного виробничого
циклу або одного календарного року можуть бути перетворені на гроші.
Деякі автори таке саме визначення дають терміну «оборотний капітал». Це
свідчить про ідентичність, на їхню думку, понять — оборотні кошти та
оборотний капітал.

У зарубіжній економічній літературі окремі автори визначають оборотний
капітал як оборотні активи за мінусом короткострокових зобов’язань. У
такий спосіб дається визначення власного оборотного капіталу.

Узагалі поняття «капітал» виступає в трьох формах: грошовій,
продуктивній і товарній. Найбільш широке, загальне поняття капіталу
відповідає його грошовій формі. В економічній теорії «грошовий капітал»
розглядається як вартісна форма всього капіталу, а не лише як певна сума
грошей, що спрямовується в процесі господарсько-підприємницької
діяльності на придбання засобів виробництва і предметів праці.

Оборотний капітал проходить три стадії кругообігу: грошову, виробничу й
товарну. На першій стадії під час авансування коштів здійснюється
придбання й нагромадження необхідних виробничих запасів.

У виробничому процесі авансується вартість для створення продукції: у
розмірі вартості використаних виробничих запасів, перенесеної вартості
основних фондів, витрат на саму працю (заробітна плата та пов’язані з
нею витрати). Виробнича стадія кругообігу оборотного капіталу
завершується випуском готової продукції, після чого настає стадія
реалізації.

На третій стадії авансування коштів триває доти, доки товарна форма
вартості не перетвориться на грошову. Отримання виручки від реалізації
свідчить про корисність створеної суспільством вартості і про
відтворення авансованих у ній коштів. Грошова форма, якої набирає
оборотний капітал на третій стадії кругообігу, одночасно є і початковою
стадією наступного обороту капіталу.

Кругообіг оборотного капіталу і створення нової вартості відбувається за
схемою:

Г—Т…В…Т’—Г’,

де Г — кошти, що авансуються; Т — предмети праці (товар); В —
виробництво; Т’ — готова продукція (товар); Г’ — кошти, отримані від
реалізації створеної продукції.

Мету функціонування капіталу буде досягнуто тоді, коли Г’ = Г + ?Г,
тобто коли відбудеться приріст грошей порівняно з авансованою сумою.
Отже, самозростання капіталу відбувається в процесі кругообігу
оборотного капіталу, який проходить різні стадії і набирає різних форм.
Що менше часу оборотний капітал перебуває в тій чи іншій формі
(грошовій, виробничій, товарній), то вища ефективність його
використання, і навпаки. Оборотний капітал бере участь у створенні нової
вартості не прямо, а через оборотні фонди.

Склад і розміщення оборотного капіталу залежать від того, в якій сфері
він функціонує: виробнича, торгово-посередницька, сфера послуг (у тім
числі фінансових).

У виробничій сфері оборотний капітал (оборотні кошти) авансується в
оборотні виробничі фонди і фонди обігу (Додаток 1).

До виробничих фондів належать: сировина, основні й допоміжні матеріали,
напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, малоцінні і
швидкозношувані предмети, незавершене виробництво, напівфабрикати
власного виготовлення, витрати майбутніх періодів.

Фонди обігу — це залишки готової продукції на складі підприємств,
відвантажені, але не оплачені покупцями товари, залишки коштів
підприємств на поточному рахунку в банку, касі, у розрахунках, у
дебіторській заборгованості, а також укладені в короткострокові цінні
папери.

Таким чином, оборотний капітал (оборотні кошти) — це кошти, авансовані в
оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності
процесу виробництва, реалізації продукції та отримання прибутку,

Співвідношення оборотних коштів, що перебувають у сфері виробництва й у
сфері обігу, є неоднаковим у різних галузях народного господарства.
Пояснюється це особливостями організації виробництва, постачання, збуту,
а також системи розрахунків. Для забезпечення безперервності процесу
виробництва і реалізації продукції необхідно досягти оптимального
співвідношення оборотних коштів у сфері виробництва й обігу. При цьому
підприємство заінтересоване у зменшенні оборотних коштів у сфері обігу
за рахунок поліпшення системи постачання, раціональніших форм
розрахунків. У цілому в народному господарстві України матеріальні
оборотні кошти в 1999 р. (І півріччя) становили 21,5 %, фонди обігу —
74,7 %, у промисловості відповідно — 29,9% та 67,9 % (Додаток 2.).

Склад оборотних коштів — це сукупність окремих елементів оборотних
виробничих фондів і фондів обігу. Склад оборотних коштів у різних
галузях господарства може мати певні особливості. Так, у виробничій
сфері основні статті оборотних коштів — це сировина, основні матеріали,
незавершене виробництво, готова продукція. В окремих галузях
промисловості є статті оборотних коштів, що характерні лише для них.
Наприклад, у металургійній промисловості в оборотних коштах враховується
змінне Обладнання, а у добувних галузях до витрат майбутніх періодів
включають витрати на гірничопідготовчі роботи.

Структура оборотних коштів — це питома вага вартості окремих статей
оборотних виробничих фондів і фондів обігу в загальній сумі оборотних
коштів. Структура оборотних коштів має значні коливання в окремих
галузях господарства. Вона залежить від складу і структури витрат на
виробництво, умов поставок матеріальних цінностей, умов реалізації
продукції (виконаних робіт, наданих послуг), проведення розрахунків.

Якщо розглядати структуру оборотних коштів в окремих галузях
промисловості, то слід зазначити, що у вугільній промисловості, як уже
було сказано, значну питому вагу займають витрати майбутніх періодів. Це
пояснюється відносно великими підготовчими витратами, що передують
видобутку корисних копалин (планування майбутніх розробок, розкривні
роботи, облаштування шахт та інші).

У легкій і харчовій промисловості характерною особливістю є значна
матеріаломісткість продукції. Отже, високою є питома вага оборотних
коштів у запасах сировини й основних матеріалів.

Машинобудування та металообробка відрізняються значною трудомісткістю,
складністю виробничих процесів, значною тривалістю виготовлення
продукції. У цій галузі висока питома вага оборотних коштів, авансованих
у незавершене виробництво.

У нафтохімічній промисловості високою є частка оборотних коштів,
вкладених у відвантажені товари. Це пояснюється тим, що технологічно
процеси в цій галузі нетривалі і значна частина виготовленого продукту
перебуває на шляху до споживача.

2. Класифікація і принципи організації оборотних коштів

Оборотні кошти підприємств класифікуються за трьома ознаками:

1) залежно від участі їх у кругообігу коштів;

2) за методами планування, принципами організації та регулювання;

3) за джерелами формування.

Відповідно до першої ознаки оборотні кошти поділяються на оборотні
кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди, та оборотні кошти,
авансовані у фонди обігу.

Такий розподіл оборотних коштів зумовлений наявністю в кругообігу коштів
двох самостійних сфер — сфери виробництва і сфери обігу. Що більша
питома вага оборотних коштів, розміщених у сфері виробництва, то
ефективніше використовується оборотний капітал.

Залежно від методів планування оборотні кошти поділяються на нормовані
та ненормовані.

Необхідність розподілу оборотних коштів на нормовані й ненормовані
випливає з економічної доцільності досягнення найліпших результатів за
найменших витрат. Установлення нормативів за окремими статтями оборотних
коштів уможливлює забезпечення безперервної діяльності підприємства за
умови оптимальних виробничих запасів, розмірів незавершеного
виробництва, залишків готової продукції.

До нормованих оборотних коштів належать оборотні кошти у виробничих
запасах, незавершеному виробництві та витратах майбутніх періодів, у
залишках готової продукції на складах підприємств.

Ненормовані оборотні фонди включають фонди обігу за винятком готової
продукції на складі.

За джерелами формування оборотні кошти поділяються на:

1) власні та прирівняні до власних;

2) залучені;

3) інші.

Класифікація оборотних коштів має важливе значення, оскільки дає
можливість підприємству визначити оптимальний склад і структуру, потребу
та джерела формування оборотних коштів. Від цього значною мірою залежить
фінансовий стан підприємства.

Система організації оборотних коштів побудована на певних принципах.

По-перше, надання підприємствам самостійності щодо розпорядження,
управління оборотними коштами. Це означає оперативну самостійність у
використанні оборотних коштів.

По-друге, визначення планової потреби та розміщення оборотних коштів за
окремими елементами й підрозділами. Мається на увазі розрахунок
оптимальної потреби в оборотних коштах, яка б забезпечила безперервність
процесу виробництва, виконання планових завдань за ритмічної роботи
(розробка норм тривалої дії та щорічних нормативів).

По-третє, коригування розрахованих і чинних нормативів з урахуванням
вимог господарювання, що змінюються: обсягів виробництва, цін на
сировину та матеріали; постачальників і споживачів; форм застосовуваних
розрахунків.

По-четверте, раціональна система фінансування оборотних коштів. Це
означає формування оборотних коштів за рахунок власних ресурсів і
залучених коштів у розмірах, що забезпечують нормальний фінансовий стан
підприємства.

По-п’яте, контроль за раціональним розміщенням і використанням оборотних
коштів. Мається на увазі проведення аналізу ефективності кругообороту
коштів, що використовуються, з метою прискорення їхнього обертання.

Висновок

Визначення джерел формування оборотних коштів є важливою ділянкою роботи
фінансиста підприємства.

Прибуток підприємства спрямовується на покриття приросту нормативу
оборотних коштів. Традиційно джерелом покриття вважається прибуток, що
залишається в розпорядженні підприємства і використовується на його
розсуд. При цьому слід зазначити, що, ураховуючи спад виробництва, тяжке
економічне становище підприємств, неспроможність їх розрахуватися за
придбані матеріальні та інші ресурси, Верховна Рада України 23.02. 96 р.
ухвалила Закон про зміни та доповнення до Декрету Кабінету Міністрів
України «Про порядок використання прибутку державних підприємств,
установ і організацій». Згідно з цим Законом державні підприємства мали
спрямовувати на поповнення власних оборотних коштів не менше 10 %
загального прибутку підприємства. Ця частина прибутку звільнялася від
оподаткування. На жаль, сьогодні ця пільга не діє.

Обсяг коштів, що спрямовуються на поповнення власних оборотних коштів,
залежить від очікуваних розмірів приросту нормативу оборотних коштів,
загального обсягу прибутку, можливого обсягу залучення позикових коштів
та інших факторів.

До коштів, які можна прирівняти до власних, належать сталі пасиви. Це
кошти цільового призначення, які в результаті застосованої системи
грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обігу
підприємств, а проте, йому не належать. До їх використання за
призначенням вони в сумі мінімального залишку є джерелами формування
оборотних коштів підприємства.

Методика визначення власних оборотних коштів підприємства, яка зараз
пропонується, не робить розмежування між сталими пасивами і
короткотерміновими пасивами. Відображаються вони в І розділі пасиву
балансу.

З метою повнішого залучення фінансових ресурсів і якісного управління
ними підприємства мають змогу планувати сталі пасиви. Залежно від виду
сталих пасивів можуть застосовуватись різні методики їх розрахунку.

Недостатність джерел формування оборотних коштів призводить до
недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень.
Наявність зайвих джерел оборотних коштів на підприємстві сприяє
створенню наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей,
відволіканню оборотних коштів з господарського обороту, зниженню
відповідальності за цільове й раціональне використання як власних, так і
позичених коштів.

Таким чином, фінансовий стан підприємства значною мірою залежить від
раціональності формування джерел фінансування, тобто від того, які кошти
має підприємство у своєму розпорядженні, кому підприємство зобов’язане
за ці кошти і куди вони вкладені.

Список використаної літератури

Анализ и диагностика финансово-хозяйственной деятельности предприятия //
Грищенко О.В. : – Таганрог: Изд-во ТРТУ, 2000

Волков А.А. Фінанси підприємств. Підручник // К.:- 2000.

Іваненко В.М. Курс економічного аналізу: Навч. Посіб. – К.: Знання –
Прес, 2000. – 207с.

Иванов В.М. Финансовый рынок: Конспект лекций. – К.: МАУП, 1999. – 112с.

Завгородний В.П. Бухгалтерский учет в Украине с использованием
национальных стандартов.К.: 2001.

Несторенко І.П. Фінансові інститути: Підручник // К.: 1999

Организационная структура предприятия. Коноков Д.Г. Рожков К.А. (Серия
«Бизнес-Тезаурус»), 2001.

Сопко І.В. Бухгалтерський облік. – 2002.

Тарасенко Н.В. Економічний аналіз діяльності промислового підприємства.
– Львів. ЛБІ НБУ, 2000. – 485с.

Толковый словарь экономиста, коммерсанта, банкира, менеджера, маклера,
страховщика, аудитора и бухгалтера // Сост.: Т.М. Мезенцева и др. – Мн.:
Белорусская ассоциация бухгалтеров. 1997. – 476с.

Теория экономического анализа: Учебник – М.: Финансы и статистика, 1999
– 416с.

Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. Кол. І наук. Ред. Проф..
А.М. Поддєрьогін 3-тє вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2000. – 460с.

Фінансово-інвестиційний аналіз // Навч. Посібник. Під ред. Я.
Комаринський. – К.: 1996 – 298с

Финансы предприятия // Под ред. О.С. Галушко – Днепропетровск. 1999.

Экономика предприятия: Учебник для вузов// Л.Я. Аврашков. – М.: ЮНИТИ,
1998. – 742с.

PAGE

PAGE 8

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020