.

Джерела міжнародного приватного права (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
792 9457
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“Джерела міжнародного

приватного права”

ПЛАН

Вступ

1. Загальна характеристика видів джерел міжнародного приватного права

2. Внутрішнє законодавство

3. Міжнародні договори

4. Звичаї

5. Судова та арбітражна практика

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Під джерелами міжнародного приватного права в юридичній науці розуміють,
зокрема, форми, в яких знаходить вираження правова норма.

Наявність міжнародних угод та звичаїв є особливістю джерел права цієї
галузі. Тому можна небезпідставно говорити про подвійність джерел
міжнародного приватного права. Вона полягає в тому, що, з одного боку,
джерелами права є міжнародні угоди та міжнародні звичаї, а з іншого —
норми законодавства та судова практика окремих держав, а також звичаї,
що застосовуються у сфері торгівлі та мореплавства.

Подвійність джерел указаної галузі права не впливає на єдність предмета
регулювання — цивільно-правові відносини з “іноземним елементом”.
Згадана властивість джерел права завжди викликає питання щодо їх
юридичної сили. Так, у конституціях держав, інших нормативних актах
звичайно закріплюється юридична сила норм конституції держави та актів,
прийнятих на її основі, а також міжнародних угод. Питання щодо примату
одних норм перед іншими, їх рівноцінності чи визнання як однієї
юридичної системи закріплено в конституціях ФРН, Італії, Франції,
Тунісу, Сенегалу, Португалії, Ірландії та ін.

1. Загальна характеристика видів джерел

міжнародного приватного права

Міжнародному приватному праву відомі чотири форми джерел:
1) внутрішнє законодавство; 2) міжнародні угоди; 3) міжнародні й
торговельні звичаї; 4) судова та арбітражна практика.

Конституція США прирівнює за юридичною силою міжнародні договори,
укладені цією державою, до самої Конституції та національних законів
США, а також зазначає, що у разі виникнення протиріч із законами окремих
штатів ці договори користуються пріоритетом (п. 2 ст. VI).

Конституція Франції містить загальне положення, відповідного до якого
міжнародні договори та угоди, ратифіковані чи схвалені у встановленому
порядку, після опублікування користуються пріоритетом перед законами
Франції за умови застосування кожної угоди чи договору іншою договірною
державою (ст. 55).

У Конституції ФРН такого положения про пріоритет норми міжнародного
договору перед нормою внутрішнього закону немає, а тому в цій правовій
системі застосовують загальні правила: спеціальний закон (норма)
користується перевагою перед загальним законом (нормою).

Норма права, прийнята пізніше, скасовує попередньо прийняту норму з того
ж питання. Згідно з Ввідним законом до Цивільного уложення Німеччини
норми міжнародних договорів застосовують тільки у випадку їх
трансформації у внутрішньодержавне законодавство (ст. 3 (2)).

Нормативно-правові акти Китаю визначають пріоритет за нормами
міжнародних договорів із участю цієї держави, якщо вони інакше вирішують
певне питання, ніж національне законодавство. Виняток з цього правила
становлять норми договору, стосовно яких Китай зробив застереження (ст.
6 Закону про зовнішньоекономічні договори 1985 p.). .У джерелах права
деяких держав питання співвідношення Ізридичної сили норм національного
законодавства та міжнародних договорів так і не знайшло вирішення. ‘” У
Конституції України вказано, що вона має найвищу юридичну силу, на її
основі приймається інше законодавство, а чинні міжнародні договори
України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є
частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних
договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після
внесення відповідних змін до Конституції України (ст. 9).

У Законі “Про дію міжнародних договорів на території України” від 10
грудня 1991 p.- вказано, що укладені та належним чином ратифіковані
Україною міжнародні договори становлять невід’ємну частину національного
законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм
національного законодавства. Аналогічною є й ч. 1 ст. 17 Закону України
“Про міжнародні договори України” від 22 грудня 1993 p.3 Водночас тут же
зазначається, що у випадку, коли міжнародним договором України,
укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж
ті, що передбачені законодавством України, застосовуються правила
міжнародного договору України (ч. 2 ст. 17).

Навряд чи законодавець був послідовним, викладаючи в такий спосіб
правові норми. Адже, проголосивши міжнародні договори частиною
національного законодавства України, він одночасно закріпив положення
про примат (за певних умов) норм міжнародних угод.

До міжнародних договорів за участю України, які застосовуються для
регулювання відносин у сфері міжнародного приватного права, повністю
застосовують загальноприйняті принципи міжнародного права, у тому числі
й виражені у нормах Віденської конвенції про право міжнародних договорів
від 23 травня 1969 p. (чинна для України з 13 червня 1986 p.),
Віденської конвенції про правонаступництво держав стосовно договорів від
23 серпня 1978 p. (чинна для України з 26 листопада 1992 p.). Важливе
значення має доктрина, яка тлумачить питання укладення, набуття
чинності, завершення дії міжнародних договорів та їх зміст.

Вирішення питання співвідношення юридичної сили джерел міжнародного
приватного права є важливим ще й тому, що питома вага кожного з видів
джерел права у різних правових системах неоднакова. При цьому часто до
певного пра-вовідношення можуть застосовуватися норми, що містяться в
різних джерелах права.

2. Внутрішнє законодавство

Термін “внутрішнє законодавство” тут вживається у широкому розумінні.
Маються на увазі не тільки закони, але й підзаконні акти держави.
Належність норм внутрішнього законодавства до джерел міжнародного
приватного права залежить від змісту предмета цієї галузі права у
конкретній правовій системі.

Для вітчизняної правової системи значення мають окремі норми Конституції
України. Так, у ч. 3 ст. 25 Конституції вказано, що Україна гарантує
піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами. У
ч. 1 ст. 26 зазначається, що іноземці та особи без громадянства, які
перебувають в Україні на законних підставах, користуються, тими самими
правами і свободами, а також несуть такі самі права і обов’язки, як і
громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи
міжнародними документами України.

Конституції іноземних держав можуть включати й інші норми для
регулювання приватно-правових відносин з “іноземним елементом”. Так, в
Основному Законі Російської Федерації спеціальна глава присвячена
зовнішній політиці держави. Й норми регламентують питання міжнародних
договорів, зокрема їх добросовісне виконання, як і таке ж виконання
загальновизнаних принципів і норм міжнародного права. Конституція
Російської Федерації включає й норми щодо захисту прав людини.

Закони тгінормативт-правові акти, які є джерелами міжнародного
приватного права, поділяються на такі, що; 1) повністю регулюють
відносини цієї галузі права або ж 2) певна частина норм яких регулюють
ці відносини.

До першої групи належать, наприклад, Закони України “Про
зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 p.;

“Про правовий статус іноземців” від 4 лютого 1994 р.; “Про режим
іноземного інвестування” від 19 березня 1996 p.; Консульський статут
України, затверджений Указом Президента України від 2 квітня 1994 p.;
Положення про порядок організації та проведення міжнародних конкурсів
(тендерів) на укладання контрактів на користування надрами, затверджене
постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 1998 p. Положення про
порядок поставок і митного оформлення продукції за виробничою
кооперацією підприємств і галузей держав—учасниць СНД, затверджене
постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 1994 p.; Положення
про порядок застосування обмежень імпорту товару відповідно до норм і
принципів ГАТТ/СОТ, затверджене Указом Президента України від 27 червня
1996 p.; Положення про порядок державної реєстрації іноземних
інвестицій, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 7
серпня 1996 р.6, та ін.

В іноземних державах, особливо тих, що належать до “сімі
континентального права”, приблизно з б0-х pp. широко практикується
прийняття законів з питань міжнародного приватного права, які діють і до
сьогодні.

Закони з міжнародного приватного права є комплексними актами, оскільки
вони містять систему матеріально-правових та колізійних норм, які
регулюють загальні питання: кваліфікації, зворотного відсилання,
встановлення змісту іноземного – права, взаємності, реторсії та ін. Але
переважно норми цих законів регламентують правовий статус фізичних та
юридичних осіб; право власності, зокрема інтелектуальної; зобов’язальні,
шлюбно-сімейні та трудові відносини; питання спадкування тощо. До
вказаних законів можуть включатися також питання юрисдикції, цивільного
процесу, визнання й виконання рішень судів та інших органів іноземної
держави.

В Україні не має закону з міжнародного приватного права, незважаючи на
існування декількох проектів. Майбутнє щодо його прийняття бачиться
неоднозначним. Мабуть, залишення певних матеріально-правових та
колізійних норм в окремих правових актах не виключає можливості
прийняття такого закону в майбутньому.

У деяких правових системах окремі розділи (частини, книги) цивільних
кодексів містять норми міжнародного приватного права. Наприклад, у
провінції Квебек (Канада) з 1 січня 1995 p. набула чинності книга Х
нового Цивільного кодексу. Це кодифікація норм міжнародного приватного
права та міжнородного цивільного процесу.

Крім законів з міжнародного приватного права та спеціальних розділів
(частин, книг) цивільних кодексів, в іноземних правових системах є й
інші нормативні акти, спеціально прийняті для регулювання цивілістичних
відносин з “іноземним елементом”. Вони доповнюють закони з міжнародного
приватного права або ж певною мірою заміняють їх, як це робить Декрет
про економічне, промислове, наукове й технічне співробітництво з
іноземними юридичними та фізичними особами, прийнятий у Болгарії 1974 p.

Чимало держав, особливо тих, що розвиваються, приймають інвестиційні
кодекси чи спеціальні інвестиційні закони, в яких визначаються: правове
положення змішаних підприємств; правила націоналізації приватної
іноземної власності; переведення платежів; положення про арбітраж тощо.
Таким є, наприклад, Інвестиційний кодекс Алжиру 1994 р. У багатьох
латиноамериканських державах діють спеціальні закони про придбання
іноземних технологій.

У державах “сім’ї загального права” нормативних актів щодо регулювання
відносин у міжнародному приватному праві є досить мало. До них належать,
зокрема, закони про імунітет держави (наприклад, прийнятий у
Великобританії 1978 p.), Закон з міжнародного приватного права штату
Луїзіана 1991 p., деякі інші.

Другу групу законодавства становить значна кількість юридичних актів, у
яких тільки окремі норми чи спеціальні розділи регламентують
правовідносини з “іноземним елементом”. В Україні це здебільшого
колізійні норми, які містяться в останніх розділах кодифікованих актів.
Такими є, наприклад, розділ VIII вітчизняного Цивільного кодексу
(“Правоздатність іноземних громадян та осіб без громадянства,
застосування законів іноземних держав і міжнародних договорів”), розділ
VI Кодексу про шлюб та сім’ю України (“Застосування законодавства
України про шлюб та сім’ю до іноземних громадян і осіб без громадянства.
Застосування законів про шлюб та сім’ю іноземних держав та міжнародних
договорів”). У Законі України “Про заставу” від 2 жовтня 1992 р.1 в
розділі VIII (“Застава у міжнародному обороті”) визначаються, зокрема,
правила вибору закону щодо форми договору застави та права,
застосовуваного до цього договору; правила вибору закону, який визначає
захист прав заставодержателя та заставодавця на заставлене майно.

3. Міжнародні договори

Практика регулювання правовідносин у договірній формі важлива для
держав, оскільки норми міжнародних угод у більшості правових систем є
основним джерелом регулювання питань, які належать до сфери міжнародного
приватного права. Міжнародні договори (угоди) досягають такого становища
тому, що містять уніфіковані норми, які спеціально створюються для
врегулювання міжнародних невладних відносин.

Зазначені угоди можна класифікувати за різними критеріями, зокрема за:

предметом регулювання (зовнішньоекономічні, шлюбно-сімейні відносини, з
авторського права тощо);

видом норм, які містяться у них (колізійні, матеріально-правові,
змішані);

кількістю учасників (дво- та багатосторонні);

суб’єктами, які створюють їх, чи під егідою яких вони укладаються
(держави, їх союзи, міжнародні організації, наприклад, Співдружність
Незалежних Держав, Міжнародна організація праці. Всесвітня організація
охорони здоров’я (далі — відповідно СНД, МОП);

ступенем потреби їх опосередкованості в законодавстві держав (потребують
трансформації в національне законодавство або ж “самовиконувані”, тобто
такі, що потребують тільки національної норми-відсилання).

У будь-якій державі більшість норм міжнародного договору застосовують до
правовідносин унаслідок трансформації, тобто перетворення їх у норми
внутрідержавного права. Форми здійснення трансформації передбачаються
національним законодавством держав. До них належать, зокрема,
ратифікація, прийняття актів про застосування міжнародного договору,
видання іншого національного нормативного акта.

У законодавстві України визначено принципи та правила дії міжнародних
угод з її участю, чисельність яких щороку зростає. Значна їх частина
стосується питань, що становлять предмет міжнародного приватного права.
У цьому зв’язку актуальним є положення Декларації про державний
суверенітет України від 16 липня 1990 p., яким вказано на застосування у
нашій державі норм міжнародного права, що визнані нею (розділ IV). Це
означає й застосування норм міжнародних угод.

Відповідно до Закону України “Про правонаступництво України” від 12
вересня 1991 р. на території нашої держави діють акти, ухвалені
Верховною Радою УРСР, оскільки вони не суперечать законам України,
прийнятим після проголошення незалежності України (ст. 3). Наша держава
підтвердила свої зобов’язання за міжнародними договорами, укладеними
УРСР до проголошення незалежності України (ст. 6). Вона стала також
правонаступницею прав та обов’язків за міжнародними договорами Союзу
РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки (ст.
7). Отже, з питань міжнародного приватного права діючими є певні
міжнародні угоди, укладені свого часу СРСР та визнані у відповідній
формі Україною. Вони будуть чинними, зокрема, до прийняття нових
міжнародних угод із тих же питань.

Підтвердженням цього є, наприклад, домовленість, виражена в Протоколі
між Урядом України та Урядом Королівства Бельгії про правові основи
співробітництва від 10 березня 1992 р. Ним передбачено, що угоди,
укладені між СРСР і Королівством Бельгія, а також
Бельгійсько-люксембурзьким економічним союзом, якщо вони не суперечать
законодавству та інтересам України й Королівства Бельгії, будуть діяти
до укладення двосторонніх угод, які регламентуватимуть їхнє
співробітництво у галузях, що становлять взаємний інтерес.

Меморандумом щодо подальшого застосування двосторонніх угод у відносинах
між Україною і Республікою Австрія від 8 листопада 1993 p. вказані
держави підтвердили свій намір врегулювати через обмін нотами
двосторонні договірні відносини у нових умовах, що склалися після
проголошення України незалежною державою відповідно до положень їхніх
конституцій. Дй здійснення обміну такими нотами Сторони зобов’язались
надалі застосовувати ті двосторонні угоди, які свого часу були чинними
між Республікою Австрія та СРСР. Сторони також вирішили інтенсивно
продовжувати взаємні консультації з метою з’ясування, які угоди й надалі
будуть чинними, а які мають бути замінені новими.

З багатьма державами Україна, ставши суверенною, уклала нові міжнародні
угоди. Порядок їх дії на території України визначається, зокрема,
Законом “Про міжнародні договори України” від 22 грудня 1993 р. Так,
статті 7-10 встановлюють форми здійснення трансформації міжнародних
угод, ст. 20 — порядок їх опублікування. До цих угод належать:

1. Договори про надання правової допомоги у цивільних та/чи сімейних і
кримінальних справах. Норми цих договорів вказують обсяг правової
допомоги, яка надається громадянам договірних держав та їх юридичним
особам і полягає в зносинах центральних органів держав, таких як
Міністерства юстиції, Генеральної Прокуратури, з метою використання
нових процесуальних дій на території держави, наприклад, допит свідка,
виконання рішення іноземного суду. Норми договорів відсилають до
законодавства держави, яке слід застосовувати для вирішення питань про
право- та дієздатність фізичної особи, правоздатність юридичної особи,
обмеження в дієздатності або визнання особи недієздатною, визнання
безвісно відсутнім, оголошення померлим і встановлення факту смерті,
укладення, розірвання та визнання шлюбу недійсним, особисті й майнові
стосунки подружжя, правові стосунки між батьками і дітьми, усиновлення,
опіку й піклування, нерухоме та рухоме майно, зобов’язання з деліктів,
спадкування, трудові правовідносини, визнання й виконання рішення суду.

2. Консульські угоди (статути) регламентують, зокрема, повноваження
консула щодо правового статусу громадян України, майна, що знаходиться
на території консульського округу. Так, Україною укладені консульські
конвенції з Угорщиною 30 травня 1991 p., Румунією 3 вересня 1992 p.,
Росією 15 січня 1993 p., В’єтнамом 8 липня 1994 p., Корейською
Народно-Демократичною Республікою 8 липня 1994 p., Болгарією 24 липня
1996 p., Молдовою 5 січня 1997 p., Грузією 14 лютого 1997 p.,
Азербайджаном 24 березня 1997 p., Туркменистаном 29 січня 1998 p.,
Узбекистаном 19 лютого 1998 р. та іншими державами.

3. Угоди, які спрямовані на регламентацію окремих інститутів
міжнародного приватного права, розглядатимуться далі. Доречно зазначити,
що найбільша кількість угод за участю України укладається з питань
зовнішньоекономічної діяльності; взаємного захисту інвестицій;
транспортних перевезень; авторського права. Нині для України характерним
є укладення регіональних угод в рамках СНД.

Розвиток договірного права привів до того, що на початку XX століття
юристи пропонували розробити єдиний універсальний акт, застосовуваний до
регулювання правовідносин у всіх державах. Цю місію мав виконати,
зокрема, Кодекс міжнародного приватного права від 25 листопада 1928 р.
Розроблений латиноамериканським юристом Бустаманте, він став відомий під
назвою Кодекс Бустаманте. Його підписало 19 латиноамериканських держав,
але чинним він став тільки у деяких державах. Норми зазначеного договору
декларують національний режим у здійсненні прав іноземцями, які є
громадянами держав-учасниць Кодексу. Договір регулює й інші загальмі
питання міжнародного приватного права, наприклад, застосування норм про
публічний порядок. Врегульовані питання, пов’язані з місцезнаходженням
фізичних та юридичних осіб, виникненням та припиненням їх право- та
дієздатності. Кодекс містить норми про шлюбно-сімейні відносини,
власність, зобов’язання, позовну давність, міжнародний цивільний процес.
Оскільки ці норми не знайшли широкого застосування, зазначені питання
сьогодні регулюються іншими міжнародними договорами. Після прийняття
цього Кодексу було констатовано, що досягти всесвітньої уніфікації
неможливо. Проте міжнародне співтовариство й до сьогодні шукає шляхи
гармонізації та уніфікації норм приватного права. Зокрема, ефективною є
праця у вузьких його сферах. Так, у 1976 p. датський вчений, професор
О.Ландо запропонував підготувати Європейський Звід Контрактного Права
(European Restatement of Contract Law). Ця ідея стала реалізовуватися
шляхом створення документа за назвою “Принципи Європейського
Контрактного Права”.

У 1989 p. Європейський Парламент приймає резолюцію про початок
підготовчих робіт, спрямованих на створення Європейського Кодексу
Приватного Права. Запропоновано обмежити предмет регулювання майбутнього
Кодексу тільки контрактами, квазі-контрактами, деліктами та речевим
правом. У ньому не буде проводитися зовнішньої різниці між цивільним,
комерційним та споживчим правом. Кодекс, принаймні на першому етапі його
формування, не регулюватиме правовий статус фізичних осіб, не матиме
норм сімейного та спадкового права. Європейський Кодекс Приватного Права
поділятиметься на дві частини: Загальні принципи (сфера, загальні
принципи, джерела, тлумачення) та Загальні положення (строки й позовна
давність, правочини, представництво, речі та права, грошові вимоги,
фідуціарні відносини, виконання, невиконання, залік, відповідальність
тощо). Згадані “Принципи Європейського Контрактного Права” є першим
кроком у напрямі створення зазначеного Кодексу.

4. Звичаї

Звичай — це правило, яке склалося давно, систематично застосовується,
хоч і не вимагає своєї фіксації у певній правовій формі. Звичаї
поділяються на міжнародні й торговельні.

Міжнародні звичаї засновані на послідовному й тривалому застосуванні
певних правил. Обумовлені суверенітетом і рівністю держав, міжнародні
звичаї стають обов’язковими для них. Тому в міжнародному приватному
праві застосовується принцип: “рівний над рівним не має юрисдикціГ;
заборонено дискримінацію іноземних громадян тощо.

Якщо міжнародний звичай не грунтується на засадах суверенітету й
незалежності держав, але спрямований на регулювання окремих питань,
наприклад, колізій між законами, то він обов’язковий для держави тільки
в таких випадках: по-перше, якщо такий звичай застосовується у практиці
держави; по-друге, якщо держава прямо визнала його в законі чи
дипломатичному акті. Тобто, міжнародний звичай повинен бути визнаний
державою у певній формі.

Різновидом міжнародних звичаїв є звичаї торговельні, які широко
використовуються у міжнародній торгівлі й торговельному мореплавстві.
Вони є обов’язковими для застосування, якщо: 1) норми законодавства
безпосередньо відсилають до них; 2) сторони під час укладення контракту
дійшли згоди регулювати свої відносини певним звичаєм. Якщо ж відносини
між сторонами не врегульовані законодавством та умовами контракту, суд,
вирішуючи спірне питання, може також застосовувати торговельні звичаї.
Зазначене закріплено, зокрема, в ч. 4 ст. 28 Закону України “Про
міжнародний комерційний арбітраж” від 24 лютого 1994 p.

Міжнародному приватному праву відомо декілька приватних кодифікацій
торговельних звичаїв та звичаїв торговельного мореплавства. Наприклад,
Йорк-Антверпенські правила про загальну аварію, прийняті Міжнародним
морським комітетом на конференції в Амстердамі у 1949 р. За ними
визначаються збитки, викликані загальною аварією. Застосування цих
правил залежить від наявності відсилання до них у договорі перевезення
або у страховому полісі.

Приватна кодифікація торговельних звичаїв була проведена 1927 p. на
з’їзді представників торгових палат у Варшаві. У 1932 p. цю кодифікацію
було доповнено в Оксфорді (Вар-шавсько-Оксфордські правила з угод СІФ).
Вказані звичаї також застосовують у випадку відсилання до них.

У 1936 p. Міжнародною торговою палатою в Парижі було запропоновано до
використання Правила ІНКОТЕРМС (Міжнародні комерційні терміни). Це
умови, які визначають права та обов’язки учасників торговельних відносин
стосовно предмета торгівлі, ціни контракту, страхування і т. ін. Умови
позначаються латинськими літерами (наприклад, FAS, СРТ, DES) та
розшифровуються термінологією англійської мови. У 1953, 1967, 1976,
1980, 1990 pp. до ІНКОТЕРМС вносилися зміни та доповнення, які
відображали практику торгівлі. Так, остання редакція була викликана
появою нової техніки транспортування товарів, пересилання документації,
використання електронних систем опрацювання інформації. Практика держав
свідчить, що в угоді купівлі-продажу можна посилатися на звичай з
указаних правил будь-якої їх редакції з зазначенням року цієї редакції у
зовнішньоекономічному договорі (контракті). Якщо використання
Міжнародних комерційних термінів в окремих країнах має особливості, про
це також слід вказати у цьому договорі.

У разі, коли певне правило, застосовуване до угод, може бути
кваліфіковано як звичай, це не завжди означає, що він є міжнародним.
Тобто, можна говорити про існування національного звичаю у сфері
міжнародної торгівлі,

У державах системи загального права міжнародні комерційні терміни
знаходять своє закріплення у нормативних актах. Так, Єдиний торговельний
кодекс США у ст. 2-319 та наступних закріплює умови FOB, FAS тощо.

Іншим прикладом звичаїв, використовуваних багатьма правовими системами,
є Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів 1974 p.,
розроблені Міжнародною торговою палатою. Відповідно до Указу Президента
України “Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що
укладають суб’єкти підприємницької діяльності України” від 4 жовтня 1994
p., розрахунки за зовнішньоекономічними договорами (контрактами),
укладеними суб’єктами підприємницької діяльності всіх форм власності,
предметом яких є товари (роботи, послуги), здійснюються відповідно до
вказаних Уніфікованих правил (у редакції 1983 р.) та їх змін, належним
чином опублікованих в Україні.

Застосування міжнародних звичаїв іноді викликає питання про те, чи є
вони джерелом колізійного права. Ті з них, що грунтуються на принципі
суверенітету та рівності держав, мають значення для колізійного права.
Інші тільки у небагатьох випадках колізій законів можна вважати джерелом
права. Наприклад, принцип місцезнаходження речі, особливо нерухомої, є
загальновизнаним та застосовуваним у міжнародній практиці.

Від міжнародних звичаїв слід відрізняти узвичаєння, зокрема міжнародного
торговельного обігу, тобто практику міжнародної торгівлі. Ці правила хоч
і виражають волю учасників правовідносин та використовуються у
міжнародній торгівлі, банківській справі, в морських перевезеннях, у
морських портах, проте вони не є правовими нормами. Узвичаєння можуть
регулювати взаємовідносини лише в тих випадках, коли сторони в якійсь
формі визнали за необхідне застосувати певне правило поведінки. Вони
можуть використовуватися для тлумачення юридичних угод. Загалом,
узвичаєння не є джерелом міжнародного приватного права.

5. Судова та арбітражна практика

Судова та арбітражна практика — це погляди суддів на певне питання,
зафіксовані у рішеннях суду (судові прецеденти). Вони мають вирішальне
значення для вирішення судами аналогічних питань у майбутньому. Судова
та арбітражна практика є джерелом права у державах “сім’ї загального
права”. Розгорнута система судових прецедентів склалася у
Великобританії. Менше застосовується це джерело права у США. Англійські
прецеденти суттєво вплинули на формування прецедентнйх правил Австралії,
Канади, ПАР, Ізраїлю, Японії, Таїланду та деяких інших країн. Але, хоча
судові прецеденти і є джерелом права в цих правових системах, їхня
питома вага порівняно з прецедентною системою Великобританії чи США є
значно меншою. Керівні судові рішення виявляють чинне право, формулюють
його. Переважно це рішення у справах з іноземними фірмами та іноземними
особами, які стосуються питань власності, капіталу, інвестицій. У
країнах, де судова та арбітражна практика є джерелом права,
спостерігається тенденція до регулювання правовідносин з “іноземним
елементом” через застосування саме судових прецедентів, а не
законодавчими нормами. Це пояснюється, зокрема, тим, що судовим
прецедентам легше, ніж нормам права, дати різне тлумачення.

Дещо іншим є характер судової та арбітражної практики в державах “сімі
континентального права”. Тут вона може здійснювати суттєвий вплив на
правотворчість тлумаченням законів, як це є у Франції; або ж рішення
суду розглядаються як додаткове джерело права, як це є у Скандинавських
країнах. У більшості з цих держав значення мають не стільки судові
рішення з окремих справ, скільки узагальнення судової практики з певних
категорій таких справ.

В Україні судова та арбітражна практика не визнається джерелом права, в
т. ч. міжнародного приватного. Проте тлумачення правових норм із
допомогою судової практики має місце і в правовідносинах з “іноземним
елементом”.

Висновки

Отже, з вищесказаного можна зробити наступні висновки:

Міжнародному приватному праву відомі чотири форми джерел:
1) внутрішнє законодавство; 2) міжнародні угоди; 3) міжнародні й
торговельні звичаї; 4) судова та арбітражна практика.

Термін “внутрішнє законодавство” тут вживається у широкому розумінні.
Маються на увазі не тільки закони, але й підзаконні акти держави.
Належність норм внутрішнього законодавства до джерел міжнародного
приватного права залежить від змісту предмета цієї галузі права у
конкретній правовій системіКонституції іноземних держав можуть включати
й інші норми для регулювання приватно-правових відносин з “іноземним
елементом”. Практика регулювання правовідносин у договірній формі
важлива для держав, оскільки норми міжнародних угод у більшості правових
систем є основним джерелом регулювання питань, які належать до сфери
міжнародного приватного права. Міжнародні договори (угоди) досягають
такого становища тому, що містять уніфіковані норми, які спеціально
створюються для врегулювання міжнародних невладних відносин.

Звичай — це правило, яке склалося давно, систематично застосовується,
хоч і не вимагає своєї фіксації у певній правовій формі. Звичаї
поділяються на міжнародні й торговельні.

Міжнародні звичаї засновані на послідовному й тривалому застосуванні
певних правил. Обумовлені суверенітетом і рівністю держав, міжнародні
звичаї стають обов’язковими для них. Тому в міжнародному приватному
праві застосовується принцип: “рівний над рівним не має юрисдикціГ;
заборонено дискримінацію іноземних громадян тощо.

Судова та арбітражна практика — це погляди суддів на певне питання,
зафіксовані у рішеннях суду (судові прецеденти). Вони мають вирішальне
значення для вирішення судами аналогічних питань у майбутньому.

Список використаної літератури

Богуславський М.М. Международное частное право. — М.: Международные
отношения, 1994. — С. 414

Довгерт А. С. Гармонізація цивільного (приватного) права в Європі //
Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом.
Матеріали науково-практичної конференції. — Жовтень. – К., 1998. – С.
237-240.

Кисиль В. И. Перспективы кодификации международного частного права в
СССР // Вестник Киевского университета. Сер.: Меж-дунар. отнош. и
междунар. право. — 1989. — Вып. 28.

Кисиль В. И. Правовая реформа в СССР и некоторые аспекты международного
частного права // Советское государство’и право. – 1990. – № 1. – С.
98-104.

Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба із злочинністю та
взаємна правова допомога. Кн. 1 / Упор. В. Л. Чубарєв, А. С. Мапко. –
К.: Юрінком, 1996.

PAGE

PAGE 18

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020