.

Основи юридичної деонтології (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
420 2656
Скачать документ

Реферат на тему:

“Основи юридичної деонтології”

ПЛАН

Значення та вплив деонтологічного права свідомості на розвиток і
формування професійної культури юриста

Фактори формування професійної свідомості юриста

Поняття юридичної деонтології та її принципи

Принципи, функції та компоненти юридичної деонтології

Правове державне регулювання професійної юридичної деонтології та
основні види юридичної практики

1. Значення та вплив деонтологічного права свідомості

на розвиток і формування професійної культури юриста

Поділ культури на професійну, етичну та інші складові досить умовний,
тому що пов’язаний із тими завданнями, які стоять перед дослідником. По
суті професійна культура за змістом може співпадати з будь яким із вище
названих компонентів.

Професійна культура юриста співпадає з поняттям правової культури. При
цьому слід зазначити, що невід’ємним компонентом всякої професійної
культури являється моральна культура. Однак, не слід ототожнювати ці
поняття, тому що, наприклад, юристу для здійснення своїх професійних
обов’язків необхідно не тільки знати та розуміти право, складати
документи, а ще й вільно і красиво викладати свої думки, елегантно
одягатися, знати історію, філософію, політику, ввічливо та уважно
спілкуватися з громадянами… Тобто володіти більш значною системою
духовних цінностей, які складають поняття загальної культури особи. У
зв’язку з цим в структурі професійної культури юристів виділяють правову
культуру, етичну, психологічну, моральну, естетичну, політичну та інші,
в залежності від мети та конкретизації предмету дослідження.

Для працівників юридичної сфери знання про принципи та ідеали моралі
вважаються необхідними, оскільки дають змогу здійснення морального
вибору, тобто визначати свою лінію поведінки у відповідності до
соціального ідеалу, приймати рішення в межах закону, яке б не суперечило
потребам та інтересам суспільства. Це в свою чергу стверджує авторитет
юридичної професії, сприяє підвищенню авторитета права, а значить
зміцненню режиму законності і правопорядку. Аморальні вчинки працівників
юридичних установ приводять до значних втрат духовного та матеріального
походження, до правового нігілізму, свавілля влади.

Другим рівнем моральної свідомості, як було вже зазначено, являється
психологічний (почуттєвий) рівень. Він складається з моральних почуттів,
емоцій, симпатій, антипатій, оціночних критерії.

Процес формування професійної культури юристів відбувається в певному
соціальному середовищі, яке так чи інакше здійснює свій вплив на всі
процеси, що відбуваються в ньому.

Висока якість соціальної обстановки, ефективність правового
регулювання, належний стан законності в суспільстві створюють надійну
основу для здійснення ефективного впливу на свідомість представників
юридичної професії. При цьому, високий рівень їх професійної свідомості
і культури обумовлює ефективність функціонування права, стабільність
правопорядку, стабільність у багатьох сферах соціального життя.

Професія юриста, як своєрідний вид соціальної діяльності, виділяється
серед інших цілим рядом специфічних властивостей, зумовлених тою роллю,
яку відіграють право і законність у житті суспільства. Охорона прав і
законних інтересів громадян, безкомпромісна боротьба з правопорушеннями,
висококваліфіковане розв’язання різноманітних юридичних проблем – є
змістом повсякденної діяльності юристів і разом з тим являється їх
професійним обов’язком. Саме юристи, які мають ґрунтовні знання,
відповідну професійну підготовку, високу правосвідомість, чітке
розуміння своєї відповідальності за долю людей, наділені владними
повноваженнями і здатні ефективно впливати на зміцнення законності і
правопорядку у державі.

2. Фактори формування професійної свідомості юриста

Важливе місце в юридичній діяльності посідає професійна свідомість
юриста. Професійна свідомість юриста витікає із загальної моральної
людської свідомості.

Моральна свідомість виступає складовою елементу моралі. Її розглядають
як специфічну форму суспільної свідомості і визначають в якості системи
поглядів, ідей, уявлень про належну поведінку, яка відповідає соціальним
інтересам. Характеризуючи в цілому моральну свідомість, слід визначити
її характерні риси: моральна свідомість зароджується в процесі моральної
діяльності, відображає моральну практику, а через неї економічний базис
і надбудову суспільства; в моральній свідомості знаходять своє
відображення межі вільних дій людини, відповідно до сприйнятих нею
моральних цінностей.

В юридичній професії значна частина моральних норм, ідей, оціночних
категорій знайшла своє закріплення у нормативно-правових актах, що
регулюють той чи інший вид діяльності. Таким чином, можна стверджувати
про взаємодію та поєднання морального та правового в нормативному
регулюванні, що дуже важливо для здійснення повноцінного регулятивного
впливу. Однак, поряд з цим, існує система моральних вимог, які не
закріплюються правом, а лише усвідомлюються особою, відповідно до рівня
її правової та загальної культури. Це вимоги доброзичливого ставлення до
оточуючих, чесність та порядність у взаємовідносинах з співробітниками,
почуття колективізму, альтруїзму, без яких не можна сформувати належного
мікроклімату у колективі. Отже, усвідомлення працівником основних ідей
та норм морального походження разом з правовими приписами
нормативно-правових актів являється підґрунтям регуляції та
саморегуляції поведінки людини і сприятиме зміцненню дисципліни,
оздоровленню взаємовідносин, підвищенню ефективності в
реалізації функціональних повноважень.

Характеризуючи структуру моральної свідомості, слід зазначити, що за
рівнями формування розрізняють суспільну та індивідуальну. Якщо до
першої відносять теоретичні вимоги, норми, кодекси, ідеали, категорії,
то до другого її виду включають мотиви, почуття, переконання
особистості. Ці два рівні існують у певній взаємодії. Індивідуальна
свідомість визначається суспільною свідомістю, яка базується на
суспільному бутті. Якщо людина проникається важливістю колективної ідеї,
вона сприймає її як свою особисту. Так, в умовах обстановки поваги один
до одного, ввічливості, шанування практичного досвіду, нетерпимості до
правопорушень формується відповідна свідомість окремої особистості,
відбувається сприйняття загальноприйнятих правил на індивідуальному
рівні.

Моральні почуття, які проявляються в юридичній діяльності, достатньо
різноманітні, що виходить з широкого спектру зв’язків, які формуються в
процесі вирішення значної кількості юридичних справ. До їх переліку
можна віднести такі:

• почуття патріотизму (пріоритет інтересів загальної справи перед
особистим інтересом або за рахунок особистого блага):

• престижно-статусні почуття, пов’язані з потребою самоствердження
(почуття гордості за свою професію, за довіру колективу, усвідомлення
необхідності подолання труднощів з метою випробування своїх
професійних можливостей);

• альтруїстичні почуття (бажання дати радість, допомогу, втішити,
підбадьорити в тяжку хвилину);

• комунікабельні почуття (симпатія, довіра, повага при спілкуванні).

• Роль моральних почуттів у юридичній діяльності виявляється через
призму спілкування людей. А виходячи з того, що юридична професія
передбачає саме роботу з людьми різного характеру, рівня культури,
інтелекту, то можна зазначити ту значну роль, яку відіграють моральні
почуття у мотивації роботи працівників юридичних установ. По-перше, – це
оцінка вчинків та поведінки людей з позицій суспільно-вироблених норм та
ідеалів.

По-друге, – моральні почуття виступають засобом регуляції відносин між
людьми, соціальними групами тощо. В-третє, -завдяки почуттям
суспільно-значущі норми, принципи, ідеали інтуїтивно перетворюються у
внутрішню переконливість людини В-четверте, – моральні почуття являються
не тільки засобом регуляції, але й засобом самоствердження людини,
виявом багатства її внутрішнього світу. Тому формування моральних
почуттів у кожної людини, а тим більш у юристів, співробітників
правоохоронних органів, є однією з важливіших задач морального
виховання.

Другий важливий елемент моральної свідомості – моральні норми. Це
найбільш прості форми моральних вимог, які ставляться до кожної людини.
В них закріплено морально-оціночний досвід людей, інтереси суспільства
або окремої людини. Вони зорієнтовані на підтримку сумісного життя та
діяльності людей, суспільства в цілому. Як і моральні почуття, норми
моралі являють собою універсальні регулятори поведінки. Одні з них
регулюють відношення людини до себе, другі – до інших людей, в
залежності від віку, статі, національної належності, треті – до
оточуючого середовища, в якому мешкає людина.

Крім того, що норми моралі виконують функцію регламентації, вони
виступають також засобом контролю, оцінки, підтримання, забезпечення
зв’язків та відношень соціальних груп, класів, прошарків у соціальному
середовищі. Головне полягає в тому, що вони забезпечують нормальну
життєдіяльність суспільства та особистості, впливають на поведінку
людини через її самосвідомість, самооцінку, мотиви до установки. У
професії юриста знання та сприйняття норм морального спілкування є
необхідною умовою виконання своїх обов’язків, що обумовлено
організаційно-управлінським характером юридичної діяльності, потребою
безпосереднього спілкування з людьми.

3. Поняття юридичної деонтології та її принципи

Юридичну деонтологію визначають, як науку про систему етичних вимог до
професійної діяльності юристів. Однак, поряд з цим існують також інші
визначення. Наприклад, Сливка С.С. пропонує визначення юридичної
деонтології, як науки про внутрішній імператив службового обов’язку,
який створює передумови та мотиви вибору юристом норм поведінки у
практичній діяльності, про формування власних норм для кожної ситуації
зокрема. У запропонованому визначенні просліджуються деякі недоліки, що
відображають тенденцію до звуження предмету. Автором не взято до уваги
такі вагомі компоненти предмету, як відомості (система знань) про
правознавство та юридичну практику, їх співвідношення, функції. Він
робить акцент саме на правовій культурі юриста, яка обумовлює прийняття
індивідуальних рішень як в побуті, так і на роботі.

Дещо інакшою вбачається позиція Горшенєва В.М. Він стверджує, що
юридична деонтологія — це галузь юридичної науки, що узагальнює систему
знань про мудрість спілкування та мистецтво прийняття вірного рішення у
юридичній практиці, тобто наука про пошук атмосфери досягнення
необхідного, істинного результату у спілкуванні юриста як з колегами,
так і з тими, кому він надає свої професійні послуги та кого повинен
обслуговувати правовими засобами в процесі реалізації ними свого
правового статусу.

Найбільш цікавим є визначення, яке запропоновано Шмоткіним О.В., у якому
під юридичною деонтологією слід розуміти систему загальних знань про
юридичну науку та юридичну практику, вимоги до професійних та особистих
якостей юриста, про формування цих якостей.

Як наука, юридична деонтологія має ряд характерних ознак:

– це одна із юридичних наук, яка разом з іншими входить до системи
гуманітарних знань;

– юридична деонтологія розкриває зміст та взаємозв’язок таких соціальних
явищ як юридична наука та юридична практика, визначає їх функції;

– наука юридична деонтологія, виходячи з норм та принципів суспільної
моралі, формує систему вимог професійного та особистого порядку,
висвітлює етичну сторону діяльності юриста, враховуючи спеціалізацію
юридичної професії;

– юридичною деонтологією вивчаються система, форми, методи та засоби
підготовки висококваліфікованих юристів-професіоналів;

– характерною ознакою можна назвати також те, що це молода за своїм
віком юридична наука, яка знаходиться на стадії свого становлення та
поступово набуває заслуженого авторитету в системі юридичних знань.

Окремим блоком питань до предмету юридичної деонтології входять питання
юридичної освіти – підготовки та перепідготовки кадрів, підвищення
кваліфікації, розповсюдження позитивного досвіду.

Моральні почуття, які проявляються в юридичній діяльності, достатньо
різноманітні, що виходить з широкого спектру зв’язків, які
формуються в процесі вирішення значної кількості юридичних справ. До
їх переліку можна віднести такі: почуття патріотизму (пріоритет
інтересів загальної справи перед особистим інтересом або за рахунок
особистого блага); престижно-статусні почуття, пов’язані з потребою
самоствердження (почуття гордості за свою професію, за довіру
колективу, усвідомлення необхідності подолання труднощів з метою
випробування своїх професійних можливостей); альтруїстичні почуття
(бажання дати радість, допомогу, втішити, підбадьорити в тяжку
хвилину); комунікабельні почуття (симпатія, довіра, повага при
спілкуванні).

4. Принципи, функції та компоненти юридичної деонтології

У центрі деонтологічного дослідження знаходиться людина зі своєю
особистою системою знань, навичок, умінь, а також діяльність людини, що
здійснюється у правовій сфері життя суспільства. Сам предмет науки дуже
специфічний, що обумовлюється не тільки правовою сферою людської
діяльності Людина, П якості та її існування вивчаються також іншими
науками, але в межах юридичної деонтології відбувається специфікація
предмету дослідження. Даною наукою вивчається існуюча система юридичних
знань, завдання та функції правознавства, роль юридичних знань у
вирішенні питань суспільного буття. В предмет юридичної деонтології
включаються також і питання юридичної практики: формулюються поняття та
зміст юридичної діяльності, види та форми її здійснення, вивчаються
окремі юридичні спеціальності та відповідно професійні якості
працівників юридичної сфери. При цьому особлива увага звертається на
особисті людські якості, на етикет юриста, який передбачає цілу систему
правил: як треба поводитися з співробітниками та різними учасниками
юридичного процесу, якими нормами керуватися при здійсненні професійного
обов’язку, на яких моральних принципах та правових ідеалах будувати свою
роботу тощо.

Окремим блоком питань до предмету юридичної деонтології входять питання
юридичної освіти – підготовки та перепідготовки кадрів, підвищення
кваліфікації, розповсюдження позитивного досвіду. Головною тут є
проблема підготовки не просто спеціаліста – юриста, а працівника
високого рівня кваліфікації, тобто професіонала своєї справи. Зрозуміло,
що професіоналом не можна бути взагалі. Професіонал – це добре
підготовлений спеціаліст конкретної справи, тому система підготовки
таких спеціалістів повинна відбивати специфіку практичних завдань, які
треба вирішувати працівнику у повсякденній роботі. Юридична деонтологія
повинна вивчати не просто систему виховання юриста взагалі, суспільству
потрібні професіонали конкретної справи -прокурори, законодавці, слідчі
тощо. Таким чином, у загальному вигляді предметом юридичної деонтології
можна визначити юридичну теорію, юридичну практику та систему моральних
вимог, що складають етикет професійної діяльності юристів. Слід додати,
що юридична деонтологія як наука знаходиться у тісному контакті та
взаємодії з іншими юридичними науками, використовує їх досягнення для
дослідження власного предмету Використовуються також знання
неюридичних наук – педагогіки, психології, соціології, без чого не
уявляється можливим отримати і узагальнити об’єктивні результати
дослідження. Наприклад, розроблюючи практичні рекомендації для системи
кадрової підготовки спеціалістів, реорганізації юридичної освіти або
системи правового виховання, слід користуватися положеннями не тільки
педагогіки та психології, а також досягненнями конституційного права,
філософії права, теорії права тощо.

Таким чином, можна сформулювати основні завдання, що спільно вирішуються
юридичної деонтологією (як наукою і навчальною дисципліною):

1. Виходячи з вимог соціального прогресу, особливостей та умов
функціонування українського суспільства, треба визначити роль та
призначення юридичної діяльності в структурі соціальної діяльності.

2. Відповідно до першого завдання бажано висвітлити соціальне
призначення юристів на сучасному етапі реформування державних
інститутів, а також підвищити авторитет юридичної професії.

3. Сформулювати загально-теоретичну модель юриста високого рівня
кваліфікації, враховуючи всю сукупність вимог професійного, особистого
характеру, проаналізувавши досвід іноземних держав.

4. На підставі існуючих результатів наукових досліджень прогнозувати
тенденції розвитку юридичної науки, визначати необхідні зміни щодо
системи кваліфікаційних вимог в межах конкретних юридичних
спеціальностей.

5. Виробляти практичні рекомендації для вирішення проблем правової
діяльності, що безпосередньо залежать від рівня професійної підготовки,
правової культури працівника, його морального обліку в цілому.

6. Надати організаційно-методичну допомогу студентам-юристам на
первинному етапі навчання, підготувати їх до ґрунтовного засвоєння
матеріалу, сформувати особисті уявлення стосовно юридичної теорії та
юридичної практики, кваліфіковано підготувати їх до самостійного вибору
майбутньої юридичної спеціальності.

7. Сформувати стійку систему знань щодо морального обліку юриста,
зробити їх елементом особистої культури, базою для подальшого формування
правової свідомості особи.

5. Правове державне регулювання професійної юридичної деонтології та
основні види юридичної практики

Головним науковим закладом, який виконує функцію провідного
координаційного центру, є Національна Академія Наук України, в складі
якої поряд з іншими знаходиться Інститут держави та права. В цьому
закладі зосереджено вагомий науковий потенціал сучасної правової науки
України. Значна плеяда відомих фахівців правознавства працюють у вищих
та середніх навчальних закладах, залучаючи до наукового знання десятки
тисяч студентів.

За даними Інституту законодавства Верховної Ради України на 1996 рік у
нашій країні було зареєстровано близько 170 докторів юридичних наук та
більше 400 кандидатів юридичних наук за різними фаховими напрямами. За
останні роки ці показники значно збільшилися. При цьому слід згадати про
певну кількість спеціалістів, що працюють у наукових юридичних
установах, центрах, лабораторіях без наукового ступеню чи звання, але
також складають вагому частину інтелектуального потенціалу нашої країни.
Одне із значущих місць займає Спілка юристів України, яка своєю
організуючою цілеспрямованою роботою впливає на координацію зусиль
юридичної сфери в цілому. Українськими науковцями-юристами на даному
етапі активно ведуться пошуки у всіх галузевих та міжгалузевих складових
юридичної науки: конституційному праві, адміністративному праві та
управлінні, господарському праві, екологічному праві та ін. Особливу
увагу науковців привертають до себе проблеми правового регулювання
економічних відносин – це питання реанімації вітчизняного виробництва,
подолання безробіття, перекваліфікації працівників. Крім всього іншого,
в межах дослідження залишаються проблеми функціонування державного
апарату, юридичної відповідальності, захисту прав громадянина та людини,
дотримання чіткого режиму законності… Вирішення цих та багатьох інших
питань на рівні науково-юридичного прогнозування сприятиме розвитку та
стабілізації суспільного життя в країні. Але не тільки у ході
дослідження використовуються навички та досвід науковців-юристів. Одне з
головних завдань правознавства -сприяти вирішенню практичних питань
суспільства, тому багато хто з науковців-юристів працюють безпосередньо
у вищому органі законодавчої влади — парламенті, адміністрації
Президента України, Конституційному Суді України та в інших органах
державної влади, застосовують свої наукові знання та досвід для
безпосереднього вирішення загальнодержавних завдань.

Іноді вживається термін юридична практика, який по суті відображає
поняття діяльності, але включає ще й досвід практичного засвоєння
дійсності. Зміст юридичної діяльності у кожному випадку складають
конкретні дії, перелік яких суттєво впливає на визначення обсягу, сфери
та форм юридичної діяльності. В умовах соціального прогресу,
ускладненням соціальних зв’язків відповідним чином змінюється зміст та
форми соціальної, а, значить, і юридичної практики. На підставі аналізу
спробуємо обгрунтувати вище зазначену закономірність. Професійна
діяльність (prudentes) знатоків римського права поділялася на три
основні види: cavere (складати нові позиви та угоди), agere (вести
справу у суді), respondente (давати відповіді)14. Самою типовою функцією
юрисконсультів було “respondente” — висловлювання думок стосовно запитів
приватних осіб або їх представників. Авторитет римських юристів, набутий
у судових засіданнях, був настільки значним, що їх думки впливали на
волю суддів навіть без їх особистої участі у судовому розгляді справи. У
зв’язку з тим, що за консультаціями в основному зверталися
оратори-адвокати, Цицерон порівнював роль юрисконсульта у суді з роллю
латинського флейтиста, який супроводжував виступ актора на сцені.

З часом, відповідно до нових вимог соціального прогресу, юридична
практика зазнавала змін у бік розширення змісту, ускладнення структури,
появи нових форм та засобів здійснення. Тому на сучасному етапі до
змісту юридичної практики (діяльності) відносять не тільки складання
документів, консультування та участь у судовому засіданні, а також
багато інших юридичне значущих дій. До вже існуючого переліку слід
додати: попередження, припинення та розслідування правопорушень,
притягання до юридичної відповідальності, виконання покарань, підготовка
та прийняття нормативно-правових актів, здійснення правовиховної та
науково-дослідницької діяльності, реєстрація та статистичний облік
правових явищ, результатів юридичної діяльності… Ці дії можна
розглянути, як форми прояву юридичної діяльності та структурно розкласти
на окремі акти поведінки, які поєднуються єдиним напрямом та метою
юридичної роботи. Наприклад, у межах правотворчого процесу
виділяємо: формування творчої групи, написання проекту закону,
узгодження та доробку проекту, внесення на обговорення до правотворчого
органу та інше. У межах притягання до юридичної відповідальності можна
виділити вивчення фактичних обставин справи, збір додаткової інформації,
вивчення особи правопорушника, вибір виду та міри покарання, з’ясування
пом’якшуючих обставин, підготовку та винесення рішення по справі тощо.

Щодо визначення видів юридичної практики, яка охоплює своїм поняттям
окремі акти поведінки та форми юридичної діяльності, то найбільш
значущою слід признавати класифікацію за суб’єктами (судова,
прокурорська, законодавча, слідча та інші), а також класифікацію за
змістом інтелектуальної діяльності (пізнавально-пошукова,
реконструктивна, організаційна, реєстраційна, комунікативна). Інші
види та підстави класифікації юридичної практики мають значимість лише у
зв’язку з проведенням конкретно-цільового дослідження, що у даному
випадку не ставиться за мету.

Список використаної літератури

Гусарєв С.Д., Карпов О.М. Юридична деонтологія: Навч. посібник. – Київ,
1998.-156 с.

Шмошкін О.В. Юридична деонтологія – К., 1995.

Юридична деонтологія / Гусєв, Тіхоміров та ін.- К., 1999.

Юридична деонтологія / За ред. Бругалова. – К., 1998.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020