РЕФЕРАТ
на тему:
“Спілкування в соціальній психології”ПЛАН
1. Визначення спілкування
2. Місце спілкування в соціальних взаємовідносинах
3. Спілкування в групах
4. Соціальна психологія у дослідження аспектів спілкування
Список использованой літератури
Визначення спілкування
Спілкування – складний процес взаємодії між людьми, що полягає в обміні
інформацією, а також у сприйнятті і розумінні партнерами один одного.
Суб’єктами спілкування являються живі істоти, люди. У принципі
спілкування характерне для будь-яких живих істот, але лише на рівні
людини процес спілкування ставати усвідомленим, зв’язаним вербальним і
невербальним актами. Людина, що передає інформацію, називається
коммунікатором, що одержує її – реципієнтом.
У спілкуванні можна виділити ряд аспектів : зміст, мета і засоби.
Розглянемо їх докладніше.
Зміст спілкування – інформація, що у межиндивидуальних контактах
передається від однієї живої істоти іншому. Це можуть бути зведення про
внутрішній (емоційному і т.д.) стані суб’єкта, про обстановку в
зовнішнім середовищі. Найбільш різноманітний зміст інформації в тому
випадку, якщо суб’єктами спілкування являються люди.
Ціль спілкування – відповідає на запитання «Заради чого істота вступає в
акт спілкування?». Тут має місце той же принцип, що вже згадувався в
пункті про зміст спілкування. У тваринні мети спілкування не виходять
звичайно за рамки актуальних для них біологічних потреб. У людини ж ці
мети можуть бути дуже і дуже різноманітними я виявляти собою засобу
задоволення соціальних, культурних, творчих, пізнавальних, естетических
і багатьох інших потреб.
Засоби спілкування – способи кодування, передачі, переробки і
розшифровки інформації, що передається в процесі спілкування від однієї
істоти до іншого. Кодування інформації – це спосіб її передачі.
Інформація між людьми може передаватися за допомогою огранов чувтв, мови
й інших знакових систем, писемності, технічних засобів запису і
збереження інформації.
2. Місце спілкування в соціальних взаємовідносинах
Під соціальними взаємовідносинами ми розуміємо систему взаємопов’язаних
елементів спілкування, що залежать від впливу психології групи, її
лідерів, та керівництва соціальних груп. До елементів спілкування
відносимо: складові психологічного стану особистості та їх вплив, етику
взаємостосунків та етикет спілкування.
Теоретичні засади ділових взаємовідносин розкривають насамперед
першоджерела їх виникнення. Тобто лише у спілкуванні виникають ділові
взаємовідносини. Колектив є необхідна складова, але вона виконує
непосильну роль у складанні ділових взаємовідносин. Колектив сам по собі
впливає на якість стосунків, що в ньому виникають. А отже і ділові
взаємовідносини також забарвлені таким же емоційним змістом, що і рівень
спілкування у колективі.
Оскільки колектив може складатися як з формальних груп ( відділів,
підрозділів ), так і з неформальних груп, що виникають стихійно, то ці
два різновиди груп мають вплив на ділові взаємовідносини також. У кожній
групі керівною є своя психологія, що складається під впливом дії
багатьох факторів. Головним з них, на нашу думку, є психологічний
настрій кожного члена групи. Неабияке значення має ставлення кожної з
особистостей до життєвих цінностей. Дуже часто, саме витоки
психологічної сутності кожного з членів групи є об”єднуючим фактором. А
якщо об”єднуючим є прагнення внести свій належний внесок у складі групи,
то гарна оцінка результатів групи, впливає на зростання особистих
якостей кожного та закріплює груповий психологічний настрій.
Як правило, лідером формальної групи є керівник, що виконує покладені на
нього обов”язки керувати підлеглими. На противагу формальному лідеру,
неформальний користується лише своїми особистими якостями. До них
належать як фахові знання, досвід, так і вміння керувати загалом.
керівна роль полягає у вмінні, вислуховуючи окрему думку, вирізняти
головне. Поступово укладаючи думки співбесідників у відповідну схему,
лідер складає особисту думку. У нього складається бачення всієї ситуації
в цілому. Це впливає на остаточне рішення. Саме це вміння виділяє
лідера з поміж усіх інших.
Оптимальним для організації є поєднання формального лідера з
неформальним в одній особі. Якщо такого не сталося, тоді формальний
лідер має будь-що налагодити дружні ділові стосунки з неформальним
лідером. Тільки тоді усі рішення, що приймає формальний лідер, будуть
отримувати підтримку як неформального лідера, так і його групи. А це, у
свою чергу, надає додаткові можливості налагодженню сприятливих ділових
взаємовідносин у повному взаєморозумінні.
Серед найвпливовіших факторів вирізняємо конфліктні взаємини, що здатні
спричинити розлад як діяльності так і взаємовідносин у колективі
зокрема. Тому зрозуміло, що величезне значення має профілактика
виникнення конфліктних ситуацій, та дослідження їх психологічної
сутності.
На нашу думку, ознайомлення щонайширшого загалу співробітників з
теоретичними засадами успішної профілактики конфліктів, може позбавити у
подальшому від багатьох негативних наслідків.
Спілкування в групах
Усі люди, і кожен з нас зокрема, є продуктом спілкування. Саме в цьому
процесі відбулось поступове становлення відповідних суспільних відносин.
Це вища ступінь відносин. Сутність суспільних відносин є у взаємодії
визначених соціальних ролей. А звідси, соціальну роль визначають як
фіксацію визначеного стану (соціального) становища, що займає індивід у
системі суспільних відносин. Це є нормативно – схвалений приклад
поведінки. Його очікують від кожного, хто займає визначену конкретну
соціальну позицію.
Цікавим, на наш погляд, є те, що кожен індивід завжди виконує декілька
соціальних ролей. Наприклад, особа чоловічої статі може бути одночасно
батьком, бухгалтером, спортсменом, та перебувати у родинних зв?язках з
декількома особами одночасно (з батьком дружини, чоловіком сестри, і т.
інш.).
Соціальна роль несе у собі також потребу чіткого визначення
інтернаціональних зв?язків кожного. Саме вони залежать безпосередньо від
індивідуально-психологічних особливостей кожного конкретного носія,
визначеної їм ролі.
Тобто, природа міжособистих стосунків, згідно з рядом авторів (Є.І.
Головаха “Структура групової діяльності”, Р.Л. Кричевського “Психологія
малої групи”), та на нашу думку, суттєво відрізняється від природи
суспільних стосунків.
Ми спробуємо поєднати значення емоційності у спілкуванні особистостей з
виконанням обов’язків, що пов?язані з діяльністю. У книзі Н.Н. Обозова
“Між особисті стосунки”, відзначено, що єдність спілкування та
діяльності є в тому, що люди не лише спілкуються у процесі виконання їми
різних суспільних функцій. Ми згодні з автором, що люди завжди
спілкуються в якійсь діяльності (під час виконання), або з приводу цієї
діяльності. Більш того, досить часто спілкування виступає як сторона
діяльності, а діяльність – як умова спілкування.
Вищезазначені автори, одностайно вирізняють три складові – три
взаємопов?язані сторони структури спілкування. На нашу думку, такий
поділ підкреслює окремі аспекти ділового спілкування, також, як
такового. А саме, містить комунікативну, інтерактивну та перспективну
сторону, за твердженням Н.Н. Обозова у роботі “Міжособисті стосунки”.
Комунікативна сторона складається з обміну інформацією між індивідами,
інтерактивна стосується організації взаємодії та обміном не лише
знаннями, а також дією. Перспективна сторона – це процес сприйняття
партнерами одне одного та встановлення взаємопорозуміння.
Не викликає також сумніву важливість опанування процесу обміну
інформацією належним чином.
Цікавим на наш погляд є акцентування Н.Н. Обозовим у роботі “Міжособисті
стосунки” способів уникнення комунікативних бар?єрів, що носять
соціальний, або психологічний характер. Так наприклад, розповсюдження
інформації у суспільстві, та в колективі зокрема, проходить крізь
“фільтр довіри”, або “недовіри”. Така система може діяти с протилежними
наслідками. Правдива інформація може не сприйматися, а не правдива –
бути прийнятою.
З метою послаблення дії фільтрів існує можливість створити
найсприятливіший фон. Цим фоном є на нашу думку, та на думку
вищезгаданих дослідників, проведення ділового спілкування с значно
притишеним музичним супроводом, ніж завжди.
Ми у практиці проведення ділового спілкування випробували вище згаданий
приклад, та отримали підтвердження досліджень Д. Ж. Морено у роботі
“Соціометрія”, та А.Н. Леонтьєва в роботі “Психологічна теорія
діяльності”.
У роботі А.І. Пригожина “Соціальна організація”, автор розглядає
спілкування не тільки як обмін інформацією, а також як взаємодію.
Автор-дослідник вважає, і ми розділяємо цю думку, що дуже велике
значення для утвердження ділових взаємовідносин у колективі має саме те,
як кожен учасник спільної діяльності розуміє свій індивідуальний вклад у
спільну діяльність групи.
Саме це, на нашу думку, допомагає йому корегувати свою стратегію у
взаємодії з колективом при ділових взаємовідносинах. Ми вважаємо, що
таким чином для пізнання механізму взаємодії у колективі необхідно
розуміти, як наміри, мотиви, установки одного індивіда можуть впливати
на уявлення щодо партнера по взаємодії, а також, як одне та інше
проявляється в організації спільної діяльності.
У роботі А.Н. Леонтьєва “Психологічна теорія діяльності”, спілкування
розглядається як сприйняття людьми один одного. Він вважає, що
сприйняття іншої людини означає сприймання його зовнішніх ознак,
співвідношення їх з особистими характеристиками індивіда. та
інтерпретацію на цій основі його вчинків. Ми цілком поділяємо твердження
А.Н. Леонтьєва та вважаємо, що люди не тільки сприймають, оцінюють один
одного, а також формують по відношенню один до одного відповідні
відносини. Сфера досліджень, пов?язана з виявленням механізмів
накопичення означених емоціональних стосунків щодо сприймаємого
суб’єкта, вважає вищезгаданий дослідник.
Цікавим на нашу думку є визначення автором-дослідником трьох ефектів при
сприйманні людьми один одного. У першому – “ефекті ореола” розглядається
ефект приємного та неприємного враження від людини. Перше приводить до
позитивних оцінок, друге – до негативних. У другому – “ефекті новітності
та первинності”, розглядається значення інформації людини в залежності
від того, знайома нам ця людина, чи ми її бачимо вперше у житті. У
третьому – “ефекті стереотипізації” розглядається сприйняття людини щодо
її групової залежності. Стереотипізація, наприклад, призводить, на нашу
думку, до формування негативних етнічних стереотипів.
Аналізуючи дослідження А.І. Пригожина “Соціальна організація” та А.Н.
Леонтьєва “Психологічна теорія діяльності”, ми робимо висновок, що люди
не тільки сприймають один одного, але ще й формують по відношенню один
до одного деякі особисті ставлення. Вони впливають на подальші стосунки,
а зокрема на ділові взаємовідносини.
Наш погляд на питання спілкування та його значення для ділових
взаємовідносин у цілому співпадає з дослідженнями вищезгаданих авторів.
Ми вважаємо, що саме процес спілкування потрібно розглядати як
найважливіший аспект ділових взаємовідносин в апараті управління.
До психологічних засобів впливу у процесі спілкування В.П. Каземіренко у
роботі “Соціальна психологія організації” відносять деяк несвідому
притаманність індивіда впливати на деякі психічні стани (ситуація
паніки, великі відкриті аудиторії при музиці і т.п.).
Наступним засобом він вважає спрямований до мити, неаргументований вплив
однієї людини на іншу, чи групу людей. Дослідник вважає що при цьому
здійснюється передавання інформації на основі некритичного її
сприйняття.
Ми хочемо відзначити при цьому, що втомлені люди більш піддаються
некритичному сприйняттю ніж ті, що добре себе почувають.
Автор також визначає що у процесі спілкування здійснюється не просте
сприйняття зовнішніх рис поведінки іншої людини, або її психічного
стану, а повторення індивідом прикладів поведінки, що демонструється
опонентом. Ми згодні також з автором щодо способів відображення, а саме,
від внутрішнього до зовнішнього – духу доброзичливості підкоряються
раніше, ніж їм користуються зовнішньо. Підпорядкований персонал
використовує приклад керівництва: доброзичлива усмішка керівника є
сигналом для доброзичливого ставлення до оточуючих. Периферія
використовує приклад центру: доброзичливість та висновки наради у
центральному офісі переносяться на нараду, що відбуваються у
регіональних відділеннях.
4. Соціальна психологія у дослідження аспектів спілкування
Соціальна психологія як наука про людське суспільство виникла досить
пізно – в 20-і роки ХХ сторіччя. Подібний феномен пояснюється
особливостями самого об’єкта пізнання. Найлегше виявилось прилучитись
до сприйняття оточуючого нас природного середовища і першими
з”явились природні науки. Пізнання суспільства, соціальних явищ
виявилось набагато складнішим та спроби його наукового аналізу
сформувались у вигляді аналітичних теорій лише в середині минулого
століття. Ще складніше виявилось для людини осягнути таїни
міжособистого спілкування, пізнати свою особистість, розкрити несвідомі
механізми поведінки людини. Зовсім відокремлене місце в історії
соціальної психології займає Зигмунд Фрейд (1856-1939) – австрійський
лікар і психолог, що мав нахил до гуманітарного мислення. Впливовість
його теорії пояснюється не лише наявністю неофрейдизму, а також
всеосяжною практикою психоаналізу, що має найбезпосередніше відношення
до соціальної психології ділового спілкування. Створена Фрейдом теорія
механізмів психологічного захисту отримала подальший розвиток в
вітчизняній соціальній психології особистості. Реальність даних
механізмів доведено.
Наприклад, у роботі Р.М. Грановської “Елементи практичної
психології”(4), автор визначає психологічний захист як тенденцію
індивіда дотримуватись звичайного ходу мислення, вже складеної у нього
особистої думки щодо себе, відвертаючи або зміщуючи несприйнятну для
самооцінки нову інформацію. Захисні механізми починають свою дію тоді,
коли людина неспромоглась досягти наміченої мети і під загрозою
опиняється її душевна рівновага. Р.М. Грановська вирізняє вісім
засобів психологічного захисту: непогодження, витіснення, проекція,
ідентифікація, раціоналізація, включення, заміщення та ізоляція.
Непогодження – має свій прояв в безсвідомому відстороненні від
негативної для самооцінки інформації. Людина неначе слухає, але не
чує, не сприймає те, що загрожує самозбереженню, престижу, головним
чинникам особистості. З прийнятої позиції в етиці ділового
спілкування, наявність цього механізму надає змогу припустити, що так
зване “висловлення правди в вічі”, наприклад підлеглим в процесі ділової
зустрічі, має яскравий негативний ефект.
Витіснення – дієвий спосіб попередження внутрішнього конфлікту, що
передбачає не лише “виключення” зі свідомості негативної інформації або
мотивації дій, але й особливих напрямків думки і дії, що спрацьовують на
збереження позитивного “Я – образу”.
Раціоналізація – найчастіше проявляється у знеціненні недосяжного.
Виходячи з практики ділового спілкування має сенс, по-перше, не
поспішати з обвинуваченням в нещирості, якщо людина відхрещується від
своєї обізнаності у деяких питаннях, оскільки не виключено, що
несприйнятна інформація якимось чином торкається його почуття власної
гідності. І по-друге, вчитися вирізняти дійсні мотиви “дезінформації”
від тих, що людина використовує для самозбереження і самовизначення.
Проекція – безпідставне приписування іншій особі своїх бажань і
сподівань, особистих якостей, до того ж найчастіше негативного
характеру. Наприклад, під час сварки дійові особи конфлікту приписують
один одному свої недоліки.
Ідентифікація – встановлення емоційного зв’язку з іншим суб’єктом,
ототожнювання себе з ним. Цей механізм захисту дозволяє особистості
подолати почуття особистої неповноцінності та віднайти впевненість у
собі.
Заміщення – є найпростішим механізмом психологічного захисту. Сутність
його в тому, що людина знімає внутрішню напругу шляхом перенесення,
переадресації дії, що була направлена на недосяжний об’єкт, в досяжну
ситуацію. Так, наприклад, гумова статуя голови правління банку у
комплекті з палицею, може позбавити клерків від необхідності зривати
свій розпач на колегах, в суспільних місцях або сім’ї.
Включення та ізоляція – полярно протилежні механізми психологічного
захисту. Включення – полегшення внутрішнього конфлікту шляхом спільного
хвилювання, коли свої біди вже не здаються такими значними як раніше.
Отже, керівник колективу сприяє неформальному спілкуванню, і не лише в
робочому приміщенні. Ізоляція – захист від травмуючих факторів шляхом
відокремлення від емоційних зв’язків з іншими людьми, втрата нахилу до
спільного хвилювання.
Ми згодні з думкою Р.М. Грановської (4) щодо визначення психологічного
захисту як тенденції індивида дотримуватись вже складеної особистої
думки, звичайного ходу мислення. Не викликає заперечень твердження
Р.М.Грановської (4), що вищезгадані механізми психологічного захисту
починають свою дію тоді, коли людина неспромоглась досягти наміченої
мети і під загрозою опинилась її душевна рівновага. На наш погляд знання
цих механізмів суттєво допоможе менеджеру-управлінцю при ділових
взаємовідносинах у колективі.
Знання механізмів психологічного захисту необхідно сучасному керівнику
не лише для кращого розуміння дійсних мотивів поведінки інших людей
в процесі ділового спілкування. Не менш важливо іноді розібратись в
самому собі, бо створений ним душевний комфорт (спокій) стає значною
перепоною на шляху усвідомлення особистих недоліків, реального
подолання внутрішньо-особистих конфліктів, на шляху подальшого
самовдосконалення.
Ми вважаємо, що значним недоліком концепції Зигмунда Фрейда є
використання абстрактних побудов, що не підтверджені беззаперечними
експеримен-тальними даними: недооцінка ролі соціальних факторів в
формуванні рушійних сил людської поведінки. Однак, слід відзначити , що
він був одним з перших, хто намагався здолати провалля поміж біологічним
і соціальним в визначенні людської природи. Визначально помилковий
принцип фізіологічного пояснення людських бажань не спинив його, та не
завадив здійснити неперевершений внесок у вивчення несвідомих явищ
психіки людини як на індивідуальному, так і на колективному рівні.
Список використаної літератури:
1. Андрєєва Г.М. Соціальна психологія. – М., Аспект Пресс, 1996.
2. Зимова И.А. Психологія навчання іноземній мові в школі. – М., 1991.
3. Леонтьев А.Н. Проблеми розвитку психіки. – М., 1972.
4. Ломов Б.Ф. Спілкування і соціальна регуляція поводження індивіда//
Психологічні проблеми соціальної регуляції поводження, – М., 1976.
5. Немов Р.С. Психологія. Книга 1: Основи загальної психології. – М.,
Освіта, 1994.
6. Спілкування й оптимізація спільної діяльності. Під ред. Андрєєвої
Г.М. і Яноушека Я. М., МГУ, 1987.
Список використаної літератури
Золотнякова А.С. Проблемы психологии общения. Мысль,
1991.Ростов-на-Дону. Изд-во Рост.ун-та, 1976г.
Ковалев А.Г. Курс лекций по социальной психологии. М., 1994,
с.153-154.
Ксенчук Е.В., Киянова М.К. Технология успеха . Минск, 1993.
Куликов В., Галицький В. Применение психологического воздействия в
конфликтных ситуациях . – Проблемы психологического воздействия. М.,
1995.
Лавриненко А.П. Социальная психология и этика делового общения. М.1998.
Леонтьев А.А. Психология общения. Тарту. Изд-во Тарт.ун-та, 1994.
Общие основы педагогики. М., 1994.
Ольшанский В.Б. Психологическая теория коллектива. – Вопросы
психологии, 1996, № 3.
Немов Р.С. Психология. Книга 1: Основи общей психологии. – М.,
Просвещение, 1994.
PAGE
PAGE 14
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
