.

1. Психологічна структура особистості. 2. Психологічні особливості та структура злочинних груп (контрольна)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
1174 7922
Скачать документ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з психології

1. Психологічна структура особистості.

Основні теорії психології особистості

Особистість слід розглядати як складну систему, в якій диференціюються
та інтегруються психічні властивості, що розвиваються в індивіді під
впливом соціальних факторів в умовах здійснення ним діяльності та
спілкування з іншими людьми. Тому особистість можна вважати «системою
систем», на що вказував Г. С. Костюк.

Особистість — це індивід із соціальна зумовленою системою вищих
психічних якостей, що визначається залученістю людини до конкретних
суспільних, культурних, історичних відносин. Ця система виявляється і
формується в процесі свідомої продуктивної діяльності і спілкування.
Особистість опосередковує та визначає рівень взаємозв’язків індивіда з
суспільним та природнім середовищем. У філософсько-психологічному
аспекті особистість — це об’єкт і суб’єкт історичного процесу і власного
життя.

В ході свого становлення як особистості індивід поступово стає суб’єктом
цілеспрямованого пізнання та перетворення об’єктивної дійсності й самого
себе. Спочатку він сприймає — переважно як об’єкт — різнобічні впливи з
боку дорослих і створеного людством ще до його народження суспільного,
культурного середовища. Цей вплив спеціально організований суспільством
у формі ігрової, навчальної і трудової діяльності в умовах сім’ї,
дошкільних та шкільних установ, професійної та вищої освіти і
виробництва. Одночасно створюються внутрішні психічні Новоутворення, які
з дитячого віку формують власну свідому активність людини, спрямовуючи
її на пізнання й перетворення об’єктивної дійсності та себе. Особистість
виступає як суб’єкт діяльності та спілкування.

Розвиток особистості відбувається у конкретних суспільних умовах.
Особистість завжди конкретно-історична, вона — продукт епохи, життя
своєї країни, своєї сім’ї. Вона — очевидець та учасник суспільного руху,
творець власної і загальної історії, об’єкт і суб’єкі сучасності.

У процесі розвитку особистості людина оволодіває засобами людської
діяльності та спілкування, мовою, в неї формуються вищі психічні
функції, свідомість, воля, самосвідомість, вона стає суб’єктом активного
цілеспрямованого пізнання й перетворення навколишнього соціального та
природного середовища. В неї з’являється здатність до самовдосконалення,
самотворення власної особистості в процесі самопізнання, самовиховання
та самонавчання. Вона вступає у «суб’єкт-суб’єктні» стосунки з іншими
людьми.

Слід адекватно співвідносити поняття людини й особистості. Людина як
соціальна та біологічна істота є носієм особистості. Поняття людини
значно ширше за поняття особистості, бо включає у себе велике коло
соціальних і біологічних ознак — антропологічних, етнографічних,
культурних та ін.

Особистість характеризується якісними та кількісними проявами психічних
особливостей, які утворюють її індивідуальність. Індивідуальність — це
поєднання психологічних особливостей людини, що утворюють її
своєрідність, відмінність від інших людей. Індивідуальність проявляється
у здібностях людини, в домінуючих потребах, інтересах, схильностях, у
рисах характеру, в почутті власної гідності, у світобаченні, системі
знань, умінь, навичок, у рівні розвитку інтелектуальних, творчих
процесів, в індивідуальному стилі діяльності та поведінки, в типі
темпераменту, в характеристиках емоційної та вольової сфер тощо.
Індивідуальність формує важливу характеристику особистості людини, яка
забезпечує властивий тільки їй стиль взаємозв’язків з навколишньою
дійсністю.

Поняття особистості тлумачиться неоднозначне — залежно від того, який
підхід реалізується дослідником. Можна виділити якнайменше чотири
аналітичних підходи – соціально-психологічний,
індивідуально-психологічний, діяльнісний та генетичний, реалізовані
такими психологами, як Б. Г. Ананьєв, В. В. Давидов, А. Г. Ковальов, О.
М. Леонтьєв, Г. С. Костюк, Ф. Лерш, В. М. М’ясищев, А В. Петровський, К.
К. Платонов, С. Л. Рубінштейн, В. М. Русалов та ін.

Синтез системного уявлення про особистість має відповідати ознакам
системного підходу, таким як наявність цілісної структури елементів,
взаємозв’язків між складовими елементами, ієрархічної організації
елементів, системоутворюючих факторів, вхідних та вихідних
структурно-функціональних характеристик, рівня розвитку системи тощо.
Разом із тим у такій системі має бути врахована соціальна, психологічна,
індивідуальна своєрідність, зокрема наявність в особистості такої
специфічної підсистеми, як самосвідомість.

Можна виділити три основних аналітичних напрями, у річищі яких
здійснювалися спроби формування базових системних засад побудови
цілісної психологічної структури особистості. Це
соціально-психолого-індивідуальний, діяльнісний та генетичний напрями. У
дослідженнях О. М. Леонтьєва, С. Л. Рубінштейна, Ф. Лерша, Г. С.
Костюка, К. К. Платонова, В. Ф. Моргуна та інших психологів чітко
виявляється тенденція до синтезу багатовимірної системної психологічної
структури особистості.

Прикладом може слугувати функціональна динамічна психологічна структура
особистості К. К. Платанова (1906— 1983). Він виділяв у структурі
особистості чотири підструктури: соціальне зумовлену підструктуру
спрямованості особистості; підструктуру досвіду; підструктуру психічних
процесів; підструктуру біопсихічних властивостей особистості. Крім того,
вчений розглядав і другий ряд — підструкгури здібностей і характеру. Із
застосуванням принципу «накладання» одного ряду підструктур на другий
був зроблений крок до системної побудови двовимірної психологічної
структури особистості.

Цікавий і перспективний проект синтезу інших двох вимірів психологічної
структури особистості здійснив у 30—50-х роках відомий німецький
психолог Ф. Лерш. Він запропонував поєднати
соціально-психолого-індивідуальний і діяльнісний плани особистості у
вигляді двовимірної горизонтально-вертикальної схеми. Цей варіант
побудови структури особистості підтримали українські психологи Г. С.
Костюк і П. М. Пелех.

За Ф. Лершем, горизонтальний параметр особистості утворюють психічні
процеси та функції, що виникають і розвиваються в особистості на основі
«закону комунікації». Горизонтальний вимір складається з чотирьох
«членів»: мотиваційного, чуттєвого (або емоційного), пізнавального,
діяльнісного.

Вертикальний параметр особистості розглядається як внутрішній результат
«горизонтальної» діяльності, як внутрішні сили особистості, котрі
утворюють нашарування у формі диспозиції психічних властивостей,
навичок, звичок тощо. Вони динамічні, бо беруть участь у
«горизонтальній» діяльності особистості — у відчутті, сприйманні та
інших психічних процесах.

Вертикальна структура особистості утворюється такими диспозиціями, як:
а) особистісна надбудова; б) ендогамна основа особистості — її внутрішні
спонукання, прагнення, потреби та почуття як мотиви діяльності; в)
зовнішній обсяг переживань особистості — її відчуття, сприймання, уява,
пам’ять, фантазія, мислення, діяльна поведінка тощо; г) життєва основа
особистості — сукупність органічних процесів живої істоти, серед яких
найважливішими є фізіологічні процеси у нервовій системі. Розвиток
особистості у горизонтальному та вертикальному вимірах — це єдиний
процес. Будь-яка психічна функція горизонтального ряду залишає свої
сліди у вертикальному ряді нашарувань, диспозицій і навпаки.

2. Психологічні особливості та структура злочинних груп

У кримінальному праві злочинною групою називає умисна участь двох чи
більше осіб у вчиненні злочину у вигляді простої чи складної співучасті
(ст. 19 КК України), що спричиняє відповідальність за вчинення злочинів
деяких видів простою групою за змовою чи без неї, групою осіб за
попередньою змовою і організованою групою, а також злочинною зграєю
(бандою). Окрім того, існує відповідальність за різноманітні групові
дії, що грубо порушують суспільний порядок, масові заворушення та ін.

Кожна із названих форм групових злочинів та групової злочинної
діяльності має не тільки правовий, але й відповідний психологічний
зміст. З позицій психології, злочинна група — це антисуспільне
неформальне об’єднання двох або більше осіб для спільного вчинення
злочинів, що є єдиним, особливим суб’єктом даного виду людської
діяльності. Саме спільність вчинення злочинів певного виду (корисливих,
корисливо-насильницьких, насильницьких) — головне, заради чого існує
злочинна група.

У цьому визначенні наявні такі кваліфікаційні ознаки:

1) мала неформальна група, тобто нечисленна за складом спільність людей,
стосунки у якій нормативно, офіційно не регулюються, підтримується
безпосередній особистий контакт між учасниками;

2) об’єднання учасників відбувається завдяки спільній злочинній
діяльності;

3) взаємодія учасників групи певним чином організована (від ситуативних
груп, де групові структури ледве визначені, до організованих, де існують
функціональні і психологічні взаємозв’язки);

4) група є єдиним особливим суб’єктом злочинної діяльності, тобто кожен
учасник надає свій внесок відповідно до розподілу ролей — з одного боку,
до кожного пред’являються певні вимоги — з іншого. Такі вимоги можна
умовно поділити на загальні й часткові. Загальними є вимоги здійснювати
протизаконні дії, беззастережно дотримуватись звичаїв та норм, що
склалися в групі, та внутрігрупової субординації; частковими —
обачливість у поведінці, здібності та досвід вчинення злочинів,
наявність певних особистісних властивостей (рішучість, сміливість,
відсутність жалю до потерпілих та ін.)

У практичній діяльності працівники правоохоронних органів при аналізі
групових злочинів повинні враховувати такі чинники:

1. Причини об’єднання декількох осіб у злочинну групу:

а) неможливість вчинити злочин самому чи складність діяти інакше;

б) спільність сформованих антисуспільних (злочинних) інтересів учасників
групи;

в) особисті неформальні зв’язки і стосунки учасників у минулому та ‘їх
характер;

г) прийняті у групі загальні норми поведінки, що визначають її
орієнтацію на порушення закону та групову злочинну діяльність;

д) можливість впливу осіб, що мають злочинний досвід (раніше засуджених,
визнаних особливо небезпечними рецидивістами, адмінпіднаглядних та ін.),
які часто виступають ініціаторами створення злочинних груп.

2. Рівень (ступінь) організованості злочинної групи — згуртованість,
сталість, термін існування, тривалість і характер вчинення злочинів, їх
спрямованість.

3. Кількість та склад учасників (неповнолітні, дорослі, змішаний склад і
хто переважає, наявність досвідчених злочинців та їх роль у групі,
ставлення до вживання спиртного чи наркотиків, азартних ігор тощо).

4. Розподіл ролей і становище в групі окремих учасників — функції при
здійсненні конкретних злочинів, ступінь авторитетності, сильні та слабкі
сторони, наявність злочинних умінь та навичок.

5. Стосунки в злочинній групі — рівень дисципліни, яким чином і ким вона
підтримується, наявність конфліктів та причини їх виникнення, можливості
їх використання для роз’єднання та попередження злочинів.

Злочинні групи найчастіше формуються на основі неформальних об’єднань у
сфері побутового спілкування, що виникають завдяки симпатіям, емоційній
привабливості, спільності поглядів та інтересів і т. ін. Неформальна
група функціонує лише при умові позитивного ставлення учасників один до
одного, інакше спілкування стає безпредметним і втрачає сенс. Це
стосується і даного виду злочинних груп: участь у них зумовлюється
попередньою деформацією соціальних властивостей особистості, а групова
злочинна діяльність стає її результатом. Але елементи звичайного
неформального спілкування зберігаються ще досить тривалий час, поступово
змінюючись на сугубо «ділові», злочинні. Єдність (цілісність) групи при
цьому забезпечується такими чинниками, як внутрішня ізоляція та страх
викриття, протиставлення суспільству і зростання ймовірності покарання,
кругова порука і острах розправи при розриві зв’язків з групою.

Злочинна група може також спеціально створюватись особами, що мають
злочинний досвід. Довірчі стосунки у таких групах базуються на спільному
відбуванні покарання в УВП, злочинних зв’язках, вчинених у минулому
злочинах та ін. У даному випадку має місце прояв антисуспільної
установки та готовності до злочинної діяльності учасників групи.

Існують певні закономірності формування і розвитку злочинних груп. Вони
полягають у наступному:

1) добровільність об’єднання учасників для здійснення злочинної
діяльності. Вона безсумнівна навіть у випадках, коли окремі особи
залучаються, втягуються в групу, оскільки рішення про свою участь, в
кінцевому рахунку, приймається свідомо і самостійно.

Аналіз мотивів об’єднання у злочинні групи свідчить, що свідомість
кожного учасника формується під впливом сукупності чинників
макросередовища (соціально-економічних, політичних, соціокультурних та
ін.) та мікросередовища (найближчого оточення). Неможливість прилучення
до соціальне схвалюваних цінностей суспільства, нездатність їх
засвоєння, а звідсіля — досягти самоствердження і актуалізації
особистості, призводить до спілкування з таким соціальним оточенням, де
рівень домагань реалізується за рахунок соціальне засуджуваної
поведінки. Згуртуванню злочинної групи сприяє також однакова
ан-тисуспільна спрямованість поглядів учасників, яка формується у
результаті групового впливу завдяки переконанню, навіюванню,
наслідуванню (переконуючий вплив — розповіді про злочинну діяльність,
вимоги дотримуватись правил і традицій; навіювання — приклад поведінки
досвідчених злочинців, демонстрація «цінностей» злочинного способу
життя, формування почуття впевненості в своїх силах та підтримці з боку
групи; наслідування — переймання загальногрупового настрою, наявного
емоційного фону);

2) розвиток групи від простого об’єднання двох чи більше осіб для
вчинення одиничного злочину (ситуативні та тимчасові групи) до більш
складних і організованих форм злочинних об’єднань, діяльність яких стає
все більш цілеспрямованою, утаємниченою, жорстокою та ін. При тривалому
успішному функціонуванні тенденція посилення організованості та набуття
соціальне небезпечних форм стає невідворотною: лише у окремих випадках
розвиток групи може призупинитись чи зупинитись зовсім (наприклад, при
зміні умов функціонування, арешті лідера, незамінних втратах учасників).
Слід відзначити, що ймовірність саморозпуску злочинної групи дуже
низька. Це може трапитись, зокрема, у зв’язку з випадковими обставинами
(наприклад, зміна місця проживання активних учасників, прийняття деякими
учасниками рішення про припинення злочинної діяльності), але розрив з
групою завжди утруднюється негативним ставленням інших учасників,
острахом помсти, розправи та ін.;

3) удосконалення як функціональної, так і психологічної структури: склад
учасників стабілізується, чітко розподіляються ролі і функції,
визначаються злочинні плани, об’єкти злочинних домагань. Сталій групі
притаманне відособлення та жорстка внутрішня організація, завершується
процес інтеграції, встановлюється система взаємних зобов’язань, ролі
стандартизуються та знеособлюються. На певному етапі розвитку у
внутрішній структурі групи з’являється лідер, що знаходиться зверху
ієрархії «керівництво — підлеглість». У ситуативних групах організатор і
лідер збігаються в одній особі, а в групах, які діють протягом тривалого
часу, лідер — емоційний центр, що виділяється своїми особистісними
якостями. Нижче в груповій структурі знаходяться відповідальні виконавці
— керівники при виконанні окремих операцій, що, як правило, мають
злочинний досвід та певні організаторські здібності. Підлегле становище
у групі обіймають виконавці, які спеціалізуються на окремих діях та
операціях. Окрім того, у більшості злочинних груп є так звані
«опозиціонери» — претендуючі на роль організатора за своїми
особистісними якостями та рівнем домагань або ж такі, що мали і втратили
провідні позиції в групі: вони демонструють готовність замістити
керівника, генеруючи конкуруючі думки та уявлення, прагнучи до створення
мікрогруп і т. ін. Незважаючи на це, при вчиненні злочинів
«опозиціонери» демонструють конформізм та повну групову ідентифікацію;

4) тенденція до поступової заміни емоційних стосунків між учасниками на
ділові, функціональні, що базуються на спільній злочинній діяльності;
значення особистих стосунків поступово зменшується, а інколи — повністю
відсутнє. Це забезпечує упорядкування функціональних зв’язків, зумовлює
консолідацію групи та узгодженість дій її членів;

5) розвиток групи часто супроводжується розширенням сфер впливу
(регіональності), територіальним розповсюдженням злочинної діяльності,
суперництвом із іншими групами;

6) значимою ознакою злочинної групи (і умовою її виникнення) є вимушена
відособленість, замкнутість щодо інших людей та соціального середовища.
Це проявляється меншою чи більшою мірою, але чим небезпечніша групова
злочинна діяльність, тим сильніше прагнення до відособлення та ізоляції.
Кількість учасників оптимізується (мінімізується) до обсягу, необхідного
для вчинення злочинів. Так, за статистичними даними корисливі групи
складаються із двох-трьох осіб, корисливо-насильницькі — більш численні,
що зумовлюється необхідністю застосування психічного і фізичного
насильства для подолання опору потенційного потерпілого. Відособленість
диктується також необхідністю конспірації (маскування) злочинної
діяльності, у зв’язку із чим визначаються певні перестороги для
включення у групу нових учасників (перевірка надійності, у тому числі —
«на ділі», слідкування, інші контррозвідувальні заходи). Групи,
передусім організовані, визначають власні, внутрішньогрупові норми
поведінки, що передбачають жорсткі санкції і підсилюють ізоляцію та
відособленість учасників від суспільства. Це не означає, що
інтенсивність контактів між учасниками автоматично знижується,
безпосередні виконавці підтримують досить тісні стосунки, бо для них
важлива «надійність» напарників, подільників. Але організована злочинна
діяльність може бути й такою, коли особисті контакти виключені повністю,
керівник не знайомий із виконавцями, а останні, вчиняючи певні дії, не
усвідомлюють наявності злочинної «піраміди» і загального обсягу завданої
шкоди. Вони лише знають, що не одинокі, що «верхи» забезпечують
збереження групи та їх захист у разі небезпеки.

Відособленість та замкнутість групи осіб від соціального оточення може
бути для працівників правоохоронних органів певним орієнтиром на
наявність у її учасників антисуспільної спрямованості. Група може також
стати об’єктом уваги внаслідок таких обставин, як невживання спиртних
напоїв, заняття силовими видами спорту, інших видів нетрадиційної для
даного віку поведінки, що може свідчити про прагнення підтримувати
необхідну для злочинної діяльності «форму». Але частіше учасники
зловживають спиртним та наркотиками, ведуть розбещений спосіб життя
тощо, тобто прагнення до відособленості у період підготовки до злочину
та його вчинення змінюється на бажання «розслабитися», продемонструвати
оточуючим своє благополуччя, яке призводить до нехтування правилами
конспірації.

Зазначена специфіка формування і розвитку злочинних груп може бути
використана працівниками правоохоронних органів для їх роз’єднання чи
переорієнтації. Це може бути досягнене як шляхом впливу на лідера, так і
на групу в цілому: дискредитація та зміщення лідера, вилучення лідера,
посилення наявного чи моделювання нового конфлікту. Окрім того, для
впливу на групу у цілому використовуються:

1) розкладення групи — позбавлення її можливості злочинної активності
(дискредитація існуючих традицій та норм поведінки, створення обстановки
невпевненості у досягненні злочинного результату, актуалізація почуття
ризику викриття та недовіри один до одного і особливо — до лідера,
загострення протиріч і напруженості у стосунках та ін.);

2) формування прагнення до відмови від злочинного способу життя,
добровільної відмови від вчинення злочинів та явки з повинною, розкаяння
окремих учасників і групи в цілому;

3) переорієнтація діяльності групи на соціально-корисні цілі, формування
нових традицій, норм та цінностей, що не суперечать закону.

Зазначені заходи мають здійснюватись комплексно і супроводжуватись
індивідуальною профілактичною роботою з учасниками, оскільки само по
собі роз’єднання групи не може бути абсолютним і не виключає можливості
контактів між ними, впливу один на одного, а процес роз’єднання у часі
звичайно не збігається з виправленням та перевихованням окремих осіб.

Висновки

Можна виділити три основних аналітичних напрями, у річищі яких
здійснювалися спроби формування базових системних засад побудови
цілісної психологічної структури особистості. Це
соціально-психолого-індивідуальний, діяльнісний та генетичний напрями.
Прикладом може слугувати функціональна динамічна психологічна структура
особистості К. К. Платанова (1906— 1983). Він виділяв у структурі
особистості чотири підструктури: соціальне зумовлену підструктуру
спрямованості особистості; підструктуру досвіду; підструктуру психічних
процесів; підструктуру біопсихічних властивостей особистості. Крім того,
вчений розглядав і другий ряд — підструкгури здібностей і характеру. Із
застосуванням принципу «накладання» одного ряду підструктур на другий
був зроблений крок до системної побудови двовимірної психологічної
структури особистості. Цікавий і перспективний проект синтезу інших двох
вимірів психологічної структури особистості здійснив у 30—50-х роках
відомий німецький психолог Ф. Лерш. Він запропонував поєднати
соціально-психолого-індивідуальний і діяльнісний плани особистості у
вигляді двовимірної горизонтально-вертикальної схеми. Цей варіант
побудови структури особистості підтримали українські психологи Г. С.
Костюк і П. М. Пелех. За Ф. Лершем, горизонтальний параметр особистості
утворюють психічні процеси та функції, що виникають і розвиваються в
особистості на основі «закону комунікації». Горизонтальний вимір
складається з чотирьох «членів»: мотиваційного, чуттєвого (або
емоційного), пізнавального, діяльнісного. Вертикальний параметр
особистості розглядається як внутрішній результат «горизонтальної»
діяльності, як внутрішні сили особистості, котрі утворюють нашарування у
формі диспозиції психічних властивостей, навичок, звичок тощо. Вони
динамічні, бо беруть участь у «горизонтальній» діяльності особистості —
у відчутті, сприйманні та інших психічних процесах.

форм групових злочинів та групової злочинної діяльності має не тільки
правовий, але й відповідний психологічний зміст. З позицій психології,
злочинна група — це антисуспільне неформальне об’єднання двох або більше
осіб для спільного вчинення злочинів, що є єдиним, особливим суб’єктом
даного виду людської діяльності. Злочинні групи найчастіше формуються на
основі неформальних об’єднань у сфері побутового спілкування, що
виникають завдяки симпатіям, емоційній привабливості, спільності
поглядів та інтересів і т. ін. Неформальна група функціонує лише при
умові позитивного ставлення учасників один до одного, інакше спілкування
стає безпредметним і втрачає сенс. Злочинна група може також спеціально
створюватись особами, що мають злочинний досвід. Довірчі стосунки у
таких групах базуються на спільному відбуванні покарання в УВП,
злочинних зв’язках, вчинених у минулому злочинах та ін. У даному випадку
має місце прояв антисуспільної установки та готовності до злочинної
діяльності учасників групи.

Відособленість та замкнутість групи осіб від соціального оточення може
бути для працівників правоохоронних органів певним орієнтиром на
наявність у її учасників антисуспільної спрямованості. Група може також
стати об’єктом уваги внаслідок таких обставин, як невживання спиртних
напоїв, заняття силовими видами спорту, інших видів нетрадиційної для
даного віку поведінки, що може свідчити про прагнення підтримувати
необхідну для злочинної діяльності «форму».

Використана література:

Загальна психологія / За ред. Подольського М.І. – К., 2000.

Быков В. Ф. Криминалистическая характеристика преступных групп. —
Ташкент, 1986.

Васильев В. Л. Юридическая психология. — С.-Пб., 1997.

Еникеев М. И. Основы общей и юридической психологии. — М., 1996.

Пирожков В. Криминальная психология: Кн. I, II. — М., 1998.

Пирожков В. Ф. Законы преступного мира молодежи (криминальная
субкультура). — Тверь, 1994.

Симонов А. П. Психология преступных групп. — Пермь, 1991.

Хохряков Г. Мафия в СССР: вымыслы, домыслы, факты. — М., 1989.

PAGE

PAGE 5

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020