.

Основи психології та права (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
502 6091
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

«ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЇ ТА ПРАВА»1. Предмет, система та завдання юридичної
психології

Юридична психологія — самостійна галузь знання на межі психології та
юриспруденції. Вона вивчає психологічні явища, механізми та
закономірності, пов’язані з правом, його виникненням, застосуванням і
впливом у цілісній системі «людина — суспільство — право». В центрі її
уваги знаходяться психологічні аспекти особистості, поведінки та
діяльності у сфері права, оскільки саме право — результат людської
діяльності, звернений, передусім, до особистості. Особистість —
безпосередній учасник реально існуючих суспільних відносин (економічних,
виробничих, службових тощо); вона стає стороною правових відносин у всій
їх різноманітності (цивільних, кримінальних, сімейних та ін.) у зв’язку
чи з приводу фактів, що набувають конкретного юридичного значення
стосовно даного випадку.

Юридична психологія, як будь-яка прикладна наука, має на меті
конкретизацію та поглиблення знань щодо певного виду діяльності, у
даному випадку — юридичної. Юридична наука і практика, користуючись
психологічними знаннями, не перестають бути юридичною галуззю. У
кримінальному праві, наприклад, на базі загальної психології
сформульовані такі поняття, як суб’єкт злочину, суб’єктивна сторона,
мотив і мета вчинення злочину та ін.; на основі соціальної психології
розробляється проблема співучасті та групової злочинної діяльності. Але
у будь-якій юридичній діяльності і, відповідно, її психологічному
забезпеченні, на перший план виступають формальні вимоги закону,
обов’язковість та необхідність його дотримання, правові поняття і
категорії, а не психологічні закономірності психіки і поведінки
безвідносно до їх соціального змісту. Юридична психологія, у свою чергу,
вивчає психічні явища, процеси, закономірності, що виникають у полі
правоохоронної та правозастосовної діяльності на базі чинного
законодавства, специфіку психологічного змісту права, його інститутів та
категорій. Психологічна предметність юридичної психології невіддільна
від предметності юриспруденції, вони інтегративне пов’язані між собою,
визначаючи різні аспекти одних і тих же явищ особистості, поведінки і
діяльності.

Інтеграція між юриспруденцією та психологією відбувається на трьох
рівнях: застосування психологічного знання у юридичній діяльності у
чистому вигляді; використання трансформованих психологічних знань;
синтез психологічних та юридичних знань.

Перший рівень — це безпосереднє використання психологічних знань як
методу експертно-психологічних оцінок. При цьому психолог виступає в
ролі експерта, спеціаліста або консультанта в кримінальному, цивільному,
адміністративному процесі або на стадії виконання покарання чи інших
заходів правового впливу.

Другий рівень — це розгалуження, уточнення, удосконалення юридичних
понять та інститутів за рахунок залучення психологічних категорій, а
також застосування юристами психологічних методів у наукових
дослідженнях або правоза-стосовчій, правоохоронній, профілактичній та
іншій юридичній практиці, використання даних психології в
оперативно-розшуковій і процесуальній діяльності, розслідуванні
злочинів, виправленні і перевихованні правопорушників, професійному
відборі і підборі тощо. При цьому уточнюються такі поняття, як «правова
свідомість», «провина», «осудність», «дієздатність», й «правопорушник»
тощо.

Третій рівень взаємодії психології і юриспруденції має ^) більш
виражений, ніж два попередні, двосторонній характер. Потреба
юриспруденції у психологічному знанні спричинила виникнення юридичної
психології, яка є наукою водночас і психологічною, і юридичною.
Виникнення такої науки стимулює розвиток і вдосконалення як
психологічного, так і юридичного знання.

Історично склалося так, що острах психологізації при вивченні соціальних
явищ, у тому числі правових, призвів до ігнорування досягнень психології
та догматичного застосування юристами певних психологічних реалій.
Образно кажучи, утворилась своєрідна порожнина, що заповнювалась
довільними трактуваннями одних і тих же явищ термінологічними
неточностями і протиріччями. Пограничні проблеми психології і права
тривалий час залишались поза сферою фундаментальних досліджень.
Найбільшого розвитку отримали прикладні аспекти юридичної психології, що
стосуються правозастосовної діяльності, зокрема, слідчої практики.
Значно пізніше почали розвиватися кримінальна і пенітенціарна
(виправно-трудова) психологія та методичні засади самої науки.

Юридична психологія забезпечує розгляд психологічного змісту сучасних
соціальних реалій, які стосуються права та його застосування; усе, що не
відноситься до юриспруденції — за її межами. Такий підхід є
визначальним, оскільки інакше втрачається предметність науки. Юридична
психологія синтезує психологічні знання у даному напрямі, створюючи
додаткові можливості для розвитку права і психології, психологічного
забезпечення юридичної практики.

Отже, юридична психологія — науково-практична дисципліна, яка вивчає
психологічні закономірності системи «людина — право», розробляє
рекомендації та шляхи підвищення ‘й ефективності; наука про факти,
закономірності і механізми людської психіки у сфері правових відносин і
правової поведінки.

Виходячи з двоєдиного характеру юридичної психології, вона включається в
систему як психологічних, так і юридичних наук водночас. Ми ввжаємо, що
цілісна побудова психологічної науки та безперервний її розвиток із
подальшим утворенням нових галузей призводить і до розвитку юридичної
психології, яка пов’язана з загальною, соціальною, педагогічною,
віковою, медичною, патопсихологією, психологією праці, спорту та ін. При
цьому зв’язки юридичної психології з певними галузями є досить чіткими,
з іншими — тільки окреслюються. Загалом можна вважати, що юридична
психологія як елемент цілісної системи психологічної науки більшою або
меншою мірою пов’язана та взаємодіє з усіма її елементами.

Загальна психологія при цьому є для юридичної психології теоретичною
базою, оскільки використовується її понятійний та категоріальний апарат,
знання про загальні закономірності психічної діяльності людини. Має
місце і зворотний зв’язок, оскільки розвиток юридичної психології
збагачує загальну психологію новим емпіричним та галузевим знанням.

Соціальна психологія вивчає психічні прояви різних соціальних груп, їх
настрої, суспільну думку, зв’язки, проблеми лідерства та конформізму,
сумісну діяльність. Це сприяє більш повному дослідженню суспільної та
індивідуальної правосвідомості, специфіки групової делінквентної
поведінки, психологічних особливостей правоохоронної, правозасто-совчої,
профілактичної та інших видів професійної діяльності. Дослідження в
галузі юридичної психології, в свою чергу, активізують розвиток
соціальної психології.

Педагогічна психологія досліджує психологічні основи навчання та
виховання і забезпечує юридичну психологію знаннями методів впливу на
правопорушника з метою перевиховання, підготовки слухачів до специфіки
подальшої професійної діяльності. Водночас набуті юридичною психологією
знання про особливості правопорушників, методи їх перевиховання можуть
використовуватися педагогічною психологією. Так, всесвітньо відома
система роботи А. С. Мака-ренка з неповнолітніми та молодими злочинцями,
безпритульними дітьми досі враховується загальною педагогікою та
педагогічною психологією.

Вікова психологія вивчає закономірності психічного розвитку людини,
становлення психічних процесів та станів особистості на різних вікових
ступенях її життя: в дитинстві, підлітковому віці, юності, зрілості та
старості. Використання юридичною психологією даних цієї науки дозволяє
більш точно диференціювати психологічні особливості правопорушника,
потерпілого, свідка залежно від їх віку, підбирати адекватні та
необхідні засоби впливу з метою забезпечення справедливого правосуддя.
Юридична психологія, зі свого боку, збагачує вікову даними щодо
особливостей та закономірностей делінквентної поведінки осіб
різновікових груп, що сприяє цілісному уявленню про особистість людини
взагалі.

Патопсихологія досліджує різні форми порушення нормальної психічної
діяльності людей, отже, може забезпечувати юридичну психологію даними
про психологічні особливості правопорушників із психічними аномаліями.
Одержані юридичною психологією відомості про суб’єктів юридичного
процесу з психічними аномаліями, тенденції вчинення правопорушень цими
особами, специфіку їх поведінки, перевиховання та виправлення в умовах
ізоляції можуть використовуватися медичною та патопсихологією з метою
‘їх лікування, соціальної та психологічної реабілітації.

Психологія праці вивчає психологічні основи трудової діяльності,
професійно важливі якості особистості, проблеми професійної орієнтації,
профвідбору, профпідбору, наукової організації праці. Пов’язана з нею
інженерна психологія досліджує питання взаємодії людини з машиною під
час трудової діяльності. Юридична психологія використовує знання,
одержані в цих галузях, з метою вивчення специфіки праці юристів,
забезпечення ‘їх психологічними знаннями для розслідування
правопорушень, пов’язаних з виконанням професійних обов’язків, у тому
числі, в промисловості і на транспорті. Дані, одержанні юридичною
психологією про психологічні фактори правопорушень, які вчинені під час
виконання професійних функцій, можуть збагатити психологію праці та
інженерну психологію.

Юридична психологія взаємодіє з педагогікою як науково-практичним
комплексом, який розробляє питання навчання та виховання, а особливо —
досліджує генезис протиправної поведінки, зокрема неповнолітніх.
Проблема важковихо-вуваних підлітків є водночас об’єктом дослідження
педагогіки, кримінології та юридичної психології.

Юридична психологія пов’язана з медичними науками,

перш за все психіатрією та судовою медициною. Досягнення медицини з
метою пояснення поведінки людини як носія фізіологічних і
психофізіологічних процесів, зокрема патологічних, допомагає юридичній
психології розкрити зміст поведінки осіб з відхиленнями, характеризувати
та прогнозувати її.

Виходячи із вищезазначеного, систему психологічних наук та місце у ній
юридичної психології ми розглядаємо не як механічну суму психологічних
знань, що належать до різноманітних сфер людської діяльності, а як
процес, що має «внутрішню» логіку розвитку — поділ психології на галузі
або виникнення галузей на межі психології та інших сфер науки і
практики. Юридична психологія — це наука, що має «внутрішню» логіку
розвитку, під якою розуміють закономірну динаміку її принципів,
категорій, методологію, єдину для всіх галузей психологічної науки.

Об’єктом юридичної психології є особистість як свідомий індивід, що має
певний соціальний статус і виконує конкретні соціальні функції в системі
«людина — право».

Предмет юридичної психології — психологічні закономірності і механізми
правового опосередкування діяльності особистості та груп у сфері
правової діяльності.

Із розглянутих відправних позицій витікає, що юридична психологія
включає наступні напрями:

1) правову психологію, що досліджує психологічні аспекти правотворчості
і змісту права, його інститутів, принципів вини і відповідальності, їх
меж, загальної і спеціальної превенції закону, його впливу на формування
правосвідомості (суспільної та індивідуальної) та суб’єктів
правовідносин;

2) психологію правоохоронної та правозастосовної діяльності —
процесуальної (слідчої, судової, арбітражної, адвокатської та ін.) та
непроцесуальної (оперативно-роз-шукової, управлінської та ін.) і
психологію учасників цих різновидів діяльності;

3) кримінальну психологію, у тому числі — психологічні закономірності
виникнення і динаміки протиправних установок, мотивів учинення злочинів,
психологічних особливостей злочинної поведінки; психологію формування
злочинних груп, конкретних чинників і умов, що сприяють груповим
злочинним проявам; форми і способи діяльності щодо попередження
асоціальних тенденцій, корекції причин і умов формування антисуспільних
орієнтацій об’єктів професійної діяльності (особи, групи, натовпу тощо);

4) пенітенціарну психологію — система адаптації і ресо-ціалізації
особистості, виправлення і перевиховання засуджених, заходи
профілактичного впливу на особистість після її звільнення з установ
виконання покарань;

5) психологічні аспекти професійного відбору і психологічної підготовки
осіб для здійснення юридичної діяльності, розробка наукових і практичних
рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності професійної
діяльності;

6) судово-психологічну експертизу та інші форми використання спеціальних
психологічних знань в юрисдикцінному процесі (кримінальному, цивільному,
адміністративному).

Визначені галузі і напрями юридичної психології пов’язані між собою
спільністю психологічного змісту соціально-правових реалій, що являють
інтегровану схему. Будь-який інший акцент або вступає у протиріччя з
самим собою, приписуючи зазначеній науці напрями, не сумісні з правом,
або ж характеризується неповнотою розгляду її юридичних аспектів.

Методологічними засадами юридичної психології як системи є три базисні
елементи:

1) загальнонаукові (фундаментальні) принципи, що визначають відправні
положення у сфері людинознавства в цілому;

2) принципи психології та права;

3) методи, що використовуються для вирішення завдань юридичної
психології.

Загальнонаукові принципи можна визначити як сукупність відправних
позицій — єдність діалектики, логіки і теорії пізнання, детермінізму,
причинної (каузальної) зумовленості явищ, коли одне з них за певних умов
обов’язково призводить до іншого, а також дотримання вимог
об’єктивності, цілісності, історизму, динамічності розвитку. Зазначені
принципи визначають використання загальнонаукових методів:

аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія, порівняння,
системно-структурний та функціональний, логічний, математичний тощо.

До другої групи відносяться принципи розвитку, взаємозв’язку
об’єктивного та суб’єктивного, єдності свідомості, психіки і активності
особи (поведінки і діяльності, оскільки ні перше, ні друге поза
свідомістю не існують) та ін.

Наука не може розвиватись, якщо не буде постійно поповнюватися все
новими фактами. Правильний та успішний її розвиток можливий лише в тому
випадку, коли вона використовує для накопичення фактів науково
обгрунтовані методи. Обґрунтування ж конкретних методів полягає у
встановленні зв’язків між методологією та методикою науки. Стосовно
психології це положення означає, що філософське тлумачення психіки
визначає головні вимоги до методів дослідження, до їх побудови,
організації та аналізу результатів.

Вибір того чи іншого методу зумовлюється предметом та завданнями
дослідження.

2. Методи юридичної психології

Методи юридичної психології можна поділити на дві основні групи: 1)
методи наукового дослідження; 2) методи психологічного впливу на
особистість.

1. Методи наукового дослідження. За допомогою цих методів вивчаються
психологічні закономірності суб’єктивних відносин у сфері права,
розробляються науково обгрунтовані рекомендації для оптимізації
професійної діяльності. До них належать, зокрема, психодіагностичні
методики визначення рівня розвитку професійно важливих якостей
працівників, встановлення психологічних характеристик особистості
правопорушника та ін.

2. Методи психологічного впливу на особистість.

Деякі з цих методів реалізуються працівниками правоохоронних органів при
боротьбі зі злочинністю. У цьому контексті вони орієнтовані на цілі
розкриття і розслідування злочинів, встановлення їх причин,
ресоціалізації засуджених, адаптації їх до відповідного соціального
середовища. Цим методам притаманна обмеженість діапазону застосування
рамками законодавства та професійної етики. Методи психологічного впливу
можуть також застосовуватись для формування, розвитку і тренінгу
відповідних професійно важливих якостей працівників правоохоронних
органів.

Основними методами наукового вивчення психіки є спостереження,
експеримент, вивчення продуктів (результатів) діяльності, тестування
(анкетування) та експертне оцінювання.

Спостереження — цілеспрямоване вивчення особистості на основі сприймання
її дій та вчинків за різних умов життєдіяльності. Дуже важливо, щоб
люди, за якими здійснюється спостереження, не знали цього, тому що
інакше може зникнути природність їх поведінки. Наприклад, при проведенні
допиту слідчий чи дізнавач, окрім з’ясування фактів у справі, фіксує
особливості поведінки та проявів психіки допитуваного.

Експеримент — метод збирання фактів за спеціально створених умов, які
забезпечують активний прояв психічних явищ, що вивчаються. Створюючи
певні умови, юрист чи психолог дістає можливість чітко окреслити ті
фактори, які діяли в момент виникнення та перебігу психічного явища;
установити причини психічних явищ за рахунок розкриття впливу тієї чи
іншої умови; повторювати дослід і, таким чином, накопичувати кількісні
показники, на основі чого можна дійти висновку про випадковість або
типовість явища. Зокрема, при допиті експериментальною умовою є
повідомлення допитуваному невідомих йому слідчих матеріалів, варіювання
тактики допиту.

Вивчення продуктів (результатів) діяльності — накопичення фактів при
аналізі матеріальних результатів психічної діяльності. Використовуючи
цей метод, юрист чи психолог має справу не з самою людиною, а з
матеріалізованими продуктами її психічної діяльності, що дозволяє
неодноразово до них повертатись, порівнювати результати, отримані у
різний час або за різних умов діяльності.

Тестування (анкетування) — це метод, за якого на основі виконання
людиною певних завдань або відповідей на конкретні запитання робиться
висновок про її психіку. Наприклад, перевірка можливості здійснювати ті
чи інші вчинки — це синтез методу тестування та експерименту. Тактично
спрямовані запитання слідчого на допиті також дають уяву про метод
анкетування.

Метод експертних оцінок полягає в одержанні відомостей про особисті
(психічні) якості людини від осіб, які можуть досить повно змалювати ці
якості та особистість взагалі. Наприклад, реалізацією експертного
оцінювання є одержання відомостей про способи вчинення злочину,
ймовірного злочинця, ознаки його поведінки за допомогою опитування
потерпілого, свідків, співробітників, рідних.

У якості відправної позиції системного підходу у юридичній психології
виступає дослідження взаємозв’язку структури особистості (її системи) із
системою права, що дозволяє достатньо глибоко аналізувати взаємодію цих
структур, з’ясувати основні психологічні закономірності та надати
достатньо повний опис усіх елементів даної системи у динаміці з
врахуванням процесу їх зміни та розвитку.

Слід зазначити, що психологічні і юридичні атрибути об’єктів дослідження
значною мірою співпадають, хоча й розглядаються з різних сторін. Це
викликає невиправдані утруднення, оскільки існують різні терміни для
визначення одного й того ж поняття. Наприклад, «особистість» —
«самостійний суб’єкт права», «правова поведінка» — «законослухняність»
тощо. Тому понятійний аппарат юридичної психології повинен орієнтуватись
як на власне психологічні категорії, так і на юридичні дефініції.
Останні своєрідно відображають узагальнені, найбільш типові форми прояву
людської активності, що потребують правової регуляції («злочин»,
«делікт», «угода») і визначають сутність правовідносин, які при цьому
виникають. У праві є поняття, що пересікаються і не мають аналогів у
інших науках. Так, у кримінальному праві йдеться про «групи осіб, що
вчинили злочин за попередньою домовленістю» та «організовані групи»,
хоча останні не можуть існувати без попередньої домовленості, разом із
тим — характеризуються і іншими ознаками (згуртованістю, розподілом
ролей, сталістю). Кримінальне законодавство передбачає відповідальність
за злочинні дії (бездіяльність) і поведінку, що фактично складається із
низки дій. Перелік можна продовжувати, але зрозуміло, що автоматичне
перенесення психологічних понять у правову дійсність, і навпаки, може
призвести до непорозумінь.

Таким чином, системне уявлення про юридичну психологію, її принципи і
методи, проблеми (явища, процеси і закономірності, що вивчаються),
дозволяє розглядати її як єдине ціле у вигляді неподільних психологічних
і юридичних аспектів явищ, що вивчаються. Розробка теоретичних і
методологічних проблем юридичної психології не є самоціллю. Теорія
повинна забезпечувати практичне застосування отриманого знання. Теорія
юридичної психології (виходячи, з двоєдиного характеру цієї науки)
забезпечує приріст наукового знання завдяки саморозвитку юридичної
психології як науки, а також завдяки трансформації через неї знань інших
галузей психологічної науки. У чистому вигляді теоретичні знання цих
наук у правоохоронній та правозастосовні практиці використані бути не
можуть. Необхідною ланкою між ними є юридична психологія.

Використана література

1. Васильев В. Л. Юридическая психология. — С.-Пб., 1997.

2. Жалинский А. Э. Основы профессиональной деятельности юриста. —
Смоленск, 1995.

3. Коновалова В. Е. Правовая психология. — Харьков, 1997.

4. Костицкий М. В. Введение в юридическую психологию: методологические и
теоретические проблемы. — К., 1990.

5. Паніна Н. В. Технологія соціологічного дослідження. — К., 1995.

6. Розин В. М. Психология для юристов. — М., 1997.

PAGE

PAGE 12

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020