Реферат
на тему:
“Демографічні передумови РПС”
Основа кожної держави – це населення, люди, які є її громадянами,
носіями державного суверенітету. Нормальний розвиток держави неможливий
без достатньої кількості населення, його працересурсного та
інтелектуального потенціалу, виробничої і духовної культури.
Ми живемо у такий період розвитку людської цивілізації, коли, незважаючи
на зростаюче об’єднання світу, основною тенденцією є формування і
розквіт націй та їх держав. Розвиваються передусім національні держави,
тобто такі, які формуються певною нацією.
Проблема виживання української нації в сучасний період пов’язана
передусім із двома негативними демографічними процесами – старінням і
депопуляцією населення. Старіння народу – це наростання у ньому питомої
ваги старших поколінь порівняно зі середніми та молодшими. Якщо ця
частка людей у віці понад 60 років перевищує десять відсотків, то нація
належить до старіючої. Тепер в Україні населення такої групи становить
близько 20%.
Старіння є великою мірою результатом зниження питомої ваги населення
молодших вікових груп (до 16 років), яка, у свою чергу, прямо залежить
від зменшення народжуваності. У 1991 р. в Україні вперше народжуваність
була меншою, ніж смертність. Настав новий якісний етап у демографічній
обстановці (ситуації) – поступове зменшення населення за рахунок
від’ємного природного приросту. Такий негативний процес називається
депопуляцією.
Значна смертність людей старшого віку, підвищена смертність серед дітей
(зокрема, віком до одного року – приблизно 14 на 1000 народжених)
призвели до того, що населення України, особливо чоловіче, має порівняно
невисокий середній вік (71 рік). У жінок він становить 75, а у чоловіків
– 66 років (у Австрії відповідно 75, 79 і 72 роки, в Італії – 76, 79 і
73; США – 75, 78 і 71, в колишній ФРН – 75, 78 і 72 і т.д.).
Досі не вирівнялося співвідношення між чоловічим і жіночим населенням.
Хоч в основному переважають жінки старшого віку, однак вимирання людей
чоловічої статі внаслідок хвороб і травматизму у молодому й середньому
віці набуває загрозливих масштабів.
Нарешті, в Україні невпорядковані як внутрішні, так і особливо зовнішні
міграції. Масова імміграція сюди з Росії людей похилого віку, зростаючий
виїзд у Росію і на Захід молодих спеціалістів, зокрема вищої
кваліфікації, негативно змінює як демографічну, так і соціальну
структуру населення.
Актуальність обраної теми роботи зумовлена тим, що природною основою
трудових ресурсів є народонаселення. Роль його як основи суспільного
виробництва полягає в тому, що воно виступає споживачем матеріальних
благ і тим самим зумовлює розвиток насамперед галузей, які орієнтуються
у своєму розміщенні на споживача. Однак найважливішою характерною рисою
народонаселення є те, що воно є природною основою формування трудових
ресурсів, найголовнішого елемента продуктивних сил, які відіграють
вирішальну роль як фактор розміщення трудомістких галузей господарства.
Природною основою трудових ресурсів є народонаселення. Роль його як
основи суспільного виробництва полягає в тому, що воно виступає
споживачем матеріальних благ і тим самим зумовлює роз
виток насамперед галузей, які орієнтуються у своєму розміщенні на
споживача. Однак найважливішою характерною рисою народонаселення є те,
що воно є природною основою формування трудових ресурсів, найголовнішого
елемента продуктивних сил. які відіграють вирішальну роль як фактор
розміщення трудомістких галузей господарства.
Чисельність населення, його динаміка і віково-статева структура є
найважливішими показниками демографічної характеристики народонаселення.
Не менш важливим є показник природного приросту населення.
Найважливішим фактором динаміки загальної чисельності населення є його
природний рух.
Зниження природного приросту спричиняє деформацію вікової структури
населення, зумовлює зниження природного приросту трудових ресурсів.
“Старіння” населення призводить до збільшення економічного навантаження
на працездатних, труднощів у формуванні трудових ресурсів, забезпеченні
народного господарства робочою силою.
Проблеми віково-статевої структури населення мають значні регіональні
відмінності. Наприклад, ці проблеми в Закарпатській і Донецькій областях
діаметрально протилежні. Певні особливості є у сільській і міській
місцевостях, зокрема, в більшості сільських адміністративних районів
України природного приросту населення практично немає, а в багатьох
спостерігається процес депопуляції. Це означає, що в таких районах
коефіцієнт народжуваності менший від коефіцієнта смертності. В селах
різко погіршуються вікова й статева структури населення, що, безперечно,
негативно впливає на розвиток продуктивних сил.
Загальна динаміка чисельності населення формується за рахунок його
природного руху, постійної міграції, а в межах окремих територій (при
незмінності державних кордонів) і за рахунок
адміністративно-територіальних змін.
Міграції – постійні та маятникові, їх масштаби і районні особливості
виступають важливим чинником регіонального розвитку та просторової
спеціалізації економіки, розселення людей. Роль і значення міграцій, в
тому числі і міжнародних, в умовах ринкової економіки неухильно
зростатиме.
Територіальні переміщення населення зі зміною місць проживання –
постійні міграції – важливий фактор економічного розвитку окремих країн
та регіонів. Виключно важливою є роль постійних міграцій у розселенні
населення, розвитку тих регіонів, які мали чи мають для цього найбільш
сприятливі передумови, в урбанізації, рості міських і сільських поселень
тощо. Помітною була роль України і в міждержавному поділі праці, а отже,
і у постійних міждержавних міграціях. Територіальний обмін населенням –
закономірний процес, який сприяє раціональному використанню трудових
ресурсів, об’єднанню людей за національною, релігійною і родинною
ознаками. Це виключно важливо тепер, коли на історичну батьківщину
повертається багато українців, особливо зі східної діаспори.
Співвідношення між жінками і чоловіками в різних вікових групах
відображає статево-вікова структура населення. Більшість населення
України становлять жінки (54%), чоловіків лише 46% від усього населення.
Але у різних групах кількість чоловіків і жінок неоднакова. В дитячому
віці хлопчиків більше, ніж дівчаток, бо на кожні 10 дівчаток
народжується 11 хлопчиків. В середньому в старшому віці чоловіків стає
менше, бо серед них вища смертність і менша тривалість життя. Старшого
віку зараз досягли люди, які пережили Другу світову війну. Серед
загиблих також переважали чоловіки. Тому в старшому віці жінок набагато
більше (в окремих вікових групах в 2-3 рази).
В Україні склалися значні територіальні відмінності у співвідношенні
жінок і чоловіків. Якщо в середньому по республіці на 1000 чоловіків в
1989 р. припадало 1158 жінок, то в областях, що характеризуються великим
відпливом населення, особливо сільського (серед тих, хто виїжджає в інші
місцевості, переважають чоловіки), цей показник значно вищий. Наприклад,
у Вінницькій, Чернігівській, Черкаській, Полтавській та Сумській
областях він становив, за даними перепису 1989 р., відповідно 1225,
1248, 1231, 1218, 1206. Тим часом більшості західних областей властиві
значно менші відхилення між показниками чисельності жінок і показниками
чисельності чоловіків. Так, на 1000 чоловіків у Закарпатській обл.
припадало 1070 жінок, Львівській – 1103, Волинській – 1117,
Івано-Франківській – 1119 тощо. Дещо краще співвідношення склалося в
міських місцевостях (1137 жінок на 1000 чоловік), ніж у сільських (1201
жінка) [3, с.121].
Негативні демографічні процеси, які відбуваються в останні роки,
проявляються і в несприятливих показниках демографічного навантаження
населення працездатного віку. Особливо несприятливими є ці показники
серед сільських жителів. Якщо, наприклад, у розрахунку на 1000 людей
працездатного віку в середньому по республіці на 1 січня 1991 р.
припадало 791 чол. непрацездатного віку, то серед сільських жителів –
1025 чоловік. Для міських жителів цей показник є набагато нижчим – 695.
Відомо, що демографічне навантаження формують дві складові його частини:
кількість дітей на 1000 чол. працездатного віку; кількість осіб
пенсійного віку на кожних 1000 працездатних.
Співвідношенню цих показників надається принципово важливе значення,
оскільки кожному з них відводиться неоднакова роль в демографічних
процесах, насамперед у природному відтворенні населення. В цілому в
Україні питома вага першої і другої складових серед усього населення
майже однакова (при незначному переважанні числа дітей над числом осіб
пенсійного віку – відповідно 411 і 380 чол.). Серед міських жителів це
співвідношення є більш сприятливим: на 1000 чол. працездатного віку
число дітей становить 395, а число осіб пенсійного віку – лише 301 чол.
Серед селян наведені величини становлять відповідно 450 і 575. Словом, у
демографічному навантаженні на сільських жителів число дітей значно
менше, ніж число осіб пенсійного віку. Це особливо негативно впливає на
демографічний потенціал села, оскільки обмежує можливості природного
приросту його населення, призводить до депопуляції сільських населених
пунктів і, врешті-решт, до «старіння», а отже, і до загальної деградації
великої кількості українських сіл.
Заходи, спрямовані на раціональне використання трудових ресурсів, є
однією з найважливіших умов пропорційного розвитку народного
господарства України. Ефективне використання трудових ресурсів значно
залежить від розподілу їх у галузях народного господарства. В Україні
знижуються чисельність і частка зайнятих у промисловості, будівництві й
сільському господарстві і зростає в галузях нематеріального виробництва.
Щоправда, ці зрушення дуже повільні. Однією з причин такого явища є
повільне зростання продуктивності праці в матеріальній сфері
виробництва, що стримує вивільнення робочої сили. Повільні темпи
зростання зайнятості у невиробничій сфері пояснюються ще й об’єктивними
причинами. Однак невиробнича сфера залишається основним споживачем
робочої сили, що вивільнятиметься з галузей матеріального виробництва.
Для раціонального розміщення виробництва, пропорційного розвитку
продуктивних сил економічних районів та областей велике значення має
аналіз балансів трудових ресурсів. Баланс – це документ, що характеризує
наявність і склад трудових ресурсів, їх розподіл за видами зайнятості,
сферами і галузями господарства та суспільними групами.
Кількість трудових ресурсів не завжди пропорційна чисельності населення.
Вона залежить насамперед від вікової структури. Звичайно, чим більша в
структурі населення частка осіб віком до 16 або понад 60 років, тим
менша чисельність трудових ресурсів. Остання може зростати за рахунок
додаткового залучення у виробництво осіб пенсійного і підліткового віку.
Кількість трудових ресурсів можна регулювати й за рахунок зміщення меж
працездатного віку. Важливий резерв збільшення трудових ресурсів – це
поліпшення умов праці, техніки безпеки, охорони здоров’я, що уможливить
зниження смертності та інвалідності осіб у працездатному віці, зменшення
чисельності Збройних сил або скорочення строку служби у війську,
ліквідація пільг для передчасного виходу на пенсію тощо. Істотний вплив
на кількісні параметри трудових ресурсів має статевий склад населення.
Збільшення чисельності чоловіків веде до зростання трудового потенціалу
держави, оскільки межа виходу їх на пенсію на 5 років більша.
В умовах зниження природного приросту трудових ресурсів велике значення
має поліпшення їх якісного складу. Прогресивною вважається структура
трудових ресурсів, у якій більше осіб віком до 40 років. В умовах
науково-технічного прогресу це найважливіший фактор трудозабезпечення
майже всіх галузей економіки. Аналіз тенденцій природного приросту
населення, зрушень у його віково-статевій структурі є основою для
прогнозування на перспективу чисельності й структури трудових ресурсів.
Методи прогнозування різноманітні, але їх метою є найбільш
репрезентативні дані про майбутні кількісні і якісні параметри трудового
потенціалу.
Під трудовим потенціалом слід, на нашу думку, розуміти систему, що має
просторову і часову орієнтацію, елементами якої виступають трудові
ресурси з урахуванням усієї сукупності їх кількісних та якісних
характеристик, зайнятість та робоче місце.
Кількісно трудовий потенціал визначається демографічними факторами
(природним приростом, станом здоров’я, міграційною рухливістю та ін.),
потребами суспільного виробництва в робочій силі і відповідно
можливостями задоволення потреби працездатного населення в робочих
місцях.
Якість трудового потенціалу – поняття відносне. Його показники
виявляються в показниках якості працездатного населення, трудових
ресурсів, сукупного робітника або робочої сили. Якісні характеристики
трудового потенціалу можуть бути розкриті за допомогою сукупності ознак:
демографічних, медико-біологічних, професійно-кваліфікаційних,
соціальних, психофізичних, моральних, науково-технічних та ін.
Щодо темпів зростання населення України, то вони надто повільні через
зниження природного приросту, його механічну рухливість та інтенсивний
відплив осіб молодого віку, що зумовлює деформацію вікової структури
працездатних. У перспективі очікується зменшення приросту трудових
ресурсів, що позначиться на розширеному відтворенні і зумовить потребу
максимальної орієнтації на впровадження трудозберігаючих технологій.
Нерівномірне розміщення трудових ресурсів в областях, зниження
абсолютних розмірів їх природного приросту в більшості адміністративних
районів, низький рівень ефективності використання робочої сили в галузях
народного господарства зумовлюють потребу наукових досліджень і
практичних заходів щодо раціонального використання ресурсів живої праці
не тільки в галузях, а й в окремих районах України.
Розв’язання цієї проблеми можливе завдяки підвищенню продуктивності
праці на основі максимального використання досягнень науково-технічного
прогресу. У пропорційному розвитку економіки важливу роль відіграє не
тільки економія витрат живої праці, а й матеріалів, сировини, енергії,
раціональне використання виробничих фондів, раціоналізація транспортних
вантажопотоків на основі науково обґрунтованого розміщення продуктивних
сил. Економія витрат живої праці передбачає впровадження
трудозберігаючих технологій, що дасть змогу зменшити витрати ручної
праці.
Нині значна кількість робітників у промисловості, будівництві та в
сільському господарстві зайнята на ручних роботах. Безперечно, вони
будуть вивільнені з цих галузей господарства за умови підвищення рівня
механізації та автоматизації виробничих процесів.
Механізація та автоматизація виробничих процесів, спеціалізація
виробництва сприяють зниженню трудомісткості продукції, що дає особливо
великий ефект при розміщенні підприємств у районах, де трудових ресурсів
не вистачає. Велике значення має також скорочення адміністративного
персоналу з наступним його перерозподілом у галузі матеріального
виробництва і сферу послуг.
Однією з найважливіших проблем є підвищення ефективності використання
трудових ресурсів у сільському господарстві. В багатьох адміністративних
районах сільськогосподарські підприємства гостро потребують додаткової
робочої сили, незважаючи на те, що в цій галузі матеріального
виробництва зосереджено майже 5 млн. чол., що становить майже 21.1%
середньорічної чисельності зайнятих у народному господарстві. Причини
такого дефіциту Не однозначні. Насамперед різко погіршилася
віково-статева структура сільського населення. Низький рівень
механізації й електрифікації виробничих процесів зумовлює значну
трудомісткість продукції. Недосконалі й форми організації виробництва та
оплати праці. Все це потребує високого рівня зайнятості населення в
сільському господарстві. До речі, зазначені причини зумовлюють відплив
із сіл трудових ресурсів, насамперед молоді та кваліфікованих
працівників.
В умовах переходу до ринкової економіки урізноманітнюються форми
зайнятості населення. Зростає кількість зайнятих у кооперативах, малих
підприємствах. Багато хто займається індивідуальною трудовою діяльністю.
У зв’язку з цим дедалі більше загострюються проблеми забезпечення
робочою силою суспільного сектора виробництва, особливо будівництва та
сільського господарства.
Альтернативними заходами щодо ліквідації дефіциту трудових ресурсів у
південних і східних районах України є забезпечення в галузевому і
територіальному розрізах відповідності кількості робочих місць трудовим
ресурсам, а також широке впровадження трудозберігаючих технологій.
Іншими словами, основним напрямом забезпечення робочою силою
трудодефіцитних районів треба вважати не додаткове залучення нових
працівників, а скорочення затрат живої праці. Власне, в умовах ринкової
економіки дефіцит трудових ресурсів зумовлюватиме потребу впровадження у
виробництво нових форм організації й оплати праці, досягнень
науково-технічного прогресу.
Дуже поширеним явищем нині є хронічний дефіцит робочої сили в деяких
галузях промисловості і будівництва, хоча він має й відносний характер,
оскільки є результатом невідповідності кількості робочих місць трудовим
ресурсам. Це означає, що на підприємствах і на будівництві розширення
виробництва відбувається певною мірою за рахунок нових робочих місць, а
не завдяки їх зменшенню через впровадження нових форм організації праці
і трудозберігаючих технологій.
Водночас слід зазначити, що в господарстві України є великі резерви
вивільнення робочої сили завдяки зниженню чисельності зайнятих на ручних
роботах і зростання продуктивності праці. Значні резерви трудових
ресурсів є й у структурі зайнятості. Наприклад, у народному господарстві
України ще висока частка керівників та фахівців. Таке становище, коли
кожний четвертий є керівником чи фахівцем, не сприяє зростанню
продуктивності праці, отже, скорочення зайнятості в управлінському
апараті, перехід на нові форми організації й управління зумовлюють
потребу галузевого перерозподілу значної частини робочої сили.
Зростаючий дефіцит трудових ресурсів є гальмівним фактором розміщення
продуктивних сил.
Нині поліпшення використання трудових ресурсів пов’язане з більш повним
використанням можливостей господарського розвитку малих і середніх міст
та робітничих селищ. Як правило, в таких містах є резерви робочої сили.
Крім того, тут зосереджені підприємства для переробки
сільськогосподарської сировини з сезонним характером виробництва. Тому
значна частина трудових ресурсів використовується протягом року лише
частково. В малих містах і особливо в робітничих селищах сконцентровані
підприємства одного профілю, що характерно для регіонів, що
спеціалізуються на гірничій і металургійній промисловості. На таких
підприємствах зайняті в основному чоловіки, а сфера прикладання жіночої
праці буде обмежена. Більшість малих і середніх міст розташовані в добре
забезпечених транспортом регіонах, а це підвищує їх значення для
майбутнього розміщення підприємств обробної промисловості, особливо
філіалів великих підприємств, з урахуванням того, що в середніх і малих
містах середня вартість інженерної підготовки, обладнання й устаткування
порівняно нижча, ніж у великих.
У малих і середніх містах важливим резервом підвищення ефективності
використання наявних трудових ресурсів є розвиток сфери послуг. Ці міста
виконують роль центрів соціального обслуговування сільського населення.
Зростання зайнятості населення у невиробничій сфері таких міст матиме
велике соціальне значення. Водночас це дасть змогу створити умови для
залучення до виробництва певної кількості жіночої праці.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Заставний Ф.Д. Населення України. Національно-територіальні питання.
–Львів, 1993.
Масляк П.О., Шищенко П.Г. Географія України. –К.: Зодіак-Еко, 1998. –432
с.
Паламарчук М.М. Географія України. –К.: Освіта, 1993.
Петрига Н.А. Движение трудовых ресурсов Украины: анализ и
прогнозирование. –Тернополь, 1991
Розміщення продуктивних сил України / за заг. ред. Є.П. Качана. –К.:
Вища школа. –375 с.
Соціально-економічна географія України / за заг. ред. О.І. Шаблія.
–Львів: Світ, 1994. –608 с.
PAGE
PAGE
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
